Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Урок-пам’ять

"Ні! Я жива! Я вічно буду жити!"

Мета: поглибити знання про життєвий і творчий шлях Лесі Українки; розвивати творчі здібності викликати захоплення учнів життям та творчістю поетеси; бажання наслідувати її; виховувати високі моральні якості, почуття прекрасного.

Обладнання: портрет поетеси, діафільм, грамзаписи, виставка творів та ілюстрацій, висловлювання про поетесу, квіти.

Довго щирими сими словами

До людей промовлятиму я...

Леся Українка

Хід уроку

І. Створення відповідного емоційного настрою. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчання. Слово вчителя

Звучить українська народна пісня „Стояла я і слухала весну”.

Учитель. Дорогі мої діти! Дорогі восьмикласники! Прозвучала пісня „Стояла я і слухала весну”, пісня, яка, мабуть, нікого не залишила байдужим, бо слова цієї пісні написала Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка).

Леся! Нас захоплює і чарує духовна повнота, розум, воля, благородство цієї людини. Леся велична і сильна духом. В неї не лише до найвищої міри розвинуті совість і почуття обов’язку до вітчизни, а й готовність без будь-яких вагань крізь і всюди стати на її захист.

Мати лесі (Олена Пчілка): „Не знаю, чи стала б Леся українською поетесою, коли б не я... Від батька вона не могла навчитися мови, бо він не говорив нею. Я робила так, щоб мова народу була моїм дітям найближчою. Життя серед волинських селян сприяло тому... Можу з гордістю сказати, що Лесю українку створила я. Я дала їй все – талант, освіту, літературну долю, придумала для неї псевдонім... Ось щастя я їй не дала”. (Юрій Щербак, драма „Сподіватись”, 1988 р.).

Історія свідчить, що геній художній в особі поета не завжди виступає в єдності з генієм моральним. Леся Українка ж належить до геніальних художників великої естетичної сили и кришталевої моральної чистоти.

26 лютого виповнилося 125 років від дня народження поетеси, і в той день ми з вами провели перший урок, присвячений Лесі. Декілька уроків звучало Лесине слово, сьогодні останній урок і урок незвичайний, урок-пам’ять.

Мені б дуже хотілось, щоб на сьогоднішньому уроці ви ще раз доторкнулися душею і серцем до Лесиного життя-подвигу, до Лесиної поезії, пісні, яку вона дуже любила, щоб ви полюбили Лесине слово так, як люблю його я, щоб до 10-го класу ви не раз зверталися до томиків, щоб ті поезії, які найбільше припадуть до душі, ви взяли з собою в доросле життя.

Лесю!

Скільки раз зверталась я до тебе,

Скільки передумано було,

Але знову ти сьогодні зазвучала,

Знову серце болем пройняло.

Як я хочу, щоб тебе любили,

Щоб з тобою в серці йшли в життя,

Щоб ніколи кривди не чинили,

Мої учні, ті, кого навчала я.

Юні друзі!

Пам’ятаєте, як ще три роки тому,

Я вас вперше з Лесею звела,

Як тоді вже очі в вас блищали,

Наче в класі Леся ожила.

Вірю – оживе вона сьогодні,

Вірю – не забудете її,

Бо так мало благородства і любові

На цій грішній і занедбаній землі.

ІІ. Виступи учнів, слово вчителя

1. „На шлях ти вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий завела”.

Учитель. Леся! Яка вона? Якого роду? Де зростала? Де знайшла такі сили, щоб „крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні?” Лесю! Розкажи про себе.

Учениця (маленька Леся).

Звучить розповідь від першої особи про дитинство, сім’ю Косачів, дитячі захоплення.

Звучать вірші „Як дитиною бувало”, „У дитячі любі роки”.

Учитель. Лесю! Ти пам’ятаєш свій перший вірш? Як ти його писала?

Учениця читає вірш „Надія”, розповідає, як він був написаний.

Учитель. А твоє улюблене заняття?

Учениця. Я дуже любила музику, пісні. Я дуже любила грати на фортепіано, але після операції на руці – я вже не могла, не могла грати. Боже! Як це було важко.

Звучить вірш „До мого фортепіано”.

Учитель. Так! Леся любила українську пісню.

Звучить пісня Т. Шевченка „По діброві вітер віє”.

Учень доповнює розповідь вчителя про сім’ю Косачів.

Учитель (до класу). А що вас найбільше вразило з дитячих років Лесі, коли ви прочитали роман Миколи Олійника „Дочка Прометея”, зокрема першу частину „Леся”?

Учитель. На роки юності Лесі Українки припадає значна частина поетичних творів. Молодий талант швидко міцнів. 1893 року у Львові побачила світ перша книжка поетеси „На крилах пісень”. Друзі, рідні, знайомі вітають Лесю, з захопленням слухають її на літературних вечорах.

Учні інсценізують уривок з повісті М. Олійника „Дочка Прометея”.

Бесіда про зміст повісті „Одержима”

2. „Слово, моя ти єдиная зброє”

Учитель. Лесине слово зазвучало.

„Від часу Шевченкового „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Украхна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст цієї слабосильної, хворої дівчини, – пише І. Франко. – у неї є свій пафос, своє власне слово... Вона сама має що сказати читачам, у самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця”.

Так! Леся мала що сказати і говорила, говорила, говорила. Слово стало її зброєю, смислом її життя.

Звучать вірші „Слово чому ти не твердая криця”, „Красо України, Подолля”, „І все-таки до тебе думка лине”.

Учитель. Які прекрасні твори писала Леся про дітей і для дітей. Це і вірші, це й казки: „Мамо, іде вже зима”, „Вишеньки”.

Звучить грамзапис „Колискова”.

Учитель. Теплі, добрі, ніжні ці вірші, Може, це передалось Лесі від мами, української дитячої письменниці Олени Пчілки.

Звучать вірші Олени Пчілки.

Учитель. Прекрасно! Любі друзі! В одному з своїх листів російський письменник А. Чехов писав: „Пам’ятайте, що письменники, котрих ми називаємо вічними або хорошими, і котрі п’янять нас, мають одну загальну і важливу ознаку: вони кудись ідуть і вас кличуть туди ж, і ви почуваєте не розумом, а всією своєю істотою, що в них єсть якась ціль...”

Мені здається, що це сказано про нашу Лесю. Так, дійсно, Леся Українка належить до геніальних художників великої естетичної сили, вона справжній народний поет і її слово, як і Шевченкове, стояло і стоїть на сторожі.

Лесю завжди хвилювали питання: кому повинен служити поет? якою повинна бути поезія? На ці питання прекрасно відповідає поетеса поемою „Давня казка”, яку І. Франко наказав „одною з найкращих і найхарактерніших окрас нашої літератури”. Ця поема вже звучала на минулому уроці, але мені так хочеться, щоб уривки з цього твору прозвучали сьогодні ще раз, бо, мабуть, всіх нас зачарував поет, справжня краса, велич якого в тому, що він „мав талант до віршів не позичений, а власний”. Його поетичне слово надихало в час війни „не одну сумну родину”, захищало тих, що „у ярмі стогнали”, будило думки по волю... Поет і Леся – одне ціле, єдине.

Звучать уривки із поеми „Давня казка”, інсценізація.

Учитель. Є в творчому доробку Лесі Українки ще один твір, який мені особисто дуже подобається. Це п’єса „Бояриня”, яку так мало знають читачі, бо дуже довго її не друкували, більш досконало ми будемо вивчати цей твір у 10-му класі, але буквально декілька слів. „Бояриню” Леся написала 1910 року, це перша п’єса письменниці про Україну, хоч, звичайно, всі її твори про Україну, але цей особливий.

Дія в „Боярині” відбувається в другій половині XVII ст., коли угоди, підписані на Переяславській раді, з боку Росії були потоптані. Україна, яка за умовами договору мала бути лише у військовому союзі, через грабіжницьку політику царизму, ворогування козацької старшини між собою в боротьбі за владу перетворилося на руїну. У передмові до „Боярині” Ліна Костенко пише: „Цей період (період руїни) майже не висвітлений в нашій історії. Час, коли Правобережжя обезлюдніло, коли димом батьківщини був дим попелищ.

Головні герої драми – Оксана і Степан, саме через їх особисте життя розкривається трагедія рідного краю.

Оксана – дочка поважного козацького старшини Олекси перебійного, який на переяславській раді присягав цареві. Він давно вже відчув, що угоди з Москвою потоптані і Україна потрапила в неминучу залежність від Росії. Але Перебійний прекрасно пам’ятав і давніші часи, польську неволю, татарсько-турецькі набіги. Саме з його уст зриваються майже безнадійні слова: „Сутужна, сину мій, вкраїнська справа...”.

У палкій любові до України виховали батько й мати Перебійні свою доньку Оксану. Виїхавши з чоловіком у Москву, Оксана одразу зрозуміла, що становище її коханого не просто принизливе, а рабське, що царя і його слуг тут усі страшенно бояться і мовчки скоряються звичаям, які принижують людську гідність. Почувши розповідь Степана про те, що він перед царем мусить себе називати „холопом Стьопкою” і звеселяти його гопаком, Оксана внутрішньо здригається від приниження. Вихована у волелюбному середовищі, вона болісно реагувала на плітки, обмови. Вона так і не змогла прижитися в Москві і дуже страждала, що Степан – людина слабохарактерна, боязка, негорда. Розум її не міг цього простити, хоча серце продовжувало любити.

Зараз ви почуєте уривок із драми „Бояриня”. Це вже кінець твору: Оксана тяжко захворіла, хвороба – ностальгія. Оксана внутрішньо зламалась.

Уривок із драми „Бояриня”, інсценізація.

Я думаю, що такий твір нікого не залишить байдужим, що ви його всі прочитаєте до 10-го класу.

І закінчити про цей твір мені хочеться словами Ліни Костенко, яка написала вступну статтю до драми. „Бояриню” дуже довго не друкували.

Уже нові покоління й не знають, про що вона, та „Бояриня”. Шкода, що вона не йшла на сцені Багатьом корисно було б подивитись.

Я дуже люблю ще один твір Лесі – це вірш у прозі „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”. Чашу трагічного кохання Леся випила до дна. Юрій Щербак у драмі „Сподіватись” про це пише так.

Уривки із драми „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”.

До вірша „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”.

Мати. Лесю! Се – дружба чи щось інше?

Леся. Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати про нього, я думаю, тільки про те, що я його люблю – без міри, без краю, що те кохання – ніж у моєму серці, вирви ніж з серця, і воно кров’ю зійде... Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він любив мене, ми обоє б нещасні були. Я знаю се і все-таки його кохаю, сама себе палю вогнем.

Юрій Щербак „Сподіватись”

До вірша в прозі „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”.

Мержинський. Віро Григорівно, вашого листа я і досі не одержав. Висловлюючись вашою ж символічною мовою, троянди мого...

Леся (пише). Троянди мого...

Мержинський. Троянди мого... дружнього ставлення до вас ніколи не зів’ядали...

Леся. Ніколи не зів’ядали...

Юрій Щербак. П’єса „Сподіватись”

Учитель. Про Лесю Українку можна говорити довго до безкінечності, бо я писала сама поетеса: „Довго щирими сими словами”.

До людей промовлятиму я.

І це дійсно так. 125 років від дня народження поетеси свідкували всі ті, хто любить Лесю, пам’ятає про неї і дико читати ось про таке...

Звучить заява секретаріату ради Спілки письменників України (див. „Літературна Україна” від 29.02.96 р.).

...Це ганьба, ганьба тим нелюдям, але приємнішого, звичайно, більше.*

Виставка „України ми діти”.*

Лауреат премії ім. Л. Українки 1996 р. Василь Чухліб.

Інформація про лауреатів премії (див. проспект).*

Вечір в Українському домі (див. „Освіта”, 14.02.96 р.).

Лесине слово живе.

1927–1930 – дванадцятитомник творів Л. Українки;

1951–1956 – п’ятитомник;

1963–1965 – десятитомник і так аж до наших днів.

Не перестаємо дивуватися і дивуватися цій жінці, мужності якої позаздрить любий чоловік. Таку силу духу ми знали хіба що в засланого солдата Тараса Шевченка; у розбитого паралічем Івана Франка; таку силу духу ми знаємо у Миколи Островського.

До останніх днів, переборюючи страшну хворість тіла, Лариса Петрівна творила свої натхненні речі. Вже зовсім підточена туберкульозом, за декілька тижнів до смерті вона писала в Єгипті повість про арабську жінку під назвою „Екбаль – ганель”. Там є такі чудові рядки:

„Починався Єгипетський захід. Там сонце уміє вдавати переможця в останній час перед неминучої поразки і так гордо, так весело, без найменшої тіні вечірнього суму, сипле барвисті дари на небо, на пустиню, на велику ріку і кожну дрібницю своєї улюбленої країни, що навіть за одну хвилину перед навалом темряви не йметься віри в її неминучості...”

Та це ж образ самої поетеси, що до останньої хвилини свого життя була переможцем над страшною недугою, що до останньої хвилини зберегла великий дух (спогади сестри Ізидори).