Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему:

“Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження”

План

Філософія Відродження Європи.

Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження.

Антропоцентризм і гуманізм філософії Відродження в Україні.

1. Філософія Відродження

XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance — відродження). Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності.

Відродження, або Ренесанс, — одна з найбільш зна-менних епох в історії людської цивілізації. Термін "Кепіззапсе" (Відродження) був уведений Джорджо Базарі (151 1 — 1574) — видатним італійським живописцем, архітек-тором та істориком мистецтва XVI ст.

Хронологічно європейське Відродження як єдиний куль-турний рух розгорнулося в межах XIV — початку XVII ст. й охопило Італію, Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Далмацію, Угорщину, Польщу, Чехію, північну Хорватію. Але в цих різних країнах воно проходило асинхронно.

Передусім Відродження розпочалося в Італії і в XIV — першій половині XV ст. розвивалося тільки в цій країні, а згасати там почало вже з середини XVI ст. У Німеччині швидке піднесення ренесансного культурного руху при-падає на кінець XV — першу третину XVI ст., далі так само швидко загальмовується. У Франції Відродження охопило XVI ст., в Англії та Іспанії — кінець XV — початок XVII ст.

Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбуло-ся подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення лю-дей до щасливого життя, а також нова система національ-них літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Характерними ознаками куль-тури Ренесансу були такі:

1) Світський, нецерковний, характер культури Відро-дження, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус-пільного життя загалом.

2) Відродження інтересу до античної культурної спад-щини, яка була майже повністю забута у середні віки.

3) Створення людської естетично-художньої спрямова-ності культури на противагу релігійній домінанті у куль-турі середніх віків.

4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря-мованість філософських вчень Відродження.

5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень се-редньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед-ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало-ся швидке піднесення економіки і культури міст, з'явили-ся нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і море-плавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філо-софської думки від догматів церкви, з'являються нові знан-ня і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного пе-ревороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у ста-новленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли від-родити античну спадщину і надати їй великого практич-ного значення.

Слід згадати, що середньовіччя також зверталося до античності, особливо з XII ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприйма-лася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше ан-тичність вплинула на освіту, філософію, образотворче ми-стецтво і літературу.

На перший план у ренесансному неоплатонізмі висту-пає його гуманістичний зміст.

Античність позначилася на формуванні провідної ідей-ної течії доби Відродження


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7