Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








ВСТУП

Львівський національний університет імені Івана Франка

Дем’янчук Петро Михайлович

УДК 911 : 551.4 (477.8)

ЗАХІДНО-ПОДІЛЬСЬКЕ горбогір'я ЯК ГЕОГРАФІЧНИЙ ЕКОТОН

11.00.11 – конструктивна географія і раціональне

використання природних ресурсів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фізичної географії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат геолого-мінералогічних наук, професор

Свинко Йосип Михайлович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра фізичної географії, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Ковальчук Іван Платонович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

кафедра конструктивної географії та картографії, завідувач;

кандидат географічних наук, доцент

Гудзевич Анатолій Васильович,

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, кафедра фізичної географії.

Захист відбудеться 9 листопада 2007 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.051.08. у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 08 жовтня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат географічних наук,

доцент Телегуз О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед пріоритетів сучасного ландшафтознавства чільне місце посідають ландшафтознавчі дослідження, що спрямовані на вивчення просторово-часових закономірностей формування перехідних ландшафтних смуг. Останнім часом усе більше уваги звертається на необхідність удосконалення уявлень про особливі, специфічні утвори – географічні екотони (геоекотони) – перехідні смуги різних типів і рангів, для яких притаманним є, з одного боку, поєднання комплексу ознак, що характерні для суміжних генетично різних ландшафтних об’єктів, з другого – формування індивідуальних ознак перехідних утворів.

Геоекотони (ГЕ), як об’єктивна реальність, стають особливим предметом вивчення, адже саме в межах перехідних утворень змінюються властивості неперервної субстанції, акумулюються й трансформуються речовинно-енергетичні й інформаційні потоки, які поступають із активно взаємодіючих суміжних просторів.

ГЕ є одним із об’єктів конструктивно-географічних досліджень. Конструктивна географія, як напрям прикладних географічних досліджень, інтегруючи природничо-, економіко- і соціально-географічні знання, виступає дієвим інструментом у дослідженні цього феномена об’єктивної реальності.

Посиленою увагою вчених до цієї проблеми, як можливого місця максимального напруження й загострення взаємозв’язків суміжних об’єктів, відзначився сучасний, постнекласичний етап у розвитку географічної науки. Численні публікації теоретичного (Ф.Мільков, К.Геренчук, Д.Арманд, В.Пащенко, В.Преображенський, В.Залєтаєв, Т.Бобра, В.Сочава, В.Ніколаєв та ін.), методичного (Е.Коломиц, Р.Спиця, Л.Стефанков та ін.), прикладного (К.Позаченюк, С.Стойко, Ю.Мандер, Ю.Ягомягі, В.Мельник, Д.Люрі та ін.) змісту свідчать про багатоаспектність дослідження перехідних смуг у зв’язку з великим значенням їх результатів для поглиблення наукових засад фундаментального ландшафтознавства та визначення напрямків практичного використання результатів наукових досліджень.

Дискусійність деяких теоретичних положень, неузгодженість понятійно-термінологічного апарату, необхідність обґрунтування критеріїв виділення перехідних смуг підтверджують доцільність та актуальність вивчення цих ландшафтних утворів.

На території України існують добре виражені в рельєфі, рослинному покриві, ландшафтах перехідні смуги різних типів, однак їх аналізу в якості цілісних ландшафтних об’єктів надавалось недостатньо уваги.

Західно-Подільське горбогір’я привертає увагу, насамперед тим, що на його прикладі можна проаналізувати більшість існуючих загальних проблем перехідних ландшафтних смуг, воно є класичним прикладом геоекотону. Названий регіон є унікальною територією для всебічного вивчення ландшафтного спряження зони взаємодії Українських Карпат і прилеглої частини Східноєвропейської рівнини.

Актуальність проведення досліджень у перехідній зоні, (зоні взаємодії Українських Карпат і прилеглої частини платформи) якою виступає ЗПГ, зумовлена необхідністю деталізації уявлень про геоекотонний характер регіону, зокрема – перехідний характер ландшафтної структури в неоднорідних морфоструктурно-неотектонічних умовах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводились як складова колективної теми кафедри фізичної географії Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка “Комплексні фізико-географічні дослідження природно-господарських систем (на прикладі Поділля)”, і спрямовані на реалізацію “Основних напрямків державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (Постанова ВР України № 188-189), “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України” (Постанова КМ України від 12.08.97, № 439), Закону України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”.

Обраний напрям досліджень тісно пов’язаний з виконанням регіональних наукових програм: Програми формування екологічної мережі Тернопільської області на 2001-2015 роки (затвердженої рішенням Тернопільської обласної ради від 5.07.2001р. № 02-1/1092, Програми (плану дій) з охорони довкілля, раціонального використання ресурсів та забезпечення екологічної безпеки Тернопільської області на 2000-2005 рр. (затвердженої рішенням сесії Тернопільської обласної ради від 21 серпня 2000 р. № 176). Окрім того, автор брав участь у проведенні інвентаризації геологічних та гідрологічних об’єктів в межах території та об’єктів природозаповідного фонду Тернопільської області на основі договору з науковим центром заповідної справи Мінприроди України у 2004 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є покомпонентний конструктивно-географічний аналіз геокомплексів Західно-Подільського горбогір’я як географічного екотона, його сучасного стану, закономірностей просторового розподілу, просторово-часової динаміки, кількісної та якісної оцінки природних ресурсів та обґрунтування шляхів оптимізації природокористування в регіоні в рамках реалізації концепції сталого розвитку.

Для досягнення мети ставились такі завдання:

- проаналізувати розвиток ідей та практичних досягнень у сфері природничих досліджень геоекотонів; провести їх узагальнення та сформувати на цій основі цілісне уявлення про геоекотони;

- поглибити теоретичні засади дослідження географічних екотонів;

- виявити найхарактерніші природно-географічні ознаки Західно-Подільського горбогір’я як типового геоекотона;

- визначити роль геоекотонів в життєдіяльності людини;

- провести ботаніко-географічний аналіз і здійснити созологічну оцінку рідкісних і зникаючих видів флори; виявити ділянки, перспективні для включення їх до природоохоронної мережі як резерватів ландшафтного та біологічного різноманіть;

- провести ретроспективний аналіз природозаповідання на теренах ЗПГ; оцінити сучасну структуру природозаповідного фонду (ПЗФ) за кількісними і якісними показниками та намітити шляхи його оптимізації на перспективу;

- обґрунтувати виділення ключових і сполучних територій як основних елементів перспективної регіональної екомережі (РЕМ) та провести їх структурно-функціональний аналіз; визначити соціально-екологічну значимість перспективної РЕМ в регіоні.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є природно-територіальні комплекси Західно-Подільського горбогір’я.

Предметом дослідження є просторово-часові закономірності формування та функціонування Західно-Подільського геоекотона як перехідної зони від геосинклінальної області Карпат до Східноєвропейської платформи.

Вихідні дані. В основу дисертаційної роботи покладені матеріали власних польових і камеральних досліджень, літературні джерела, статистичні, картографічні і фондові матеріали, дані обласних управлінь статистики, Державних управлінь екології та природних ресурсів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою досліджень перехідних смуг служать філософські і еколого-географічні уявлення про нероздільну діалектичну єдність континуальності і дискретності географічної оболонки Землі, взаємозв’язок і взаємодію її складових.

Методичним підґрунтям виконаних досліджень є діалектичний підхід до вивчення природних явищ і принципи системного та просторово-часового аналізів, що розглядають всяке явище як систему, яка знаходиться в безперервній зміні і розвитку, у взаємодії окремих ланок.

У процесі дисертаційного дослідження застосовані: експедиційний, порівняльно-географічний, історико-географічний, статистико-порівняльно-аналітичний, картографічний, літературний та інші методи конструктивно-географічних досліджень. Зокрема: загальногеоморфологічні методи досліджень, морфоструктурний та неотектонічний аналіз застосовані для морфометричного, морфоструктурного, неотектонічного картографування та гіпсометричного профілювання; порівняння і просторового аналізу – для виявлення просторових відмінностей і спорідненості деяких представників рослинного і тваринного світу ЗПГ і суміжних регіонів; моделювання – для побудови формально-знакової моделі геоекотона. Обробка аналітичної інформації, табличного та графо-аналітичного (лінійні графіки, діаграми, картосхеми) представлення результатів аналізу, здійснені за допомогою комп’ютерних програм Сorel DRAW та Microsoft Excel.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційному дослідженні вперше: - проведено ретроспективний аналіз дослідження геоекотонів вченими різних галузей природознавчих наук та сформовано на цій основі цілісне уявлення про геоекотони як специфічні утвори матеріального світу;

- розмежовано поняття екотон (як біологічну категорію) і геоекотон (як географічну); уточнено визначення геоекотона як еколого-географічної категорії та обґрунтовано доцільність його ширшого використання у географічній науці;

- визначено сутнісні властивості геоекотонів, здійснено їх класифікацію; розроблено модель геоекотона;

- обґрунтовано уявлення про Західно-Подільське горбогір’я (Опілля) як перехідну зону, або географічний екотон;

- виявлено зональність у розташуванні неоструктур і морфоструктур у межах зони взаємодії Карпат і прилеглої частини Східноєвропейської рівнини;

- проведено кількісний і якісний аналіз поширення деяких представників рослинного і тваринного світу та виявлено їх зв’язки з суміжними територіями, насамперед, з Карпатським регіоном;

- визначено роль геоекотонів у життєдіяльності людини, зокрема, у селитебному освоєнні теренів ЗПГ; виявлено ступінь прояву селитебного ефекту рубежів контрастності, із якими пов’язане формування особливого типу поселень – геоекотонного, або контактного (за Л.Воропай, М.Куницею);

- здійснено созологічну оцінку рідкісних і зникаючих видів флори та створено геоінформаційну базу даних раритетного біорізноманіття регіону;

- визначено чотири етапи розвитку ПЗФ на теренах ЗПГ та оцінено сучасну його структуру за кількісними і якісними показниками; створено ряд таблиць і картографічних моделей, які різнобічно характеризують особливості просторово-територіальної локалізації природоохоронних територій і об’єктів; на основі принципів регіональної ландшафтної репрезентативності і функціонально-територіальної зв’язаності намічено шляхи оптимізації ПЗФ;

- розроблено рекомендації щодо формування РЕМ на теренах ЗПГ: обґрунтовано виділення основних ключових, сполучних та відновлювальних територій, створено схему структурних елементів РЕМ ЗПГ, обґрунтовано її роль у збереженні ландшафтного різноманіття та оптимізації природокористування і ландшафтно-екологічної структури регіону.

Наукове і практичне значення результатів дослідження. Результати, отримані автором при проведенні дисертаційного дослідження, використовувались для підготовки заключного звіту щодо інвентаризації геологічних і гідрологічних об’єктів природозаповідного фонду Тернопільської області у відповідності з договором із науковим центром заповідної справи Мінприроди України. Вони можуть бути використані при вирішенні завдань пов’язаних з охороною і раціональним використанням природних ресурсів, як довідкові матеріали для розробки регіональної програми оптимізації природокористування та поліпшення природних умов життєдіяльності населення.

Сформована геоінформаційна база даних раритетного біорізноманіття регіону, може бути використана при плануванні та впровадженні созотехнічних заходів щодо режимів його збереження на існуючих та створюваних територіях ПЗФ і поза ними, а також при вирішенні питань репатріації і відтворення деяких видів у штучних умовах.

Результати дослідження щодо географічного обґрунтування створення РЕМ ЗПГ можуть бути корисними при розробці схеми районного планування, а також при розробці детальної екомережі Карпатсько-Подільського регіону й України загалом. Вони можуть безпосередньо використовуватись при проектних вишукуваннях, при складанні територіальних комплексних схем охорони природи та як основа для обґрунтування юридичного оформлення природоохоронного статусу цінних ділянок, які входитимуть до складу РЕМ. Підготовлено обґрунтування необхідності створення ряду пам’яток природи місцевого значення. Дані про нововиявлені оселища деяких рідкісних видів рослин можуть бути використані при підготовці відомостей про них у наступних виданнях “Червоної книги України”, при укладанні регіональних “Визначників ...”, “Флор ...”, “Довідників…”, хорологічних атласів тощо.

Основні положення роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні курсів “Геологія”, “Геоморфологія”, “Ландшафтознавство”, “Фізична географія України”, “Ботаніка”, “Зоологія” у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В.Гнатюка.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто здобувачем. В ній реалізовано ідеї автора стосовно теоретичного і методичного обґрунтування геоекотонів як об’єктів конструктивно-географічних досліджень. Автором особисто проведено значний обсяг польових геоморфологічних, геоботанічних ландшафтних досліджень; зібрано, систематизовано і проаналізовано великий обсяг різноманітних архівних, статистичних, картографічних, літературних та фондових матеріалів. На основі їх всебічного аналізу і синтезу створено серію оригінальних карт і картографічних моделей різного тематичного спрямування, ряд таблиць та діаграм. Виділено перспективні для заповідання ділянки гідрологічного, ботанічного та геолого-ботанічного профілю.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи доповідались на: Всеукраїнській науковій конференції “Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ століття” (Київ, 1999); Міжнародній науковій конференції “Еколого-географічні досліджен-ня в сучасній географічній науці” (Тернопіль, 1999); Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів “Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть” (Київ, 2000); Міжнародній науково-методологічній конференції “Ландшафт – основа науки. Проблеми постнекласичних методологій” (Вінниця, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Географічна наука і освіта в Україні: погляд у XXI століття” (Тернопіль, 2002); Міжнародній науковій конференції “Ландшафти та геоекологічні проблеми Дністровсько-Прутського регіону” (Чернівці, 2006); на наукових конференціях професорсько-викладацького складу географічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка (1999-2007).

Основні публікації: за матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 18 робіт, із яких – 15 у фахових виданнях. Загальний обсяг – 6,4 д.а., з них 10 одноосібних у фахових виданнях, 8 статей у співавторстві в тому числі 5 – у матеріалах конференцій. Особистий внесок у публікаціях із співавторами 1,2 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків, викладених на 155 сторінках. Робота містить 16 таблиць, 40 рисунків та 15 додатків. Загальний обсяг ілюстрацій і таблиць – 35 сторінок, додатків – 72 сторінки. Список використаних джерел включає 376 найменувань, який займає 29 сторінок. Загальний обсяг роботи становить 289 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретичні засади вивчення географічних екотонів” – здійснено ретроспективний аналіз дослідження геоекотонів вченими різних галузей знань та сформовано на цій основі цілісне уявлення про геоекотони як специфічні утвори матеріального світу. У загальних рисах проаналізовано сучасні напрямки досліджень ГЕ та відзначено доробки і вклад вітчизняних вчених у цій галузі .

Визначено статус проблеми дослідження ГЕ, яка по своїй суті, на думку автора, має чітко виражений міждисциплінарний еколого-географічний та загально-географічний характер.

Проведено аналіз біологічного (біоцентричного) і географічного підходів до трактування поняття екотон, уточнено його зміст як географічної категорії та обґрунтовано доцільність його ширшого використання у географічній науці. Дано визначення ГЕ, яке трактується нами як своєрідне природне, або природно-антропогенне утворення, що приурочене до перехідної смуги між активно взаємодіючими природними єдностями (є наслідком цієї взаємодії) й існує у флуктуаційних, нестійких умовах середовища, внаслідок підвищеної напруженості міжкомпонентних та міжкомплексних взаємозв’язків, котрі здійснюються біотичними й абіотичними потоками речовини, енергії й інформації. Тобто, ГЕ – це просторові різнорангові (планетарні, регіональні, локальні) утвори, які реалізовуються у ландшафтному просторі-часі внаслідок активних взаємодій і взаємопроникнення різнорідних середовищ, що відбуваються на контактних поверхнях із характерною підвищеною напруженістю взаємозв’язків (субстантивних та інформаційних) і існують (виникають і розвиваються) з ними в діалектичній єдності.

Узагальнено розрізнені підходи щодо типізації ГЕ та розроблено авторську багатоаспектну типологію ГЕ за найхарактернішими ознаками.

Визначено основні сутнісні властивості ГЕ. Найхарактерніші з них: 1) ГЕ - “контактні поверхні” (Геренчук, 1984), активні ділянки географічної оболонки, де проходять макропроцеси (на контактних поверхнях взаємодіючих геосфер) і мікропроцеси (на контактних поверхнях нижчих рангів). Біологічним фокусом географічної оболонки, є ландшафтна сфера – приповерхнева зона активної взаємодії літо-, гідро- і атмосфери, місце зародження органічного життя, яка виступає в якості міжструктурного екотона й виконує роль вібруючого генератора та трансформатора міжструктурної речовини і енергії у географічній оболонці (Мільков, 1979, 1989); 2) ГЕ є проявом дискретно-континуальності матеріального світу, результатом єдності простору, часу й руху матерії. Його виникнення зумовлене загальною закономірністю еволюції просторових систем – поступовим стиранням різких меж між природними єдностями й трансформації їх у перехідну смугу внаслідок чим раз більшого розвитку міжгеосистемних взаємодій (Гродзінський, 1993); 3) у просторовому плані ГЕ виступають “між’ядерними” з’єднувальними ланками, переходами між ландшафтними комплексами, їх каркасами; 4) ГЕ – найбільш динамічні ділянки географічного простору (Пащенко, 1988 та ін.), які “…існують в режимі нелінійного резонансу… з характерною стохастичністю траєкторій розвитку” (Ковальов, 2002). Вони є тими “ландшафтотворчими просторами”, де виникають і зникають природні межі, де починається перебудова ландшафтних ареалів, яка визначає динаміку і властивості взаємодіючих природних районів (Коломиц, 1987). 5) ГЕ – завжди смуга, ширина якої може бути різна – в основному визначається рангом взаємодіючих природних утворень і еколого-географічними умовами природного середовища, однак здебільшого вужча, ніж ширина суміжних територіальних єдностей (Сочава, 1979) – ця властивість корелюється з положеннями системного аналізу (Maarel, 1976); 6) ГЕ властиве взаємне проникнення й поєднання елементів флори й фауни суміжних природних єдностей та наявність організмів характерних лише власне для ГЕ – “пограничних”, або “екотонних” видів (Одум, 1975); 7) ГЕ виступають своєрідним “експериментальним полем” органічної еволюції (Залєтаєв, 1984) – осередками еволюційних процесів де можливе виникнення нових видів організмів, нових категорій біотичних угруповань (Falinska, 1979, Коломиц, 1987).

У другому розділі – “Західно-Подільське горбогір’я як географічний екотон” – на основі польових досліджень, вивчення й аналізу картографічних, історичних, літературних джерел обґрунтовано уявлення про Західно-Подільське горбогір’я (ЗПГ) як географічний екотон.

Географічне положення ЗПГ (Опілля) своєрідне й певною мірою унікальне. Воно займає крайню західну найбільш підняту і найбільш розчленовану частину Подільської височини. На сході межує з Тернопільським плато по лінії від Плугова по вододілу рік Золота Липа і Стрипа до м. Підгайці і далі до гирла р. Стрипи. Західною межею є долина р. Верещиці, південно-західною – р. Дністер. На півночі межує з Малим Поліссям; межа проходить вздовж підніжжя крутого уступу Подільської височини. Протяжність ЗПГ з північного заходу на південний схід сягає біля 160 км. Площа становить – 6226 км2.

Через територію ЗПГ проходить значна частина (~80 км) Головного європейського вододілу, який поділяє ріки Балтійського і Чорноморського басейнів. Найвища точка цього узгір’я – гора Камула (висота 471 м), яка є найвищою точкою між Карпатами та Уралом. Вододільне горбогір’я перетинають сідловини – прохідні долини між верхів’ями допливів Дністра і Західного Бугу.

У геолого-тектонічному відношенні ЗПГ є місцем контакту двох великих платформ: Східно- і Західноєвропейської та їх стику з Карпатською геосинклінальною областю. У структурному відношенні ЗПГ розташоване в межах західного схилу Українського кристалічного щита та в осьовій зоні Галицько-Волинської западини (із зануренням фундаменту від 2500 до 5000 м і більше), у смузі її переходу в Передкарпатський передовий прогин, який відділений від платформи глибинним розломом. У відношенні до структури палеозою й мезозою ЗПГ є оберненою (інверсійною) формою. Його сучасний вигляд сформувався внаслідок неотектонічних піднять, які охопили територію південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи в кінці міоцену та в плейстоцені. Сумарні амплітуди тектонічних піднять досягли 350-400 м. Інтенсивність сучасних тектонічних піднять коливається від 5 до 10 мм на рік [6]. Наочним підтвердженням значних тектонічних піднять Західно-Подільського горбогір’я є карта найвищих денудаційних рівнів його сучасного рельєфу (рис.1) та карт глибини розчленування поверхні Західного Поділля (рис.2).

Активні тектонічні процеси, що відбувалися впродовж геологічної історії у Карпатах, мали істотний вплив на прилеглу до них південно-західну частину Східноєвропейської платформи. Поширюючись далеко вглиб платформи, вони утворили широку (до 200-250 км) перехідну зону, простягаючись аж до Українського кристалічного щита. Внутрішня межа перехідної зони між Карпатами і Східноєвропейською платформою є досить виразною, бо вона співпадає з лінією зчленування Передкарпатського прогину з Карпатами. Зовнішня (“платформна”) – менш чітка, вона порівняно добре виражена лише в межах Товтрової гряди, простягання якої виразно співпадає з лінією простягання Східних Карпат. Східніше від Товтрової гряди лінійність структур північно-західного простягання втрачається, але все ще зберігається порівняно висока неотектонічна активність території аж до Дніпра. Цю велику неотектонічну структуру, яка простягається від Передкарпатського прогину до Дніпра, із високим склепінням на території Волино-Поділля І.Гофштейн (Гофштейн, 1976) запропонував назвати Волино-Подільським підняттям. Його, на нашу думку, можна вважати перехідною зоною між Карпатами і Східноєвропейською платформою. А Західно-Подільське горбогір’я є її найбільш яскраво вираженою частиною, яка характеризується всіма, відміченими дослідниками (Спиця, 2000, Свинко, Дем’янчук, 2001), чітко вираженими ознаками властивими перехідним зонам (смугам): 1) більш інтенсивними порівняно із платформами і менш інтенсивними порівняно з орогенами неотектонічними рухами та екзогенними процесами рельєфоутворення, із зростанням їх інтенсивності у напрямку від платформи до орогену; 2) новітній структурний план перехідної зони підпорядкований неоструктурному плану Карпат, що виявляється у односпрямованому простяганні головних структурних елементів (Подільського валу та Товтрової гряди); 3) наявністю паралельної до орогену системи новітніх розривів, флексур і складок.

В орографічному плані ЗПГ являє собою плато з абсолютними висотами 350-470 м, сильно порізане долинами рік Зубри, Бібрки, Гнилої Липи, Нараївки, Золотої Липи, Коропця та ін. У плані воно має трикутну форму і добре виражені орографічні межі. Рельєф горбистий, на його загальному фоні виразно виділяються окремі гряди або вали, які простягаються з північного заходу на південний схід на 10-12 км і мають переважно плоскі вершини, круті (10-200) південно-західні та похилі північно-східні схили. Найбільші із гряд В.Тессейр (Teisseure,1894) назвав Перемишлянсько-Чернелицьким і Бібрка-Миколаївським “хребтами”, вважаючи їх тектонічними утвореннями.

На захід і південь горбогір’я поступово знижується і переходить у горбисті й хвилясті рівнини: Городоцько-Щирецьку – на заході і Рогатинсько-Ходорівську – на півдні. Остання плавно переходить у Галицьку котловину, яка простягається з північного заходу на південний схід від Журавенківської височини до с. Маринопіль.

Отже, характерною особливістю ЗПГ є поєднання в його межах крупно

горбистого рельєфу (горбогір’я) ерозійно-тектонічного походження та рівнинного (злегка горбистих і хвилястих рівнин акумулятивного й ерозійно-акумулятивного походження).

Польовими дослідженнями встановлено, що на теренах ЗПГ добре простежуються антропогенові денудаційні поверхні вирівнювання, які утворюють три головні рівні: нижній, середній і верхній (табл.1). Вони здебільшого деструктурні, оскільки зрізають породи різного віку, літологічного складу й міцності; простягаються у вигляді паралельних між собою східчасто розміщених смуг і утворюють хвилясті пасма-вододіли між окремими долинами. Вони завжди полого нахилені до базисів ерозії з чіткими, як правило, уступами до нижніх рівнів.

Таблиця 1.

Гіпсометричне розташування антропогенових денудаційних поверхонь вирівнювання

Підрайони Західно-Подільського горбогір’я | Абсолютні позначки ДПВ, м | Нижня | Середня | Верхня | Придністровське Опілля | 216 – 218 | 246 – 248 | 263 – 267 | Південно-Опільська хвиляста рівнина | 262 – 269 | 305 – 311 | 343 – 345 | Власне Опілля | 266 – 270 | 333 – 339 | 366 – 373 | Середнє значення | 248 – 253 | 295 – 299 | 324 – 328 |

Рельєф ЗПГ ускладнений поверхневими карстовими формами, які зумовлені близьким заляганням порід, що піддаються карстуванню (літотамнієвих вапняків та тортонських гіпсів). Такі форми рельєфу поширені на Городоцько-Щирецькій рівнині та на вододілах Бережанського горбогір’я й представлені карстовими западинами, лійками, ровами (сс. Гутисько, Шумляни, Куряни, Рогачин та ін.) різних розмірів і форм [4]; в околицях с. Гутисько нами виявлено печеру, яка є однією з найбільших вапнякових печер на Західному Поділлі. Її глибина – 36,7 м, довжина – 175,5 м, об’єм – 427,5 м3.

Загалом, сучасний рельєф ЗПГ є наслідком складної історії розвитку Карпат і прилягаючої частини Поділля. А його формування обумовлене двома протилежними факторами: тектонічним і ерозійним.

Як показали дослідження, ґрунти ЗПГ у генетичному відношенні мають ряд спільних ознак з ґрунтами Прикарпаття (Андрущенко, 1970, Полупан, Соловей, Величко, 2003). Так, ясно-сірі, сірі, темно-сірі опідзолені і чорноземи опідзолені є аналогами, відповідно – поверхнево оглеєних і глейових, дерново-підзолистих, дернових опідзолених, дернових глибоко опідзолених, чорноземовидних опідзолених – надмірно зволожених видів ґрунтів Прикарпаття.

У структурі ґрунтового покриву, окрім названих ґрунтів, зустрічаються бурі лісові (типово карпатський тип ґрунтів), відомі з опису Г.Андрущенко (1970) на г. Камула, сформовані на третинних піщаних і супіщаних породах та дерново-карбонатні ґрунти – на мергелях верхньої крейди та вапняках і гіпсах неогену. У центральній, східній та південно-східній частинах ЗПГ найпоширенішими ґрунтами є буровато-сірі лісові ґрунти, які сформувались під буково-грабовими та дубово-грабовими лісами на четвертинних лесах легкого механічного складу. Добра дренованість цих ґрунтів в умовах вологого клімату сприяє розвиткові в сірих лісових ґрунтах буроземних ознак.

Таким чином, наявність у структурі ґрунтового покриву ЗПГ буроземних і буроземоподібних ґрунтів, схожих до типово карпатських, наочно підтверджує їх перехідний характер.

Сильне розчленування поверхні створює значне різноманіття еколого-мікрокліматичних і едафічних ніш, які відіграють суттєву роль у розповсюдженні рослинних комплексів і окремих елементів флори з різними екологічними потребами.

Територія ЗПГ розташована в перехідній смузі від лісостепової до лісової зони. Ознаки лісостепової зони добре виражені на рівнинах (Львівське плато, Городоцька і Рогатинсько-Ходорівська рівнина), а лісової – в горбогірних районах.

Пануючим типом рослинного покриву тут є ліси, які займають біля 25-30% від всієї площі регіону. Переважають букові (Fageta sylvaticae) і грабово-букові (Carpineto-Fageta) ліси приурочені до найбільш підвищених ділянок рельєфу.

Підтвердженням того, що ЗПГ знаходиться в перехідний смузі є й те, що флора цього регіону дуже близька до флори Карпат. Тут поширений ряд гірських видів “карпатського типу” (за висловлюванням М.Косця), які східніше не зустрічаються, або зустрічаються дуже рідко. Зокрема, до таких видів належать: арум плямистий (Arum maсulatum), крем’яник гарний (Telekia speciosa), апозерис смердючий (Aposeris foetida), пренант пурпуровий (Prenanthes purpurea), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), ожика лісова (Luzula sylvatica), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa) і бульбиста (D. bulbifera), лунарія оживаюча (Lunaria rediviva), вероніка гірська (Veronica montana) та ряд інших (Косець, 1971, Заверуха, 1965).

За нашими підрахунками на території ЗПГ зростає біля 1200 видів вищих судинних рослин. Таке флористичне багатство на порівняно невеликій території, яку займає досліджуваний регіон, теж зумовлене перехідним характером її розташування та складною історією формування флористичних особливостей.

Специфічність і індивідуальність флори ЗПГ виражається великим ступенем ендемізму на видовому і підвидовому рівнях. Тут зустрічаються як палеоендеміки, так і неоендеміки. Звертає на себе увагу те, що майже половина ендеміків, характерних для Волино-Поділля, зосереджена на теренах ЗПГ.

Розміщуючись у флористичному вузлі, на стику широколистяно-лісової і лісостепової зон, а також центральноєвропейської і східноєвропейської провінцій, ЗПГ є межею розповсюдження цілого ряду видів рослинного світу. Тут проходить східна і північно-східна межа багатьох центральноєвропейських та паннонських видів; західна і північно-західна межа східноєвропейських та понтичних видів; південна межа ряду бореальних, палеарктичних видів.

Завдяки переліченим особливостям флора ЗПГ не лише багата за своїм видовим складом, але й різноманітна в ботаніко-географічному та історичному відношеннях. А отже, тут сходяться і тісно переплітаються багато питань ботаніко-географічного плану, як теоретичного, так і прикладного характеру.

У складі фауни ЗПГ є багато спільних видів із фаунами суміжних територій. Найбільший вплив має Карпатський регіон. Елементи гірського фауністичного комплексу проникають далеко вглиб ЗПГ, де займають схожі екологічні ніші. Важливу роль у забезпеченні взаємозв’язків фауни Карпат і ЗПГ та її взаємопроникнення відіграють річкові долини Прикарпаття і ЗПГ, які з’єднуються долиною Дністра. Остання слугує, також, важливим міграційним коридором для багатьох видів тваринного населення з інших сусідніх територій.

З усієї різноманітності тваринного населення характерного для ЗПГ, нами здійснено зоогеографічний аналіз лише тієї групи, яка є найменш мобільною у плані пересування, а саме – наземної малакофауни. Вона, на наш погляд, найілюстративніше відображає ступінь генетичних зв’язків з суміжними районами в просторі і часі.

Для аналізу зоогеографічної структури малакофауни ЗПГ нами використано найновіші матеріали досліджень отримані вітчизняними вченими природознавцями та дані власних польових спостережень. Це дало змогу визначити співвідношення сучасних ареальних груп за кількісними і якісними показниками, а також участь кожної з виділених груп у структурі наземної малакофауни ЗПГ. Нами з’ясовано, що: 1) загальний ступінь спорідненості малакофауни ЗПГ і Карпат становить 68,5%, в т.ч. за кількістю ендеміків і субендеміків – 60,4%. Найвищий ступінь спорідненості характерна для групи загально-карпатських і східно-карпатських ендеміків, який становить, відповідно, 70,0 і 60,8%; 2) у складі малакофауни ЗПГ немає жодного подільського ендемічного виду, усі виявлені – карпатські (43,2% від усіх ендеміків поширених у Карпатах); 3) ступінь ендемізму ЗПГ у порівнянні з Карпатами, значно нижчий (майже наполовину) і становить 16,8%; 4) види, які характерні переважно для лісів Карпат, поширені здебільшого у лісових місцевостях ЗПГ й приурочені до горбогірно-лісової групи ландшафтних районів; 5) існування представників гірсько-лісової малакофауни Карпат на теренах ЗПГ, свідчить про високу лісистість регіону дослідження у минулому; 6) малакофауна ЗПГ досить різнорідна щодо ареалогічних, географо-генетичних і вікових характеристик наявних наземних молюсків; 7) ЗПГ є територією, в межах якої накладаються


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ФЕНХЕЛЯ ЗВИЧАЙНОГО В УМОВАХ ПЕРЕДКАРПАТТЯ - Автореферат - 28 Стр.
Лінгвостилістична характеристика німецьких гумористичних віршів - Автореферат - 33 Стр.
Інформаційне та математичне забезпечення САПР гідравлічних мікроелектромеханічних систем - Автореферат - 29 Стр.
ОБГРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА МІСЦЕВОРОЗПОВСЮДЖЕНИЙ конвенційний НИРКОВОКЛІТИННИЙ РАК 14.01.06 - урологія - Автореферат - 23 Стр.
СИНТЕЗ, БУДОВА ТА РЕАКЦІЙНА ЗДАТНІСТЬ КООРДИНАЦІЙНИХ СПОЛУК ІОНІВ ДЕЯКИХ d-МЕТАЛІВ ТА УРАНІЛ-ІОНУ З С_ГЕТЕРИЛНІТРОНАМИ - Автореферат - 24 Стр.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПІЗНАВАЛЬНОЇ ТА КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ Я ТА ІНШОГО: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ - Автореферат - 27 Стр.
АВТОМАТИЗОВАНА МЕТАПОШУКОВА СИСТЕМА НА ОСНОВІ АДАПТИВНОЇ ОНТОЛОГІЇ - Автореферат - 28 Стр.