Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








УДК 015(477)

УДК 015(477)

Є. М. ТОДОРОВА

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ БІБЛІОГРАФІЇ ЯК НАУКОВА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Аналізуються різні підходи визначення історичних періодів генезису української бібліографії, підкреслюється необхідність об'єктивного і правдивого викладання навчальної дисципліни згідно із соціально-економічним і культурним розвитком країни конкретного історичного періоду.

Ключові слова: бібліографознавство, історія бібліографії, періодизація історії бібліографії, структура навчальної дисципліни, межі історичного розвитку, генезис видів бібліографії.

Анализируются различные определения исторических периодов генезиса украинской библиографии, подчеркивается необходимость объективного и правдивого преподавания учебной дисциплины в соответствии с социально-экономическим и культурным развитием страны конкретного исторического периода.

Ключевые слова: библиографоведение, история библиографии, периодизация истории библиографии, структура учебной дисциплины, грани исторического развития, генезис видов библиографии.

Various definitions of the historical periods of the genesis of Ukrainian bibliography are analyzed; the necessity is emphasized of the objective and truthful teaching of the academic discipline in accordance with the social- economic and cultural development of the country in the definite historical period.

Key words: bibliography studies, history of bibliography, periodization of the history of bibliography, structure of the academic discipline, historical development, genesis of the kinds of bibliography.

Історія бібліографії як аспектна складова бібліографознавства досліджує походження і розвиток окремих бібліографічних явищ, фактів і подій, зумовлених соціальними, економічними і культурними факторами, зв'язок із небібліографічними явищами, виявляє і зберігає цінний досвід минулих часів.

Знання історії бібліографії відіграє велику роль у формуванні професійної свідомості майбутнього фахівця бібліотечно-інформаційної сфери. Історизм бібліографічної освіти передбачає наслідування цінного досвіду попередніх поколінь, прагнення зберегти бібліографічні джерела, які не втратили цінності донині, розуміння залежності бібліографічної продукції і методичних рішень від суспільних умов епохи, причин і наслідків бібліографічних явищ і подій.

Навчальна дисципліна «Історія української бібліографії» як самостійний предмет викладається в Харківській державній академії культури з 1992 р. спочатку як дисципліна спеціалізації «Бібліограф документально- інформаційних структур», а з 2007/2008 навчального року як загальнопро- фесійний предмет для студентів спеціальності 6.020102 всіх спеціалізацій.

Багаторічний досвід викладання цієї дисципліни дозволяє підвести деякі підсумки і висловити певні міркування щодо її змісту і структури, проаналізувати здобутки попередніх дослідників і викладачів і виявити головний чинник будь-якої історичної науки, а саме – її періодизацію. Отже, історія української бібліографії як наукова дисципліна виникла лише в 20-ті рр. ХХ ст.

У ХіХ – на початку ХХ ст. історія бібліографії практично не вивчалася. Можна згадати лише деякі виступи І. Я. Франка про стародавні «індекси» заборонених книжок, про покажчик «Оглавление книг, кто их сложил» і про бібліографічну діяльність Й. Левицького.

З огляду на ювілей видатного українського бібліографа і бібліографо- знавця (120 річниця з дня народження), який нещодавно відсвяткувала бібліотечна спільнота нашої країни, дозволимо собі детально проаналізувати його внесок в історію вітчизняної бібліографії.

Українська бібліографія мала майже тисячорічну історію свого розвитку до початку ХХ ст., ознаменувалася чималим досвідом і певними здобутками. Разом з тим узагальнюючих праць, спеціально призначених цьому важливому аспекту українського бібліографознавства, не було.

М. І. Ясинському належить пріоритет у розробці найважливіших проблем цієї наукової дисципліни, а саме – визначенні її предмета, об'єкта, принципів, методів, підходів, а також детальній характеристиці організації бібліографічної роботи на українських землях, розвиткові теорії та методики бібліографії.

Вперше проблема розробки історії української бібліографії як першочергова і практично необхідна була порушена в 1927 р. співробітниками ВБУ, серед яких був і М І Ясинський. Того ж року в його статті «Головні моменти з історії української бібліографії (Бібл. збірник. Ч. 3. Бібліографія на Україні. – К., 1927. – С. 8-34) автор порушив такі питання як історія організації бібліографічної справи в Україні; розвиток теорії бібліографії; джерелознавча база української бібліографії; діяльність відомих українських бібліографів; висновки щодо класифікації та розвитку окремих видів бібліографії. Головна увага в статті приділяється історії організації бібліографічної справи в Україні. Початком її він вважає 1776 р. – дату надрукування списку книг, які надійшли в продаж, у львівській газеті. На його думку, цей факт був поодиноким і ще не мав великого значення. Датою справжньої організації бібліографії М. І. Ясинський називає 1909 р., тобто рік створення при Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка у Львові спеціальної бібліографічної комісії та бібліографічного бюро (1910 р.), функціями яких проголошувалося створення всеукраїнської бібліографії силами кваліфікованих фахівців. Окрім діяльності бібліографічної комісії М. І. Ясинський досліджує роботу Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті (1911 р.), Головної Книжкової палати в Харкові (1922 р.), Українського наукового інституту книгознавства (УНІКу) (1922 р.), визначивши основні напрями їхньої діяльності, конкретні здобутки і недоліки в роботі.

Велика увага в статті приділялася дослідженню бібліографічної діяльності в Західній Україні щодо бібліографування нової української літератури як на території етнографічної України, так і за її межами.

Значний інтерес для сучасних дослідників історії бібліографії в Україні являє аналіз розвитку теорії та методики бібліографії, представлений М. І. Ясинським у згаданій статті, а також систематичний покажчик бібліографічних посібників, виданих в Україні. На основі цього покажчика він розробив типо-видову класифікацію української бібліографічної продукції, що стало у свою чергу значним внеском у розробку проблем теорії бібліографії. Крім того, в цій же статті автор порушує питання про необхідність створення українського бібліографічного репертуару, до якого повертатиметься ще не раз.

Таким чином, М. І. Ясинський започаткував наукове дослідження історії української бібліографії.

1929 р. у статті «До характеристики М. Ф. Комарова як бібліографа» (Україна. – К., 1929. – Кн. 338. – С. 6-72). М. І. Ясинський порушив важливу проблему предмета та обсягу історії української бібліографії. Головним принципом добору бібліографічних матеріалів, на його погляд, мав стати територіальний, тобто мають відображатися документи, рукописні або опубліковані на території етнографічної України.

Щодо початкової дати історії української бібліографії, М. І. Ясинський дотримував думки про зв'язок бібліографії та «українського письменства», але наголошував на тому, що бібліографічні спроби давніх часів є лише підготовчим матеріалом, вступом до справжньої історії української бібліографії [10].

Наприкінці 1929 р. М. І. Ясинський склав програму з історії української бібліографії для аспірантів Всенародної бібліотеки України, в якій простежив її розвиток з часів Київської Русі (ХІ ст.) до 1929 р., а також уперше здійснив спробу її періодизації, в основу якої був покладений національний і культурний рух, боротьба українського народу за національну і культурну незалежність. М. І. Ясинський визначив п'ять основних періодів в історії української бібліографії.

Перший починається з 1073 р., від списків «істинних» і «ложних» книг в «Изборнике Святослава» і закінчується другою половиною XVI ст.

Другий – з 1574 р. – року виникнення українського книгодрукування до 1720 р. Це була доба першого українського відродження, розквіту вітчизняного друкарства, боротьби за державність України. Цей період автор поділив на два хронологічних відрізка: 1574-1648 рр. і 1648-1720 рр. Для першого підперіода, на його думку, було характерне піднесення української книжки і бібліографії, для другого – поступовий занепад.

Третій – з 1721 р., дати Указу Синоду про заборону на Україні видання книг гражданського друку. Цим Указом передбачалося «щоб на Україні не було друковано ніяких книг окрім церковних ... , а при тім... , аби в них не було ніякого сліду української мови» (Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.; Львів, 1913. – С. 423).

Четвертий – з 1798 р. – опублікування «Енеїди» І. П. Котляревського до 1917 р.

П'ятий – з 1917 р. по 1929 р. – сучасний період розвитку української бібліографії (за його визначенням). Окремі періоди він поділив на додаткові підрозділи. Наприклад, у другому періоді окремим підрозділом подавався матеріал про розвиток української бібліографії після 1648 р., тобто початку визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Четвертий і п'ятий періоди окремо подавали матеріал щодо бібліографії Східної і Західної України. Бібліографія радянської України подавалася за типо-видовою ознакою, тобто окремо характеризувався розвиток державної, науково-допоміжної, книговидавничої, рекомендаційної та ін. видів за суспільним призначенням, а також види бібліографії за змістовною ознакою.

Крім історії української бібліографії М. І. Ясинський досліджував і історію російської бібліографії, склавши в 1930 р. відповідну програму для аспірантів ВБУ. В ній він також розподілив її розвиток за власною оригінальною системою, виділивши сім основних періодів від найдавніших часів до сучасності.

Не всі науковці погоджувалися із запропонованою ним схемою, так М. В. Здобнов та І. І. Корнєйчик дотримувалися інших поглядів на тлумачення бібліографічних явищ, подавали свою власну періодизацію, але безперечним є той факт, що підходи, запропоновані М. І. Ясинським, актуальні понині і викликають інтерес у сучасних дослідників та викладачів історії української бібліографії.

У неопублікованій рецензії на п'ять випусків лекцій І. І. Корнєйчика «Розвиток бібліографії на Україні» (Х., 1961). М. І. Ясинський сформулював завдання історії бібліографії: вивчення життя і діяльності бібліографів, їхніх праць, участі в бібліографічній роботі відповідних організацій та преси. Він підкреслює, що «історія української бібліографії – це, по суті, сторінки історії культури українського народу» [5, с. 54].

Вищеназвані праці М. І. Ясинського присвячені розвиткові української бібліографії в цілому. Не меншою цінністю є його дослідження діяльності окремих українських бібліографів – І. Калиновича, М. Комарова та ін. На особливу увагу заслуговує його робота над вивченням бібліографічної спадщини Михайла Комарова. На думку вченого, «М. Комаров своїм «Бібліографічним покажчиком» документально розбив горезвісний наказ царського міністра Валуєва про заборону української мови і літератури» [5, с. 54]. М. І. Ясинський опублікував дві статті, присвячені видатному українському бібліографові, працював над відповідною монографією (після його смерті підготовленою до друку та відредагованою Ф. К. Сараною в Книжковій палаті України і включеної до тематичного випуску на 1968 р., яка так і не вийшла друком з нез'ясованих причин).

Праці М. І. Ясинського, присвячені історії української бібліографії та діяльності окремих відомих бібліографів, стали основою монографії І. І. Корнєйчика «Історія української бібліографії. Дожовтневий період» (Х., 1971), підручника «Українська радянська бібліографія» (К., 1980), подальших дисертаційних досліджень, наукових публікацій, викладання відповідних навчальних дисциплін у ВНЗ культури.

Дослідженню історії української бібліографії дожовтневого періоду присвятив відомий бібліографознавець і педагог І. І. Корнєйчик свою монографію «Історія української бібліографії. Дожовтневий період». У ній він продовжив працю М. І. Ясинського,


Сторінки: 1 2 3