Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Істоміна

Галина Валентинівна

УДК 738.3 (438.41)”18/19”

МИСТЕЦТВО НАРОДНОЇ КЕРАМІКИ ВОЛИНІ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ХХ стОЛІТЬ

(типологія, стилістика, художні особливості)

17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ЛЬВІВ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі декоративного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної Академії наук України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства,

член-кореспондент Академії мистецтв України

КАРА-ВАСИЛЬЄВА Тетяна Валеріївна,

завідувач відділу декоративного

мистецтва Інституту мистецтвознавства,

фольклористики та етнології

ім. М.Т. Рильського НАН України

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства

ШМАГАЛО Ростислав Тарасович,

Львівська національна академія мистецтв,

декан факультету „Історія та теорія мистецтва”

кадидат мистецтвознавства,

народний художник України

ЖОГОЛЬ Людмила Євгеніївна

Захист відбудеться 31 січня 2008 року об 14-00 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській національній академії мистецтв Міністерства освіти і науки України за адресою: 79011, м. Львів, вул. Кубійовича,38.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської національної академії мистецтв за адресою: 79011, м. Львів, вул. Кубійовича,38.

Автореферат розісланий 25 грудня 2007 р.

Учений секретар

Спеціалізованої вченої ради

Д 35.103.01, д. мист. В. А. Овсійчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Народна кераміка Волині посідає вагоме місце в духовно-мистецькій спадщині України. Гончарні осередки Волині, на відміну від центрів народного мистецтва інших історико-етнографічних зон, довгий час залишалися поза увагою вчених та громадських діячів.

Актуальність дослідження полягає в тому, щоб аргументовано, із залученням архівних і музейних фондів, даних польових експедицій, археологічних, історичних, літературних джерел, порівняльного аналізу творів мистецтва виявити народну кераміку Волині як самобутнє мистецьке явище.

Назріла потреба комплексного мистецтвознавчого дослідження народної кераміки Волині. Зокрема, необхідне уточнення, систематизація й узагальнення попередніх наукових розвідок, з’ясування витоків, типології, технології виготовлення й декорування, художньо-стилістичних особливостей народної кераміки Волині другої половини ХІХ – ХХ ст.

Крім того, актуальність теми наукового дослідження обумовлюється проблемою збереження, успадкування й примноження національної мистецької спадщини.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація вирішує одне із завдань теми “Декоративне мистецтво як цілісна система світобачення”, що виконується у відділі декоративного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. Дослідження також розв’язує частину завдань, передбачених проектом № 07.07/00118 Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України “Гончарство України ХХ – початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи”. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукової проблеми “Минуле й сучасне Волині” та навчальних програм художньо – педагогічного факультету (спеціальності образотворче й декоративно-прикладне мистецтво) Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету.

Мета дослідження – відтворення повного спектру чинників, які вплинули на формування стилістики народної кераміки Волині другої половини ХІХ – ХХ ст., з’ясування художніх особливостей гончарства даного регіону.

Визначена мета реалізується за допомогою таких дослідницьких завдань:

- з’ясувати витоки мистецтва народної кераміки Волині й зробити історичний огляд гончарства другої половини ХІХ – ХХ ст., аргументовано, із залученням архівних джерел, виявити нові відомості про гончарство регіону та його творців;

- провести художній аналіз творів народного мистецтва кераміки;

- проаналізувати народну технологію виготовлення глиняного посуду, дослідити традиційні техніки та способи його декорування;

- визначити типологію керамічних виробів;

- ввести до наукового обігу імена народних майстрів, маловідомі гончарні осередки Волині, професійну лексику, спогади гончарів-старожилів, які відтворюють призабуті сторінки історії гончарства;

- охарактеризувати сучасний стан гончарства.

Об’єктом дослідження є народна кераміка Волині як самобутнє мистецьке явище в контексті історичних умов і світоглядних уявлень гончарів.

Предметом дослідження є типологія, стилістика й художні особливості творів народної кераміки Волині другої половини ХІХ – ХХ ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є принцип системності. Поставлені завдання обумовили використання комплексного підходу зі застосуванням методів: порівняльно-історичного, формально-типологічного, порівняльно-графічного, структурно-функціонального, художньо-композиційного та мистецтвознавчого аналізу, а також спостережень (з фіксуванням матеріалів).

Географічні рамки окреслюють етнографічну Волинь – територію басейну верхів’я правих приток і середнього поріччя Західного Бугу, яка охоплює південні райони теперішніх Волинської, Рівненської, південно-західні – Житомирської, північну смугу Хмельницької, Тернопільської та Львівської областей.

Волинська зона розташування гончарних осередків простяглася довгою смугою від Володимира і Луцька через Острог і Кременець, Ізяслав, Шепетівку до Троянова на Житомирщині.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ (період розквіту гончарства Волині) – ХХ ст. (період розвитку та поступового занепаду, але не зникнення прадавнього ремесла). Вищевказані хронологічні межі дозволили розглянути традиційну кераміку Волині через призму спогадів народних майстрів.

Наукове значення і новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше:

- виявлено естетичну цінність гончарства Волині як своєрідного мистецького явища на тлі гончарних осередків інших етнографічних регіонів України;

- комплексно досліджено мистецтво народної кераміки Волині другої половини ХІХ – ХХ ст.;

- зроблено історичний огляд розвитку гончарних осередків Волині;

- висвітлено процес формотворення виробів із глини в контексті світоглядних уявлень та вірувань народних майстрів;

- з’ясовано особливості технології виготовлення народної кераміки й типологію виробів;

- введено до наукового обігу 130 імен гончарів і проведена атрибуція ряду керамічних виробів;

- досліджено традиційні техніки й способи декорування гончарних виробів; розкрито художні особливості народної кераміки Волині.

Теоретичне та практичне значення дисертації визначається тим, що опрацьований матеріал та зроблені висновки можуть бути використані: при написанні історії українського мистецтва; при проведенні учбового процесу з фахових дисциплін у навчальних закладах різних рівнів: укладання курсів лекцій з історії декоративно-прикладного мистецтва України; для створення навчальних посібників; для укладання енциклопедичних та словникових видань; у музейній практиці при підготовці текстів екскурсій та атрибуції керамічних пам’яток.

Апробація роботи здійснювалася на обласних, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції “Українська культура в контексті світових глобалізаційних процесів”. Київ. 23 грудня 2004 р.; Другій Волинській обласній науково-етнографічній конференції “Минуле і сучасне Волині й Полісся: народне мистецтво і духовність”. Луцьк. 12 – 13 травня 2005 р.; Обласній науковій конференції “До 150-річчя від дня народження Д.І. Яворницького”. Рівне. 24-25 листопада 2005 р.; Міжнародній науковій конференції “Традиція і культура”. Київ. 16-17 грудня 2005 р.; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Дзвони Чорнобиля”. Рівне. 11 квітня 2006 р.; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Криза традиційних осередків народного “мистецтва сутінків” як виклик національній ідентичності”. Опішне. 04-07 травня 2006 р.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць, з них 5 – в наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 5 – у інших наукових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою й завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (195 позицій). Обсяг текстової частини становить 155 сторінок і містить шість аналітичних таблиць. Додатками (165 с.) є: Ілюстрації (додаток А); Каталог гочарних виробів Волині другої половини ХІХ – ХХ ст. з фондів музеїв та приватних колекцій (додаток Б); Покажчик волинських майстрів гончарства (додаток В); Словник лексики гончарів Волині (додаток Д).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт і предмет, висвітлено наукову новизну й практичне значення дисертації, викладено методологічну основу, окреслено географічні рамки й хронологічні межі дослідження, розкрито форми апробації роботи.

У першому розділі “Джерела, методи дослідження та історіографія” висвітлено джерельну базу роботи, розкрито основні методи дослідження, зроблено критичний огляд літератури за темою дисертації.

Джерельну базу дисертації становить комплекс матеріалів експедицій, музейних колекцій, документів центральних та обласних архівів. Першоджерелом дослідження слугують польові матеріли автора, зібрані в 1999 – 2006 рр. у ряді гончарних осередків Волині: Великій Клецьці, Вілії, Залібівці, Ступному, Малій Мощаниці, Юрівці, Карпилівці. Польовий матеріал збирався шляхом опитування гончарів, фотофіксації та схематичних замальовок.

У 2002-2007 рр. мистецтвознавчі дослідження проводилися у фондах музеїв Києва, Львова, Рівного, Луцька, Опішного, Дубна, Острога, Кременця, Володимир-Волинського, Корця, Млинова, Нетішина, Вілії, Радивилова.

У процесі роботи над дисертаційним дослідженням було опрацьовано фонди восьми архівів: Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного історичного архіву України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Національних архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Архіву Інституту народознавства НАН України, Державних архівів Рівненської, Житомирської, Волинської областей. Основна частина архівних матеріалів уперше вводиться до наукового обігу.

Вирішення поставлених у роботі завдань здійснювалось за допомогою сукупності наукових методів: системного, порівняльно-історичного, формально-типологічного, мистецтвознавчого та художньо-композиційного аналізу. Графічний метод використано для складання аналітичних таблиць.

Перші відомості про кількість гончарів у Волинській губернії у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. надають праці А. Забєліна (1887) й М.Д. Городецького).

Загальні проблеми гончарства Волині в кінці ХІХ – початку ХХ ст. частково розглядали М.Ф. Біляшівський (1898), Є.Ю. Спаська (1926), М. Фріде (1928), В.Г. Кравченко (1929), С.А. Таранушенко (1930).

Вивчення окремих питань витоків мистецтва народної кераміки Волині містять археологічні дослідження В.Б. Антоновича (1901), М.А. Пелещишина  (1974),

Б.А. Прищепи, Ю.М. Нікольченка (1996), Г.В. Охріменка, М.М. Кучінка (2003).

Помітний внесок у вивчення народної кераміки зробили Б.С. Бутник-Сіверський) та П.Н. Мусієнко (1968).

Дослідженню народної кераміки присвятили свої праці К.І. Матейко (1959), Ю.П. Лащук (1969), Є.Д. Дмітрієва (1952), Л.С. Данченко (1969), О.М. Голубець (1991). Цінна інформація про народну кераміку наведена у працях О.М. Пошивайла (1993), О.О. Слободяна (2001), Р.В. Захарчук-Чугай (2005).

Питання технології виготовлення гончарних виробів висвітлюють праці Б.С. Лисіна (1918), О. Білоскурського (1928), О.Р. Тищенка (1992), Р.Я. Мотиль (2000).

Серед наукових студій, присвячених типології керамічної іграшки, потрібно відмітити праці О.С. Найдена (2004), Л.М Герус).

Під час експедицій 1990-2005 рр. окремі гончарні осередки Волині обстежували дослідники: Г. Івашків (1995), Н. Гатальська (1999), С. Папета й В. Самарський (1994), О. Романчук і М. Данилюк (2000), Н. Кубицька).

У загальному теоретичному, мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у дисертаційному дослідженні, дисертант спиралася на концептуальні дослідження провідних українських учених – Т.В. Кара-Васильєвої, М.Р. Селівачова, О.Р. Тищенка, Ю.П. Лащука, О.М. Голубця, М.Є. Станкевича, Г.Г. Стельмащук, Р.Т. Шмагала, Т.А. Романець, О.О. Клименко.

Аналіз історіографії питання свідчить про науково-практичне зацікавлення народною керамікою Волині спеціалістами різних галузей науки. Належно оцінюючи їх внесок, в той же час, можна стверджувати про незначну розробку теми українськими мистецтвознавцями.

У другому розділі “Мистецтво народної кераміки Волині: історичний аспект” з’ясовано витоки мистецтва народної кераміки Волині та зроблено історичний огляд гончарства другої половини ХІХ – ХХ ст. на основі польових матеріалів та архівних джерел. За спогадами народних майстрів-старожилів, як втіленням духовної спадщини століть, виявлено нові відомості про гончарство Волині та його творців. Становлення гончарства регіону відбувалося без зовнішнього втручання згори”, внаслідок чого воно зберегло архаїчні риси.

Витоки мистецтва народної кераміки Волині беруть початок з епохи неоліту (V тис. до н.е.). Для волинської кераміки культур неоліту характерні геометричні візерунки, де головна роль належить крапці та лінії.

Посудини біконічної форми на Волині з’являються в ІІІ тис. до н.е. у культурах енеолітичної епохи. Учені-археологи вважають, що витоки декорування посуду ангобами на Волині сягають часів епохи мідно-кам’яного віку (лендельської культури).

Форми посуду зарубинецької культури (кінця І тис. до н.е. – перших століть н.е.) близькі до форм народного посуду ХІХ ст. У ранньослов’янський період гончарне виробництво було домашнім промислом.

На підставі досліджень українських археологів можна стверджувати, що у часи існування Київської Русі гончарство вже виділилося в окрему поширену галузь як сільського, так і міського ремесла. Керамічний посуд створювали на гончарному крузі, прикрашали здебільшого гравійованими візерунками: смужками, кривульками. Гончарство ХІV – початку ХVІ ст. базувалося на здобутках давньоруського гончарства. У цей період активно розвивалося кахлярство (Луцьк, Острог, Кременець). Упродовж ХVІІ – ХVIII ст. сформувались особливості, визначилися головні осередки народної кераміки Волині. У поодиноких гончарних осередках регіону на початку ХІХ ст. ще існувало сільське кахлярство.

Реформа 1861 р. сприяла розвитку народної кераміки. Гончарним виробництвом у цей період займалися як кустарі, так і майстри гончарних заводів. Виготовлення гончарних виробів відповідало запитам населення.

За допомогою спогадів спадкоємних гончарів-старожилів Волині, автором залучено до наукового обігу імена майстрів, що працювали в кінці ХІХ ст.: Яким Семенюк (1878 р.н.), Мусій Панащук (1878 р. н.), Тимофій Даховнік (? р.н.).

На зламі ХІХ – ХХ ст. на Волині активно розвивалося гончарство в Кременецькому, Житомирському, Острозькому, Луцькому повітах.

Архівні матеріали свідчать, що збереженню спадщини гончарства Волині в кінці ХІХ – початку ХХ ст. допомагали наукові експедиції Товариства дослідників Волині, етнографічного музею Ф.Р. Штейнгеля, Волинського краєзнавчого музею.

Під час І світової та громадянської війни (1914 — 1920 рр.) сільське гончарство відігравало домінуючу роль через нестачу фабричної продукції.

Складність дослідження гончарства міжвоєнного періоду в історичному аспекті полягає в роз’єднаності Волині в 1921 – 1939 рр. на дві частини: польську та радянську. У роботі наведені архівні джерела, в яких розкриваються соціальні умови розвитку гончарства західної частини Волині, яка перебувала під владою Польщі: великі податки, диктування низьких цін скупниками, законодавчі обмеження сільських майстрів.

Архівні матеріали доводять, що у тій частині Волині, яка перебувала під радянською владою, гончарство розвивалося в умовах примусового впровадження артілей, колгоспів. У 1930-х рр. гончарі, намагаючись конкурувати з промисловим виробництвом кераміки, застосовували підполивний розпис. Аналіз і порівняльне вивчення творів дозволили з’ясувати, що майстерно володіли вищезазначеною технікою гончарі Кременця (М. Марченко), Великої Іловиці (Є. Карловський), Великого Кунинця (К. Марчук).

Після 1939 р. радянська влада поширила практику впровадження артілей та колективізації, руйнування приватної власності й на західну частину Волині. Незважаючи на недоліки такої політики, все-таки в цей період мала місце певна державна підтримка народного мистецтва, зокрема, гончарства.

У період ІІ світової війни гончарний промисел на Волині продовжував діяти: виготовляли простий посуд, декоруванню якого, як свідчать польові матеріали автора, особлива увага не надавалася. Гончарством у воєнні роки займалися не лише спадкоємні гончарі, але й їх жінки та діти, а також молоді люди, які йшли в учні до майстрів.

Повоєнний період (1945 – початок 1960-х рр.) характеризується тимчасовим пожвавленням гончарного промислу через зруйнованість керамічної промисловості. Незважаючи на сувору податкову політику держави, у 1950-1970-х рр. гончарство розвивалося у Залісцях, Вишнівці, Збаражі, Великій Іловиці, Великому Кунинці, Духові, Вілії, Карпилівці, Загреблі, Голиках, Юрівці, Великій Клецьці, Кульчині, Залібівці, Ступному.

Польові матеріали автора свідчать, що умілими майстрами були: Антон Бондарчук, Володимир Самойлович, Сергій Попович, Павло Остапчук, Андрій Москалюк, Михайло Наконечний, Василь Лашта та інші. У 60-70-х рр. податки були непропорційно великі відносно вартості гончарних виробів.

Суспільно-економічні процеси середини 90-х рр. обумовили згасання об’єднань, які займалися гончарством (заводів, комбінатів та ін.), але пожвавили домашній промисел. Передача досвіду гончарства з покоління у покоління, на сьогоднішній день, спостерігається лише в окремих гончарних осередках Волині: Вілії, Залісцях, Духові. Віками відшліфований художній смак спадкоємних гончарів не дозволяє їм засвоїти впливи кітчу”, еклектики.

У діючих гончарних осередках Волині залишилося небагато спадкоємних гончарів. Польові дослідження автора дозволили розкрити творчий доробок П.І. Даховніка, В.Ю. Ковальчука, М.І. Коваля, А.С. Ліщенка, Г.А. Палій, І.М. Панащука.

Третій розділ “Технологія виготовлення та декорування народної кераміки Волині” охоплює коло питань, пов’язаних із підготовкою сировини, формуванням виробів, застосуванням технік декорування, вивченням способів випалу.

Гончарство на Волині розвинулося завдяки родовищам високоякісних глин, які займали чільне місце серед мінеральних багатств краю. Шляхом польових досліджень визначено, що необхідною умовою існування гончарного осередку була наявність неподалік родовищ глини.

До основних властивостей глини належать: пластичність, в’язкість, зерновий склад, повітряна й вогняна стягливість, спікання, вогнетривкість. Колір глини залежить від кількості домішків. У кожному гончарному осередку усталилися свої власні системи розрізнення глин, що відображали знання майстрів особливостей місцевої сировинної бази.

Робоче місце гончаря було обладнане в хаті (у другій половині ХІХ – середині ХХ ст.) або в прибудові до господарських приміщень (у другій половині ХХ ст.). Польові дослідження автора доводять, що невід’ємною технологічною особливістю оздоблення посуду був розпис “сирих” гончарних виробів “опискою”, які після такого декорування обережно зрізали з гончарного круга. Опискою” оздоблювали посуд майже у кожному дослідженому осередку.

З перших етапів підготовки сировини процес технології виготовлення народної кераміки Волині другої половини ХІХ—ХХ ст. регламентувався релігійними (християнськими) світоглядними уявленнями й віруваннями гончарів: роботу за гончарним кругом вони завжди розпочинали, перехрестившись, словами “Господи допоможи”.

Способи декорування були вивірені багатьма поколіннями майстрів. Вони слугували важливим засобом створення композиційних схем орнаментів.

Декорування керамічного посуду способом витискування має найдавніші традиції, які свої витоки беруть з епохи неоліту. Витискування рисок, крапок, прямих та хвилястих ліній здійснювалося за допомогою пальців, паличок, зубчастих коліщаток та штампів, а також інших інструментів, які полегшували роботу майстра.

У ХХ ст. народні майстри гончарних осередків Волині (зокрема, Марія Городецька з с. Карпилівки) іноді прикрашали вироби смужками, відтиснутими зубчастим коліщатком. Спорідненою витискуванню є традиційна для Волині техніка ритування (продряпування, гравіювання) сирого виробу дерев’яною паличкою або цвяхом.

Оздоблення ангобами виконувалося: “опискою” (використовувалися пензлик, пір’їна, пальці), “ріжкуванням” (застосовувався коров’ячий ріг, який пізніше був замінений на гумову грушу), “фляндрівкою”, “мармуруванням” (утворювалися по ріжкуванню за допомогою голки, цвяха, дерев’яної палички). Чорнодимлена кераміка Волині другої половини ХІХ ХХ ст. декорувалась лощенням (лискуванням). Лощення застосовували у другій половині ХІХ ст. – ХХ ст. гончарі з с. Залісці (Сопіжук Зіновій, Павлюк Никанор), Залібівки (Панащук Мусій, Панашук Іван) та інших гончарних осередків. Дотепер продовжується виготовлення лощеної кераміки у с. Духові Кременецького р-ну С.П. Романюком. Суцільне лощення виступає не лише як спосіб декорування, але й як технологічний прийом для ущільнення черепка й споріднює повсякденний димлений посуд Волині та Західного Полісся (Рокита). Декоративне значення має орнаментальне лощення, яке являє собою ритмічне поєднання лискованих ліній і матового фону димлених виробів.

Покриття поливами народної кераміки на Волині у другій половині ХІХ ХХ ст. комбінувалося як з рельєфними, так і з графічними техніками, але найвиразніше – з живописними (“малюванням”).

За способом покриття поливання могло бути суцільне або часткове. У процесі випалу, внаслідок хімічних реакцій, виріб отримував скловидне покриття, яке надавало йому декоративних кольорових ефектів та оберігало від забруднень.

В середньому, гончар виготовляв близько 40 виробів на день. Польові дослідження автора доводять, що сирівку” (невипалений посуд) сушили у допоміжних приміщеннях: верандах (Ліщенко), в майстерні (Даховнік), в хаті (Панащук). Посуд намагалися сушити повільно, п’ять – шість днів у приміщенні без протягів, вберігаючи від різких коливань температури повітря, щоб він не потріскався або не деформувався. Для випалу гончарних виробів використовували два способи випалу: окислювальний (для мальованої і теракотової кераміки) і відновлювальний (для димленої).

У четвертому розділі “Типологія народних керамічних виробів” зроблено типологічний аналіз творів народної кераміки Волині. Визначення типології обумовлене морфологічною класифікацією, що базується на принципах функціональності та формоутворення. У вирішенні проблеми наукової класифікації народної кераміки в сучасній науці існують значні розбіжності.

Народні майстри гончарних осередків Волині органічно поєднували функцію виробу з його конструкцією. Творення тієї чи іншої архітектонічної структури зумовлене насамперед ужитковістю.

У результаті дослідження виявлено три роди (функціональні групи): посуд, інтер’єрні предмети та кахлі, дрібна пластика. У групі посуду функціональні підгрупи визначалися за призначенням (кухонний, столовий, святковий) та за формою (відкритий і закритий).

В роботі виділено п’ять типологічних груп посуду: глекоподібний, макітроподібний, мископодібний, горщикоподібний, персневидний, у які включено п’ятнадцять типологічних підгруп: гладуни, дзбанки, кухлі, баньки, друшляки, миски, тарілки, баклаги, куманці, макітри, ринки, чайники, тотожні взаємозалежні форми горщиків (двійнята, трійнята, чвірнята), горнята, горщики.

На Волині були поширені миски зі зламом на середній їх частині та прямими або трохи розхиленими назовні вінцями. Окремий тип утворюють миски конусоподібної форми з розхиленими стінками без колінчастого зламу, поширені на всій території регіону. Миски з отворами на денцях та боках (друшляки, цідильники) виконували виключно ужиткову функцію – застосовувалися для відціджування страв. Форма макітри близька за архітектонікою як до миски, так і до горщика. З макітрою має спільні риси ринка, яка за своєю будовою складається, з макітроподібної посудини з невисокими стінками та трубчастої ручки-“тулійки” або вушка.

Горщики відрізнялися за розміром, залежно від їх призначення. До горщиків ми відносимо типологічну групу посудин, що являли собою декілька тотожних місткостей, композиційно залежних між собою: двійнята, трійнята, чвірнята.

На Волині однією з найбільш поширених типологічних груп глека була “гладишка”. Широковживані баньки (тикви) також вважаємо типологічною групою глека.

Перснеподібний посуд на Волині представлений двома типологічними групами: баклагами (плескачами) та куманцями.

У групі інтер’єрних предметів та кахлів виділено чотири функціональні підгрупи (горщики-підвазонники, вази, світильники та кахлі), одинадцять типологічних груп та сімнадцять типів.

До дрібної пластики включено три функціональні підгрупи (іграшки, скарбнички, люльки), сім типологічних підгруп та одинадцять типів.

У п’ятому розділі “Художньо-стилістичні особливості народної кераміки Волині” на основі систематизації та порівняльного аналізу архівних і літературних джерел, фактологічного вивчення творів виявлені засоби художньої виразності, домінантні мотиви орнаментики, композиційні та стилістичні особливості народної кераміки Волині.

Стилістика гончарних виробів південних районів Волині зазнала впливів подільської кераміки. Порівняльне вивчення творів народної кераміки дозволило з’ясувати, що заповнення декором всієї поверхні виробів характерне для гончарних осередків південно-західної частини Волині, особливо, для Кременця. Щедро оздоблені твори народної кераміки гончарних осередків південної частини Волині виконані в техніці підполивного розпису (малювання). Кременецькі гончарі в орнаментуванні ритмічно членували всю поверхню посуду на вертикальні смуги, що взаємодіяли між собою, не заважаючи вираженню форми.

У результаті дослідження численних пам’яток виявлено, що кераміка гончарних осередків у центрі та на півночі Волині відзначається лаконізмом оздоблення. В орнаментиці очевидна перевага надається мальованим чи лощеним горизонтальним смугам, розташованим на плічках гончарних виробів. Аналіз великого масиву пам’яток свідчить про те, що оздобленням акцентується найчастіше верхня частина посуду (плічка та вінця), тоді як нижня – залишається чистою.

Особливого декоративного звучання надавали виробам кольорові поливи, які активно використовувалися в гончарному виробництві Волині другої половини ХІХ – ХХ ст. Основна кольорова гама полив складалася з коричневого, червоно-коричневого, зелено-жовтого, зелено-коричневого, жовто-коричневого, жовтого кольорів.

У роботі вперше дано розгорнуту характеристику творів, на основі якої виявлено особливості форм та декору народної кераміки Волині. Для глечиків характерна конусоподібність нижньої частини корпуса, яка має, здебільшого, прямий або трохи опуклий профіль. Найширше місце корпуса знаходиться значно вище середини висоти, іноді – на середині. Круті плічка плавно переходять у пряму шийку, яка буває з прямими або розхиленими назовні вінцями. Баньки південної частини Волині мають серцеподібну форму тулова (корпуса), тоді як північної – кулеподібну.

Для форм глечиків була характерна витонченість тулова в поєднанні з широкою та низькою шийкою. Форми баньок від найширшої частини втрачають кулеподібність та різко звужуються донизу. Орнаменти, розташовані на шийках та плічках закритого посуду, підкреслюють особливості будови його форм.

Макітри на Волині, порівняно з Полтавщиною, досить приземисті, проте, порівняно із Західним Поліссям, навпаки, мають більшою мірою видовжені пропорції зі збереженням широких вінець. У центральних районах Волині макітри оздоблювалися на вінцях короткими прямими (згрупованими по чотири – п’ять) рисочками.

Друшляки були різновидом кухонного посуду, виконували утилітарну функцію, тому вони, як правило, не декорувалися. Полива на друшляках слугувала не як оздоба, а як захисне покриття.

Волинські миски глибокі, із злегка опуклими конусоподібними стінками і високими профільованими вінцями, що рельєфно виступають назовні. У середині XIX ст. їх оздоблювали геометричними, іноді – рослинними мотивами. Орнаментальні форми розписів позначені чіткістю рисунка. Переважна більшість зображень лінійна, побудована на грі динамічних контурів, без використання плями.

Для горщиків Волині характерна конічність нижньої частини корпусу та округлість плічок. Великі горщики зберігали, переважно, на долівці чи низьких лавах, тому намагалися оздобити, насамперед, верхню частину посудини.

Аналіз волинських керамічних іграшок дозволяє зробити висновок, що вони відзначаються архаїчною монолітністю форм. Основний акцент у художньо-композиційному вирішенні іграшок робиться на пластику: гармонійність та пропорційність, узагальненість та стилізація форм, плавні переходи об’ємів один в одний, цілісність, відсутність зайвих виступаючих деталей. Для волинських керамічних іграшок не типові яскраві багатокольорові розписи. Однією з характерних рис керамічної іграшки Волині є вдале застосування кольору як допоміжного засобу для виявлення форми. Домінуючим серед антропоморфних іграшок був образ вершника”. Серед образів вершників” умовно можна виділити підгрупи пастухів” і солдат”. Іграшки з глини у вигляді жіночих фігурок, за нашими дослідженнями, на Волині представлені лише одним образом “жінки, що тримає під рукою гуску”. Зооморфні іграшки виготовлялися у Вишнівці, Великому Кунинці. Досить поширеним на Волині було ліплення “коників”, півників”, баранців”, які, переважно, не розмальовувалися.

Порівняльний аналіз та вивчення орнаментації дає можливість стверджувати, що народній кераміці Волині притаманні схеми орнаменту, побудовані на поєднанні геометричних елементів (риски, хвилі, крапки, сітки, спіралі), геометрично-фітоморфних (сосонки), іноді – фітоморфних (листочки), зовсім рідко – зооморфних (качечки, змійки).

Горизонтальні та вертикальні, прямі й хвилясті паралельні лінії та смуги, крапки, овали, кривульки, гачки, косі лінії, похилі палички, кола, дужки – найпростіші елементи, з яких складалися мотиви й схеми геометричних орнаментів народної кераміки Волині.

Серед фітоморфних мотивів у орнаментах народної кераміки Волині домінуючим був “листочок”. Орнаментувалися “листочками” у поєднанні з концентричними лініями баньки та баклаги в південних районах Волині. Загалом, на волинських гончарних виробах рослинний орнамент виконувався нечасто.

Найпоширенішою композиційною схемою орнаментів є центрально-концетрична, яка характерна для посуду як закритої, так і відкритої групи. Композиційну структуру орнаментів майстри гончарних осередків Волині створювали шляхом зміни ритму, кольору, форми геометричних елементів, а також повторів мотивів відносно центральної частини.

Аналіз та атрибуція памяток дали можливість зясувати, що композиційною основою орнаментики переважної більшості гончарного посуду Волині є ритмічні повторення лінійних або лінійно-хвилястих поясів-кіл, розміщених єдиною смугою на вінцях, плічках чи на найширшій частині корпуса виробу. Такі композиції поширені в мальованому, лощеному, гравійованому (ритованому) оздобленні народної кераміки.

ВИСНОВКИ

У результаті комплексного аналізу народної кераміки Волині другої половини ХІХ – ХХ ст. зроблено наступні висновки:

1. Вперше висвітлено становлення та розвиток народної кераміки Волині як цілісного художнього явища в системі українського народного мистецтва. Аналіз пам’яток гончарства, які зберігаються в музеях Києва, Львова, Луцька, Рівного, Опішного, Кременця, Острога, Дубна, Млинова, Радивилова, Нетішина, Вілії та приватних колекціях гончарів, дає можливість стверджувати, що гончарство Волині має яскраво виражені художні традиції. На основі польових досліджень автора (1999 – 2007 рр.), проведено мистецтвознавчу атрибуцію ряду творів народної кераміки Волині (встановлено період, авторство, матеріал, особливості виготовлення, декорування та випалу, художню специфіку).

2. Аналіз джерел дозволяє з’ясувати витоки мистецтва народної кераміки Волині та простежити еволюцію локальних рис кераміки, які формувалися під впливом різних культурних нашарувань впродовж багатьох тисячоліть й остаточно сформувалися до другої половини ХІХ ст. Визначено, що форми та декор народної кераміки Волині зберегли архаїчні риси.

3. Архівні матеріали дають можливість зробити історичний огляд гончарства Волині другої половини ХІХ – ХХ ст. та з’ясувати суспільно-історичні умови його розвитку. Після реформи 1861 р. гончарним виробництвом займалися як сільські майстри, так і майстри гончарних заводів.

Під час І світової та громадянської війни (1914 – 1920 рр.) сільське гончарство відігравало домінуючу роль через нестачу фабричної продукції. У міжвоєнний період (1921 – 1939 рр.) на розвиток гончарства Волині впливала міждержавна політика як Польщі, так і Радянського Союзу.

В роботі вперше наводяться архівні документи, в яких розкриваються суспільно-історичні умови розвитку гончарства на території радянської Волині: створення артілей, боротьба з посередниками-скупниками, звинувачення одноосібних гончарів у “куркульництві”, примушування майстрів працювати в колгоспах.

Знайдені автором в архівах матеріали доводять, що у тій частині Волині, яка перебувала під владою Польщі, впроваджувалися непомірні податки, дешево скуповувалися посередниками гончарні вироби у сільських гончарів, вводилися числені обмеження щодо домашнього гончарного промислу: гончар не мав права наймати помічників, користуватися допомогою членів своєї родини, отримувати нерегламентовані прибутки.

У той же час аналіз художнього процесу виясняє, що незважаючи на довготривале роз’єднання Волині, впливи сусідніх регіонів і держав, народна кераміка цього етнографічного району України в цілому характеризується глибокою спільністю технологічних, термінологічних і, насамперед, художніх ознак.

Аналіз архівних джерел, літератури й польових матеріалів автора дозволяє стверджувати, що у роки ІІ світової війни та у повоєнний період (1940-1960-ті рр.) відбувається пожвавлення (в зв’язку з нестачею


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Ендолімфатична терапія та колоносанація в комплексному лікуванні гострого панкреатиту - Автореферат - 26 Стр.
МОДИФІКАЦІЯ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВУЗЬКОЩІЛИННИХ ТВЕРДИХ РОЗЧИНІВ CdxHg1-xTe ПРИ ІОННОМУ ТРАВЛЕННІ - Автореферат - 54 Стр.
АПОПТОЗ, ІМУНОФЕНОТИП ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ЕЛЕМЕНТІВ ГЕМОПОЕЗУ У ХВОРИХ НА МІЄЛОДИСПЛАСТИЧНИЙ СИНДРОМ У ВІДДАЛЕНИЙ ПЕРІОД ПІСЛЯ ОПРОМІНЕННЯ - Автореферат - 35 Стр.
ОКУПАЦІЙНА ПОЛІТИКА ГІТЛЕРІВСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ СТОСОВНО ЕТНІЧНИХ НІМЦІВ У РЕЙХСКОМІСАРІАТІ “УКРАЇНА” - Автореферат - 29 Стр.
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ОСНОВ ҐЕНДЕРНОЇ ОСВІТИ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Автореферат - 31 Стр.
МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ПОШКОДЖЕНЬ СЕРЦЯ ПРИ БАГАТОРАЗОВОМУ СТРЕСІ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ - Автореферат - 62 Стр.
НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ ЗВАРНИХ КОНСТРУКЦІЙ ЕКОЛОГІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ВИРОБНИЦТВ - Автореферат - 31 Стр.