Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








ВВЕДЕННЯ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

ЛИСЕЙКО ЛАРИСА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 811.112.2'373'0

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ГРУПА “ВСЕСВІТ”
У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: ДІАХРОНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ОДЕСА - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Одеському національному університеті

імені І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Кулина Ірина Георгіївна,

Одеський національний університет

імені І.І. Мечникова,

доцент кафедри німецької філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Приходько Анатолій Миколайович,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри теорії та практики перекладу;

кандидат філологічних наук, доцент

Каравашкін Віктор Іванович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри німецької філології.

 

Захист відбудеться “27” вересня 2007 року о 12.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 41.051.02 Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою:

65058 м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 165а.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою:

65082, Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано “20” серпня 2007 р.

Учений секретар Матузкова О.П.

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Лінгвістична семантика, зокрема лексична семантика протягом декількох десятиліть перебуває в центрі уваги вчених-мовознавців. Розвиток семасіологічних досліджень пов’язаний з усвідомленням того факту, що аналіз значення представляє собою загальнонаукову проблему, від розв’язання якої залежить успішний розвиток лінгвістики. Об’єктом вивчення лексичної семантики є означувальне в слові, розглянуте як знак. До фундаментальних досліджень в галузі семантики належать роботи таких учених, як Ю.Д. Апресян, І.В. Арнольд, Н.Д. Арутюнова, P.О. Будагов, В.В. Виноградов, В.Г. Гак, Б.Ю. Городецький, A.A. Залевська, О.С. Кубрякова, М.В. Нікітін, М.Д. Степанова, Г.А.Уфімцева, А. Шафф. В Україні цією проблематикою займаються В.І. Каравашкін, І.Г. Кулина, В.В. Левицький, О.Д.  Огуй, О.О. Селіванова, В.Г. Таранець. Серед німецьких дослідників відомі імена M. Бірвіш, Г. Бланк, Х. Брекл, П. Ернст, Ф. Хундснуршер, Д. Кастовський, Е. Лейсі, В. Шмідт, T. Вегст, С. Віхтер.

Р. Берндт пов’язує виникнення лінгвістичної семасіології з роботами X.Райзіга, який вважав, що її завданням є дослідження питань, що стосуюються розвитку значення. У вітчизняному мовознавстві цих поглядів дотримуються О. Кровицька, О.О.Селіванова, Ж.П. Соколовська, В.Г. Таранець та ін.

Семантика як наука про значення слова робить великий внесок у теорію системності лексики. М.П. Кочерган стверджує, слова в семантичному розвитку орієнтуються на своїх системних партнерів. Лексико-семантична система базується на відношеннях, головними серед яких є синтагматичні, парадигматичні та епідигматичні. Слова перебувають між собою в різних опозиціях і об’єднуються в різні парадигми, зокрема, у лексико-семантичні поля (ЛСП), лексико-семантичні групи (ЛСГ), лексико-семантичні категорії (ЛСКр).

Лексико-семантична система (ЛСС) – це результат тривалого розвитку історії, культури народу, відображених у мові. При дослідженні ЛСС мови важливим фактом є зв’язок діахронічного і синхронічного. В.М. Жирмунський писав, що діахронія – це не послідовність синхронних зрізів, а процес безперервного руху, в якому всі елементи системи розвиваються в різний час і з різною швидкістю. Історія слова охоплює не лише окремі моменти історії мови, але й загальні закономірності історичного розвитку. Етимолого-семантичні дослідження відтворюють розмаїтість значеннєвих зв’язків і відносин слова в лексико-семантичній системі мови різних періодів її розвитку, реконструюють “семантичний рух” слова. Значення слова, форма слова, сфера його вживання змінюються разом із мовою. Зміни в загальній системі відображаються й на використанні значень окремих слів. Для того, щоб відновити повноту значень слова та його відтінків, всю широту його вживання в різних стилях і в різні періоди розвитку мови, необхідні знання не тільки всіх семантичних процесів, які відбуваються в слові, але й культурно-історичних умов, відображених у значеннях. Інакше кажучи, тут варто орієнтуватися на ідеал цілісного знання, на наукові здобутки різних галузей.

Дослідження, присвячені вивченню функціонування лексики в діахронії, проводяться такими вченими як М.О. Бородіна, В.Г. Гак, Т.В. Гамкрелідзе, В.В. Іванов, В.В. Левицький, О.Д. Огуй, Ж.П. Соколовська, В.Г.Таранець, Т.В. Топорова, В.М. Топоров, Г.A. Уфімцева, A. Буркгардт, Д. Буссе, E. Косеріу, Х. Eндерс, Х. Глінц, В.П. Леман, Х. Віганд.      

Темою нашого дисертаційного дослідження є лексико-семантична група “всесвіт”, її розвиток, зміна і відображення в німецькій мові протягом 9-ти століть, а саме з VIII по XVII ст.

Як відзначає Ю.М. Караулов, у сучасній лінгвістиці недостатньо досліджені групи слів, які позначають “всесвіт”.

Діахронічне дослідження іменників групи “всесвіт”, здійснене в дисертаційній роботі, дає змогу крізь призму мовних фактів з’ясувати особливості мислення давньої людини в дописемний період існування мови, дослідити становлення та розвиток відповідних німецькомовних лексем у писемний час, проаналізувати синтагматичні, парадигматичні та епідигматичні відношення словоформ виокремленої семантичної групи в різні періоди існування німецької мови, проаналізувати лексико-семантичні варіанти досліджуваних лексем, а також реконструювати давні форми і значення.

Актуальність нашої роботи полягає у своєчасності глибокого й системного опису окремого фрагменту мовної картини світу німецькомовного соціуму в його діахронічній динаміці від давніх часів до сьогодення. Як вже було зазначено, в лінгвістиці майже відсутні діахронічні дослідження слів, які позначають “всесвіт”. Так, Г.А. Уфімцева досліджувала англійські імена зі значенням “Земля”, в результаті був визначений значеннєвий обсяг цієї лексеми, її функціонування в системі англійської мови. Д.М. Шмельов вивчив лексему “Земля” у російській мові, розглянув епідигматичні відношення номінацій зі значенням “Земля”. М.О. Новікова, І.М. Шама досліджували особливості функціонування символіки іменників зі значенням всесвіт у художньому тексті, виходячи з постулату про те, що багатозначність символу накопичується протягом століть за рахунок появи додаткових значень, при цьому вже наявні не зникають безслідно. В результаті, як вважають ці дослідниці, символ не є статичним, а ні в межах однієї культури, а ні в діахронії в цілому. Що стосується німецькомовних слів семантики “всесвіт”, то дотепер не було робіт, у яких вказане семантичне значення досліджували б як цілісну систему, де був би визначений якісний і кількісний склад відповідної групи у трьох періодах існування німецької мови, виявлені нові варіанти значень. Виконання всіх цих завдань у дисертаційному дослідженні свідчить про його своєчасність і доцільність.

Семантичний аспект мови становить сукупність відношень знаків до об’єктів позамовної дійсності. Тому, здійснюючи діахронічне мовне дослідження, необхідно звертатися до позамовної дійсності, до історії народу, до устрою суспільних відносин, до джерел зародження того або іншого поняття.

Зв'язок роботи з науковими, програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до комплексної теми наукових досліджень кафедри німецької філології ОНУ імені І.І. Мечникова “Мовна комунікація та одиниці мовної комунікації” (номер державної реєстрації 0101 V 005251).

Об’єктом дослідження є ЛСГ “всесвіт”, яка поєднує лексеми die Welt ‘світ’, die Erde ‘земля’, der Himmel ‘небо’, die Sonne ‘сонце’, der Mond ‘місяць’, der Stern ‘зірка’, розглянута в динаміці розвитку їх формальних і семантичних характеристик на матеріалі німецьких писемних пам’яток і словників. Аналіз обмежено цими лексемами, оскільки саме вони належать до основного складу виокремленої групи, позначають найдавніші поняття, є трансцендентними, номінації яких наявні у всіх мовах.

Предметом аналізу є лексична семантика конституентів досліджуваної ЛСГ, розглянута у трьох діахронічних зрізах німецької мови – давньоверхньонімецькому (двн.), середньоверхньонімецькому (свн.), ранньоверхньонімецькому (рнвн.), а також формальні трансформації відповідних лексем у зазначений відрізок часу.

Метою роботи є визначення особливостей розвитку семантики слів ЛСГ “всесвіт” у двн., свн. та рнвн. мові, їх функціонування в мовній картині світу, яка змінюється протягом 9-ти століть, реконструкція давніх форм і значень. Реалізація мети дисертаційного дослідження передбачає розв’язання наступних конкретних завдань:

1)

  1. інвентаризувати та систематизувати іменники ЛСГ “всесвіт”
    у двн., свн. та рнвн. мові;

2)

  1. розглянути особливості міфологічного мислення, відображені в символіці всесвіту давніх германців;

3) дослідити семантику лексем die Welt, die Erde, der Himmel, die Sonne, der Mond, der Stern у різні періоди розвитку німецької мови на матеріалі двн., свн. та рнвн. текстів, а також даних двн., свн. та рнвн. словників;

4)

  1. проаналізувати динаміку синтагматичних, парадигматичних, епідигматичних відношень досліджуваних лексем у діахронії;

5)

  1. визначити кількість слововживань, відносну частоту використання та динаміку функціонування зазначених лексем у німецькій мові;

6)

  1. реконструювати значення і форми слів групи “всесвіт” у
    німецькій мові на основі отриманих діахронічних ознак;

7)

  1. уточнити номенклатуру ЛСВ досліджуваних лексем у різні періоди існування німецької мови.

Матеріалом дослідження є давньо-, середньо-, ранньонововерхньо-німецькі тексти, а також словникові статті, що містять різні значення і форми слів та входять в аналізовану групу (die Welt, die Erde, der Himmel, die Sonne, der Mond, der Stern), у різні періоди існування німецької мови. Загальний обсяг текстів становить 1 420 000 словоформ (із них: двн. тексти 440 000 слововживань; свн. – 480 000; рнвн. -500 000). При розгляді семантики й функціонування вищевказаних лексем у німецькій мові були використані етимологічні, тлумачні, двомовні та частотні словники.

Методологічною основою дослідження є системно-функціональний підхід до вивчення лексичних одиниць, який відображає теоретичні та практичні знання про мову, пізнання та об’єктивну реальність.

Методи дослідження. В дослідженні використовано наступні методи: порівняльно-історичний; ймовірнісно-статистичний; генетичний; описовий. Вибір методів дослідження та результати їх застосування докладніше викладено в спеціальному параграфі першого розділу.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначена основною метою й завданнями дослідження, виконаного на великому текстовому й словниковому матеріалі. Новим у дисертації є:

1)

  1. інвентаризація та систематизація ЛСГ “всесвіт”, у результаті
    якої з’ясовано якісний і кількісний склад виокремленої групи;

2)

  1. аналіз динаміки синтагматичних, парадигматичних та епідигматичних зв’язків досліджуваних слів у двн., свн. і рнвн. мові, який засвідчив у більшості випадків розширення, а в окремих випадках, звуження семантики;

3)

  1. аналіз семантики німецьких лексичних конституентів зазначеної групи на великому фактичному матеріалі, внаслідок чого встановлено структурно-семантичні співвідношення між лексемами досліджуваної ЛСГ, а також між ЛСВ зазначених лексем;

4)

  1. визначення особливостей розвитку основних значень і виокремлення їх діахронічних ознак на семантичному рівні в різні періоди існування німецької мови;

5)

  1. реконструкція праформ і первинних значень, яка дала змогу поглибити наявні дослідження аналізованих лексем на давніх етапах розвитку мови;

6)

  1. аналіз зміни значень лексем досліджуваної ЛСГ як відображення зміни картини світу.

Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні теоретичної бази знань про діахронічні параметри функціонування лексико-семантичних груп у цілому і зокрема ЛСГ “всесвіт”, у встановленні зв'язків між лексемами досліджуваної групи, між ЛСВ, які входять в ці лексеми.

Практичне значення роботи зумовлене тим, що результати дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з історії й лексикології німецької мови, у лексикографічних довідниках, у науково-дослідній роботі аспірантів і студентів, у спецкурсах із семантики, словотвору, лінгвокультурології, дериватології.

Результати роботи будуть корисними в практиці навчання німецької мови як іноземної.

Апробація роботи. Окремі етапи роботи, а також загальні підсумки дослідження обговорювалися на засіданні кафедри німецької філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, на засіданнях кафедри сучасних мов і класичної філології, теорії та практики перекладу Миколаївського державного гуманітарного університету імені П. Могили (Миколаїв, 2000-2006), на науковій конференції “Проблеми сучасної лінгвістики” у Миколаївському державному педагогічному університеті імені В.Г. Бєлінського (Миколаїв, 1998), на міжнародній науковій конференції “Міжнародне співробітництво й університетська освіта” у Миколаївському державному університеті імені В.О. Сухомлинського (Миколаїв, 1999), на науковій конференції Києво-Могилянської академії “Мова. Культура” (Київ, 2002), на 5-й міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (Алушта, 2004), на науковій конференції “Міжкультурні комунікації: простір і час” (Алушта, 2004), на науково-методичній конференції “Могилянські читання” (Миколаїв, 2006).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в дев’яти публікаціях (з них п’ять у фахових виданнях, затверджених ВАК України). Всі публікації виконано без співавторів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, із них 183 сторінки основного тексту), списку літератури, переліку лексикографічних джерел, списків двн., свн. і рнвн. текстів, додатка. Перелік використаних джерел містить 257 позицій; із них 219 теоретичних джерел, 38 позицій становить список лексикографічних робіт, а саме міфологічних, етимологічних, двомовних, тлумачних, фразеологічних, двн., свн. словників, а також перелік 43 давніх текстів. Дисертація має додаток, у якому представлені результати інвентаризації ЛСГ “всесвіт” у різні періоди розвитку німецької мови, в текст дисертації вміщено 20 таблиць.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено актуальність, ступінь наукової новизни, теоретичне й практичне значення, конкретизовано мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет і фактичний матеріал, наведено відомості про апробацію результатів роботи.

Перший роздiл “Семантика слова та шляхи ії вивчення” присвячено огляду наявних у вiтчизняному й зарубiжному мовознавствi дослiджень, пов’язаних із вивченням семантики слова: систематизовано знання про значення слова та особливостi його розвитку. В цьому розділі розглядаються особливості міфологічного мислення.

Семантика має універсальний характер, просякає всю систему мови. В ній знаходять своє відображення факти, що належать до розвитку суспільства, культури і науки, факти, вкорінені у психологічну природу людини та виражають загальні логічні категорії мислення, а також факти, зумовлені структурою або внутрішніми законами розвитку мови. Лексична семантика є виявом того, що в значеннях слова закріплено результати пізнавальної діяльності людини (Р.О. Будагов, В.В. Виноградов, М.Я. Марр).

Слово є носієм комплексу значень різного ступеня узагальнення, характерних для різних рівнів мови, що розкривається не тільки як історичний факт, але й розвиває закладені в ньому потенції семантичних змін. У вивченні розвитку значень слів велику роль відіграє семантика і закони її розвитку. Слово пов’язане з поняттям, у ньому фіксується узагальнення, якого досягло людське мислення. Лексичне значення представляє собою середовище, в якому відбуваються основні процеси формування поняття, пов’язані з об’єктивною дійсністю. Поняття може фіксуватися лексичною одиницею, використовуючи при цьому як основу різні слова (М.М. Болдирєв, В.О. Звєгінцев, Й. Трір, М. Шварц). Мова співвідносить лексичні новоутворення з різними сферами поняття, вміщує їх у різні лексико-семантичні групи (ЛСГ).

ЛСГ тлумачать як виокремлене об’єднання слів, члени якого мають однаковий граматичний статус і характеризуються однорідністю смислових відношень – відношень синонімії, гіпонімії, гіперонімії, часткового смислового перетину. Це об’єднання слів, яке номінує поняття, що розрізнюються ступенем вияву якості, ознаки, дії та протиставлені за якостями ознаки, дії, предмета, явища (Ж.П. Соколовська, Г.А. Уфімцева, Ю.О. Тулдава, Й. Трір). За типом відношень між словами ЛСГ поділяють на групи з парадигматичними та синтагматичними зв’язками. Завдяки парадигматичним зв’язкам забезпечується можливість вибору одиниць у мовленні як у якісному, так і в кількісному плані (Тулдава Ю.О). Всередині ЛСГ розрізняють семантичні об’єднання, які називаються лексико-семантичними категоріями (ЛСКр), до яких уналежнюють синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми (М.П. Кочерган).

Визначаючи лексичне значення полісемічного слова, слід враховувати характер окремих значень слова, а саме основних і неосновних значень, або ЛСВ слова. Згідно дихотомії мови і мовлення, основною одиницею семантичної підсистеми мови є лексема, а її реалізація в мовленні – ЛСВ (О.О. Реформатський, О.І. Смирницький, І.О. Стернін). ЛСВ – це двобічний мовний знак, який представляє собою єдність звучання та змісту й зберігає її незмінною у властивих йому межах парадигматичних та синтагматичних зв’язків (І.В. Арнольд, В.Г. Гак). Реальне існування значення слова виявляється в його ЛСВ. Становлення і розвиток значення зумовлюється зв’язками слова з поняттями, з співвідношенням з певними предметами та явищами об’єктивної дійності і відношеннями, які складаються в лексичній системі мови. В цьому відображено безпосередній зв’язок мови та історії народу. З’ясування того, як саме становлення і розвиток лексичного значення слова зумовлюється особливостями мови і фактами історичного розвитку народу, є одним із завдань семасіологічних досліджень (С.М.  Панкратова, О.О. Селіванова).

Вивчення слова передбачає точне знання його семантичних меж у різні періоди розвитку мови. Історико-семантичне вивчення слова відтворює генезис не лише окремо взятої лексичної одиниці, але й лексико-семантичних груп. Історична семантика займається вивченням усіх цих проблем, для неї становлять інтерес всі конструктивні елементи слова, всі оболонки значеннєвої структури та всі моменти семантичного розвитку слова. Відмежування слова від інших співвідносних із ним мовних структур тотожне визначенню слова як діахронічної одиниці. Ця одиниця може змінюватися й зі своїю фонетичною формою, і в різних елементах свого значеннєвого ладу, а також у формах своїх фразеологічних зв’язків (В.М. Жирмунський ).

Етимологія слова пояснює його значення за допомогою встановлення діахронічного відношень цього слова з іншими словами. Вона розкриває первинну мотивацію зародження не лише окремого слова, але і групи слів лексико-семантичної системи. Діахронічний і синхронічний підхід – різні боки єдиного історичного процесу. Співвідношення значень у сучасному вживанні слова, їхня ієрархія, фразеологічні контексти й експресивна оцінка завжди містять діахронічні нашарування минулих епох.

Мета та завдання нашого дослідження передбачають розгляд питання про відображення всесвіту в німецькій мовній картині світу, про зміну значення слів відповідної семантики в процесі розвитку німецької мови. Етимологічний аналіз лексем ЛСГ “всесвіт” вимагає вивчення історії виникнення таких понять як світ, небо, земля, сонце, місяць, зірка, планета.

У кожного народу з давніх часів збереглися оповідання, в яких відображалось первісне уявлення людини про світ – міфи (О.Ф. Лосєв). Міфологічне мислення – це особливий вид світосприйняття, специфічне, образне, чуттєве уявлення про явища природи та суспільного життя, найдавніша форма суспільної свідомості. Пізнаючи довкілля, людина ототожнює себе з ним, а процес осмислення всесвіту вона здійснює шляхом пізнання самої себе, що ще раз доводить універсальність антропоцентризму як принципу побудови концептуальної і мовної картин світу.

Для експлікації досліджуваних явищ використано сучасні методи наукового пізнання: порівняльно-історичний, ймовірнісно-статистичний, генетичний, описовий.

Порівняльно-історичний метод застосовуємо при аналізі давніх форм і значень лексем виокремленої групи, при їх порівнянні. Порівняння форм дає можливість виявити спорідненість деяких із них із загальним джерелом, яке колись існувало в мові. Найважливішою процедурою порівняльно-історичного методу служить реконструкція первинних і проміжних станів мови, що відбувається за допомогою встановлення відповідностей на всіх рівнях мови в різні хронологічні періоди.

Ймовірнісно-статистичний метод дав змогу простежити зміну кількісних даних, що характеризують функціонування мовних одиниць, досліджуваних у різні періоди розвитку німецької мови. Як свідчить низка наукових праць, для розуміння проблеми значення слова надзвичайно важлива категорія частоти. Доведеним є той факт, що зі збільшенням частоти вживання слова зростає ймовірність його розпізнавання у процесі сприйняття (О.Д. Огуй).

Використання генетичного методу в нашому дисертаційному дослідженні уможливило встановлення споріднених зв'язків між різними значеннями того самого слова, їх динаміку в зазначені періоди розвитку німецької мови.

Описовий метод використовувався для каталогізації значень і засобів вираження його у слів ЛСГ “всесвіт”. Значення слова отримує попереднє робоче визначення, в основі якого перебуває предметне співвіднесення.

У другому роздiлi “Розвиток семантики слiв weralt, erda, himil, sunna, mano, sterno у давньоверхньонiмецькiй мовi” проведено iнвентаризацiю дослiджуваної ЛСГ, розглянуто символіку світу, землі, неба, сонця, місяця та зірки в давньогерманській міфології, виникнення i розвиток лексем ЛСГ “всесвіт” у двн. мовi, реконструйовано праформи, а також визначено їх первинну мотивацiю.

Наступним етапом у проведенні дослідження є інвентаризація ЛСГ “всесвіт” у німецькій мові. Для цього застосовувалася методика, запропонована Л.В. Бистровою, М.Д. Капатруком, В.В. Левицьким, згідно якої слід враховано нерівноправність семантичних компонентів у значеннєвій структурі слова. Для визначення ваги компонента використовувалися формули:

де W – вага компонента (рубрики), n – кількість компонентів (рубрик) тлумачення, r – ранг компонента (рубрики).

Оскільки в дослідженні було використано кілька тлумачних словників німецької мови, середня вага компонента визначалася за формулою:

де Wcp. – середня вага компонента, W1, 2,..., n – вага компонента в першому, у другому, у n-му словнику; n – кількість словників.

Наведені формули дають підстави більш точно визначити структуру лексико-семантичної групи. При виокремленні ядра від периферії застосовуємо емпіричний критерій вага компонента (або у лінгвістичних термінах “величина індексу”) W = 0,8 вважається пороговою величиною для ваги компонента. Отже, якщо досліджувані слова мали середню величину W>0,8, то вони належали до основного складу лексико-семантичної групи. Ядро групи утворили одиниці з найбільш абстрактним семантичним значенням. Ядерним словом групи є ‘die Welt’.

Після того, як був сформований основний склад ЛСГ “всесвіт”, визначався периферійний склад досліджуваної ЛСГ. Пороговою величиною в цьому разі вважається W>0,5. Периферію групи утворюють лексеми з більш конкретним значенням. Слова, в яких величина індексу нижча від 0,5, не ввійшли до складу цієї ЛСГ.

Таким чином, у результаті проведеної інвентаризації у рнвн. мові до складу досліджуваної групи входять:–

основний склад – 28 лексем;–

периферійний склад – 5 лексем;–

не ввійшли до складу ЛСГ – 16 лексем.

Наступним етапом інвентаризації в діахронічному дослідженні є формування ЛСГ “всесвіт” у двн. і свн. мові. Для визначення величини індексу досліджуваних лексем у двн. і свн. мові використовувалися наведені вище формули. У двн. мові до основного складу досліджуваної ЛСГ увійшло 18 лексем, до периферійного складу – 3 лексеми, не ввійшла 1 лексема; у свн. мові до основного складу – 16 лексем, периферійного складу – 2 лексеми, не ввійшло 5 лексем.

Різний склад ЛСГ “всесвіт” у двн., свн. і рнвн. періоди розвитку німецької мови свідчить про зміну семантичних відношень усередині зазначеної лексичної групи. Аналіз давніх і сучасних текстів дає змогу побачити конкретні пересування в межах ЛСГ, що характеризує еволюційні зміни досліджуваної мікросистеми у німецькій мові. При виборі слів для детального вивчення ми керувалися частотою їх слововживань у текстах двн., свн. і рнвн. мови. Кількість слововживань тієї чи іншої лексичної одиниці від 100 і більше з 440 000 двн., 480 свн. і 500 рнвн. текстів вважалася пороговою для внесення до вибірки для детального дослідження. В результаті були відібрані частовживані в текстах лексеми основного складу die Welt, die Erde, der Himmel, die Sonne, der Mond, der Stern, семантика яких розглядається в різні періоди розвитку німецької мови.

Аналіз писемних пам’яток показав, що поняття ‘світ’ сприймалося давніми германцями як протиставлення людської спільності, землі і її мешканців до ворожої дикої пустелі. За Я. Гріммом, лексема weralt указує на час і простір, що заповнені людьми. Космічною моделлю Всесвіту є антропоморфна модель, риси якої прослідковуються в значеннях слів виокремленої групи в німецькій мові. Згідно з цією моделлю людина і космос – єдині і точно повторюють одне одного. Всесвіт сприймається як людина-велетень. Людське тіло – мікрокосм, малий Всесвіт на відміну від макрокосму, великого Всесвіту. Аналіз текстового і словникового матеріалів двн. мови показав, що слово weralt вживалося в таких значеннях і з такими показниками частоти: 1) століття (11,39%) ; 2) всесвіт (36,44%); 3) земля (32,09%); 4) людство (20,08%). В текстах представлено різні форми досліджуваної лексеми, зокрема: uuerlte, uuorolti, weralt, werelt. Факти германських мов засвідчують, що початкове wer- у словоформі weralt може бути співвіднесено з герм. *hwer- ( з іє. *kwer-), що має значення ‘людина’. У той самий час із досліджень відомо, що в давнину корені мали досить великий спектр значень, і, зокрема, *kwer- мало також семантику ‘земля, ґрунт’ (В.В. Левицький, В.Г. Таранець). Таким чином, wer- має тісний формальний зв’язок з іє. *kwer- зі значенням ‘людина’, ‘земля’, семантично узгоджується з -alt ‘рости, покоління, століття ’ (наявність двох сем). В цілому weralt позначало в давнину ‘земля людини (велика)’.

За уявленнями давніх людей поняття Земля розглядалося як одна з частин божественної пари, як протиставлення Небу. При розподілі космосу на небо, землю та пекло Земля (середня зона) була середовищем існування людей, для яких переміщення в іншу зону є мандрівкою нагору чи вниз. Сприйнята як центр космосу, Земля характеризується сакральністю і чистотою, оскільки центр сприймався як своєрідний космос в космосі. Давні германці асоціювали Землю з богинею родючості, з жінкою.

Словоформа erda у двн. мові мала наступні ЛСВ і з такими показниками частоти: 1) планета Земля (56,75%); 2) середовище існування людей (27,38%); 3) земна куля (15,87%). Ця лексема реалізується у двн. мові в таких формах: erda, aerda, erthu, herda, що зводяться до іє. кореня *er[t-, u-] ‘земля’ (В.Г. Таранець). Зустрічаються також форми з початковим звуком h. Однак цей приголосний як артикуляційно слабкий звук зник у процесі розвитку германських мов, зокрема у двн. мові. Реконструйована прагерманська форма виглядає таким чином: *hwertha-. Згідно із законом Грімма герм. *hw витворилося з іє. *kw, а це дає можливість розглядати його як рефлекс іє. kwerta зі значенням ‘земля, ґрунт’. Кінцеве *-ta вказує на множинність, смислова частина виявляється в іє. корені *kwer-. Аналіз свідчить, що герм. *ertha і *hwertha виступали як рівноправні варіанти однієї лексеми.

Небо займає особливе місце в системі символів всесвіту, воно позначає нескінченність, висоту, царство блаженства, вищу владу, порядок у Всесвіті. В космогонії поява Неба зображується як членування хаосу, розподіл верху і низу, тобто Неба і Землі. У двн. мові слово himil мало семантику ‘небо, небосхил’ і за визначенням давніх германців підносилося над Землею. У двн. період лексема himil вживалася в таких значеннях і з наступною частотою: 1) простір над Землею (28,48%); 2) царство небесне, місцезнаходження Бога (71,52%). Тлумачення цього загальногерманського імені довгий час залишалося суперечливим. Очевидно, мова йде про утворення іменника Hemd та іє. кореня *kem – ‘покривало’ (М.Я. Марр). Himil можна уналежити також до давнього уявлення про Небо як про кам’яний схил (пор. камінь), причому Небо було вторинним відносно Землі, оскільки вважається, що саме Земля породила Небо. Передбачається семантичне і формальне споріднення himil і рос. земля, що походять з одного кореня *kem, який у германців використовувався для позначення неба, а у слов’ян – землі.

Поняття Місяця і Сонця утворюють міфопоетичну бінарну єдність. Сонце виражало світло, тепло, час; Місяць – світло, час (фази місяця); За германською міфологією парні уявлення про Місяць і Сонце утворюють пару зв’язаних і протилежних образів. Поняття цілісності і бінарності сприйняття навколишнього світу є найдавнішими рисами мислення первісної людини. Сонце – хазяїн світла і тіні. Місяць – міфологічний символ, який використовувався при ворожінні, в магічних обрядах. У свідомості давніх германців Місяць співвідносився з водою – зі стійкою метафоризацією некерованих стихій (С.О. Кошарна).

Sunna у двн. мові – загальногерманське ім’я, яке походить з іє. кореня *su ‘світло’, що дає підстави реконструювати германські форми sauil, sunno (Я. Грімм). Германісти уналежнюють ці слова до різних за походженням основ, зокрема до основ на -n і -l (В.Г. Таранець). В. Скіт виводить германські форми з іє. кореня *swen, що походить від іє. *sau, *su ‘світло’. Отже, можна зробити висновок, що за назвою Сонця закріплено дві кореневі форми *sau і *su, які за своєю природою є синонімічними. Словоформа sunna позначає у двн. мові ‘небесне тіло, яке дає світло та тепло’.

Основним ототожненням та протиставленням Сонцю в значенні ‘світло’ у двн. мові був Місяць (mano). Mano – давнє загальногерманське позначення небесного тіла, асоціюється зі значенням іє. кореня *menot ‘місяць; зміна фаз місяця, місяць (відлік часу)’. Значення mano ототожнювалося також із поняттям mens ‘місяць’, у зв’язку з тим, що Місяць змінює свої фази, й у такий спосіб відбувався відлік часу. Семантично близькими стосовно слова mano є також іє. корені *me[d] ‘мандрівка, обхід’ і * ma ‘вимір’.

Лексема mano у двн. мові ототожнювалася з поняттям Сонця у значенні ‘світло’ й одночасно протиставлялася йому (Місяць “панує” вночі, а Сонце – вдень, до того ж Сонце дає тепло, а Місяць – ні). Mano у значенні ‘світло’ асоціювалося також із поняттям sterro, що підтверджується писемними пам’ятками даного періоду. У двн. мові mano позначало ‘небесне тіло, яке дає світло в темний час доби’.

Зірка (зірки) – світло, час, велика кількість. Первинна етимологія зводить слово Місяць до значення ‘Зірка’ тобто, до *ster ‘розсипати, розкидати по небу’ (М.М. Маковський). Зірка була в давнину символом макрокосму і постійного оновлення життя на Землі, Зірка – це Світ у


Сторінки: 1 2