Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Вступ

Іван Багряний – одна з постатей української культури, цікавих, перш за все, своєю суперечливістю й небажанням укладатися у звичні схеми. Деякі дослідники, зокрема Тарнавський О., Жулинський М. вважають його найпопулярнішим письменником української еміграції. Кожен його твір викликав гарячі дискусії, бо митець, вочевидь, порушував актуальні теми.

Постать Івана Багряного – одна із найяскравіших в українському письменстві першої половини і середини ХХ століття. Прикметний час, коли Іван Багряний прийшов у літературу. Це була пора репресій проти української інтелігенції, коли в літературі утверджується «ура – герой», а методи тоталітарного керівництва з політичної сфери переносяться на духовну. Але Іван Багряний був поетом за покликом душі і серця. Література, у його розумінні, – це тяжкий хрест, це страждання, боротьба і готовність до самопожертви, це духовне вдосконалення людини й утвердження в цілому світі правди.

Ще донедавна письменник був зовсім невідомий широкому загалу. У радянській Україні комуністична пропаганда таврувала його як ворога народу, запеклого антирадянщика і націоналіста, творчість його замовчувалася. Насправді Іван Багряний був мужнім патріотом, чесним, невтомним і безкомпромісним шукачем Правди.

Третя еміграційна хвиля закинула письменника в чужі краї, позбавила батьківщини, прирекла на постійні митарства за кордоном, але не зламала морально, як не зламали тюрми у довоєнний період. За кожним цим фактом – невимовні страждання, які органічно вплетені в драматичні долі героїв його творів. Це саме той випадок, коли особиста доля автора стала невід’ємним складником суті і змісту його творчості.

У 1920 – 1930-ті роки творчість Івана Багряного була негативно атестована пролетарськими критиками. Зарахувавши Івана Багряного до письменників – «попутників», М.Доленго відзначив психологічну розкиданість, неврівноваженість настроїв, егоцентричну тематику, декласовість; І.Михайленко відзначив пасеїзм, самоспоглядання. [цитую за 5;13].

Після 1990 року з’являються літературознавчі дослідження про Івана Багряного й на території України, є дисертаційні розвідки Т.Марцинюк та біографічна праця О.Шугая «Іван Багряний, або Крізь терни Гетсиманського саду». Т.Марцинюк досліджувала феномен трагічного на матеріалі прози Івана Багряного. Праця О.Шугая є спробою створити довідник із життєпису й творчості Івана Багряного від народження до кінця війни й початку власне емігрантського періоду його життя.

«Герої Івана Багряного більше сконструйовані до того, як, на думку письменника, має бути, ніж узяті з дійсності в повноті життьових проявів», - вважає Ю.Шерех [ 58; 219 ]. Це закономірно, оскільки письменник стоїть на виразно нереалістичних, навіть більше – романтичних позиціях. Письменник ставить людину – свого сучасника – у виняткові обставини, у протиприродні для неї умови і випробовує її ними. Івана Багряного цікавить, що розкривається в людині в екстремальних умовах.

Читаючи твори Івана Багряного, неможливо не зауважити, що герої схожі на самого автора. Його герої – це сильні особистості, інтелігентні люди. Таким є сам письменник. Це людина, яка не йде на службу владі, не займає угодницької позиції, не є «хамелеоном» і його герой теж. Це людина, яка здатна кинути виклик владі і має власні глибокі міркування.

Декларуючи свою незалежну світоглядну й естетичну позицію, Іван Багряний у передмові до поеми «Ave Maria» заявляє: «Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині – це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати. Не іменуй мене поетом, бо слово «поет» скорочено стало визначати – хамелеон, проститутка, спекулянт, авантурник, ледар…

Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею» [9; 136 ].

Саме цей монолог відкриває нам внутрішній світ письменника. Молодий автор прагне стати митцем, відчуває саме в цьому своє призначення.

Усі твори митця пройняті невгасимою вірою в людину, віра в те, що потворна радянська дійсність, пекло якої він показав у своїх творах, не знищила й не знівечила людський і національний дух українця. Вона, ця ідея, втілена в яскравих художніх образах головних героїв – молодих українців, людей героїчного характеру типу Григорія Многогрішного з «Тигроловів», Андрія Чумака із «Саду Гетсиманського». У


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23