Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Загальна характеристика мохоподібних.

Характеристика зелених мохів. Зозулин льон. Його морфологія та цикл розвитку. Торфяний мох, його будова та значення в народному господарстві

Загальна характеристика. В життєвому циклі мохів, як і інших рослин, є чергування двох фаз — спорофіта й гаметофіта. Проте домінує гаметофіт, тоді як у всіх

інших вищих рослин домінує спорофіт. Саме тому мохи розглядають як самостійну бічну гілку в еволюції рослин.

Гаметофіт являє собою листкоподібний талом або рослину у вигляді пагона, що розчленований на стебло й листки. Коренів немає, їх функцію виконують ризоїди — вирости поверхневих клітин тіла. Статеві органи (антеридії і архегонії) багатоклітинні. Спорофіт (спорогон) відіграє підпорядковану роль. Морфологічно він складається із стопи, циліндричної ніжки, на верхівці якої розміщується куляста, еліптична або циліндрична коробочка. В ній утворюється спорангій зі спорами. Спорогон тісно пов'язаний з гаметофітом, оскільки отримує від нього воду і поживні речовини, тобто паразитує на гаметофіті. Мохоподібні не бувають великих розмірів, їхня величина коливається від 5 до 15 см. Максимальний розмір тіла (гаметофіта і спорофіта) — 60 см.

Мохоподібні за своєю організацією і екологією ще близькі до водоростей. Як і водорості, вони не мають судин і коренів. Деякі примітивні представники мають вегетативне тіло у вигляді дихотомічне розгалуженого талому, подібного до талому водоростей. Запліднення пов'язане з водою. Серед мохоподібних немає здерев'янілих форм.

Мохоподібні поширені на всіх континентах світу, але нерівномірно. У тропічних країнах — переважно в горах. Незначна кількість видів росте в посушливих місцях, наприклад у степах. Деякі види ведуть епіфітний спосіб життя на корі дерев або у воді. Основна ж маса видів зосереджена у вологих місцях північної півкулі, в районах з помірним і холодним кліматом. У складі рослинного покриву, особливо тундр, боліт, лісів, їм належить помітна роль. До мохоподібних належить близько 25 тис. видів.

Зелені мохи. Це мешканці переважно сирих територій; особливо багато їх у тінистих хвойних лісах, лісотундрі й тундрі. Вони не лише утворюють суцільні килими на грунті, а й вкривають каміння, стовбури дерев. Трапляються також у степах на сухих місцях, багато з них здатні витримувати тривале висихання.

Мал. 1. Розвиток мохів:

1 — рослина із спорами; 2 — спора; 3—6 — розвиток спори; 7, 8 — утворення жіночого І чоловічого гаметофітів; 9 — чоловічий І жіночий гаметофіти; 10 — антеридій; 11 — сперматозоїд; 12 — архегоній з яйцеклітиною; 13, 14 — розвиток спорофіта із загостреною верхівкою. На верхній поверхні листка є фотосинтезуючі пластинчасті вирости, між якими затримується вода.

Будова і розмноження зозулиного льону (мал. 1). Зозулин льон — один із найпоширеніших представників зелених мохів, у лісах утворює густі зарості. Стебло гаметофіта заввишки від 15—20 до 40 см, пряме, нерозгалужене, густо вкрите сидячими, лінійноланцетними листками.

Зозулин льон — багаторічна дводомна рослина. Антеридії і архегонії розвиваються на верхівках стебел. Запліднення відбувається під час дощу або в росі рано навесні. Після запліднення з яйцеклітини розвивається спорофіт, який є ніби продовженням жіночого екземпляра гаметофіта. Із зиготи виростає спорогоній, що складається із стопи, довгої тонкої ніжки і коробочки, яка своєю формою схожа на зозулю (звідси й назва моху). В коробочці утворюються спори. Коробочка має спеціальне пристосування для розсіювання спор — перистом. Це зубчики, розміщені по краю коробочки, між якими є пори. В суху погоду вони відгинаються назовні (тургорні рухи), сприяючи висіванню спор. У сиру погоду вони закриті. Якщо спора потрапляє в сприятливі умови, вона проростає, утворюючи протонему, або передросток, у вигляді зеленої розгалуженої нитки, подібної до водоростей. На ній виникають бруньки, в яких з часом утворюються дорослі гаметофіти.

Сфагнові, або білі, мохи. Білими мохи називають тому, що в сухому стані вони мають білуватий колір. До них належить один рід сфагнум, 350 видів. У флорі України відомо 30 видів. Гаметофіт сфагнуму складається з невисоких галузистих стебел і листків, у дорослих рослин ризоїдів немає. Ріст верхівковий. Це однодомна рослина. На її верхівках утворюються архегонії, в пазухах листків — антеридії. Оскільки ризоїдів немає, сфагнум отримує мінеральні речовини через стебла й листки, частково — з атмосферного пилу, що осідає на них і розчиняється кислотами, які виділяє рослина. Клітини листка двох видів: а) зелені, асиміляційні — довгі й вузькі; б) мертві — прозорі, широкі, ромбоподібні; їхні оболонки мають спіральні й кільчасті потовщення, що запобігає спаданню стінок клітини. Мертві клітини легко вбирають воду і утримують її. Ця обставина призводить до заболочування грунтів, вкритих білуватозеленими або бурими дерновинами сфагнуму.

Сфагнові мохи поширені від тропіків до арктичної і субарктичної областей, зростають на вологих і заболочених, більш або менш кислих грунтах, домінуючи в рослинності боліт.

Наростаючи щорічно верхньою частиною пагонів, знизу сфагнові мохи відмирають і перетворюються на торф. Нашарування нових покривів упродовж тривалих років призводить до утворення потужних пухких торфовищ.

Процес торфоутворення відбувається завдяки постійному перезволоженню, відсутності кисню і створенню сфагнумом кислого середовища, що перешкоджає розвитку грибів і бактерій. Усе, що потрапляє в торф, консервується в ньому. Наростання торфу, навіть за сприятливих умов, відбувається дуже повільно — за 10 років нагромаджується шар завтовшки 1 см.

Торф широко використовують у різних галузях господарства. У сільському господарстві його застосовують як підстилку для тварин, як добрива, іноді — як замінник грубих кормів.

У промисловості його використовують як будівельний матеріал (пресовані плити) та хімічну сировину: з нього добувають карболову й оцтову кислоти, парафін, смолу, спирт тощо. В медицині й ветеринарії сфагнум використовували як перев'язний матеріал. Крім того, сфагнум характеризується бактерицидними властивостями, оскільки містить особливу протигнильну речовину сфагнол.

Мохи мають і негативне значення. Утворюючи суцільні килими на луках, у лісах, вони утруднюють аерацію грунту, є причиною заболочування. На заболочених грунтах більшість рослин не росте, оскільки там мало кисню й азотовмісних солей. Сфагнові мохи можуть самозайматись, що часто є причиною лісових пожеж.