Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



і скіль-ки вчитися?”, “Яким має бути навчально-методичне забезпечення цих змін?” і відповідей на них стисло зазначив основні напрями реформування освіти, маючи за основну мету здійснюваних і майбутніх перетворень якість освіти. Вони полягають в тому, щоб вчити не тільки і не стільки знанням, скільки вмінню самостійно і безперервно оволодівати знаннями з різних джерел інформації, вчити не авторитарно, а гуманно; технічно і технологічно переозброїти навчальний процес, застосовуючи комп’ютерні і інформаційні технології [4]. Інакше кажучи, наведені не тільки важливі складові якості вищої освіти, але й її критерії. Саме такий підхід, на мою думку, дозволяє отримати відповідь на запитання: де потрібні інвестиції капіталу (економічного, соціального, символічного тощо), щоб досягти якості вищої освіти.

Важливо також зазначити, що багато в чому, за своїми основними характеристиками складові якості освіти є універсальними. Але все ж таки, мабуть, вірно і те, що той чи інший конкретний напрям освіти (технічна, пророднича, соціогуманітарна тощо) додає свої, притаманні тільки йому риси.

Якщо говорити про соціологічну освіту, такими складовими, що забезпечують (мають забезпечувати) її якість, на мою думку, є наступні:

1. Професійна підготовка викладачів, їх особистісні якості (порядність, відповідальність, принциповість, толерантність тощо).

2. Методичне забезпечення навчального процесу (навчальні посібники, методичні розробки та ін.).

3. Наявність системи контролю й оцінки викладання, рівня знань студентів, адекватної сучасним вимогам.

4. Застосування сучасних освітніх технологій (активні методи навчання, ТСО, Інтер-нет-технології і т.ін.).

5. Залученість викладачів і студентів до науково-дослідницької діяльності.

6. Відповідність навчальних програм із соціологічних дисциплін сучасним вимогам.

7. Контакти з провідними закордонними соціологами.

8. Матеріально-технічне забезпечення навчального процесу.

9. Забезпеченість науковою літературою із соціології, що відповідає сучасним вимогам.

10. Використання матеріалів соціологічних досліджень.

11. Спрямованість викладання на формування соціальних якостей сучасного фахів-ця.

12. Стимулювання самостійної роботи студентів.

А отже, основними, стратегічними пріоритетами реформування соціологічної освіти є:

1. Підготовка і підвищення кваліфікації (перепідготовка) викладачів соціологічних дисциплін та дослідників.

Особливостями становлення соціологічної освіти є те, що часто-густо викладачі не мають фахової освіти, а масові форми підвищення кваліфікації (що доступні викладачам невеликих вузів і тим, які працюють поза межами основних соціологіч-них центрів) неефективні. Форми ефективного підвищення кваліфікації, що відповідають сучасним вимогам, такі, як, літні школи, майстер-класи, стажування у провідних вузах тощо, поки що не стали масовими. Треба наполегливіше вирішувати проблему створення системи підвищення кваліфікації.

2. Узагальнення нових практик викладання соціології, використання у навчальному процесі результатів наукових досліджень.

Сучасна соціологічна освіта (фахова чи нефахова) має базуватися на новітніх освітніх технологіях. Перш за все мається на увазі її інтерактивність, використання інформаційних технологій, але й також поліпарадигмальність, толерантність, демок-ратизм тощо. Потребує свого посилення увага до позааудиторної, самостійної роботи як важливої складової засвоєння знань, умінь та навичок студентами. Не менш важливим в цьому плані є використання нових практик оцінки рівня знань студен-тів. Невід’ємною складовою навчального процесу повинні бути результати наукових досліджень (перш за все новітніх), аналіз реальної практики.

3. Навчально-методичне та наукове забезпечення навчального процесу.

Йдеться як про модернізацію, оновлення наукового та методичного забезпечення, так і про створення сучасного науково-методичного комплексу, адекватного до вимог багатоступеневої освіти.

4. Налагодження контактів із закордонними вченими.

Звичайно, такі комунікативні контакти існували завжди. Справа знову ж таки не тільки в тому, є вони, чи ні, а перш за все, як на мою думку, у відсутності системи у цій роботі, відсутності імпульсів з боку керівництва вузів до встановлення таких контактів викладачами і науковцями.

5. Спрямованість навчального процесу на формування соціальної культури майбутнього фахівця.

Це без перебільшення, мабуть, “найтонкіша” складова і напрям реформування соціологічної освіти. Вона, як мені здається, потребує, вразі намагання досягти зрушень, високого професіоналізму викладача та його авторитету, спроможності створити сприятливу соціально-психологічну і творчу атмосферу в аудиторії тощо. Мабуть, вірно і те, що цій складовій якості освіти не щастить, вона ще не зайняла належне місце. Поширеною є думка, що взагалі це не є тим напрямком, на якому треба зосередити зусилля. А отже цьому виміру соціологічної освіти в реальній практиці майже не приділяється уваги. Але ж саме соціологія має ефективні інструменти формування соціальних


Сторінки: 1 2 3