Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Пошукова робота

В'єтконг

(коротка історія збройних формувань Фронту національного Визволення Південного В'єтнаму 1961-1975 р.р.).

Зміст

Пролог

Пролог

В'єтконг - умовна назва збройних формувань Фронту національного визволення Південного В'єтнаму. В'єтконг став символом В'єтнаму і заслужено визнаний однією з найкращих партизанських армій світу, завдяки якій Демократична Республіка В'єтнаму змогла об'єднати країну під комуністичним прапором.

Збройна боротьба в'єтнамського народу за визволення має давню історію. З другої половини дев'ятнадцятого століття В'єтнам був колонією і разом з Лаосом і Камбоджею формував Французький Індокитай - колоніальне володіння Французької імперії. Новий виток визвольної боротьби розпочався під час другої світової війни після окупації Індокитаю японцями.

Велику роль у становленні визвольного руху відіграв комуністичний рух В'єтнаму. У травні 1941 року за їх ініціативою відбулося об'єднання всіх патріотичних сил В'єтнаму у єдину організацію - Лігу боротьби за незалежність В'єтнаму ("В'єтнам Док Лап Донг Мінь" - скорочено В'єтмінь). Під прапором В'єтміня об'єдналися політичні партії та громадські організації всіх релігійних громад та соціальних прошарків населення. Керуюча роль дісталася комуністам як найбільш організованій політичній силі.

У серпні 1945 року скориставшись загальною поразкою Японської імперії на фронтах другої світової війни підняли "серпневе повстання" проти японських окупантів, ліквідували маріонеткову владу. 2 вересня 1945 року було проголошено Демократичну Республіку В'єтнам президентом якої став лідер комуністів Хо Ши Мін.

В'єтмінь за допомогою військ гомінданівського Китаю контролював лише частину території В'єтнаму. Його південна частина під час війни була захоплена англійцями, а після війни передана у французьке колоніальне володіння. Відповідно до в'єтнамо-французьких домовленостей 1946 року Франція визнавала ДРВ. Проте на ділі Франція за будь яку ціну намагалася утримати минулі колонії під своїм контролем. Спочатку Франція пропонувала В'єтнаму конфедерацію з Лаосом і Камбоджею. В результаті переговори зайшли в глухий кут. Взаємні обвинувачення скоро переросли у відкрите збройне протистояння. Так почалася Війна у Французькому Індокитаї - Перша в'єтнамська війна (1946-1954 р.р.) між силами В'єтміня та французькою колоніальною армією.

Збройні сили В'єтміня стали прообразом майбутнього В'єтконгу. Спочатку в декількох крупних битвах французька колоніальна армія завдала ряд відчутних ударів по В'єтміню. Тоді Вєтмінь перейшов до тактики партизанської війни, основи якої були відпрацьовані у боротьбі з японцями. В результаті затяжної партизанської війни французи зазнали військової та політичної поразки. Апогеєм військової поразки стало захоплення французької украпленої позиції Дьєн Бьєн Фу. Поразка змусила французів шукати способи політичного врегулювання конфлікту.

Розділ I. Створення В’єтконгу та розвиток боротьби (1961 - 1966 р.р.).

Навесні 1954 року в Женеві було скликано нараду за участі представників В'єтміня при активній підтримці Китаю та СРСР та Франції при активній для вироблення спільних умов закінчення війни в Індокитаї.

Після тривалих переговорів було досягнуто наступних домовленостей: 1) країна тимчасово розподіляється по 17-й паралелі. Між країнами встановлюється демілітаризована зона; 2) обом сторонам забороняється нарощувати військову міць у регіоні, 3) 20 липня 1956 року в обох частинах країни має відбутися референдум про об'єднання країни в одне ціле. Після того як французи покинули В'єтнам загальна напруженість не ослабла. Північна Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ) під керівництвом президента і керівника компартії Хо Ши Міна взяла курс на побудову соціалізму при активній підтримці Китаю та СРСР. У південній частині В'єтнаму активно втрутилися США, які в основу своєї зовнішньої політики поклали боротьбу з комунізмом по всій земній кулі. Керівництво США обґрунтовано боялося що якщо В'єтнам стане комуністичним, то вся Південно-східна Азія увійдуть у сферу впливу соціалістичного табору.

США практично реінкарнували колишню колоніальну адміністрацію часів французького володіння та розпочав активну розбудов збройних сил нової держави - Армії Республіки В'єтнам (далі по тексту - АРВ). Формальним главою держави як і за часів французів став імператор Бао-Дай. За сприяння США було створено альтернативний уряд на чолі з прем'єр-міністром Нго Дінь Дьємом. Нго Дінь Дьем - місцевий бюрократ з непомірними амбіціями та жадобою до влади зміг подолати опір опонентів і закріпити своє становище у владі. У 1955 року в результаті референдуму південна частина В'єтнаму стає республікою. Бао Дай емігрує у Францію. Президентом її стає Нго Дінь Дьем. Стрижнем його політики стала боротьба з комунізмом. 1956 року було заплановано референдум по питанню об'єднання обох частин В'єтнаму. Дьєм оголосив результати на території Північного В'єтнаму сфальсифікованими й відмовився визнавати їх результати. Таким чином В'єтнам залишився розділеним на дві держави.

Нго Дінь Дьєм не спромігся зміцнити Південний В'єтнам як незалежну країну Невміла і безрозсудна політика Дьєма, в основі якої лежали лише особисті амбіції та жадоба влади й збагачення призвели до різкого погіршення становища країни. Економіка залишалася у зародковому стані, селянство - основна робоча сила країни існувало на грані зубожіння. Тим часом серед оточення президента пишним цвітом розквітла корупція та зловживання владою.

Намагаючись зберегти владу Дьєм під приводом боротьби з комунізмом оголосив справжню війну всім опозиційним політичним силам. На законодавчому рівні було закріплено право властей арештовувати всіх запідозрених у зв'язках з комуністичним рухом без формального пред'явлення обвинувачень. В результаті репресій зазнали власне не тільки комуністи, а й представники інших партій та рухів, які хоч якимось чином не були лояльні до чинної влади.

Подібна репресивна політика призвела до формування чисельної опозиції правлячому режиму. Вона існувала й раніше, й до пори проявлялася у легальних формах, проте після всякого придушення легальної діяльності опозиційні рухи пішли у підпілля. В той час деякі політичні групи розпочали формувати свої власні окремі збройні формування, які стихійно почали вести партизанську вівйну проти уряду. Було ясно що жодна політична група самостійно не буде спроможна повалити режим Д'єма. Грунт для об'єднання був готовий. У грудні 1960 року на таємному з'їзді представників 30 патріотичних партій, громадських та релігійних організацій було створено Національний Фронт Визволення Південного В'єтнаму (далі по тексту - ФНВ). Основною програмною установкою фронту стало повалення режиму Дьєма всіма можливими засобами. Лідером партії став адвокат Нгуен Ху Тхо, а виконавчим органом - Центральний комітет в складі 50 осіб. У політичній структурі ФНВ видну роль зайняли представник комуністів, такі як Ну Тан Фат - головний ідеолог ФНВ і прибічник силового вирішення конфлікту.

З самого початку створення незважаючи на те що ФНВ не була комуністичною організацією, комуністи займали досить сильні позиції. ФВ розпочав налагоджувати зв'язки з представниками ДРВ, які запропонували свою підтримку. За таку підтримку слід було розплачуватися відповідним посиленням впливу комуністів у ФНВ.

У відповідь на постійні репресії і відповідної неможливості вести легальну політичну боротьбу 1961 році Фронт почав об'єднувати розрізненні парамілітарні формування у єдину армію. 1961 рік став днем народження В'єтконгу (скорочення від „В'єтнам Конг Сат" - „в'єтнамський комуніст" - таке прізвисько отримали партизани. Далі по тексту ВК). Основу нової партизанської армії стали колишні вояки В'єтміня, які мали досвід боротьби з японської армією та французькими колоніальними військами. За різними оцінками їх було близько 10 000 чоловік. ДРВ завдяки всесторонній підтрмці Китаю та СРСР розпочала нарощувати військову допомгу зброєю, боєприпасами та кваліфікованими інструкторами. Очолив новітню армію старший генерал збройних сил ДРВ Нгуен Ши Тань (у іншій транскрипціїї Нгуен Чі Тань).

Свою бойову діяльність В'єтконг розпочав з нападів на окремі невеликі гарнізони Армії республіки В'єтнам (АРВ) та індивідуального терору проти очільників уряду Дьєма. Поступово нечисельні загони з погано навчених бійців завдяки налагодженню поставок зброї з ДРВ та притокові нових добровольців почали розростатися у крупні ударні загони, здатні вести як і партизанську війну так і воювати проти крупних частин військ АРВ за всіма канонами загальновійськового бою. Впродовж 1961 року ВК розпочали регулярні атаки на урядові війська та адміністративні центри по всій країни. В результаті постійних ударів уряд повністю утратив контроль над більшістю території країни. Партизани перерізали комунікації між окремими провінціями та повітами країни, а потім знищували оточені там війсьька та урядову адміністрацію. тоді вперше почали формуватися цілі партизанські анклави, у яких функціонувала адміністрація ФНВ.

У вересні 1961 в'єтконгівці зібравшись у крупний загін чисельністю в полк атакували й захопили місто Фуок-Бінь, крупний адміністративний центр провінції, розташований у 65 кілометрах від столиці Сайгон. Впродовж в'єтнамської війни в'єтконгівці не раз будуть доводити свою спроможність проводити крупні бойові операції.

Тм часом керівництво ФНВ продовжувало консолідувати навколо себе всіх супротивників диктатури та почали вдосконалювати свою політичну програму. У лютому - березні 1962 року відбувся перший конгрес ФНВ. На конгресі було затверджено Маніфест та Програму ФНВ. Основою політичної програми фронту стали: повалення репресивного режиму диктатора Нго Дінь Д'єма, встановлення у Республіці В'єтнам демократичної влади на засадах участі у політичному житті всіх без виключення політичних об'єднань країни, дотримання принципу нейтралітету в зовнішній політиці, проведення переговорного процесу з Демократичною Республікою В'єтнам з приводу наступного об'єднання РВ та ДРВ у єдину державу.

Не останню роль у зростанні політичної та військової могутності ФНВ відіграли політичні та військові прорахунки і невдачі режиму президента Нго Дінь Д'єма. Переконавшись у неспроможності проконтролювати всю територію уряд почав здійснювати програму "Стратегічних селищ". Програма передбачала створення 11 000 окремих укріплених населених пунктів по всій території країни, у які під охороною війська звозилися жителі навколишніх сіл. Першим таким об'єктом стало селище Бенкат. Таким чином уряд намагався ізолювати й поставити під контроль селянство, яке всебічно підтримувало партизан продовольством, інформацією та рекрутами. Абсурдність цієї програми стала очевидною з самого початку її втілення. По всій країні розпочалася евакуація навколишніх сіл. Селян тисячами примусово під наглядом війська переселяли з рідної батьківщини, власної землі та від могил предків у незнайому місцевість. Умови перебування у стратегічних селищах були просто жахливими, тому що більшість коштів на їх благоустрій розкрадалися корумпованими чиновниками. Фактично стратегічні селища перетворилися на своєрідні концентраційні табори.

Ця абсурдна програма зазнала фіаско. Урядові РВ не вдалося залучити на свій бік селянство, а навіть навпаки, лави ФНВ зростали багатократно.

Не виправляло ситуацію розростання й формування Армії Республіки В'єтнам. Навчена американськими військовими радниками АРВ була підготовлена та оснащена відповідно до вимог ведення традиційної війни масових армій з застосуванням техніки та важкого озброєння. Але армія виявилася абсолютно не готовою до ведення контрпартизанської війни проти рухливих загонів В'єтконгу. Свою роль у пониженні боєздатності була низька якість більшості корумпованих офіцерських кадрів та дезертирство з лав армії.

Тим часом союзник Республіки В'єтнам - США, оцінивши загрозливий стан свого союзника вони багатократно збільшили матеріальні поставки та допомогу військовими радниками. Усвідомивши що вести війну за всіма канонами військової науки годі сподіватися, американці розпочали інтенсивну підготовку військових підрозділів АРВ до ведення контрпартизанської боротьби. Найбільш серйозною загрозою стали американські спецпризначенці "Зелені берети", підготовлені до ведення контрпартизанської війни на основі досвіду британських військ у колоніальних війнах у Африці та на островах Тихого океану. Завдяки "Зеленим беретам" розпочалося утворення В'єтнамських військ спецпризначення та Парамілітарних Груп Цивільної самооборони (див. Розділ II), нацылених на ведення контрпартизанської боротьби.

Зусилля американських радників та Зелених Беретів не пройшли надаремне. Армія Республіки В'єтнам була доведена до прийнятного, хоча й не найкращого рівня, боєздатності. На ситуацію суттєво вплинула поява гелікоптерів, які дозволяли швидко здійснювати перекидання військ з одної території на іншу. В січні 1962 року сталася операція Chopper. Довідавшись про точне розташування укріпленої бази В'єтконгівців навколо неї було висаджено гелікоптерний десант. Партизанський загін був оточений та повністю знищений скоординованими ударами. Завдяки новій техніці АРВ зуміла впродовж 1962 року завдати ряд болючих ударів партизанам В'єтконгу.

Але партизани почали поступово пристосовуватися до тактики супротивника. Завдяки допомозі ДРВ та здобуття власного бойового досвіду різко зросла бойова майстерність багатьох підрозділів ВК.

Першою крупною перемогою партизан стала битва під селищем Ап Бак 2 січня 1963 року. У місцевості між селищами Ап Бак і Ап Тан Той вздовж дамби й ірігаційного каналу розташувався 514 батальйон В'єтконгу кількістю до 300 партизан. На основі даних розвідки 7 піхотна дивізія АРВ вирішила оточити й знищити супротивника. На світанку 2 січня 11 полк 7 дивізії АРВ просуваючись з північного Сходу на Ап Тан Той наштовхнувся на організовану засідку й змушений був зупинитися. Так само у засідку втрапили підрозділ цивільної гвардії, який просувався з півдня. Впродовж дня по селищам було завдано авіаційні та артилерійські удари, але партизани зуміли втримати свої позиції. Потім з заходу в атаку рушила бронетехніка, яка загрузла у рисовому полі й була зупинена. На цей раз партизани очікували появи гелікоптерів, тож коли над полем бою з'явилися гелікоптери, машини потрапили під шквальний вогонь. 5 машин було збито. На довершення повітряний десант АРВ був скинутий на південному заході Ап Бака замість зони висадки у північному Сході. Вночі, скориставшись незакритою прогалиною на північному Сході, 514 батальйон В'єтконгу непомітно покинули свої позиції відступили.

Битва під Ап Баком стала крупною перемогою В'єтконгу. Партизани за різними даними втратили всього 9 вояків убитими. В той час АРВ втратила 400 вояків убитими та пораненими, було збито 5 гелікоптерів. Окрім чисто військового успіху це була велика психологічна перемога для партизан. Вперше вони вистояли від чисельно переважаючого супротивника, оснащеного новітньою технікою.

Тим часом невдоволення режимом Д’єма досягло апогею. Достатньо було однієї іскорки щоб сталася пожежа. Іскоркою став новий етап гонінь на буддистські громади, які були одними з найактивніших супротивників владі. У травні 1963 року друга людина у державі після Д’єма – його брат Нго Дінь Нху за допомогою війська та поліції здійснив серію масових арештів буддистських священнослужителів, яких було звинувачено у пособництві комуністам. У відповідь на репресивні дії влади деякі монахи вчинили публічне самоспалення. В результаті країною прокотилися масові акції протесту сотень тисяч людей. Хаос та безладдя досягло апогею коли поліція та військо почали застосовувати зброю проти демонстрантів. До осені В’єтнам став практично неконтрольованим. Диктатор Д’єм не спромігся задушити повсталий народ силою, але й нічого не робив для того щоб поліпшити ситуацію. Образно кажучи недалекоглядний диктатор дістав всіх – і комуністів, і буддистів, і чиновників, і навіть американців, не кажучи вже про більшість населення республіки В’єтнам. В цей час агентура ФНВ у містах та селах веде активну пропаганду й підбурювала громадян до нових протестів. В цей час у найближчому оточенні Д’єма назріла змова вищого армійського керівництва на чолі з генералом Дуонг Ван Мінем. Американці, роздратовані невдачами Д’єма дали зрозуміти, що не будуть чинити перепон змовникам.

1 листопада 1963 вірні заколотникам війська атакували президентський палац і захопили його. Режим Д’єма було повалено, а його самого разом з братом – жорстоко убито. Біля керма влади стала генеральська кліка генерала Міня.

20 січня 1964 року Дуонг Ван Міня була скинута в результаті ще одного перевороту, на цей раз очоленого генералом Нгуеном Канем. В той час як найкращі підрозділи АРВ приймали участь у військових переворотах, ВК скориставшись загальним кризовим станом країни розпочали нову серію скоориднваних ударів оп всій території країни.В той же самий час у січні 1964 року відбувся другий конгрес ФНВ, на якому вироблялася стратегія Фронту після повалення режиму Нго Дінь Д'єма.

Впродовж 1960-1964 року керівництво ФНВ та Партії Трудящих В’єтнаму (комуністична партія В’єтнаму) ДРВ були переконані у швидкій перемозі над Республікою В’єтнам. Проте з активна підтримка режиму США змусила ФНВ переглянути свою стратегію. Стало зрозуміло щоб будь який режим завдяки такій солідній підтримці матиме можливість існувати відносно довгий час що зменшувало ймовірність перемоги. На основі аналізу ситуації було прийнято рішення перейти до стратегії затяжної війни. Стратегія передбачала все більше втягування Сполучених штатів у військовий конфлікт без перспективи політичної та військової перемоги. На думку стратегів ФНВ участь у війні без ясної політичної та військової цілі, сполучене з великими втратами у людях та економічними витратами мали призвести до згортання присутності США у Південно Східній Азії та примусити полишити свого південно в’єтнамського союзника напризволяще. Після виведення армії США з конфлікту В’єтконг разом з НАВ мав розпочати новий етап війни для остаточного повалення режиму АРВ.

2 серпня 1964 року стався повний суперечностей Тонкінський інцидент. Він став тою подією, яка розв'язала руки США. 7 серпня 1964 року Конгрес США прийняв так звану Тонкінську резоолюцію, як анадавала президенту право застосовувати будь які заходи для тстабілізації положення у В'єтнамі. З цього часу розпочинається активна участь збройних сил США у Другій в'єтнамській війні. Вона проявлялась по ударам американської авіації по ДРВ, надання підтримки з повітря АРВ та залучення американських вояків у конфлікт.

У відповідь на появу збройних сил США у Республіці В'єтнам ВК розпочав вибіркові атаки на американські військові об'єкти. 1 листопада 1964 року партизани обстріляли з мінометів американську базу ВПС у Біен Хоа. В результаті обстрілу було вбито чотирьох американських воякі, 76 поранено. Також згоріло 5 бомбардувальників, ще 15 літаків було пошкоджено.

1965 рік став зоряним часом для ВК. Саме у цьому році операції партизан у більшості своїй є найбільш успішними а ФНВ досягає найбільшої могутності. З 1 січня по 7 лютого 1965 року В’єтконг здійснив серію скоординованих атак по всій території Республіки В’єтнам. Ще 28 грудня 1964 року 9 дивізія ВК здійснила серію нападів на Бінь Гіа в 65 кілометрах від Сайгону, а впродовж перших чисел січня захопили й утримували його впродовж кількох днів. Урядові війська втратили 200 вояків убитими і 5 американських військових радників. Завершальною фазою бою стала засідка партизан на підкріплення гарнізону АРВ у Бінь Гіа. В результаті було знищено елітний батальйон рейнджерів АРВ.

Раніше втрати американського персоналу траплялися лише у відкритих боях. Тепер згідно нової стратегії партизани самі почали нападати на розташування американського військового персоналу. 7 лютого 1965 року партизанами було атаковано американську базу в Плейку. 8 вояків армії США було вбито, а також згоріло 5 гелікоптерів. У відповідь авіація США завдала удару по цілям у Північному В’єтнамі. Базі було завдано значної шкоди. 10 лютого у місці квартирування американського персоналу у Кі Ноні було здійснено теракт, в результаті якого загинуло 25 американців.

На початку лютого партизани розпочали широкомасштабні напади у провінції Тай Нінь та у дельті річки Меконг. Ситуація для столиці стала настільки загрозливою, що навколо неї було створено спеціальну оборонну зону. якою вона буквально самоізолювалася від всієї іншої території Республіки В'єтнам.

В травні місяці 1965 року розпочалася нова наступальна кампанія ВК. 11 травня 1965 року крупні партизанські загони загальною кількістю в 2000 вояків завдали удару по Сонг Бе - адміністративному центру провінції Фуок Лонг. В кінці травня партизани атакували місто Ба-Гіа. На підході до міста в'єтконгівці влаштували засідку де було знищено батальйон 51 полку АРВ. Завзята битва тривала кілька днів й коштувала АРВ ще одного батальйону. Атаки відбувалися у всіх провінціях, які оточували Сайгон та Центральне Плосокгір'я. Вся країна буквально горіла вогнем партизанської боротьби.

В 1965 році В’єтконг зазнав і своєї першої крупної поразки. В серпні 1965 року 1-й полк в’єтконгу в складі 60 та 80 батальйонів загальною чисельністю в 2000 вояків збирався здійснити напад на базу морської піхоти США в Чу-Лай. Сили партизан почали організовано збиратися в зоні на південному сході від Чу-Лай біля селища Ван Туонг. Але сталося непоправне – дезертир з в’єтконгу на допиті вказав точну дату удару. Скориставшись такими даними підрозділи 3-ї морської піхоти США розпочали операцію Starlight з метою оточення та знищення першого полку. 17 серпня 1965 року перші підрозділи морської піхоти США приховано закріпилися на північному заході вздовж річки Тра Бонг. На наступний день інші підрозділи висадилися одночасно на сході з моря та на десантувалися з гелікоптерів на заході. Завершивши оточення морська піхота розпочала концентровану атаку з усіх боків. Партизани опинилися у пастці і змушені були прийняти відкритий бій. Біля висоти 43 60-й батальйон Вєтконгу спробував стримувати наступ американців, але через масовані артилерійські та авіаційні удари висота була захоплена. Завершальним акордом стали бої біля селища Ан Куонг 2. 1-й полк виявився оточеним ворожими силами з трьох сторін і партизани змушені були відступати у напрямку на північний схід до берегу моря. Наступні 5 днів американські військ повільно стискували кільце навколо оточенців. Як організований підрозділ 1-й полк в’єтконгу перестав існувати. Його залишки розсіялися та самостійно почали прориватися з оточення. Загальні втрати партизан складали близько 700 вояків убитими. Американці втратили 45 убитих та 200 поранених вояків.

Скориставшись таким успіхом армія США розпочала серію операцій по зачищенню всіх прилеглих до моря територій від партизан ФНВ, що обернулося додатковими втратами. Операція надовго знизила активність партизан у даному регіоні. Проте по всій республіці В'єтнам Вк залишався могкутньою силою й продовжував завдавати болючих ударів супротивнику.

5 серпня 1965 року група партизан підірвала бензосховище Ессо біля бази Да Нанг. В результаті згоріло 9 міліонів літрів палива - більше ніж 40% зпапасів палива армії США у В'єтнамі.

Найбільш відомим нападом стала атака партизанського підрозділу ВК на базу морської піхоти США Марбл Маунтін, біля Фу Бай 28 жовтня 1965 року. під прикриттям мінометного обстрілу групи підтримки 20 партизан увірвалося у місця стоянки літаків й почали закидувати їх гранатами. В ході атаки було знищено десятки гелікоптерів та літаків ( за деякими даними було знищено 17 гелікоптерів, за іншими - 25). Але впродовж півгодини всі партизани були перебиті наспілою охороною летовища.

1965 рік по праву можна вважати "Роком В'єтконгу". Саме в цей час партизанська армія досягає найбільших успіхів. Можна з впевненістю сказати що лише квапливе втручання армії США порятувало Республіку В'єтнам.

Розділ II. Загальна характеристика В’єтконгу.

На відміну від Першої в’єтнамської війни, у другу війну В’єтконг вступив маючи вже чітко організовану організаційну структуру збройних формувань. Це стало одним з факторів, який забезпечив успіх у боротьбі проти АРВ та гідний спротив армії США.

Організаційна структура ВК

Збройні формування В’єтконгу поділялися три частини. До першої належали так звані Головні сили – регулярні збройні формування Фронту Національного Визволення Південного В’єтнаму. Головні Сили діяли у складі крупних бойових формувань та були спроможні вести як партизанську боротьбу так і воювати по всім правилам загальновійськового бою. Основною тактичною одиницею Головних Сил став батальйон. У 1964 році почалося формування дивізій. Першою з них стала 9-та дивізія В’єтконгу в складі 271, 272 та 273 полків. Згодом була сформована 5-та дивізія в складі 274 та 275 полків. Також було сформовано ряд окремих полків, які діяли самостійно. Безумовно Головні Сили були основною ударною міццю ФНВ. В їх склад добиралися найкращі вояки, які проходили підготовку в учбово-тренувальних центрах у ДРВ і ВК. Вояки головних сил оснащувалися найкращою зброєю й спорядженням, а також отримували різносторонню підтримку спеціалістами з НАВ.

Другу групу складали так звані Місцеві Сили. Вони комплектувалися за рахунок місцевого населення, які діяли на певно визначеній території. Вони в свою чергу поділялися на дві групи. Одна з них діяла у межах провінції – основної адміністративно-територіальної одиниці Південного В’єтнаму, інша діяла у повітах. Місцеві сили призначалися для здійснення партизанської війни в рамках провінції (повіту чи повітів), здійснювати розвідувальні та диверсійні операції для підтримки дій Головних Сил. Місцеві Сили різнилися між собою за ступенем оснащеності та професійній підготовці, але в цілому Місцеві Сили являли собою серйозну силу.

Третьою частиною збройних сил ФНВ були так звані Народні Сили – парамілітарні формування ФНВ. В їх склад входили особи обох статей та будь-якого віку. Вони також поділялися на дві групи. Перша приймала участь у партизанській війні (як правило вночі), інша служила для виконання допоміжних завдань (здійснення розвідки, виконання допоміжних робіт на користь Головних та Місцевих Сил, допомога продовольством, тощо).

Окремою частиною збройних сил ФНВ були збройне підпілля у крупних містах та адміністративних центрах Південного В’єтнаму. Як правило підпілля здійснювало розвідку, проте нерідко воно залучалося для здійснення нічних атак, диверсій, а також терористичних актів.

На початок Другої Індокитайської війни В’єтконг вже мав потрібну систему підготовки. Вона базувалася перш за все на партизанах В’єтміня, які мали досвід партизанської війни з французами. Другою складовою стала допомога інструкторів ДРВ, які в свою чергу пройшли підготовку у Китаї. Третім став власний досвід нечисельних формувань В‘єтконгу, здобутий кров’ю у боях з АРВ та армією США. Впродовж війни характерною особливістю організації бойових формувань В’єтконгу став пріоритет оснащення найбільш досвідченими вояками Головних Сил. Така система мала свої позитивні й негативні моменти. Таким чином Головні Сили мали у своєму складі найбільш досвідчених вояків, що давало таким частинам перевагу на полі бою; водночас така система йшла на шкоду Місцевим та Народним Силам, які залишалися без досвідчених вояків, що суттєво впливало на боєздатність цих формувань. Партизани В’єтконгу в залежності від ситуації та належності до певної частини збройних формувань проходили курс підготовки в учбових центрах на території Південного В’єтнаму контрольованого В’єтконгом або на території ДРВ. На півночі окрім тактики партизанської війни вояків навчали й тактиці загальновійськового бою. Окремий курс підготовки проходили спеціальні диверсійні загони – так звані Сапери.

Як і у більшості війн у Індокитаї основну масу партизан складали селяни - найбільш чисельна, і одночасно найменш захищена соціальна верства у Республіці В'єтнам. Тому ще за часів французького колоніального володіння селяни, обтяжені нуждою та високими податками, відчували неприязнь та навіть ворожість до місцевих чиновників та колонізаторів, які справедливо сприймалися як окупанти. Після утворення незалежної Республіки В'єтнам положення селянства не покращилось. Як найбільш незахищена верства селяни зазнавали постійного економічного тиску з боку центральної влади, в той час як остання не здійснювала жодних заходів, які б покращили соціальне та економічне становище селянства. Програми умиротворення, які проводилися при взаємодії з США постійно "буксували" через короткостроковість та саботування на місцях корумпованими чиновниками. Центральна влада саме серед селянства нажила собі найбільшу кількість ворогів. На негативні насторї селян впливали і особисті мотиви, як-от свавілля місцевого чиновника, втрачене майно чи житло під час контрпартизанської операції, грабунок, вчинений вояками АРВ, тощо. Все це спричинило до того що велика кількість селян або самці брали зброю до рук у лавах ВК, або опосередковано допомагали спротиву.

Очевидну мешість партизанського війська ФНВ складали городяни. Їх соціальний склад був дуже пістрявим. Проте на початку створення ФНВ саме вони стали на чолі молодого руху спротиву. Серед них були адвокати, інженери, священослужителі, представники різних політичних партій та релігійних сект. Багато хто з них здобув вищу освіту у Франції. Саме вони сформували програму ФНВ, орієнтовану на побудову демократиичної держави. Серед бойових підрозділів городяни були у меншості.

Велику роль у консолідації маси неграмотних та малонавчених новачків відігравав інститут політичних комісарів (невід'ємний атрибут кожної армії комуністичної держави). Комісари докладали великих зусиль для консолідації всіх вояків на основі


Сторінки: 1 2 3 4 5