Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



РЕФЕРАТ

На тему:

Історичний поступ. Еволюція соціальних систем

У вітчизняному суспільствознавстві узвичаєні два досить близькі тлумачення поступу (прогресу): філософський і соціологічний. У філософському розумінні прогрес (з лат. – рух уперед, успіх у починанні) – це одночасно тип і спрямованість розвитку від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Вважається, що термін “розвиток” є вживаним як у контексті характеристики соціальної системи в цілому, так і особливих її елементів – сфер життєдіяльності, структурно-функційної організації суспільства тощо.

У соціологічному тлумаченні прогрес означає сходження до більш складних форм соціальної організації. Конкретніше – це рух суспільства певними сходинками: суспільно-економічними формаціями, стадіями чи фазами.

У світовій філософській і соціологічній думці теж немає єдиних поглядів на дану проблему, хоч розглядатися вона почалася ще з глибокої давнини. Зокрема, вже давньогрецькі мислителі стверджували, що зміни у суспільстві відбуваються у певному напрямі або порядку. Стосовно визначення самих напрямів, існували два протилежних погляди. Одні вважали, що зміни є циклічними, інші – лінійно спрямованими. У контексті першої точки зору історія поставала як процес поступового або прискореного повернення до початкової фази. Суспільний розвиток обмежувався рухом по замкнутому колу, вічним повторенням. В іншому ж випадку він тлумачився як послідовна зміна подій і станів цілеспрямованого характеру.

Своєрідною спробою синтезувати ці підходи є гегелівсько-марксистська концепція прогресу. Останній розглядається як повернена до початкового стану, але на більш високому рівні.

Методологічною основою такого підходу є закон подвійного заперечення, коли таке заперечення містить, разом з тим, збереження всього позитивного, набутого у попередньому русі. Тут соціальний поступ є не замкнутим циклом, а діалектичною спіраллю, яка утримує в собі водночас і подібне, і відмінне. Рух історії в марксизмі показаний як сходження по ступенях суспільно-економічних формацій (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична). В їх основу покладено певний спосіб матеріального виробництва, який саме і утримує рушійні сили історичного прогресу: суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, які на соціогруповому рівні персоніфікуються класовими антагоністами. Формою переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої вважається соціальна революція. В основі останньої лежить класова боротьба. Вершиною історичного прогресу є комуністична формація. Отож, історичний процес постає як рух від первісного суспільства до комунізму через класово-антагоністичні формації, класову боротьбу і соціальні революції. Матеріальне ж виробництво є критерієм історичного прогресу (відповідність виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил) та його імманентною ціллю.

Серед сучасних зарубіжних соціологів досить поширеною є думка про локальний (регіональний) характер історичного поступу. Найповніше вона розглядається в концепції А. Тойнбі. Історія тут виглядає сукупністю автономних цивілізацій, кожна з яких народжується окремо, самостійно проходить певну стадію еволюції (росту, ускладнення і розгортання) і помирає, вичерпавши свої цивілізаційні можливості.

В історії філософської та суспільно-політичної думки були і такі течії, котрі заперечували прогрес у плані розгляду його як позитивного (бажаного, сподіваного) історичного поступу. Такою точкою зору є релігійне, зокрема, християнське бачення світу як руху від золотого віку до страшного суду. Заперечував моральний прогрес людства Ж.-Ж. Руссо. Прибічники психоаналізу відмовляють соціальному поступу, вважаючи, що культура є лише системою зростаючого репресивного пригнічення природних, а тому – вільних, проявів людського єства (перш за все сексуальних інстинктів).

Заперечував розвиток, зокрема, західноєвропейського суспільства, А. Шпенглер. Існують і ряд “феліксологічних” концепцій прогресу. Вони заперечують історичний прогрес на тій підставі, що він не збільшує обсяг людського щастя, не веде до більшого суб’єктивного задоволення людини своїм буттям.

У тлумаченні прогресу найчастіше використовується принцип стадіальності. Історія тоді подається як ряд незворотних фаз або стадій, які суспільство обов’язково має пройти. У концепції О. Конта розрізняються такі стадії: релігійна, метафізична і позитивна. У марксизмі, як уже відзначалося, це суспільно-економічні формації. Морган розглядає такі стадії, як дикість, варварство і цивілізація. У кінцевому результаті, в контексті даних методологічних підлодів, історія набуває певного змісту, кінцевої мети, чимось означеного руху. Це дозволяє, певним чином, теоретично концептуалізувати і впорядкувати матеріал, але надає історії телеологічного спрямування (руху до


Сторінки: 1 2 3 4 5