Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








???????? ?????????????? ??????

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

КОСТІВ ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 81’286.161.2

ДИНАМІКА І СТАТИКА

В ДІАЛЕКТНИХ ПРОСТОРОВИХ КОНСТРУКЦІЯХ

(на матеріалі ІІ тому АУМ)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2003

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор філологічних наук,

Григорчук Лідія Михайлівна,

Львівський національний університет ім. І. Франка

професор кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу діалектології

кандидат філологічних наук,

Фроляк Любов Дмитрівна,

Донецький національний університет,

доцент кафедри української мови

Провідна установа: Прикарпатський університет ім. В. Стефаника,

м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться 27 січня 2004 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Університетська,1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано 23 грудня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06

кандидат філологічних наук Будний В.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Національна мова і її діалектні системи об’єктивно зазнають значного зовнішнього впливу. Він передусім пов’язаний із специфікою природного середовища, з історичним розвитком націй, з міграційними процесами, з урбанізацією та науково-технічним прогресом. Однак функціонує мова відповідно до внутрішніх законів: тенденції до економії й уніфікації виражальних засобів, прагнення до системності на всіх структурних рівнях, до розрізнення найменувань з різною внутрішньою формою та емоційно-експресивною маркованістю, які сприяють її розвитку і стимулюють проникання (сприйняття та адаптацію) нових рис унаслідок міжмовних контактів.

Діалектні системи української мови неодноразово (від праць К. Михальчука до сучасності) були об’єктом спеціального лінгвогеографічного аналізу на окремих часових зрізах. На зламі ХІХ-ХХ ст. і впродовж першої половини ХХ ст. активно використовували відомості з діалектології в процесі вивчення фонетичної та граматичної систем української мови О. Потебня, Я. Голо-вацький, П. Житецький, О. Огоновський, А. Арти-мович, В. Сімович, П. Бузук, С. Смаль-Стоцький, О. Синявський, О. Курило, І. Зілинський, І. Пань-кевич та інші. Мовознавчі студії Ф. Жилка, О. Мельничука, Т. Назарової, Я. Закревської, А. Залесь-кого, Й. Дзен-дзелівського, П. Гриценка, Л. Коць-Григорчук, І. Матвіяса, І. Сабадоша, К. Германа та ін. доповнили й розвинули теорію та практику діалектологічних і лінгвогеографічних досліджень.

Українську лінгвістичну географію як окрему мовознавчу науку, яка сформувалася в сфері діалектології, але згодом відокремилася від неї, започаткувала карта говорів К. Михальчука. Базуючись на здобутках діалектології, лінгвогеографія прагне дослідити рельєф діалектного простору з вираженими в ньому ареалами окремих діалектних рис і комплексів діалектних рис, що зреалізовані в просторі як діалектні просторові конструкції, які мають свої ядра та периферію. Лінгвістична географія дозволяє зосередити увагу не лише на виявлянні діалектних просторових конструкцій, а й на вивченні проміжних територій та інших осередків українського мовного простору, які презентують динамічність діалектного мовлення загалом.

Досягненням української лінгвогеографії стало видання тритомного Атласу української мови (АУМ) Атлас української мови: У 3-х томах К.: Наукова думка, Т. І: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі, 1984 р.; Т. ІІ: Наддністрянщина, Волинь, Закарпаття та суміжні землі, 1988 р.; Т. ІІІ: Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі, 2001 р., який унаочнює не лише статичні мовні факти, а й вияви динаміки в діалектному мовленні на усіх його рівнях і допомагає визначити причини їхнього виникнення чи занепаду. Після видання АУМ на перший план виступила потреба інтерпретувати його карти, зокрема виявляти і досліджувати тенденції, тобто ті факти діалектного мовлення, які під впливом зовнішніх чи внутрішніх умов змінюються.

Сучасна лінгвістична карта не лише визначає межі синхронного поширення окремих діалектних рис, а й дає змогу узагальнювати факти й виявляти рух елементів різних структурних рівнів. Загальний розвиток лінгвогеографії, а також карти і коментарі Атласу спрямовують сучасних дослідників на пошуки виявів реальних та потенційних тенденцій і явищ у діалектному мовленні.

Мета дисертаційної роботи системний аналіз виявів динаміки та статики в діалектних просторових конструкціях різного типу.

Досягнення цієї мети передбачає такі завдання:

1.  

  1. Визначити діалектні просторові конструкції, які є реалізацією окремих діалектних рис одного структурного рівня, а також конструкції, що є комплексами діалектних рис різних рівнів у їх просторому вираженні.

2.  

  1. Дослідити з погляду реалізації динаміки та статики характерну для значної частини говірок південно-західного наріччя рису фонологічного рівня – зміну в артикуляції наголошених голосних переднього ряду, що полягає в обниженні їх вимови.

3.  

  1. Дослідити асиміляцію приголосних за дзвінкістю/глухістю на території південно-західного наріччя, визначити ядро та периферію риси.

4.  

  1. Розглянути особливості діалектного суміжжя на території зіткнення просторових конструкцій наддністрянських та подільських говірок.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка “Лексична і граматична система української мови” (реєстраційний номер 0103U005955).

Об’єкт дослідження – процеси і стани в українському діалектному мовленні на території південно-західного наріччя (охопленій другим томом АУМ).

Предметом дослідження є вияви динаміки та статики в діалектних просторових конструкціях південно-західного обширу, репрезентовані співвідно-шенням між ядром і периферією та представлені на картах і в коментарях Атласу української мови, регіональних атласів, а також у сучасних діалектних записах.

Методи дослідження. У роботі використано описово-аналітичний метод з елементами статистичного й порівняльного аналізу, а також метод накладання лінгвістичних ареалів, який забезпечує вивчення складу і взаємовідношень елементів діалектних просторових конструкцій, дозволяє зробити теоретичні узагальнення на основі виявлених фактів.

Джерельною базою є карти й коментарі до них ІІ тому АУМ; картотека, укладена за матеріалами карт, коментарів, легенд АУМ, а також магнітофонних записів діалектного мовлення, здійснених упродовж 1999-2003 рр. У роботі використано матеріали досліджень з діалектології та лінгвогеографії і регіональних атласів української мови.

Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації засобами лінгво-географії на визначеному діалектному матеріалі вперше досліджено вияви динаміки й статики в українському діалектному просторі, що дозволило описати ядра діалектних просторових конструкцій, недоступні для діалектології риси периферійних ареалів, дослідити мовні процеси на зіткненні латеральних частин периферійних ареалів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті відомості можна використовувати під час викладання курсів з лінгвогеографії та діалектології у вищих навчальних закладах, у процесі проведення спецсемінарів та спецкурсів із вивчення українського діалектного простору, а також історії української мови, фонетики та фонології.

Особистий внесок здобувача. На основі карт та коментарів ІІ тому АУМ і сучасних діалектних записів відстежено динаміку визначальних для говірок південно-західного наріччя фонетичних рис. Виявлено специфіку території зіткнення просторових конструкцій комплексів діалектних рис різних структурних рівнів у місцях співдії латеральних частин периферійних ареалів наддністрянських та подільських говірок.

У роботі розглянуто теоретичні положення про взаємозв’язок у мові динаміки та статики, досліджено процеси та стани в українському мовному просторі в межах діалектних просторових конструкцій. Теоретичні положення випливають у праці з практичних досліджень діалектних обширів, які репрезентують обниження наголошених голосних переднього ряду та асиміляцію приголосних за дзвінкістю/глухістю.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.

Окремі положення дисертації апробовано на таких конференціях, наукових засіданнях і семінарах: 1. ХІ Наукова сесія НТШ. Засідання мовознавчої комісії. Діалектологічний семінар “Лінгвістична карта – лінгвістичний атлас – мовний простір” (Львів, 2000 р.). 2. Міжнародна конференція на честь 80-річчя Йосипа Дзендзелівського (Ужгород, 17-19 лютого 2001 р.). 3. Всеукраїнська наукова конференція “Лукія Гумецька. Незабутні імена української науки” (Львів,  р.). 4. Між-народна наукова конференція “Теоретичні й методологічні засади сучасної діалектології” (Жито-мир,  р.). 5. Науковий семінар “Актуальні проблеми української діалектології. З історії діалектології: школи, постаті, проблеми” (Львів,  р.). 6. Щорічні звітні конференції кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1999 р., 2000 р., 2002 р., 2003 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено в шести статтях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, дев’яти картосхем (182 с.), списку використаної літератури (266 позицій). Загальний обсяг дисертації 208 сторінок.

основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету та завдання, вказано на джерела добору матеріалу та методи його опрацювання, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну цінність та можливість практичного використання результатів дослідження.

У першому розділі “Співвідношення динаміки та статики в мові” простежено зародження і розвиток української лінгвогеографії як окремої галузі лінгвістичних досліджень у контексті європейського мовознавства; висвітлено становлення наукових уявлень про динаміку та статику як поняття лінгвістики; розглянуто процеси і стани в сучасному українському діалектному мовлен-ні; описано методи вияву ознак динамічності на вже створених лінгвістичних картах та вказано на спеціальні засоби її відображення в сучасних дослідженнях.

Перший розділ складається з двох підрозділів. У першому підрозділі “Становлення і розвиток лінгвістичного розуміння динаміки та статики” узагальнено погляди мовознавців на проблему динаміки та статики в мові. Упродовж тривалого часу українська діалектологія аналізувала і фіксувала вияви статичного в системі говірки, групи говірок чи всього діалектного простору. Внаслідок цього до 70-х років ХХ ст. виявлено й описано основні діалектні риси всіх структурних рівнів мови на українській діалектній території. Динаміку мовних рис (у тому числі й діалектних) традиційно вивчали методами діахронного зіставлення та аналізу станів мови на різних часових зрізах, хоча ще в перші десятиліття ХХ століття постало питання про вияви динаміки в синхронії (Ф. де Сосюр, члени Празької лінгвістичної школи (ПЛШ), у тому числі В. Матезіус, Р. Якобсон, М. Трубецькой). Ідеї ПЛШ, зокрема структурний підхід до вивчення мови з його намаганням сформулювати правила реалізації інваріантних мовних одиниць у межах їх допустимого варіювання в мовленні, поширилися в середовищі українських мовознавців ХХ ст. (В. Сімович, А. Артимович, В. Ганцов, О. Курило, О. Синявський, П. Бузук, І. Панькевич, І. Зілинський, М. Пшеп’юрська, Ф. Жилко та ін.

У другому підрозділі “Динаміка і статика в діалектному мовленні та їх відображення в лінгвістичних атласах” узагальнено основні способи відображення динаміки в лінгвістичних атласах. Сучасне мовознавство трактує динаміку і статику як два нерозривні стани існування мовних рис, що перебувають у постійній взаємодії та взаємозв'язку. Для кожного синхронного зрізу характерна тенденція до рівноваги і водночас проявляються риси, які існують нестатично. Динамічну модель діалектного ареалу можна одержати внаслідок всебічного його вивчення методами статистичних досліджень, зіставлення, порівняльно-історичного аналізу тощо. Процеси (динамічність) в діалектному мовленні можна виявити або аналізуючи уже створені карти, які обєктивно показують рух у діалектному просторі незалежно від змісту зображуваного і способу зображення; або створюючи спеціальні лінгвістичні динамічні карти. Безпосередніми джерелами дослідження динамічного в синхронії на базі АУМ є: по-перше, спеціально складені динамічні карти (напр., про опозиції /о/ /у/; /и/ /е/ в ІІ томі АУМ. Автор Л.Григорчук; по-друге, різні карти, в результаті зіставлення яких на зіткненні латеральних частин периферійних ареалів можна виявити зони змішаності та зародки нових тенденцій; по-третє, карти, які спеціальними засобами зображають території перехідних говірок і груп говірок із їх контамінаціями, гіперизмами та архаїзмами. Важливою для інтерпретації лінгвістичних карт є інформація, що через об’єктивні причини залишилася некартографованою і подана в коментарях.

Більшість сучасних лінгвістичних карт фіксує діалектні риси, базуючись на синхронно записаних діалектних матеріалах, а інші – результат зміни явища, не вказуючи ні на передумови цих змін, ні на фактори, які спрямовували тенденції (тобто, лежать у їх основі). Для створення динамічної лінгвістичної карти потрібно: 1) визначити межі синхронного поширення діалектної риси, 2) узагальнити передбачені горизонтом дослідження і обраною висотою спостереження факти; 3) визначити ареал (ядро), в якому діалектна риса виявлена найбільш послідовно (в усіх позиціях слова, в мовленні представників усіх вікових груп); 4) виявити рух репрезентантів діалектних рис на відповідному рівні мовлення; 5) усталеними картографічними прийомами відобразити тенденції у функціонуванні окремої діалектної риси чи комплексу рис.

Тенденції в мовному розвитку можуть мати різний характер з поступовим наростанням якості чи спаданням. Це, з одного боку, формування певного явища (висхідна тенденція), а з другого – його занепад (спадна, низхідна тенденція). Розрізняють тенденції двох типів: 1) такі, що свідчать про формування чи розпад однієї діалектної риси (фонетичної, морфологічної, словотвірної, синтаксичної чи лексичної) або комплексу рис; 2) такі, що відображають формування чи занепад діалектотворчого ядра.

Детальне вивчення рельєфу діалектного простору, особливостей стратиграфії ареалів як окремих діалектних рис, так і комплексів різнорівневих рис дозволило обґрунтувати лінгвогеографічне поняття “діалектна просторова конструкція” (Л.Коць-Григорчук) – як одиницю “надрядну”, що має своє ядро та периферію. Ядро та периферія як діалектична єдність формують діалектну просторову конструкцію і водночас є основними виразниками, відповідно, статики та динаміки. Ядро – місце найбільшої концентрації виявів певної діалектної риси одного структурного рівня чи суми рис різних рівнів, які реалізуються послідовно, незалежно від позиції в слові та характеру дистрибуції, в мовленні представників різних вікових груп. Периферія – територія поступового нагромаджування в просторі (в напрямі до ядра) окремих позиційно диференційованих діалектних особливостей, сконцентрованих у ядрі. Дослідження підтвердили, що статика риси (як явище) в основному зосереджена в ядрі, а її динаміка (як своєрідна тенденція) – на периферії та в міжпериферійних обширах.

Другий розділ “Діалектна просторова конструкція як форма реалізації діалектної риси” складається з двох підрозділів, у яких описано і проілюстровано на картосхемах діалектні просторові конструкції визначальних фонетичних рис говірок південно-західного наріччя: обниження наголошених голосних переднього ряду й асиміляції приголосних за дзвінкістю/глухістю. Вибір за об’єкт дослідження саме названих рис фонологічного рівня зумовлений насамперед відносно вищим рівнем стабільності фонем і фонетичних діалектних рис у цілому, отже, й чіткішими ареалами їх позиційних виявів, а також тим, що зміни в артикуляції наголошених голосних переднього ряду та асиміляція приголосних за дзвінкістю/глухістю це явища, які не лише охоплюють значну частину південно-західного наріччя, а й увійшли в літературне мовлення вихідців з цієї території.

У першому підрозділі “Обниження наголошених голосних переднього ряду в говірках південно-західного наріччя” проаналізована своєрідна артикуляція наголошених голосних переднього ряду високого та середнього піднесення [і], [и], [е], що виявляється в послідовній зміні вимови в бік голосного з нижчим ступенем піднесення. Дослідники південно-західного наріччя (К. Михальчук, І. Верхрат-ський, П. Житецький, О. Огонов-ський, О. Брок, І. Зілинський, Г. Шило, А. Залеський, Л. Коць-Григорчук, К. Герман та ін.) відзначали на цій території своєрідне обниження наголошених голосних переднього ряду. Тенденція до зміни в артикуляції одного наголошеного голосного веде до змін у вимові звука, що займає сусіднє в класифікації місце і, відповідно, характеризується вищим або нижчим ступенем підняття.

Порівняно з іншими фонетичними особливостями українського діалектного мовлення обниження наголошених голосних переднього ряду на картах АУМ відбито непослідовно, оскільки завданням такого макродослідження було зобразити діалектні явища, тобто елементи статики, а ті мовні факти, які є виявами тенденцій, а отже, динаміки, залишилися не повністю скартографованими.

Ареал обниження займає значну частину південно-західного наріччя, хоча масштаби та умови реалізації варіюються. Зміна артикуляції наголошених голосних залежить не лише від функціонування звука в полі дії загальної тенденції, а й від консонантного оточення, а саме від якості попереднього приголосного в слові. Метод накладання ареалів та ізоглос позиційних виявів обниження наголошених голосних переднього ряду, зокрема [и], дозволив описати лінгвістичні характеристики ядра і периферії риси, а саме: послідовне обниження артикуляції [и] після задньоязикових [к], [х] та фарингального [г] – генути, жінкие, пампухие, пиерогие, пастухие, пиесанке, карткие; після передньоязикових [т], [д], [с], [з] – ходиети, ўродиела, пустией, сиевий; шиплячих [ж], [ч], [ш] – приечиена, скінчиеў, бідачиена, ўреичие; губних [б], [п], [в], [м] – виедас’т, пиешу, запиесуйе, рубиела, ўживиех, виедіти, купиети, меикати; сонорних [л], [р], [н] – кулес, старей, виелекий, гранеиці, креиватие.

Обниження наголошених голосних переднього ряду охоплює на південно-західному діалектному обширі й звукове поле виявів фонеми /е/, реалізоване в звуках ширшої, більш відкритої артикуляції, з наближенням до заднього ряду – тиепеар, здаереива, ідеа, смеиреаку, кудеалі, далеако, ўмеарлие, теарлие, хреаст. У діалектних просторових конструкціях південно-західного наріччя виявлено два ядра обниження, що мають свою специфіку виявів та особливості функціонування. На півночі це територія західноволинських говірок, оскільки тут обнижуються (часто з нейтралізацією фонемної опозиції) не лише голосні [и], [е] в різних позиціях, але також [і] (особливо з *о) родену, купиеў, нусели, кулес, вебралие, рослие, девица дивиться, ўмар, привизеаш, позиечиў, ідеа, доунайі до неї, зелеана, дас десь грим, двир.

На півдні досліджуваної діалектної території епіцентр обниження (ядро) локалізовано в комплексі гуцульських та частково покутсько-буковинських говірок. Зміна артикуляції наголошених голосних переднього ряду відбувається на цій території послідовно у всіх позиціях: після задньоязикових, передньоязикових, шиплячих, губних та сонорних. Нейтралізацію фонемної опозиції /е/а/ засвідчено лише на території волинських говірок: ўмар, царква, дан. У гуцульських говірках сила тенденції до обниження наголошеного голосного [е] значна, хоча зміна в артикуляції відбувається лише на субфонемному рівні.

На території, яка є периферійною щодо дії тенденції до обниження наголошених голосних переднього ряду, зафіксовано нестабільність риси – варіантність у мовленні однієї особи, що виявляється в паралельному вживанні форм з обниженням та його відсутністю. Ареал периферії обниження наголошених голосних переднього ряду охоплює наддністрянські, частково західноподільські, східну частину буковинських, частково східнозакарпатські, західнополіські говірки, а також говірки Холмщини й Підляшшя. Спорадичну зміну артикуляції наголошеного [и] зафіксовано в надсянських та бойківських говірках. На цій території артикуляція наголошеного голосного [и] не виходить за межі поля звукової реалізації фонеми /и/, а паралельне існування обнижених та необнижених варіантів, різна реалізація /и/ в однакових умовах, диференціація виявів обниження залежно від характеру попереднього консонанта в одному населеному пункті чи в мовленні одного інформатора – це свідчення тенденції до занепаду в периферійних частинах ареалу скристалізованої в ядрі статичної риси.

Використання лінгвогеографічного методу накладання ареалів дозволило визначити одну з можливих причин обниження. Порівняння ареалів переголосу (зміни [а] [е] після палатальних приголосних та [й]) й обниження наголошених голосних переднього ряду виявило схожу конфігурацію площ їх поширення, особливо в ядрах. Це дало підстави припустити, що підвищення артикуляції голосного заднього ряду [а] унаслідок переголосу компенсується обниженням наголошених голосних переднього ряду. Тому до раніше пропонованих пояснень причин обниження: специфічної артикуляційної бази мовців, тобто особливого положення органів мовлення під час говоріння, яке зумовлює потягання цілої маси язика назад (І. Зілинський); регресивної вокальної асиміляції, тобто уподібнення наголошеного голосного переднього ряду до наступного голосного в складі, часто голосного [а] (А. Залеський); особливостей синтагматичної акцентуації, що зумовлюють зміну в артикуляції наголошених голосних (Л. Коць-Григорчук), додаємо ще одну: компенсаторну тенденцію в діалектному мовленні.

Другий підрозділ – “Асиміляція приголосних звуків української мови за дзвінкістю/глухістю (ядро та периферія)”. Діалектна вимова приголосних звуків, властива говіркам південно-західного наріччя, відрізняється від літературної: в потоці мовлення в звуковому складі слів відбуваються комбінаторні зміни, насамперед регресивна асиміляція – дзвінкі приголосні оглушуються на значній території українського діалектного простору. У деяких говірках південно-західного наріччя глухі приголосні можуть одзвінчуватися не лише перед наступними дзвінкими звуками (норма літературної вимови), а навіть у позиції перед сонорними та голосними – брадіде, йаўмоугла.

Асимілятивні зміни приголосних найпослідовніше відбуваються на зіткненні морфем та на межі слів (одзвінчення перед сонорними та голосними чи оглушення першого із звуків перед глухим) і виявляються на території говірок, які простягаються на українсько-польському міжмовному суміжжі. Ареал, який можна умовно визначити як територію послідовної асиміляції за дзвінкістю глухістю, охоплює надсянські говірки, лемківські, частину бойківських, південно-західну частину закарпатських, підляські та холмські говірки: тут дзвінкий приголосний послідовно оглушується перед глухим, а глухий одзвінчується не лише перед дзвінкими, але й перед сонор-ними, голосними та [й], [ў.

Частотність виявів оглушення та одзвінчення поступово зменшується в напрямі на північний схід: у східноволинських, середньополіських говірках дзвінкість приголосних послідовніше збережена перед наступними глухими, а одзвінчення в невластивих літературній мові позиціях відсутнє. На території подільських говірок на схід від Збруча та в буковинських говірках збережена дзвінкість приголосних лише в абсолютному кінці слова, а на межі слів і морфем дзвінкі приголосні перед глухими засвідчено лише в мовленні старшого покоління. На території покутських, східнозакарпатських, гуцульських говірок відзначено залишки дзвінкості в абсолютному кінці слова, причому про зростання тенденції до асиміляції приголосних за глухістю свідчить те, що голос (дзвінкість), як правило, відчутний лише в першій фазі артикуляції дзвінкого консонанта, а наприкінці зазвичай зникає гриебп, дідт.

Матеріали другого тому АУМ та сучасні діалектні записи дають змогу виявити ядро ареалу асиміляції приголосних за дзвінкістю/глухістю та периферію, визначивши основні тенденції в її розвитку та вказавши на проміжні стадії оглушення за зниженням частоти вияву: 1) відсутність дзвінкості всередині слова; 2) відсутність дзвінкості на межі двох слів; 3) відсутність дзвінкості в абсолютному кінці слова. Процес одзвінчення глухих приголосних на території діалектних просторових конструкцій південно-західного наріччя відбувається в такій градації: найчастіше стають дзвінкими глухі перед наступними дзвінкими, рідше перед [ў], [й] та сонорними і найменш послідовно перед голосними звуками. Якщо на певній території асиміляцію приголосних за дзвінкістю та глухістю засвідчено в усіх названих позиціях, то це ядро явища (надсянські, лемківські, західна частина наддністрянських, частково західна частина закарпатських та бойківських говірок): коулатка, паріпкі, латкати, пйидмісіці, йаізме, браджинисі, поніз йому.

Для виявлення причин явища асиміляції використано метод накладання ареалів на певному, точно визначеному обширі, який полягає в пошуках тих діалектних рис, ареали яких збігаються з ареалом асиміляції за дзвінкістю/глухістю. Аналіз карт другого тому АУМ показав, що територія оглушення приголосних відповідає ареалові однієї з найважливіших особливостей української акцентуації – збільшенню експіраторної сили наголошеного складу, і, відповідно, зростанню (прискоренню) темпу мовлення (І. Зілинський, Л. Коць-Григорчук). Артикуляція глухих приголосних звуків, як відомо, вимагає більшої напруги голосових зв’язок, а в процесі вимови дзвінких, відповідно, напруга менша. Якщо внаслідок підсилення напруги збільшується сила перешкоди, яку створюють органи мовлення на шляху видихуваного повітря, то, відповідно, збільшується й тиск повітряного струменя. Це приводить до виникнення артикуляційно сильніших звуків. Отже, концентрація експіраторної сили на наголошеному складі зумовлює підсилення напруги голосових зв’язок при артикуляції приголосних у сусідстві з наголошеним складом (причина міжслівної асиміляції), а також пришвидшення темпу мовлення, що могло сприяти занепаду кінцевих дзвінких, їх якісному перетворенню в глухі відповідники. Одзвінчення чи оглушення в окремих позиціях, паралельно вживані структури з дзвінкими та глухими приголосними в ідентичних позиціях свідчать не лише про локалізацію ядра асиміляції приголосних за дзвінкістю/глухістю, а й про тенденцію до поширення зовнішніх та внутрішніх асимілятивних процесів на українській діалектній території (острівні ареали в наддністрянських, волинських, подільських, гуцульських, покутсько-буковинських говірках та спорадичні вияви оглушення в західнополіських говірках). Такі ареали виявляють динаміку розвитку цієї риси, перманентний рух елементів діалектного мовлення, а також дають змогу визначити природу цих змін, їх причини та напрям поширення.

Вияви динаміки діалектного мовлення особливо виразні в зонах зіткнення діалектних просторових конструкцій різних рівнів. У третьому розділі “Зона вібрацій між діалектними просторовими конструкціями – комплексами діалектних рис” внаслідок проведеного лінгвогеографічного аналізу карт та допоміжних матеріалів АУМ із залученням даних діалектології і лінгвогеографії було визначено в українському діалектному просторі зону вібрацій, утворену латеральними частинами периферійних ареалів, які налягають в ядрі, але мають різну стратиграфію на околицях.

Зона вібрацій – це надрядне поняття до зони інтерференції, змішаності, перехідності, основними ознаками яких є нестабільність одиниць, викликана як безпосередньою віддаленістю від ядра просторової діалектної конструкції, так і близькістю периферійних ареалів сусіднього обширу; існування паралельних діалектних форм (часто із семантичним розрізненням), гіперизмів, контамінованих сполук, збереження архаїзмів Коць-Григорчук Л.М. Лінгвістично-географічне дослідження українського діалектного простору / Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. Філологічна секція. Мовознавча секція. – Нью-Йорк – Львів: Вид-во НТШ, 2002. – С.13

. Виникнення зони вібрацій можливе за умови зіткнення частин суміжних діалектних просторових конструкцій. У такому випадку констатують взаємодію ареалів, але важко передбачити характер і наслідки цієї взаємодії.

На матеріалі карт ІІ тому АУМ було виявлено ті риси, які свідчать про існування зони вібрацій на наддністрянсько-подільському діалектному суміжжі. Умовні межі даної зони вібрацій можна окреслити так: на заході – р. Серет, на сході – р. Збруч, на півночі – витоки р. Горині, на півдні – р. Дністер, а також прилеглі території. Вибір для дослідження саме наддністрянсько-подільського діалектного суміжжя зумовлений лінгвістичними і позалінгвістичними факторами. Дана територія впродовж століть була межовою в політичному плані, що позначилося і на мовних рисах цього діалектного обширу. Відзначаючи своєрідність діалектного простору між р. Серетом та Збручем, дослідники неоднаково окреслювали межу між наддністрянськими та подільськими говірками.

На території цієї зони впродовж тривалого часу відбувалися фронтальні та афронтальні контакти між волинськими, наддністрянськими, менше – буковинськими говірками. Ці взаємини зумовили виникнення низки інтерферентних особливостей. Динаміка діалектного мовлення проявляється передусім у силі імпульсів з боку говірок Наддністрянщини з їх діалектним розмаїттям. Специфіка цієї сили дозволяє простежити історичний процес формування та занепаду окремих діалектних рис, властивих наддністрянським говіркам (або й іншим діалектним одиницям південно-західного наріччя). Периферія наддністрянського обширу – це межа важливих для цієї території рис різних структурних рівнів. Зона наддністрянсько-подільського суміжжя – територія, на якій завершуються ареали типових фонетичних рис, властивих багатьом говіркам південно-західного наріччя. На цій території можемо виявити елементи мовної динаміки в тенденції до розпаду ареалів: переголосу [’а] в [’е] після мяких приголосних, шиплячих та [й] горнетко, ниділе, зробйет, бурач’енка; нейтралізації /о/ ~ /у/ асимілятивного типу; послідовного оглушення дзвінких приголосних у позиції абсолютного кінця слова та на межі морфем перед наступним глухим консонантом; обниження наголошених голосних переднього ряду; позиційного парокситонічного наголосу та ін. Локалізація латеральних частин наддністрянських ареалів вказує на поступовий занепад особливостей цього діалектного обширу.

На території визначеної зони вібрацій поширені такі подільські ареали: флексії _ові (братові), лексеми качани ‘кукурудза’; лексеми боцун ‘чорногуз’, варіанти лексеми ‘мурашки’ – комахі, комашна; ствердіння [р] у кінці складів, у групах [р’е], [р’о], [р’у], [р’а] – бура, бурйа та ін. Північно-західна частина зони вібрації – це місце локалізації компактного ареалу полонізмів: –ом на місці (–ею чи –ою) в іменниках та займенниках жіночого роду головом, долоном, том, ном, нейом, ареали кошула, плац ‘садиба’. Ознаки зони змішаності в цьому обширі за АУМ досить виразні. Матеріали діалектологічних досліджень виявляють формування на ньому окремих рис перехідності – гіперреакції на „укання” (нейтралізацію фонемної опозиції /о/ /у/): сосіда, борачиенка (П. Ткачук); контаміновані сполуки (часто паралельно з основними), утворені внаслідок злиття флексій орудного відмінка однини іменників та займенників жіночого роду –оў та –ом: рукоўм, тоўм, дорогоўм, б’ідоўм // б’ідоў (К. Дейна) та ін.

Латеральні частини суцільних ареалів, острівні, марґінальні та мозаїчні ареали, співіснування різних морфологічних форм, семантичне розщеплення словотвірних та лексичних одиниць засвідчують існування на території між річками Серетом та Збручем зони змішаності і лише частково зони перехідності, своєрідної щодо розташування і конфігурації латеральних частин периферійних ареалів суміжних просторових діалектних конструкцій.

Висновки

1. У діалектному мовленні відбуваються процеси, які є об’єктивні й закономірні. Їх важливими каталізаторами є постійний взаємозв’язок та взаємовплив між діалектним мовленням та літературної формою національної мови, а також внутрішні зрушення в системах самого діалектного мовлення, які можуть приводити до виникання якісно нових явищ, а також занепаду старих. Для виявлення характеру та причин таких змін важливими є дослідження виявів динаміки і статики.

2. Аналіз даних загальнонаціонального та регіональних атласів довів, що, незважаючи на синхронний характер зображуваного діалектного матеріалу, лінгвогеографія володіє засобами для картографування виявів процесуальності в діалектному мовленні. Динаміку опосередковано виявляють (навіть якщо це не було метою спостереження), і макродослідження українського діалектного простору (АУМ), і регіональні лінгвістичні атласи української мови. В основному динаміку діалектних особливостей відображають на лінгвістичних картах засоби візуального характеру кольори, відтінки кольорів, значки різного розміру та різних кольорів, штрихування різного


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ПЕРЕБІГ ЗАХВОРЮВАНЬ ЖОВЧОВИВІДНОЇ СИСТЕМИ У ОСІБ, ЩО ПОСТРАЖДАЛИ ВІД НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧАЕС - Автореферат - 28 Стр.
КОНСТРУЮВАННЯ ДИСКРЕТНИХ ТОЧКОВИХ КАРКАСІВ КВАЗІКАНАЛОВИХ ПОВЕРХОНЬ ЗА НАПЕРЕД ЗАДАНИМИ УМОВАМИ - Автореферат - 25 Стр.
оцінка екологічного стану поверхневих водних об’єктів на меліорованих територіях - Автореферат - 24 Стр.
ФОРМУВАННЯ ІМУНОЛОГІЧНИХ ВАРІАНТІВ при ПРИГНІЧЕННі НЕЙРОТРАНСМІТЕРНИХ РЕАКЦІЙ - Автореферат - 56 Стр.
ДОКАЗУВАННЯ І ДОКАЗИ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПОСАДОВИХ ОСІБ - Автореферат - 23 Стр.
Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя) - Автореферат - 47 Стр.
МЕТОДИ АНАЛІЗУ І РОЗПІЗНАВАННЯ СКЛАДНИХ СИГНАЛІВ В АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМАХ МОВНОГО ДІАЛОГУ - Автореферат - 31 Стр.