Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Вплив соціально-виховних інститутів на процес соціального становлення особистості

У цілому формування особистості та її розвиток у соціумі може бути успішним лише тоді, коли будуть враховані всі зовнішні та внутрішні фактори, які на неї впливають, їх складні взаємозв'язки. Перш за все, це спосіб життя особистості, який може сприяти її розвитку (за певних умов) чи протидіяти йому, умови життя, які сприяють становленню певного способу життя в межах певного району, національні особливості, особливості природного середовища, різні джерела духовної культури, характер їх взаємодії, просторові та часові умови життя особистості й мікрогруп, виховні системи та індивідуальні особливості особистості, які склалися у цих системах.

Сьогодні соціальні служби, різні соціально-педагогічні інститути зайняли у такому складному процесі, як соціалізація особистості, свою нішу. Зважаючи на те, що соціалізація особистості потребує певних педагогічних умов, доцільно назвати найважливіші з них: гуманізація процесу соціального становлення особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності можливостям, умовам даного соціуму; розумне розміщення в часі та просторі всіх цілеспрямованих взаємодій. При цьому основним завданням соціально-педагогічних інститутів є соціалізація особистості з урахуванням особливостей її життєдіяльності в середовищі, у діяльності, в ситуації, де відбувається пізнання і оволодіння цією особистістю суспільними нормами і цінностями.

У ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода людина прагне керувати власним розвитком як процесом. Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, що включає такі види діяльності:

1) самоосвіта;

2) самовиховання (робота над характером, емоційним та моральним розвитком, філософією життя тощо);

3) вибір напрямку (галузі) освіти та професії;

4) вибір конкретного місця роботи;

5) вибір групи друзів, товаришів, колег;

6) участь у певних громадських і політичних організаціях;

7) рішення щодо вступу до шлюбу і складу сім'ї;

8) пошуки шляхів досягнення поставленої мети (В.Т. Лісовський).

Бажано, щоб молода людина сформувала в собі вміння здійснювати відповідний вибір з різних альтернатив. Соціалізуючі інститути працюють заради того, щоб надалі вони переставали бути потрібними, їх головне завдання – “запустити механізм самоорганізації і саморозвитку”. Найбільш повноцінно цей механізм може спрацювати у різних видах діяльності.

Звідси слід вести мову про те, що суспільство може і повинне допомагати молодому поколінню залучатися до активної діяльності, створюючи умови для його становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, потрібно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді традицію аналізу свого становища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення у групі, здійснювати реальну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяльності навички та вміння.

Звичайно, цілком зрозуміло, що основою стабільності таких умов і такої діяльності є систематична допомога всіх інфраструктур соціалізації, наявність механізму взаємодії державних і недержавних соціальних інститутів, суть діяльності яких має бути спрямовано на оптимізацію соціалізуючого процесу.

Діяльність соціально-педагогічних інститутів щодо соціалізації є найбільш ефективною тоді, коли вона орієнтована на досвід перебування особистості у “позитивному” соціумі і міжособистісному спілкуванні. Можна сказати, що для діяльності соціально-педагогічних інфраструктур важливі не самі дії дітей і молоді, не їх результати (щоб усе здійснювалося красиво, яскраво, гладко), але й набутий у спільній діяльності, обговорений і усвідомлений досвід, який молоде покоління набуває і зможе ним керуватися у своєму подальшому житті.

Проте не можна не звернути увагу на особливість впливу на молоду людину чи дитину конкретного соціуму, в якому можуть проявлятися як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, у соціумі можна спостерігати за активізацією самостійності, ініціативності, творчої співпраці, саморегуляції та самоконтролю, з другого – за проявом завищеної самооцінки, агресивної незалежності, утвердження переваги власного “Я” над іншими, надмірної амбітності тощо. І всі ці якості суб'єкта проявляються, безперечно, в діяльності.

Мета соціально-педагогічного впливу диктує обов'язковість створення умов для розгортання як об'єктивно-соціологічної діяльності, так і соціально-психологічної, коли молодь потрапляє в реальні ситуації, де активно проявляється суб'єктивна позиція особистості. Це дозволяє їй утверджуватися в певних видах діяльності, а, отже, і в соціумі в цілому. Характер діяльності визначається не стільки позитивною чи негативною установкою суб'єктів, скільки “мірою суб'єктивності”, наявністю активності, самостійності, ініціативи. Це, безперечно, передбачає зміну позицій, ролі, статусу суб'єкта діяльності в нових соціумних умовах.

Реалізація різних напрямів, змісту і програм щодо соціалізації особистості потребує і реалізації відповідних функцій соціально-педагогічної діяльності. Ці функції можуть бути уточнені, розширені залежно від суб'єктів соціалізації, регіону, соціальних умов і життєдіяльності особистості. У визначенні функцій загалом можна спиратися на положення білоруського вченого В.Г. Литвиновича:

І. Діагностико-прогностична функція є своєрідним підґрунтям, яке дозволяє вивчати проблеми і потреби дітей та молоді і визначати методики соціально-педагогічної діяльності у соціумі та мікросоціумі.

ІІ. Функція забезпечення соціальних гарантій розвитку молодої людини як особистості і її нахилів, здібностей, можливостей.

ІІІ. Функція соціального захисту дитини, підлітка, молодої людини і надання їм допомоги у кризових та конфліктних ситуаціях.

IV. Функція соціальної адаптації суб'єкта у соціумі в ситуації різкої зміни соціальних умов та соціального середовища.

V. Функція забезпечення соціальних зв'язків суб'єкта в соціумі з різними соціально-педагогічними інститутами шляхом включення конкретного суб'єкта в суспільний процес у соціумі.

Вищою мірою прояву соціальних зв'язків є діяльність, яку здійснюють соціальні інститути з урахуванням необхідності, потреб, інтересів як особистості, так і суспільства.

Визначення функцій соціально-педагогічної системи у структурі соціалізуючого процесу допомагає здійснювати прогнозування якісних змін життєдіяльності дітей і молоді, виявлення резервів удосконалення процесу соціалізації, шляхів вирішення соціально-педагогічних проблем, активності включення соціальних інститутів у діяльність з метою поліпшення соціально-педагогічних умов соціуму.

Це потребує вивчення і апробації певних напрямків, форм і методів, що сприяють соціальному становленню особистості й виявленню змін у ставленні дітей і молоді до базових соціальних цінностей.

Виходячи із загальної мети соціально-педагогічних інститутів і тих завдань, які вони мають виконувати, можна передбачити розробку, уточнення, продовження щорічних основних напрямків і змісту діяльності соціально-педагогічних інститутів:

І напрямок – методичне та кадрове забезпечення виконання державної молодіжної політики;

ІІ – надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної допомоги дітям та молоді;

ІІІ – соціальне становлення та розвиток підлітків і молоді;

IV – попередження та подолання негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі;

V – соціальна підтримка окремих категорій молоді, зокрема інвалідів та дітей-сиріт;

VI – соціально-психологічні та педагогічні дослідження.

Для створення умов щодо соціалізації особистості необхідна цілеспрямована організована діяльність, яка має включати суб'єкти соціального виховання у взаємодію з оточуючим світом і яка формує в них систему ціннісного ставлення до цього світу.

Першою умовою соціалізації особистості є створення системи взаємодії всіх соціально-педагогічних інфраструктур – державних, громадських, а також окремих осіб, волонтерських груп, міністерств і відомств, зокрема шкіл, позашкільних установ, клубів і об'єднань, дитячих та молодіжних організацій, закладів культури і спорту, різноманітних фондів.

Другою умовою соціалізації особистості є створення своєрідної соціально-педагогічної системи відкритого типу. Ця форма інтеграційного впливу може бути використана для зміни ціннісних орієнтацій суб’єктів, статусу мікрогруп і окремої особистості, для корекції процесів входження в соціум, переорієнтації поведінки підлітків тощо.

Третьою умовою соціалізації особистості є розробка структури соціально-педагогічної діяльності соціальних служб молоді (ССМ), визначення основних її напрямків (6 напрямків); створення програм організації реальної життєдіяльності тих суб'єктів, котрі потребують допомоги, підтримки та захисту; розвитку нових програм та наповнення їх змістом, адекватним поставленим цілям стосовно конкретної особистості, мікрогрупи, мікросередовища.

Узагальненим критерієм оцінки діяльності соціальних служб для молоді є факт розробки та використання ними соціальних технологій, під якими перш за все треба розуміти спосіб використання особистісної діяльності з метою досягнення соціально значущих цілей. При цьому соціальна технологія проявляється у двох аспектах: як проектування форм, методів, шляхів реалізації ідей і як прояв проекту в діяльності. Ці два етапи соціалізуючого процесу, безперечно, завжди взаємодіють і впливають один на одного.

Ефективність діяльності певних соціально-педагогічних інститутів оцінюється не лише за оптимальністю технологій. Вона є узагальнюючим проявом і ряду інших характеристик, зокрема таких, як: універсальність (спроможність технології до ефективної дії у різних соціальних групах); оперативність (оптимальний термін застосування потрібних технологій); доступність (відносна сприятливість і застосовність у роботі різних категорій фахівців); надійність (обов'язковий вияв впливу більшою чи меншою мірою); гнучкість (можливість оперативної варіативності впливу на суб'єкт і пристосованість до змінюваних обставин); інтеграційність (оптимальне включення у вирішення поставленої цілі різних виховних інститутів); фахове забезпечення кадрами, здатними реалізувати розроблені проекти соціалізуючого впливу.

Висновки

Соціологію цікавить не лише і не тільки типологія особистості, але й ті обставини, завдяки яким йде формування і розвиток цих типів взагалі і окремої особистості зокрема. Вплив соціального середовища на становлення особистості складає суть проблеми соціалізації — чи не найголовнішої в соціології особистості. Соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального (згадаймо попередній вислів: особистістю не народжуються, нею стають) під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як:*

сукупність ролей і соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині;*

соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;*

система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;*

соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх переданню і засвоєнню;*

загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга — для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння Мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки.

Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання й навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здібності брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення індивіда: сім'я, сусіди, ровесники, вихователі і вчителі, колеги по роботі і знайомі, засоби масової інформації, тощо. Важливо відзначити, що соціалізація — не якийсь одноразовий чи короткотривалий акт; вона здійснюється протягом усього життя людини — від дитинства через зрілість і до старості включно. Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить, і вона сама постійно змінюються, вимагаючи входження у все нові й нові соціальні ролі і відповідних змін статусу (інколи докорінних, як от перехід від статусу дитини до статусу соціальна зрілої особи).

Але якщо під час соціалізації дитини головним для неї виступає соціальна адаптація, тобто пристосування до суспільного середовища, то для соціалізації молодої і навіть соціальна зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація, або формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.

У суспільствах перехідного типу доволі часто доводиться зустрічатись з явищем ресоціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Це надзвичайно болючий для людини процес, прикладами якого можуть служити цілковита переміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнування основ старого світогляду і усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння, вимушений розрив з традиційними культурними цінностями і прагнення бути «сучасним», граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль, і т.ін.

Таким чином, соціологія особистості в умовах розвитку традиційних високорозвинутих країн та особливо у перехідні епохи в житті країн, що шукають виходу з посткомуністичного простору, займає чільне місце в системі спеціальних соціологічних теорій. Проблематика людини завжди є центральною у будь-якій соціогуманітарній науці. Але в соціології антропологічні проблеми в теоретичних концепціях тісно пов'язані з її соціальною практикою — соціологія сьогодення безпосередньо займається пошуком шляхів вирішення найбільш складних проблем соціального життя сучасної людини, істоти водночас всемогутньої і безсилої, свобідної і відчуженої, товариської і безмежно одинокої.

Список використаної літератури

Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Избранные психологические труды. В 2 т. Т.1. М., 1980.-С.79.

Белик А.П. Соціальна форма руху – М.: Наука, 1982. - 248 с.

Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогіка. Підручник для вузів- Санкт-Петербург: Питер, 2000. – 304 с.

Ковальчук В.А. Особливості взаємодії школи та соціального середовища // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя.- Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут.- 2001.- С.36.

Коляденко С.М., Юрчук О.О. Деякі питання соціалізації особистості у творчий спадщині В.О. Сухомлинського // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. 2001.- С.46.

Кон И.С. Социология личности. – М., 1998.

Корсаєвська Г.В. Співвідношення біологічного і соціального в людині. М.: 1975. –С.10.

Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські обриси – Київ: Віра інсайт – 2000. - С. 129-131.

Леднева О. Процесуальний вимір соціалізації особистості // Alma mater (Вісник вищої школи) – 2002. - №3. - С.17-22.

Семенов Г. Социализация, воспитание, развитие: какой смысл вкладывает в эти понятия современная наука // Воспитание школьников.- 1999.- № 6.- С.2 - 7

Сорокін П.А. Загальнодоступний підручник соціології. -. М.: 1994.- 181 с.

Соціальна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за редакцією В.А. Нікітіна. – М.: Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС, 2000 – 272 с. - С. 30.