Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








найвищих його форм. У пункті Простори магічних дійств, обрядів, ритуалів, ігор, свят і їх типи подані місця і об’єкти пошанування, під час обрядів. Запропонована класифікація типів організації дій, видовищ в прадавні часи в побудові простору – аренного, фронтального, поперечного, глибинного типу. Запропонована реконструкція рішень дій, хороводів, танців, ігор. У пункті Перші споруди українського пратеатру висвітлені споруди давніх городищ, капищ, комплексів і храмів, призначення яких археологи трактують в широкому функціональному жанрі і в яких є багато ознак і елементів, близьких театральним спорудам: підлога мала ухил, вівтарі мали підсипку, підлоги кам’яні, глиняні, керамічні. Висловлюється припущення, що давньо-слов’янські споруди є типологічною ланкою поміж мобільними формами і тими, які тепер відомі в цілому світі, як театри Давньої Греції. Пункт Театр анонсує рік 1619 як початок нової доби українського театру і розкриває схему періодів розвитку українського театру, яка структурно виглядає: І. Старовинний обрядовий театр, що тривав до кінця Х ст.; ІІ. Театр християнського середньовіччя ХІ – XVII ст. (до 1619 року); ІІІ. Новий український театр, який триває від 1619 р. до сьогодні. У пункті Старовинний обрядовий театр проаналізовані місця дії, організація і просторові рішення вистав старовинного обрядового українського театру сезонного репертуару – Веснянок, Русалій і Купала, однодрам, колядок і щедрівок. Поданий опис і реконструйована організація споруди для Купальської драми. У пункті Театри християнського середньовіччя XI – XVIII ст. проаналізовані форми театру, які були помітними в цей період – скоморохи, інтермедії при братських школах, вертепи і “шопки”, твори ораторської прози, народний театр на ярмарках, театр християнського середньовіччя – українська шкільна драма – і найвищий прояв синтезу мистецтва народних лицедіїв, народної драми, шкільного театру – балагани. Пункт Новий український театр висвітлює історію і хронологію історії нового українського театру, мистецтва актора, розвитку слова й стилів, костюмології, сценографії. Датою народження професійного театру визнано 1819 рік, коли І. Котляревський написав для трупи, І. Котляревського і М. Щепкіна, “Наталку Полтавку”. Це період виникнення професійних українських труп у Єлисаветграді, Сумах, Херсоні, Ромнах, Кременчузі, Бердичеві, Чернігові, Балті, Катеринославі. Період, вистав інших труп – Д. Ширая, польські – Лотоцького, Малиновського, Ленкавського, російсько-українських – Рекановського, Штайна, Млотковського, Каратнєва і ін. У мистецтвознавців цей період отримав назву періоду Романтизму, який увінчувався появою “Кобзаря” Т.Г. Шевченка. На початку 70-х років ХІХ ст. драматичних творів вийшло небагато – М. Старицький переклав “Гамлета”, М. Кро-пивницький написав нові п’єси. Царська влада заборонила видання і друк українських книжок – і театральне життя підупало, особливо на Сході. На початку 80-х років театральне життя на Великій Україні знову ожило. У 1881-83 роках створений професійний театр. У 1883 р. його очолив М. Старицький. В театр прийшли І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. У цей період українську культуру в Галичині розвивав театр “Руської Бесіди”. У цьому театрі, окрім творів наддніпрянських драматургів, постійно йшли польські, німецькі і французькі твори. І хоча в українському театрі діяли відомі авторитети, етнографічно-побутовий театр втратив свої позиції. Наприкінці ХІХ ст. настала нова фаза розвитку українського театру, яка отримала назву модерної української драматургії революційного відродження. Основоположниками її стали І. Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка. За Лесею Українкою до становлення модерного українського театру долучилися О. Олесь і В. Винниченко. Це збіглося із світовою війною і революційними подіями 1917 року. Це унікальний досвід, коли такий складний вид мистецтва розвивається, а майбутнє невідоме. У цей період поштовху україн-ським театрам надала діяльність стрілецьких військових театрів. Водночас в українському театрі утверджуються драматурги, режисери, з іменами яких асо-ціюється поняття інтелектуалізму, професіоналізму, майстерності – Лесь (Олек-сандр) Курбас, який створив власну систему у співпраці із А. Бучмою, Й. Гір-няком, В. Васильком, Г. Юрою, І. Мар’яненко, С. Каргальським, О. Сердюком, Д. Ан-то-новичем і ін. Концептуальну підтримку, своїх ідей Курбас отримав в діяльності М. Куліша, пізніше М. Бажана, Ю. Яновського. Публіка з особливим захопленням зустріла п`єсу “Народний Малахій” (1828 р.), комедію “Мина Мазайло” (1929 р.) та драму “Патетична соната” (1930 р.) авторства М. Куліша. У ці роки з’являються п’єси “Майстри часу”, “Підеш – не вернешся” І. Кочерги. Під час воєнних подій 1941-45 років діяльність українського театру не припинялася ні в тилу, ні в партизанських загонах, ні під окупацією. Після війни воєнна тематика довгі роки присутня в українському театрі: О. Довженко написав сценарій “Повість полум’яних літ”, О. Левада – “Шлях на Україну”, Я. Галан “Під золотим орлом”, В. Собко “За другим фронтом” і ін. Після війни письменники переходять до змалювання відбудови радянської економіки – О. Корнійчук, М. Зарудний, В. Собко, В. Суходольський і ін. До драматургів долучились молодші: О. Корнієнко, П. Загре-бельний, М. Савченко, О. Чуча. Популярними стали комедія О. Коломійця “Фа-раони”, п’єса М. Зарудного “Прилітають журавлі”, трагедія О. Левади “Фавст і смерть”, драматична поема “Марина Чурай” І. Хоменко.

Специфічно розвивався український театр в еміграції. В повоєнній Німеччині відомими були Ансамбль Українських Акторів, театр ім. І. Котлярев-ського, Український студентський театр, Драмтеатр ім. М. Са-дов-ського. У Зальцбургу працював український драмтеатр під орудою Г. Совачевої, в Ляйпцігу театр під проводом Ю. Кононева. В Америці відомими стали театри під керів-ництвом В. Блавацького і театральна студія під керівництвом Й. Гірняка. Відомі українські театри в Детройті, Торонто, український театр малих форм і театр ім. Леся Курбаса в Австралії. Пункт Споруди – предтечі українських театральних будинків висвітлює побудову простору, організацію театралізованих дій, матеріали виготовлення будинків і споруд, в яких народжувався український театр. У пункті Споруди Купальського театру проаналізовано спорудження Купальського театру, основні конструктивні матеріали. У підпункті Театри у князівських, магнатських палацах розглянутий розвиток придворного театру від початкових форм вистав до видовищ у великих просторах – гридницях і сінях з фіксацією їх параметрів і матеріалів оздоблення. Параграф Українська хата – колиска українського театру висвітлює простір української хати як надзвичайно багате середовище українського театру. І хоча площі і об’єми хат невеликі (розміри житлових камер 3,24 х 3,24 метри, 3,7 х 4 метри, у заможних селян 6 х 6 або 7 х 7 метрів), – просторові форми дії надзвичайно різноманітні: від побудов аренного, симультанного, фронтального характеру в – кімнатах і сінях, до побудов у глибину – із сіней в житлову кімнату, крізь двері, від ґанку чи з галерей, у сіни, чи сіни і кімнату. Окрім народних драм, дії вертепів – кімнати, сіни, ґражди і сади – це місце весільних, поховальних вистав-церемоній, вистав-обрядів, початок і кінець процесій. Українська церква – місце дії українського театру – пункт, присвячений ролі українського храму як місця, де театральні форми розвивались паралельно з християнськими обрядами, де народилися специфічні форми театральних видовищ: церковна літургійна дія, міраклі, містерії. Перераховані осередки, де така дія розвивалася в Україні. Завдяки аналізу просторів церков, що будувалися в Україні в минулому, і сучасних українських церков за кордоном зроблено висновок щодо параметрів основних типів дій, а також характеру просторової організації, будови та розташування глядача (глибинний, комбінований, фронтальний, поперечний, тристоронній, аренний, симультанний). У висновках подана систематизована історія формування українського театру, виявлені складові феномени, виокремлені праелементи, запропонована хронологія періодизації. Виявлені типи видовищних пратеатральних просторів і організацій дії, досліджені праелементи, які вплинули на формування типів пратеатральних просторів і дій, названі місця, споруди – предтечі українських театральних будинків, виокремлені жанри, названі етапи розвитку української драматургії, режисури, акторської гри, школи, системи.

Розділ 2. Формування типів українського театру на прикладі
м. Львова. Континентальний контекст. Автентика, запозичення, синтез

На початку розділу Львів визначається як унікальне українське місто, в якому продовжують існувати найрізноманітніші форми театрального мистецтва і театральні приміщення. Відзначається, що формування театральної традиції розпочалося ще від княжих часів, а місто переповнене українськими театральними явищами. У пункті Витоки і початки львівської театральної традиції рекон-струюються події і простори, від яких розпочиналося театральне життя – ародні драми раннього періоду, літургійний театр, вистави мандрівних акторів, мімів, жонглерів, маскаради, процесії. Пункт Перші простори і споруди для театральної діяльності у Львові висвітлює події, згадані в історичних хроніках як театралізовані, називаються місця, де вони відбувалися. У підпункті Театралізовані видовища у Львові просто неба у XVI – XVIII ст. висвітлюється організація видовищ у Львові неба, подається опис, параметри дії, сценографічні рішення. Це видовища з нагоди приїзду архієпископа Я. Селіковського, здобуття міста Смоленська, святкування канонізації Гната (Іньїго) Лойоли, а також мораліте, яке поставили львівські вірмени у 1660 році. Пункт Дерев’яний театр за Єзуїтською брамою розкриває характер архітектури дерев’яного фахверкового театру у Львові, що існував перед 1783 роком. Пункт Перші стаціонарні театрально-видовищні споруди і кам’яниці на початку присвячений аналізу факту, що у Львові до кінця XVIII ст. не будувалися стаціонарні театральні споруди. У пункті Театр у Гетьманській кам’яниці проаналізований театр, який типологічно займає проміжну позицію поміж мандрівними збірно-розбірними спорудами і повноцінними стаціонарними. Цей театр, не будувався спеціально, а був пристосуван-ням подвір’я палацу Корнякта для театральних видовищ (структура партеру формувалася кріслами і лавами, решта глядачів сиділо на галереях подвір’я палацу). Пункт Зимовий театр у костелі Францисканців знайомить з подіями пристосування костелу Францисканців до театраль-них потреб. Театр із залом на 600 глядачів і редутовою залою на 1000 осіб є в історії львівського театру прикладом спільної праці над упорядкуванням театру архітекторів, декораторів, сценографів, адміністраторів. Це перший приклад зміни функцій у видовищних спорудах. Коли був збудований театр графа Скарбека, цей театр став філармонією. Підпункт Літній амфітеатр Войцеха Богуславського присвячений опису і аналізу архітектури, будівництва і експлуатації відкритого амфітеатру на 3000 глядачів в садах Яблоновських з тентовим покриттям. Споруду створив архітектор Мараїно, режисер В. Богуславського, художник А. Смуглевича. Театр графа Скарбека – пункт, присвячений розкриттю архітектурно-просторових, функціональних і типологічних рішень найбільшого свого часу за площею забудови (7278 м2) театру в Європі. Збудований у 1842 році театр, окрім сцени, залу, цехів, мав готель, квартири для акторів, музей, приміщення товариств і фундацій, казино, помешкання директора, літній майданчик і камерний театральний зал. Пункт Театральне будівництво у Львові на зламі ХІХ – ХХ століть розкриває стан театральної справи, пріоритети в будівництві типів і видів театральних споруд, подає найкращі будинки, споруди, зали і простори. В цей час Львів поповнився ландшафтними і збірно-розбірними театрами, театральними залами в товариствах, казино, пасажах. У місті діяло понад 100 театральних товариств. У підпункті Великий театр проаналізовано будинок, збудований З. Горголевським, який переміг у архітектурному конкурсі. Театр запроектований під драматичну, балетну, оперну дію і оперету. При порівнянні театру з рішеннями театральних споруд наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть в Австро-Угорській імперії зроблений висновок, що архітектура цього театру є найкращою. Пункт Казино де Парі – Львівський український молодіжний театр – це аналіз історії та архітектури кабаретового театру у Львові і першого в Австро-Угорській імперії (кабаре “Сімпл” з’явився у Відні тільки у 1912 році). Театр відрізнявся від інших кращою технологією, був забезпечений ліфтом, конструкції балконів, сходів, колон мали сталеві каркаси. Архітектура інтер’єру театру значно ближча архітектурі суперекспресивності, яка з’явиться пізніше, аніж до стилю модерн початку ХХ століття. У Львові утворилася традиція: одні громадські споруди давали життя іншим. Це стосується театральних будинків, які діяли і діють в перепристо-сованих спорудах. Розділ Перетворення театральних будинків і споруд присвячений театрам, які діють в спорудах, що не будувалися як театральні. Факторами, що впливали на зміну функції на користь театральної, були – демографічні, національні, соціокультурні, науково-технічні, ідеологічні, політичні. Були і протилежні тенденції. Особливо в 1945 – 1984 роках. Втратою слід вважати перепристосу-вання театральних приміщень товариств (“Ґвязда”, “Яд Харузим”, “Дністер” і ін.), залів львівських казино (“Літературне і артистичне”, “Руське”, “Католицьке” і ін.), знищення ландшафтних, сезонних, збірно-розбірних театрів. Надбанням театральної інфраструктури міста є перепристосування Будинку ремісників для Львівського лялькового театру та роботу Польського народного театру в Будинку вчителя. Підпункт Львівський театр ляльок розкриває становлення жанру на західних землях України. Проаналізовані результати реконструкції будинку, де працює театр, з позиції покращення функцій і архітектурно-естетичних вимог. Підпункт Театр у позатеатральному просторі – Польський народний театр у Львові присвячений трупі, що працює з 1958 року в пристосованих приміщеннях палацу Бєльських. Театр споріднений з подібними театрами за кордоном. При знайомстві з репертуаром театру стає зрозумілою його відмінність – це атмосфера вистав, яку можна назвати довірчою. Сцена театру з дзеркалом 6 х 3 метри, зал глибиною 14 і шириною 6 метрів. Багато театрів мріють про роботу в старих палацових спорудах з малою глядацькою аудиторією. Але не всі можуть працювати тут – історичне середовище вимагає пошанування. У пункті Театри, яких вже немає – розповідь про театри, які зникли, аналіз причин, чому це сталося: руйнування, знищення під час пожеж, заміна споруд менш капітальних на більш тривкі, відмова від театрів, дія в яких мала недостатньо моральний характер. Зроблено висновок: задля історичної справедливості треба зберігати усі відомості, які є про такі споруди. Як приклад, в підпункті “Колізей” розкрите становлення, еволюція в просторі і часі одного з найбільших львівських театрів, який декілька разів змінював архітектурно-планувальну структуру, вмістимість, жанр, технологію, і був знищений під час Другої світової війни. У пункті Львівські театрально-видовищні споруди – піонери сучасної архітектури подано приклади театральних будинків, які будувалися у Львові в 20-40-х роках – Перший український театр для дітей та юнацтва, театр в палаці ім. Г. Хоткевича, в Палаці залізничників. Ці споруди мають ознаки функціоналізму, але у львівському значенні стилю – простір споруд будувався за метричними, а також і за гармонійними засадами. Хоча і екстер’єри, і інтер’єри споруд мають усі ознаки згаданого стилю: ілюстрацію естетики конструктивних елементів, супрематизм форм, обмежену кольористичну гаму. У підпункті В історичному часі і просторі. Перший український театр для дітей та юнацтва поданий аналіз, традицій і особливостей, містобудівельної ситуації, в яких постав цей театр. Пункт Споруди у Львові, пов’язані з долею і діяльністю українських театрів розкриває багате за напрямками і історією життя українського театру від часів княжого правління, під польським пануванням, при входженні України в Австро-Угорщину і СРСР. Названі і класифікуються споруди, в яких діяли українські театри. У підпункті Театр Львівської духовної семінарії висвітлено становлення українських аматорських і напівпрофесійних театрів від 1783 року. Названі імена драматургів, активістів театрального руху, поданий опис організації видовищ. У підпункті Театральна діяльність в приміщеннях Музичного інституту ім. М. Ли-сенка зроблений аналіз просторових характеристик споруди, названі імена архітекторів, художників, скульпторів, що створювали проект і будову. В підпункті Театр “Руська Бесіда” розкрите явище ук-раїнської театральної культури, яким став театр “Руська Бесіда”. Висвітлена істо--рія виникнення театру. Подана характеристика просторів. Названі імена акторів міста, в яких гастролював театр. Описані рухи, народжені діяльністю театру. Проаналізова-ний перший в Україні проект “Руська Бесіда”, виконаний колективом під керівництвом проф. І. Левинського, його архітектурно-естетичні характеристики. Результати порівняні з проектом – австрійських архітекторів фірми Г. Гельмера і Ф. Фельнера. Перевага українських архітекторів в тому, що їм вдалося створити споруду і за образом, і за сутністю національною. Пункт Деякі пропозиції щодо розвитку львівського театру в майбутньому – це програма-концепція розвитку театру в місті, головними складовими якої є: реконструкція театральних будинків, надання історичним просторам міста можливостей поновлення театральних функцій за допомогою конструкцій подіумів, збірно-розбірних сцен і амфітеатрів, використання мобільних споруд, визначення, скільки і яких залів сьогодні потребує місто, розробка спеціальних театральних нормативів на його території. У пункті Особливості театральної діяльності в м. Львові. Номенклатура театральних закладів виявлені форми і особливості організації театральної справи у місті – “контракти”, “редути”, “фестини”, спеціальні музичні і театральні податки, спеціальні відрахування від театрального прибутку на користь міських і крайових освітніх установ. За програмою-статусом (номенклатурою) діяли театри: шкільні в навчальних закладах; міські “плейхаузи” різних форм власності; при клубах; при товариствах; театри однієї трупи; театри-вар’єте; кабаретові театри; обласні театри; військові театри; ландшафтно-фольклорні. Пункт Класифікація театральних будинків і споруд м. Львова за вмістимістю і жанром, за складом функціональних елементів, за типом сцени і формою залу – це пропозиції класифікації за названими параметрами і ознаками. За жанром і вмістимістю це театри: на 50 – 150 місць (водевілі, кабаре, малі форми і ін.); від 200 до 600 місць (драма, опера і ін.); театри на 600 – 1400 місць (літні театри, масові видовища). Названі будинки, які мають відповідні жанри і місткість. За складом функціональних елементів є театри: з мінімальним, середнім, повним складом. За типом сцен є: комбіновані, глибинні, арени, сцени-подіуми та симультанні. За формою залу є театри, що мають квадратні зали, прямокутні, овальні, сегментні, комбіновані. Пункт Принципи розташуван-ня театральних будинків Львова в структурі міста знайомить із характером розташувань театрів: у вигляді піктограм, художньо оформленого входу, частини поверху, частини будинку, в негромадських або громадських будинках, в спеціально збудованих будинках, як квартал, як комплекс. Театри розташовуються у різних відмітках: у рівні землі; під землею; цоколі; другого поверху. Різняться театри за типом містобудівельного розвитку: є вбудовані; добудовані; з перебивкою поверхів; окремо розташовані будинки. Класифікації львівських театральних будинків, є наслідком обстеження 65 об’єктів, з яких 18 проектувалися для українських колективів, а 12 використовувалися українськими трупами. Пункт Місто Львів – феномен світової театральної культури, діяльності і архітектури присвячений подіям, персоналіям, здобуткам, явищам львівської театральної традиції, що мають загальносвітовий характер. Розкриті й названі доробки вірменських, єврейських, польських, німецькомовних громад міста. Згадані пошанувальники. У висновках сформульовані докази унікальності львівського театру, названі представники архітектурних шкіл, що будували театри, поточнена історія і запропонована хронологія і періодизація, названі форми розвитку об’єктів театральної мережі, запропонована класифікація всіх театральних будинків і споруд: за вмістимістю і жанром, за складом елементів, типом сцени, формою залу, розташуванням в місті, висвітлені театральні феномени, номенклатура театрів, система організації діяльності.

Розділ 3. Розвиток театральної мережі України.
Регіональний контекст. Автентика і запозичення

Розділ містить одинадцять пунктів і підпунктів і закінчується висновками. У пункті Розвиток театральної архітектури в містах, які є визнаними театральними центрами в Україні подана історія становлення театральних будинків від перших стаціонарних установ у Львові (1783 р.) та Харкові (1789 р.) донині, коли театри діють у 38 містах, п’ять з яких мають до десяти й більше театрів, а 13 міст не є обласними. Виокремлені найважливіші факти з історії національного театру: роки появи стаціонарних театрів в Одесі, Києві, Полтаві, Кам’янці, першу виставу українською мовою – 1619 р., перші професійні вистави у Львові і Коломиї, першу споруду професійного українського театру в Народному домі у Львові (1864 р.). У підпункті Огляд формування мережі театрально-видовищних споруд, їх архітектури і організації театральної справи м. Києва висвітлений розвиток театру з часів поганських свят, обрядів, ігор, поданий опис історичних подій, окремих театральних просторів, будинків і споруд, їх архітектурно-просторову і функціональну організацію, проаналізовані містобудівельні ситуації, композиційні рішення, визначені архітектурно-планувальні і архітектурно-естетичні перетворення. Визначені періоди театрального будівництва і подані імена архітекторів. Огляд почато від споруд Братської школи на Подолі і Лаврської школи (XVII ст.), Київської Академії (XVII – XVIII ст.), флігеля Маріїнського палацу. Подані відомості про міський театр (Перший і Другий), а також Бергоньє-театр (ХІХ ст.). На початку ХХ століття в Києві діяли: театр “Бергоньє”, Драматичний театр Соловцова, Новий театр, Міський театр оперети, Міський народний в Троїцькому народному будинку, театр в Лук’янів-ському Народному домі, Міський оперний театр, кабаретові театри “Арлекін” та “Кабаре Кривого Джіммі”, два літні сезонні в саду “Шато де Флер”, літній театр і естрада в саду біля будинку Купецького зібрання. У 20-30-х роках ХХ століття в місті з невеликими інтервалами працювали близько 180 театрів, театральних колективів, груп, об’єднань. На початку ХХІ століття в Києві працює 40 театрів. Їх номенклатура і жанри є найширшими серед усіх міст країни – театр опери і балету, театр оперети, драматичні театри, музично-драматичні, ТЮГи, лялькові, драми і комедії, малих форм. Серед театрів власні приміщення має половина. Ті, що не мають, працюють на чужих театральних майданчиках (в ТЮЗі і Молодому); в кінотеатрах – театри “Актор”, “Золоті ворота”; в будинку актора – театр “Астрая”; в клубах заводів – театри “Романс”, “Візаві”, “Діалоги”; в навчальних закладах. Театри у Києві є державні, приватні, кооперативні. Головними стаціонарними спорудами є ті, що були збудовані в минулому столітті і до 30-х років ХХ століття. Популярними є театри, в історичних, пристосованих до театральних потреб будинках, – “Сузір’я”, “Колесо”, Театр маріонеток, “Бенефіс” і ін. Театри в Києві будували архітектори: В. Растреллі, І. Мічурін, І. Григорович-Барський, А. Меленський, І. Штром, В. Шретер, М. Артинов, Г. Шлейфер, В. Ніколаєв, М. Шехонін, Л. Мойсейович, О. Власов та ін. У підпункті Експе-рименти з театральним простором і театральне будівництво в м. Харкові проаналізова-ний перебіг театрального будівництва в місті з переліком будинків, що формують сучасну мережу. Описані архітектурно-планувальні рішення, стильові особливості, типологічні, жанрові відмінності. Подані імена осіб, що будували, проектували, реконструювали і реставрували театри. Серед об’єктів висвітлені: двозальний кінотеатр “Юність”, (арх. Є. Васильєв і І. Вателет, реконструйований арх. О. Окуличем-Казаріним); Театр ляльок в будинку Волзько-Камського банку (збудований арх. О. Бекетовим і пристосований арх. Б. Клейном і Є. Любомиловим); будинок театру ім. Т. Шевченка (збудований за проектом арх. О. Тона в 1841 році, реставрація Б. Михаловського, В. Костенко, В. Меллера, добудови арх. Б. Клейна і Є. Святченко); колишній кінотеатр “Ампір”; новий будинок оперного театру (арх. Н. Чупрін, Р. Гупало, В. Бельчіков і ін.); кіноконцертний зал “Україна” – 1963 рік (арх. В. Васильєв, Ю. Плаксієв, Р. Реусов); Палац культури ХЕМЗа, який від початку був збудований як Червонозаводський театр за проектом переможців конкурсу арх. В. Пушкарьова, В. Троценка в 1933 – 1938 роках; Палац культури залізничників, архітектора О. Дмітрієва, 1932 рік; Театр музичної комедії, який працює в будинку, що проектувався під цирк арх. Б. Корнієнко, 1911 рік; Палац “Металіст”, реконструйований академіком архітектури О. Бекетовим в 1923 – 1924 році і інші будинки. Для театрального досвіду важливими є не тільки будинки. Важливими є ідеї одного з найбільших світових театральних конкурсів, який відбувся тут в 1930 році. Це планувальні і функціональні рішення 144 проектів, серед яких 100 було з Німеччини, Франції, США, Японії, Італії, Швеції; найкращою була визнана робота В., Л. і О. Весніних, які запропонували рішення, що відповідало як масовим виставам, мітингам і зборам, так і музично-драматичним виставам в традиційних параметрах. Були і інші цікаві рішення архітекторів Г. і М. Бархіних, М. Гінзбурга, І. Голосова, Н. Ладовського і Г. Глущенко, О. Власова і ін. Організація конкурсу, програма, вимоги, рішення, сприяють аналізу і оцінці періоду і явища, відомого як “радянський театр”. У підпункті Формування мережі театральних будинків і споруд в містах, що є історичними центрами театральної діяльності в Україні (на прикладі міст Ужгорода, Дрогобича, Чернівців, Луцька, Рівного, Коломиї і ін.) розглянуто велике коло питань театрального будівництва, умов, що вплинули на характер, жанр, типи будинків і споруд, періоди найактивнішого будівництва в 19 містах України. В м. Ужгород розглянуті архітектура, планування, місцерозташування Лялькового і Закарпатського українського музично-драматичного театрів. В місті Дрогобич висвітлена історія, культурно-мистецькі події і споруди, в яких розвивається сценічне життя. Проаналізоване планування музично-драматичного театру на 728 місць. В Чернівцях автор дослідив історію українських мистецьких товариств; час і обставини виникнення українських театрів; театральних будинків; назвав діячів театрального мистецтва; особливості проектування, планування, характер функціональних комплексів, параметри Чернівецького драматичного театру. Місто Луцьк розглянуте від часів Київської Русі, висвітлені українські установи і заклади, історія, проектування, будівництво, організація, архітектура Волинського музично-драматичного театру і обласного Театру ляльок. Про театральну діяльність в місті Рівне подана інформація від XVIII ст., висвітлені театри кн. Любомирських, Зафрана, діяльність труп під час Другої світової війни. Проаналізована просторова організація Рівненського музично-драматичного театру, архітектура інтер’єру і екстер’єру. Подана історія Театру ляльок. Коломия розглянута як одне з міст України, де народжувався сучасний професійний український театр, постали громадські споруди, які використо-вува-лися, пристосовувалися і проектувалися для діяльності українських театрів: в будинках С. Германа, “Казино-ресурс”, товариства “Ґвязда”, Щадничої каси, Народного дому, товариства “Сокіл”. В місті Івано-Франківськ будівництво професійних театрів розпочалося як результат конкурсів ще в ХІХ ст. Так виник приватний, потім міський театр арх. Ю. Липинського 1891 року. З 1980 року в місті діє новий театр – ім. І. Франка. Місто Полтава є одним з найвизначніших осередків, де розвинувся сучасний український професійний театр. Перший стаціонарний театр виник в 1810 році в німецькій колонії, діяли аматорські театри в маєтках Д. Трощинського (1812-14 роки) і ін. Пристановищем театру були: Полтавський просвітницький будинок, Українське драматичне товариство, музично-драматичний гурток. В 20-30-х роках в Полтаві діяли десятки театрів – у клубі трудящих, музичному училищі – пересувні, мандрівні, колгоспні. Найвідомішою спорудою є збудований в 1958 році арх. О. Криловою, О. Мали-шенко музично-драматичний театр на 800 глядачів, а також Полтавський театр ляльок. Професійне театральне життя в місті Дніпропетровську розпочалося в 70-80-х роках ХІХ століття. Просторами для нього були ярмаркові балагани, дерев’яні театри в Яковлевському сквері, на Озерній площі. Наприкінці ХІХ ст. з’являються маленькі літні театри. Потім “Зимовий театр”, перебудований в 50-х роках. Відомі театри-кабаре в Англійському клубі, Дворянському зібранні, Польському зібранні і ін. На початку ХХІ століття театри в Дніпропетровську діють в Палаці культури залізниці – арх. О. Гінзбург, Державний український театр працює в реконструйованому в 1978-79 роках колишньому Англійському клубі, в будинку Театру опери і балету. Є театр ляльок і літній театр на 1500 місць. Одеса – визнаний театральний центр. Перший театр виник в 1803 році за проектом Тома де Томона. У 1887 році був збудований театр за проектом архітектурної фірми Г. Гельме--ра і Ф. Фельнера. Театри діють в будинках колишнього Скейтинг-рингу (1873 р.), перебудованого в 1912 р. арх. Троупянським. В будинку на вул. Пастера працює український театр. На початку 30-х років в Одесі працювали десятки театрів – “Вільний український театр”, “Червоний факел”, “Массодрам”, “Одеський молодий”. В 1989 році відкрився Муніципальний театр “Рішельє”. Інфраструктуру формують Театр ляльок, Літній, ТЮГ, Зелений, театр музичної комедії. Музично-драматичний театр в Чернігові, арх. С. Фрідлін та М. Худал, побудований в 1959 р. в ансамблі пам’яток архітектури ХІІ – ХІІІ ст. Архітектура театру подібна до споруд в Тернополі, Кривому Розі, Полтаві. Театральна архітектура Донецька асоціюється з Донецьким оперним театром, арх. Л. Котовський, 1940 рік. Це найкраща передвоєнна театральна споруда в Україні. Архітектура Донецького музично-драматичного театру ім. Артема є типовою для 40-50-х років СРСР. В Житомирі театр діє в будинку, зведеному в 1965-66 роках. Архітектура екстер’єру вирішена у вигляді пілонів. Інтер’єр підпорядко-ваний ідеї максимально зорієнтувати глядача на виставу. Сімферополь є містом театральних експериментів. Найкращою театральною спорудою є асиметричний будинок, зведений у 1968-77 роках


Сторінки: 1 2 3 4