Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 355.02(477)

Вакуленко Михайло Володимирович

КОНВЕРСІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ПРОБЛЕМА

ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність: 23.00.02 – політичні інститути і процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії, теорії та методології соціології Інституту соціології НАН України.

Науковий керівник –

доктор філософських наук, професор

МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, головний науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук

СМОЛЯНЮК Володимир Федорович,

Апарат Ради національної безпеки і оборони України, завідувач сектору;

доктор філософських наук, професор

АНАНЬЇН Валерій Опанасович,

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України "КПІ", начальник кафедри військово-гуманітарних дисциплін.

Провідна установа –

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра політології.

Захист відбудеться 25 квітня 2003 р. о 15 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 236. 01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розісланий 25 березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук В.П. Горбатенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання, пов'язані з конверсією, в сучасних умовах привертають увагу багатьох вчених, політиків, а резолюція 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН орієнтує на необхідність проведення в цій області широких наукових досліджень. Проблема конверсії набула глобального характеру: з 1991 року кількість країн, які мають на озброєнні балістичні ракети, зросла з 16, приблизно, до 36. За даними Міжнародного дослідницького інституту Миру (Стокгольм, Швеція) з 1998 року воєнні витрати в усьому світі, включаючи і на виробництво озброєнь, знову почали зростати. У 2000 році вони становили 798 мільярдів доларів, що на 18 мільярдів більше, ніж у 1999. Відмова, за їх думкою, від Договору по ПРО 1972 року може стати передумовою для нової гонки озброєнь між провідними країнами світу.

Терциаризація, тобто превалювання в сучасній економіці “третього” сек-тору (виробництво інформації і надання послуг), веде до її значної ре-структуризації. Остання включає і деіндустріалізацію, що в значній мірі зачіпає майбутнє підприємств ВПК, орієнтованих на масове промислове вироб-ництво стандартизованої продукції, використання якої в сучасних воєнних конфліктах малоефективне, оскільки її бойові якості інверсуються швидше, аніж відбувається інверсія техніки взагалі. Тому її виробництво у великих кількостях призводить не тільки до зростання загрози міжнародній безпеці, але й стає зовсім безцільним і безперспективним.

Актуальність здійснення (а значить і дослідження) конверсії в Україні обумовлена низкою специфічних обставин. Серед проблем, що актуалізуються в ході трансформаційних змін, проблема конверсії є однією з найгост-ріших. З нею пов'язаний цілий ланцюг соціальних наслідків і аспектів політичного вибору, управлінських, зовнішньополітичних, соціально-економічних і політичних завдань, які визначаються основною метою трансформації — створенням громадянського суспільства в Україні. У світлі завдань, вирішення яких є необхідною умовою руху до розвиненого ринкового господарства та інститутів політичної демократії, конверсія стає важливим аспектом досягнення двоєдиної мети. 1. Економічної, пов'язаної з тим, що ВПК в колишній радянській економічній системі був наймогутнішим і найбільш розвиненим. На території України міститься одна третя ВПК колишнього СРСР, включаючи такі гіганти як Південмаш. Від шляхів і методів його реформування багато в чому залежить ефективність трансформаційних змін в економіці незалежної України. 2. Політичної, оскільки конверсія зумовлює соціальне становлення значних верств населення, пов'язане з політичним пробудженням, визначенням внутрішньої і зовнішньополітичної позиції, зміною способу життя і трудової діяльності, їх специфічною ідентифікацією як особливої соціальної групи, яка значною мірою повинна зазнавати і зазнає трансформації, перетворенням самого стилю і способу мислення, світогляду в цілому.

Конверсія в Україні була пов'язана з певними труднощами і невдачами як у самому процесі трансформації, так і в його здійсненні. Це було викликано тим, що проблема конверсії була обділена увагою вітчизняних соціологів і політологів. А це, в свою чергу, зумовлює недостатній рівень теоретичних знань про даний соціальний феномен, його причини, умови і механізм протікання, можливі варіанти здійснення, методи і засоби управ-ління ним. Тому дослідження конверсії як елемента політичної трансформації, що відбувається в Україні, буде не тільки сприяти поглибленню теоретичних знань, але й допомагатиме знаходити шляхи виходу з кризового стану.

Основні положення теорії трансформації або транзитології, як науки, що вивчає якісне перетворення постсоціалістичних суспільств, їх структурних елементів, засобів і методів здійснення, викладені в численних працях зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, економістів і політиків: В.Бабкіна, З.Бжезінського, М.Джіласа, З.Млинаржа, М.Мокляка, Д.Сакса, В.Самоніса, І.Самсона, М.Сані, В.Селюніна, В.Пазенка, Ю.Пахомова, М.Попова, О.Шика та інших. Безпосередньо зміст, причини і умови, механізми трансформаційних процесів в Україні досліджувалися: В.Андру-щенком, В.Вороною, Є.Головахою, В.Горбатенком, С.Катаєвим, В.Креме-нем, С.Макеєвим, М. Михальченком, Н.Паніною, В.Пилипенком, Ю.Рима-ренком, В.Танчером, В.Ткаченком, М.Шульгою та іншими. Проте, в їх працях не знайшла належного висвітлення роль і значення конверсії, як елемента і засобу здійснення трансформаційних процесів.

Розкриттю суті і специфіки ВПК, його підприємств присвячені роботи В.Борисова, К.Гончара, Є.Кузнєцова, Ж.Медведєва, Ж.Овчинникова, Р.Фарамзяна, М.Цаголова, В.Чернеги. Зокрема, вказувалося на їх градоутворюючу роль для технополісів та наукоградів, на те, що багато які з них є базою антропоцентричного виробництва, а також є унікальними соці-ально-виробничими системами. Проте, ВПК розглядався ними як єдине ціле, в той час як підприємства даного комплексу надто різні за своїм характером, розмірами, обсягами і якістю продукції, що випускається, технічним обладнанням, технологіями (а значить і якістю робочої сили), іншими критеріями. Тому вони повинні досліджуватися і як певна механічна сукупність, відносно самостійна і відособлена.

Процеси здійснення конверсії в СРСР, Росії і Україні аналізувалися у працях В.Ананьїна, Н.Абросимова, С.Вікулова, С.Дорогунцова, Л.Єфанова, А.Киреєва, Ж.Овчинникова, В.Ольшанського, А.Пожарова, Л.Саломатіної, В.Самсонова, В.Смолянюка, Н.Чумаченка. В деяких з них висловлювалася думка, що за масштабами і наслідками процес конверсії ВПК виходить за рамки звичайних структурних зсувів в економіці, тобто насамперед приділялася увага економічним і технологічним наслідкам. В інших, зокрема в роботах Ж.Овчинникова, досліджувалися негативні соціальні наслідки конверсії (в основному на окремих підприємствах) та причини, які їх зумовлюють, поглиблюють кризовий стан суспільства. Тобто, конверсія не розглядалася як засіб механізму цілеспрямованої трансформації, як її основна складова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з плановою темою відділу теорії, історії і методології соціології Інституту соціології НАН України "Соціологічні теорії суспільних трансформацій".

Об'єктом дослідження є взаємозв'язок і взаємовплив процесів трансформації і конверсії, що відбуваються в сучасному світі.

Предметом дослідження є конверсія українського ВПК як засіб і складовий елемент змін, що відбуваються у період якісного перетворення суспільства.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є з'ясування на основі теорії і практики здійснення конверсії її ролі і можливостей у трансформаційних процесах, що відбуваються в Україні.

Досягненню цієї мети підпорядковане вирішення наступних завдань, що передбачає необхідність:—

проаналізувати основні положення теорії трансформації і їх взаємо-зв'язок з теорією конверсії;—

дослідити основні концепції і практику здійснення конверсії в СРСР, Росії, Україні та країнах Заходу;—

визначити причини, цілі і завдання конверсії як соціального феномена;—

встановити об'єкт і суб'єкт конверсії, їх структуру;—

здійснити класифікацію підприємств ВПК;—

змоделювати можливі механізми здійснення конверсії і визначити найбільш адекватний з них для сучасних умов України;—

передбачити можливі соціально-політичні наслідки конверсії.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є системний, порівняльно-політологічний, ідеального моделювання. Застосовуються загальнофілософський підхід, що означає сходження від конкрет-ного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, а також кон-кретно-історичний і міждисциплінарний підходи до проблеми. З метою всебічного дослідження конверсії як складного суспільно-політичного феномена в роботі активно застосовуються: структурно-функціональний аналіз, який дозволив виявити взаємозалежність окремих суспільних і політичних процесів у їх розвитку й динаміці; аналітико-інтегративний метод, що поєднує в собі засоби аналізу і синтезу, доцільні для дослід-ження соціально-політичних інститутів і процесів. Застосування порівняльно-політологічного методу дозволило через урахування світового досвіду зіставити однотипні суспільно-політичні явища і знайти оптимальну модель здійснення конверсії для України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в розробці концепції конверсії як засобу і структурного елемента трансформації пострадянської України, що являє собою складний багаторівневий і багатопросторовий соціальний феномен, який визначається рівнем розвитку соціуму і його специфічними особливостями.

Ця концепція конкретизується в наступних положеннях:—

показано, що економічні і політичні цілі конверсії надто різноманітні і являють собою систему взаємопов'язаних, але різних за характером і складністю завдань, серед яких перехід підприємств ВПК на випуск цивільної продукції не завжди є пріоритетним;—

проаналізована теорія і практика здійснення конверсії у країнах Заходу, в СРСР, Росії, Україні, на основі чого побудовані моделі механізмів її здійснення ("перманентна", "адміністративна", "ринкова"), визначені їх характерні риси і політичні наслідки;—

запропонована комплексна модель трансформаційної конверсії, більш адекватної для здійснення в конкретних умовах України в період якісних змін суспільства, зокрема політичних;—

обгрунтовано висновок про істотну відмінність конверсії ВПК в індустріальному і постіндустріальному суспільствах;—

обгрунтована необхідність формування нового, інноваційного і гнучкого, ВПК, адекватного потребам і економічним можливостям України, а також новим політичним умовам;—

доведено, що конверсія є одним із засобів формування демократичної політичної системи і громадянського суспільства, механізмом створення і використання різних форм представництва інтересів ВПК (територіальних, електоральних, функціональних, корпоративних), їх інституціалізації і легітимізації, формулювання і маніфестування суб'єктами конверсії своїх цілей, завдань і інтересів, а також їх реалізації шляхом взаємних поступок і досягнення консенсусу;—

доведено, що одним із механізмів здійснення конверсії, найбільш аде-кватним конкретно-історичним умовам України, є формування соціополісів на базі підприємств ВПК як форми випереджаючого соціального розвитку.

Теоретико-практичне значення дисертаційного дослідження. На основі проведеного дослідження можлива розробка загальнонаціональної політичної концепції конверсії, а також взаємопов'язаних з нею галузевих, регіональних та локальних (для окремих підприємств) концепцій, програм і планів її здійснення в Україні.

Дисертаційна робота також є певним внеском у подальший розвиток теорії трансформації, глобалізації та конверсії. Її результати можуть бути використані в науковій діяльності, зокрема, для продовження дослідження проблем конверсії, глобалізації, соціальних конфліктів, а також при викладанні спеціальних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації викладені в тезах і виступах на науково-практичній конференції "Державна регіональна політика та місцеве самоврядування" (Київ, 2000) та Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціологічна наука і освіта в Україні: шляхи становлення та перспективи розвитку" (Київ, 2000).

Особистий внесок здобувача. Основні положення дисертації відображені в 6 публікаціях, з них 3 опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України в галузі політичних наук. Внесок автора дисертації в публікації № 2 полягає в класифікації підприємств ВПК по ряду критеріїв, аналізі конверсії в Радянському Союзі; в публікації № 3 – у розробці концепції конверсії в умовах трансформації сучасної України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (254 найменування). Загальний обсяг дисертації 176 сторінок. Список використаної літератури складає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зміст і ступінь її наукової розробки, формулюються мета і завдання дослідження, його методологічні засади, розкривається новизна, визначається практична значущість дисертаційної роботи.

В першому розділі “Соціально-політичні аспекти практичного здійснення і теоретичного обгрунтування конверсії” розглядаються питання функціонування Воєнно-промислового комплексу як соціально-політичного феномена (1.1), порівняльно-політологічні аспекти важливого для України досвіду практичного здійснення конверсії у країнах Заходу, в СРСР та в сучасній Росії (1.2, 1.3, 1.4), основні соціально-політичні положення теорії конверсії (1.5). Стверджується, що ВПК являє собою соціально-політичний феномен, який сформувався лише в 2-й половині XX століття, як продукт науково-технічної революції, процесу створення ракетно-ядерної зброї, який вимагав у стислий термін значних витрат матеріально-фінансових ресурсів, а також якісного розвитку фундаментальної науки, що було не під силу окремим підприємствам або корпораціям, а було можливе лише за концентрації зусиль держави і всього суспільства. З іншого боку, витрати на утримання ВПК в сучасних розвинених країнах являють собою засіб державного регулювання економіки, а значить, – виробничих і соціальних відносин взагалі.

Разом з тим, працівники ВПК утворюють специфічну соціальну групу, що має свої інтереси і цілі, які можуть відрізнятися і суперечити інтересам і цілям (в тому числі й політичним) інших соціальних груп і суспільства в цілому. ВПК — це також організація, що виконує функцію досягнення воєнно-технічної переваги (рівноваги, достатності) держави, національного господарства і суспільства в цілому для забезпечення підготовки і ведення війни з метою захисту своєї безпеки або реалізації існуючих інтересів. А значить, діяльність комплексу спрямована на задоволення індивідуальної потреби особистості, національних і соціальних потреб суспільства в запобіганні, локалізації чи недопущенні воєнно-політичної загрози і воєнної небезпеки. Тому якісне перетворення ВПК, зміна його структури і функцій, зокрема конверсія, являє собою соціальний процес, наукову і соціально-політичну проблему.

В основі теорії конверсії ВПК лежить ряд ідей, висловлених багатьма вченими і політиками наприкінці 40-х і в 50-і роки XX століття. Зокрема, Б.Рассел, дотримуючись логіки причиннонаслідкових взаємозв'язків "ядерна бомба — знищення людства — заперечення сучасних війн — необ-хідність роззброєння", прийшов до обгрунтування неминучості конверсії. Близькі погляди висловлювали і представники "науки про мир". Першою, найбільш розвинутою теорією конверсії, можна вважати "економіку роззброєння", представником якої є американський економіст С. Мелмен, який стверджує, що для ефективного й успішного проведення конверсії необхідна реалізація ряду соціальних заходів, вирішення першочергових соціальних завдань. Він обгрунтовує необхідність планування і підготовки конверсії, створення комітетів з альтернативного виробництва, куди б входили представники адміністрації, робітників, місцевих органів влади, політики і бізнесу, незалежні експерти, фахівці. І щоб функціонували ці комітети на принципах демократії та ініціативи "знизу", а саме планування (як і здійснення конверсії) було б максимально децентралізовано і демократизовано.

Конверсія такого типу обумовлена: свободою і самостійністю підприємств ВПК, економічною і соціальною відповідальністю за результати своєї діяльності; входженням у ВПК недержавних соціальних структур, інститутів і організацій, за допомогою яких він включається в політичну систему і громадянське суспільство, маніфестує і захищає свої інтереси, встановлює відкриті і консенсуальні взаємовідносини. Окрім того, підприємства ВПК паралельно з воєнною продукцією випускають сумісну за якістю і технологією виробництва мирну продукцію, що дозволяє використовувати політику "спін-офф" — застосування високих технологій при випуску мирної продукції. Конверсія для підприємств західного ВПК не є чимось винятковим і несподіваним, вона здійснюється ними постійно, перманентно, будучи засобом їхньої боротьби за своє існування і підвищення конкурентоспроможності, своєрідною реакцією на зміни ринку і навколишнього середовища.

Із самого початку практика конверсії на Заході показала, що для свого проведення вона вимагає значних матеріальних витрат; являє собою тривалий процес, який не завжди гарантує швидкий економічний успіх. Тому необхідна допомога держави, спрямована на фінансування програм соціальної реабілітації працівників ВПК, їх перекваліфікацію, створення нових робочих місць. Звичайно, вона проводить не широкомасштабну конверсію, а здійснює заходи, які сприяють її здійсненню на багатьох, або всіх підприємствах ВПК країни. Під час проведення цих заходів основний суб'єкт конверсії зміщується з макро- на мезорівень – рівень корпорації, яка є головним суб'єктом її проведення. В рамках корпорацій функціонують "групи планування", які, враховуючи місцеві умови, потенціал місцевого бізнесу, промисловості, сфери послуг і т.ін., піднімали і намагалися вирішити питання щодо того як використовувати у мирних цілях наявні в корпорації наукові розробки і високі технології, виробничий і кадровий потенціал.

Конверсія в Радянському Союзі, яка почалася в 1989 році, була наслідком роззброєння і обмеження гонки озброєнь, в основу яких було покладено політичне рішення керівництва країни. Отже, конверсія носила політичний характер. Виходячи з пріоритету політичних інтересів, соціальні й економічні наслідки, а також результати конверсії виявлялись другорядними, неефективними. Тому про них взагалі не замислювалися, їх не прораховували і не брали до уваги, а якщо і передбачали їх негативний характер, то приносили в жертву заради "вищих цілей і інтересів", а значить не прагнули урахування всіх цілей, завдань і наслідків конверсії, їх узгодженості. Зрештою, вона породила конфлікт у "верхах" держави (ВПК почав розглядатися багатьма як противник перебудови). Це додавало конверсії ще більшого політичного забарвлення, а економічна і соціальна ефективність набувала все меншого значення.

Конверсія в сучасній Росії проходить в умовах якісного перетворення суспільства, переходу його до демократії, громадянського суспільства і ринкової економіки. До цього слід додати утворення незалежних суверенних держав, ліквідацію колишнього єдиного суб'єкта конверсії, гостру соціально-економічну кризу, створення нових політичних систем. Необхідність створення власного ВПК зумовила неможливість забезпечення його повноцінного функціонування, а також проведення конверсії в умовах необхідності перегляду і зміни всієї системи міжнародних відносин, політики, розбудови збройних сил. Держава після розпаду СРСР надала ВПК і його підприємствам можливість боротися за своє існування самостійно. За цих умов конверсія ставала не тільки об'єктивною необхідністю, але й об'єктивною неминучістю.

Конверсія в Росії мала переважно позитивні риси, ряд її результатів сприяв якісному перетворенню суспільства, його трансформації. Зокрема, проявилась й все більше підсилювалась активність мас, посилення творчої ініціативи "знизу", самодіяльності, не пов'язаної з адміністратив-ною волею держави, в ході якої вони самостійно брали в свої руки певну частку владних повноважень і власності, використовуючи створювані ними структуру громадянського суспільства, засоби масової інформації і комунікації, публічну (відкриту) політику. На місцях, "знизу", на добро-вільній основі почали створюватися різні організації і структури регіонального й галузевого характеру, за допомогою яких ВПК і його окремі підприємства (групи підприємств, окремі структури ВПК) почали виражати, захищати і відстоювати свої інтереси, інтереси всього ВПК, окремих його структур або організацій. В ході конверсії активне співробітництво з ними здійснювали місцеві (регіональні) органи державної влади. Крім того, останні самостійно розробляли і здійснювали за свій рахунок ті чи інші заходи щодо проведення конверсії в рамках своїх повноважень, сприяючи цим її більш ефективному здійсненню.

Проте, як показує аналіз праць російських дослідників, керівництво Росії не змогло створити досить ефективний, налагоджений і гнучкий механізм як для керівництва ВПК, так і для здійснення конверсії, який був би здатний враховувати і погоджувати інтереси суспільства, держави, ВПК, регіонів їх розташування, інших суб'єктів політики і бізнесу, координувати їх дії. Тому "низи", місцеві органи влади й інші суб'єкти почали вимагати від держави ефективно і на ділі виконувати свої функції, які все більше стали розумітися не як пряме здійснення конверсії і керівництво нею, а лише як створення умов для її успішного проведення.

Узагальнюючи практику забезпечення конверсії, автор співставляє й пропонує визначення її різних моделей: перманентна (Захід), адміністративно-командна (СРСР), ринкова (Росія), а також висвітлює деякі основні проблеми теорії конверсії.

Однією з таких проблем є питання про причини конверсії, які можна поділити на дві групи – глобального і регіонального характеру. Іншою важливою проблемою конверсії є встановлення її об'єкта і суб'єкта. Об'єктом, безсумнівно, є Воєнно-промисловий комплекс — складна та суперечлива соціальна структура. Зміст конверсії визначається її суб'єктом, а її цілі можуть бути надто різноманітними і являти собою взаємопов'язану систему різних за характером і складністю завдань, серед яких випуск цивільної продукції не завжди займає головне місце. Серед всього різноманіття (без встановлення ієрархії) цих задач можна виділити наступні: демілітаризація економіки, всього суспільного життя і соціальної свідомості, роззброєння і припинення гонки озброєнь, перебудова Збройних Сил на основі критеріїв оборонної достатності, тобто значного скорочення армії та озброєнь; усунення "больових точок" в соціальному житті; вивільнення значних матеріальних, фінансових і людських ресурсів із воєнної сфери та спрямування їх в інші сфери, з метою вирішення тих або інших існуючих соціальних проблем; перепрофілювання ВПК на випуск цивільної продукції; реструктуризація економіки; розвиток наукоємних виробництв; трансформація, якісна зміна суспільства, створення сучасної ринкової економіки, громадянського суспільства, демократизація політичної системи. Ступінь важливості завдань визначається суб'єктом і залежить від рівня його розвитку, ступеню усвідомлення ним своїх інтересів; маніфестування останніх і здатності нести відповідальність за зроблений ним вибір. Суб'єкт конверсії не може бути жорстко ієрархізований за схемою: уряд — міністерство — підприємство, він повинен включати профспілки, підприємців і їх організації, колективи підприємств, органи регіонального управління і самоврядування, політичні партії, наукові заклади і т.д., а також ряд спеціальних органів, таких, наприклад, як комітети з альтернативного виробництва.

В другому розділі “Трансформаційна модель конверсії для сучасної України” розглядаються питання теорії трансформації в ракурсі конверсійних перетворень (2.1.), теоретико-методологічні та політичні передумови здійснення конверсії в Україні (2.2.), перетворення об'єкта та формування суб'єкта конверсії (2.3.), формування соціополісу як соціально-політичного результату здійснення конверсії (2.4.). Аналізуються теорії трансформації, присвячені якісним змінам в постсоціалістичних країнах, серед яких виділяються: а) теорії, присвячені в основному політичним перетворенням, зокрема, концепція З.Бжезінського; б) теорії, присвячені в основному економічним перетворенням, зокрема, концепція Самсона, яка являє собою деяку узагальнюючу модель ряду з них.

Зазначені теорії не приділяють належної уваги ні ВПК, ні конверсії, як складовому елементу процесу трансформації. Разом з тим вони вказують на те, що трансформація в кожній країні відрізняється значною специфікою: відносно України ця специфіка полягає в наявності великого за обсягами і масштабами ВПК. Окрім того, Україна не мала повністю замкнутих циклів виробництва озброєнь, а основним його споживачем була Росія. Але головне — потужності ВПК виявились незадіяними, оскільки виробництво зброї в первинних обсягах значно перевищувало всі необхідні потреби МО України. Тому конверсія ВПК, як об'єктивна неминучість, повинна відрізнятись і відрізняється специфічною особливістю трансформації в Україні, більше того, вона мусить бути її значущою складовою структурною частиною, засобом здійснення. Концепції трансформації, що розробляються відносно України, повинні приділяти конверсії значну увагу. Але саме цього і не відбувається. Концепції, безпосередньо присвячені конверсії, розглядали її в основному з економічної точки зору. Разом з тим, розробці концепції конверсії ВПК України обов'язково повинні передувати відповіді на цілий ряд політико-соціально-економічних питань, які можуть бути втілені в системі законодавчих актів, нормативних документах, що визначають важливі орієнтири і напрями проведення конверсії. Одні з них ще не прийняті, інші вже застаріли. Зокрема, існує думка про необхідність прийняття нової Промислової доктрини (ПД), оскільки стара виходить з пріоритетів і первинності виробництва речей, а не технологій, знань або послуг, що не відповідає вимогам постіндустріального суспільства.

Розвиваючи зазначену ідею відносно конверсії, можна зробити висновок про існування двох її типів, що принципово різняться між собою: конверсії, яка відбувається в індустріальному суспільстві, в ході якої підприємства "оборонки" переходять до виробництва предметної мирної продукції (речей) і конверсії, яка відбувається в постіндустріальному суспільстві, в ході якої підприємства ВПК передають цивільному сектору переважно технології, знання, техніку і можливо кадри для організації виробництва продукції на своїх підприємствах. Сутність нової ПД полягає в зміні ролі промислового комплексу (а значить і ролі ВПК); з пасивного об'єкту реформ він повинен перетворитися в їх активний суб'єкт — перетворювач інших сфер. Ефективність діяльності промисловості визначається не тільки безпосереднім внеском її продукції як товару, але і зміною стану і ефективності діяльності інших реальних секторів економіки завдяки впливу на них промислових інновацій, а також інших сфер існування соціуму. Стосовно ВПК це означає, що він повинен бути не тільки об'єктом, але і суб'єктом конверсії, брати участь в її здійсненні, включаючи розробку концепції, а також — в регулюванні і контролі її протікання. В області реформування системи управління індустрією необхідне створення повноважного органу державного управління промисловим розвитком країни, а також єдиного цілісного повноважного міжвідомчого органу управління ВПК. Він повинен бути як замовником, так і учасником розробки концепції конверсії, в якій би узгоджувалися інтереси всіх зацікавлених сторін і було досягнуто консенсусу між ними.

Застаріла і попередня Військова доктрина (ВД). Прийняття нової ВД для України являє собою досить непросту воєнно-політичну проблему. Труднощі полягають у тому, що необхідно встановити зовнішньополітичні орієнтири і пріоритети України. Тобто, відповісти на ряд більш глобальних питань: яке суспільство будуємо? Україна це Захід чи Схід? та інші. Відсутність відповідей на ці питання обумовлює недостатність методологічної бази для розробки ВД та інших документів, а значить і концепції конверсії. Створення, розвиток і конкретизація ВД означає розвиток концепції конверсії, яка виявляється її похідною. У свою чергу ВД не може розроблятись поза урахуванням здійснення конверсії. Тому воєнно-політична проблема розробки ВД є соціально-політичною проблемою конверсії.

Для успішного здійснення конверсії необхідно сформувати її адекватні об'єкт і суб'єкт. В цій якості ВПК України почав виступати лише після розпаду СРСР, являючи собою хаотичний конгломерат ланцюгів управління, соціальних, воєнних, політичних, економічних інститутів і організацій, що не відзначається системністю і цілісністю, не має спільних інтересів і роздирається протиріччями, дублюванням діяльності, відомчими інтересами. Тому актуальним стає питання про створення міжвідомчого повноважного органу управління конверсією. В його структуру, крім штатних підрозділів, повинні входити спеціальні відділи, сформовані для цієї мети в адміністрації Президента, Верховній Раді, МО, МЗС, РНБО і т. ін. В рамках цього органу можливе формування на постійній або тимчасовій основі проблемних робочих груп для розв'язання тих або інших питань стратегічного, оперативного характеру. Тому сама його структура повинна постійно змінюватись, бути робочою і оперативною, деконструктивною, а не жорстко визначеною. До цього органу можуть входити групи експертів, найбільш висококваліфікованих фахівців з тих або інших проблем. До його роботи можуть у різних формах залучатись і неурядові громадські організації або їх представники. Він також може мати свої представництва на місцях, в які можуть входити представники місцевих органів влади, політики, бізнесу, громадськості і т.д.Тобто необхідна інституціалізація ВПК, формулювання, маніфестування і захист ним своїх потреб, інтересів і цінностей, включаючи розробку ідеології і світогляду. Як формування ВПК, так і його інституціалізація повинні супроводжуватись зміною його ролі, функцій, з об'єкту конверсії і реформ він повинен перетворитись в їх суб'єкт, змінюючись сам, він повинен змінювати і суспільство.

Потрібно зазначити, що ВПК і його підприємства мають свої специфічні інтереси, відмінні і навіть протилежні інтересам інших соціальних груп, держави і навіть суспільства в цілому. В демократичних суспільствах визнається їх існування, а також право не тільки публічно проголошувати і відстоювати свої специфічні інтереси, але і представляти їх у парламенті, уряді, інших державних інститутах. Представництво цих специфічних інтересів може здійснюватись через виборчу систему (територіальне і електоральне представництво) з метою створення у виборних органах воєнно-промислового лоббі, за допомогою якого ВПК або його представники повинні пояснювати, обґрунтовувати і "проштовхувати" свої інтереси, доводити їх значущість для суспільства і держави. Виконавчі органи влади зацікавлені у встановленні прямих, неопосередкованих виборами, зв'язків з групами інтересів, включаючи ВПК. Сутність їх полягає в створенні специфічних інститутів або органів, офіційних або неофіційних, формальних або неформальних, в рамках яких здійснюється "діалог", інші контакти представників організованих інтересів ВПК з владою. Це можуть бути ради або комітети, які складаються з експертів, членів уряду або його органів, керівників ВПК, відділи суспільних відносин при них, що відають усім комплексом політичних і суспільних зв'язків, відомчі засоби масової інформації і т. ін. Створення таких органів і організацій являє собою процес включення ВПК в громадянське суспільство і формування останнього. Ще однією формою представництва організованих інтересів є корпоративізм: представники ВПК і влади не просто консультуються між собою, беруть спільну участь у виробленні і прийнятті рішення, але й беруть на себе певні зобов'язання, сприяючи його реалізації. Таким чином, сутність конверсії в соціальному плані полягає в перетворенні


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ПОЛІПШЕННЯ МЕТАЛУРГІЙНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЗАЛІЗОРУДНИХ ОКУСКОВАНих МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИПЛАВКИ МЕТАЛУ - Автореферат - 44 Стр.
ПРОЦЕСИ ЕЛЕКТРОВІДНОВЛЕННЯ МІДІ, ЦИНКУ, НІКЕЛЮ ТА ХРОМУ НА БІПОЛЯРНОМУ ЕЛЕКТРОДІ - Автореферат - 18 Стр.
УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ - Автореферат - 25 Стр.
СТВОРЕННЯ ВИХІДНОГО МАТЕРІАЛУ В СЕЛЕКЦІЇ ПРОСА НА ФОТОПЕРІОДИЧНУ НЕЙТРАЛЬНІСТЬ - Автореферат - 25 Стр.
РОЗРОБКА ТА НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО МЕТОДУ КОНТРОЛЮ СТАНУ МЕТАЛУ ЗА ПАРАМЕТРАМИ РОЗСІЯННЯ ХАРАКТЕРИСТИК ТВЕРДОСТІ - Автореферат - 19 Стр.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ (на матеріалі уроків української літератури) - Автореферат - 31 Стр.
ФУНКЦІОНАЛЬНА АКТИВНІСТЬ НЕЙТРОФІЛІВ КРОВІ ЩУРІВ ПРИ РОЗВИТКУ АДАПТАЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ РІЗНОГО ТИПУ - Автореферат - 21 Стр.