Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему:

Інкультурація особистості в контексті дозвіллєвих практик і преференцій 

1. Інкультурація як поняття наук про культуру. Серед великого сімейства понять, які характеризують багатоманітні соціокультурні процеси, поняття інкультурації займає особливе місце. В науковий обіг його запровадив 1948 р. американський антрополог М.ГерсковіцЦе поняття означає процес, внаслідок якого культура певної спільності передається з покоління в покоління. Даний процес не обмежується тільки періодом дитинства та молодості, він триває протягом усього життя людини і супроводжується вивченням та засвоєнням нею певних культурних звичаїв, традицій, цінностей і норм. Відбувається це в сім’ї, дошкільних закладах, школі, вузі, під впливом колег по роботі, друзів, церкви, засобів масової інформації тощо. Вільний час теж потрібно включити до означених життєвих чинників, в його рамках інкультурація розгортається насамперед у контексті динамічних дозвіллєвих практик і преференцій людей.

В сучасних науках про культуру існує, на жаль, значне перехрещення (за змістом) понять, що стосуються процесів культурної комунікації. Нижче, для прикладу, коротко зупинимося на змісті таких близьких до інкультурації понять, як акультурація, соціалізація і культуралізація. Зокрема, початкове формулювання поняття акультурації, яке здійснили американські антропологи Р.Редфілд, Р.Лінтон і М.Герсковіц 1936 року, пов’язувалося з тими явищами, що виникають тоді, коли дві групи людей різних культур встановлюють між собою сталі та безпосередні контакти, внаслідок чого відбуваються зміни в первинних взірцях культури однієї чи обох груп. Водночас американські автори вважали, що поняття акультурації відноситься загалом тільки до важливих, істотних змін, що відбувалися в даній спільності під впливом культурного контакту чи культурної дифузії.

Зараз поняття акультурції тлумачиться ширше. Воно охоплює всі зміни, викликані міжкультурною комунікацією. Йдеться, отже, про культурні зміни, які відбуваються не лише внаслідок постійних контактів між людьми, а й тимчасових, спорадичних, випадкових, не тільки безпосередніх, а й опосередкованих (мас медіа, пошта, телефон, Інтернет). Якщо мати на увазі культурний контакт, наприклад, між різними поколіннями чи між вихователями і вихованцями, то неважко дійти висновку, що в цих випадках поняття інкультурації та акультурації можуть за змістом співпадати. Адже, в обох випадках йдеться про міжкультурну комунікацію; тільки в контексті інкультурації культурні зміни відбуваються внаслідок вивчення і засвоєння молодим поколінням чи вихованцями культури даної спільності, а в контексті акультурації зазначені зміни здійснюються на основі міжкультурних контактів як безпосереднім, так і опосередкованим чином.

Водночас потрібно зазначити, що інкультурація реалізується переважно на добровільному підґрунті, шляхом невимушеної культурної дифузії. Акультурація ж нерідко має справу з нерівноправними культурами, одні з яких можуть бути сильними, домінуючими, інші — слабкими, периферійними. Це означає, що сильні культури можуть асимілювати слабкі культури. Проте на практиці можна спостерігати певні синкретичні варіанти, коли домінуючі і периферійні культури утворюють ситуативний симбіоз протилежних цінностей і взірців. Крім того, мають місце непоодинокі випадки, коли периферійні культури намагаються відторгнути ідеї, цінності та взірці домінуючої культури. Усе це, зрозуміло, утруднює міжкультурну комунікацію в соціумі, а також ускладнює процес інкультурації, який не зводиться до передачі наступним поколінням тільки цінностей їх рідної культури; через інкультурацію наступні покоління залучаються і до цінностей інших культур.

Поняття соціалізації, яке активно використовується в соціологічній науці, є теж досить близьким поняттю інкльтурації. Його запровадив до соціальних наук американський соціолог Ф.Гіддінгс ще р. Проте в соціології, соціальній психології та культурній антропології він почав часто-густо застосовуватися лише на зламі 30-40-х років ХХ ст. В одному з соціологічних підручників того часу американські автори У.Огборні У.Німкофф (W.F.Nimkoff) визначили соціалізацію як процес, завдяки якому індивід, беручи участь у сімейній групі, групах ровесників чи локальній спільності, стає особистістю. В загальному розумінні соціалізація охоплює набування чи присвоєння індивідом не тільки цінностей і норм, а й поведінкових взірців та соціальних ролей, які в цілому дають змогу функціонувати в рамках суспільства або соціальної групи. Як процес соціалізація індивіда здійснюється на шляху спонтанного наслідування, ідентифікації, виховання чи самовиховання, відбувається завдяки інтеракціям з іншими людьми, тобто внаслідок взаємодій індивідів як суб’єктів суспільного життя (дитина — мати, учень — вчитель, пацієнт — лікар, підлеглий — керівник, колега — колега).

Сьогодні в науковій літературі міститься велика кількість концепцій процесу соціалізації. Одні концепції, наприклад, визначають соціалізацію як процес змін, які відбуваються в індивідах внаслідок їх інтеракцій з оточуючим людським (соціальним) світом. Саме під впливом соціального оточення індивід стає особистістю, набуває таких якостей і рис, які роблять його здатним до життя в цивілізованому суспільстві. Інші концепції наголошують на тому, що соціалізація — це насамперед процес впливу групи (соціального і культурного середовища) на людського індивіда. Саме група, соціокультурне середовище залучає індивіда до участі в суспільному житті, вчить його культурі, готує до виконання певних соціальних ролей. Крім того, тлумачення змісту поняття соціалізації варіюється, коли до уваги береться такий категоріальний пакет, як суспільство — культура — особистість. Якщо враховується площина суспільства, тоді соціалізація тлумачиться головним чином як культивування взірців соціальних ролей. Якщо до уваги береться площина культури, тоді соціалізація є інтерналізацією цінностей, символів, норм і взірців. І нарешті, якщо виходити з площини особистості, тоді соціалізація тлумачиться як формування особистості індивіда.

Неважко помітити, що в площині культури соціалізація ототожнюється з акультурацією. Її зміст співпадає також і з інкультурацією, бо «входження в культуру» не може здійснюватися без передачі індивіду певних знань про культуру, без інтерналізації певних культурних цінностей і, нарешті, без відповідного безпосереднього чи опосередкованого культурного контакту.

Останнім часом у науковій літературі все частіше стало застосовуватися ще одне близьке до інкультурації поняття: культуралізація. В науковий дискурс це поняття запровадив американський антрополог К.Клакхондесь у х роках ХХ ст. При цьому за змістом поняття культуралізації було аналогічним поняттю інкультурації. Наприкінці ХХ ст. польська дослідниця А.Клосковська запропонувала вживати поняття культуралізація для означення процесу входження в національну культуру через сімейні традиції, оточуюче середовище та інституції освіти. Вона вважала, що культурний вплив на формування особистості охоплює в цілому впливи актуальної та потенційної культури соціуму. Реалізується цей вплив переважно через довготривалі процеси соціалізації та інкультурації, а тому його не можна зводити тільки до впливу короткотривалих безпосередніх контактів індивідів.

І дійсно, культурні цінності, особливо розвинених суспільств, не можуть бути засвоєні тільки в безпосередньому спілкуванні людей поміж собою. Суттєвого значення в цьому відношенні набувають контакти людей із самим змістом культури: художніми творами, науковими досягненнями, віруваннями, традиціями тощо. В певних випадках культуралізація подібна процесу соціалізації, бо здійснюється завдяки безпосередньому контакту з представниками соціальних груп та інституцій: сім’ї, школи, закладів культури. Але персонал зазначених груп та інституцій виконує в даному випадку переважно роль «вартових» (gate-keepers), що в різний спосіб регулюють доступ до змісту культурних артефактів, формують критерії їх добору. Головним тут є контакт із змістом культурних творів, який може бути практично вільним від контексту безпосередніх соціальних контактів. Це означає, що культуралізація може впроваджувати в досвід людей елементи, які є незалежними не тільки від безпосередніх контактів з іншими, а й навіть від структурно визначеної життєвої ситуації. Звідси можливості вибору та засвоєння культурних цінностей і тим самим свобода формування власної особистості на грунті культуралізації є значно ширшими, ніж в умовах спілкування з найближчим соціальним оточенням. Але це тоді в принципі означає, що культуралізація сприяє засвоєнню цінностей не тільки своєї (рідної) національної культури, але й культур інших етносів.

Отже, як показує короткий аналіз, зазначені поняття за змістом є дуже близькими один до одного. Всі вони так чи інакше пов’язані з трансмісією культури. Тому невипадково в науковому дискурсі ці поняття нерідко ототожнюються, вживаються замінним чином. Але ж таки існують певні понятійні нюанси, які потрібно враховувати, якщо ми бажаємо адекватно описати відповідні соціокультурні процеси. Специфіку процесу інкультурації становить те, що в його рамках культура певної спільності передається саме з покоління в покоління. Тому формування особистості на основі інкультурації потрібно розглядати лише в контексті поколінних культурних змін. Останні тут можуть здійснюватися безпосереднім або опосередкованим чином. Процес культуралізації має справу переважно із «входженням» індивідів у лоно національної культури, хоча культури інших етносів також беруться до уваги. Особливістю цього процесу є те, що він може бути вільним від безпосередніх соціальних контактів і здійснюватися переважно за рахунок добровільних і довготривалих контактів індивідів із самим змістом культурних артефактів. На відміну від культуралізації акультурація має справу не з цінностями рідної культури, а переважно з впливом цінностей чужої культури, які теж можуть вивчатися, засвоюватися, ставати «своїми». Щодо процесу соціалізації, то він у широкому плані стосується «входження» індивідів як у форми соціальності, так і культури. Але у вузькому розумінні цей процес має справу з формуванням суто соціальних вимірів особистості, пов’язаних, наприклад, із підготовкою і виконанням певних соціальних ролей.

2. Особливості інкультурації особистості. Як відомо, формування особистості пов’язане з кристалізацією її ідентичності. В період дитинства і молодості це відбувається у первинних групах (сім’я, однолітки, локальна спільнота), де домінують безпосередні face-to-facerelations. Саме в процесі первинної соціалізації складається перший, базисний світ індивіда. Тут ще немає жодних проблем з його ідентифікацією. Батьків або місце свого народження дитина не обирає. Свій базисний світ вона засвоює «не як один з багатьох можливих світів, а як виключно існуючий та виключно мислимий» світ (П.Бергер, Т.Лукман).

Проте формування особистості та її ідентичності на цьому не закінчується. В дорослому віці продовжується так звана вторинна соціалізація індивіда. Вона також спирається на безпосередні контакти, але в рамках різноманітних інституційних утворень (сім’я, школа, підприємство, церква, політична партія, армія тощо). Тут переважає невипадковий, формальний характер взаємовідносин між індивідами, які виступають при цьому в суто визначених ролях (наприклад, учитель — учень, лікар — пацієнт, керівник — підлеглий, актор — глядач). Отже, у процесі вторинної соціалізації дорослий індивід підпадає під вплив більшої кількості «значущих інших», аніж дитина на етапі первинної соціалізації. Тому головна функція вторинної соціалізації полягає у вивченні та засвоєнні індивідів різноманітних соціальних ролей (гендерних, сімейних, професійних, політичних тощо). Це означає, що під час вторинної соціалізації дорослий індивід залучається до певної множини можливих, інституційно обґрунтованих світів. На відміну від базисного світу, який конструюється на етапі первинної соціалізації, інституційні світи вторинної соціалізації мають частковий характер. Вони є джерелом переважно специфічно-рольових знань і рольових ідентифікацій індивіда. Водночас потрібно зазначити, що інституційні світи вкорінені в ментальності людей слабше, ніж базисний світ, який індивід інтерналізує в процесі первинної соціалізації. У процесі ж вторинної соціалізації виникають і функціонують часткові ідентифікації індивіда, які не обов’язково можуть гармонізуватися одна з одною. Це, зрозуміло, ускладнює вироблення стійкої індивідуальної ідентичності особистості.

Разом з розвитком електронних засобів масової комунікації виник новий тип трансмісії культури, який базується виключно на опосередкованому контакті між творцями культурних продуктів та їх споживачами. Завдяки телебаченню, електронній пошті, Інтернету культурні твори можуть споживати великі маси людей, не маючи при цьому жодного безпосереднього контакту з їх творцями. Такі можливості інкультурації вносять, зрозуміло, істотні зміни щодо характеру та особливостей сучасного процесу соціалізації.

Цікаві міркування стосовно історичних особливостей інкультурації особистості наводить американська дослідниця М.Мід. Вона вважає, що в традиційних суспільствах інкультурація цілком базувалася на безпосередніх і неформальних контактах. Цінності своєї спільності дітям передавали головним чином батьки. Культуру, в рамках якої діти вчаться передусім у своїх попередників, американська авторка назвала «постфігуративною». Але згодом контакти з однолітками, іншими членами спільності створюють значно ширше поле культурної трансмісії. У зв’язку з цим діти і дорослі отримують змогу вчитися у своїх ровесників. Виникає, згідно з М.Мід, «конфігуративна» культура, яка переносить центр тяжіння з минулого на сучасність. Для неї притаманна орієнтація не стільки на старших, скільки на сучасників, рівних за віком і досвідом. У наш час, вважає американська дослідниця, наступає епоха «префігуративної» культури. Особливість останньої пов’язується із швидким темпом розвитку, який в певному відношенні девальвує минулий досвід. Часто-густо цей досвід стає шкідливим, бо гальмує сміливі та прогресивні підходи до нових, невідомих обставин. Префігуративна культура орієнтована головним чином на майбутнє. Тому не тільки молоді люди вчаться у старших, що було завжди, а й старші все частіше починають прислуховуватися до молоді. Отже, можна зробити загальний висновок, що сьогодні молодіжне сприймання суспільного життя та культурної спадщини спричиняє певний вплив і на старше покоління.

3. Дозвіллєві практики і преференції. Вище було зазначено, що інкультурація особистості у вільний час щільно пов’язується з існуючими дозвіллєвими практиками і преференціями. Інакше кажучи, встановивши певні емпіричні тенденції в дозвіллєвих практиках і преференції людей, можна визначити відповідні особливості сьогоднішньої інкультурації узагальненої особистості. При цьому, якщо мати на увазі, що інкультурація — це процес трансмісії культури із покоління в покоління, то його потрібно аналізувати обов’язково в контексті різних поколінь.

Щоб це зробити, використаємо емпіричні дані соціологічного моніторингу українського суспільства, який щорічно здійснює Інститут соціології НАН України, починаючи з р. На основі моніторингових даних 2003 р. визначимо три когортні групи: респондентів 1933 року народження і старші (старша когорта, n=147) респондентів 1934–1964 років народження (середня когорта, n=368) і респондентів 1965–1985 років народження (молодша когорта, n=683). Неважко помітити, що формативні роки старшої когорти припадають на «сталінськи» часи, середньої когорти — на «хрущовсько-брежнєвські» часи, молодшої когорти — на часи так званої «перебудови» і роки незалежності української держави (90-ті роки ХХ ст. і початок ХХІ ст.). Зрозуміло, характер інкультурації особистості в контексті зазначених поколінь був відповідним щодо «духу» зазначених часів.

Нижче в табл. 1 наведені дані, які показують дозвіллєві практики респондентів із різних когортних груп, що здійснювалися впродовж останніх (перед опитуванням) 7 днів. Як бачимо, із  наведених дозвіллєвих практик старша когорта здійснювала лише 12. При цьому найбільшу увагу було приділено перегляду телебачення (66,0%), читанню газет (33,1%), прослуховуванню радіо (47,6%), пасивному відпочинку (44,9%), відвідуванню церкви (27,2%), читанню художньої літератури (17,7%). Водночас представники старшої когорти за останні (перед опитуванням) 7 днів зовсім не практикували відвідування кінотеатру, вивчення літератури за спеціальністю, перегляд відеомагнітофону, колекціонування, фотографування, кінозйомки, участь в художній самодіяльності, заняття з комп’ютером.

Таблиця 

Вибрані дозвіллєві практики громадян України: когортний вимір, 2003, %

Дозвіллєві практики | Старша когорта | Середня когорта | Молодша когорта

Відвідування кінотеатру | - | 0,4 | 4,2

Відвідування театрів, концертів, музеїв, художніх виставок | 0,7 | 1,8 | 2,3

Відвідування бібліотек | 1,4 | 4,8 | 8,2

Читання газет | 53,1 | 63,4 | 59,6

Прослуховування радіо | 47,6 | 42,1 | 43,1

Вивчення літератури за спеціальністю | - | 6,8 | 15,9

Перегляд телебачення | 66,0 | 80,5 | 84,2

Читання художньої літератури | 17,7 | 28,9 | 31,4

Художня творчість (створення музики, віршів, прози, малювання, гра на музичних інструментах тощо) | 1,4 | 1,5 | 5,3

Прикладна творчість (рукоділля, вишивання, виготовлення дрібних виробів, різьблення дерева, карбування тощо) | 5,4 | 8,2 | 7,7

Відвідування церкви (костелу, синагоги, мечеті, молитовного будинку) | 27,2 | 21,7 | 10,9

Прослуховування музики (платівки, диски, магнітозаписи) | 3,4 | 16,6 | 47,2

Перегляд відеомагнітофону, відеороліків | - | 6,3 | 22,2

Відвідування клубів, дискотек, вечорів відпочинку | 0,7 | 0,6 | 12,7

Колекціонування, фотографування, кінозйомка | - | 1,3 | 6,3

Участь в художній самодіяльності | - | 0,4 | 1,0

Заняття з комп’ютером (пошук інформації, ігри, створення програм тощо) | - | 3,2 | 15,3

Гра в шахи, шашки, карти, доміно тощо | 6,1 | 13,0 | 17,7

Просто відпочинок, нічого не роблячи | 44,0 | 37,1 | 39,3

Представники середньої когорти найбільшу увагу приділили перегляду телебачення (80,5%), читанню газет (63,4%), прослуховуванню радіо (42,1%), пасивному відпочинку (37,1%), читанню художньої літератури (38,9%), відвідуванню церкви (32,7%), прослуховуванню музики (16,6%). Найменша увага цієї когорти була приділена відвідуванню кінотеатру (0,4%), участі в художній самодіяльності (0,4%), відвідуванню клубів, дискотек, вечорів відпочинку (0,6%), колекціонуванню, фотографуванню, кінозйомці (1,3%), художній творчості (1,5%) відвідуванню театрів, концертів, музеїв, художніх виставок (1,8%). В свою чергу представники молодшої когорти найбільшу увагу приділили перегляду телебачення (84,2%), читанню газет (59,6%), прослуховуванню музики (47,2%), прослуховуванню радіо (43,1%), пасивному відпочинку (39,3%), читанню художньої літератури (31,4%), перегляду відеомагнітофону (22,2%), грі в шахи, шашки, карти, доміно (17,7%), вивченню літератури за спеціальністю (15,9%), заняттю з комп’ютером (15,3%), відвідуванню клубів, дискотек, вечорів відпочинку (12,7%). Найменша увага цієї когорти була приділена участі в художній самодіяльності (1,0%), відвідуванню театрів, концертів, музеїв, художніх виставок (2,3%).

У контексті поколінь помітні певні схожість і відмінності в дозвіллєвих практиках. Інкультурація всіх трьох когорт відбувається під незаперечним впливом мас-медіа (телебачення, преса, радіо). Значне місце в дозвіллєвих практиках поколінь займає пасивний відпочинок. У порівнянні з представниками середньої та молодшої когортами респонденти старшої більше відвідують церкву. Отже, можна передбачити, що інкультурація старшої когорти знаходиться під певним впливом церкви, релігійних цінностей. Натомість, представники молодшої когорти більше, ніж представники середньої та старшої, прослуховують музику, читають художню літературу, переглядають відео, грають в шахи, шашки, карти, доміно, вивчають літературу за спеціальністю, займаються з комп’ютером, відвідують клуби, дискотеки, вечори відпочинку. Усе це дає змогу зробити висновок про те, що сьогодні існуючі покоління, особливо старша і молодша когорти, перебувають, якщо можна так сказати, в різних культурних світах. Тому процес інкультурації між ними є обмеженим. Відносно представників молодшої когорти швидше можна, мабуть, сказати про більший вплив процесів культуралізації, акультурації та соціалізації, ніж інкультурації. Це підтверджують дані про певні культурні преференції виокремлених когорт. Так, у трійку найбільш бажаних фільмів, які б хотіли дивитися респонденти, увійшли: для старшої когорти — радянські, українські та сучасні російські фільми; для середньої когорти — радянські, сучасні російські та українські фільми; для молодшої когорти — радянські, сучасні російські та американські фільми.

На питання про сюжетну змістовність художніх фільмів виявилося, що найбільш бажані для перегляду: для старшої когорти — історичні, комедійні та мелодраматичні (про кохання) фільми; для середньої когорти — комедійні, історичні та мелодраматичні (про кохання) фільми; для молодшої когорти — комедійні, гостро сюжетні (детективи, бойовики), історичні фільми.

Із наведених даних видно, що молодша когорта більше вразлива на процеси акультурації, ніж середня і старша когорта.

Те, що це так, свідчать це одні емпіричні дані. Нижче в табл. 2 наведені дані, отримані як відповіді на запитання «Які пісні Вам подобаються?»

Таблиця 

Розподіл відповідей респондентів на питання «Які пісні Вам подобаються?»: когортний вимір, 2003, %

Дозвіллєві практики | Старша когорта | Середня когорта | Молодша когорта

Українські народні пісні | 81,6 | 64,7 | 28,2

Естрадні пісні минулих років | 42,9 | 57,3 | 34,0

Російські народні пісні | 35,4 | 38,5 | 12,3

Циганські пісні | 25,2 | 31,8 | 13,1

Романси | 18,4 | 28,6 | 17,5

Сучасні естрадні пісні | 15,0 | 42,0 | 71,4

Релігійні співи | 14,3 | 10,0 | 4,1

Авторські (бардівські) пісні | 9,5 | 25,4 | 28,0

Рок-композиції | - | 3,8 | 21,8

Як бачимо, старша і молодша когорта значно розрізняються за ставленням до українських, циганських, російських, авторських (бардівських) пісень, а також щодо релігійних співів, рок-композицій і, особливо, сучасних естрадних пісень. Це означає, що старша і молодша когортні групи мають протилежні пісенні уподобання. Тому говорити про дієву інкультурацію особистості в цьому плані було б завчасно.

Резюмуючи все сказане, потрібно ще раз підкреслити наступне: емпіричний аналіз показує, що інкультурація як процес трансмісії культури із покоління в покоління має зараз в умовах дозвілля обмежений характер. Якщо дозвіллєві практики і преференції старшої та середньої когортних груп більш-менш схожі між собою, то молодша когорта значно відрізняється від них. Це означає, що інкультурація молодшої когорти відбувається в умовах дозвілля не на основі міжпоколінної комунікації, а за рахунок, мабуть, акультурації, запозичуючи і засвоюючи більше цінності культур інших етносів, ніж цінності своєї національної культури. Отже, розробка певних виховних та коригуючих програм і технік сприятиме оптимізації культурної комунікації в нашому соціумі, вивченню і засвоєнню цінностей і взірців національної культури.

Література

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактак по социологии знания. — М.: «Академия-Центр»; «Медиум», 1995.

Мид М. Культура и мир детства. Избранные произведения. — М.: Наука, 1988.

Ручка А.А. Культурные составляющие общественной связи // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Карабіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». — 2003. — №  .

Соціокультурні ідентичності та практики / За ред. А.Ручки. — К.: Інститут соціології НАН України 2002.

Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994–2003 / За ред. Н.В.Паніної. — К.: Інститут соціології НАН України, 2003.

Цимбалюк Н.М. Дозвілля в Україні. Теоретичні та емпіричні аспекти. — К.: ДАККК; М., .

Kloskowska A.narodowe u — Warsawa: PWN, 1996.

Korporowicz L.swtransformacji. — Warsawa: Inter Graf, 1996.

Filipiak M.