Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








систем Стародавності. Для широких соціальних верств, порушених суперечливими і непослідовними процесами секуляризації, особливо привабливим було те, що О. П. Блаватська не визнавала християнського вчення про вічний осуд, пропонуючи замість нього дві ідеї, запозичені з деяких східних релігій, – про карму і перевтілення. Ідея знаходила прихильників і у вітчизняному соціокультурному просторі. Серед них був і П. А. Милославський (? – 1884). Його праця «Дослідження про мандри і переселення душ» привертає увагу і входить у парадоксографічний сектор культури постмодерну [12, с. 14-181]. Ці ідеї привертали увагу й авторів журналу Вгра і Разумг, – насамперед тому, що і за захопленням ними, і за їхньою критикою перебували нові культурні реалії, пов'язані зі зміною характеру релігійної кративності в нову епоху.

Спіритичні передумови теософії. Важлива соціокультурна передумова формування теософії як цілісного соціокультурного феномену пов'язана зі спіритизмом. «Спіритична пошесть», «духобачення» і «духоспілкування», що виникла в США, з другої половини ХІХ ст. охоплює і Старий Світ. «Спіритичну школу» пройшли численні творці теософського вчення, серед яких була й О. П. Блаватська. «Спіритичний етап» у розвитку свого світогляду пройшов також і найвидатніший езоте- рик ХХ ст. Рене Генон (1886-1951) – французький мислитель, дослідник так званої сакральної традиції та її різних версій. Однак Р.Генон не зупинився і на теософії, вона, як і спіритизм, за-лишилася віхою на шляху до концепції «інтегрального традиціоналізму», що трактує окремі елементи інтелектуальної традиції людства як особливу Традицію; остання постає як єдина й абсолютна охоронниця Божественної Мудрості, Істини, Софії. Цей рух аналізується в працях «Теософія, історія однієї псевдорелігіі» (1921), «Омани спіритів» (1923). Відповідно до спогадів В. П. Желіховської, сама фундатор теософії починала як сильний медіум, хоча «пізніше запекло заперечувала це; протягом свого перебування на початку сімдесятих років (XIX ст. – Прим. А. Щ.) в Америці, – батьківщині переважно всіх медіумічних явищ, – вона переконалася, що спіритизм – заняття шкідливе, часто дуже небезпечне, завжди марне, а що медіуми – найнікчемніші і найжа- люгідніші знаряддя у владі не завжди чистих сил природи» [5, с. 250-251]. Крім того, вже в «надвечір'ї» Нового часу починав діяти своєрідний механізм «внутрішньовидової конкуренції» нетрадиційних вірувань і культів, характерний для епохи Модерну і постмодерну.

Підкреслюючи силу впливу цього феномену на масову свідомість, у якому вбачалося щось «гіпнотизуюче, містичне, інтригуюче», священик І. Дмитревський відзначав стійку суперечливість його оцінок. «З ім'ям спіритизму пов'язуються звичайно безліч будь-яких бувальщин і небилиць і на адресу якого поширюють строкаті визначення від «вищого небесного одкровення» до «шарлатанства» включно» [5, с. 778]. З точки зору тради- ційно-доктринальної релігійності перша із зазначених позицій була неприйнятною, а друга досить переконливо розвінчувала спіритизм як одне з численних марновірств Нового часу і суперника традиційної релігії. Вона стала методологічною підставою і для оцінок теософії.

Футурософський вимір теософії. У теософії як феномені культури проглядали ознаки майбутнього; виникнувши як відображення кризи європейської культури, теософія в різних модифікаціях була затребуваною на всіх його наступних етапах. Соціокультурна криза – це завжди деконст- рукція сформованих культурних форм, стійких картин світу, що склалися, практик світоперетворюючої діяльності людства й окремих соціальних спільнот. Деконструкція супроводжується наростаючою еклектикою в культуротворчості, коли з виникаючої «суспензії» виникають, майже за Емпедоклом, форми-химери, у яких поєднується принципово непоєднуване в інші епохи.

У вивченні теософії як специфічної форми культури плідним є застосування синергетичної методології, оскільки ці форми «постпросвітницької» релігійності, супутні їм світоглядні форми розширено відтворюються й еволюціонують в умовах «хаосу-соціуму» [15, с. 34-35]. Синергетична концепція хаосу ґрунтується на тому, що розвиток – закономірна зміна порядку і хаосу, яка має творчу здатність народжувати новий порядок [2, с. 118]. З погляду синергетичного підходу, теософія була класичною дисипативною структурою, що існує і відтворюється за умови постійного обміну із середовищем, – у цьому разі соціокультурним (його комунікативними складовими, парадоксографією, станом світоглядної свідомості тощо.). Завдяки такому обміну вона підтримує свою впорядкованість (низьку ентропію), яка призводить до посилення безладдя в зовнішньому середовищі (соціокультурному просторі, куди «скидається» надлишкова ентропія).

Яскраво виражений еклектизм, на який звертали увагу сучасники, був притаманний не тільки спіритизму, але і теософії. Розкриваючи зміст доктрини Теософського товариства, М. Глубоковський вважав її «...хаосом поглядів, де ми зустрінемо і пам'ятки східної древньої літератури, і гарячу апологію астрології, й імена гностиків Єгиптян, Шекспіра, алхіміків, навіженого мрійника Сведенборга, Гартмана, Зороастра, Бісмарка, грецьких філософів на кшталт Емпедокла та ін.» [4, с. 572-573]. Пізніше на цю обставину звернув увагу і Н. А. Бердяєв [1, с. 111].

У новій культурі, що пришвидшеними темпами відбудовується з допомогою засобів масової комунікації в епоху Модерну, а потім і постмодерну, елементи різної світоглядної природи не складаються в цілісну структуру; однак вони мають досить помітну «силу зчеплення». Саме ця сила додає стійкості новим соціокультурним утворенням, а притаманна їм еклектичність, строкатість, сполучення, здавалося б, непоєднуваних ідей відповідає характеру нової, «мозаїчної культури» (одночасно ускладнюючи їх філософсько-світоглядний аналіз), яка змінювала класичну. Тут виявилася закономірність культуротворчого процесу, відзначеного С. Б. Кримським. «У цивілізаційному процесі явища, що виявилися на первісних його фазах, – справедливо підкреслює він, – відтворені на найвіддаленіших від першооснов історичних дистанціях у виді форм знаменування майбутнього» [8, с. 37]. Формування теософії наочно окреслило початок цього переходу; теософія була значно ближчою до «мозаїчної», або «кліпової», культури постмодерну, аніж до класичної культури епохи Просвітництва з чітко вираженою ієрархією пріоритетів і цінностей [17, с.170-171 ]. Впевнена хода теософії була свідченням перегляду просвітницьких ідеалів і передвістям майбутніх соціальних потрясінь.

Виникнення теософії як цілісного соціокультурного феномену було важливою віхою на шляху еволюції позадоктринальної релігійності, яка була постійним супутником, опозиційною «тінню» традиційно-доктриналь- ної релігійності. Аналіз теософії як феномену культури «надвечір'я» Нового часу, здійснений сучасниками, впевнено виявляв її кризовий стан. Теософія виникла як еклектичний феномен, на перетині різних сталих форм культури і крос-культурних звязків Заходу і Сходу. Важливим осередком аналізу теософії, її місця в культурі стають публікації на сторінках журналу Вгра і Розум. Теоретичні здобутки авторів цього видання не втратили своєї актуальності і щодо розвитку християнсько-православної теологічної думки початку XXI ст. У цьому переконує значне поширення доктрин, споріднених цим ученням, у глобалізованому соціокультурному просторі. Філософсько-світоглядний, культурологічний аналіз теософії, його методологічні засади і висновки мають значення і для аналізу інших супутніх світоглядних формоутворень, зокрема антропософії, багатьох явищ, що спостерігаються в сучасному як вітчизняному, так і глобалізованому соціокультурному просторі. Сучасні зусилля в цьому напрямі мають враховувати роботу, вже пророблену нашими попередниками.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Бердяев Н. А. Теософия и антропософия в России/Н.А. Бердяев// Н. А. Бердяев о русской философии. Ч.2. – Свердловск, 1991. – С.109-127.

Бранский В. П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории/ В. П. Бранский // Общественные науки и современность. – 1999. – №6. – С.117-127.

Булгаков П. Философия иогизма [Текст] / П. Булгаков// Въра и Разумъ. – 1914. – №21. – С. 410-418.

Глубоковский Н. Теософическое общество и современная теософия / Н. Глубоковский// Въра и Разумъ. – 1886. – №8. – С. 555-274.

Дмитревский И. Спиритизм (Область исследования вопроса с точек зрения: естественнонаучной, исторической, философской и христианской) / И. Дмитревский// Въра и Разумъ. – 1910. – №12. – С. 778-788.

Желиховская В.П. Елена Петровна Блаватская (Биографический очерк) / В. П. Желиховская // Русское обозрение. Т.УІ. – 1891. – Ноябрь. – С. 242-294 ; Декабрь – С. 576-621.

И-нъ [Истомин?] К.. Буддизм и христианство // Въра и Разумъ. – 1888. – №20. – С.513-536.

Крымский С.Б. Метаисторические ракурсы философии истории/ С. Б. Крымский // Вопр. философии. – 2001. – № – 6. – С. 32-41.

Кураев А., диакон. Раннее христианство и переселение душ / диакон А. Кураев. – М. : Гнозис, 1997. – 127 с.

Соловьёв Всев. Современная жрица Изиды. Моё знакомство с Е. П. Бла- ватской [Текст] / Всев. Соловьёв // Русский вестник.- 1892. – № 5-9.

Соловьёв Всев. Что такое «доктрина теософического общества»? / Всев. Соловьёв // Вопр. философии и психологии. – 1893. – Кн. 18. – С. 41-68.

Тайна смерти: Сборник произведений о странствиях, переселении и перевоплощении человеческой души. – Х.: Фортуна-пресс; Оригинал, 1996. – 606 с.: ил. – (Серия: «Тайны»).

Уткин А.И. Россия и Запад: история цивилизаций / А.И. Уткин. – М. : «Гардарика», 2000. – 574 с.

Хабермас Ю. Модерн – незавершенный проект / Ю. Хабермас // Вопр. философии. – 1992. – №4. – С. 40-51.

Щедрін А.Т. «Вторинна» міфотворчість як соціокультурний феномен: (проблеми релігієзнавчо-культурологічного аналізу) : монографія / А. Т. Щедрін ; Харк. держ. акад. культури. – Х. : ХДАК, 2007. – 430 с.

Щедрін А. Т. «Вторинна» міфотворчість як феномен постмодернової релігійності: (неоорієнтальна складова) / А. Т. Щедрін // Культура України : зб. наук. пр., 2007. – Вип. 19. – С.4-12.

Щедрин А. Т. Неомистицизм нового времени как социокультурный феномен (Философско-культурологический анализ на страницах журнала «Вера и Разум») / А. Т. Щедрин// Віра и Розум. – Х. – 2000. – №2. – С. 161-178.

Щедрін А. Т. Неорієнтальна складова «вторинної» міфотворчості як феномену постмодернової релігійності / А. Т. Щедрін // Історія релігій

в Україні. Науковий щорічник 2007 рік. Кн. ІІ. – Львів : «Логос», 2007. – С. 251-258.

Щедрин А. Т. Проблемы отношений науки и религии на исходе нового времени [Текст] / А.Т.Щедрин // Віра і Розум . – Х. – 2000. – №1. – С. 57-61.

Щедрин А. Т. Спіритизм як феномен «нової» релігійності (розвиток, соціокультурні трансформації) / А. Т. Щедрін // Культура України: збю наук. пр., 2005. – Вип. 16. – С. 70-96.

Надійшла до редколегії 17.12.2009 р.


Сторінки: 1 2