Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Теоретична частина.

Неокласична модель інвестицій.

Індексація та дезінфляція.

Валюта, валютний курс та його види.

Практична частина.

1. За даними таблиці розрахувати показники: ВНП, споживання, валові приватні інвестиції, ЧНП, чисті приватні інвестиції.

Показники |

1-й рік |

2-й рік

Вартість нового будівництва |

7 |

7

Вартість виготовленого обладнання |

14 |

14

Вартість виготовлених споживчих товарів |

154 |

126

Вартість споживчих товарів |

126 |

154

Амортизація будівель |

14 |

14

Амортизація обладнання |

14 |

14

Запас споживчих товарів на початок року |

42 |

70

Запас споживчих товарів на кінець року |

70 |

42

2. За даними таблиці розрахувати внесок будівельників у створення ВНП:

Виробництво |

Кінцева сума продажу (у.г.о.) |

Купівля товарів, необхідних для виробництва (у.г.о.)

Будинку |

20000

Скла |

500 |

200

Цегли |

12000 |

4000

Фарби |

420 |

0

Інше |

3080 |

4300

а) Як уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВНП ?

б) Дати визначення доданої вартості та пояснити способи її обчислення.

3. За наведеними даними розрахувати:

а) ВНП (методами доходів та витрат);

б) особистий доход;

в) доход кінцевого використання;

г) обсяг винагороди за працю;

д) обсяг чистого експорту;

е) обсяг чистих приватних інвестицій.

1. |

Експорт |

550,5

2. |

Дивіденди |

90

3. |

Амортизація |

460,5

4. |

Зарплата |

2163

5. |

Державні витрати |

1865,5

6. |

Рента |

49,5

7. |

Непрямі податки |

385,5

8. |

Додаткові виплати до зарплати |

420

9. |

Валові приватні інвестиції |

1113,5

10. |

Податки та доходи корпорацій |

132

11. |

Трансфертні платежі |

480

12. |

Проценти за капітал |

301,5

13. |

Доход індивідуальних власників |

198

14. |

Споживчі витрати |

2782,5

15. |

Імпорт |

507

16. |

Внески на соцстрах |

222

17. |

Нерозподілені прибутки корпорацій |

825

18. |

Податки на особисті доходи |

558

Неокласична модель інвестицій і q Тобіна

У національній економіці більшість фірм вико-нують дві функції — виробляють товари і по-слуги та інвестують у капітал для майбутнього виробництва. Для простоти нашого аналізу припустімо, що цими двома видами діяльності займаються два вили фірм — виробничі та позичкові. Виробничі фірми продукують товари і послуги, але не інвестують. Вони орен-дують капітал у позичкових фірм. Останні не виробляють товарів і послуг, а здійснюють усі інвестиції в економіку, тобто купують ка-пітальні блага і здають їх в оренду виробничим фірмам.

Із теми 3 нам уже відомо, то конкурентна фірма на підставі по-рівняння витрат і вигід від застосування кожної додаткової одиниці капіталу ухвалює рішення про те, яким обсягом капіталу володіти. Припустімо, шо виробнича фірма може орендувати одиницю ка-піталу за ціною R і продавати одиницю своєї продукції за ціною Р. Тоді реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми становлять (К/Р). Реальною вигодою від використання одиниці ка-піталу є МРК — додатковий обсяг продукції, вироблений за допомо-гою цієї додаткової одиниці капіталу.

У темі 3 зроблено висновок, що для максимізації прибутку фірма потребує капіталу доти, доки граничний продукт капіталу не зрівняється із його реальною ціною. У стані рішюваги така ціна (R/Р) до-рівнює граничному продуктові капіталу:

де aА (L/K)1-a — граничний продукт капіталу для функції Коба— Дугласа.

За нашим припущенням, позичкові фірми купують капітальні блага і здають їх в оренду. Позичкова фірма за кожну одиницю нада-ного в оренду капіталу отримує реальну позичкову ціну капіталу (R/Р), що є витрргом для цієї фірми.

Позичкова фірма несе три види витрат на власний капітал. По-перше, це витрати, що пов'язані з процентом. Якщо така фірма бере в позику для купівлі капіталу, то їй доводиться сплачувати за неї процент. І якщо фірма купує капітал за власні кошти, вона втрачає процент, який могла б заробити, поклавши цю суму в банк. Позна-чимо через (Pr) ціну купівлі одиниці капіталу, а через (i) — но-мінальну процентну ставку. Тоді (iPr) будуть витратами на процент.

Другим видом є витрати, пов'язані зі зміною ціни капіталу. Впродовж строку служби устаткування ціна капіталу змінюється. Як-що вона підвищується, фірма виграє, бо вартість її активів зросла. Як-що ціна капіталу знижується, то фірма зазнає збитків. Величина цих збитків (або виграшу) дорівнює (—Pr). Знак мінус показує, що тут враховують витрати, а не вигоди.

По-третє, це витрати, що пов'язані зі зношенням капіталу. Упро-довж строку оренди капітал зношується і втрачає свою вартість. Як-що h — норма амортизації, то (hPk) — грошова величина амортиза-ції.

Витрати на надання одиниці капіталу в оренду становлять:

Отже, витрати на капітал залежать від ціни одиниці капіталу, процентної ставки, темпу зміни ціни капіталу та від норми аморти-зації.

Для спрощення тлумачення витрат на одиницю капіталу припус-тімо, що ціни капітальних благ зростають разом із цінами інших то-варів. У цьому разі (Pk/Pk) відображує загальний рівень інфляції . Різниця (i - ) дорівнює реальній процентній ставці r. Звідси можна записати:

Витрати на одиницю капіталу = Рk (r + h).

Виразимо витрати на капітал в одиницях продукції економіки. Реальні витрати на одиницю капіталу дорівнюють (Рk/Р) (r+ h).

Отже, реальні витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни капітального блага (Рk/Р), реальної процентної ставки r та норми амортизації h.

Позичкова фірма з кожної одиниці капіталу отримує реальний виторг (R/P) і несе реальні витрати (Рk/Р) (r + h) на кожну одиницю. Ухвалюю-рішення про обсяг свого капіталу, фірма порівнює виторг і витрати, а різниця між ними становить її прибуток:

Реальний прибуток = R/Р — (Рk/Р) (г+h).

Оскільки у стані рівноваги реальна позичкова ціна капіталу дорівнює його граничному продуктові, то можна записати:

Реальний прибуток = МРК —(Рk/Р) (г+h).

Звідси зробимо такий висновок. Позичкова фірма вилучає при-ток, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на його одиницю. У ньому разі фірмі вигідно інвестувати, тобто чисті інвестиції зростають. І навпаки, фірма зазнає збитків, якщо граничний юдукт капіталу менший за витрати на його одиницю. Тоді фірма зменшує свій обсяг капіталу.

Тепер можна відмовитися від припущення про поділ фірм на виробничі та позичкові. Для фірми, яка використовує свій власний капітал, вигода від кожної додаткової одиниці капіталу дорівнює граничному продуктові капіталу, а витрати дорівнюють витратам на його одиницю.

З неокласичної моделі інвестицій випливає відповідь на питанння, чому обсяг інвестицій залежить від реальної процентної ставки, зниженням останньої витрати на одиницю капіталу знижуються, о збільшує прибуток власників капіталу і стимулює нагромадженні більшого його обсягу. Тоді навпаки, зі зростанням реальної процентної ставки стимули до інвестування знижуються.

Залежність між обсягом інвестицій та процентною ставкою виражає крива, або функція, інвестицій, яка, із зазначених вище причин, є спадною (рис.4.8). З моделі також випливає, які саме чинники перемішують криву інвестицій. Наприклад, всі чинники, котрі збільшують граничний продукт капіталу, підвищують прибутковість інвестицій і переміщують зазначену функцію вправо.

У будь-який час в усіх фірм є широкий вибір інвестиційних проектів, наприклад купівлі додаткового устаткування. Якщо процентні ставки високі, то здійснюватимуться лише проекти з очікуваною високою нормою прибутку. Отже, обсяг інвестицій буде невеликим При зниженні процентної ставки комерційно вигідними стануть також проекти, сподівана норма прибутку на які нижча. і, отже, обсяг інвес-тицій збільшується.

Таблиця 4.3

Залежність інвестицій від процентних ставок

Проект | Обсяг інвестицій, у проект (млн. грн) | Щорічний дохід на 1000 інвестованих грн.(МПК- Р) | Витрати на 1000 грн. за процентної ставки 20 % | Витрати на 1000 грн. за процентної ставки 10 % | Щорічний чистий прибуток на 1000 інвестованих грн. за процентної ставки 20 % | Щорічний чистий прибуток на 1000 інвестованих грн. за процентної ставки 10 %

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

А | 4 | 450 | 200 | 100 | 250 | 350

B | 6 | 370 | 200 | 100 | 170 | 270

C | 8 | 290 | 200 | 100 | 90 | 190

D | 12 | 210 | 200 | 100 | 10 | 110

E | 5 | 160 | 200 | 100 | -40 | 60

F | 15 | 110 | 200 | 100 | -90 | 10

G | 20 | 90 | 200 | 100 | -110 | -10

Щоб простежити вплив процентної ставки на обсяг інвестицій, припустімо, по-перше, що інфляція відсутня і номінальна процент-на ставка дорівнює реальній. По-друге, що інвестиції здійснюються за рахунок позики за ринковою процентною ставкою. По-третє, що відсутня амортизація. По-четверте, що проекти щорічно забезпечу-ють однакову величину доходу (виторгу). У таблиці 4.3 наведено фінансові дані щодо кожного інвестиційного проекту. Через те, що всі дані номінальні, а не реальні, і враховуючи зроблені припущен-ня, формула прибутку фірм від інвестицій з неокласичної моделі на-буде вигляду: МРК — іРk

За процентної ставки 20 % витрати на позику 1000 грн станов-лять 200 грн щороку, що показано в усіх рядках стовпця 4, а за стан-ки 10% — 100 грн. Щорічний прибуток від інвестицій (стовпці 6 i 7) — це різниця між щорічним виторгом (стовпець 3) і витратами на капітал (стовпці 4 і 5).

Вибираючи інвестиційні проекти, фірми порівнюють щорічний виторг від інвестицій із витратами на капітал. За процентної ставки 20% інвестиційні проекти від А до D — прибуткові. Є підстави спо-діватися, що обсяг інвестицій становитиме ЗО млн грн. За нижчої про-центної сіавки (10 %) прибутковість проектів зросте. За цієї ставки прибутковими є інвестиційні проекти від A до F. Отже, можна очікува-ти, що обсяг інвестицій зросте до 50 млн грн.

Результати нашою аналізу покажемо на рисунку 4.9. Відкладемо по горизонтальній осі обсяг інвестицій, а по вертикальній — про-центу ставку. Побудуємо ступінчасту функцію інвестицій. Проект A є прибутковим до рівня процентної ставки 42 %, проект В - до 37 %. проект С — до 29 % і т.д.

Ступінчаста крива інвестицій показує, як процентні ставки впливають на обсяг інвестицій.

Окрім процентних ставок, на інвестиційні рішення фірм сильно впливають податкові ставки. Якщо, наприклад, податки заберуть половину доходу у стовпці 3 таблиці 4.3, а витрати на капітал не зміняться, то прибутки зменшуватимуться. Перевірте: за процентної ставки 20 % і податкової ставки 50% прибутковим буде лише проект А. Підвищення податків на доходи ділових підприємств переміщує криву інвестицій вліво.

Ще одним чинником інвестицій є технічний прогрес. Створен-ня нової техніки, нових виробничих процесів, розроблення нової та вдосконалення наявної продукції стимулюють інвестиції. Про-дуктивніше устаткування знижує витрати виробництва, поліпшує якість продукції і, зрештою, підвищує рівень прибутку від інвестицій у це устаткування. Нові рентабельні вили продукції забезпечу-ють значне збільшення інвестицій, оскільки фірми намагаються розширити виробництво.

У сучасних умовах на інвестиційним процес вагомо впливають сподівання. Прибутковість будь-якого капіталовкладення залежить від прогнозів майбутнього продажу і майбутньої рентабельності продукції, яку виробляють за допомогою інвестованого капіталу. Сподівання підприємств здебільшого грунтуються на детально роз-роблених прогнозах майбутніх умов підприємництва. Якшо керів-ництво фірм налаштоване оптимістично стосовно майбутніх умов підприємництва, то обсяг інвестицій зростатиме, за песимістичного настрою — зменшуватиметься.

Інвестуючи капітал, підприємці зважають і на такі чинники, як внутрішньополітичний клімат і ймовірність його змін, міжнародне становище, динаміка населення, ситуація на фондовому ринку тощо.

Про наявність стимулів до інвестування дає змогу також судити показник, який називають q Тобіна. Американський економіст Джеймс Тобін уважає, то фірми ухвалюють рішення про інвестиції на підставі співвідношення ринкової вартості функціонуючого ка-піталу та його відновної вартості. Це співвідношення іменують q То-біна:

ринкова вартість функціонуючого капіталу

відповідна вартість функціонуючого капіталу

Q =

Ринкова вартість функціонуючого капіталу залежить від курсу акцій. Капітал корпорації (акціонерного товариства), з одного боку, існує у вигляді фізичного капіталу — машин, устаткування, вироб-ничих будівель, а з іншого, у вигляді цінних паперів — акцій, які мо-жна купити чи продати на фондовій біржі.

Акція — це цінний папір, який свідчить про внесення певної частки в капітал акціонерного товариства і дає право на отримання доходу у вигляді дивіденди, який є частиною прибутку акціонерного товарист-ва.

Грошову суму, позначену на акції, називають номінальною вар-тістю акції. Проте акції на фондовій біржі продають не за номіналь-ною вартістю, а за курсом акцій. Чим визначається курс акцій?

Індивід купує акції, щоб отримати дохід у вигляді дивіденда, то-му що вищий дохід, то виший курс акцій, і навпаки. Курс акцій пря-мо пропорційний величині дивіденда, який виплачується на них. Цей курс здебільшого підвищується, коли фірми здійснюють вигідні інвестиційні проекти; реалізація цих проектів означає для власників акцій вищі доходи у майбутньому. З іншого боку, на курс акцій впливає процентна ставка. Купуючи акції, особа надіється набути на свій капітал дохід, шо не менший, ніж той, який можна отрима-ти, поклавши цю суму грошей у банк.

Отже, курси акцій відображають наявність стимулів до інвесту-вання. Чисельник показника q Тобіна віддзеркалює вартість капіта-лу, яка складається на ринку цінних паперів. Знаменник показує ціну капіталу, за яку його можна придбати сьогодні. Якщо q більше одиниці, то ринок цінних паперів оцінює функціонуючий капітал на суму, яка перевищує відновну вартість. У цьому разі менеджерам фірм вигідно інвестувати. І навпаки, якщо q менше від одиниці, то ринок цінних паперів оцінює функціонуючий капітал на меншу су-му, ніж його відновна вартість. У цьому разі менеджери не заміщува-тимуть капітал, коли він зноситься. Отже, обсяг чистих інвестицій залежить від того, чи q більше від одиниці, чи менше.

Неокласична модель інвестицій і теорія інвестицій Тобіна тісно пов'язані між собою Показник q залежить від поточних і майбутніх очікуваних прибутків на функціонуючий капітал. Якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на його одиницю, то облаштований капітал приносить прибуток. Тому володіння капіталом є ви-гідним для фірм: він підвищує ринкову вартість акцій і веде до висо-кого значення а. Якшо ж граничний продукт капіталу менший витрат на його одиницю, то використовуваний капітал завдає фір-мам збитки, бо знижує ринкову вартість акцій і означає низьке зна-чення q.

Неокласична модель інвестицій і q Тобіна — це теоретико-аналітичні знаряддя аналізу ефективності інвестування, точніше кажу-чи, аналізу наявності стимулів до інвестування. Тепер з'ясуємо ос-новні показники, які використовуються для оцінки рівня ефективності конкретних інвестиційних проектів.

Індексація та дезінфляція.

У 80-ті роки деякі країни обрали метод індек-сації, щоб пристосуватися до негативних на-слідків інфляції. Індексація, як уже відомо, означає, що номінальні доходи громадян змі-нюються пропорційно коливанням цін, тобто вона є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищаються від ін-фляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.

Однак індексацію не можна розглядати як дієвий метод бороть-би з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникну-ти окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи. Чому ж не можна захистити всіх учасників національної еко-номіки від інфляції, тобто все проіндексувати? Досвід багатьох країн свідчить: що більше прагнуть державні мужі захистити економіку від інфляції через індексацію, то нестабільнішою стає економіка; чим більше суспільство намагається вберегти своїх членів від інфляції, тим нестабільнішим стає їхнє становище. Країни, які повністю індек-сували все у своїй економіці (Бразилія), не мали великого успіху. Річ у тім, що індексація, по-перше, розкручує інфляційну спіраль. За політики індексації темпи інфляції зростають, і вона із помірної мо-же розвинутися у галопуючу, а то й у гіперінфляцію. По-друге, не-можливо повністю вберегти від знецінення усі доходи населен-ня. Нарешті, індексація потребує значних державних видатків, що збільшує дефіцит бюджету.

Як уже зазначалося, проблема інфляції, а відтак і антиінфляцій-ної політики, є доволі дискусійною — як у наукових, так і в політич-них колах. Одні економісти, зокрема монетаристи, вважають, що ін-фляція є виключно грошовим явищем. На їхню думку, для її подолання потрібно уповільнити темпи зростання пропозиції гро-шей у національній економіці. Для недопущення інфляції вони про-понують дотримуватися у монетарній політиці так званого грошового правила. Згідно з цим правилом, темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання, який для більшо-сті розвинутих країн становить 3—5% за рік. Ці економісти не роз-межовують заходів інфляційної політики, спрямованої на подолан-ня різних видів інфляції, — інфляції попиту та інфляції пропозиції.

Інша група економістів уважає, що рецепти монетаристів є над-мірно болісними для суспільства. Ця група пропонує політику доходів, котра, як уже зазначалося, передбачає, то учасники ринкового процесу впролопж певного періоду утримуються від підвищення пін на товари і послуги, а також на фактори виробництва. Політику до-ходів застосовувала низка країн у 70-ті роки, але, на думку багатьох фахівців, вона була малоефективною.

Представники основного потоку макроекономіки виходять із то-го, що інфляція є багатофакторним процесом, тому для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь, який умов-но можна поділити на дві групи. Перша група охоплює методи, за-стосування яких дає змогу знизити рівень інфляції порівняно швид-ко, упродовж короткого відтинку часу. Друга група заходів, які називають антиінфляційною стратегією, спрямована на недопущен-ня інфляції у тривалій перспективі.

Якщо інфляція уже розвинулася, то для її подолання нині здебільшого застосовують стримуватиму макроекономічну політику, тобто політику дезінфляції. Вона грунтується на можливості вибору між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Держав-ні мужі, знижуючи за допомогою монетарної та фіскальної політики сукупний попит, зменшують обсяг національного виробництва, що супроводжується зростанням бефобіття. Згідно з кривою Філіпса для короткострокового періоду, зростання рівня безробіття знижує рівень інфляції.

У зв'язку з цим постає запитання: яким обсягом річного реаль-ного ВВП має пожертвувати суспільство, щоб знизити рівень ін-фляції? Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезіпф.іяційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1 %. Для визначення цього коефіцієнта величину зменшення ВВП за певний проміжок часу ділять на величину зниження темпу інфляції за той самий про-міжок. Існує кілька оцінок цього показника, але типова оцінка ста-новить 5. Тобто для зниження інфляції на 1% необхідно пожертву-вати 5% річного ВВП.

Коефіцієнт дезінфляпійних утрат можна виразити через безро-біття. Згідно з законом Оукена, зміна рівня безробіття на 1% змінює ВВП на 2%. Отже, зниження інфляції на 1% потребує збільшення циклічного безробіття приблизно на 2,5%. Цей коефіцієнт можна використати для того, щоб визначати, на яку величину має зрости безробіття задля зниження інфляції. Наприклад, для її зниження на 4% потрібно пожертвувати 20% ВВП. Відповідно це потребуватиме збільшення циклічного безробіття на 10%.

Величина коефіцієнта дезінфляційних утрат дає змогу судити про те, доцільне чи недоцільне подальше проведення антиінфляпійної політики. Якщо цей коефіцієнт порівняно високий, то урядові, очевидно, слід утриматися від заходів щодо уповільнення темпів ін-фляції, віддаючи, наприклад, перевагу індексації доходів населення. Низьке значення коефіцієнта дезінфляційних утрат свідчить про ефективність антиінфляційної попітики і доцільність її продов-ження.

В одному із досліджень було простежено 65 випадків дезінфляції у 19 країнах. Майже повсюдно зниження рівня інфляції було досяг-нуте через тимчасове зменшення обсягу національного виробницт-ва. Проіе величина втрат у вигляді зменшення ВВП у різних краї-нах виявилася неоднаковою. Значення коефіцієнта дезінфляційних утрат залежить від багатьох чинників, зокрема від швидкості здійс-нення дезінфляції, гнучкості заробітної плати, ступеня інфляційних очікувань, довіри населення до політики уряду тощо.

Практика показала, що швидка дезінфляція супроводжується меншими втратами, ніж повільна. У країнах з вищим рівнем гнучко-сті заробітної плати (у них коротший строк дії колективних догово-рів) коефіцієнти дезінфляційних утрат були нижчими. Економісти особливо підкреслюють роль інфляційних очікувань у проведенні ефективної і менш болісної політики дезінфляції.

Висока інфляція є здебільшого результатом процесу, який роз-вивагться внаслідок дії адаптивних інфляційних очікувань. Тому важ-ливим завданням дезінфляції є приборкання інфляційних очіку-вань. При цьому потрібно виявити так звані "якорі", або орієнтири, цих очікувань, тобто явища і процеси, залежно від яких економічні суб'єкти формують свою поведінку щодо цін. Такими орієнтирами здебільшого є темпи інфляції у попередніх періодах, темпи зростан-ня грошової маси, номінальні процентні ставки за державні обліга-ції, динаміка курсу національної валюти тощо. Контроль уряду за одним або кількома ними орієнтирами дає змогу загасити інфляцій-ні очікування. Водночас світовий досвід підказує, що ці очікування якнайшвидше долаються там, де виконуються принаймні дві умови.

По-перше, державна політика спрямовується на зміцнення меха-нізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне (тобто те, що супроводжується збільшенням кількості та підвищен-ням якості життєвих благ) уповільнення зростання цін. Лише тоді змінюється поведінка споживачів, у ній зникають інфляційні моти-ви. Доки споживачі не переконаються в тому, що коливання цін на-були ринкових окреслень, доти в національній економіці відбувати-меться інфляційне розширення сукупного попиту.

По-друге, уряд має непохитно дотримуватися курсу на поступове подолання інфляції та користуватися довір'ям більшості населення. Рівень довір'я до антиінфляцінної політики є одним із чинників, від якого залежить величина втрат, пов'язаних із проведенням дезінфляції. Заслужити високий рівень довір'я можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійсненні і такі, що можна легко перевірити, антиінфляпійні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Наприклад, центральний банк має регулярно повідом-ляти про той рівень інфляції, який він збирається підтримувати, і про необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо дер-жавні мужі добросовісно виконують свої обіцянки, то учасники ринкового процесу поступово переконуються в тому, що керівниц-тво країни не лише з усією рішучістю стало на шлях боротьби з ін-фляцією, але й здатне контролювати становище, домагатися реа-лізації проголошених цілей. Що глибше це усвідомлюється, то більше довіряють державним мужам, то охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до зазда-легідь установленого ліміту на приріст грошової маси. Отже; цей ліміт стає реальною силою, яка виливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань.

Прихильники теорії раціональних сподівань навіть твердять, що зниження рівня інфляції можливе без економічного спаду, тобто без згортання обсягу національного виробництва і без зростання безро-біття. Згідно з цією теорією, якщо наміри уряду приборкати інфля-цію не викликають сумніву, громадяни швидко відкидають свої ін-фляційні очікування. Це означає, що короткострокова межа вибору між інфляцією та безробіттям переміщуватиметься донизу, і це дає змогу зменшити інфляцію без підвищення рівня безробіття. Така ідея була б справедливою, якби інфляцію індукувала виключно над-лишкова грошова маса, а сама інфляція не містила інерційного чин-ника.

Для недопущення розвитку галопуючої інфляції у майбутньому уряд розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів, раціоналізація структури національної економіки та зовніш-ньоекономічної діяльності.

Ефективна монетарна політика передбачає, що щорічні прирос-ти грошової маси в обігу обмежені й не надто перевищують зростан-ня національного продукту. Як відомо, немає легшого способу зруй-нувати економіку країни, як наповнити грошовий обіг зайвими купюрами. Конструктивну антиінфляційну монетарну політику мо-же проводити лише не залежний від виконавчої влади центральний банк, який спирається на добре розвинуту банківську систему. Цен-тральний банк володіє такими могутніми знаряддями проведення монетарної політики, як операції на відкритому ринку, зміна об-лікової ставки чи норми резервування, за допомогою яких він може визначати темпи приросту грошей у національній економіці.

Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбувати-ся за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету. Річ у тім, шо під впливом нових економічних концепцій у багатьох країнах світу в останній чверті XX ст. відбулося зниження податко-вих ставок. Більшість економістів вважають, що високопрогресивні системи оподаткування стримують розвиток економіки. Зниження податкових ставок із прибуткового податку на громадян посилює стимули до праці, збільшує особисті заощадження, а з податку на прибуток підприємств — підтримує розвиток інвестиційного проце-су. Отже, внаслідок зростання заощаджень та інвестицій можна спо-діватися прискорення економічного зростання і збільшення у май-бутньому рівня зайнятості, обсягу національного виробництва, а отже й державних податкових надходжень, що сприятиме досягнен-ню бездефіцитного бюджету. Інакше кажучи, продумана фіскальна політика, яка усуває бюджетні дефіцити, що індукують інфляцію, відіграє важливу роль в антиінфляційній стратегії.

Раціональна монетарна і фіскальна політика допомагає усувати з економіки інфляцію попиту. Водночас є необхідною стратегія роз-витку національної економіки, яка б захистила або принаймні поміт-но послабила руйнівні впливи зовнішніх збурень пропозиції, які ін-дукують інфляцію витрат. Для недопущення інфляції пропозиції уряд має сприяти розвиткові освіти й науки, нагромадженню інтелек-туального потенціалу суспільства і людського капіталу кожною осо-бою, має фінансувати наукові дослідження та дослідно-конструк-торські розробки, здійснювати структурну перебудову національної економіки у напрямі зростання в ній частки продукції високотехнологічних галузей і виробництв. Це стримуватиме розвиток інфляцій-ного процесу у разі сильних зовнішніх несприятливих збурень про-позиції.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків країни. Пасивне сальдо платіжного ба-лансу, як відомо, індукує інфляційні імпульси.

Поняття валюти.

Волюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:*

національна валюта - платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);*

іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також: кредитні та платіжні засоби (чеки, веселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;*

колективна валюта - міжнародні грошові одиниці, емісію яких

здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (Євро, СПЗ). Залежно від режиму використання:*

конвертована валюта (повно або частково);*

неконвертована.

Залежно від сфери і мети використання:*

валюта оплати - валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;*

валюта кредиту - валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;*

валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту;*

міжнародна торгова валюта - це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу;*

міжнародна резервна валюта — це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту,

фінансування допомоги тощо, її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Типовою міжнародною торговою і, водночас резервною валютою є долар США (2/3 міжнародної торгівлі здійснюється за його допомогою).

Валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахуноково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Валютні відносини включають

укладання угод, щодо купівлі-продажу валюти |

отримання й надання з-за кордону різного роду позик |

надання еконо-мічної й технічної допомоги за кордон |

функціонування валюти у зовнішньо -економічній торгівлі

Учасники валютних відносин:*

держави; *

міжнародні організації;*

юридичні особи;*

фізичні особи.

У практиці функціонування валютного ринку використовуються дві групи валютних операцій. По-перше, це операції, що проводяться на умовах "спот " (зрої). Йдеться про валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі -поставка валюти здійснюється протягом 48 годин. Відповідно до цього визначається і валютний курс "спот " — курс на момент укладення угоди.

По-друге, операції форвардного (forward) типу. Це - термінові операції, розрахунки за якими ведуться не більше як 48 годин після їх укладення.

Однією з функціональних форм термінових угод і опцій операції (орііоп), згідно з якими суб'єкти ринку набувають право купити чи продати валюту у майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення відповідної угоди.

Форвардні валютні курси відрізняються від курсів "спот" на величину "знижки" чи "премії", пов'язаної з відстроченням платежів.

Валютний курс.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішньогосподарських процесів, так і зовнішньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух коротко та довгострокових капіталів, розміри


Сторінки: 1 2