Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Контрольна робота

з предмету

"Макроекономіка"

на тему : "Історія економічної думки на Україні."

ПЛАН

1. Загальні умови і основні напрями розвитку
економічних досліджень в Україні

2. Витоки і напрями формування ос-новних
політико-економічних шкіл

3. Маржиналізм та йо-го математичний напрям

4. Економічна теорія марксизму та її оцінки

1. Розвиток української суспільно-економічної думки у період кінця XIX — початку XX ст. відзначається різнома-нітністю течій і напрямів, багатством економічних ідей та визначними здобутками, що не тільки піднесли її у ці ро-ки на рівень світової, передусім західноєвропейської, еко-номічної науки, а й вагомо збагатили останню.

Плідні економічні ідеї та наукові розробки того часу втілені у творчій спадщині вчених-економістів як Східної України, що входила до складу Російської імперії, так і західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської імперії. Наукові сили Східної України зосе-реджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах, численних вищих учбових закладах, наукових товариствах. Багато вчених-економістів—виходців з України працювали в на-укових та учбових закладах Петербурга, Москви, інших міст Росії. Головними науковими центрами, до яких тяжіла ук-раїнська інтелігенція на західноукраїнських землях, бу-ли Львівський та Чернівецький університети, а також Нау-кове товариство ім. Шевченка у Львові.

При вивченні української економічної думки тієї доби потрібно враховувати. Що Україна на той час не мала сво-єї державності, її суспільство було поділене між двома багатонаціональними імперіями. Природно, що в такій ситу-ації осередки економічної науки і в Східній Україні і на західноукраїнських землях, хоч і представляли собою не-розривну єдність як складові культури одного народу, вод-ночас продовжували розвиватися у різних соціально-еко-номічних і політичних умовах та сферах наукових впли-вів, відбиваючи їхні характерні риси й особливості. Враховуючи як спорідненість та значний взаємовплив цих процесів, так і глибокі якісні їх відмінності, породжені істо-ричними умовами, у даному розділі розглядатимуться ос-новні моменти розвитку економічної науки в Східній Україні.

Період від кінця XIX — початку XX ст. і до жовтневих подій 1917 р., у межах якого подається цей розділ, для Східної України, як і для Російської імперії в цілому, був насичений складними політичними та суспільно-економіч-ними процесами, трагічними й величними подіями, що вреш-ті-решт призвели до докорінної зміни усього суспільного життя. За цей період країна пережила промислову кризу (1893—1902) і грошову реформу (1895—1907), поразку у російсько-японській війні і революційні події 1905—1907 рр., скликання Державної думи та роки глухої реакції, реформу П. Столипіна, початок і розпал першої світової війни, лют-неву революцію та жовтневий переворот. Всі ці роки Ро-сія, а в її складі й Україна, долаючи ще досить міцні пута наслідків кріпосництва, важко, але впевнено просува-лися шляхом розвитку капіталістичних відносин у так званому другому ешелоні капіталістичних країн (Німеч-чина, ряд країн Центральної та Південної Європи та ін.).

У центрі передової економічної думки того часу знахо-дяться проблеми подолання відставання в економічному та суспільно-політичному розвитку країни від провідних капіталістичних держав Заходу, індустріалізації та впро-вадження здобутків технічного прогресу в усі галузі народ-ного господарства, піднесення продуктивності сільськогос-подарського виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на всі сторони суспільно-економічно-го життя країни. В Україні ці проблеми пов'язуються з питаннями національного самовизначення, зміцнення націо-нальних елементів в економіці, піднесення добробуту тру-дящих мас, і передусім селянства, яке становило понад 80 % населення, тощо. Програмними вимогами перших по-літичних партій, що зародилися на західноукраїнських зем-лях у 90-ті роки XIX ст., а в Східній Україні у 1900-ті роки, стають заходи, спрямовані на досягнення культурної та політичної автономії України.

Процеси переходу капіталізму в його монополістичну стадію, руйнування залишків та наслідків кріпосництва у сільському господарстві з одночасною його капіталізаці-єю, швидка політизація суспільства та різке загострення у ньому соціальних суперечностей в Україні ускладнюва-лися новим посиленням боротьби правлячої бюрократії царської Росії з будь-якими проявами руху української громадськості за національне самовизначення. Цей рух з розвитком капіталізму як об'єктивної передумови утворен-ня націй і незалежних держав набував дедалі більшого по-літичного спрямування і значно активізувався у зв'язку з революційними подіями 1905—1907 рр. «Українська націо-нальна самосвідомість,— писав у статті «Українське пи-тання і російське суспільство» (1915) академік В. Вернадський,— заявила себе в цей період національним представ-ництвом у першій і другій Державних думах, від якого ви-ходили вагомі й обгрунтовані заяви про потреби українсь-кого населення...» Такі заяви стосувалися народної школи, необхідності націоналізації середньої та вищої освіти, а та-кож проведення реформ місцевого управління, економічних і соціальних відносин тощо. «Ці голоси, однак, вже не були почуті,— відзначав учений,— маючи на увазі розпуск царським урядом Думи та наступну політичну реак-цію.— Настав новий період гонінь на український рух... Бо-ротьба з прагненням інородців до національного самовиз-начення стала одним із лозунгів столипінського управління, і до числа цих інородців урядом недвозначно й свідомо включаються українці... Столипін оголошує боротьбу з ук-раїнством державним завданням, що стоїть перед Росією з XVII століття...».

Таку ж позицію правлячі кола Росії займали і в питан-нях економічного розвитку України. Глибокий аналіз ви-токів та результатів цієї економічної політики містять, зо-крема, ґрунтовні праці видатних українських істориків О. Єфименко «Історія українського народу» (1922) та М. Яворського «Україна в епоху капіталізму. Вип. 3, В супе-речках імперіалізму» (1925). За свідченням О. Єфимен-ко, царський режим другої половини XIX — початку XX ст. накинув на Україну більший фінансовий тягар, ніж у старі часи Гетьманщини, продовжував стримувати розвиток об-робної промисловості тощо. В результаті, відзначав М. Яворський, Україна залишалася переважно землеробською країною з досить однобічно розвиненою промисло-вістю. її розвиток відбувався переважно на базі широкого проникнення в Україну іноземного капіталу та зміцнення економічної сили національної буржуазії.

На початку XX ст. стрімко розвиваються цукрова, гір-ничодобувна та деякі галузі металургійної промисловості, виробництво сільськогосподарських машин, зростає про-тяжність залізничних шляхів, капіталізується сільське гос-подарство. Однак, як визнавав на той час В. 1. Ленін у своїй праці «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», хоча таке зростання продуктивних сил в Україні, як і в Польщі, Фінляндії, Ельзасі, відбувалося сильніше, швид-ше й самостійніше, ніж в колоніях чистого типу, проте «не інакше, як в умовах політичної підлеглості».

Природно, що в таких складних суспільно-політичних умовах економічна освіта і наука в Східній Україні про-довжували розвиватися переважно в руслі загальноросій-ського її плину з характерними для останнього рисами. Відмінності були пов'язані з відносно більшим впливом за-хідноєвропейської економічної науки, поглибленим до-слідженням, у тому числі в історичному аспекті, соціаль-но-економічного розвитку тих чи інших областей України, окремих галузей промисловості, особливостей розвитку сіль-ського господарства, кооперації, діяльності місцевих госпо-дарських установ та громадських організацій тощо.

Що ж до спроб розглянути ці питання з точки зору мож-ливості досягнення певної територіальної цілісності, раціо-нального розвитку національного господарства і т. п., то вони носили паліативний характер. В умовах Російської імперії, правлячі кола якої вважали Україну своєю окра-їною — «півднем Росії», в межах тієї самодержавної по-літики, яку академік Вернадський визначав як політику .«великоруського національного централізму», подібні спро-би ні поширення, ні офіційного визнання дістати, звичай-но, не могли. Крім того, потрібно мати на увазі, що ве-ликодержавна ідеологія була характерна і для більшості науковців того часу, представлених ученими різних націо-нальностей, у тому числі й багатьма українцями. Проте це не дає підстав применшувати вплив на розвиток еконо-мічної теорії в Україні праць таких відомих учених-економістів, як, наприклад, П. Струве, П. Мігулін, Д. Піхно,
О. Білімович й ін.

Історію як російської, так і української економічної думки сьогодні не можна уявити без наукового доробку М. Тугана-Барановського, Є. Слуцького, П. Лященка, М. Коссовського, В. Левитського, В. Косинського, О. Миклашевського, М. Птухи, О. Русова та багатьох інших уче-них, котрих дала світу Україна. Водночас викладацька, на-укова, громадська діяльність в Україні таких відомих уче-них, як П. Струве, С. Булгаков, М. Бердяєв, М. Соболев,
В. Желєзнов, О. Челінцев, Б. Бруцкус і багато інших, як і передова російська економічна наука вказаного періоду в цілому, мали великий вплив на розвиток тут наукової економічної думки.

Сфера економічних досліджень того часу була надзви-чайно широка. Почесне місце у науковій спадщині пред-ставників суспільно-економічної думки в Україні в цей період займають історико-економічні дослідження, глибокі наукові розробки проблем сільськогосподарської та про-мислової статистики, демографії, економіки аграрного виробництва, теорії і практики сільськогосподарської коопе-рації, економіки промисловості, фінансів і кредиту тощо. Ці галузі економічного знання відзначені в Україні пра-цями таких відомих науковців, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Воблий, Р. Орженцький, В. Косинський, О. Анциферов, Л. Федорович, Є. Слуцький, О. Русов, М. Рклицький, В. Падалка, О. Шлікевич, В. Варзар, А. Бориневич, В. Левитський, П. Фомін та багато інших.

Значне місце в наукових розробках учених-економістів займали проблеми монополій, економічної політики держа- . ви, імперіалізму, соціалізму та ін., пов'язані з переходом капіталізму у його монополістичну стадію. Глибокі дослід-ження нових явищ у суспільно-економічному житті пород-жують багату літературу з цих проблем. Створюються нові курси, які вводилися на початку XX ст. у вищих навчальних закладах—економічної політики (торгової, фінансової та ін.), державного господарства (державного бюджету, йо-го джерел, доходів і їх розподілу), вчення про капіталістич-ні монополії, курси з економіки окремих галузей господар-ства тощо. Вагомий внесок у цю роботу був зроблений і українськими економістами. Так, автор першої в Росії пра-ці про монополії (Торгово-промислові страйки.- 1885) професор Київського університету Д. Піхно розробив і чи-тав курс про капіталістичні монополії; у розробці курсу «Синдикати й трести» разом з 1. Гольдштейном, П. Струве, М. Назаревським і іншими брав участь професор Хар-ківського університету П. Фомін. Глибоке висвітлення пи-тань державного господарства в контексті розвитку загаль-ної економічної теорії, теорії фінансів тощо здійснив у відповідному курсі П. Мігулін. Докладний аналіз монополій та пов'язаних з їхнім розвитком нових соціально-економіч-них явищ був зроблений в ці роки у працях М. Тугана-Барановського, В. Желєзнова, М. Бернацького, А. Антонови-ча, Л. Федоровича й ін.

Особливо вагомі здобутки, що визначали собою харак-тер і загальний рівень розвитку економічної думки в Україні у різних її відгалуженнях, були пов'язані з розвитком теоретичної, тобто політичної, економії. Досягнення у цій галузі знань багатьох українських учених, а також уче-них, що працювали у той час в Україні, не втратили свого наукового значення і сьогодні. Деякі


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9