Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



свідомі члени сокільської організації на заклик свого проводу стають під сокільський прапор.

В історії галицького сокільства початку XX ст. чимало яскравих сторінок пов'язано з діяльністю його керівників Альфреда Будзиновського (1871-1942) та Івана Боберського (1873-1947). Альфред Будзиновський головував у товаристві 1901-1908 pp. і був організатором сокільсько-січового руху й туризму в Галичині, автором статей на туристичну тему, порадника "Туристика" (1909) і підручника "Пожарник". А. Будзиновський організував руханії та протипожежні курси у Львові і в повітах, направляв інструкторів по всьому краю. А. Будзиновський організував у 1901 учительський гурток. З вересня 1901 р. провід цього гуртка перебрав проф. Іван Боберський, тодішній другий голова товариства "Сокіл" [3, 62-74].

За період головування Альфреда Будзинського було створено Вищий Музичний Інститут у Львові, перші українські "Галантерейно-паперові Базари" у Львові, Станіславові й Стрию, "Українська Накладна Нот" та "Сокільський Театр" у Львові.

З утворенням сільських сокільських товариств українське гімнастичне товариство "Сокіл" набуло могутньої організації.

Особливого розмаху діяльності українською сокільства надав Іван Боберський. Діапазон діяльності цього штатного діяча в галузі фізичного виховання був широким. Він був талановитим пропагандистом, просвітителем, організатором спортивного та сокільського руху в Галичині; завдяки особистій ініціативі І. Боберського в 1911 p. була розпочата "Соколом-Батьком" акція викупу земельної площі для спортивного майдану, а пізніше – стадіону для українського населення. Ця подія мала позитивний вплив на сокільський та спортивний рух. Ідея Боберського про реальну можливість плекання духовних і фізичних сил, організацію молоді згуртовувала людей [3, 62-74].

Окрім придбання нерухомого майна (сокільського дому на вул. Руській, 20, у Львові; сокільських домів у Денисові, Станіславові, Коломиї, Жидачеві, Стриганцях; спортивних площ у Львові, Тернополі, Винниках, Станіславові), український "Сокіл" придбав і багато іншого майна своїм товариствам: велику кількість протипожежного приладдя, гімнастичних приладів, влаштування руханкових домівок, сотні прапорів, десятки власних оркестрів.

1.2. Січовий рух в Україні

5 травня 1900 p. д-р Кирило Трильовський заснував в селі Завади Снятинського повіту першу "Січ", руханково-пожарне (протипожежне) товариство. Ця дата є важливою історичною подією в житті українського народу, і її належить поставити на рівні з іншими славними датами нашої історії. Того ж дня несподівано пробудилась й ожила над Черемошем світла традиція Січової слави, загорілась, пригашена ворогами, іскра Січової ідеї та вибухнула ясним і могутнім полум'ям, яке освітило і привернуло до нового життя весь український народ [3, 62-74].

Нова Січ стала дитиною того самого Запорожа, що там, над Дніпром, в серці України, сотнями років стояло на сторожі волі та незалежності України. Заснування першої ''Січі" в Завалі – це початок славною січового руху, величного походу й енергійної праці тисячі новітніх запорожців, які, пов'язавши перервану нитку традиції, відродили гордий і сміливий дух Запорозької Січі.

Бойовий і товариський дух історичної Січі, січові звичаї, давні назви січових старшин (кошовий, осавул, писар, обозний та ін.), історичні козацькі та нові січові пісні, військовий порядок, демократичні принципи організації, товариська солідарність, гуманність і висока громадська мораль, культурна поведінка, боротьба проти пияцтва, праця над власною освітою, а понад усе – патріотичний обов'язок посвятити і пожертвувати для української справи, горде почуття приналежності до великої, культурної нації із славною історією та віра у власні сили – все це створювало зміст духовної і культурно-виховної мети "Січей". Вони виконали історичну місію національної школи, яку пройшли тисячі людей і нашої селянської молоді [3, 62-74].

Руханковий характер "Січей" і їх традиційний зв'язок із давнім січовим військом надавав їм вигляду військової організації, де проводилась військова муштра, марші, руханкові і протипожежні вправи, до чого зобов'язувала товариська дисципліна, послух обраній старшині. Символічні топірці означали зброю, а перевішана через плечі малинова стрічка з написом "Січі" даної місцевості була гордою відзнакою приналежності до великого січового братства. Гордо крокуючи, січові чоти й сотні з січовою піснею на устах десятки кілометрів йшли на своє Повітове або Крайове Січове Свято; оркестрами, прапорами викликали в українців почуття гордості, а в чужинців – пошану до нашого народу. А та чудова, життєрадісна й бадьора січова пісня,


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14