Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Реферат на тему:

“Поняття масової комунікації.

Функції масових комунікаці”

Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид ко-му-нікації відрізняється один від одного не тільки природою комуні-ка-тивного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих ком-понентів називати системою, то можна говорити про особли-во-сті системи комунікації залежно від її виду та природи.

Є цікава думка у дослідниці масових комунікацій Зернецької О. В. про специфічну природу масо-вої комунікації. Природа її — у виробництві інформації за допо-могою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей по-ве-дінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі . Це те, про що ми говорили у пер-шій лекції: ви-роб-ничий підхід до про-цесу масової комунікації був зумов-ле-ний са-мою струк-ту-рою масової комунікації та переходом люд-ства на рі-вень побудови індустріального су-с--пі-ль-ства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і під-триман-ня контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні — це:

  1. виробництво інформації як продукції;
  2. використання технічних засобів для виробництва інформації;
  3. масова культура (масові цінності, типові для мас моделі пове-дінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної про-дук-ції, її призначення;
  4. специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

Виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато (див. першу лекцію та довідку вище). Су-часне інформаційне виробництво характеризується розгалу-же-ною й складною системою виробників: інформаційних агентств, ре-дакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.

Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації — комунікантом чи кимось іншим?

Якщо взяти до уваги загальну модель комунікації, то в рольовому аспекті про-цес спілкування відбувається в системі соціальних ролей, які вико-нують люди в тій чи іншій комунікативній ситуації. За своєю при-ро-дою людина соціально є поліфункціональною істотою. Але неза-леж-но від соціальної функції вона завжди виконує роль або комуні-кан-та, або комуніката. Можна сказати, що комунікатор — це функ-ція соціальної ролі [К = f(СР)] в кон-кретних соціально-комунікативних умовах. Зміст і форма цієї функції залежить від змісту й характеру соціальної ролі. Так, поведінка комунікатора, зміст його висловлювання, характер його мовлення залежить від того, хто є носієм комунікативної функції — дитина чи дорослий, людина освічена чи ні, людина з міста чи з села, робітник чи педагог і т. д. На цій основі можна розрізняти типи комунікаторів, чому й буде присвячена одна з лекцій. Від ти-пів комунікаторів залежить і організація комунікативного про-цесу. Якщо порівняти таких комунікаторів, як пропагандист (модель Чакотіна), відправ-ник інформації, що належить до пер-винної соціальної групи (мо-дель Рілеїв), професіональний комунікатор (модель Вестлея-Мак-Ліна), комунікатор із психо-логічними змінни-ми (модель Малець-кого), то з упевненістю можна сказати, що орга-нізація процесу спіл-кування для кожного з цих типів комунікаторів буде своєю. Для прикладу розглянемо спілкування між професій-ним комунікатором і публікою та непрофесійним комунікатором і тою ж публікою. У першому випадку комунікативний процес мати-ме більшу осми-сленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тема-тичні відхилення; у другому випадку процес спілку-вання може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.

Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія фун-к-ції мовлення й дивергенція комуніканта, тобто роз-сіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь в породженні висловлювання, в системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікантом, а в результаті утворюється роз-ходження (ди-вергенція) психоло-гічних, соціальних, професійних ознак єдиного комунікан-та, в ролі якого виступає одна людина, що веде до появи сукупності розпо-рошених у часі й просторі ознак мовця, закріп-лених за різними носіями мовлення, коли збір ін-формації здійснює одна людина, її аналіз — друга, об-робку — третя і т. д. Так виникає дисперсна й дивергентна система масової комунікації. Натомість з’являється ко-лек--тивна відпові-да-ль-ність (а при високій дисперсності, коли неясно, хто стоїть за повідомленням, — безвідпові-дальність) за зміст і форму мов-лення та ор-ганізацію про-цесу спіл-кування. Структуризація, фазо-вість і дис---кретність мов--лення при цьому є закономірними яви-щами, оскіль-ки окремі мов-ні акти, що структурно пов’язані темою, метою спіл-кування, вико-нуються пое-тапно й навіть у різних місцях та в різний час. При цьому виникає колективне право на ак-ти мовлення (зміст і форму висловлювання), встановлюється певна монополія на мовлення. Останнє спонукає організаторів процесу комунікації дивитися на акт мовлення як працю, бізнес і займатися комер-ціалізацією цього процесу.

Отже, у ролі комуніканта, професіонального комуніканта під час масового спілкування можуть бути різні соціальні ролі — автори (кореспонденти), організатори (менеджери, видавці, засновники) комунікативного процесу: захисники, регулятори (редактори, ведучі) (модель HUB, модель Левіна) тощо. Таким чином, під упливом цих ролей комунікативний процес більшою мірою структурується, виді-ляється більша кількість фаз.

У системі масової комунікації виробники інформаційної продук-ції виконують, по суті, єдину роль комуніканта. Пере-розподіл цих ролей веде до трансформації систем масової кому-ні-ка-ції, а трансформація масовокомунікаційної системи веде до виник-нення нових засобів масової комунікації. Але найбільш визна-чаль-ним процесом для системи масової комунікації є процес її глоба-лізації. Трансформація й глобалізація системи мас-медіа породжує зміну, в свою чергу, суспільно-політичної й еконо-мічної систем, які теж трансформуються. Трансформація й глобалізація системи масової комунікації, од-нак, не є першопричиною соціально-еконо-мічних змін: модер-ніза-ція технологій, розвиток науки і техніки, а також суспільно-еконо-мічний розвиток сприяли розвитку системи масової кому-ніка-ції.

Глобалізація системи масової комунікації — то є поняття, яке активно використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов’язана з утво---рен-ням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контро-лю-ються більш ор-ганізованою спілкою їх виробників.

Глобалізація систем масової комунікації тільки посилює дивер-гентність і дисперсність системи масової комунікації, струк-тури-зацію, фазовість, дискретність мов-лен-ня та монополію на нього.

Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової кому-нікації може бути система, в якій глядач споживає новини, виготов-лені редактором й опрацьовані ведучим, включені в програму на прохання за-снов-ника каналу й інтерпретовані певним чином на про-хання керів-ників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).

Питанню глобального розвитку систем масової комунікації при-свя-тила свою книгу О. В. Зернецька “Гло-бальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини”.

Глобалізація системи масової комунікації пов’язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утво-рення глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально транс-формованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психологічна неготовність комунікато-рів до утворення глобальної системи комунікації й ак-тив-ного вхо-дження в світові інформаційні системи. Народ має пережити “гео-стратегічний землетрус”, щоб під упливом соціаль-них, економіч-них, технологічних, культурних, етнічних факторів шу-ка-ти навпо-мац-ки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Рим-ському клубові “Перша глобальна революція”, свій шлях до розуміння но-во-го світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним.

У такі перехідні періоди для суспільства актуалізується поняття інформаційних технологій. Вони стають частинкою поняття глоба-лізації системи масової комунікації, оскільки без технологічної мо-дернізації процесу спілкування неможливим є утворення більш по-тужних систем збору, обробки, передачі й поширення інформації у масовокомунікаційному просторі. Суспільство тоді змушене шука-ти кошти й придбавати інформаційні технології, щоб не зали-шатися на периферії світового інформаційного простору.

Розвиток інформаційних технологій має переважно характер нау-ково-технічний, за яким дуже часто губляться поняття моралі й че-сті, соціальної відповідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути мережа Інтернет. В систему інтернетівського спілкування закладені великі технічні можливості, але зовсім від-сутні засоби стримування мовців й контролю за інформацією. Інтер-нетівська система спілкування, таким чином, має характер соціаль-но й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціаль-но-психологічний баланс правильного / неправильного, порядно-го / не--по-ряд-ного, морального / аморального, естетичного / неесте-тично-го і т. д. Поки інформаційна система Інтернет залишається фактом віртуальної реальності цей дисбаланс і ця незахищеність фатально не шкодять суспільній інформаційній системі, а також самій системі Інтернет, оскільки вона все-таки існує як технічний витвір. Але як тільки ця віртуальна система стане частиною суспільної інформа-ційної системи, її кровоносною підсистемою і не будуть вироблені засоби інформаційного захисту, тоді суспільна інформаційна систе-ма, а разом із нею й суспільство деградують і загинуть, як будь-яке явище в природі при порушенні інформаційного балансу й систем захисту.

Людство, розуміючи таку загрозу, намагається “загнуздати” ін-тер-не-тівську систему й надати їй “людського вигляду”. Так, у Китаї обмежено діяльність інтернет-провайдерів. Вони тепер зобов’язані записувати й надавати інформацію правоохоронним органам про зміст сайтів і дані про користувачів (цит. за журналом “Мой ком-пьютер”, № 41, 2000, стор. 6). Безперечно, у пошуках “людського вигляду” для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.

На розуміння терміна “глобалізація” мала великий вплив кон-цеп-ція канадського соціолога Маршалла Маклюена, основним кон-цеп-том якої було уявлення про світ як “глобальне село”. Глобалізація передбачає безупинний процес інтеграції одиничного, самобутнього в загальний культурний, соціальний, політичний контекст “гло-баль-ного села”. “За своєю суттю,— пише О. В. Зернецька,— все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособ-люють виробництво, дистрибуцію та споживання продуктів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану (однорідну, типову.— В. Р.) поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдональдс, пепсі, піцу) або неїстівне (про-грами телебачення, фільми, одяг, англосаксонський бізнесовий стиль і т. ін.). Цей процес, який дістав влучну назву “макдо-наль-ди-зація”, разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове по-няття — “глобальна культура”. Воно виникає як критичний концепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і процесів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років”.

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових сус-пільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’-яза-ний як з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втя-гу-ванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу лю-дей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності краї-ни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проаме-ри-канську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почу-вають себе за-леж-ними від правил гри у цьому глобальному світі.

Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова куль-тура) тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, кор-по-рацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-технологічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості. Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною системою. Вихід один: якомога швидше сягати ви-со-кого рівня розвитку інформаційних технологій і комунікацій-них систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація — це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв’язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси. Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси бла-го-получних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не воло-діють передовими інформаційними техноло-гіями.

Відсутність передових інформаційних технологій у країні стано-вить загрозу інформаційному простору країни. На думку О. В. Чек-мишева, “інформаційна загроза” може становити небезпеку для двох типів держав: для держав з тоталітарним устроєм і для країн, що перебувають на перехідному етапі. “Для будь-якої демокра-тич-ної держави можливість вільного поширення інформації є одним із фундаментальних прав. У такому суспільстві інформація… не може становити загрози, оскільки інформаційний простір демократичних держав має уже усталену систему інформаційного захисту, коли всі дотримуються законів держави, в чому й полягає суспільний демократизм” [Чекмишев, 37]. Тоталітарні ж держави всіляко унеможливлюють надходження повідомлень, як живуть люди за кордоном, як розв’язують проблеми і т. д. І будь-яка інформація ззовні для цих країн є загрозою для тоталітарної інформаційної системи.

Для країн, що розвиваються, характерним є інформаційний вплив іноземних мас-медіа.

Технологічний прогрес в інформаційній сфері безпосередньо по-в’-язаний з використанням технічних засобів для виробництва ін-фор-мації, хоч і не є визначальним, про що свідчить досвід Украї-ни: майже кожен має телевізор, радіоточку, в Україні велика кіль-кість видань, але не можна сказати, що Україна є багатою і що вона веде свою політику у глобальному світі. “Найприкріше те, що у світо-во-му інформаційному просторі голосу України не чути. Всі інтерпре-тації подій в Україні належать або Росії, або західним “”радяноло-гам”. А якщо цього голосу немає в інформаційному світі, цілком слушно виникає підозра, що немає відповідної реалії”.

У сфері інформації та комунікації помітний дисбаланс щодо ко-му-нікаційного гардвера (фізичних носіїв інформації) та комунікацій-ного софтвера (програмного забезпечення систем комунікації). Так, за даними Доповіді ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають усього 4% комп’ютерів від загальної кількості комп’ютерів у світі. 75% усіх телефонних апаратів належать дев’яти найбагатшим країнам. У 1988 році 30 найбідніших країн не мали газет зовсім. Японія має 125 щоденних газет, а США — 1687. В середньому у Європі 39 газет на країну, в Африці — лише 3. Середній показник радіоточок 330 на 1000 населення. У багатих країнах цей показник сягає 911 на 1000 населення, а в бідних — 142 приймачі на 1000 населення. В 34 країнах зовсім немає телебачення. Середній покажчик для світу — 137 телевізорів на 1000 населення. У багатих країнах він становить 447 телевізорів на 1000 населення, у бідних — 36 телевізорів на 1000 населення. Цей розрив у дистрибуції ЗМК називають “інформаційними провалами” (inforgaps). Інформаційні провали можуть бути і в межах однієї країни. Але політичного значення набувають інформаційні провали між країнами, коли багатші країни контролюють інформаційні по-то-ки, що йдуть до бідніших країн.

Глобалі-зація системи масової комунікації може, на думку О. В. Зер--нецької, розглядатися як процес конвергенції (збли-ження, упо--дібнення) гардвера і соф-тве-ра, коли інформаційні потоки більш ефективно контролюються й розподіляються на великих просторах завдяки поєд-нанню можливостей програмного й фізичного забез-печення систем кому-ні-кації.

З використанням новітніх інформаційних технологій у кінці ХХ сто-ліття виникли глобальні системи масової комунікації, або гло-бальні ЗМК. Цьому сприяла диджитальна революція в інфор-мацій-них технологіях. Диджиталізація інформації — це за-пис, обробка та передача інформації за допомогою бінарнокодо-ва-них знаків, що використовуються у комп’ютерній техніці. Диджитальна техніка сприяла виникненню транснаціональних медіа-корпорацій, або мультимедіа-імперій: Time Warner, Sony, Matsushita, Microsoft, Walt Disney та ін. За цими медіа-конгломератами стоять імена: Руперт Мердок, Сільвіо Берлусконі, Біл Гейтс, Тед Тернер та ін.

Мультимедійними корпораціями глобальні системи масової ко-му-ні-кації називаються через те, що вони “конгломерують міжнаро-дні, міжміські та локальні телефонні компанії, кабельні та телера-діо-мовні системи й комп’ютерні фірми”.

Створення потужних комунікаційних медіа-систем, або глобаль-них систем масової комунікації, відбувається завдяки концентрації й конгломерації систем масової комунікації.

Під концентрацією систем масової комунікації в інформаційній індустрії слід розуміти тенденцію, пов’яза-ну з посиленням присут-ності однієї або кількох компаній на кожно-му з ринків унаслідок її/їх злиття (інтеграції) з іншими компаніями цієї ж сфери індустрії при збереженні провідної ролі однієї з ком-паній, що часом призво-дить і до зникнення конкурентів взагалі.

Прикладами концентрації в індустрії масової комунікації напри-кінці 80-х — на початку 90-х років можуть стати такі відомі альянси в секторі медіа, як кооперація між Р. Максвеллом і С. Берлусконі у виробництві програм телевізійних новин; договір між Р. Мердоком і Р. Максвеллом щодо співпраці мердоківського супутника Sky Teleі компанії кабельного телебачення Максвелла The Maxwell Cable Television Company.

Виділяють дві форми концентрації систем масової комунікації — вертикальну й горизонтальну. “Вертикальна — це така концен-тра-ція, внаслідок якої одна фірма поглинає інші, які стоять, так би мовити, в одному ланцюгу виробничого процесу певного медіуму”.

Прикладом вертикальної концентрації може бути голлівудська компанія з виробництва фільмів МСА, яка придбала Cineplex-Odeon, головну компанію, яка займалася дистрибуцією фільмів. МСА, таким чином, забезпечила собі поширення своєї продукції й покращила контроль не тільки на ринку виробництва, але й збуту.

Іншим прикладом може бути “Nnew York Times”, яка придбала в Квебеку (Канада) паперову фабрику, чим створила для себе переваги у постачанні паперу.

Горизонтальна концентрація — “процес, внаслідок якого фірма з однієї сфери медіа-індустрії (скажімо, газетно-журнальне видав-ницт-во) купує компанію з іншої сфери мас-медіа (наприклад, теле-стан-цію)” [Зернецька О. В., 61]. Так, News Corporation, що належить Мердоку, придбала Twentieth Century Fox. General Electric, яка спе-ці-алізується в галузі електротехніки, купила американську радіо-кор-по-рацію РСА.

Конгломерація — це процес, внаслідок якого компанії комуні-ка-ційного сектору утворюють єдину компанію-конгломерат і стають її частинами, зберігаючи при цьому свої риси й вла-стивості. Медіа-конгломерати виникають в результаті інтеграції й концентрації фірм, компаній. Конгломерати зменшують фінансові ризики й отри-мують великі прибутки та мають успіх шляхом диверсифіка-ції — форми такої концентрації капіталу в умовах науково-технічної ре-во-люції, коли компанія проникає у нові для себе сфери й галузі, роз-ши-рює асортимент товарів і поступово перетворюється на бага-тогалузеві комплекси. Прикладом може бути Time Warner, яка під час “розкрутки” роману Роберта Джеймса “Мости країни Медісон”, яка в липні 1993 року стала бестселером. Підрозділ конгломерату Warner Atlantic Recording випускає звукозаписи створених за мотивами роману пісень у виконанні самого романіста. Інший підрозділ випустив відеокасету з цими піснями.

Якщо процес конгломерації перетинає кордони країни, то вини-кають транснаціональні мультимедіа-конгломератів. Прикладом може бути придбання японською фірмою в галузі електроніки Sony половини голлівудівських кінокомпаній. У результаті процесу транснаціоналізації виникають транснаціональні медіа-імперії. До таких імперій можна віднести Time Warner, Sony, Matsushita, Walt Disney і т. д.

На думку цитованого вже V. Mosco, “транснаціональні медіа-кор-порації містять у собі величезну сконцентровану економічну вла-ду” (у перекладі О. В. Зернецької). “Тому надзвичайно важ-ливим є, в яких руках зосереджена влада. Це означає, що необ-хідне вивчення постатей медіа-магнатів і їхніх стратегій — адже саме вони уособлюють, акумулюють сконцентровану економічну силу, що, як показує практика, трансформується і в силу політичну, ідеологічну, впливаючи на життя суспільства та індивідуумів не тільки однієї країни, а й цілих регіонів” .

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що системи ма-сової комунікації у своєму розвитку проходять шлях від звичай-ної си-стеми масової комунікації, коли є людина-комунікант, через дис-пер-сію функції мовлення й дивергенцію комуніканта та виникнення розгалуженої системи виконавців ролі комуніканта аж до глобаль-ної системи масової комунікації.

Література

Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнарод-ні відносини.— К.: Освіта, 1999.— 351 с.

Каширин В. П. Философские вопросы технологии.— Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.— 286 с.

Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іва-нов, В. А. Вергун.— К.: Либідь, 1997.— 216 с.

Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. З. Мо-скаленко, Л. В. Гу-берський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.— К., 1999.— 634 с.