Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



РЕФЕРАТ

на тему:

ВІДТВОРЕННЯ І ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

НА МАКРОРІВНІ

ПЛАН

1. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ

2. ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ

3. ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

4. ВІДТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

5. ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

6. ПОНЯТТЯ, ВИМІРНИКИ І ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ВИЗНАЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ

На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна не-обхідність відтворення випливає з процесу виробництва матеріаль-них благ — економічної основи життя людського суспільства. Не можна жити, не споживаючи матеріальних благ, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт.

Отже, якщо споживання є безперервним, то і виробництво в його постійному зв'язку і безперервному відновленні утворює відтво-рення.

Відтворення — це безперервність, повторюваність вироб-ництва.

Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли без-перервність, повторюваність відбувається в межах окремого підпри-ємства, господарства. На рівні макроекономіки безперервний про-цес виробництва відображує взаємозв'язок між важливими струк-турними пропорціями, узагальнюючими показниками господарства країни, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, які охоплюють всі галузі національної еко-номіки. У цьому розділі йдеться про відтворення на рівні макроеко-номіки.

Процес розширеного відтворення в умовах ринкової еко-номіки має такі особливості:*

здійснюється на основі багатоманітності форм власності;*

визначається дією всієї системи об'єктивних економічних за-конів і передусім законів ринкової економіки;*

підпорядкований економічним інтересам товаровиробників;*

здійснюється на основі органічного поєднання ринкових відно-син і планомірного розвитку господарства.

Чи є необхідність у плануванні в умовах ринкових відносин?

Планування в умовах адміністративно-командної економіки в показниках конкретної продукції без урахування реальних потреб створювало дефіцит багатьох видів продукції. Попит населення аж ніяк не впливав на складання планів. Багато показників залежало від міністерств, відомств, окремих чиновників. Особливо негативним було планування «від досягнутого», тобто зростання виробництва залежало від досягнутого обсягу, який був наприкінці року. Це спо-нукало керівників підприємств приховувати резерви виробництва, призводило до прийняття занижених планів.

Ринкова економіка не заперечує планового господарства. Про це переконливо свідчить досвід західних країн. У світовій еко-номічній теорії він узагальнений в теорії менеджменту, що роз-криває сутність стратегічного планування і планування реалізації стратегії.

Стратегічне планування є основою для всіх управлінських рішень підприємства, спрямованих на організацію, мотивацію і контроль, що орієнтовані на розробку планів.

Стратегічне планування — це набір дій і рішень, здійснюваних керівниками підприємств. Вони спрямовані на досягнення таких цілей: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внут-рішня координація, засвоєння організаційних стратегій.

Процес відтворення передбачає розширене відтворення сукуп-ного суспільного продукту, розширене відтворення робочої сили, виробничих відносин і відтворення природних ресурсів.

У процесі відтворення сукупного суспільного продукту і від-творення робочої сили відбувається відтворення продуктивних сил. . .

2. ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ

Матеріальною основою безперервного відновлення і роз-витку виробництва є відтворення сукупного суспільного продукту. Воно охоплює чотири стадії його руху — власне виробництво, роз-поділ, обмін, кінцеве споживання. Типовим для ринкової економіки е розширене відтворення сукупного суспільного продукту, що озна-чає зростання його обсягів, поліпшення структури і якості.

Сутність відтворення сукупного суспільного продукту поля-гає в заміщенні всіх його частин за вартістю і натуральною формою.

У процесі використання сукупного суспільного продукту ринко-ва економіка регулює пропорції його складових частин, здійснює оптимальне поєднання нагромадження і споживання. Держава бере участь у реалізації народногосподарських пріоритетів, втілює в життя принципи соціальної справедливості.

Умови і закономірності заміщення всіх частин суспільного про-дукту за вартістю і натуральною формою з'ясовує теорія реалізації. Згідно з нею суспільне виробництво складається з двох підрозділів: виробництва засобів виробництва (підрозділ І) і виробництва пред-метів споживання (підрозділ II). За вартістю продукція включає пере-несену вартість Пв, необхідний продукт Нп і додатковий продукт Дп.

Частина продукції підрозділу І йде на відновлення спожитих за-собів виробництва та збільшення основних і оборотних фондів у цьому підрозділі, а також на утворення резервного фонду. Це здійс-нюється за рахунок додаткового продукту підрозділу І.

У підрозділі II частина продукції використовується на забезпе-чення необхідного продукту (життєві засоби працівників цього під-розділу) і на необхідний продукт для знову залучених працівників.

І, нарешті, відбувається обмін між підрозділами І і II.

Підрозділ І реалізує підрозділу II засоби виробництва для віднов-лення спожитих їх частин і для розширення виробництва, а також для створення резервного фонду. Підрозділ II реалізує підрозділу І предмети споживання для працівників, які брали участь у вироб-ництві, і для заново залучених працівників.

Частина продукції обох підрозділів спрямовується на утримання сфери нематеріального виробництва. Умовою розширеного відтворєння в умовах становлення і розвитку індусиріальної цивілізації є таке співвідношення:

Ця формула показує, що в підрозділі І створені додаткові засоби виробництва, необхідні для розширеного відтворення. Саме заново створена вартість продукції підрозділу І більша, ніж сума перенесе-ної вартості підрозділу II, на фонд нагромадження додаткових за-собів виробництва.

Теорія реалізації продукту — це не абстрактна схема, її практичне значення можна розглянути на прикладі сучасного економічного стано-вища України. Кризові явища в економіці України у другій половині 90-х років свідчать саме про порушення процесу реалізації продукту.

По-перше, на багатьох підприємствах обох підрозділів спостері-гається фізичне зношення засобів виробництва при відсутності мате-ріальної основи для їхнього відновлення. Фонд додаткових засобів виробництва відсутній. Водночас частина продукції підрозділу І не має збуту. Значна кількість готової продукції машинобудівної промис-ловості не знаходить свого споживача. Станом на 1 січня 1997 р. на складах підприємств накопичилися більш як дворічний обсяг випуску верстатів з числовим програмним управлінням, залишки мостових електричних кранів, бурякозбиральних комбайнів, тракторних сівалок.

По-друге, в результаті відсутності реалізації значної частини про-дукції підприємства не мають фінансових коштів. Затримуються вип-лата заробітної плати, пенсій. Це призвело до зменшення реалізації продукції підрозділу II (навіть при зменшенні обсягу її виробництва).

По-третє, порушився обмін продукції між підрозділами І і II, внаслідок чого зупинилася робота багатьох підприємств.

Криза реалізації продукції зумовлюється багатьма причинами:

розрив економічних зв 'язків усередині країни та між країнами СНД;

неспроможність деяких підприємств вийти на світовий ринок з продукцією, яка має низьку конкурентоспроможність;

складне фінансове становище в країні.

Однак усі ці причини значною мірою пов'язані з порушенням реалі-зації сукупного суспільного продукту в масштабах країни. По багатьох видах продукції Україна втратила ринки збуту. Отже, для виправлення складного становища слід звернутися до теорії реалізації продукту, до відновлення економічних зв'язків між підприємствами. Для цього потрібні певні нові структурні зрушення у пропорціях відтворення.

3. ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

Сутність відтворення робочої сили полягає у безперервному відновленні та підтриманні фізичних сил і розумових здіб-ностей людини

У цьому процесі відбуваються постійне відновлення та підви-щення трудової кваліфікації людей, зростання їхнього загальноосві-тнього і професійного рівня.

У процесі відтворення головної продуктивної сили суспільства виникає ряд проблем, які потребують коригування. Це природний рух населення на засадах відтворення робочої сили, залучення працівників у процес виробництва, розподіл і перерозподіл трудо-вих ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами, зайнятість населення.

Природний рух населення показує приріст населення за резуль-татами обліку процесів народжуваності та смертності населення. Це, по суті, демографічна проблема, але економічна теорія має певною мірою враховувати її для вивчення відтворення робочої сили.

У кожній країні є свої особливості природного руху населення. На нього впливають такі чинники, як рівень індустріального розвит-ку, урбанізація, соціальні умови, традиції культури і побуту, конк-ретно історичні чинники, тривалість життя тощо.

В Україні спостерігається тенденція падіння природного при-росту населення. Головною причиною цього є скорочення наро-джуваності.

Демографічні процеси за своєю природою не є об'єктами прямо-го регулювання. Однак є непрямі методи його регулювання. В краї-нах, де усталилась тенденція падіння природного приросту населен-ня, має здійснюватись активна демографічна політика як складова частина загальної соціально-економічної політики держави. Вона передбачає здійснення сукупності соціально-економічних, правових, морально-психологічних і медико-демографічних заходів, що впли-вають на демографічний процес.

4. ВІДТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

Відтворення виробничих відносин охоплює відносини влас-ності на засоби виробництва, становище класів, соціальних груп, трудових колективів і окремих працівників, організа-ційно-економічні зв 'язки

Процес відтворення виробничих відносин слід розглядати не просто як звичайне відновлення. Це удосконалення виробничих відно-син за такими напрямами:*

поглиблення товарно-грошових відносин на основі розвитку багатоманітності форм власності, їхньої рівноправності та всезагаль-ності, формування управлінських структур на міжгалузевому, регіо-нальному і локальному рівнях;*

впровадження економічних методів управління, заснованих на пізнанні та використанні економічних законів;*

розвиток кооперації в усіх сферах господарської діяльності;*

створення умов для розвитку трудових селянських господарств, особистого підсобного господарства, індивідуальної трудової діяль-ності;*

створення умов для усунення відчуження працівників і трудо-вих колективів від засобів виробництва.

У процесі відтворення виробничих відносин зберігаються важ-ливі елементи державного регулювання (формування і реалізація державних цільових комплексних програм, регулювання коштів на соціальний захист громадян, регулювання податків, грошової маси, використання державних товарних резервів для стабілізації ринку тощо).

Поряд з державою на виробничі відносини впливають недержавні економічні структури і демократичні суспільні інституції: асоціації виробників, товариства споживачів, економічні, науково-технічні та інші суспільні організації.

5. ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

У процесі розвитку економіки здійснюється відтворення природних ресурсів. Це означає, що вони відновлюються в поперед-ньому або кращому стані.

Відтворення природних ресурсів слід розглядати як відтво-рення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів тощо), збереження і облагороджених середовища проживання людини

Це і є еколого-економічний процес відтворення.

Актуальність цієї проблеми зумовлена тим, що обсяги спожи-вання сировинних і природних ресурсів господарством досягли сьо-годні величезних масштабів й істотно впливають на навколишнє середовище.

Охорона, раціональне використання природних ресурсів, їхнє відтворення є обов'язковою умовою розвитку ринкової економіки.

Процес відтворення природних ресурсів регулюється державою. Вона щороку виділяє величезні кошти на такі цілі. Особлива увага звертається на відтворення земельних, водних і лісових ресурсів. Здійснюється велика робота щодо збереження сільськогосподарсь-ких угідь, боротьби з ерозією грунту, підвищення темпів робіт з ре-культивації земель.

Збільшуються потужності систем зворотного і повторного вико-ристання вод, розробляються і впроваджуються на підприємствах безстічні системи водокористування.

У лісовому господарстві забезпечується поступовий перехід до провадження його на принципах безперервного і раціонального лісо-користування, поліпшення якісного складу лісів.

В Україні розроблена Довгострокова державна програма охоро-ни навколишнього середовища і раціонального використання при-родних ресурсів. Вона охоплює широке коло заходів технологічно-го, економічного і соціального характеру.

Природоохоронна діяльність засновується на якісно новому гос-подарському механізмі захисту навколишнього середовища і раціо-нального використання природних ресурсів. Він передбачає систе-му спеціальних пільг і санкцій, які націлені на поліпшення станови-ща у цій галузі.

! Впроваджуються багатоканальні форми фінансування природоохо-ронної діяльності, включаючи ресурси державного бюджету, місце-вих бюджетів, регіональних екологічних фондів і коштів підприємств.

Великих коштів потребує здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Поліпшення екологічної обстановки в Україні має розглядатись як проблема, що має величезне міжнародне значення і тому потре-бує тісного співробітництва з зарубіжними країнами і повного вико-ристання світового досвіду у цій галузі.

6. ПОНЯТТЯ, ВИМІРНИКИ І ФАКТОРИ

ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

У попередніх темах розглядалися причини короткострокових коливань рівня зайнятості і цін, а також заходи, за допомогою яких можна компенсувати подібну нестабільність. Проте не менш важливою є проблема економічного зростання, тож її ми й будемо аналізувати.

Насамперед з'ясуємо, яка відмінність існує між короткостроковим та довгостроковим зростанням національного доходу.

Теорія зайнятості і політика стабілізації економіки ґрунтуються на ко-роткостроковому, або статичному, підході. Основне питання теорії зайнятості можна сформулювати так: "Що необхідно зробити для повного використання наявних в економіці виробничих потужностей?" Прийнято вважати, що, маючи фіксований обсяг ресурсів, економіка здатна забезпечити виробниц-тво певного рівня ВВП в умовах повної зайнятості, а тому мета стабілізаційної політики — усунути ситуацію недовикористання ресурсів, які є у нашому розпорядженні. Отже, короткострокове зростання національного доходу — це динаміка ВВП в межах до точки довгострокової рівноваги економіки при заданих ресурсах і технології.

Щодо теорії економічного зростання, то її основна проблема формулюєть-ся так: "Яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або, іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня ВВП?" У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

1) зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS (мал. 14.1);

2) зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до положення CD (мал. 14.2).

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від корот-кострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.

Економічне зростання означає:

1) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

2) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу насе-лення;

3) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.

Використовуватися можуть всі три визначення. Так, наприклад, коли в центрі уваги перебувають проблеми військово-політичного потенціалу, то прийнятнішим вважається перший показник. Проте при порівнянні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах безумовна перевага надається другому визначенню економічного зростання. Інколи вирізняють ще показ-ник "зростання доходу в розрахунку на одного зайнятого", який відображає рівень і динаміку економічної активності населення. Зважаючи на те, що не все населення є економічно активним, а також, що певну частину економічно активного населення становлять безробітні (див. тему 3), ми отримаємо зовсім різні дані щодо ранжування країн за темпами економічного зростання в розрахунку на душу населення і в розрахунку на одного зайнятого (табл. 14.1).

Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу, еко-номічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за фор-мулою:

де  та  — відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках.

Людина, добре обізнана із статистикою, може заперечити, що наведений показник називається темпом приросту, а не темпом зростання. Проте варто пам'ятати, що коли певна величина зростає за рік на 2%, то в міжнародній статистиці прийнято вважати, що темп зростання складає 2%, і лише за статистичною термінологією деяких колишніх соціалістичних країн вважається, що темп зростання складає 102%, тоді як 2% — це темп приросту.

Важливо також підкреслити, що в теорії і моделях економічного зростання не враховується відмінність між показниками ВВП, ЧВП та НД: вони об'єднуються однією категорією "випуск" або "доход" і позначаються загаль-ноприйнятим символом "У".

Якими ж факторами визначається динаміка економічного зростання в країні? Даючи відповідь на це запитання, зазначимо насамперед, що існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

1) екстенсивні фактори —*

збільшення чисельності зайнятих,*

збільшення фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивні фактори —*

технологічний проґрес,*

рівень освіти та професійної підготовки кадрів,*

економія за рахунок зростання масштабу виробництва,*

покращення розподілу ресурсів,*

законодавчі, інституційні та інші фактори.

За розрахунками Едварда Денісона із Брукінського інституту, зростання національного доходу США за даними 1929-1982 pp. приблизно наполовину було зумовлене впливом екстенсивних факторів і наполовину — інтенсивних. Окрім цього, врахувавши, що реальний ВВП можна визначити як добуток затрат праці (чисельність зайнятих) на рівень продуктивності праці, і перегрупувавши у відповідності з цим зазначені фактори, Едвард Денісон показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення продук-тивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які впли-вають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору реального економічного зростання.

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темїти зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих та охорони довкілля тощо). До факторів, які неґативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарсь-кого виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.