Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



помітний кореляційний зв’язок зі всіма симптомами ананкастичної форми мали такі прояви, як кутові зморшки лоба біля перенісся; маленькі зморшки коло рота та ока; схильність ставити лікті на стіл; потирання носа, вуха, очей; рука стиснута в кулак; жести конвенціонального роду; сон на животі з розставленими кінцівками. Потирання лоба та жести рук більш донизу та до себе мали кореляцію з нав’язливими думками. Нав’язливі дії корелювали з тертям долонь та причепурення одягу. Нав’язливі страхи супроводжувались такими ознаками як дві горизонтальні зморшки лоба, які пересікає одна вертикальна, поза з опорою на сторонні предмети.

Загальні для істероїдної форми були кутові зморшки лоба біля перенісся; маленькі зморшки коло рота та ока; схильність ставити лікті на стіл; потирання носа, вуха, очей; сон на животі з розставленими кінцівками. Самодраматизація, театральність та перебільшено інтенсивний прояв емоцій корелював із показуванням рукою кільця, милуванням “манікюром”, імітацією гри на музичному інструменті, схильністю схиляти голову на бік. Надмірна навіюваність сполучалась з жестами конвенціонального роду. Неадекватна обставинам сексуальна провокація також мала сильний зв’язок із милуванням “манікюром” та грою на музичному інструменті, поряд із цим мав місце аутогрумінг, який не залежав від зовнішніх подразників. Для зазначеного симптому також був характерний прояв у вигляді рук, розташованих на широко розставлених ногах у положенні сидячи. Проте, необхідно відмітити певні від’ємності цього прояву в осіб чоловічої та жіночої статі. Так, у чоловіків при зазначеному симптомі ця невербальна ознака була рівномірно розповсюджена. У жінок вона залежала від ступеня зростання психічного дефекту. На початкових стадіях цей прояв виникав епізодично й переважно коли хворі жіночої статі були вдягнуті в брюки та мали в структурі симптомокомплексу гіпоманіакальну симптоматику. На більш пізніх стадіях хвороби частота цього прояву зростала й він входив складовою частиною ексгібіціонизських тенденцій. Егоцентричність корелювала з аутогрумінгом та симптомом “дзеркала”. При цьому в зазначеному випадку мали місце дисморфофобічні прояви.

Деперсоналізаційна форма включала наступні загальні прояви: горизонтальні та вертикальні зморшки, складки Верагута, тремтіння губ та кутів рота, погляд збоку кутами очей, погляд ухилення, схильність ставити лікті на стіл, потирання носа, вуха, очей, схильність сидіти зі схрещеними гомілками та руками вчепленими в крісло, сон на животі з розставленими кінцівками. Усвідомлення зміненості “Я” корелювала з позою роздуму; втрата усвідомлення індивідуальності “Я” – з позою підлеглості та імітативною поведінкою; дефектність “Я” – з рукою стиснутою в кулак; переживання психічної катастрофи – із позою моління; відчуження переживання тіла та поведінки – із жестами конвенційного роду та імітативною поведінкою.

Іпохондрична форма характеризувалась такими загальними проявами, як кутові зморшки лоба біля перенісся; маленькі зморшки коло рота та ока; зморшки, що прямують від носа до кутів рота й нижче до підборіддя; погляд у вікно; довгий погляд праворуч донизу; схильність ставити лікті на стіл; сон на животі з розставленими кінцівками. Іпохондричній фіксації на відчуттях були притаманні потирання вуха, очей, носа; жести конверсійного роду. Іпохондрична деталізація мислення мала тісний зв’язок із жестом у вигляді напруженого, випрямленого вказівного пальця.

Горизонтальні зморшки, нижня горизонтальна зморшка над правою бровою, що переходить у вертикальну й прямує до перенісся чи горизонтальні у 1/3 лоба; трихотиломанія, гризіння нігтів; опущення, чи підняття плечей корелювали з усіма симптомами паранойяльної форми. Первинне монотематичне систематизоване маячення мало достатньо тісний зв’язок із пильним примруженим поглядом; мімікою зосередження. Маячна деталізація корелювала з маніпулюваннями сторонніми предметами при вислуховуванні запитання.

З усіма симптомами експлозивної форми тісний зв’язок спостерігався при горизонтальних зморшках у нижній третині лоба. Крім того, імпульсивні вчинки корелювали з трихотиломанією та гризінням нігтів; конфліктність – з розширенням ніздрів; гнівливість – з тонкими губами, посмішкою однією половиною рота; розгальмованість – зі зменшенням індивідуальної відстані від співбесідника до 45 см й менше; агресивні тенденції – із гострими кутовими зморшками лоба біля перенісся, поглядом спідлоба, рукою стиснутою в кулак, позою агресії з підвищеним тонусом плечей.

При простій формі були фіксовані наступні загальні прояви: дві кутові зморшки на лобі, переніссі, три рівномірно розташовані горизонтальні зморшки на лобі, дисоціація міміки, фіксація долонею однієї руки пальців іншої, шаркаюча провисаюча хода. Неадекватний прояв емоцій корелював із схильністю розташовувати руки на розставлених стегнах ніг (що також мало місце й при істеричній формі, але в даному випадку зазначена поза відрізнялась більшою розслабленістю та млявістю). Відсутність домінуючих емоцій мала тісний зв’язок із тьмяним поглядом, опущенням чи підніманням плечей. Для втрати емоційного резонансу був характерний тьмяний погляд, звисаюча голова, “закрита посада”. Емоційна одноманітність поєднувалась з “хоботком” при висовуванні нижньої губи, тьмяним поглядом та закритою посадою. Такі ж збіги мали місце й при тьмяності емоцій. При ексцентричній поведінці спостерігалася малорухливість китиці з підвищеною рухливістю пальців. Соціальна відгородженість корелювала із закриванням руками обличчя, “закритими позами”. Сухість та офіційність у спілкуванні – із статичними позами, а малодосяжність у відношенні внутрішніх переживань - із “закритими позами”. Неохайність – із “хоботком” при висунутій нижній губі та жуванням. Відрив від дійсності також характеризувався кореляцією з “хоботком”, розташуванням руки біля обличчя, із звисаючою головою та нахилом голови до переду. Підозрілість корелювала з напруженністью тіла, а стереотипність мислення - з ембріональною позою під час сну.

Такі невербальні акти, як руки, що мляво звисають вздовж тіла, відривчасті жести, “хвилювання брів” (стереотипні їх піднімання, що не відповідають змісту бесіди), опущення зовнішніх сторін брів, напруження нижнього повіка та легке піднімання верхнього, збідніння міміки, міміка тривоги, замислення, дистанція 120-400 см. на віддалі чи навпроти стола, погляд у вічі співбесідника під час вислуховування та відведення з фіксацією на сторонніх предметах під час відповіді, уникання погляду у вічі мали достатньо сильний кореляційний зв’язок із симптомами всіх форм, що співпадає з даними, отриманими при попередньому аналізі й підтверджує належність цих симптомів до загально шизотипових.

Зважаючи на отримані дані можна заключити, що всі невербальні прояви, які зустрічаються при шизотиповому розладі, можна умовно поділити наступним чином:

1)

  1. нозоспецифічні – ті, що характеризують захворювання в цілому;

2)

  1. формоспецифічні – ті, що характеризують форму в цілому;

3)

  1. симптомоспецифічні – що є невербальним проявом певних симптомів.

Зважаючи на це можна висунути припущення, що патогенетично зумовленими ендогенним процесом є нозоспецифічні прояви. Вони можуть мати значення при вирішенні питань диференційної діагностики з межовими станами. Формоспецифічні відображають лише екзогенний формоутворюючий компонент, вони є суттєвими при розробці тактики лікування, коли внаслідок поліморфізму симптоматики важко відокремити ведучий синдром. Нарешті, симптомоспецифічні невербальні прояви мають найменше діагностичне значення й лише допомагають більш повно оцінити симптомокомплекс та спостерігати динаміку його розвитку у кожному окремому випадку.

В процесі вивчення хворих із шизотиповим розладом на різних його стадіях нами було відмічено, що зі зростанням психічного дефекту поступово підсилюється стереотипізація поведінки. Згідно наших спостережень, в розвитку стереотипної поведінки мають місце, як зазначалось вище, два фактори: зменшення зв’язку між окремими невербальними проявами та зменшення їх кількості. Найбільша верифікованість такої динаміки була відмічена стосовно міміки пацієнтів із шизотиповим розладом. При цьому нам удалось, з певною умовністю, встановити їх послідовність: дисоціація відсутня – з’являється під дією зовнішніх подразників значної інтенсивності у вигляді дисоціації верхньої та нижньої частини обличчя – постійно присутня дисоціація між нижньою та верхньою частиною обличчя – загальна дисоціація міміки – дисоціація між лівою та правою частиною обличчя.

На наступному етапі нашого дослідження, спираючись на встановлені нами патологічно зумовлені невербальні ознаки клініки шизотипових розладів, ми розробили та застосували реабілітаційні заходи, спрямовані на корекцію зазначених змін. Теоретичним підґрунтям була біологічна теорія функціональних систем П.К. Анохіна.

Застосовані нами заходи були розроблені на підставі принципів бодіарттерапії та поведінкових методів психотерапії. Таке поєднання було зумовлено необхідністю впливу на окремі порушення: прості (бодіарттерапія) та складні (поведінкова терапія) форми поведінки.

З метою перевірки ефективності впливу цього методу на перебіг шизотипових розладів досліджено 80 хворих, серед яких 40 отримували комплексне лікування із застосуванням зазначеного лікувального комплексу (основна група), та 40 складали контрольну групу й отримували традиційне лікування. Умовою для відбору пацієнтів обох груп була подібність їх фармакотерапії. Критерієм ефективності лікування були клінічні дані про зниження вираженості психопатологічної симптоматики.

Ступінь ефективності терапії оцінювалась за п’ятибальною шкалою (-1-від’ємний результат, 0-результат відсутній, 1-незначно виражений, 2-помірно виражений, 3-значно виражений).

Для спостереження за динамікою змін реєстрація ступеня вираженості психопатологічних проявів проводилась двічі - до лікування та через місяць після нього.

Після перевірки ступеня ефективності запропонованого нами реабілітаційного методу статистично значима різниця була отримана стосовно різних синдромологічних форм шизотипових розладів. Таким чином з’ясовано, що синдромологічна структура даної хвороби впливає на ефективність застосування розробленого нами лікувального комплексу. Так, із вірогідністю 1% помилки (p<0,01) була отримана різниця між результатами терапії в основній та контрольній групах у випадках неврозоподібних та психопатоподібних проявів, причому в обох групах ефективність від лікування була вищою при неврозоподібних симптомах. Щодо бідної на симптоми форми, то достовірної різниці в ефекті лікування в нашому дослідженні отримано не було.

За результатами цих досліджень можна заключити, що, в певній мірі, ефективність нашого реабілітаційного підходу у поєднанні з традиційним лікуванням шизотипових розладів є більшою у фармакологічно резистентних випадках. Поряд із цим, переважне значення має клінічна форма захворювання, при якій використовується цей лікувальний метод. Так, при наявності в синдромологічній структурі симптомів невротичного та психопатоподібного реєстру створюється мішень для дії психотерапевтичних методик, яка й робить ці методи корисними в зазначених випадках. Суто антипсихотичне фармакологічне лікування при цих формах недостатньо впливає на зазначену невербальну симптоматику, що зумовлює переважання ефективності поєднаних методик, у порівнянні з окремим фармакологічним впливом. У випадку бідної на симптоми форму шизотипових розладів, при якій симптоматика вичерпується негативними змінами, наш метод не є шкідливим, проте й не має суттєвого значення для поліпшення стану хворого.

Таким чином, можна зробити висновок про доцільність використання психотерапевтичних методів, спрямованих на розірвання зазначеного вище “хибного кола”, що зумовлює з формування патологічних форм поведінки, в комплексному лікуванні та реабілітації хворих на шизотиповий розлад, з урахуванням їх синдромологічної структури.

ВИСНОВКИ

1.

  1. За допомогою клініко-психопатологічного, експерементально-психологічного, фізіогномо-етологічного і статистичного методів досліджена уточненні та доповнені діагностичні критерії, виділено стани формування та варіанти клінічного перебігу шизотипових розладів. Обґрунтовано, розроблено та оцінено ефективність системи його комплексної діагностики та реабілітації з урахуванням невербальної поведінки хворих.

2.

  1. Обґрунтовано, розроблено та впроваджено схематичний глосарій дослідження невербальних ознак, що дозволяє більш швидко, структуровано та стандартизовано реєструвати фізіогномічні та етологічні прояви шизотипових розладів та інших психічних захворювань.

3.

  1. Шизотипові розлади мають неоднорідну синдромологічну структуру, частіше в межах неврозо- та психопатоподібної психопатології, що проявляється наступними клінічними варіантами хвороби: ананкастичним 25,0% хворих, сенесто-іпохондричним 23,7%, паранойяльним 3,7%, експлозивним 21,3%, деперсоналізаційним 13,8%, істеричним 7,5%, простим 5,0% пацієнтів.

4.

  1. Слід виділити три етапи перебігу шизотипових розладів:

a)

  1. формування тих чи інших неврозоподібних проявів, клінічні особливості яких значною мірою пов’язані з ранніми змінами особистості, що зумовлені ендогенним процесом;

б) виникнення психопатоподібних розладів, прояви яких суттєво відбивають патопластичний вплив психогенних реакцій на її специфічні дефектні зміни, викликані процесуальними захворюванням;

в) формування вираженого психопатоподібного дефекту особистості.

5.

  1. Для шизотипових розладів характерні певні невербальні ознаки, які відрізняються від таких при шизофренії та у здорових осіб не стільки за їх якісною характеристикою, скільки за інтенсивністю. Існують окремі фізіогномічні та етологічні прояви, однаково притаманні шизотиповим розладам і шизофренії, однак вони вірогідно відрізняються від таких у здорових людей, що дозволяє зробити припущення про патогенетичну єдність зазначених захворювань.

6.

  1. Невербальні прояви, що характерні для шизотипових розладів, в залежності від тісноти кореляційного зв’язку поділяються на ті, що притаманні захворюванню взагалі (нозоспецифічні), ті, що характерні для окремих синдромів (синдромоспецифічні), та притаманні окремим симптомам (симптомоспецифічні).

Перебіг захворювання супроводжується відповідними змінами невербальних ознак із поступовим збідненням етологічних проявів, зменшенням їх узгодженості та стереотипності.

7.

  1. Застосування етологічних методів дозволяє поширити діагностичні можливості, оцінити ступінь прогредієнтності психопатологічного процесу, а також покращити реабілітацію хворих на шизотипові розлади. Корекція хворобливо змінених невербальних ознак в межах реабілітації хворих на шизотипові розлади найбільш ефективна у відношенні хворих із переважанням неврозоподібної симптоматики, дещо менш виражений ефект при психопатоподібних проявах й майже зовсім відсутній при простій формі захворювання.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Напрєєнко О.К., Рощин О.А. Етологічні аспекти шизотипових розладів (Огляд літератури) // Тавр. журн. психиатрии. – 2001. – Т. 1, №1(16). – С. 27-29.

2. Напрєєнко О.К., Рощин О.А. Діагностика шизотипових розладів з урахуванням невербальних ознак // Арх. психіатрії. –2002. - №1 (28), – С. 129 – 132.

3. Напрєєнко О.К., Рощин О.А. Невербальна структура шизотипових розладів // Арх. психіатрії. –2002. - №2 (29). – С. 86 – 88.

4. Рощин О.А. Корреляция двигательных и поведенческих функций в лечении и реабилитации больных шизотипическим расстройством // Международ. мед. журн. – 2003. – Т. 9, №1. – С. 50-52.

5. Рощин О.А. Діагностичні кореляції шизотипового розладу // Зб. наук. пр. до ювілейної наук.-практ. конф., присвяч. 80 – річчю з дня народження проф. Г.Л. Воронкова “Сучасні проблеми психіатрії”. – К. – 2003. – С. 37.

АНОТАЦІЯ

Рощин О.А. Невербальна діагностика шизотипових розладів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. Київ, 2003.

В ході обстеження за допомогою клініко-психопатологічного, експерементально-психологічного та фізіогномо-етологічного методів обстеження були уточнені діагностичні критерії шизотипових розладів. У відповідності із загальними синдромологічними проявами відокремлено 7 форм захворювання: ананкастичну, істеричну, деперсоналізаційну, іпохондрично-сенестопатичну, паранойяльну, експлозивну і просту.

Умовно відокремлені основні етапи розвитку шизотипових розладів: 1) етап формування неврозоподібних проявів, 2) переважно психогенних та 3) переважно ендогенно зумовлених психопатоподібних розладів.

У процесі порівняння невербальних проявів в трьох досліджених групах, на підставі дисперсійного аналізу, були встановлені характерні для шизотипового розладу ознаки. На наступному етапі, аналізуючи кореляційні зв’язки між окремими клініко-психопатологічними і фізіогномо-етологічними проявами, були відокремлені симптомоспецифічні, синдромоспецифічні і нозоспецифічні невербальні ознаки зазначеної нозології.

На підставі інформації про вказані ознаки, розроблена методика їх поведінкової корекції, що дозволила досягти поліпшення ефективності реабілітаційних заходів хворим на шизотипові розлади.

Ключові слова: фізіогноміка, етологія, шизотипові розлади.

АННОТАЦИЯ

Рощин А.А. Невербальная диагностика шизотипических расстройств. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. Киев, 2003.

Диссертация посвящена оптимизации диагностики и реабилитации при шизотипических расстройствах с использованием выявления и коррекции типичных невербальных отклонений.

С помощью клинико-психопатологического, експерементально-психологического, физиогномо-этологического и статистических методов обследованы 160 человек: 80 – основная группа (больные шизотипическими расстройствами), 40 – группа сравнения (больные шизофренией), 40 – контрольная группа (психически здоровые люди).

На основании существующих описательных глосариев по исследованию невербального поведения людей был разработан схематический глосарий, который позволил более быстро и структурировано исследовать невербальные характеристики при шизотипических расстройствах.

В процессе исследования симптомологической структуры шизотипических расстройств, наряду с общими проявлениями, которые позволяют отнести больных к рассматриваемой нозологической единице, была обнаружена их синдромологическая неоднородность благодаря объединению клинических проявлений разных психопатологических регистров. Исследуя симптомы относящиеся к неоднородной части диагностического конструкта, на основании определения силы корреляционных связей, установлены их структурные отношения. Учитывая стойкость определенных проявлений синдромов этого заболевания на этапах его развития выделены семь клинических форм шизотипических расстройств: ананкастическая – 25,0%, сенесто-ипохондрическая – 23,7%, паранойяльная – 3,7%, эксплозивная 21,3%, деперсонализационная 13,8%, истерическая – 7,5%, простая 5,0%.

Согласно динамике изменений психопатологической симптоматики в течении шизотипических расстройств, выделены этапы неврозоподобних расстройств, преимущественно экзогенно обусловленных психопатоподобных расстройств на эндогенной почве и преимущественно эндогенно обусловленных психопатоподобных расстройств.

Выявлены невербальные признаки шизотипических расстройств, которые по своей степени выраженности достоверно отличаются от таких проявлений в группах больных шизофренией и здоровых лиц. При этом отмечено, что ряд физиогномических и этологических признаков являются общими для шизофрении и шизотипических расстройств, что предположительно может свидетельствовать о патогенетическом единстве этих заболеваний в рамках единого шизофренического спектра.

При сравнении преобладания количества элементарных, простых и сложных невербальных проявлений было отмечено, преобладание простых элементов при шизотипических расстройствах, элементарных - при шизофрении, и равномерное их распределение в группе здоровых лиц.

Установлено, что в процессе развития шизотипических расстройств имеет место динамика невербальных признаков в виде постепенного обеднения этологических проявлений, нарастание их рассогласования и стериотипизации.

В зависимости от корреляционной связи отдельных клинико-психопатологических и невербальных проявлений шизотипических расстройств с учетом его синдромологической структуры все физиогномические и этологические признаки разделены на те, которые присущи заболеванию вообще (нозоспецифические), те которые коррелируют с определенными синдромами при отсутствии такой с другими синдромами (синдромоспецифические) и взаимосвязанные с отдельными симптомами (симптомоспецифические).

На основании полученных в нашем исследовании данных об особенностях патологически обусловленных невербальных проявлений была разработана методика их коррекции направленная на расширение реабилитационных возможностей в процессе курации таких больных. После проведенного сравнения результатов лечебно-реабилитационных мероприятий без применения предложенного нами метода и с его использованием, установлено, что наибольшая его эффективность наблюдается при неврозоподобных проявлениях, убывает при психопатоподобных и не является статистически значимой при простой форме заболевания.

Полученные в диссертационной работе данные относительно структуры шизотипических расстройств, его невербальных проявлений и возможных путей их коррекции позволят расширить диагностические, дифференциально-диагностические и лечебно-реабилитационные возможности практической психиатрии, а также помогут в дальнейших исследованиях расстройств шизофренического спектра.

Ключевые слова: физиогномика, этология, шизотипические расстройства.

ANNOTATION

Roschin A.A. The non-verbal diagnostic of schizotypal disorders. – Manuscript.

Thesis for the obtention of a candidate Medical Science degree in speciality 14.01.16 – psychiatry. – Ukranian Research Institute of Social and Forensic Psychiatry and Drug Abuse, Ministry of Public Health of Ukraine. Kiev, 2003.

During examination with the help of clinical – psychopathological, patopsychological and physiognomico-ethological methods, the diagnostic criteri of schizotypal disordes have been specified. According to the manifestations basic syndromes, menitestatiors 7 forms of disease have been defined: anancasthic, hysteroneurotic, obsessive-senestopatic, depersonalised, paranoidal, explosive, simple.

The basis stages of schizotypal disorder developmert are conditionails chosen: the hese of neurosis the manifestations forms, predominenthy psychogenic or predominanthy endogenic psychopathy – borderline conditions.

During comparison of non-verbal menifestations in three explored groups, based on variance analysis, distinctive signs for schizotypal disorder heve been choosen. Further symptomspecific, syndromospecific, and nosospecific non-verbal signs of such pathology have been chosen, based on analysis of correlation between different clinical-psychopathological and physiognomical-ethological manifestations.

Basing information from stated signs, the procedure of behavioral correction have been developed, which has allowed to achieve enriching efficiercy of rehabilitational activities for schizotypal disorder patients.

Key words: ethology, physiognomics, schisotypal disorders.

Підписано до друку 11.2003 р. Формат 60x90/16

Ум. друк. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. 192

___________________________________________

Друкарня Державної академії керівних кадрів

Міністерства культури і мистецтва

м. Київ, вул. Січневого повстання, 51, корпус 11


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І МЕТОДИ РОЗРАХУНКІВ БІЛЯКРИТИЧНИХ ТЕЧІЙ РІДИНИ З ВІЛЬНОЮ ПОВЕРХНЕЮ - Автореферат - 43 Стр.
Козацтво Лівобережної України і російсько-турецька війна 1735-1739 рр. - Автореферат - 30 Стр.
ВПЛИВ ЗАСТОСУВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ НА АГРОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ЛУЧНО-ЧОРНОЗЕМНОГО ГРУНТУ ТА ПРОДУКТИВНІСТЬ КУКУРУДЗИ НА СИЛОС В УМОВАХ ПІВНІЧНОЇ ЧАСТИНИ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ - Автореферат - 24 Стр.
ФОТОКАТАЛІТИЧНЕ ТА КАТАЛІТИЧНЕ ОКИСлЕННЯ СІРКУВМІСНИХ ІОНІВ киснем ЗА УЧАСТЮ НАНОРОЗМІРНИХ ЧАСТИНОК CdS ТА CuS - Автореферат - 21 Стр.
Підвищення економіко-екологічної ефективності використання природно-ресурсного потенціалу водно-болотних угідь приморських регіонів - Автореферат - 29 Стр.
РОЛЬ МОЛОДНЯКУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В ЕПІЗООТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ ЛЕЙКОЗУ - Автореферат - 32 Стр.
ОРГАНІЗАЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ У ПОЗАШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ - Автореферат - 28 Стр.