Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему

Інфраструктура ринку фінансових послуг

План

1. Банківські інформаційні технології

2. Проблеми реєстраторського сегмента ринку цінних паперів

Література

1. Банківські інформаційні технології

У 60-х – 80-х роках у багатьох банках світу спостерігалося значне збільшення потоків і обсягу операцій. Обчислювальні можливості та потужності мереж і систем обробки інформації були дуже малими.

Кінець 80-х – початок 90-х років привів до необхідності створювати електронне банківське середовище, оскільки значна кількість банків почала сприймати комп’ютерні системи, телекомунікаційні мережі та інформаційні технології як могутню стратегічну зброю, яка допоможе їм краще обробляти, передавати і зберігати банківську інформацію, швидше обслуговувати клієнтів і значно випередити конкурентів.

У 90-ті роки через послаблення державного регулювання банківської діяльності все більшого значення набуває застосування технології для розв’язання потреб банківської справи. Якщо в минулому банки мислили категоріями «даних», то тепер мова йде про «інформацію». Стає зрозумілим, що володіння інформацією та уміння опрацьовувати її за допомогою сучасних інформаційних технологій, є рівнем, при якому володіння інформацією може використовуватися як стратегічна зброя. Для досягнення цього потрібно забезпечити миттєвий доступ користувачеві до інформації з будь-якого джерела, в будь-який час, із будь-якого місця країни.

Початок процесу комп’ютеризації банків у світі відносять до 60-х років, коли з’явились перші автоматизовані системи бухгалтерського обліку, обробки рахунків клієнтів і платежів за чеками.

Уже в 70-ті роки банки зробили дуже багато, щоб наблизитись до клієнтів, перейти на співпрацю з клієнтами, а не з рахунками. Телекомунікаційна техніка в цей час забезпечила можливість обслуговувати клієнта в будь-якому відділенні банку незалежно від місця знаходження його рахунку.

80-ті роки ознаменувалися значними успіхами у введенні «електронних» грошей. З’явились банківські автомати. Їх широке застосування призводить до скорочення поточних розходів, зменшення чисельності касирів і прискорення часу доступу клієнтів до своїх вкладів.

У цей час були створені банківські системи для обслуговування клієнтів удома. При їхній допомозі стало можливим:

- зробити запит по телефону про інформацію в банківському комп’ютері і отримати відповідь синтезованим людським голосом;–

отримати термінове повідомлення про залишок грошей на рахунку, проконтролювати їх рух і т. ін.

Це сприяло створенню нової технології банківського обслуговування.

На сьогоднішній день в Україні гостро відчувається нестача спеціалістів банківських технологій, немає відповідної технічної та навчальної літератури з банківських електронних систем. Зарубіжний книжковий ринок у цій галузі теж не дуже насичений, тому що системи електронних платежів не є широко тиражованим комерційним продуктом з однієї сторони, а з іншої – і розробники, і користувачі зовсім не зацікавлені розкривати окремі технічні деталі системи, щоб не «навчити» потенційних зловмисників.

Упровадження в практику банків сучасних безпаперових комп’ютерних технологій, систем електронних платежів без серйозних зусиль, суттєвих затрат, загального підйому культури банківського виробництва і правопорядку неможливе. Але очевидно одне, що з кожним днем будуть зростати потенційні можливості використання програмного забезпечення при прийнятті рішень у банківській справі, а це призведе до необхідності залучення спеціалістів і їх знань для швидкого переходу на сучасне банківське інформаційно-технологічне обслуговування в Україні.

Сучасні можливості банківських інформаційних систем. Аналіз практики показує, що в зарубіжних банках інформаційні технології охоплюють тепер усі аспекти банківської справи, зокрема забезпечують:–

клірингові операції (взаємні розрахунки банків);–

торгові операції та маркетинг, управління касовими ресурсами;–

управління діяльністю банку;–

кредитні операції, включаючи аналіз заявок клієнтів на їх кредитоспроможність;–

системи електронних платежів (8^ІРТ);–

використання банківських автоматів;–

банківські операції по телефону і обслуговування вдома;–

використання різних платіжних карток;–

електронну пошту і канцелярію;–

безпаперовий документообіг у банку і при взаємодіях центр – філіали, банк – клієнти;–

фондовий ринок і операції з цінними паперами;–

аналіз інвестицій і фінансового ринку–

автоматизацію розрахунків у торгових точках.

Автоматизація банківської справи передбачає широке використання комп’ютерних інформаційних систем у банках, автоматизацію обробки платіжних документів у відділах, які працюють з клієнтами, в операційних відділах, а також автоматизацію фінансових операцій у рамках міжнародного банківського бізнесу.

Автоматизація банківських операцій дозволяє:–

виконувати безпаперові платіжні операції з мінімальним залученням праці людей і скороченням організаційних витрат;–

проводити обробку платежів переважно в реальному часі, за виключенням підведення бухгалтерських звітів у кінці дня і звітності за ними;–

прискорювати обмін інформацією між банками і клієнтами, банками і їх відділеннями за допомогою комунікаційних ліній зв’язку;–

мінімізувати типові види банківського ризику (втрата документів, помилкова адресація, фальсифікація платіжних документів та ін.);–

забезпечувати керівників стратегічними оцінками положення банку в умовах конкуренції, організації роботи і кадрової політики.

І найважливіше те, що банківські комп’ютерні системи відрізняються від інших, у першу чергу тим, що інформація, яка опрацьовується ними, повинна бути надійно захищеною від сторонніх зазіхань, а сама система повинна мати властивості підвищеної життєвості та безвідмовності в роботі.

2. Проблеми реєстраторського сегмента ринку цінних паперів

Унікальність стану фондового ринку в Україні полягає в тому, що він склався, насамперед, завдяки проведенню масової приватизації. Внаслідок цього в Україні з’явилось близько 28 млн. власників акцій; найбільш поширена вартість пакета такого інвестора складає 10 грн. Крім того, сертифікатна приватизація не приносила конкретному акціонерному товариству – приватизованому підприємству – ніяких додаткових капіталів, що призводить до незацікавленості емітентів у своїх акціонерах; проблема ще більше ускладнилася у зв’язку з вимогами нормативних документів щодо передачі реєстрів незалежним реєстраторам.

Формат «Excel», обраний розробником програмного продукту «Український фондовий дім» для складання звітності, є незручним для імпортування та експорту інформації, сам програмний продукт був недосконалий, вводилися нові версії, через що ДКЦПФР примушувала реєстраторів складати звіти по декілька разів за один звітний період, що суттєво збільшувало операційні витрати реєстратора.

Всі названі проблеми значною мірою відбивалися на технологічній перенавантаженості системи реєстру власників іменних цінних паперів унаслідок великої собівартості послуг реєстраторів. Інколи оптимально прорахований платіж за перереєстрацію невеликого пакета акцій перевищує вартість такого пакета.

Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» створив базу для певної реорганізації ринку реєстраторських послуг, але частина питань ще законодавчо не впорядкована.

Функції, права та обов’язки реєстраторів врегульовані недостатньо. На реєстраторів державними органами (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет) покладені невластиві функції (наприклад, контроль за підставами для здійснення угод, контроль правоздатності інвесторів, додержання інвесторами вимог антимонопольних застережень тощо). Реєстратори діють в умовах неврегульованості проблеми обігу сертифікатів, дуже низьких номінальних вартостей цінних паперів, неплатоспроможності емітентів.

Проблемою реєстраторського сегмента фондового ринку є так звані «кишенькові реєстратори» – реєстратори, засновані емітентами при бажанні зменшити свої витрати (оскільки реєстратори є «своїми» структурами), при необхідності для менеджменту акціонерних товариств контролювати процес перерозподілу власності на такі акції на вторинному ринку і, можливо, втручатися у цей процес. «Кишенькові» реєстратори стали поширеним явищем унаслідок не дуже високих вимог до ліцензування реєстраторської діяльності. Проте через відсутність економічного підґрунтя у «кишенькових» реєстраторів вони, крім окремих випадків, занепадають самі, стають важким тягарем для емітентів.

В Україні відсутній інститут трансфер-агентів як осіб, уповноважених реєстратором на прийом документів для перереєстрації та видачі документів про здійснену перереєстрацію. Відсутність такого інституту позначається на необхідності для інвесторів безпосередньо спілкуватися з реєстратором, що суттєво збільшує їхні витрати. Недостатньо врегульовані питання відкриття та діяльності підпорядкованих підрозділів реєстратора (філіалів). Ця ситуація практично призвела до відсутності філіалів у реєстраторів, крім банківських установ, які природно мають філіальну мережу.

Реєстраторський сегмент піддавався загальнополітичним ризикам. Вони виникали внаслідок спроб створити супермонополізованого реєстратора на базі мережі центрів сертифікатних аукціонів, а потім – на базі Української державної кредитно-інвестиційної компанії. За допомогою останньої була здійснена спроба побудувати дворівневу систему з обслуговування акцій найбільших підприємств України – ввести додаткову контрольну ланку.

Стимулювати реорганізацію має проголошення реєстраторської діяльності, введення жорстких вимог до передачі реєстрів, стимулювання переходу транзакцій за найбільш ліквідними цінними паперами у ланку депозитарій – зберігач.

Загальна кількість реєстраторів повинна зменшитись, насамперед, через припинення діяльності неспеціалізованих та «кишенькових» реєстраторів, припинення діяльності з ведення реєстрів більшістю банків. Необхідно встановити більш жорсткі умови щодо ліцензування реєстраторів із метою обмеження зростання їх кількості. 

Слід впорядкувати нормативну базу щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів виходячи з принципів: нормативні документи повинні чітко передбачати всі можливі випадки транзакцій; внесення записів до реєстру здійснюватиметься лише на підставі передавального доручення (або індосаментного напису) та сертифікату; діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів повинні бути безризиковою або низькоризиковою; видачу та погашення сертифікатів повинні здійснювати тільки реєстратори (можливо, крім обміну сертифікатів на тимчасові свідоцтва); підтвердження підписів на документах, що застосовуються у системі реєстру, здійснюватиметься в рамках програми, яка охопить усіх учасників національної депозитарної системи та передбачатиме чітку систему гарантій у ризиках; проведення процедур у системі реєстру відбуватиметься за допомогою стандартизованих форм документів за чітко встановленими технологічними процедурами; інформація щодо особових рахунків і реєстрів у цілому є таємницею особи зареєстрованих громадян і не підлягає розкриттю, крім випадків надання на це санкцій прокурорами.

Названі принципи дозволять значно спростити систему реєстру, здешевити її, підвищити довіру до реєстраторів з боку інших учасників фондового ринку.

Зростає потреба у технологічній співпраці та гармонізації відносин між реєстраторами та депозитаріями і зберігачами. Неприпустимими є прояви неповаги одних до інших як до міжгалузевих конкурентів. Оптимізація відносин між реєстраторами та депозитаріями і зберігачами може відбутися під час реалізації програми електронної перереєстрації та відпрацювання процедур обліку в системі реєстру номінальних утримувачів депозитарних установ.

Процес реорганізації компаній реєстраторів відбуватиметься декількома засобами: зміцнення існуючих професійних реєстраторів за рахунок інших компаній; поглинання та злиття існуючих компаній з більш міцними; перепрофілювання діяльності реєстраторів на реєстраторську діяльність як виключну з високою оперативною концентрацією; припинення діяльності нерентабельних неконкурентоспроможних реєстраторів з організованою або стихійною передачею реєстрів, що вони вели іншим реєстраторам; припинення діяльності з ведення реєстрів компаніями, які, виходячи з корпоративних інтересів, не побажали перепрофілювати свою діяльність на реєстраторську як виключну, з організованою передачею їхніх реєстрів іншим реєстраторам.

Процес реорганізації повинен відбуватися в межах чинного законодавства та без потрясінь. Для цього необхідно розробити методичні рекомендації з реорганізації реєстраторського сегмента, забезпечити достатню інформованість компаній, що бажають злитися, або бути поглинутими, або виступити в якості особи, що поглинає.

Припинення діяльності з ведення реєстрів певною особою (незалежно від причин) не повинно відбитися на емітентах чи зареєстрованих особах, неприпустимою є втрата реєстрів. Для цього необхідно чітко встановити процедуру передачі реєстрів, контролювати її додержання та жорстко карати за її порушення, а також проводити широку роз’яснювальну роботу серед реєстраторів та емітентів. Названі позиції повинні забезпечити безпроблемний розвиток реєстраторського сегмента Національної депозитарної системи у майбутньому .

Література:

Конституція України.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.

Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 10.09.97.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96.

Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до приватизаційних процесів» від 1995 року.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.

Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.

Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.

Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.

Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд. Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.: Урожай, 1998.

Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від 26.06.97 р. № 400 - ВР.

Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від 26.06.97 р. № 402 - ВР.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.

Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.

Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів // Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.

Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.