Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Контрольна робота

Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства, аналіз фінансової стійкості підприємства.

План

Теоретична частина

Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства.

Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Практична частина

1. Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства.

Однією з основних умов фінансового добробуту підприємства є надходження грошових коштів, які забезпечують покриття його зобов'язань. При цьому відсутність мінімального запасу грошо-вих коштів свідчить про серйозні фінансові труднощі, а надмірна їх величина вказує на те, що підприємство зазнає збитків, пов'язаних з:

інфляцією та знеціненням грошей;

утраченою можливістю їх вигідного розміщення і отриман-ня додаткового доходу.

У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки управління гро-шовими коштами на підприємстві.

Головна мета аналізу грошових потоків полягає в оцінці здат-ності підприємства заробляти грошові кошти визначеного розмі-ру і в установлені строки, необхідні для здійснення запланованих витрат. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

вивчення обсягів та джерел грошових коштів, що надходять на підприємство;

дослідження основних напрямків використання грошових коштів;

аналіз достатності власних коштів для здійснення інвести-ційної діяльності;

з'ясування причин розходження між величиною отриманого прибутку та фактичною наявністю грошових коштів;

досягнення фінансової оптимізації.

Під час аналізу необхідно враховувати склад грошових акти-вів, до якого входять:

грошові актини в національній валюті;

грошові активи в іноземній валюті;

резервні грошові актини у формі високоліквідних коротко-
строкових фінансових вкладень (депозитні вкладення в банках, депозитні сертифікати банків, високоліквідні фондові інструмен-ти з короткостроковим періодом зберігання).

Управління грошовими активами підприємства потребує здій-снення попереднього їх аналізу, під час якого вивчаються:

співвідношення грошових коштів і поточних зобов'язань;

період обороту грошових коштів;

структура середнього залишку грошових активів за основ-ними його елементами;

оборотність грошових активів;

рух грошових активів у періоді, що розглядається.

Для цілей як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу необхід-но знати, у який спосіб та з яких джерел підприємство отримує грошові кошти і які основні напрямки їх витрачання.

Для того щоб забезпечити користувачів бухгалтерської ін-формації даними про зміни грошових коштів підприємства та їх еквіваленти в розрізі основних видів діяльності підприємства, використовують Звіт про рух грошових коштів. Цей звіт склада-ється або у формі звіту про зміни фінансового стану підприємст-ва, або за спеціальною формою, де напрямки руху грошових ко-штів згруповано за трьома сферами:

господарською;

інвестиційною;

фінансовою.

Під господарською діяльністю розуміють основну статутну діяльність підприємства, яка має на меті отримання доходу. До основних джерел надходження грошових коштів у межах госпо-дарської діяльності відносять: отримання виручки від реалізації боргів, що були раніше списані як безнадійні, штрафів від під-приємств, котрі порушили умови угоди, тощо.

Відплив грошових коштів, пов'язаний зі сплатою за рахунка-ми постачальників, з виплатою заробітної плати, сплатою штра-фів тощо.

Рух грошових коштів, пов'язаних з інвестиційною діяльніс-тю, передбачає придбання (створення) і реалізацію майна довго-строкового використання. Передусім це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, довгостро-кових фінансових вкладень.

Фінансова діяльність підприємства відображається у надхо-дженні коштів у формі довгострокових і короткострокових кре-дитів і позик, бюджетних асигнувань та у витрачанні коштів у вигляді погашення заборгованості за отриманими раніше креди-тами і позиками, сплаті відсотків, дивідендів.

Необхідно підкреслити, що в процесі аналізу руху грошових коштів використовують прямий та непрямий методи.

Завдяки прямому методу у звіті відображаються абсолютні суми надходжень і витрачань грошових коштів.

Позитивною стороною використання прямого методу є те, що він дає змогу оцінити загальні суми припливу і відпливу грошових коштів підприємства, а отже, зробити висновки відносно до-статності коштів для сплати за рахунками поточних зобов'язань, виділити ті статті, які формують найбільший приплив і відплив грошових активів у розрізі трьох видів діяльності.

Недолік цього методу полягає в тому, що він не розкриває вза-ємозв'язку отриманого фінансового результату зі змінними гро-шових коштів на рахунку підприємства.

Для подолання цього недоліку у фінансовому аналізі викорис-товують непрямий метод, сутність якого полягає в перетворенні чистого прибутку у величину грошових коштів.

Необхідність здійснення такої процедури обумовлена тим, що існує певна об'єктивна невідповідність між величиною грошових коштів та величиною отриманого прибутку, і підприємство, яке, за даними бухгалтерської звітності, є прибутковим, може зазна-вати значних труднощів із грошовими коштами. Зауважимо, що важливим моментом аналізу руху грошових коштів є виявлення основних причин розбіжності між величиною грошових коштів і сумою отриманого прибутку.

При непрямому методі аналізу фінансовий результат перетво-рюється у величину грошових коштів від поточної діяльності за певний період (різниця сум на початок і кінець періоду) за допо-могою коригувальних процедур.

На першому етапі коригування виявляють відповідність між фінансовим результатом і власними оборотними коштами. Для цього усувають вплив на фінансовий результат:

операцій нарахування амортизації;

операцій, пов'язаних із вибуттям об'єктів довгострокових активів.

На другому етапі з'ясовують відповідність зміни власного оборотного капіталу і грошових коштів.

У зв'язку з цим необхідно визначити, як зміни за кожною статтею оборотного капіталу відбилися па стані грошових коштів підприємства. Для цього вивчають механізм впливу на їх рух операцій, що відображається на активних і пасивних рахунках.

Слід підкреслити, що існує певне правило коригувальних процедур при розрахунку величини чистого грошового потоку від господарської діяльності. За цим правилом збільшення за-лишків за статтями поточних активів має бути відраховано від показника чистого прибутку, а зменшення — додано до нього; збільшення ж залишків за статтями поточних пасивів додаєть-ся до фінансового результату, а зменшення — віднімається від нього.

На третьому етапі проводять додаткові коригувальні про-цедури, що пов'язані з використанням чистого прибутку (штра-фи, що сплачуються з чистого прибутку, дивіденди, виплати за фондом споживання тощо).

Слід наголосити, що, крім попереднього аналізу, на підприєм-ствах здійснюють і перспективний аналіз грошових потоків, ре-зультати якого дають змогу формувати стратегію управління ци-ми активами.

Здійснення перспективного аналізу грошових потоків зводи-ться до обчислення можливих джерел надходження та витрачан-ня грошових коштів і виконується в кілька етапів.

На першому етапі розраховується обсяг можливих грошових надходжень. Виходячи з того, що основним джерелом надхо-дження грошових коштів є реалізація продукції, яка поділяється на продаж товару готівкою і в кредит, за допомогою балансового методу розраховуються величина грошових надходжень і зміна дебіторської заборгованості.

де , — дебіторська заборгованість на початок і кінець пе-ріоду; — виручка від реалізації; ГН — грошові надходження.

За наявності інших суттєвих джерел надходження грошових коштів їх прогнозна сума додається до суми грошових надхо-джень від реалізації продукції.

На другому етапі розраховується обсяг витрачання грошових коштів. Основним його складовим елементом є погашення кре-диторської заборгованості.

До інших напрямків використання грошових коштів відносять заробітну плату, адміністративні та інші постійні і змінні витра-ти, а також капітальні вкладення, сплату податків, дивідендів.

На третьому етапі через порівняння грошових надходжень і виплат, що прогнозуються, розраховується чистий грошовий потік.

На четвертому етапі розраховується сукупна погреба в корот-костроковому фінансуванні. Сутність етапу полягає у визначенні розміру короткострокового банківського кредиту на плановий період, необхідного для забезпечення прогнозованого грошового потоку.

При розрахунку рекомендується брати до уваги бажаний мі-німум грошових коштів на розрахунковому рахунку, який доці-льно мати як страховий запас, а також для вигідних інвестицій.

Визначення мінімально необхідної потреби в грошових кош-тах для здійснення поточної діяльності спрямоване на установлення нижньої межі залишків необхідних грошових активів у на-ціональній та іноземній валюті.

Існує два методи розрахунків:

а)

б)

де ГАК — залишок грошових активів на кінець звітного періоду; ПВГА і ФВГА— відповідно плановий та фактичний обсяги (вели-чини) платіжного обороту за поточними господарськими опера-ціями згідно з планом (фактом) надходження грошових коштів у майбутньому (звітному) періоді; ОГА— оборотність грошових активів з урахуванням запланованих заходів щодо прискорення оборотності грошових активів.

Необхідно звернути увагу на те, що в процесі визначення мі-німальної потреби в грошових активах здійснюється їх диферен-ціація, основою якої є плановий обсяг витрачання грошових ак-тивів за внутрішніми і зовнішніми економічними операціями. Мета такої диференціації — виокремлення із загальної потреби в грошових активах валютної їх частини.

Оскільки грошові кошти підприємства являють собою один із випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності, то під час аналізу до них можуть бути застосовані аналогічні моделі, які дають змогу оптимізувати величину грошових коштів. Мова йде про те, що необхідно оцінити:

загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;

яку їх частку необхідно тримати на розрахунковому рахун-ку, а яку у вигляді цінних паперів, що швидко реалізуються;

коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів та активів, що швидко реалізуються.

Для вирішення цих питань рекомендується застосовувати дві моделі: Баумоля та Міллера-Орра, зміст та специфіку викорис-тання яких необхідно розглянути самостійно.

Важливим фрагментом аналізу руху грошових потоків є оцін-ка ануїтетів.

Ануїтет являє собою окремий випадок грошового потоку, а саме: потік односпрямованих платежів з однаковими інтерва-лами між послідовними платежами протягом певної кількості років.

Логіка, що закладена в схему ануїтетних платежів, використо-вується при оцінці боргових та пайових цінних паперів, в аналізі інвестиційних проектів, а також при аналізі оренди.

Ануїтети розрізняють за такими основними характеристиками:

величиною кожного конкретного платежу;

інтервалом часу між двома послідовними інтервалами;

строком від початку ануїтету до кінця його останнього періоду;

відсотковою ставкою, що застосовується при нарощуванні або дисконтуванні платежів.

Необхідно підкреслити, що ключовим моментом при оцінці ануїтетів є припущення, що аналіз здійснюється з позиції «розум-ного інвестора», який не нагромаджує отриманих сум, а негайно інвестує їх з метою отримання додаткового доходу. Розрізняють ануїтети пренумерандо та постнумерандо. Ануїтети, для яких платежі здійснюються на початку відповідних інтервалів, мають назву ануїтету пренумерандо; якщо платежі здійснюються у кінці інтервалу — постнумерандо.

Оцінювання ануїтетів передбачає розгляд двох задач: прямої та зворотної.

2. Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Оцінювання фінансової стійкості підприємства передбачає про-ведення об'єктивною аналізу величини та структури активів і паси-вів підприємства і визначення па цій основі його фінансової стабіль-ності і незалежності, а також аналізу відповідності фінансово-гос-подарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Фінансово стійким є такий господарський суб'єкт, котрий за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи (ос-новні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості і розраховується за своїми зобов'язаннями в зазначений термін.

На фінансову стійкість підприємства впливають такі фактори:

стан підприємства на товарному ринку;

виробництво якісної продукції;

становище підприємства в діловому співробітництві;

залежність підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів;

наявність неплатоспроможних дебіторів;

ефективність господарських і фінансових операцій.

Фінансова стійкість є відображенням стабільною перевищен-ня доходів над витратами, забезпечує вільне маневрування гро-шовими коштами підприємства та завдяки ефективному їх вико-ристанню сприяє безперервному процесу виробництва і реаліза-ції продукції.

Для визначення рівня фінансової стійкості підприємства необ-хідний аналіз:

складу і розміщення активів господарського суб'єкта;

динаміки і структури джерел фінансових ресурсів;

наявності власних оборотних коштів;

кредиторської заборгованості;

наявності і структури оборотних коштів;

дебіторської заборгованості;

платоспроможності.

Важливим показником оцінки фінансової стійкості підпри-ємства є темп приросту реальних активів. Реальні активи — це реально існуюче власне майно підприємства і фінансові вкла-дення за їх справжньою вартістю. До реальних активів не на-лежать нематеріальні активи, знос основних засобів і матеріа-лів, позикові кошти. Темп приросту реальних активів визнача-ється за формулою:

де А —темп приросту реальних активів, %; 03 — основні засоби і вкладення за вирахуванням вартості зносу, нематеріальних ак-тивів; 3 — знос основних засобів і матеріалів; Г — грошові кош-ти без урахування використання позикових коштів; індекс «о» — минулий (базисний) рік; індекс «1» — звітний рік.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства використову-ють коефіцієнт автономії і коефіцієнт фінансової стійкості/

Коефіцієнт автономії характеризує незалежність фінансово-го стану підприємства від залучених джерел. Він показує част-ку власних коштів у загальній сумі джерел і визначається за формулою:

 

де Ка— коефіцієнт автономії; М — власні кошти, тис. грн; — загальна сума джерел, тис. грн.

Мінімальне значення Ка 0,6. Збільшення коефіцієнта свід-чить про зростання фінансової незалежності й зниження ризику фінансових ускладнень.

Коефіцієнт фінансової стійкості — це співвідношення власних і позичених коштів:

 

де Кс — коефіцієнт фінансової стійкості; К — кредиторська за-боргованість, тис. грн; П — позичені кошти, тис. грн.

Перевищення власних коштів над позиченими означає, що підприємство має достатній запас фінансової стійкості та віднос-ної незалежності від зовнішніх фінансових джерел.

Далі вивчаються окремо динаміка та структура власних обо-ротних коштів і кредиторська заборгованість. Аналіз наявності і руху власних оборотних коштів підприємства передбачає визна-чення фактичного обсягу коштів і факторів, які впливають на їх динаміку.

Після цього переходять до аналізу кредиторської заборговано-сті.

Подальший аналіз оборотних коштів проводиться в напрямку вивчення динаміки і складу оборотних коштів у цілому. При ана-лізі зіставляються суми оборотних коштів на початок і кінець звіт-ного періоду та виявляються законність і доцільність відволікан-ня коштів з обороту.

Для більш детальної оцінки аналізують оборотні кошти під-приємства порівняно з нормативом за звісний рік.

У процесі аналізу фінансової стійкості підприємства необхід-но проаналізувати дебіторську заборгованість, установити її за-конність і терміни виникнення, виявити нормальну та невиправ-дану дебіторську заборгованість. На фінансову стійкість підпри-ємства впливає не сама по собі наявність дебіторської заборгова-ності, а її розмір, рух і форма, тобто чим зумовлена ця заборгова-ність. Дебіторська заборгованість не завжди виникає в результаті порушення порядку розрахунків і не завжди погіршує фінансо-вий стан підприємства. Тому її не можна повною мірою вважати відволіканням власних коштів з обігу, оскільки її частина слугує об'єктом банківського кредитування і не впливає на платоспро-можність суб'єкта господарювання. Аналіз проводиться за допо-могою методичних форм,

Наступним етапом аналізу фінансової стійкості підприємства є оцінка платоспроможності. Аналіз платоспроможності здійс-нюється через зіставлення наявності та надходження коштів із зобов'язаннями першої необхідності. Найбільш чітко платоспро-можність виявляється під час її аналізу за відносно невеликий термін (тиждень, декада, місяць). Платоспроможність оцінюється через коефіцієнт платоспроможності, тобто через відношення наявних грошових сум до суми термінових платежів на конкрет-ну дату чи на наступний період. Коли коефіцієнт платоспроможності дорівнює чи більший одиниці, можна вважати, що підпри-ємство є платоспроможним. Коли цей коефіцієнт менший одини-ці, у процесі аналізу слід виявити причини браку платіжних кош-тів (зниження зростання суми виручки, доходів, прибутку, нера-ціональне використання оборотних коштів, приміром, великі за-паси сировини, товарів, залишків готової продукції).

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат влас-ними та позиковими джерелами можна виділити такі чотири типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;

умови:

± Ев 0,

±Ев.д 0,

± Е 0,

де Ев — наявність власних оборотних коштів; Ев.д — наявність власних оборотних і довгострокових позикових коштів; Е — загальна сума джерел коштів для формування запасів і ви-трат.

Тримірний показник ситуації: S = (1,1,1);

2)нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси і витра-ти забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго-строковими позиковими джерелами;

± Ев < 0,

±Ев.д 0,

± Е 0,

S = (0,1,1);

3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси і виграти забез-печуються за рахунок власних оборотних коштів і довгостроко-вих позикових джерел та короткострокових кредитів та позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і ви-трат;

± Ев < 0,

±Ев.д 0,

± Е 0,

S = (0,0,1);

4) кризовий фінансовий стан -- коли запаси і виграти не за-безпечуються джерелами їх формування і підприємство перебу-ває на межі банкрутства;

± Ев < 0,

±Ев.д 0,

± Е 0,

S = (0,0,0);

Отже, фінансово стійким можна вважати такс підприєм-ство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити за-паси і витрати, не допустити невиправданої дебіторської і кре-диторської заборгованості, своєчасно розрахуватись, за своїми зобов'язаннями.

Абсолютна і нормальна стійкість фінансового стану характе-ризуються високим рівнем рентабельності підприємства та відсут-ністю порушень фінансової дисципліни.

Нестійкий фінансовий стан характеризується наявністю по-рушень фінансової дисципліни, перебоями в надходженні грошо-вих коштів, зниженням дохідності діяльності підприємства.

Для аналізу фінансової стійкості підприємства доцільно за ма-теріалами кожного конкретного підприємства розраховувати нор-мативні рівні коефіцієнта співвідношення позичених і власних коштів, тобто коефіцієнта структури коштів підприємства.

Важливою характеристикою стійкого фінансового стану є ко-ефіцієнт маневреності (Км), який визначається як відношення власних оборотних коштів підприємства до суми джерел власних і довгострокових позикових коштів. Він показує, яка частка влас-них коштів підприємства перебуває в мобільній формі, що дає змогу вільніше маневрувати цими коштами.

Для збереження мінімальної фінансової стабільності підпри-ємства коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів має бути обмежений значенням відношення вартості мобільних коштів до вартості іммобілізованих засобів. Цей показник нази-вається коефіцієнтом співвідношення мобільних та іммобілізова-них засобів () і розраховується за формулою:

де Ra — усі мобільні (оборотні) активи; Z – запаси і витрати; ra—

дебіторська заборгованість; d— грошові кошти і цінні папери; F — основні засоби й інші необоротні активи.

Також розраховуються коефіцієнти мобільності всіх засобів і оборотних коштів. Перший з них визначається відношенням вар-тості оборотних коштів до вартості всього майна підприємства за формулою:

де В — вартість усього майна підприємства.

Коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим вище значення коефіцієнта, тим більше у підприємства мож-ливостей забезпечувати безперебійну роботу, розраховуватись з

кредиторами.

Коефіцієнт мобільності оборотних коштів визначають ділен-ням найбільш мобільної їх частини (грошових коштів і коротко-строкових фінансових вкладень) на вартість оборотних коштів. Формула розрахунку:

 

Цей коефіцієнт показує частку абсолютно готових до платежу

коштів у загальній сумі коштів, які направляються на погашення боргів.

Одним із основних показників стійкості фінансового стану підприємства є коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат влас-ними джерелами їх формування (КЗ), який дорівнює відношенню суми власних оборотних і довгострокових позикових коштів до вартості запасів і витрат підприємства. Нормальна межа цього показника становить:

КЗ 0,6 - 0,8.

Важливу характеристику структури засобів підприємства дає коефіцієнт майна виробничого призначення (КВ.Н), який визначає-ться відношенням суми основних засобів, капітальних вкладень, устаткування, виробничих запасів і незавершеного виробництва до вартості всього майна підприємства. Розраховується цей кое-фіцієнт за формулою:

Нормальним вважається таке обмеження цього показника:

 

Паритетний принцип вкладення коштів у майно виробничої

сфери і сфери обігу створює сприятливі умови як для нарощу-вання виробничого потенціалу, так і для фінансової діяльності.

Також розраховуються показники, які характеризують частку основних засобів і матеріальних оборотних коштів у вартості майна. Перший з них () розраховується відношенням вартості основних засобів до валюти балансу за формулою:

Коефіцієнт матеріальних оборотних коштів (Кz) дорівнює від-ношенню вартості запасів і витрат до валюти балансу, тобто:

 

Поряд з показниками, які характеризують структуру майна під-приємства, необхідно розраховувати й аналізувати коефіцієнти, ко-трі показують частку довгострокової і короткострокової заборгова-ності в джерелах коштів підприємства. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів (КД) визначається відношенням суми довгострокових кредитів і позикових коштів до суми джерел влас-них коштів і довгострокових кредитів і позичок. Коефіцієнт корот-кострокової заборгованості (КК) показує частку короткострокових зобов'язань підприємства в загальній сумі зовнішніх зобов'язані.

Коефіцієнт кредиторської заборгованості й інших поточних зобов'язань (ККЗ) характеризує частку кредиторської заборгова-ності й інших поточних зобов'язань у загальній сумі зовнішніх зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт прогнозу банкрутства (КНБ) характеризує питому вагу чистих оборотних активів у загальній сумі активу балансу. Він розраховується за формулою:

 

де Ra — усі оборотні активи; Кt— короткострокові кредити і по-зикові кошти; rp— поточні зобов'язання; В — валюта балансу.

Для стабілізації фінансової стійкості підприємства, виходу підприємства з кризового фінансового стану необхідно:

збільшити частку власних оборотних коштів в оборотних
активах;

додатково залучити позикові кошти;

знизити залишки товарно-матеріальних цінностей через ре-алізацію малорухомих запасів чи запасів, які не використовуються у виробництві.

Список використаної літератури :

Бріхмен Є. Г. Основи фінансового менеджменту. – К. :Молодь, 1997.

Ізмайлова П. В. Фінансовий аналіз. – К., 2000.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Вік; Глобус, 1992.

Павловські О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. Фінансовий аналіз : Навч.-метод. посібник для самост. вивч. диск. – К. : КНЕУ, 2002.

Руденко Л. В. Аналіз фінансово-господарської діяльності. – К., 2000.

Фінанси підприємств / За ред.. А. М. Поддєрьогіна : Підручник. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К., 2000.