Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Макроекономіка

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Інфляція та антиінфляційні заходи

В С Т У П

Економічну теорію традиційно ділять на дві частини: макроекономіку та мікроекономіку. Ці терміни походять з грецької мови: “макро” означає велике, а “мікро” – мале. Макроекономіка виявляє властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому плані. Мікроекономіка ж дає уявлення про рух індивідуальних цін та інших показників цього рівня. Вона досліджує складну систему зв'язків, що виступають як ринковий механізм. Макроекономіка тісно взаємодіє з мікроекономікою. Як неможливо зрозуміти поведінку натовпу без елементарних знань психології, так і не може бути плідним аналіз макроруху в економіці без розуміння макромеханізмів пропозиції і попиту.

Макроекономіка як наука вивчає агрегатні, тобто сукупні економічні величини. Ці величини є розрахунковими змінними, що характеризують окремі вагомі риси економічного життя. Наприклад, покупці мусять знати ціни на масло, взуття, тарифи на телефонні послуги й тисячі, десятки тисяч інших цін, але вони ніколи не купують товарів за загальним рівнем цін. Водночас дуже важливо знати про динаміку такого агрегатного показника, як загальний рівень цін, що вимірюється, зокрема, через індекс споживчих цін. У багатьох країнах цей показник обчислюється щомісячно і його публікують засоби масової інформації. Інший надзвичайно важливий агрегатний показник, що характеризує стан економіки країни, - національний продукт. Кожна агрегатна економічна змінна обчислюється за відповідною методикою із суми індивідуальних економічних величин. Система агрегатних показників характеризує загальний стан економіки.

Вивчення макроекономіки – сьогодні надзвичайно важливе завдання. Макроекономічні явища відбивають успіхи або невдачі будь-якої країни. Держава може впливати на господарські показники через економічну політику, зокрема, видатки, податки, зміну монетарної політики. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи у платформах політичних партій та їх кандидатів.

Інфляція є однією із найтяжчих економічних хвороб ХХ століття. ЇЇ грізні симптоми зафіксовані в господарствах ринкової економіки. Не мали імунітету проти інфляції і ті економіки, де механізми ринку були зруйновані адміністративно-командною системою. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Основна мета курсової – розкрити суть інфляції; механізм її формування, основні причини виникнення і поглиблення; економічні, соціальні і політичні наслідки та основні шляхи її подолання. Значна увага в роботі також приділена з'ясування особливостей прояву інфляції в умовах сучасної України та антиінфляційній політиці, спрямованій на оздоровлення економіки і підвищення життєвого рівня народу.

Суть інфляції та механізми її формування.

За своїм походженням інфляція – явище, пов'язане з рухом грошей. Під нею передусім розуміють підвищення рівня цін. Одначе коли ціна на ті чи інші товари підвищується час від часу – це ще не інфляція. Адже вона може бути викликана, наприклад, поліпшенням даного товару, а отже, збільшенням його вартості. Інфляція ж означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються.

Позитивні та негативні сторони інфляції

Інфляція виникає на розбалансованому грошовому ринку, проте її віруси поширюються за межі цієї сфери, викликаючи негативні процеси і в інших частинах економічного організму: поражають виробництво, розподіл, споживання тощо. І чим більше занедбана інфляційна хвороба, тим складніші проблеми стоять перед державою, тим об”ємнішим має бути комплекс заходів антиінфляційного регулювання. Адже лікувати доводиться уже не тільки грошовий ринок, але й державні фінанси, інвестиційний процес, поточне споживання та інші галузі економіки.

Історія, щоправда, знає чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що інфляція має не тільки негативні, але й позитивні сторони. І справді, іноді буває так, що відкрита інфляція, породжуючи безперервне зростання цін, викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. Цьому сприяє інфляційне зростання попиту на акції. У 60 –70-х роках уряди багатьох розвинутих країн навмисно провокували подібного роду інфляційні буми, використовуючи їх як засіб короткострокового регулювання економіки.

Одначе коли йдеться про довгострокову перспективу, то, як доведено світовою економічною наукою і підтверджено господарською практикою, в подібних заходах немає нічого позитивного. Більше того, вони навіть не нейтральні, а завдають економіці великої шкоди. І навіть нетривалі інфляційні процеси негативно відбиваються на економіці. Вони затягують її оздоровлення, роблять неминучим застосування радикальних і досить болючих у соціальному відношенні антиінфляційних заходів, супроводжуються зростанням безробіття, зниженням якості життя тощо.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. У сучасних умовах головною формою прояву інфляції є знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку загалом. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Всі ці риси дуже яскраво проявилися на початку 90-х років в українському карбованцеві.

Вимірювання інфляції та стадії її розвитку

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Останній відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Вказаний орієнтир, або початковий рівень, називається “базовим роком”. Це можна виразити за допомогою формули:

Індекс цін у даному році =

ціна ринкового кошика в даному році х 100.

ціна аналогічного ринкового кошика в базовому році

Найвідомішим серед індексів цін є індекс споживчих цін, з допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, який містить близько 300 споживчих товарів і послуг, котрі купує типовий міський житель. Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення індексу цін – про дефляцію.

Темп інфляції для даного року можна вирахувати таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індекс цін минулого року, а тоді помножити на 100.

Інфляція має певні закономірності розвитку. Вона розвивається поступово як процес, котрий можна розділити на кілька стадій. На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Внаслідок дії ряду факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить і знецінення грошей, визначається передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджає темпи емісії.

Однією із закономірностей інфляції є поступове зростання темпів знецінення грошей. За цім критерієм виділяються кілька стадій розвитку інфляційного процесу, для кожної з яких властивий свій тип інфляції. Найчастіше виділяються чотири типи інфляції – повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.

Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу. Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 – 5 % на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися

протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.

Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5 % на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їхні покупці у зв'язку з цим починають зазнавати додаткових втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20 –25 % на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Найорганізованіші групи економічних суб'єктів домагаються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші категорії організовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Темп зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.

Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40 – 45 % на місяць. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо.

Інфляційний процес по-різному розвивається і виявляється в умовах відносної дії всіх ринкових чинників в економіці і в командно-адміністративній економічній системі. Закономірності й особливості інфляційного процесу найповніше виявляються в розвинутій ринковій системі господарювання. Проте і в цих умовах розвиток інфляції зазнає деформуючого впливу зовнішніх факторів. Передусім це – циклічність процесу сучасного виробництва та державне регулювання економіки. У міру посилення державно-монополістичного втручання у виробничі процеси відбувається деформація економічного циклу, а водночас поглиблюється зв'язок інфляційного процесу з його певними фазами. Таке економічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, дістало назву стагфляція.

Ще більшою специфікою характеризується інфляція в умовах глобального державного регулювання економіки, зокрема в адміністративно-командній системі господарювання, що тривала довгий час в Україні, яка входила до складу СРСР.

Інфляція, викликана деформацією психології

Серед механізмів відкритої інфляції насамперед варто виділити той, що пов'язаний з деформацією психології споживачів і виробників.

Припустимо, що споживач діє в зовсім здоровій не інфляційній ринковій економіці. Це означає, що подорожчання товарів він розцінює як рядову подію, бачить у ньому свідчення працюючого ринкового механізму і розраховує на їх неминуче здешевлення в найближчому майбутньому. Цілком ймовірно, що під впливом подібних очікувань споживач утримуватиметься від того, щоб негайно витратити гроші, спробує нарощувати заощадження і цим зберегти їх реальну цінність. Діючи таким чином, споживач додає сили ринковому механізму, допомагає йому знизити ціни.

Інфляція ж викликає глибокі, радикальні зміни психології споживача. Стикаючись з постійним підвищенням цін, він починає думати, що товари і послуги ніколи не стануть дешевшими. Проблема для споживача полягає в тому, щоб правильно передбачати, на скільки саме вони подорожчають. До таких прогнозів пристосовуються, підлаштовуються споживчі рішення стосовно того, яку частину доходу витратити на поточне споживання, а яку заощадити. Зрозуміло, що прагнучи хоча б зберегти свій життєвий рівень споживач нарощуватиме поточний попит, зменшуючи заощадження. Саме це, до речі, відбувається в сучасній українській економіці, де адаптивні сподівання стали однією з головних причин справжньої споживчої параної і безупинного нагнітання ажіотажного попиту, провідною ланкою інфляційного механізму.

Покупці, страждаючи від інфляційної хвороби, бачать у кожному витку зростання цін підтвердження правильності, розумності своїх рішень, а отже, продовжують нарощувати попит. Розширення останнього викликає чергове підвищення цін, яке робить адаптивні інфляційні очікування ще стійкішими. Знову настає приплив попиту і т.д. При цьому утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, “зачароване коло”, яке дуже важко розірвати. Споживач власними руками поглиблює інфляцію, вважаючи при цьому, що діє цілком раціонально і розсудливо.

У результаті функціонування вказаного механізму в економіці, як правило, починає відчуватися гостра нестача заощаджень. Адже заражена вірусом інфляції людина живе одним днем, не задумуючись про майбутнє і мало що залишаючи для економічного розвитку. Дефіцит збережень згубно відбувається на обсязі кредитних ресурсів, перешкоджає зростанню інвестицій, виробництва й пропозиції. Тобто чим більшу стійкість набувають адаптивні очікування, тим складніше фінансувати капіталовкладення, тим повільніше збільшується товарна маса і тим глибший інфляційний розрив.

Якщо виробники і працівники торгівлі, розраховуючи на підвищення цін, почнуть гальмувати продаж, приховувати товари, сподіваючись з часом збути їх дорожче, то ситуація може значно погіршитися. Подібні дії іноді зустрічаються навіть у ринковій економіці, де тривале приховування товарів здатне викликати банкрутство. Зрозуміло, що там, де панує адміністративно- командна система, вони набагато поширеніші. Адже державна торгівля, не пропускаючи товари до покупців, мало чим ризикує, оскільки володіє тіньовими ринками збуту необмеженої місткості.

Отже, адаптивні інфляційні очікування сприяють формуванню невдалої комбінації повільного зростання пропозиції і швидкого збільшення попиту. Формується механізм, який неухильно тягне ціни вгору. При цьому слід зазначити, що адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, визначаються подіями, що відбуваються на конкретних ринках. Роздумуючи, скільки грошей витратити на купівлю, споживач керується рухом тих цін, які бачать на ринку (в магазині, в кінотеатрі, пральні тощо).

На будь-які зміни макроекономічних умов, що виражаються, припустимо, у скороченні бюджетного дефіциту або в переході до неінфляційної грошової політики, він реагує не раніше, ніж переконається в тому, що ціни насправді знижуються. До цього адаптивні очікування будуть і надалі домінувати у психології споживача, який продовжить нагнітання поточного попиту за рахунок заощадження. Сам характер адаптивних очікувань такий, що їхній шлейф тягнеться довго, підтримуючи інфляційний механізм навіть тоді, коли на рівні народного господарства вже зроблено, здавалось би, все необхідне для припинення інфляції.

Отже, гасіння інфляційних очікувань – найважливіша проблема держави, що стає на шлях боротьби з інфляцією. Судячи із недавнього минулого розвинутих країн проблема позбавлення людей нездорової інфляційної психології, що виявляється на ринку у вигляді ажіотажного попиту, не менш складна і багатогранна ніж, наприклад, структурна перебудова виробництва або нормалізація бюджету і грошового обігу. Тут ніяк не обійтися без всебічного зміцнення ринкових механізмів. Діючи в обстановці загального підвищення цін, тільки вони здатні викликати зниження останніх хоча б на деяких товарних ринках, що підвищить схильність до заощадження, допоможе стабілізувати поточний попит.

Інфляція попиту і витрат

В основі іншого механізму формування інфляції лежить взаємозв'язок попиту й витрат, що відображено на рисунку 1.1.

AS2

Рівень цін (базовий рівень=10) АS

1,3 Інфляція, спричинена

попитом

Е3

AS1

1,2

Е2

1,1

E1

1,0

Природний рівень AD2

реального обсягу

виробництва

AD1

900 1000 1100 1200 Реальний обсяг виробництва

Рис.1.1. Інфляція, спричинена попитом і витратами

У міру того, як економічна система у своєму русі проходить від точки Е1 через Е2 і Е3, характерні зміни в економіці і грошовому обігу викликають інфляцію (тривале підвищення рівня цін). Як видно з рис. 1.1, інфляційні процеси розвиваються у двох, відмінних один від одного, варіантах. Згідно з першим, під час руху кривої сукупного попиту вгору відносно нерухомої кривої сукупної пропозиції АS1 рівень цін зростає, а реальний обсяг виробництва збільшується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою попитом, оскільки зростаючий попит підштовхує вгору рівень цін.

І навпаки, у міру того як економічна система рухається від точки Е2 до точки Е3, крива сукупної пропозиції рухається за незмінного положення кривої сукупного попиту. Тепер хоча рівень цін продовжує зростати, реальний обсяг виробництва знижується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою витратами, оскільки у цьому випадку рівень цін піднімається вгору за рахунок очікування збільшення майбутніх витрат. Спочатку цей термін застосовувався у тих випадках, коли вимоги підвищення заробітної плати об'єднаннями професійних спілок приводили до зростання затрат на випуск продукції того чи іншого підприємства. Тепер цей термін застосовується набагато ширше – практично в будь-кому випадку, коли крива сукупної пропозиції рухається вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін

Світовий досвід показує, що інфляційні процеси можуть відбуватися і за високого обсягу виробництва та низького рівня безробіття і зниження цін. Вони можуть також виявлятися одночасно, тобто супроводжуватися зростанням цін і синхронним застоєм, а то й спадом обсягу виробництва. Економічна ситуація, що склалася в Україні на початку 90-х років, підтверджує це положення. Україна стала одним із світових лідерів щодо рівня інфляції.

Інфляційний процес, що супроводжується економічним спадом, відображений на рисунку 1.2. Із цього рисунка видно, що в результаті процесу галопуючої інфляції, економічна система пройшла по траєкторії до точки Е1 (показана на рисунку стрілкою). У цій ситуації, замість того, щоб дати можливість економічній системі просунутися далі до точки Е2а, Центральний банк обмежує зростання кількості грошей, що перебуває в обігу, фіксуючи криву сукупного попиту в положенні АD1, але інерція очікування інфляційних процесів тягне криву сукупної пропозиції вгору в положення АS2. Економічна система зазнає інфляції, спричиненої витратами, яка скорочує реальний обсяг виробництва, але не в змозі припинити дію господарських агентів, пов'язаних з інфляційними очікуваннями. У міру того, як крива сукупної пропозиції зміщується дедалі вище до положення АS3, реальний обсяг виробництва падає нижче від природного рівня і настає період інфляції, який пов'язаний із спадом.

Рівень цін (базовий рівень=1,0) Крива сукупної AS AS3

Пропозиції на трива-

лому часовому інтервалі

2,6

E2а

2,4

AS2

E3

2,2 AD2

E2

2,0 AS1

E1

1,8

Природний рівень реаль-

ного обсягу виробництва AD1

Реальний обсяг виробництва І витрати

 

900 1000 1100 1200

Рис. 1.2. Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін.

Спочатку, як видно на рисунку 1.2, економічна система перебуває в точці Е1, що розглядається як результат панування процесів галопуючої інфляції в попередні роки. Економічна система в цей час рухалася по траєкторії, поміченій на рисунку стрілкою, і такою, що закінчується в точці Е1. Очікуючи збільшення темпів інфляції в найближчому майбутньому, підприємства орієнтуються у своїх очікуваннях на вищий рівень цін на фактори виробництва, що залучаються. Цей рівень цін визначає їхні витрати в наступному році. Дана обставина сприяє зміщенню кривої сукупної пропозиції вгору з АS1 до АS2.

Якщо центральні банки не протидіють зростанню грошової маси, то крива сукупного попиту зміщується вгору в положення АD2 й економічна система досягає точки Е2а. Рівень цін зростає до відмітки 2,2, а реальний обсяг виробництва залишається на рівні 1100 млрд.грн., що набагато вище від природного рівня. Припустимо, що центральний банк вирішує відреагувати на інфляційні процеси, різко зупинивши зростання кількості грошей, що перебувають в обігу. Без наявності такого зростання крива сукупного попиту залишається в положення D1. Однак, господарські агенти, як і раніше, очікують майбутнє зростання рівня цін на фактори виробництва, що залучаються. Крива сукупної пропозиції, таким чином, продовжує зміщуватися вгору – із положення S2 до S3. Враховуючи, що центральний банк обмежує зростання грошової маси, економічна система перейде із положення Е2 до Е3. Інфляція, пов'язана зі спадом, посилюється, а рівень реального обсягу виробництва падає нижче від попереднього рівня.

Головною причиною інфляції, пов'язаної зі спадом, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Саме вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупної пропозиції, навіть через деякий час після вжитих обмежувальних заходів з боку центрального банку.

Існують два можливі варіанти виходу економічної системи із створеної ситуації. Швидкий спосіб стабілізації ситуації полягає у відновленні експансіоністської грошово-кредитної політики. Зміщуючи криву сукупного попиту вгору в положення D2 і враховуючи, що крива сукупної пропозиції залишається в положення S3, економічна система може повернутися до природного рівня реального обсягу виробництва. Однак така грошово-кредитна політика, в якій періоди стимулювання різко змінюються періодами обмежень, не сприяє постійному прогресу в боротьбі з інфляційними процесами. Навпаки, подібні дії можуть розкручувати інфляційну спіраль, за якої інфляція переходить на вищий рівень услід за кожним економічним спадом. Економіка України на початку 90-х років стала жертвою подібних процесів.

Центральний банк може надати переваги збільшенню зростання грошової маси, незважаючи на продовження спаду. У цьому випадку крива сукупного попиту залишається у положенні D1. Тоді господарські агенти рано чи пізно усвідомлюють, що вони перебільшили свої очікування щодо зростання рівня цін на фактори, що залучаються до виробництва. Крива сукупної пропозиції S3 відображає очікування, що ціни на фактори виробництва, які залучатимуться, зростатимуть до рівня 2,4. Це випливає з того, що крива сукупної пропозиції перетинає і лінію, яка характеризує природний рівень реального обсягу виробництва (рис.1.2).

Однак у випадку, який розглядаємо, у міру просування економічної системи із положення Е2, у положення Е3 рівень цін насправді лише дещо збільшується щодо відмітки 2,2. Як тільки господарські агенти усвідомлять, що вони переоцінили темпи зростання інфляції, крива сукупної пропозиції починає рухатися вниз. Припускаючи, що в цей період не відбувається ніяких змін у здійсненні грошово-кредитної політики, економічна система продовжує рух униз і вправо вздовж кривої сукупного попиту D1, доки рівень реального обсягу виробництва не повернеться до свого природного значення.

У моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції обмежене зростання грошової маси в кінцевому підсумку відновлює стабільність цін. Однак ніхто не може гарантувати, що повернення до стабільних цін стане швидким і безболісним. Наприклад, інфляційна спіраль початку 90-х років в українській економіці супроводжувалася досить значним спадом виробництва. Так, якщо ціни тут з 1991 по 1993 р. зросли більше як у 5000 разів, то випуск промислової продукції скоротився майже на 40 %. З'ясовується, що припинення інфляційних процесів обходиться для економічної системи так дорого, що кращою економічною політикою у цьому випадку є та, яка не дає процесам розгорнутися в повну силу.

Спіраль “зарплата-ціни”

Інфляцію затрат з певною мірою наближення можна назвати спіраллю “зарплата-ціни”. Коли, припустимо, в економіці відбувається загальне підвищення цін, то стає неминучим падіння реальних доходів зайнятих. Для того щоб принаймні зберегти незмінним їхній добробут, потрібно підвищити їм грошові доходи, однак при цьому збільшити витрати виробництва, які чинять зростаючий тиск на ціни. Подорожчання товарів і послуг зумовлює черговий перегляд ставок заробітної плати і т.п. Розкручується інфляційна спіраль, до того ж кожним новим витком її зупинити все важче.

Отже, з одного боку, населення зовсім не причетне до виникнення інфляції, має право розраховувати на максимальне відшкодування нанесених нею збитків; з іншого боку, повна компенсація, очевидно, призведе до того, що на повну потужність запрацює механізм інфляції витрат, а це викличе новий скачок цін і відповідно зниження добробуту. Іншими словами, якщо сьогодні підприємці і держава підвищать грошові доходи населенню, то завтра, ймовірно, воно відчує ще сильніший інфляційний удар.

Йдеться про одну із найскладніших проблем сучасної економіки, для розв'язання якої досі не знайдено найкращого рішення. Якщо в економіці розгортається відкритий інфляційний процес, то поява спіралі “зарплата-ціни” неминуча. Врятувати свої доходи від інфляції затрат вже не можна, так само як і знайти винного, точно встановити, хто саме (профспілки чи підприємці) розкрутили інфляційну спіраль. Проте інтенсивність інфляційного процесу, темпи зростання цін і доходів можуть бути різними. У цій ситуації головне – не допустити неконтрольованого, стрибкоподібного прискорення інфляції витрат, здатного зруйнувати економіку й одночасно звести до мінімуму неминучі втрати споживачів.

Одній лише державі таку проблему розв'язати важко. Потрібна суспільна злагода, розуміння того, що інфляція витрат завдає шкоди всім соціальним групам. Насамперед компенсація, що надається державою, має щонайменше стосуватися грошових витрат виробництва і розмірів бюджетних видатків. Так, одержувачами грошових виплат по лінії державного бюджету, розрахованих на основі індексації доходів, мають бути лише ті, хто працює в бюджетних установах, живе на державну пенсію тощо.

Зайняті у виробничому, особливо недержавному, секторі протиінфляційні надбавки до заробітної плати повинні отримувати на підприємствах. І тут своє вагоме слово покликані сказати профспілки. У період стрімкої інфляції має бути однаковою соціальна відповідальність і тих, хто підвищує ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати. Зокрема, профспілки, турбуючись про економіку загалом, можуть реально захистити інтереси трудівників. Адже висуваючи непомірно високі економічно безвідповідальні вимоги щодо номінальних доходів вони можуть лише тимчасово полегшити життя зайнятих. А коли врахувати перспективу, то може виявитися, що своїми діями вони тільки підштовхують розкручування маховика інфляційних затрат, провокують підвищення цін і в кінцевому підсумку погіршують становище людей, які довірили їм турботу про свій добробут.

З цього погляду становище в українській економіці не може не викликати занепокоєння. Коли в розвинутій ринковій економіці тиск могутньої профспілки зрівноважують не менш сильні корпорації, то в Україні така противага поки що відсутня. Більше того, далеко не всі дії профспілок можна визнати соціально виправданими. Бувають випадки, коли вони вимагають підвищення заробітної плати, що виходить за межі реальних можливостей економіки, зловживають закликами до страйку (вільні профспілки донецьких шахтарів, профспілки київських працівників тролейбусного парку та ін.). І ситуація зміниться не раніше, ніж виникнуть впливові спілки підприємців і почнуться пошуки розумних компромісів, які дали б змогу протидіяти інфляції витрат.

Назрілою проблемою є і демонополізація ринку праці. Монополія взагалі призводить до негативних наслідків в економіці, а за інфляційних обставин, коли гігантські загальнонаціональні профспілкові об'єднання починають виступати з позиції сили (тиснути, диктувати свою волю і бізнесу, і уряду), вона стає небезпечною подвійно. Вітчизняним профспілкам треба швидше зорієнтуватися, знайти своє місце в ринковій економіці.

Причини інфляції

Оскільки інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.

Помилкова грошова політика

Однією з найважливіших стратегічних функцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною за даних умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані з інфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових важелів.

Досвід країн з розвинутими ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківського процента) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців, котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва і продажу.

Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною.

Однак частіше бувають випадки, коли держава, намагаючись прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншу мету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. У намаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, до яких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них. Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходів призводить до того, що


Сторінки: 1 2 3