Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Історія перекладу Біблії українською мовою

План:  

І. Вступ. Біблія – книга невичерпна.

ІІ. Історія перекладу Біблії українською мовою:

1.    Переклад Біблії – взірець для подальшої розвитку мови.

2.    Тернистий шлях Божого Слова до українського народу.

3.    Україномовні переспіви Псалмів П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, Т. Шевченка.

4.    Перший переклад Святого Письма українською мовою Пилипа Морачевського.

5.    Повна україномовна Біблія П. Куліша, І. Нечуй-Левицького та І. Пулюя.

6.    Повний переклад Святого Письма українською мовою Івана Огієнка— митрополита Іларіона.

7.    Перший повний православний переклад Біблії українською мовою Свя-тішим Патріархом Філаретом.

ІІІ. Висновок. Спаситель влаштував, щоб український народ постійно живився Його натхненним спасенним Словом.            

Біблія – книга цілковито унікальна, невичерпна, книга, в якій усе сказано як про Бога, так і про людину. Всюдисущий Бог у ній багаторазово нам відкривається і дає нам прозрівати Свою тайну. Себе ж людина пізнає в ній, починаючи з найвозвишеніших прагнень своїх і закінчуючи найтемнішими сторонами своєї совісті, тими, де рана, нанесена первородним гріхом, кровоточить у кожного.

Книга ця писалася, переписувалася й перекладалася протягом більш ніж 1700 років представниками понад 60 поколінь різних народів світу й не зазнала відтоді практично жодних змістових відхилень від оригіналу. Не віднайти жодної іншої книги, яка б могла бодай наближено суперничати з цією за кількістю випущених у різні періоди накладів. Саме цей твір став першою друкованою на земній кулі книгою, бо її латинський варіант виготовив на своєму нечуваному досі ніде й ніким винаході ще в першій половині XV ст. знаменитий німець Йоган Гутенберг. Як засвідчує кембриджська «Історія стародавнього світу», жодна з книг ніколи навіть не наближувалася до такої величезної й постійної популярності, як ця. Йдеться, звичайно ж, про — Б і б л і ю. До речі, саме це слово послужило згодом назві в багатьох мовах світу неповторного поняття витвору людського розуму — книзі. Адже книгою книг цей твір називається ще й тому, що в перекладі з грецької слово бібліо означає книга.

За енциклопедичними даними, повний переклад Біблії здійснено більш ніж 250 мовами світу, окремі книги Святого Письма перекладалися ще 740 мовами та діалектами, що в цілому становить близько 1000 перекладів.

В історії літературних мов світу є немало прикладів, коли саме майстерно перекладена Біблія ставала за взірець подальшого розвитку цієї мови й літератури. Так було, зокрема, з англомовним перекладом Біблії, який здійснив близько 1380 р. Джон Вінклер, а завершив значно пізніше Вільям Тіндаль (1535). Згодом цілі покоління англійців училися своєї літературної мови за перекладом Біблії Тіндаля. Авторитет живої французької мови підняв своїм перекладом Біблії Жан Кальвін. Нова сторінка в розвитку німецької літературної мови розпочалася з виходом у світ німецькомовного перекладу Святого Письма (1534), здійсненого Мартіном Лютером —- вихідцем із простої селянської родини, який узяв в основу свого перекладу народну мову однієї із центральних земель країни. Феномен Лютерового перекладу полягав і в тому, що досі у різних землях Німеччини говорили різними діалектами і саме національна Біблія стала в основі формування всенімецької літературної мови. Це ж можна сказати й про чехів.

Тернистим був шлях Божого Слова до українського народу. Його поява спочатку церковнослов’янською мовою була пов’язана з іменами християнських просвітителів ІХ ст. Кирила і Мефодія, котрі здобули богословську освіту в кращих школах столиці Візантії – в Константинополі та в Римі.

Національне пробудження українців кінця 40-х рр. поза минулого століття, що увінчалося створенням Кирило-Мефодіївського братства, спонукало до обговорення в широких колах інтелігенції ідеї так званих недільних шкіл із викладанням там предметів українською мовою і, зокрема, вивчення рідною мовою Закону Божого. Для цього потрібні були відповідні підручники чи окремі книги. Україномовні переспіви Псалмів, сюжети з Псалтиря все частіше набували поетичних форм у творах П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, Т. Шевченка. Боронити право українського народу на свою мову, літературу, історію взялися засновники й численні прихильники з числа національно свідомої інтелігенції першого поважного часопису «Основа», що почав виходити в Петербурзі з 1861 р.. Саме зі сторінок цього часопису (кн. 8 за 1862 р.) вперше було повідомлено читачів про створення в Петербурзі Громадського комітету для збору коштів на видання підручників і Св. Письма українською мовою.

Як відомо, перший повний переклад Святого Письма тогочасною українською літературною мовою було здійснено лише в середині XIX століття. На цю над-звичайно складну працю відважився Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька, палкий прихильник української ста-ровини. Однак Синод Російської православної церкви, куди перекладач надіслав Біблію на розгляд і одержання дозволу на друк, відповів категоричним «ні»: «Перевод Евангелий, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию...» До речі, такі бюрократичні фрази, як «не можеш быть допущено к печатанию» чи «безусловно запретить к напечатанию» в умовах дії антиукраїнських Валуєвського (1863), а згодом Емського (1876) цензурних актів проставлялися практично на всіх україномовних рукописах з історії чи культури України, що надходили до цензурних кабінетів.

Морачевський усе ж не втрачав надії побачити свою працю надрукованою, тому ще три роки після одержання негативної відповіді з Москви удосконалював перекладений текст. На жаль, ця колосальна праця за життя перекладача з політичних причин так і не дійшла до тих, кому вона призначалася, — простих українців, які прагнули осягнути таїну й силу Христового слова рідною мовою. Але вона не пропала безслідно. Після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 р. про волю друку про готовий до складання рукопис Морачевського згадали небайдужі українці, передусім єпископ Парфеній. 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Але ініціатори видання дуже виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.

Дещо пізніше за цю справу взявся П. Куліш. Ще за свого життя, 1887 року, йому вдалося видати, щоправда, поза межами російської України Новий Заповіт, а повна україномовна Біблія побачила світ вже після смерті пере-кладача — в 1903 році, й цю працю вже довершували І. Нечуй-Левицький та І. Пулюй. У жорстоких умовах цензури ця книга могла поширюватися лише в Галичині. Однак уже на двадцяті роки — час активної україні-зації — з лексичного і фразеологічного боку ці два пере-клади були застарілими. Адже тоді в українському правописі сталися суттєві зміни. Крім того, П. Куліш здійсню-вав свій переклад Старого Заповіту місцями не дослівно, а у вільному перекладі, що спричинило значні відхилення від оригіналу.

Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, який багато в чому поділяв погляди Куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з Британським і Закордонним Біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. Найперше йшлося про повний переклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, дуже допоміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов'янським, російським, польським, сербським і латинськими текстами.

Одна важлива обставина завадила Кулішевому перекладу стати на початку XX ст. тим взірцем української літературної мови, якими вважалися перекладені національними мовами Біблійні тексти в англійців, французів, німців чи чехів. І Куліш, і Нечуй-Левицький, і тим більше галичанин Пулюй у своїй праці дотримувалися різних правописних норм. Редагувати ж рукопис випало саме Пулюю, який мимоволі привніс до тексту ще більше так званих галицизмів.

Таким чином, на початку XX ст. перед українським суспільством складалися об'єктивні передумови необхідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою. Волею історичних обставин складеться так, що така велична, відповідальна й надзвичайно тяжка місія випаде на долю видатного діяча українського відродження XX століття Івана Огієнка— митрополита Іларіона.

Ось чому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду бага-тозначних слів, І, по-друге, забезпечити переклад мило-звучною, сучасною літературною мовою. Робота пожва-вилася після того, як Британське і Закордонне Біблійне товариство уклало з перекладачем угоду (1936) про видання книги.

Перший, незначний наклад перекладених Огієнком чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додруко-ваний у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир». Переклад усієї Біблії завершено 11 липня 1940 року, однак через обставини військового стану за-пустити ц в роботу до друкарні не вдалося. Натомість через два роки друга частина Біблії — «Новий Заповіт. Псалтир» була додрукована ще раз. Цього разу у Фінляндії, заходами Стокгольмського товариства поширення Євангелія в Росії.

Приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко навіть не сподівався, наскільки більше труднощів і невдач, болів і розчарувань випаде йому в порівнянні з тими, які пережив свого часу його попередник. П. Куліш трудився на цьому поприщі 30 літ, Огієнкові ж випала ця хресна дорога до своєї Біблії довшою більш ніж на 10 років. Від початку перекладу богослужбових книг у Кам'янець-Подільському до одержання сигнального примірника перекладеної ним повної Біблії у Вінніпезі пройшло 42 роки.

У 1955 році Біблійне товариство прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заго-ловком — Біблія.

8 вересня 2004 р. в Українському національно-му інформаційному агентстві відбулося представ-лення видання першого повного православного перекладу Біблії українською мовою. Представляючи новий переклад Біблії, який сьогодні є четвертим повністю виданим перекла-дом українською мовою, Святійший Патріарх Філарет підкреслив, що це, здійснене Київсь-ким Патріархатом, видання є першим повним виданням Біблії, яке включає як канонічні, так і неканонічні книги, а переклад став першим перекладом Священного Писання на сучасну церковну літературну українську мову. Існуючі на сьогоднішній день переклади Біблії україн-ського мовою - Пантелеймона Куліша, митро-полита Іларіона Огієнка та Івана Хоменка - не були сприйняті Церквою для богослужбового вжитку через те, що мова цих перекладів відрі-зняється як від сучасних літературних норм, так і від норм церковності мови. Для сучасного чи-тача деякі місця з цих перекладів залишаються частково або повністю не зрозумілими, а окремі терміни та форми висловлення в цих перекладах, прийнятні в розмовній мові, не можуть використовуватися в богослужінні.

Зважаючи на всі ці недоліки, а також врахо-вуючи серйозну потребу Церкви в повному пе-рекладі Біблії українською мовою Святійший Патріарх взяв на себе працю з перекладу Старо-го Завіту. Переклад Нового Завіту, здійснений на початку 70-х років богословською комісією під керівництвом тоді ще митрополита Філарета, вперше був виданий до Тисячоліття Хрещен-ня Руси-України 1988 р., а пізніше перевида-ний Київським Патріархатом з незначними виправленнями тексту, увійшов до нового ви-дання Біблії в незмінному вигляді, а ось пере-клад Старого Завіту був лише фрагментарним, бо під час перекладу богослужбових книг Свя-тішим Патріархом було перекладено лише ті його частини, які вживаються за Богослужін-ням - Псалтир та окремі розділи з П'ятикнижжя, пророцьких та інших книг.

Як і переклад Нового Завіту, переклад старозавітніх книг був здійснений Патріархом Філаретом з Синодальної Біблії - перекладу Священ-ного Писання російською мовою, здійсненого в другій половині XIX ст. чотирма Духовними Академіями і визнаного Православною Церквою найавторитетнішим. Загалом робота з перекла-ду була завершена Патріархом в рекордно коро-ткий термін - п'ять з половиною місяців, до того ж щодня він перекладав по 10 глав Біблії.

З огляду на все вищесказане, можна зробити висновок, що переклади Біблії в Україні мають свою специфіку, зумовлену тим, що тривалі періоди український народ не мав власної державності і, відповідно, українська мова (чи її церковно-слов'янський варіант) не мала державного, офі-ційного статусу. І все ж, попри дуже неспри-ятливі умови, українці найраніше з-поміж слов'янських народів Центральної та Східної Європи одержали Святе Письмо рідною і зрозумілою широкому загалові мовою. Бо в до-бу гноблення, важких випробувань Господь був з нами і з нашими батьками. Він так усе чудово влаштував, щоб ми постійно живилися Його натхненним спасенним Словом.          

Використана література:

1.    Ключ к пониманию Священного Писания. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1982.

2.    Жукалюк М., Степовик Д. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою. – К.: УБТ, 2003.

3.    Тимошик М. Книги Святого Письма українською мовою: до історії перекладу й видання//Український богослов. – К., 2003.

4.    Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське духовне відродження// Митрополит Іларіон(Іван Огієнко).Життєписи великих українців. - К.,1999.

5.    Науменко В. Ф. С. Морачевский и его литературная деятельность // Киевская старина. Кн. XI—-XII.

6.    Представлено перший повний православний український переклад Біблії //Православний вісник. – К., 2004. – № 9-10, с.11-12.