Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Курсова робота

на тему:

Антимонопольна політика держави та її сутність

Зміст

Вступ………………………………………………………………3

Розділ І. Теоретичні засади антимонопольної політики…………………..3

Монополії та їх види…………………………………………………..3

Умови й особливості виникнення монополій……………………….10

Суть та значення антимонопольної політики ………………………15

Розділ ІІ. Характеристика антимонопольної політики України.…....……17

2.1 Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки…….……17

2.2 Антимонопольне законодавство зарубіжних країн………………..19

2.3 Шляхи формування антимонопольної політики в Україні…………24

2.4 Застосування іноземного досвіду у формуванні

антимонопольної політики України ………………………………………...32

2.5 Антимонопольний комітет України…………………………………..34

Висновок ……………………………………………………………………...40

Література ……………………………………………………………………42

Вступ

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.

Метою роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.

Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

  • розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
  • дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
  • аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;

висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Предметом даного дослідження є антимонопольне законодавство України та інших країн.

Об’єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

Розділ І. Теоретичні засади антимонопольної політики

Монополії та їх види

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі 10, С.74.

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення.

Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку.

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм 5,С.15.

За умов функціонування монополізм поділяють на два типи – підприємницький, тобто пов'язаний із розвитком підприємств на основі концентрації капіталу і виробництва, та інституційного, який пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників. Йдеться про не однаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

монополія окремого підприємства;

монополія як угода;

монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягнення монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко. Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Вона дає можливість швидко створювати ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фондом», зводячи нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах. Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі – особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана, бо при входженні в галузь інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв’язку і транспорту, послугах зв’язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільна.[12, C. 255]

В основі природної монополії лежать особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом природних монополій можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т. д. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. А з іншого – це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб’єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем.

Економічна монополія зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий – набагато швидкий – базується на процесі централізації капіталу. Основними організаційними формами економічних монополій є:

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат - це об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостiйнiсть. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Трест - це об’єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, виробничу i комерційну самостiйнiсть, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керiвництвi та привласнювати вiдповiдну частину прибутку тресту.

В наші днi картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капiталiв створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтних галузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі i випускають на одній або більше стадіях виробництва piзнорiднi неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.[12, C.257].

Слово “монополія” має грецьке походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву “Олігополія”. За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монополістичною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на ринку з конкуренцією 7, С.322.

Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія “асиметрична”. Часто об’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія - форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків” 5,С.21.

Ринок із лише одним продавцем і одним покупцем називають двосторонньою монополією. В цьому разі важко передбачити якими будуть ціна та кількість. Двостороння монополія зустрічається рідко. Частіше зустрічаються ринки на яких декількох виробників мають певну монопольну владу і продають товар декільком покупцям, що користуються деякою монопсолічною владою. В цьому випадку монопсолічна влада покупців скорочуватиме діючу монопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсолічна влада наближуватиме ціну впритул до граничних затрат, а монопольна влада наближуватиме ціну до граничної цінності.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка надається від імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати і продавати об’єкт, у якому втілено винахід, протягом певного періоду.

Копірайт це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи 5,С.103.

Товарний знак один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак це плоский чи об’ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб’єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб’єкта підприємницької діяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб і загальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.

Умови й особливості виникнення монополій.

Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII-XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу i не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX - ХХ ст. почався бурхливий процес становлення i розвитку монополій, якi зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій. [12, C.252].

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або зменшення самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, за якою монополістичні утворення є закономірними, а монопольна влада є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії можуть існувати в такому ринковому середовищі, в якому існують якісь перепони для вступу на ринок нових суб’єктів господарювання. Якщо з’являється якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий само товар і монополія автоматично зникає.

Умови й особливості виникнення монополій пов’язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил i суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є: по-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва – максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва i продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює i контролює велику частину виробництва i збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод - монополію. Конкуренція i монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні i взаємообумовлюючi характеристики.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем i ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови i досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу i виробництва. Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу е конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних i середніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, якi стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу. Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація i централiзацiя капіталу й виробництва створили об’єктивну необхiднiсть i можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

П о-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності. В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими i середніми підприємствами iндивiдуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об’єктів. Однак жоден капiталiст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.

По-п’яте, економічні кризи, якi у другій половині XIX ст.. стали фактором прискорення концентрації i централізації виробництва i створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення i банкрутство дрібних i середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а iншi змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов’язаність цих двох явищ та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж ХХ ст. процес монополізації набув значних масштабів i монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб’єктами господарювання. Конкретною формою монополізму е монополія.

Чиста монополія виникає, звичайно, там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї змінюючи кількість товару.

Поряд із чистою монополією в антимонопольній теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуюча фірма – фірма, яка має частину відповідного ринку, що значно перевищує частину її найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючою фірмою вважається така, що контролює не менше 40 конкретного ринку. Не виключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частини ринку, який раніше повністю належав монополісту5,С.19.

В українському законодавстві замість терміну “домінуюче становище” вживається поняття “монопольне становище”. Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35. Рішенням АМКУ може визначати монопольним становище підприємця, частина якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35.

Домінуюча фірма може досягти становища чистого монополіста, так само як і фірма олігополіст може досягти становища домінуючої фірми за допомогою деяких методів анти конкурентної політики та недобросовісної конкуренції, серед них:

“бійцівська марка” - це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товар постачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає в придушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило вони за розміром поступаються компанії, що поставляє на ринок товар “бійцівської марки”;

“грабіжницьке ціноутворення”. Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означає встановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, на продукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети, та одночасно відлякавши від вступу в галузь інших конкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки та компенсує попередні витрати. “Оксфордський словник для ділового світу” пояснює, що грабіжницьке ціноутворення це “… ціноутворення на товар і послуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушені покинути ринок”.

“неціновий грабіж” форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищення витрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Для завдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад, конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів на ведення судових та адміністративних справ.

Для досягнення монопольного становища використовуються такі методи недобросовісної конкуренції, як диспережмент та дилюція.

Диспережмент - це заява про товари і послуги конкурента, яка не відповідає дійсності, чи є оманливою і здійснює тиск на споживачів із метою дискредитації товарів та послуг певного виробника. Судова практика знає і випадки “відкритого прямого диспережменту”, коли підприємці надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари і послуги конкурентів.

Дилюція має місце тоді, коли певний підприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменування іншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка шкодить іміджу чи розмиває відмінності згаданого знака.

Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова письмова чи усна угода між конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогою встановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції.

1.3 Суть та значення антимонопольної політики.

Процес монополізації економіки має такі негативні наслідки:

по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;

по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;

по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;

по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають i суттєві позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково–дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальну напругу у суспiльствi.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств–монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

Розділ ІІ. Характеристика антимонопольної політики в Україні.

2.1 Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання. Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

попередження створення монополій;

обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.

Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами. Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

2.2 Антимонопольне законодавство зарубіжних країн.

Формування антимонопольної політики держав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі спроби населення набули розмаху к США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найшвидше. Саме тому в цих, а потім в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

У США першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був “Антитрестовський акт Шермана” (1890 р.). за ним оголошувалося незаконним створення монополій або вступ в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. Діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної політики. Цим самим законом забороняються трести і картелі. Щоб обійти його монополії створювались як холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якої ліквідовувалась правова і виробнича самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювались негласними угодами, або так званим лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана каралося, як кримінальний злочин. Індивідуальні порушники карались штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув’язненням до 3-х років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. За кожне порушення.

Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або “поглинання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про Федеральну торгівельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестовські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Селлера-Кефовера” (1950) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів. Особливістю антимонопольного законодавства


Сторінки: 1 2 3