Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Курсова робота на тему:

Особисті немайнові права

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ І. Види особистих немайнових прав ………………………………….. 5

РОЗДІЛ ІІ. Особисті немайнові права, що забезпечують природне

існування фізичної особи ……………………………………………………….. 7

2.1. Право на життя …………………………………………………………. 7

2.2. Право на здоров’я ……………………………………………………… 8

2.3. Право на безпечне довкілля …………………………………………… 10

2.4. Право на сім’ю, опіку, піклування та патронатне виховання ……….. 12

РОЗДІЛ ІІІ. Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують

соціальне буття фізичної особи …………………………………………………. 14

3.1. Право на ім’я …………………………………………………………… 14

3.2. Право на честь, гідність та нову репутацію …………………………. 16

3.3. Право на індивідуальність …………………………………………….. 17

3.4. Право на особисте життя ……………………………………………… 19

3.5. Право на особисті папери та таємницю кореспонденції ……………. 19

3.6. Право на інформацію. Право на свободу творчості та вибір

роду занять ………………………………………………………………………. 20

3.7. Право на місце проживання та недоторканність житла.

Право на пересування. Право на свободу об’єднання та мирні зібрання …… 21

РОЗДІЛ ІV. Захист особистих немайнових прав ……………………………… 23

4.1. Поновлення порушеного права ……………………………………… 23

4.2. Спростування неправдивої інформації та суміжні форми захисту .. 24

4.3. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті

немайнові права ………………………………………………………………… 25

ВИСНОВОК …………………………………………………………………….. 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………….. 29

ВСТУП

Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі су-спільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. 3 Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан-ність та безпека. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, зна-ходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними бла-гами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відпо-відає міжнародним стандартам прав людини1 та зумовлює необхід-ність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства при-свячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відно-син взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулю-вання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внут-рішніх (духовних) благ над іншими цінностями.

Як зазначалося вище, до предмета цивільно-правового регулюван-ня, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивіль-но-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відноси-нам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові правовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, ви-никають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоро-в'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, вре-гульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що ро-бить дані блага ще й юридично значимими.

Аналізуючи ст. 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які до-вічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризують-ся немайновістю та особистісністю.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими основними ознаками:

дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності (наприк-лад, юридична особа не може бути наділена правом на життя, здоро-в'я, честь, гідність тощо). При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

дане право належить особі довічно – це означає, що воно на-лежить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;

дане право належить особі за законом – це означає, що підста-вою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виника-ти в осіб і з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а пра-во на зміну імені має особа, яка досягла 16 років, тощо;

дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначи-ти вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

дане право є особистісним – це означає, що воно не може бу-ти відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи-носія цих прав та/або передане іншим особам. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Боброва Д. В., Дзера О. В., Довгерт А. С. та ін. К.: Юрінком Інтер, 1999. - Книга 1. - с. 257.

РОЗДІЛ І. Види-особистих немайнових прав

У ст. 270 ЦК України насамперед виділяються особисті немайнові права, попередньо врегульовані в Конституції України: право на життя (ст. 27 Конституції України), право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України), право на безпечне життя і здоров'я дов-кілля (ст. 50 Конституції України), право на свободу та особисту не-доторканність (ст. 29 Конституції України), право на недоторкан-ність особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України), пра-во на повагу до гідності та честі (ст. 28 Конституції України), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на недоторкан-ність житла (ст. 30 Конституції України), право на вільний вибір міс-ця проживання та на свободу пересування (ст. 33 Конституції Украї-ни), право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції України). Однак даний перелік не є вичерпним і може бути доповнений як самою Конституцією України, так і ЦК України та іншими законами. Але зрозуміло, що передбачи-ти повний перелік даних прав у законах видається нереальним, то му законодавець встановлює можливість розширювального тлу-мачення особистих немайнових прав навіть незалежно від того, закріплені вони в законі чи ні. При цьому за основу має братися те, чи відповідає дане особисте немайнове право вимогам, що висуваються до даного виду цивільних прав, передбачених ст. 269 ЦК України. Тому важливо не лише визначити повний перелік особистих немайнових прав, а й здійснити їх класифікацію зале-жно від того чи іншого правового критерію.

У ЦК України всі особисті немайнові права, залежно від цільово-го призначення, поділяються на:

особисті немайнові права, що забезпечують природне існуван-ня фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність тощо);

особисті немайнові права, що забезпечують соціальне бут-тя фізичної особи (право на ім'я, індивідуальність, особисте жит-тя тощо).

Однак серед науковців немає єдиної точки зору щодо однаковості критерію класифікації особистих немайнових прав. Одну з перших класифікацій запропонував В. А. Рясенцев, який вирізняє п'ять ви-дів особистих немайнових прав: 1) особисті права, сутність яких складають немайнові блага, невіддільні від особистості (життя, здо-ров'я, недоторканність особистості); 2) особисті права, в основі яких лежать немайнові блага, що індивідуалізують особу в колективі (ім'я, честь, гідність тощо); 3) особисті немайнові права у сфері шлюбно-сімейного права; 4) особисті немайнові права, що пере-бувають у сфері творчої діяльності, а також інтереси, що витікають з реалізації права на відпочинок, різноманітні культурні потреби тощо; 5) особисті немайнові права, в основі яких лежить майновий інтерес. Отже, в основі даного класифікаційного критерію лежить об'єкт особистих немайнових прав. Подібні класифікації на основі зазначеного критерію пропонувалися й іншими авторами.

Інші автори за основу класифікаційного поділу пропонують ме-ту, на досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право. Так, М. М. Малеїна поділяє особисті немайнові права на: 1) особисті немайнові права, що забезпечують фізичне та психічне благополуччя (цілісність) особистості; 2) права, що забезпечують ін-дивідуалізацію особистості; 3) права, що забезпечують автономію особистості; 4) немайнові права авторів результатів інтелектуальної діяльності та виконавців. Але Т. А. Фадєєва проводить дещо іншу класифікацію: 1) особисті немайнові права, що спрямовані на інди-відуалізацію особистості; 2) особисті немайнові права, що спрямова-ні на забезпечення фізичної недоторканності особистості; 3) особис-ті немайнові права, що спрямовані на недоторканність внутрішньо-го світу особистості та її інтересів.

Ще інші автори використовують змішаний кваліфікаційний критерій, а саме: об'єкт цих прав та мету, на досягнення якої спря-моване право. Зокрема, В. А. Жакенов вирізняє: 1) права, що інди-відуалізують громадян у суспільстві; 2) права, що забезпечують осо-бисту недоторканність; 3) права, що забезпечують збереження таєм-ниці особистого життя; 4) права, що сприяють розвитку особистості та вираженню її творчої індивідуальності. Красавчикова Л. О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Уральская гос. юрид. академия. - Екате-ринбург, 1994. - с. 12-13.

РОЗДІЛ ІІ. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існу-вання фізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід від-носити:

право на життя;

право на здоров'я;

право на безпечне довкілля;

право на свободу та особисту недоторканність;

право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання.

2.1. Право на життя

Згідно з ч. 1 ст. 281 ЦК України кожна фізична особа має не-від'ємне право на життя. Законодавець не визначає ні особистого немайнового блага «життя», ні самого «права на життя». Проте, аналізуючи чинне законодавство, можна дійти висновку, що під по-няттям «право на життя» слід розуміти таке особисте немайнове право, яке об'єднує два основних аспекти: право на власне життя та право давати життя іншим.

Право на власне життя містить активний та негативний зміст, до яких, зокрема, слід відносити:

право на фізичне існування, під яким слід розуміти природне право фізичної особи на існування як біологічного, психічного та со-ціального організму;

право на фізичну (природну) смерть об'єднує передбачену ч. 4 ст. 281 ЦК України абсолютну заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія);

право на медичні, наукові та інші досліди, тобто юридично за-кріплена можливість проведення над повнолітньою фізичною осо-бою різноманітних дослідів лише за умови її вільної згоди (ч. 3 ст. 281 ЦК України);

право на усунення небезпеки, що загрожує життю, має мож-ливість будь-якими не забороненими законом способами захищати від протиправних посягань своє життя, а також життя інших людей (ч. 2 ст. 281 ЦК України) і вимагати усунення небезпеки, яка загро-жує життю людини, що створена внаслідок підприємницької або ін-шої діяльності (ст. 282 ЦК України).

Право давати життя іншим є складовою частиною загального права на життя. Призначення цього права полягає у виконанні лю-диною її священної місії – продовження людського роду. Безпереч-но, основним повноваженням, що складає зміст права давати життя іншим, є можливість виконання репродуктивної функції природ-ним шляхом. Однак треба звернути увагу на те, що, крім даного пов-новаження, право давати життя іншим – це:

право на стерилізацію, тобто юридично гарантована можли-вість проведення медичної операції, що має на меті позбавлення біологічного організму здатності до репродуктивності (відтворен-ня). Даним правом згідно з ч. 5 ст. 281 ЦК України наділені повнолітні фізичні особи (як чоловік, так і жінка). Реалізувати це право вони можуть лише за власним бажанням. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора;

право на штучне переривання вагітності, яким відповідно до ч. 6 ст. 281 ЦК України наділені лише жінки, за умови, що вагіт-ність не перевищує 12 тижнів. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законом;

право на штучне запліднення та перенесення зародка в орга-нізм жінки, яке має повнолітня жінка за медичними показаннями (ч. 7 ст. 281 ЦК України).

Окреме питання стосується меж реалізації даного права. У літе-ратурі доволі поширеною є точка зору, що право на життя є абсо-лютним правом. Але дане право все ж таки має певні межі, напри-клад, воно обмежується діяннями інших осіб у межах необхідної оборони.

2.2. Право па здоров'я

З правом на життя тісно пов'язане право на здоров'я. Згідно з чинним законодавством під поняттям «здоров'я» слід розуміти стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на здоров'я є поняттям значно ширшим від передбаченого Конституцією України «права на охорону здоров'я». І навіть попри те, що для збереження нормативної відповідності зі ст. 49 Конститу-ції України ЦК України також дублював норму про «право на охо-рону здоров'я» (ст. 283), аналіз чинного законодавства дає нам усі передумови вважати, що цивільне законодавство закріплює саме «право на здоров'я» в його позитивному і негативному змісті.

Право на здоров'я містить:

право на надання медичної допомоги (ст. 284 ЦК України), яке об'єднує цілу низку інших прав. По-перше, це право вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги. При цьому фізичні осо-би, які досягли 14 років, відповідно до ч. 3 зазначеної статті реа-лізують це право за власною волею або ж і проти їх волі, за умови, що внаслідок хвороби або каліцтва ця особа перебуває у стані, що є небезпечним для життя, і не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею (ч. 5 ст. 284 ЦК України).

У випадку реалізації права на звернення за медичною допомогою фізична особа має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій (ч. 2 ст. 284 ЦК України). По-дру-ге, повнолітня фізична особа має право відмовитися від надання їй медичної допомоги (ч. 4 ст. 284 ЦК України). Що стосується мало-літніх та недієздатних фізичних осіб, то їм медична допомога нада-ється навіть у випадку відсутності згоди малолітнього, його батьків (усиновителів) чи опікуна або ж опікуна недієздатного. Окремим компонентом цього права є право на надання психіатричної допо-моги, що реалізується згідно із Законом України «Про психіатрич-ну допомогу» та іншими нормативно-правовими актами у сфері ме-дичного обслуговування;

право на медичне страхування, передбачене ст. 49 Конституції України, означає можливість особи використати загальнообов’язкове та добровільне медичне страхування на підставах та в по-рядку, визначеному чинним законодавством. Особливо слід зауважити, що на сьогодні в Україні здійснюється реформування систе-ми медичного страхування, спрямоване на відхід від безкоштовного медичного обслуговування шляхом перекладення обов'язку з відш-кодування витрат, пов'язаних із наданням медичних послуг, на від-повідні страхові фонди (справедливості заради, потрібно зазначити, що ця складова права на здоров'я містить здебільшого майновий зміст);

право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України) – це право фізичної особи на достовірну і повну інформа-цію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відпо-відними медичними документами, що стосуються її здоров'я, крім випадків, коли ця інформація може погіршити стан її здоров'я, стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, або зашкодити процесу лікування. До даного прана слід відносити також і передбачену законом можливість у випадку смерті фізичної особи бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайо-митись із висновками щодо причин смерті членів сім'ї фізичної осо-би або уповноважених нею інших фізичних осіб;

право на таємницю про стан свого здоров'я (ст. 286 ЦК України) містить право фізичної особи не розголошувати та вима-гати від інших осіб нерозголошення інформації про стан свого здо-ров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Гарантією цього права виступає пряма заборона законодавця вимагати та по-давати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та
методи лікування фізичної особи. Однак це право може бути обме-жене. Так, наприклад, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я (ст. 30 СК України);

право на усунення небезпеки, що загрожує здоров'ю, тобто мо-жливість особи будь-якими не забороненими законом способами за-хищати від протиправних посягань своє здоров'я, здоров'я інших фізичних осіб (ч. 2 ст. 281 ЦК України), а також вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльно-сті, яка загрожує життю та здоров'ю (ст. 282 ЦК України).

2.3. Право на безпечне довкілля

Доволі близьким до двох попередніх особистих немайнових прав є право на безпечне довкілля. Під поняттям «довкілля» слід розу-міти усе те, що оточує особу: навколишнє природне середовище, предмети праці та побуту, харчові продукти тощо.

Під правом на безпечне довкілля, згідно зі ст. 293 ЦК України, слід розуміти:

право на безпечне для життя і здоров'я довкілля – це пе-редбачена законом можливість вимагати, щоб довкілля особи ство-рювало для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй життя гідне людини. Дане право забезпечується визнанням незаконною будь-якої діяль-ності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, та можливістю вимагати від кожного припинення такої діяльності;

право на достовірну інформацію про стан довкілля, тобто можливість безперешкодного отримання повної та достовірної ін-формації про якість харчових продуктів і предметів побуту, про умови проживання, праці, навчання тощо.

Специфікою даного права є його додаткова регламентація норма-ми екологічного законодавства (наприклад, шляхом встановлення системи гранично допустимих викидів та скидів, гранично допусти-мих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів, гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навко-лишнє природне середовище тощо), законодавства про охорону пра-ці, стандартизацію, сертифікацію, метрологію, низку державних стандартів, будівельних норм і правил та ін.

Право на свободу та особисту недоторканність.

Одним з особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу та особисту недотор-канність. Дане право складається з двох взаємопов'язаних складо-вих: права на свободу (ст. 288 ЦК України) та права на особисту не-доторканність (ст. 289 ЦК України).

Право на свободу – це юридично закріплена можливість особи діяти на власний розсуд відповідно до своїх інтересів та мети. Однак право на свободу не слід розглядати як закріплену законом вседозво-леність. Воно також повинно мати передбачені законом межі, оскіль-ки неконтрольована свобода людини може перерости у свавілля. Реа-лізація права на свободу забезпечується передбаченою законом забо-роною будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та психотропних за-собів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Окрім цього, одним із видів гарантій дотримання цього права є також і заборона тримання фізичної особи в неволі, можливість затримання особи лише у випадках і в порядку, встановлених законом, арешту або тримання під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду.

З правом на свободу тісно поєднано право на особисту недотор-канність, під яким слід розуміти передбачену законом заборону фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з бо-ку інших осіб. До змісту права на особисту недоторканність слід від-нести заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання, а також фізичного покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальника-ми, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних. Та-кож правом на особисту недоторканність охоплюється право на роз-порядження щодо передачі після смерті фізичної особи своїх органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч. 4 ст. 289 ЦК України), а також право особи на донорство крові, її компонентів, органів, інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 ЦК України).

2.4. Право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання

Досить важливим у системі особистих немайнових прав, що забез-печують природне існування фізичної особи, є право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання. Дане право також склада-ється з чотирьох складових: 1) право на сім'ю (ст. 291 ЦК України); 2) право на опіку; 3) право на піклування (ст. 292 ЦК України); 4) право на патронатне виховання (гл. 20 СК України).

Під поняттям «сім'я» згідно з чинним законодавством розуміють осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ст. 3 СК України). У науковій літерату-рі дане поняття через свою невизначеність, суперечливість та не-однозначність піддається суттєвій критиці. Зокрема, справедливо вказується на те, що дане поняття не має суто правового змісту, а є об'єднанням економічних, демографічних, трудових ознак, а також малопридатне до правового застосування.

До права на сім'ю належать:

право на створення сім'ї (ч. 1 ст. 4 СК України), що містить у собі передбачену законом можливість фізичних осіб, які досягли шлюбного віку, а в передбачених законодавством випадках і фізич-них осіб, що не досягли шлюбного віку, створювати сім'ю на підста-ві шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать мо-ральним засадам суспільства;

право на вибір осіб, які утворюватимуть сім'ю, що містить у собі можливість як вільного вибору партнера за шлюбом, так і мож-ливість вибору батьків, народжувати чи усиновлювати їм дітей і яку кількість, а також можливість вимагати у повнолітніх осіб вий-ти зі складу сім'ї за умов та на підставах, передбачених законом;

право на перебування в сім'ї, до якого слід відносити передба-чену законом можливість фізичних осіб, незалежно від віку, жити в сім'ї (ст. 4 СК України). З досягненням повноліття фізична особа са-ма вирішує, чи перебувати їй у сім'ї, чи ні. Що ж стосується дітей, то вони перебувають у сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживають;

право на підтримання зв'язків із членами своєї сім'ї містить заборону перешкоджати особі підтримувати моральні, духовні, ма-теріальні та інші зв'язки з членами своєї сім'ї незалежно від того, де вона перебуває (ч. 3 ст. 291 ЦК України);

заборона розлучення з сім'єю попри волю особи означає, що фізична особа, згідно з ч. 2 ст. 291 ЦК України, не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, на-приклад, позбавлення волі за вчинення злочину тощо. Красавчикова Л. О. Личная жизнь под охраной закона. - М.: Юрид. лит., 1983.

РОЗДІЛ ІІІ Особливості особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

право на ім'я;

право на честь, гідність та ділову репутацію;

право на індивідуальність;

право на зображення та голос;

право на особисте життя;

право на особисті папери та таємницю кореспонденції;

право на інформацію;

право на свободу творчості;

право на вибір роду занять;

право на місце проживання;

право на недоторканність житла;

право на пересування;

право на свободу об'єднань;

право на мирні зібрання.

3.1. Право на ім'я

Ім'я є найдавнішим юридичним способом індивідуалізації фізич-ної особи. Воно складається, як правило, з імені, прізвища та по батькові.

Аналізуючи право на ім'я (статті 294-296 ЦК України), слід за-уважити, що воно містить у собі:

право на володіння, користування та розпорядження іменем, яке забезпечує особі можливість бути носієм імені (володіння), ви-користовувати (платно чи безоплатно) своє ім'я у всіх сферах сус-пільних відносин, рівно як і розголошувати своє ім'я, давати дозвіл розголошувати своє ім'я, чи заборонити розголошувати своє ім'я (користування), а також вирішувати фактичну долю свого імені, на-приклад, передавати його дітям, змінювати його у випадку досяг-нення повноліття, одруження, розлучення тощо. В окремих випад-ках ім'я може використовуватись і без згоди на це особи. Так, на-приклад, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнароду-ване) без згоди особи лише у разі набрання законної сили обвину-вальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч. 4 ст. 296 ЦК України). При цьому використання початкової літери прізвища фізичної осо-би у пресі, літературних творах не є порушенням її права;

право вимагати звертатись до особи по імені полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимо-ві імені. Будь-яке спотворення є порушенням цього права. У випад-ку перекручення імені фізичної особи (наприклад, у засобах масової інформації, під час спілкування тощо) воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий доку-мент підлягає заміні (ч. 3 ст. 294 ЦК України);

право на псевдонім – це право використовувати для своєї ін-дивідуалізації вигадане ім'я (псевдонім). Це право поширюється і на використання особою права на астронім (зазначення свого імені у вигляді набору друкованих знаків, наприклад «зірочок»);

право вимагати зупинити незаконне використання свого імені, під яким слід розуміти заборону будь-якого порушення права на ім'я.

Подібним до права на ім'я є право на присвоєння імені (стат-ті 145-147 СК України). Сутність цього права полягає у наданні імені фізичній особі до того моменту, поки вона ще не в змозі реа-лізувати вказане право самостійно. Цим правом наділені батьки, усиновлювачі, опікуни, а в окремих випадках органи опіки та пік-лування чи суд. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦК України, вибір імені можливий з урахуванням національних традицій (на-приклад, подвійне чи потрійне ім'я, відсутність по батькові тощо) або можливе присвоєння транскрибованого імені (тобто імені, яке як вимовляється відповідно до національних традицій, так і пише-ться, наприклад, Софі Лорен (а не Софія Лорен), Анне Вескі (а не Ганна Вескі) тощо).

Аналогом права на ім'я в юридичних осіб є право на найменуван-ня (ст. 90 ЦК України), яке також є способом індивідуалізації, що реалізується та охороняється відповідно до чинного законодавства.

3.2. Право на честь, гідність та ділову репутацію

Під поняттям «честь» слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Гідністю є внутрішня самооцінка особою своїх якостей. Суміжним із даними поняттями є поняття «ділової репутації», що містить усталену зовнішню оцінку фізичної чи юридичної особи у сфері під-приємницьких відносин. Дані особисті немайнові блага мають бути недоторканними від будь-яких посягань ззовні.

Право на честь, гідність та ділову репутацію у ЦК України не пе-редбачено. Замість цих прав передбачені «право на повагу до гідності та честі» (ст. 297 ЦК України), а також «право на недоторканність ділової репутації» (ст. 299 ЦК України). Проте певна обмеженість за-значених прав у позитивному аспекті, а також невизначеність понят-тя «повага» дає підстави говорити, що фізичні особи наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність та ділову репутацію, а саме:

право на гідність – це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє пев-ну соціальну роль у суспільному житті;

право на честь – це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) при дотриманні морально-етичних і правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею;

право на ділову репутацію – це право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як підприємця та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окре-мих громадян, а також право на


Сторінки: 1 2