Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



РЕФЕРАТ

на тему:

Взаємозв’язок споживання і заощадження

ПЛАН

ВСТУП

1. ТЕОРІЯ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ СПОЖИВАННЯ І ЗАОЩАДЖЕННЯ

2. ЗАОЩАДЖЕННЯ ТА ВИТРАЧАННЯ

3. ФУНКЦІЯ СПОЖИВАННЯ

4. СУКУПНЕ СПОЖИВАННЯ ТА ЗАОЩАДЖЕННЯ

5. ВПЛИВ СПОЖИВАННЯ І ЗАОЩАДЖЕННЯ НА ПРОЦЕСИ ІНВЕСТУВАННЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави в яких інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

1. Теорія життєвого циклу споживання і заощадження

Функція споживання побудована на простій ідеї, за якою споживча поведінка кожної окремої особи за даний період пов’язана з величиною її доходу за цей період. Натомість гіпотеза життєвого циклу розглядає приватних осіб як таких, що планують свою поведінку щодо споживання і заощадження на тривалі періоди, сподіваючись якнайкраще розподілити споживчі видатки впродовж усього свого життя.

Франко Модільяні розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвого циклу. Ця модель ґрунтується на концепції між часового вибору споживача, тобто, гіпотеза життєвого циклу вбачає в заощадженнях результат переважно бажання приватної особи забезпечити собі можливість споживати у старості. Як побачимо далі, ця теорія вказує на ряд несподіваних чинників, що впливають на норму заощаджень у країні. Наприклад, вікова структура населення, у принципі – важливий чинник, що визначає поведінку величини споживання і заощадження.

Не чекаючи на основні висновки цього розділу, зазначимо, що ми виводитимемо функцію споживання у вигляді:

C = a W R + сY L

де WR позначає реальне багатство, а – граничну схильність до споживання з багатства, YL – трудовий доход, а с – граничну схильність до споживання з трудового доходу.

Трудовий доход – це доход, який заробляє робоча сила, на відміну від доходу, що його заробляють інші фактори виробництва, як скажімо, рента за землю або прибуток, зароблений капіталом.

Розвиваючи гіпотезу життєвого циклу споживання і заощадження ми показуємо, що визначає величину граничної схильності а і с у рівнянні, чому величина багатства має впливати на величину споживання і як гіпотеза життєвого циклу пояснює загадку Кузнэца.

Візьмемо приватну особу, яка сподівається прожити NL років, працювати і заробляти доход WL років і не працюватиме за віком (NL-WL) років. Перший рік життя особи приймається за перший рік її роботи. Далі ми не враховуватимемо жодну непевність ні щодо сподіваної тривалості життя, ні щодо тривалості трудового періоду. Ми також припускаємо, що на заощадження не сплачують жодні проценти, отож теперішні заощадження дають можливість долар у долар споживати у майбутньому. За таких припущень ми можемо підійти до прийняття рішень щодо споживання і заощадження з двома запитаннями. По-перше, які споживчі можливості кожної окремої особи упродовж життя? По-друге, як приватна особа захоче розподілити свої споживчі видатки за життєвий період?

Тепер розглянемо споживчі можливості. Ми тим часом не враховуємо доход від власності (доход на активи) і зосередимося на трудовому доході YL. Доход YL і споживання с вимірюються реальними величинами. Якщо особа працює WL років, та доход за все життя (трудовий) становить (YL * WL) тобто доход за один робочий рік помножений на кількість років праці. Видатки на споживання певної особи протягом всього періоду життя не можуть перевищувати доход за все життя, коли людина не народилася багатою, що ми початково не припускали. Отже, ми вирішили першу частину проблеми споживача щодо визначення ліміту споживання за весь життєвий період.

Ми припускаємо: особа захоче розподілити споживання впродовж свого життя так, аби потоки споживчих видатків були рівномірними. Замість споживати багато в одному періоді і дуже мало в іншому, перевагу віддадуть розподілу, за якого споживають рівномірно за кожен період. Цілком очевидно: таке припущення означає, що споживання орієнтується не на поточний доход (який дорівнює нулю, коли людина не працює за віком), а на доход за весь період життя. Споживані видатки за весь період життя дорівнюють доходу за цей відрізок часу. Це означає, що заплановані щорічні споживчі видатки, а вони однакові за всі періоди, помножені на кількість років життя, дорівнюють доходу за весь час життя:

С * NL = YL * WL

Поділимо обидві частини рівняння на NL і одержимо величину запланованих споживчих видатків за рік С, що пропорційно величині трудового доходу:

С = WL / NL * YL

Коефіцієнт пропорційності у рівнянні є WL / NL – частка, яку становить робочий період життя від усього життя. Рівняння, відповідно, показує: у кожному році робочого періоду споживається частка трудового доходу, яка дорівнює частці робочого періоду життя від усього життя [8, с.63].

Більшість людей прагнуть підтримувати одинаків рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію, тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженям раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо особа отримала у спадщину значний обсяг майна можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання в гору.

Зменшення багатств домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина багатства домогосподарств змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження.

У сучасному суспільстві й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо [3, с.59].

Сподівання споживачів пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки й заощадження. Наприклад, очікування зростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і до зменшення заощадження.

Припустимо, що існує зв’язок між доходом, споживанням і заощадженням. Наскільки він тісний?

Насправді цей взаємозв’язок досить простий. Заощадження – це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження дорівнюють доходу мінус споживання. Взаємозв’язок доходу, споживання та заощаджень у 2004 році в США подано у таблиці № 2. В останньому рядку таблиці подано важливий показник – норму особистих заощаджень. Вона визначається як відношення особистих заощаджень до використаного доходу.

Економічні дослідження показують, що доход є основним визначником споживання і заощадження. Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а й як відсоток від доходу. Найбідніші неспроможні заощаджувати взагалі. Замість цього, доки вони можуть позичати або витрачати свої заощадження, доти мають місце від’ємні заощадження. Тобто найбідніші витрачають більше, ніж заробляють. Як результат, зменшуються нагромаджені заощадження, або найбідніші заходять ще більше в борги.

У таблиці № 2 ілюструється матеріал щодо використаного доходу, заощаджень і споживання, що взято з оглядів бюджетів американських сімей. Перший стовпець показує сім різних рівнів використовуваного доходу, другий – заощадження за кожного рівня доходу, а третій – видатки на споживання за кожного рівня доходу.

Таблиця № 2

Заощадження та споживання американських сімей у 2004 році |

Використовуваний доход (дол.) | Чисті заощадження (+), від’ємні заощадження (-) (дол.) | Споживання (дол.)

A | 24000 | -110 | 24110

B | 25000 | 0 | 25000

C | 26000 | +150 | 25850

D | 27000 | +470 | 26600

E | 28000 | +760 | 27240

F | 29000 | +1170 | 27830

G | 30000 | +1640 | 28360

Точка нульового заощадження означає, що сім’я не заощаджує і не витрачає попередніх заощаджень, а споживає весь свій доход, що становить близько 25000 доларів. Нижче від точки нульового заощадження, наприклад 24000 доларів, сім’я споживає більше ніж її доход. Це призводить до від’ємних заощаджень (-110 доларів). Коли доходи перевищують 25000 доларів, сім’ї починають робити заощадження.

Третій стовпець показує видатки на споживання для кожного рівня доходу. Оскільки кожен долар доходу складається із частини, що йде на споживання (стовпець 3), та частини, що заощаджується (стовпець 2),, то стовпці 2 і 3 залежать один від одного, вони у сумі

обов’язково повинні становити перший стовпець.

Щоб зрозуміти як споживання впливає на національний обсяг виробництва, потрібно ввести декілька нових понять. Нам необхідно з’ясувати, скільки додаткових доларів споживання та заощаджень народжує кожний додатковий долар доходу. Цей взаємозв’язок проявляється через:

функцію споживання, яка показує зв’язок між споживанням і доходом, та двійника цієї функції;

функцію заощадження, що розкриває взаємозв’язок заощаджень та доходу [11, с.49].

2. Заощадження та їх витрачання

Заощадження дорівнюють доходу мінус витрати на споживання:

S = YL – C = YL * (NL – WL) / NL

З рівняння випливає, що заощадження протягом робочого періоду життя людини дорівнюють певній частці трудового доходу, а числове значення такої частки дорівнює числовому значенню частки, яку становить період, коли людина не працює за віком, від усього життя.

На малюнку № 1 показано схему споживання, заощадження і витрачання заощаджень за весь період життя. Упродовж усього життя потік споживчих видатків С рівномірний і становить разом С * NL. У період життя, коли людина не працює за віком, такі споживчі видатки фінансуються за рахунок заощаджень, що накопичувалися протягом робочого періоду життя. Отже, заштриховані відрізки (YL – C) * WC і C * (NL – WL) рівні, або можна сказати так і за рахунок заощаджень у роки праці фінансуються витрати в період, коли людина не працює за віком.

Малюнок № 1.

 

WR

max

YL | активи

C | Заощадження

Витрачання заощадження

o | WL NL

З малюнка стає очевидною важлива ідея теорії життєвого циклу споживання. Вона полягає у тому, що плани споживання складаються так, аби досягти однакового або рівномірного рівня споживання шляхом заощадження упродовж періодів високих доходів і витрачання заощаджень у періоди низьких доходів. Отже, це важливий відхід від розгляду споживання лише як такого, що базується на поточному доході. Різниця суттєва, бо в обрахунках споживчих видатків упродовж всього життєвого циклу відраховуються доходи, які будуть одержані за все життя, а не лише поточний доход. Та перш ніж детальніше розглядати цей аспект проблеми, повернемося до малюнка і подивимося на роль активів.

Теорія життєвого циклу споживання – це, звісно, і теорія життєвого циклу заощадження. У своєму найпростішому вигляді, як показано на малюнку № 1 , вона передбачає, що працюючи, люди заощаджують на період, коли не трудитимуться за віком. Але теорія життєвого циклу містить загальніший теоретичний підхід до заощадження. Тобто, люди прагнуть мати рівномірний рівень споживання впродовж усього життя. Доход у часі може розподілятися не так рівномірно. Людина може навчатися, виходити на пенсію або рік не працювати з різних причин, хоч їй виповнилося лише сорок років. Теорія життєвого циклу заощадження передбачає що люди багато заощаджують коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають заощаджень, коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя [8, с.75].

3. Функція споживання та заощадження

Однією з найголовніших у всій макроекономіці є функція споживання. Функція споживання розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття, що запроваджено Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.

Функцією споживання можна подати у вигляді графіка № 1, на якому зображено сім рівнів доходу, що подані у таблиці № 2. Використовуваний доход (стовпець 1 з таблиці № 2) викладено по горизонтальній, а споживання сімей (стовпець 3) – по вертикальній. Кожне поєднання “доход – споживання” показане точкою, точки з’єднані гладкою кривою.

Зв’язок між споживанням і доходом, що показано на графіку № 1, називають функцією споживання.

Графік № 1

28000

26000

24000

22000

20000

45’

20000 22000 24000 26000 28000 30000

Точка нульового заощадження. Щоб зрозуміти графік, буде корисним застосовувати лінію, проведену під кутом 45’ від початку координат, тобто бісектрису. Оскільки вертикальна та горизонтальна осі мають однаковий масштаб, то лінія 45’ має цікаву властивість. В її кожній точці відстань до вертикальної осі дорівнює відстані від горизонтальної. Можна переконатися на цьому наочно.

Отже, лінія 45’ говорить нам, чи споживчі видатки рівні, більші чи менші за використовуваний доход. Точка функції споживання, що перетинає лінію 45’, визначає той розмір використовуваного доходу, за якого сім’ї покривають свої видатки за рахунок свого доходу – не позичають і не витрачають своїх попередніх заощаджень.

Точка нульового заощадження – точка В на графіку № 1. В цій точці споживчі видатки точно дорівнюють використовуваному доходу, сім’я не заощаджує і не позичає. Праворуч від точки В функція споживання лежить нижче від лінії 45’. Взаємозв’язок між доходом та споживанням можна побачити, досліджуючи лінію від E’ до E на графіку № 1. Коли величина доходу становить 28000 доларів, розмір споживання становить 27240 доларів. Ми бачимо, що споживання менше за доход, оскільки функція споживання лежить нижче від лінії 45’ - в точці E’.

Якщо сім’я не витрачає весь свій доход, то залишок, очевидно, заощаджується. Лінія 45’ дає змогу з’ясувати, скільки сім’я заощаджує. Чисті заощадження вимірюються відрізком, що йде вгору від функції споживання до лінії 45’, як показано стрілкою EE’’ .

Перебування ліворуч від точки В на лінії 45’ означає, що сім’я витрачає більше за свій доход. Перевищення споживання над доходом є “чисті від’ємні заощадження”, їх вимірюють вертикальним відрізком між функцією споживання і лінією 45’.

Підсумуємо: в будь-якій точці на лінії 45’ споживання точно дорівнює доходу і заощадження сім’ї дорівнює нулю. Коли функція споживання лежить вище від лінії 45’ то сім’я не заощаджує, а витрачає свої попередні заощадження або позичає. Коли функція споживання лежить нижче від лінії 45’, то сім’я робить чисті додатні заощадження. Величина чистих додатних або від’ємних заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між функцією споживання і лінією 45’.

Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходу, як показано на графіку № 1. Знову відкладаємо на горизонтальній осі використовуваний доход, а по вертикальній – чисті заощадження: додатні та від’ємні.

Графік № 2.

Функція заощадження

S

3000

2000

1000

0

-1000

20000 22000 24000 26000 28000 30000 D

Ця функція заощаджень прямо випливає з графіка № 2. Це просто відстань по вертикалі між лінією 45’ та функцією споживання. Наприклад, в точці А на графіку № 2 бачимо, що заощадження сімей від’ємні, оскільки функція споживання перебуває над лінією 45’. Графік № 2 показує ці від’ємні заощадження прямо – функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії в точці А. Так само додатні заощадження перебувають праворуч від точки В, оскільки функція заощадження перебуває праворуч від точки В, оскільки, функція заощадження вища від нульової горизонтальної лінії [8, с.90].

4. Сукупне споживання та заощадження

Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – гранична схильність до заощадження. Гранична схильність до заощадження визначається як частка кожного додаткового долара доходу, що йде на додаткове заощадження.

Чому гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження співвідносяться як дзеркальні двійники? Згадаймо, що доход дорівнює споживанню плюс заощадження. Це означає, що кожен додатковий долар доходу має бути поділений між додатковим споживанням і додатковим заощадженням. Так, якщо гранична схильність до споживання становить 0.85, то гранична схильність до заощадження має дорівнювати 0.15.

Уявіть, що є економіка, де кількість населення і рівень валового внутрішнього продукту упродовж певного часу незмінні. Кожна людина у такій економіці пройшла б через життєвий цикл заощадження і витрачання набутого, показаний на малюнку № 1. Хоча економіка, як єдине ціле, не заощаджувала. І будь-який момент заощадження людей, що працюють, точно “погашалися” б витратами заощаджень пенсіонерів. Та якби населення зростало, молодших за віком було б більше, ніж старих, стане в цілому заощаджувати більше, ніж витрачали зібраного, а економіка мала б чисті заощадження. Отже, величина сукупного споживання частково залежить від поділу населення за віком. Вона також залежить від таких характеристик економіки, як середній вік виходу на пенсію, та від наявності чи відсутності в країні програми соціального забезпечення. Такий досить дивний підтекст цієї теорії вказує на плідність її аналітичного підходу.

Окремі економісти стверджують, що такі демографічні фактори допомагають пояснити чому норми заощаджень домогосподарств у Японії значно вищі, ніж у Сполучених Штатах. Оскільки, відсоток людей похилого віку в Японії швидко зростає, деякі економісти сподіваються, що норма заощаджень у Японії на кінець століття почне знижуватися.

5. Вплив споживання і заощадження

На процеси інвестування

Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал (машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств), житлове будівництво (витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла) та збільшення запасів (резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам).

Інвестиції ( або капіталовкладення) складаються з доданих протягом року до національного основного капіталу будівель, устаткуавння та запасів. Інвестиції означають відмову в поточному споживанні, щоб збільшити майбутнє споживання.

Застосування слова "інвестиції" економістами дещо відрізняється від загальновживаного. Коли хтось каже що хоче здійснити інвестиції, то це, як правило, стосується купівлі звичайних акцій чи облігацій. Таке вживання даного слова відрізняється від його застосування економістами у терміні інвестиційні видатки. Купівля цінних паперів не передбачає збільшення попиту на нові вироблені товари і послуги. Коли економісти говорять про інвестиційні видатки, то мають на увазі купівлю нового реального основного капіталу, такого, як новий верстат або новий будинок. Ці акти купівлі справді збільшують сукупний попит.

Важливо зрозуміти, що існує два види інвестицій. Перший вид - це вкладання в основний капітал, тобто видатки ділових фірм на устаткування (верстати, комп'ютери, літаки) та будівництво (фабрики, приміщення контор, торгові центри) і планові видатки на житлові будинки. Другий вид - це інвестиції у товарно-матеріальні запаси, тобто видатки ділових фірм на додаткові запаси сировини, деталей та кінцевих товарів, що обчислюються як зміна запасів цих статей протягом певного періоду часу, скажімо за рік.

Важлива риса інвестицій у товарно-матеріальні запаси полягає у тому, що, на відміну від інвестицій в устаткування, які завжди є плановими, ряд інвестицій у товарно-матеріальні запаси можуть бути незапланованими.

Розрізняють також чисті і валові інвестиції.

Валові інвестиції не корегуються на амортизацію, яка вимірює величину капіталу що був спожитий у певному році. Отже, валові інвестиції включають всі машини, фабрики, будинки, що збудовані протягом року, - навіть коли окремі з них просто були куплені, щоб замістити старі засоби праці, що зносилися.

Щоб отримати величину розширення суспільного капіталу, валові інвестиції не є точним вимірювачем [13, с.78].

Для того, щоб знайти чистий приріст капіталу, потрібно взяти валові інвестиції і вирахувати вибуття капіталу у формі амортизації, тобто суму зношеного капіталу.

Таким чином, щоб оцінити капіталовкладення, розраховуємо чисті інвестиції. Чисті інвестиції завжди дорівнюють новоствореному капіталу (валові інвестиції) за мінусом вибулого капіталу (амортизація капіталу).

Важливе місце в інвестиційній діяльності займає міжнародне інвестування.

Міжнародні інвестиції - це довгострокове вкладення міжнародного капіталу в економіку країни у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.

В залежності від ступеня реальноздійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств виділяють дві форми інвестицій:

1. Прямі закордонні інвестиції- це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.

Прямий контроль за діяльністю підприємства забезпечує іноземному інвестору володіння як 100% акціонерного капіталу так і володіння контрольним пакетом акцій (не менше 25% акціонерного капіталу, а в американських фірмах не менше 10%).

2. Портфельні закордонні інвестиції - це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвестрові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами.

Інвестування має велике значення і вигідне для обох країн: експортери капіталу отримують прибуток, який вивозять з країни, або використовують для повторних інвестицій в даній країні. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних інтересах.

Таким чином, і фірми, і домогосподарства інвестують. Фірми купують інвестиційні товари, аби збільшити капітал і замінити діючий капітал у процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також є інвестиціями.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так:

ВІ = ЧІ +dКt

де ВІ – валові інвестиції, ЧІ – чисті інвестиції;

dК = А;

d – коефіцієнт амортизації; К – вартість обєктів основного капіталу; t – поточний рік.

При цьому:

ЧІ = Кt+1 - Кt

Отже, можна зробити висновок, що:

ВІ = Кt+1 – (1 – d) / Кt

Дане рівняння є базовим для визначення потреби в валових інвестиціях за умов розширеного відтворення, коли має місце нагромадження капіталу.

Майже всі інвестиції здійснюються фірмами, а не домашніми господарствами. Але домашні господарства, приймаючи рішення про споживання і заощадженя, спрямовують частину своїх доходів на фінансові ринки, фірми ж звертаються на фінансові ринки за кредитами, використовуючи їх на інвестування.

Отже, інвестиції створюються заощадженнями, а фінансові ринки дають змогу домашнім господарствам перерозподіляти свої доходи в часі.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС) (процентної ставки).

Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає в слідуючому.

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача. Запишемо рівняння:

ЧП = ВВ – (ПВ + ПП),

де ЧП – чистий прибуток; ВВ – приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; ПВ – приріст поточних витрат; ПП – приріст податку на прибуток.

Але інвестори опираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:

ОНЧП = (ОЧП / ЧІ) * 100%

Отже, головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.

По-друге, інвестиційні витрати пов’язані з джерелами фінансування. Досить поширеним джерелом є банківський кредит. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка (ВС). Якщо ОНЧП – мета інвестування, то ВС – ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу.

Для прийняття рішення інвестори зіставляють ОНЧП і ВС. Якщо ВС нижча від ОНЧП, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, - інвестиції збиткові, попиту не буде.

У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Номінальна ставка визначається в поточних цінах, реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка скоригована з урахуванням інфляції.

Тобто, ВСр = ВСн - ТІ , де ВСр, ВСн – реальна і номінальна відсоткові ставки; ТІ – темп інфляції, в %.

Концепція реальної ВС пояснює парадокс значних за обсягом інвестицій за умов високих номінальних ВС і високих ТІ: реальні ставки відсотка стають тоді низькими.

Зв’язок між реальною ВС і інвестиціями виражається формулою:

ВІ = - f(ВСр).

Це рівняння показує, що інвестиції є функцією відсоткової ставки. Причому знак (-) означає, що між попитом на інвестиції і відсотковою ставкою існує обернена залежність.

Із зростанням реальної ставки відсотка попит на інвестиції скорочується тому, що вони стають дорожчими.

Як видно із рис. 3 на горизонтальній осі графіка інвестиційного попиту відкладена вартість інвестиційних проектів, які об’єднані в окремі групи залежно від рівня ОНЧП: Перша – вартістю 50 дол. з ОЧНП – 10%;

Друга – вартістю 150 дол. з ОЧНП – 6%;

Третя – вартістю 200 дол. з ОЧНП – 3%.

Сумарна вартість всіх інвестиційних проектів становить 400 дол.

На вертикальній осі графіка відкладена реальна ВС.

Тепер розглянемо залежність інвестиційного попиту від ВС за даної пропозиції інвестиційних проектів за умов, що ОНЧП для кожної групи інвестиційних проектів не змінюється.

У макроекономічному аналізі базовою моделлю інвестиційного попиту є модель, в якій інвестиції є функцією відсоткової ставки. В такій моделі відсоткова ставка є основним фактором, який визначає інвестиційний попит, а очікувана норма ЧП є сталою величиною і диференціюється за окремими інвестиційними проектами. У графічній формі ця модель має такий вигляд:

Якщо ВСр знизиться до 8%, то виникає інвестиційний попит вартістю 50 дол.. Це пояснюється тим, що лише серед інвестиційних проектів першої групи ОНЧП більше ВСр, тобто 10% більше 8%.

Якщо ВСр знизиться до 4%, то інвестиційний попит збільшиться до 200–т дол.. Це пояснюється тим, що ОНЧП перевищує ВСр вже по першій і другій групах інвестиційних проектів, тобто 10% і 6% більші 4%.

Якщо ВСр знизиться до 2%, то інвестиційний попит збільшиться до 400–т дол, оскільки за інвестиційними проектами всіх груп ОНЧП перевищує ВСр, тобто 10%, 8%, 6% більше 2%.

Отже, доцільність інвестування і інвестиційний попит виникають за умов, коли ОНЧП більше ВСр. При заданому рівні ОНЧП чим нижча ВСр, тим більший попит на інвестиції. Тому крива інвестиційного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії.

Крім ВС на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень ОНЧП за даної ВС. Умовно ці фактори називаються невідсотковими, до них належать:

  • технологічні зміни; розробка нового більш продуктивного устаткування зменшує середні витрати на виробництво продукції, але підвищує її якість. Внаслідок цього зростає норма ЧП від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної ВС [13, с.91].
  • рівень забезпеченості основним капіталом; від того, якою мірою кожна галузь виробництва забезпечена основним капіталом, залежить ОНЧП від додаткових інвестицій.
  • витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування; якщо ці витрати скорочуються, то ОНЧП збільшується, а інвестиційний попит зростає. І навпаки.
  • податки на підприємця; збільшення податків депресивно впливає на інвестиції. І навпаки.
  • очікування; якщо економічні умови в країні погіршуються, фірми утримуються від інвестування.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:

  • тривалість строку служби інвестиційних товарів;
  • нерегулярність інновацій;
  • поточні прибутки є дуже мінливими; (підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим).
  • мінливість очікування. (підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому і навпаки).

ВИСНОВОК

Отже, можна зробити наступні висновки:

Більшість людей прагнуть підтримувати одинаків рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію, тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженям раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо особа отримала у спадщину значний обсяг майна можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання в гору.

Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три


Сторінки: 1 2