Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








ЛЕКЦІЯ 2

Реферат

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ

1.

Основні історичні етапи Болонського процесу.

2. Передумови приєднання системи вищої освіти України до Болонського процесу.

3. Особливості організації навчального процесу у ВНЗ відповідно до Болонської декларації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В. Кременя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

2. Вища освіта і Болонський процес: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ М.Дмитриченко, Б.Хорошун та ін. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.

3. Довженко О. Сорбоннская и Болонская декларации: Информация к размышлению… // Вестник высшей школы: Alma mater. – 2000. - № 6.

4. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процессу у вищій школі. – К, 2005. – 239 с.

1. Основні історичні етапи Болонського процесу

Cеред новітніх тенденцій розвитку вищої школи не останнє місце посідає євроінтеграція вищої освіти, яка має на меті створення єдиного освітянського простору, головні принципи якого відображені в документах Болонського процесу.

Болонський процес — це система заходів європейських державних уста-нов (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських орга-нізацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформу-вання національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до 2010 р. європей-ського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспро-можності європейської вищої школи. Нині Болонський процес — це 45 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтег-руватися (див. табл.1).

Табл.1

ЗАЛУЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ У БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

Рік підписання Болонської декларації | Назва країни

1999

(Болонья) | Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція

2001

(Прага) | Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія

2003

(Берлін) | Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія

2005

(Берген) | Україна, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова

Країни, які не є учасницями БП | Білорусь, Монако, Сан-Марино, Югославія

Як показує аналіз інтеграційних процесів вищої школи в Європі, форму-вання ідей її європеїзації почалося майже півстоліття тому, задовго до черв-ня 1999 р. Болонська декларація не виникла раптово. Вона — результат узагальнення, цілеспрямованого колективного осмислення об'єктивних соціально-економічних і політичних процесів і їх взаємодії з освітніми системами. Це — ще один доказ того, що знання, наука і навчання є не лише загальнолюдськими потребами, а й результатом зусиль багатьох людей і країн. їхні досягнення і здобутки мають бути загальнолюдським надбанням, вони не можуть бути ізольованими, замкненими ні за своєю природою, ні за сутністю.

Отже, Болонський процес мав свою передісторію та суто історію, які скла-даються з трьох основних періодів кожна.

Перший період передісторії Болонського процесу датується 1957-1982 рр. Початком можна вважати Римський договір 1957 р., за яким діяльність ЄС у галузі освітньої політики обмежувалася заохоченням співпраці між державами-членами без втручання у зміст навчального процесу й організацію освітніх систем окремих країн, поважаючи їхню культурну та мовну різноманітність. Водночас із розширенням масштабів міграції робочої сили актуалі-зується питання щодо порівняння освітніх систем із метою стандартизації до-кументів про рівень їхньої освіти та забезпечення взаємовизнання дипломів про освіту.

У 1967 р. відбулася перша Європейська спільна конференція міністрів освіти, яка започаткувала складний і суперечливий процес вироблення єдиного загальноєвропейського підходу до вищої освіти. Попередньо, на двох асамблеях Постійної Асоціації ректорів європейських університетів у 1959 р. у Ді-жоні й у 1964 р. у Геттінгені, їхні учасники розглядали питання: у чому ж має полягати навчання студентів як «європейців» у таких галузях знань, як со-ціальні, гуманітарні й економічні науки інше та ін.

Важливі також документи конференції міністрів освіти 1971 р., які визначили п'ять головних положень загальноєвропейського виміру в освітніх системах, а саме: взаємне визнання дипломів; обґрунтування ідеї формування Європейського університету; кооперація в розвитку вторинної вищої освіти; створен-ня європейського центру розвитку освіти;


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9