Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему:

Інститут фінансового ринку

ПЛАН

Інститути фінансового ринку

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику

1. Інститути фінансового ринку

На ринках діють суб'єкти ринку (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різнихспецифічних товарів інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб'єкта на ринку залежить від мети, яку він поставивперед собою (стратегія).

Суб'єктами фінансового ринку є:

· фізичні особи;

· юридичні особи;

· фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

· господарюючі суб'єкти;

· домашні господарства;

· держава;

· місцеві органи влади.

За функціями:

· емітенти;

· Інвестори;

· інституційні інвестори;

· фінансові посередники;

· інститути інфраструктури ринку тощо.

Юридичні особи усіх форм власності як суб'єкти фінансового ринку

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи.

1. Позичальники (покупці фінансових активів);

2. Інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);

3. Фінансові посередники.

Позичальники – фізичні і юридичні особи, що залучають вільні грошові кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі.

Позичальники – це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами).

Інвестори – фізичні і юридичні особи України або іноземні.

Інвестори – це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на фінансові ринки.

Фінансові посередники – приймають на себе ризик неповернення коштів і виконують страхову функцію.

Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів.

У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні об'єднання, що представляють інтереси інших інститутів "знизу" (наприклад, Асоціація українських банків). А також інститути, що забезпечують зворотний зв'язок між суб'єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації).

Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб'єктів ринкових відносин. Власне, він задає "правила гри" в ринковій економіці.

Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність дотримуватись правил і закономірностей функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів.

З огляду на викладене, механізм, що здійснює переміщення потоків грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки розвитку інфраструктурифінансового ринку. Автор розглядає інфраструктуру фінансового ринку в декількох контекстах. По-перше, фінансовий ринок та його інфраструктуру як певну автономну систему. Але з припущенням, що його автономність не абсолютна, тому що в реальному житті фінансовий ринок не існує ізольовано від всієї економіки. По-друге, розрізняє глобальну (на національному, світовому, міжнародному рівні) і локальну інфраструктуруфінансового ринку на рівні окремих регіонів (всередині країни або групи країн) та територіально-адміністративних утворень. Як суб'єкти фінансового ринку інститут його інфраструктури,що в умовах ринкової економіки носять обслуговуючий характер щодо фінансового ринку і забезпечують його нормальне функціонування як на мікро-, так і на макроструктурних економічних рівнях, відображають внутрішній і зовнішній попит га пропозицію фінансових активів у рамках централізованої саморегулюючої системи глобальних та локальних фінансових ринків.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.

2. Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику

Фінансові інструменти - різноманітні види ринкового фінансового продукту, зокрема: цінні папери, грошові зобов’язання, валюта, ф’ючерси, опціони, депозитні свідоцтва, кредитні договори, страхові поліси тощо.

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику ха-рактеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому.

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у гос-подарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в ос-новному, боргові документи.

Казначейські зобов'язання - боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщують-ся виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридич-них осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначей-ство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

Депозитні сертифікати - видані банками та іншими депо-зитними інститутами цінні папери.

Євродолари доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим вику-пом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "репо").

Комерційні папери - короткостроковий простий вексель, виданий суб'єктом господарювання.

Банківський акцепт - форма короткострокового банківсь-кого фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей - це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на ос-нові ставки дисконтування.

Комерційні папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку. Вексельний обіг був і є невід'ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного обігу мас ба-гатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з'явився за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індо-самент виконується па звороті векселя або на додатковому листі {алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бу-ти приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для век-селів правила: чого нема у векселі, того не існує.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису пере-дається право за векселем, що передує цьому підпису. Для пере-дачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпи-су індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред'явник векселя з бланковим надписом має право ви-моги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

Передача векселя за індосаментом веде за собою два юри-дичних наслідки: права для індосата і відповідальність для індо-санта. Перше полягає в тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть як-що останній індосамент є бланковим. Другий юридичний наслідок, пов'язаний з першим, полягає втому, що індосант, пе-редаючи вексель, бере на себе зобов'язання перед новим векселе-тримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано. Банки виконують з векселями наступні операції: видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, за-безпеченим векселями; інкасування векселів; доміляція векселя: авалювання векселів; акцепт векселів; облік векселів; форфейтування.

Спеціальний позиковий рахунок - це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент ви-магати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може здійснюватись як самим пози-чальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із за-безпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту на-правляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком - це виконання банком дору-чення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем - це інкасація векселя. Банківська черговість, яка по-лягає в отриманні банком грошей за різними документами (век-селями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, нази-вається інкасо.

Доміціляція вексе-ля - це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцильованим векселем. Доміцильований вексель підлягає оп-латі третьою особою (доміцілатом) у місці проживання платни-ка або іншому місці;» Як правило, платником за векселем при-значається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасу-ванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тоб-то він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: І-й рівень Центральний банк; 2-й рівень - комерційні банки. Центральний банк - емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюд-жету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності національної грошової одиниці.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як гроші. Цей товар має свою вартість - це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визна-чається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення, має облікова ставка НБУ і дії Цен-трального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1. виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2. створення резервних фондів банкнот і монет;

3. встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4. встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5. встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6. визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

7. визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

Здійснюючи емісію грошей, Центральний банк виконує корисну і необхідну для розетку країни роль. Гротові інструментами обслуговують економічний оборот, і їх можна порівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставляти товари, продукцію промисловості та сільського господарства до місця їх переробки і споживання; аналогічно грошові інструмен-ти забезпечують обіг різних товарів, їх перехід від одного власни-ка до іншого, полегшуючи їх переробку і споживання. Однак надмірна і безконтрольна емісія грошей може призвести до не-безпечних і навіть руйнуючих наслідків. Якщо кількість грошей в обігу перевищує певний ліміт, вони вже не стимулюють вироб-ництво, а породжують збиткову купівельну спроможність, наслідком якої є підвищення ціп.

Комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, на-правлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу, називається грошово-кредитною політикою.

Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1. визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2. процентну політику;

3. рефінансування комерційних банків;

4. управління золотовалютними резервами;

5. операції із цінними паперами на відкритому ринку;

6. регулювання імпорту та експорту капіталу

Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування Національного банку України - ви-ражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з ме-тою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна про-центні ставки.

Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок ре-фінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування кош-тів. При цьому:

1. розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків та фінансово-кредитних установ у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

2. для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів;

3. рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше, ніж через 10 днів після його опублікування.

Відкритий рийок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових дер-жавних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Унас-лідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внас-лідок продажу - зменшується. Операціями відкритого ринку Наці-онального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань Національного банку (депозитних сертифі-катів), а також визначених правлінням Національного банку ко-мерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України.

Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.