Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 070

УДК 070.11:316.77

Т. А. ЛУГОВА

ІНФОРМАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ КОНЦЕПТУ «ПРАВДА» НА МАТЕРІАЛІ МІСЦЕВОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ПРЕСИ

Наведено результати інформаційного аналізу концепту «правда» за матеріалами місцевої та центральної преси. На цій основі розглянуто проблему становлення інформаційної культури українського суспільства.

Ключові слова: преса, правда, дезінформація, інформаційне суспільство, інформаційна культура.

Представлены результаты информационного анализа концепта «правда» на материале местной и центральной прессы. На этой основе рассмотрена проблема становления информационной культуры украинского общества.

Ключевые слова: пресса, правда, дезинформация, информационное общество, информационная культура.

Results of the information analysis concept «truth» on a material of the local and central press are presented. On this basis the

problem of becoming of informative culture of Ukrainian society is considered.

Key words: the press, the truth, misinformation, an information society, information culture.

В умовах становлення глобалізованого інформаційного суспільства в Україні на стику ХХ-ХХІ ст. великого значення набуває проблема якості інформаційної комунікації, як найважливішої форми соціальної та культурної взаємодії людей. Не останню роль у цьому процесі відіграють друковані ЗМІ. Тема теорії і практики друкованої масової інформації, її якості та правдивості останнім часом усе інтенсивніше розробляється в лінгвістиці, історії, психології, соціології, культурології, соціальних комунікаціях та інших науках. Прагнення дослідників до комплексного вивчення проблем, пов'язаних зі ЗМІ, як превалюючої мови соціальної комунікації, сприяє створенню цілісної концепції світу, що, у свою чергу, є важливою умовою формування «інформаційної культури». І. О. Балахін правильно визначив її як поріг чутливості до дезінформації [2]. При цьому під правдивістю повідомлення, як і В. О. Бондаренко та О. В. Литвиненко [3], ми розуміємо адекватність інформаційної картини та реального світу, а правдивість інформації вважаємо не її синонімом, а якісною характеристикою.

На думку професора П. М. Киричек, для стійкого функціонування суспільних і державних інститутів необхідна безперервна багатооборотність соціальної інформації чотирьох видів — наукової, художньої, публіцистичної (зокрема суспільно-політичної), спеціальної, кожна з яких має свій переважний профіль, пов'язаний з різноаспектним впливом на свідомість і поведінку громадян [10]. Низький рівень інформаційної культури, дезінформація та інформаційний хаос у соціумі провокують виникнення ціннісної дезорієнтації, спотворюють уявлення про навколишній світ, образ якого створюється ЗМІ.

Утім, багато сучасних видань часто подають викривлену, неповну інформацію про реалії навколишньої дійсності та відрізняються низькою культурою полеміки, і це не тільки «жовта» або «бульварна» преса, для якої порушення етичних норм є елементом концепції, а й багато серйозних суспільно-політичних часописів. Усе це викликало пильну увагу громадськості, наукової спільноти не лише до моральних аспектів журналістської діяльності, а й до якості та правдивості прес-інформації взагалі.

Варто констатувати, що достовірність преси не часто стає предметом окремих моніторингових досліджень. Так, відомі моніторинги ЗМІ, наприклад ті, що проводить «Український монітор», простежують загалом дані стосовно незалежності ЗМІ, рівня доступу громадян до інформації. Їх сла- довою є «контроль якості преси», що часто зосереджується або на вивченні телевізійних ЗМІ, або на виявленні прихованої реклами та політичної зааганжованості. Якість, зокрема правдивість, позарекламних та поза- політичних друкованих повідомлень поки що повністю не вивчені.

Теоретичну основу нашого дослідження склали філософські розвідки щодо суті структур концептів «правда» й «істина» (М. І. Агієнко [1]), «ідеальне» як інформація (Д. І. Дубровський [6]). Фундаментальними для нашого дослідження є праця Ю. М. Лотмана «Культура й інформація» [12], статті професора П. М. Киричека [9; 10]. Особливо зацікавлюють праці, що розробляють методи аналізу преси (О. Семотюк [17], Л. Д. Дергачова [5], С. М. Звежинський [7], Е. В. Летенков [11], З. В. Партико [14], М. М. Рома- нюк [15; 16], Т. І. Славко [18] та ін.). Останнім часом методика прийомів інформаційного аналізу набула поширення в лінгвістиці, джерелознавстві, політології для системних та якісних оцінок інформаційних масивів, отримання результативних показників інформаційної ємності публікацій.

Тож, незважаючи на той факт, що в історіографії накопичений багатий масив джерел та літератури про якість ЗМІ й етику журналістики, залишається відкритим питання про характер та роль концепту «правда» в місцевій і центральній пресі, його роль у становленні інформаційного суспільства. Все це зумовило актуальність теми даного дослідження.

Метою дослідження є здійснення інформаційного аналізу повідомлень місцевої та центральної преси й визначення характеру виявлення в них концепту «правда».

Для того, щоб наше дослідження було репрезентативним, адже прес- повідомлення численні та різноманітні, ми обмежили нашу вибірку джерел двома темами: міжнародною — тема грузинського конфлікту та місцевою — викрадення картини Караваджо з Одеського музею західного та східного мистецтва. Згідно з методикою контент-аналізу, вибірка тем здійснювалась випадково (вона сформована з генеральної сукупності таким чином, щоб кожний компонент такої сукупності мав рівний шанс бути відібраним). Крім того, для рельєфнішого виявлення характеру «правди» в газетах добиралися фактажно-інформаційні, а не аналітичні матеріали, оскільки останні мають загалом яскраво виражену авторську позицію, яка може бути і не правдивою, але сприйматися не як дезінформація, а як суб'єктивна точка зору, що має право на існування.

Ми виходили з припущення, що в центральній пресі, яка територіально близька до офіційних джерел інформації, правдивість є вищою, ніж у місцевій пресі, яка часто «годується» розмитою інформацією, що потрапляє з чуток, посередницьких джерел, копійованих зі статей столичної преси.

Концепт «правди» в статтях обраної тематики проаналізовано в різних виданнях центральної та місцевої преси за такими ознаками: стриманість авторських емоцій; наявність факту в центрі уваги повідомлення; об'єктивність (відстороненість) викладу матеріалу; декілька точок зору (версій події); логічність інформації; конструктивність (термін проф. П. М. Киричек [9]); узагальнення, а не перебільшення; наявність посилань на надійні джерела інформації. Останнє є, на нашу думку, однією з найваж

ливіших умов правдивості повідомлення, зменшує можливість дезінформації (на цьому, зокрема, наголошували В. О. Бондаренко та О. В. Литви- ненко [3]).

Критерії оцінювання наявності дезінформації в прес-повідомленнях слід шукати в характеристиках феномену жовтої преси. Серед них можна назвати, зокрема, такі: епатажне висвітлення табуйованої тематики, сенсаційність, тематичний еклектизм, домінування візуальної складової над текстовою; перебільшення, крупні, кричущі, інтригуючі заголовки; велика кількість ілюстрацій, колажів; конфліктна, агресивна форма подання матеріалу; застосування зневажливої лексики; зміщення центру уваги з самого факту на його подання (прийом, розроблений та використаний ще Пулітцером та Херстом).

Отже, рівень викривлення інформації в газетних повідомленнях визначався за такими критеріями: емоційність (сенсаційність, агресивність), у центрі уваги — спосіб подання матеріалу, суб'єктивність (або заангажо- ваність), наявність однієї точки зору на подію, алогічність (або логічність, основана на емоціях), перебільшення, явна дезінформація. Зважали й на те, що підходи до тлумачення фактів значною мірою визначаються системою настанов, стереотипів та символів аналітика.

Тема «війни в Грузії» простежувалась в 11 виданнях 2008 та 2009 рр., з яких 9 — центральних і 2 — місцевих. Брали ті видання, в яких обрана тема добре висвітлена. Це пояснює малу кількість місцевих видань, що, звісно, дає певні погрішності в нашому дослідженні, які ми брали до уваги. Зокрема, аналізувалися статті в таких київських виданнях, як: «Урядовий кур'єр», «Голос України», «Комуніст», «Комсомольская правда», «Киевский телеграф», «Сегодня», «Известия в Украине», «Украинская правда», а також у таких одеських виданнях, як: «Газета по-одесски», «Вечерняя Одесса».

Аналіз емоційності преси на тему «війни в Грузії» засвідчив, що стриманості в місцевій пресі більше на 17 відсотків, емоційності менше на 6 відсотків, а агресивність практично відсутня, на відміну від центральної преси, де вона складає 22 відсотки (газети «Комуніст» та «Сьогодні»).

Середній відсоток об'єктивності, що визначався за такими показниками, як наявність посилань на джерела інформації, авторської відстороне- ності та незаангажованості, декількох версій події в центральній та місцевій пресі показує 27% різниці об'єктивності центральної та місцевої преси на користь останньої. Було встановлено, що правдивість місцевої преси, яка висвітлювала тему війни в Грузії, на 25,9% більша, аніж центральної.

Тема викрадення картини Караваджо достатньо висвітлена в ЗМІ, причому якість цієї інформації часто була сумнівною. Цікаво, що таку неякісну інформацію надрукувала столична газета «Сьогодні».

Буквально по слідах події, що відбулася приблизно з 29 по 31 липня, в газеті «Сьогодні» опубліковано статтю із сенсаційною назвою «В Одессе

украли единственную в Украине картину Караваджо за $100 миллионов» [4]. З цього моменту почалася лавина повідомлень, які повторювали названу цифру. Втім, як стверджували працівники Музею західного і східного мистецтва, вартість украденої картини Караваджо «100 мільйонів» ніхто не називав, а сама сума є некоректною, вигаданою журналістами для додання сенсаційності події.

Стосовно теми викрадення картини Караваджо в ЗМІ подавалася й інша відверта дезінформація. Так, у тижневику «Дзеркало тижня» від 6 грудня 2008 р. відзначалося, що картину Караваджо знайшли. При цьому анонімна стаття посилається на джерела, «близькі до Міністерства внутрішніх справ». Тут же стверджувально повторюється ціна в 100 мільйонів доларів, в яку оцінили картину вже не журналісти, а «зарубіжні колеги».

Цю дезінформацію про відшукану картину перейняли інформаційні телевізійні служби («1+1», «5 канал»). Крім того, в заголовку «Знайшли картину Мікеланджело, викрадену з музея в Одесі» [8], інформація є неповною та викривленою, адже автором картини «Взяття Христа під варту, або Поцілунок Іуди» є Мікеланджело Мерізі да Караваджо, а назва відсилає до іншого автора Мікеланджело де Буанаротті.

Версію про повернення картини підтвердили інформаційна агенція УНІАН (06.12.2008, 10:28) [19] та РБК-Україна (06.12.2008, Київ 10:46). Тож, інформаційні агенції також можуть публікувати неперевірену інформацію, причому не лише щодо знайденої картини, але й її вартості. Дезінформацію щодо знайденої картини згодом була спростувало Міністерство внутрішніх справ України на підставі слів старшого наукового співробітника музею Тетяни Балановської: «За її словами, співробітники музею, як і слідчі органи, довідалися про можливе повернення полотна з українських засобів масової інформації» [13].

Тема викрадення картини Караваджо простежувалась нами в 14 виданнях за 2008 рік, з яких десять — київські, та 4 — одеські. Аналіз емоційності центральної преси на означену тему засвідчив, що стриманість у місцевій та центральній пресі з приводу викрадення картини Караваджо однакова — 50%, але емоційності (на відміну від теми Грузії) в місцевих статтях на тему викрадення картини більше, ніж у центральній пресі на 20%. Цей стрибок емоційності в місцевій пресі можна, зокрема, пояснити тим, що ця подія відбулася саме


Сторінки: 1 2