Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



РЕФЕРАТ

на тему:

“Індивідуальна свобода

як передумова самовизначення особистості”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і структура свободи

2. Структура свободи особи

3. Історична необхідність і свобода особи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Людина - це не пасивний продукт обставин, а суб'єкт своєї життєдіяльності, народжується й живе в історично сформова-ному середовищі, за умов історичної необхідності, але людина тому і є людиною, що сама визначає своє ставлення до того, що її оточує: природи, держави, власності, моралі, культури, зрештою, до самої себе.

Саме людина приймає остаточне рішення щодо своїх дій та поведінки, які залежать як від об'єктивних обставин її існування, так і від рівня її свідомості, почуттів та волі. Рішення може бути вірним, невірним або суперечливим. Дії особи мають також різний ступінь адекватності щодо об'єктивного плину історичної необхід-ності. Це позначається на суспільному визнанні особи. І хоч безпо-милкове суспільне визнання має суперечливий, історично зумовле-ний характер, філософія поділяє особи різного соціального типу, психологічного складу, характеру, темпераменту тощо на три від-носно самостійні категорії: рядову, історичну, видатну особу.

Усі ти-пи особи живуть і діють у певному історичному середовищі, їх твор-чість має соціальне (й природно) детермінований характер, зумовлена економічними, соціальними, культурними, психологічними чинни-ками.

Творчість спрямована на створення якісно нових матеріаль-них і духовних цінностей, які мають суспільне значення, творчість не може реалізуватися поза свободою волі всіх дійових осіб історич-ного акту. Без свободи не може бути прориву у невідоме відкриття нового в пізнанні, творення оригінального на практиці.

Індивідуальна особа виступає ключовою передумовою самовизначення особистості.

1. Поняття і структура свободи

Свобода - самовизначення духа, свобода во-лі, здібність діяти у згоді з самим собою і не визначатися зовнішніми обставинами. Свобода особистості - це і питання про свободу волі, і про вибір, і про взаємозв'язок різних компонентів структури особистості: во-льового, раціонального, ціннісного. Свобода також тісно зв'язана з проблемою відповідальності. Тривалий період за певних умов у віт-чизняній філософії панувала точка зору, що свобода є усвідомленою необхідністю. Джерела ідей йдуть до філософських концепцій сво-боди Спінози, Гольбаха, Фейєрбаха, Маркса. Свобода людини пода-валася як чітко вписана в систему зовнішнього соціального і при-родного визначення, де особа мала лише право усвідомити необхідність і діяти у її межах. Адже саме свобода за внутрішньою суттю тільки й може надати можливість людині бути і залишатися самою собою і не підкорятися обставинам. У зв'язку з цим треба розглянути най-більш концептуальні філософські теорії свободи особи. Такими є концепції Іммануїла Канта і Миколи Бердяєва [5, c.18].

Концепція свободи особи Іммануїла Канта і досі в філософії має велике теоретичне і гуманістичне значення, впливає суттєво на даль-ший пошук напрямку. Іммануїл Кант майже першим в історії філо-софії обґрунтував принципову різницю між причинністю духовного світу особи і причинністю світу зовнішнього, природно-матеріаль-ного. Людина, за Іммануїлом Кантом, не є тільки чуттєво-природна істота, а, по-перше, істота розумна і моральна. І як раз такій якості людини притаманна незалежність від визначальних причин світу зовнішньої необхідності. Ця незалежність і складає свободу люди-ни. Іммануїл Кант розводить свободу і необхідність як суті різних рівнів буття, зараховує зовнішню необхідність тільки до світу явищ, а свободу людини - до речей самих по собі, і тим самим визнає два види причинності: зовнішню і вільну. Дійсно, свобода людини нале-жить до складу речей у собі, з усіма притаманними їм філософськи-ми характеристиками. Свобода має різні поняття належного, що є фак-тором, що зв'язує причинність різних рівнів. Іммануїл Кант так пояснює зв'язок: належне, що ніколи ще не відбувалося зовні, може визначати діяльність людини і бути причиною її вчинків. Проявля-ється взаємообумовленість двох світів, а не тільки їх розбіжність. Своєрідне поле діяльності свободи - це моральність людини. У мо-ральності людини Іммануїл Кант бачить ту суттєву якість, що від-різняє і підносить особистість. Важливо, що філософ не моралізує і не вчить правилам моральності, а, навпаки, формулює принцип автономії моралі: все, що робить людина, повинно виходити, насам-перед, від її власних волі і розуму.

Оригінальну концепцію свободи волі особи створив


Сторінки: 1 2 3 4 5