Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему:

Амортизаційна політика як ключовий елемент забезпечення інноваційного розвитку економіки України

Власні фінансові ресурси суб’єктів господарської діяльності необхідно розглядати як фундаментальний елемент у системі підтримки ди-наміки інноваційних процесів. У структурі таких власних фінансових ресурсів під-приємств амортизаційні відраху-ван-ня складають стабільне джерело ресурсів, які підприємство мо-же використовувати як для про-сто-го, так і розширеного від-тво-ре-ння. У зв’язку з цими обставинами в науко-во-практичній літе-ра--турі багато уваги приділяється саме проблемі форму-ван-ня опти-мальної системи амортизаційних відрахувань]. Хоча даній про-блемі присвячена значна кіль-кість науково-практичних робіт, проте ще не існує спільної думки щодо її вирішення. За своє при-ро-дою амортизація завжди була тим фінансовим ресурсом, щодо виз-начення розміру якого іс-ну-ють майже протилежні думки. З од-ного боку, існує позиція фіс-кальних органів влади щодо міні-мізації амортизаційних відрахувань. З іншого – по-зи-ція під-при-єм-ців, які вважають доцільним поширення на всі сфе-ри д-і-я-ль--ності застосування приско-рених методів її обчислення.

Актуальність проблемної ситуації зумовлює необхідність глибокого аналізу її скла-дових, а також пошуку оптимальних шляхів її вирішення. У даній роботі не можна ви-світлити усі аспекти цієї суперечливої пробле-ма-ти--ки, однак навіть короткий ана-літичний огляд деяких її складових до-зво-ляє зробити власні вис-новки.

В Україні власні кошти підприємств на 80 % формують дже-ре-ла ін-ве-стицій. При цьому лише 11% таких коштів спрямову-єть-ся на освоєння нової продукції, решта – на капітальні вкладення. По-ряд з прибутком основним джерелом фінансового забезпеч-чен-ня іноваційних процесів на мікрорівні є амортизаційні відра-ху-ва-н-ня.

Згідно з П(С)БО “Основні засоби”[2] амортизацією вва-жа-єть-ся сис-те-матичний розподіл вартості, що амортизується, не-о-бо-ро--тних активів про-тя-гом строку їх корисного використання (ек-с-плу-атації). Вартість, що амор-ти-зується, – це первісна або перео-ці-не-на вартість необоротних активів за вирахуванням їх лі-кві-да-цій-ної вартості.

Водночас, згідно з Законом України “Про оподаткування при--бутку підприємств”, під терміном “амортизація” основних фон-дів і нема-те-рі-аль-них активів розуміють посту-пове віднесення вит--рат на їх придбання, виго-то-в-лення або покращання, на змен-шення скоригованого прибутку плат-ни-ка податку у межах норм амо-ртизаційних відрахувань.

Як бачимо, існує певна юридична колізія між нормами Закону України та П(С)БО . Закон трактує амортизацію як вит-ра--ти, що но-р-му-ють-ся, П(С)Б) – як розподіл уре-чевленої вар-то-сті. Так, статті зако-ну вказу-ють, що амортизації підлягають витрати на:–

придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на при-д-бання племінної худоби та придбання, закла-дення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;–

самостійне виготовлення основних фондів для власних ви-ро-бничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної пла-ти працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фон-дів;-–

проведення усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших ви-дів поліп–шення основних фондів;–

капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а са-ме: іригація, осушення, збагачення та інші.

З 2004 року основні фонди підлягають розподілу за такими групами: –

група 1 -– будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загаль-но-го користування), вартість ка-пі-таль-но-го поліпшення землі; –

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні час-тини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електроме-ха-ні--чні прилади та ін-струменти, інше контор-ське (офісне) облад-на-н-ня, устаткування та при-ла-д-дя до них; –

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;–

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для авто-ма--ти-чного оброблення інформації, їх програмне забе-з-пе-че-ння, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікро-фони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних то-варів (предметів).

Хоча нова систематизація основних фондів є позитивним кроком у напрямі розвитку інноваційної системи економіки України, водночас нормування амортизаційних відра-хувань зали-ша-єть-ся нормою законодавчої бази України. Бажання україн-сь-ко-го законо-давця надмірно регулювати процеси визначення та роз-по--ділу амортизаційних відрахувань є однією з причин тінізації ук-ра-їнської економіки, знецінення інноваційних приорітетів роз--ви-т-ку економіки України тощо. Так, не можна вважати позитив-ною практику засто-сування понижуючих коефіцієнтів амортиза-ції за всіма групами фондів, які були чинними в Україні впро-довж декількох років. Вимивання обігових коштів підприємств та як результат цього недофінансування їх капітальних, іннова-цій-них вкладень є одним із тих негативних факторів, наслідки дії яко-го економіка України відчуває багато років.

У таблиці 1 наведена порівняльна характеристика норм амор-ти--заційних відрахувань згідно з Законом України “Про оподатку-ва-н-ня прибутку підприємств” 22.05.97 та від 24.12. 2002.

Таблиця 1

Норми амортизаційних відрахувань в Україні, % річних

При побудові ефективної амортизаційної політики під-при-єм-ства одним з основних показників, який повинен стати об’єк-том моніторингу, є термін окупності активів. -Це показ-ник, який ви-с-тупає основним у системі досягнення компромісу між фіска-ль-ними та підприємницькими інтересами. Консервативні норми амортизації, які стоять на боці фіс-кальних інтересів, зменшують стимули до нововведень, що негативно впливають на про-цес розвитку інноваційної моделі економіки. Водночас, прагнення підприємців до вста-новлення нелімітованих норм амортизаційних відрахувань також може мати нега-тивні наслідки, зокрема, для функціонування суспільного сектору економіки, процесів використання природних ресурсів тощо.

Таким чином, строк окупності активів є основнивим інформаційним елементом у системі прийняття рішень щодо но-во-введень, форм і методів їх фінансового забезпечення.

З таблиці 1 видно, що термін окупності основних фондів, які від-носяться до першої групи, на думку українського законодавця, повинен становити 20 років, для основних фондів другої групи – 4 роки, третьої – 6,6 рока. Основні нововведення стосуються ак-ти-вів четвертої групи. Граничний строк їх окупності 1,6 рока.

Доцільно порівняти, наскільки вікова структура виробничих ак-тивів у цілому по Україні відповідає вимогам інноваційного ро-з-витку.

Оскільки існує брак публічної статистичної інформації що-до необхідних показників структури основних фондів по еко-но-мі-ці України по роках або в середньому за певний середньостроковий період, у статті пропонуються власні оцінки часток кожної групи основних фондів у їх загальному обсязі. Розрахунки проведено методом від зворотного і отримано певні оціночні середні показники, які характеризують структуру основних фондів по групах за 1998–2001 рр. Апріорі можна припустити, що у короткостроковому періоді структура основних фондів залишається незмінною, тому отримані середні оцінки можна вважати валідними.

Для розрахунків використувались такі дані:

– питома вага амортизації в структурі витрат по економіці з 1993 по 2001 рр. [3];–

відомі норми амортизації (у % річних).

Нехай X1, X2, X3 – це питома вага відповідно 1,2 та 3 груп ос-но-в-них фондів у їх загальному обсязі, тоді X1 + X2 + X3 = 1.

За останнім рівнянням складаємо систему рівнянь загаль-но-го виду:

а Ч X1+b Ч X2+c Ч X3 = d,

де a, b, c – це норми амортизації 1, 2, 3 груп ОФ (у % річ-них);

d – частка амортизаційних відрахувань у структурі витрат по еко-н-о-міці.

Розв’язуючи систему рівнянь методом Крамера маємо:

X1 = 50 %; X2 = 30 %, X3 = 20 %.

Отримані цифри узгоджуються з експертними оцінками структури основних фондів, які визначили виходячи з аналізу наявних у статистиці балансів галузей промисловості України за 1995–2000 роки.

На нашу думку, грубою є отримана пропорція структури ос-но-вних фондів по еко-номіці України, оскільки розрахунки на всіх етапах зроблено за макроекономічними показниками, які об-чи-слювалися на різних часових інтервалах не за однаковою мето-дикою. Це, зокрема, стосується норм амортизаційних від-ра-ху-вань, до яких застосовува-лися понижуючі коефіцієнти. Водночас, отри-мані оцінки структури основних фондів по економіці Укра-їни в цілому можуть бути використані для розрахунку серед-ньо-зва-женого віку основних фондів за їх нормативним терміном екс-плу-атації. Нормативний термін експлуатації ОФ становить 20 ро-ків для першої групи, для основних фондів другої групи – 4 роки, тре-тьої – 6,6 рока. Відповідно середньозважений за структурою вік основних фондів у Україні становить 12,5 років.

Для порівняння, за оцінками фахівців Інституту еко-но-мі-ч-но-го прогнозування НАН України середній вік основних фондів ма-теріальної сфери станом на 01.01.2001 року становив 18,7 років [4]. Оцінки експертів Інституту економічного прогнозування НАН Ук-раїни, як видно, істотно відрізняються від поданих у статті, більш ніж на 6 років. Пояснює подібні відмінності той факт, що се-редній вік основних фондів оцінювався по всій економіці, тоб-то включаючи нематеріальну сферу – сферу послуг. Невиробнича сфе-ра економіки України є її новим сегментом, де середній вік ос-новних фондів значно менший. При розрахунку середніх величин урахування цього факту повинно призвести до зменшення середнього віку основних фондів по економіці України. На відміну від оцінок середнього віку основних фондів ук-раїнських експертів, отримане значення близьке до оцінок ро-сій-ських економістів, визначених при соціологічному опитуванні керівників російських підприємств протягом 1999–2000 років. За даними російських дослідників, середній вік основних фондів в економіці Росії становив 13,2 рока [5]. Враховуючи наведені обставини достовірність отриманих оцінок середнього віку ос-но-в-них фондів по економіці України можна вважати задовільною.

Таким чином, отримана величина середнього віку основних фондів по економіці України опосередкувано характеризує тип економічного укладу, який домінує в народному господарстві та технології, які використовуються в економіці. Показник середнього віку основних фондів дозволяє зробити висновок, що підприємства функціо-нують на застарілій технологічній базі. Цілком очевидно, що в економіці інноваційного типу термін функціонування основних фондів повинен бути зворотною вели-чи--ною до масштабу інноваційних процесів. Зростання обсягів но-вовведень скорочує термін експлу-атації засобів виробництва.

Досить великий середній вік основних фондів по економіці України, структура розпо-ділу основних фондів по групах зумовлюють менші темпи зростання амортизаційних відра-хувань у провідних галузях економіки України (металургія, машино-бу-ду-вання, транспорт) порівняно з менш фондомісткими виробниц-т-вами. Таким чином, структуру основних фондів в економіці України не можна вважати на сьогодні задовільною, оскільки обтяженість економіки “старими” фондами стримує інноваційні процеси. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що вста-нов-лення або, більш точно сказати, збереження існую-чих норм амортизаційних відрахувань у новій редакції Закону України “Про оподатку-вання прибутку підприємств” не можна вважати по-зитивною нормою українського нормативно-правового поля, яка б стимулювала розвиток інноваційних процесів в еко-номіці на-шої держави. Очевидно, що у цьому випадку українському законодавцю потрібно було діяти більш радикально. На жаль, амортизаційна політика в Україні носить ознаки політики консервативного типу. Так, у новій редакції Закону України “Про оподаткувння прибутку підприємтсв” доцільно було хоча б збе-ре-г--ти можливість застосу-вання методу прискореної амор-ти-за-ції до третьої групи основних фондів за формулою: 1-й рік – 15 %, 2-й – 30 %, 3-й – 20 %, 4-й – 15 %, 5-й – 10, 6-й та 7-й – по 5 %.

Більш широкомасштабне використання амортизаційних джерел для фінансового забезпечення переходу економіки до інноваційного шляху розвитку зумовлено імма-нентними вла-сти-во-стями амортизації. Тут можна погодитись з тією думкою щодо амо-р-тизаційних відрахувань, яка полягає в тому, що в умовах розвитку ринкових відносин зростає значення внутрішніх інвестицій в економіку, а серед них основну роль відіграють амортизаційні відрахування. Останні, порів-няно з прибутком, ха-ра-ктеризуються біль-шою стабільністю і менше залежать від ре-зуль-татів роботи підприємства. Фінансовий резуль-тат в економіці ринкового типу, як відомо, є наслідком дії багатьох факторів й, зокрема, кон’юнктурного характеру, які дуже рідко можна передбачити. Це означає, що аморти-заційні відрахування, що спря-мовуються на фінансування виробничого процесу, нако-пи-чуються навіть на збиткових підприємствах, де фінансовий ре-зу-ль-тат є негатив-ним. За таких обставин амортизаційні відра-хування залишаються фактично єди-ним джерелом відтворення ви-робничого процесу. У зв’язку з цим актуалізується проблема за-стосування в фінансовому механізмі країни прискорених ме-то-дів амортизації.

Економічній теорії відомий цілий ряд методів прискореної амортизації, кожен з яких має переваги та вади порівняно з інши-ми. Серед найбільш відомих методів прискореної амортизації мож-на виділити наступні:-–

метод зменшення залишкової вартості;–

метод суми чисел (кумулятивний);–

метод подвоєного зниження залишку.

Доцільність застосування того чи іншого методу обчислення амортизаційних нараху-вань є елементом облікової політики під-при-ємства, тобто відповідні управлінські рішення приймають-ся тільки на мікрорівні.

Кожен з названих методів амортизації має свої переваги та недолі-ки. Зокрема, метод подвійного зниження залишку в ко-ро-т-ко-строковій перспективі є найбільш привабливим для під-при-єм-ства, оскільки дозволяє протягом перших років списати на со-бі-вар-тість продукції більшу частку вартості введених у вироб-ниц-тво основних фондів. Враховуючи те, що амортизаційні відра-ху-вання для підприємств, які функціонують у ринковому середо-вищі, що зазнає трансформційних змін, є головним джерелом ка-пі-тальних вкладень, то цінність цього методу зростає. Водночас, уже у середньостроковій перспективі метод суми чисел (ку-му-ля-ти-вний) дозволяє максимізувати термін “окупність нововведень на виробництві”. Отже, зважаючи на ці обставини, не можна од-но--знач-но рекомендувати засто-сування лише того чи іншого ме-то-ду. Головний висновок, виходячи з аналізу переваг та недоліків ме-тодів прискореної амортизації, повинен полягати в тому, що лише менед-жмент підприємства повинен визначати методи обчислення амортизаційних нарахувань відповідно до обраної облікової політики. Як відомо, зміни в обліковій політиці підпри-ємства не можуть відбуватися частіше, ніж раз на рік, однак незважаючи на це варіювання методами обчислення амор-ти-заціних відрахувань може бути тим інструментом, який до-з-во-ляє максимально корисно і раціонально використовувати для ці-лей інноваційного розвитку підприємства таке потужне джерело ре-сурсів, як амортизація.

Формування та розвиток економічних відносин в Україні на ос-нові інноваційної мо-делі потребує широкомасштабного за-сто-су-вання прискорених методів амортизації. Зокре-ма, не можна по-го-дитися з тією тезою, що “суцільне примусове застосування при-скореної амортизації поширює практику нецільового вико-ри-ста-ння амортизаційних відрахувань (за даними Державної по-да-т-ко-вої адміністрації, приблизно 40 % нарахованих сум спрямо-ву-єть-ся на поповнення обігових коштів). Таким чином, йдуть ви-да-тки з бюджету в формі податкової пільги (прискорена амор-тиза-ція), а ефекту у вигляді інвестицій немає. При-скорена амортизація має практичну цінність лише для рентабельних підприємств, а на сьогодні більшість із них залишаються низькорентабельними або збитковими” [6].

Можна погодитися з тим, що частина амортизаційних від-ра-ху-вань підприємствами вико-ристовується не за цільовим призна-че-н-ням. Однак причина такого стану справ навряд чи криється тільки в амортизаційній політиці, що реалізується в Україні. Очевид-но, що тут існує комплексна дія негативних чинників різ-но-го походження: від соціальних до суто економічних. Зокрема, суб’єкти господарювання спрямовують амортизаційні відраху-ва-н---ня на поповнення обігових коштів внаслідок неефективної по-да-т--кової політики. Крім того, проблема рентабельності виробниц-т-ва в Україні залежить безпо-середньо від нормативно-законодав-чої бази (тут і до цього часу відсутній ефективний механізм банкрутства), приватизаційних процесів тощо. Державна вла-с-ність все ще залишається тягарем для вітчизняної економіки. У під-приємницькій сфері діє політика по-двійних стандартів. При-ва-т-ні структури часто є об’єктами дискримінаційних дій, а нерен-та-бе-льні державні підприємства отримують всіляку підтримку. От-же, для остаточ-ного твердження про неефективність застосу-ва-ння прискорених методів амортизації, на нашу думку, немає під-став.

Проаналізуємо далі статистичні дані щодо якості основних фондів для того, щоб мати можливість оцінити вплив їхного ста-ну і структури на виробничі та інноваційні процеси в Україні. Динаміку зносу основних фондів за галузями економіки України подано в таблиці 2.

З таблиці 2 простежується загальна тенденція зростання кое-фі--цієнта зносу, який обчис-люється як відношення суми зносу до пер-винної балансової вартості основних фондів, в цілому по еко-но-міці України, що не можна вважати позитивною тенденцією.

Так, у 2000 рік найбільша зношеність основних фондів була у сфері заготівель та в тран-спортній галузі відповідно 56,6 та 50,1. За даними Держкомстату України, у 2002 році найбільш кри-тичне становище з дієздатністю основних фондів зафіксоване що-до водного (знос 62,9 %)та авіаційного транспорту (60,1%). Най---кра-ща ситуація з якістю основних фондів за віковим критерієм станом на 2002 рік у фінансовій сфері (18,8 %) та в секторі державного управління (19 %).

У невиробничій сфері коефіцієнт зносу основних фондів на по-рядок менший. Станом на 2000 рік середнє значення кое-фі-ці-єн-та зносу становить 34,4 %. Водночас тут також простежується тен--денція зростання ступеня зношеності основних фондів з 24,2 % у 1990 році до зазначеного рівня.

Як бачимо, виробничий сектор, в якому, з економічного погляду, у першу чергу повинні відбуватися процеси покращання яко-сті основних фондів, істотно поступається позиціями не-ви-ро-б-ни-чій сфері. Цей факт, навіть зважаючи на те, що в передових еко-номіках світу роль сфери послуг зростає, не можна вважати по-зитивним, якщо врахо-вувати місце економіки України в світовому розподілі виробництва.

Більш наочно та узагальнено динаміку якості основних фондів по економіці України характеризує рисунок 1, на якому наведено зміни коефіцієнта придатності (КП) фондів. Коефіцієнт придатності розраховується за формулою: КП = 1 – КЗ, де КЗ – коефіцієнт зносу основних фондів [7].

Рис. 1. Динаміка коефіцієнта придатності основних фондів по економіці України

Як бачимо з наведеного рисунка, за роки економічних ре-фо-рм коефіцієнт придатності основних фондів зменшився. Хоча упродовж останніх трьох років темпи падіння значення цього коефіцієнта стабілізувалися, проте стверджувати, що ця тенден-ція обов’язково зміниться на позитивну динаміку поки що не мо-жна. У даному випадку багато залежить від послідовної та зва-женої економічної політики держави й, зокрема, в частині, яка стосується амортизаційних нарахувань. За подібних обставин з якістю фондів і незадо-віль--ним станом фінансування капітальних вкладень амортизаційна політика уряду набу-ває особливого значення. Тут слід чітко усвідомлювати, що перехід від ад-мі-ні-стративно-командної системи економіки до ринкової не можна бу-ло здійснити без матеріальних і фінансових втрат. Вітчизняна еко-номічна система тільки починає працювати на принци-пово нових засадах. Відповідно до цього вона, напевно, ще не від-по-ві-дає своїм оптималь-ним кондиціям. Процес накопичення та пе-ре-роз-поділу первинного капіталу в економічній системі України наближається до свого логічного завершення. У посттранс-фор-ма-ційних умовах відтворення капіталу здебільшого має простий, а не розширений характер. Під простим відтворенням капіталу тут ми розуміємо заміну або ремонт активів у міру нако-пичення їх фі-зичного та морального зносу. Під розширеним – додаткове фор-мування основ-них фондів не лише за рахунок амортизації, а й ін-ших джерел, зокрема, прибутку.

Отже, для простого відтворення капіталу вкрай важливим інструментом є аморти-зація. Її механізм необхідно створити та налагодити так, щоб якомога більшими темпами стабілізувати економічну систему та перейти до розширеного відтво-рення капіталу. Цей процес сам по собі є необхідною умовою довготривалого економіч-ного зростання. За умо-ви розширеного відтворення капіталу головна роль, на нашу думку, належить при-бутку, який забезпечує ефективний розподіл первинного доходу в ринковій економіці.

Література: 

1. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / За ред. акаде-міка НАН України В.М. Гейця. – Х.: Форт, 2000. – 432 с.; Роль держави у довгостро-ковому економічному зростанні / За ред. д. е. н. Б.Є. Кваснюка. – К.: Ін-т екон. прогно-зув.; Х.:Форт, 2003. – 424 с. 

. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” : Наказ Міні-стер-ства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92. 

3. Статистичний щорічник України за 2001 рік. – С.100. 

. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. д.е.н. Б.Є. Кваснюка. – К.:Ін-т екон. прогнозув.: Х.: Форт, 2003. – С. 370. 

. Гурков И.Б. Инновационное развитие и конкурентоспособность. Очерки развития российских предприятий. – М.:ТЕИС, 2003. – С. 82. 

6. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання / За ред. академіка НАН України В.М. Гейця. – Х.:Форт, 2000. – С. 216. 

7. Смирницкий Е.К. Экономические показатели промышленности. Справочник. – М.: Экономика, 1974. – С.134.