Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



УДК 37

УДК 37.013.42:130.2

А. О. РИЖАНОВА

«ХЛОПЦІ САВОНАРОЛИ» ЯК ПЕРШИЙ ДОСВІД СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЧЕРЕЗ ДИТЯЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Аналізується у філогенезі процес становлення дитячих організацій як фактора соціалізації нової генерації.

Ключові слова: «хлопці Савонароли», дитячі організації у філогенезі, соціалізація нової генерації, фактори соціалізації.

Анализируется в филогенезе процесс становления детских организаций как фактора социализации нового поколения.

Ключевые слова: «ребята Савонаролы », детские организации в филогенезе, социализация нового поколения, факторы социализации.

The process of formation of children organizations as a factor of socialization of new generation is analyzed in philogenesis.

Key words: «Savonarola boys», children organizations in philogenesis, socialization of new generation, factors of socialization.

Досвід позитивної соціалізації нового покоління через дитячо-юнацькі організації поширився в індустріальному суспільстві зі становленням скаутизму, проте, історія знає факт середньовіччя, коли дітьми маніпулювали в організації для впливу на соціальні стосунки в мікросоціумі, зокрема на батьків. У інформаційну добу об'єктивно провідною віковою соціальною групою стає молодь, яка швидше адаптується до соціокультурних змін та продукує нові знання, інформацію — головне джерело розвитку людства нової епохи. Отже, від ефективної соціалізації дітей та молоді, зокрема: формування їхньої духовності та соціальної спрямованості на творчість, толерантність, інтеграцію, залежатиме майбутнє світу. Дитячі та юнацькі організації надають можливість новій генерації самоусвідомитися як реальний соціальний суб'єкт, самовизначитися зі своїми новими соціальними ціннісними орієнтаціями та почати самореалізовуватися. Тому в умовах гуманізації та демократизації суспільства актуальності набувають саме дитячі організації та рухи, що викликає в соціальних педагогів необхідність вивчення як позитивного, так і негативного досвіду соціалізації в дитячо- юнацьких об'єднаннях для запобігання антисоціальному розвиткові наших соціальних нащадків.

Про нагальну необхідність дослідження означеної проблеми свідчить зростаюче коло науковців, що її вирішують, а саме: В. Барабаш, М. Бая- новська, С. Бобришева, І. Валгаєва, А. Волохова, В. Головенько, В. Кулик, Л. Легошина, Н. Онищенко, О. Панагушина, М. Піддубна, Ю. Поліщук,

Г. Сабітова, С. Харченко, С. Чернета, Л. Ярова та інші. Проте історію виникнення дитячих організацій у філогенезі досліджено недостатньо, тому метою нашої публікації є аналіз у філогенезі, з соціально-педагогічної точки зору, процесу становлення дитячих організацій як фактора соціалізації нової генерації.

Перш ніж охарактеризувати першу дитячу організацію, слід нагадати, що гуртова соціалізація дітей була єдино можливою за первісних часів. Лише приблизно за 9 тис. р. до н.е. виникнення сім'ї примусило дітей одного покоління «розлучитися». Внаслідок соціального розшарування безпосередня життєдіяльність і підготовка до «дорослого» життя починають дедалі більше віддалятися один від одного. Єдине колективне виховання дітей поступово змінювалося на сімейно-станове, у цілях, змісті, формах і методах якого віддзеркалювалися майновий і соціальний стан родини в общині [10].

Процес домінування сімейно-станового соціального виховання підлітків та юнаків відбувався суперечливо. З одного боку, модифікувалася організація сімейного виховання, з іншого — воно доповнювалося формами виховної діяльності, що контролювалися общиною. У епоху розпаду первісного суспільства виник такий соціально-виховний феномен, як виховательство, котрий сприяв подоланню суперечностей у племінному і сімейному вихованні, збереженню традиції колективного соціального розвитку підлітків.

Виховательство (аталичество, годувальництво) — звичай виховання дітей поза рамками рідної сім'ї — було поширене в багатьох народів (у деяких — до середини XVIII ст. [1, 11] ). Серед причин його виникнення науковці вважають такі: «консолідація племінного суспільства на противагу руйнуванню його класовою нерівністю; зміцнення родоплемінних зв'язків не лише завдяки кровнородинним, а ще й квазіродинним стосункам (за допомогою соціальної педагогіки); регенерація зв'язків конкретної родини з батьківськими і материнськими родами; намагання не розбещувати дітей і уникання суперництва між дорослими і дітьми; збереження первісної спільності дітей в умовах відокремлення родинних малих груп; здобуття додаткових знань, набуття навичок, які не могла надати рідна сім'я тощо» [1, 10].

На виховання віддавали в родину рівного або вищого соціального статусу. Діти вождів виховувалися в сім'ї вельможної людини, на рівень нижчої. Соціальний розвиток підлітків та юнаків ґрунтувався у виховательстві не на певному стані батьків, а саме на соціальному вихованні, зокрема в колективі однолітків. Його засобами були навчання традиційних сказань і магії, релігійних ритуалів і моральних максимумів, військових мистецтв і музики, правових норм і різних ремесел [1].

Досвід колективної соціалізації підлітків та юнаків чоловічої статі намагалися відновити в античності, використовуючи школу. У Лакедемонській

державі з семи років хлопець залишав родину і починалося суспільно-державне, по суті «публічне» (Л. Модзолевський [9]) виховання в школі- казармі, яка існувала на кошти держави. Та цей заклад і не був школою в сучасному розумінні, радше він походив на «будинки для молоді» первісного суспільства [5] для виховання соціальної людини. Проте змістом виховання в них була підготовка до військової справи, на відміну від первісного суспільства, де набували певних трудових навичок, умінь, ознайомлювалися з обрядами.

Компенсуючи відсутність сімейних виховних впливів після семи років, у Спарті, мабуть уперше, цілеспрямовано використали наставництво в соціальному вихованні нової генерації, зокрема і дівчат. Дорійці звичайно доручали менших дітей юнакам, які були і товаришами, і вихователями для них. Кожний юнак мав свого опікуна, натхненника серед старших за них. Вихователів з вихованцями пов'язували не економічні інтереси чи обов'язок, а взаємна повага, дружба. Вихователь був не просто взірцем для дитини — вона хотіла наслідувати його, тому виховання було взаємним. Через дружбу з дорослішими діти, юнаки отримували уявлення про поняття гідності, справедливості, честі, патріотизму тощо, а доросліші за них мали підтримувати свої чесноти на взірцевому рівні [9].

Середньовіччя є епохою, коли, серед іншого, виникла перша дитяча організація, яку очолював священик Джіроламо Савонарола (1452-1498 ). Справа в тому, що з XIII-XIV ст. під вихованням дедалі частіше розуміють лише релігійний (оскільки релігія визначала будь-який напрям життя в християнській імперії Європи) розвиток саме дітей. І цьому є логічне пояснення — більшість народів, а значить, і дорослих, вже християнизовані, отже, справа лише за новою генерацією. Релігійні проповідники, які були досить популярні і значно поширилися з середини XIV ст., намагалися впровадити модель авторитарного, патріархального ригористичного виховання. Ця модель ґрунтувалася на традиції, авторитеті і Божій волі. Найпоширенішими стають проповіді на сімейні теми, оскільки саме на родину покладалася відповідальність за християнизацію, а в середньовіччі це означало олюднення молоді. У сімейному вихованні дітей домінували провідні «чесноти» — страх і любов до Бога, рабська покора і шанування батьків, слухняність і смиренність у соціумі. Для дівчат додається — «сором у світі, який коштує більше, ніж усе золото світу», і «усвідомлення своєї провини» [4, с. 59].

Проте релігійно-політичний діяч, теолог Джіроламо Савонарола намагався об'єднати дітей, щоб протиставити їх батькам у релігійному вихованні. Експериментальна спроба, уникаючи батьків, звернутися з проповідями безпосередньо до дітей, молоді, була зроблена наприкінці XV ст. і закінчилася повним крахом. Викликана вона була ідеєю Дж. Савонароли побудувати через політичні реформи у Флоренції «град Божий», царем якого стане сам Христос. Безрезультативність його практичних намагань,

на думку експериментатора, зумовлювала порочність дорослих. Тоді Савонарола протиставляє простоту і благочестя підлітків витонченості в гріхах батьків. Він зробив замах на «святе святих» — на покору дітей батькам (яку протягом багатьох століть плекала церков), закликавши виступити дітей проти батьків і матерів: «Не бажайте наслідувати вказівкам своїх дурних батьків! Коли вам говорять: «Не йди до проповіді, не стрижи волосся, коли вас хочуть зробити похітливими, — не підкоряйтеся їм! ...Не намагайтеся бути, як ваші погані батьки, зверніться до Бога, а ви, дівчата, не уподібнюйтесь вашим матерям» [8, с. 170-171].

Щоб досягти зазначеної мети, брат Джіроламо спробував через підлітків вплинути не лише на батьків, але й дорослих у цілому. Тому, використавши прагнення молоді до соціальної активності, створив першу у філогенезі, зокрема у Середньовіччі, дитячу організацію.

Склад її був різним за віком, статтю, соціальним станом батьків, тому навіть жорстка дисципліна в системі організації дітей, скопійованій з принципів устрою влади у Флоренції, не допомагала з наведенням там ладу. Досвід організації «хлопців Савонароли» продемонстрував небезпеку для суспільства і для самої молоді використання дітей у політичних цілях дорослих. Дитячі загони виявили жахливі зловживання, виконуючи обов'язки щодо виправлення звичаїв жителів Флоренції. Маніпулюючи дітьми, Савонарола вимагав від них вигнання з міста содомитів, ігроків, куртизанок, лихварів. Стосовно тих, хто чинив опір, вживали крайніх заходів — навіть спалення на вогнищі, до тих, хто лихословив — тортури з вириванням язика, в куртизанок висмикували ніздрі [8, с. 172]. Зрозуміло, що при таких «завданнях» контроль над дітьми зберегти було неможливо, тому закінчилося це все бійками між «хлопцями брата» та дитячими загонами супротивників Савонароли. Його «опікування» дітьми «сповіщало» про початок жорсткого консерватизму релігійного (соціального за суттю) виховання, зокрема стосовно молоді.

Позитивним (оскільки середньовічна дитяча організація під керівництвом Д. Савонароли радше калічила душі хлопців) елементом теорії та практики соціальної педагогіки індустріальної доби став дитячий рух. Фахівці стверджують [3], що ідея сучасної дитячої організації, яка діяла з урахуванням інтересів дітей, і продовжувала соціально-виховний процес поза школою та родиною, належить американському письменникові Ернсту Сетон-Томпсону. Саме він у 1901 р. заснував дитячий природоохоронний рух «знавців лісу», запропонувавши сільським підліткам на вихідні пожити життям «справжніх» індіанців.

Очевидно, створення дитячої організації було вимогою часу, оскільки військовий у минулому Р. Баден-Пауелл (22.02.1859-1941), взявши за основу ідею американського письменника, воєнізувавши її докорінно, створив з часом усесвітню організацію скаутів (англ. буквально «розвідник»). Скаутизм не заміняв родину, школу, релігійні й інші соціальні інститути

суспільства, а доповнював їх соціалізуючий вплив, заповнюючи «вільне» місце в соціальному вихованні. За Г. Грібановою, «батько» скаутизму так зазначав мету дитячо-юнацької організації: «Зробити внесок у розвиток молодих людей, у розкриття повною мірою їхнього фізичного, інтелектуального, соціального і духовного потенціалу, як індивідів, відповідальних громадян і членів своїх місцевих, національних та інтернаціональних товариств» [3]. Система виховання скаутизму за суттю є самовихованням дитини в колективі через взаємопов'язані методи присяга та закон; навчання дією; робота в малих групах; прогресивні і стимулюючі програми діяльності (відповідно до етапів поступового гармонійного розвитку, які ґрунтуються на інтересах дітей та наближені до природи); система відзнак (відповідно до здобутих знань, набутих умінь, навичок). Отже, Р. Баден-Пауелл врахував практично всі психовікові


Сторінки: 1 2 3