Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему:

Ідея демократизації відносин “учитель–учень” в офіційно-нормативних документах другої половини ХХ століття

Орієнтація на нову соціально-педагогічну парадігму, поширення інноваційних процесів у практичній педагогіці поглиблює протиріччя між вимогами суспільства до особистості, професійної діяльності педагога і наявним станом гуманістичного характеру його праці.

У цьому плані актуальною є проблема гуманізації взаємин між учителями та учнями. Адже саме педагогічна культура є запорукою їх творчої співпраці, ставлення до дитини як до особистості з притаманними їй властивостями та якостями. Стосунки у системі “вчитель – учень” з усіма їх психолого-педагогічними та соціальними параметрами – це ланка, від якої значною мірою залежить ефективність педагогічної взаємодії.

Дослідження в галузі педагогіки та психології переконливо зас-відчують про те, що значна частина педагогічних упущень і труднощів виз-начається деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування. Вивченню цього питання присвячено цілий ряд праць, у яких розглядаються як основи педагогічного спілкування, так і умови його єфективності (бодальов о.о., дьяконов г.в., кузьміна н.в., киричук о.в., ніколенко д.ф. Та ін.).

У вітчизняній та зарубіжній педагогіці та психології проведений певний обсяг робіт із вивчення та наукового обгрунтування специфіки та гуманістичного характеру праці педагога (березовін м.о., демиденко в.к., коломинський я.л., киричук о.в., мальковська т.м., максименко с.д., сухомлинський в.о. Та ін.). Аналіз результатів дослідження свідчить, що згадані вчені були одностайні в тому, що для вчителя-демократа повинна бути характерною рисою повна відмова від авторитарних і загрозливих методів впливу на особистість (нападки, критика, глузування тощо).

Важливою теоретичною основою дослідження стратегій педагогічної взаємодії у системі “вчитель – учень” є й ретроспективний розгляд в тісному зв’язку з політикою, економікою держави того чи іншого етапу її розвитку. На початку ххі ст. Повчально осмислити попередні кроки становлення та розв’язування цієї проблеми в офіційно-нормативних документах колишнього радянського союзу (50-80 рр.), а також у 90-х роках хх ст., в умовах набуття нашою державою незалежності, під час визначення першочергових засад реформування освіти – її демократизації та набуття нею національного характеру.

Аналіз педагогічної літератури та офіційно-нормативних документів про школу свідчить, що в 50-ті роки ідея демократизації відносин “учитель – учень” характеризувалась, з одного боку, повним контролем над діями учнів директорів та учителів, які порушували принципи радянського виховання, грубо ображаючи людську гідність школяра (наказ народного комісара освіти від 21 березня 1944 р. “про зміцнення дисципліни в школі”). Так, нарком наказував уживати такі заходи покарання учнів: зауваження вчителя, догана перед класом, наказ винуватцеві встати (біля парти, дошки, дверей), вигнання з класу, залишення після уроків, зниження оцінки за поведінку, виклик на педраду, виключення зі школи (на два тижні, на термін від одного до трьох років), направлення в школу з особливим режимом.

З іншого боку, 50-ті роки характеризувались вимогами зміцнення дисципліни в школі. Цей факт підтвержується наказом міністерства освіти срср від 12 березня 1951р. “про зміцнення дисципліни в школі” [8]. У наказі 1951 р. Вказувалось, що недостатньо уваги приділяється дотриманню школярами "правил для учнів", має місце недбале ставлення вчителів та керівників шкіл до дисциплінованості учнів. До заходів покарання дітей було додано догану (оголошену наказом директора по школі), переведення до паралельного класу, до іншої школи, виключення зі школи, запис до особової справи. Починаючи з 5 класу, вводився окремий "журнал поведінки учнів", де вчитель робив запис про порушення учням дисципліни (без оцінки).

Приоритетними для 50-х років були підвищені вимоги до вчителя працювати так, щоб кожний його урок своїм змістом, організацією забезпечував виховання школярів у дусі свідомої дисципліни. Отже, учень повністю залежав від учителя і не мав свободи у своїх вчинках та прав на власний вибір, власну думку. Відносини "учитель-учень" мали переважно підлеглий характер, що суперечило розвитку вільних демократичних стосунків між педагогом і дитиною..

Найбільш рельєфно ідея демократизації відносин "учитель-учень" знайшла своє відображення у "Положенні про середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням" (1959 p.) [8]. Цим документом зафіксовано утворення в кожній школі батьківського комітету, який повинен залучати батьків до активної участі в житті школи. Учнями обирається учнівський комітет (старостат), і, на наш погляд, з цього часу бере початок ідея організації шкільного самоврядування.

Якісно нового змісту набула ідея демократизації відносин "учитель-учень" з посиленням учнівського самоврядування. Так, діяльність дитячого колективу згідно із Статутом середньої загальноосвітньої школи, прийнятим у вересні 1970р. Радою, Міністрів СРСР, мала організовуватися на основі принципів самоврядування. У цьому документі розкрито основні завдання шкільної освіти: забезпечення всебічного гармонійного розвитку учнів, їх естетичне й фізичне виховання, зміцнення здоров’я, трудове виховання, підготовка учнів до життя. А головне, у Статуті зроблено наголос на недопущенні в школі застосування засобів фізичного впливу на учнів [8, 230].

Аналіз зазначеного вище документа свідчить і про те чітку регламентацію відносин "учитель-учень". Підкреслюється, що вчитель повинен бути прикладом у праці, побуті, поведінці и додержанні правил соціалістичного співжиття; виховувати учнів у дусі любові до праці; обов'язково вивчати їх індивідуальні особливості, умови життя; працювати в тісному співробітництві з батьками, піонерською та комсомольською організаціями [8, 232]. У зв’язку з цими положеннями керівники шкіл вимагали від учителів (і створювали умови для цього) поєднувати любов та повагу до дітей з розумною вимогливістю до них, ураховувати психологію, вікові особливості та запити учнів; особистим прикладом позитивно впливати на вихованців" [6, 111-112.]. Учні, в свою чергу, зобов'язані старанно вчитися, зразково поводитися, виконувати "Правила для учнів [8, 231].

Особливу роль в розвитку ідеї демократизації відносин "учитель-учень" відіграло прийняття Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 p.).

Декларація стверджувала необхідність визнання прав за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин, що стосуються самої дитини чи її сім'ї. Документ цей звертає увагу на те, що дитина для гармонійного розвитку її особистості потребує любові й розуміння, вона повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації, не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі.

Важливим є заключний принцип Декларації: дитина має право виховуватись в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також в усвідомленні того, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей [11, 4-5].

У зв'язку з проголошенням Акту незалежності України 24 серпня 1991 року у всіх сферах життя, зокрема освіті, почався новий період розвитку. Це спричинило створення нової нормативно-офіційної бази. Так, у 1991 р. було прийнято Конвенцію про права дитини. В цьому документі проголошується, що діти мають право на особливе піклування й допомогу, що для повного і гармонійного розвитку особистості кожної дитини їй треба рости в атмосфері щастя, любові та розуміння, бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві та виховання в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності [11, 5-7].

У 1993 р. розпочалася розробка Національної програми "Діти України", розрахованої до 2000 року [2]. У 1996 р. Указ Президента України зобов'язав Міністерство освіти визначити заходи щодо її реалізації. Протягом 1993-1996 pp. були розроблені Концепції гуманітарної освіти, Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепція становлення мережі середніх закладів освіти для творчо обдарованих дітей, Концепція соціальної освіти осіб з психофізичними вадами та інші цільові комплексні програми, але через відсутність фінансування їх реалізація суттєво ускладнювалась.

У 1994 р. прийнято національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття"), яка зафіксувала необхідність забезпечення випереджаючого розвитку освіти, можливості постійного духовного самовдосконалення творчої особистості, глибокої демократизації навчально-виховних закладів. Згідно з національною програмою для демократизації відносин "учитель-учень" важливим завданням було відійти від засад авторитарної педагогіки, що панувала у тоталітарній державі та спричинила нівелювання природних задатків і можливостей дітей, інтересів усіх учасників освітнього процесу, а головне – використовувати науковий потенціал і новітні теоретичні здобутки педагогів-новаторів [1, 5-8].

Принципами реалізації Програми є демократизація освіти, що передбачає утворення системи партнерства учнів і педагогів, гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності; гуманітаризація освіти для формування духовності та культури особистості. Саме ці принципи, згідно з програмою, мали бути покладені в основу формування творчої працелюбної особистості, усвідомлення дітьми зв'язку прав і відповідальності, розвитку їх індивідуальних здібностей, талантів і забезпечення умов самореалізації. Цією програмою утверджується також необхідність сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій, об'єднань школярів за інтересами [1,15-17].

Підтвердженням бурхливого розвитку ідеї демократизації відносин "учитель-учень" у 90-і роки став Закон України "Про освіту" (1996 p.), прийнятий ще в 1991 р. і змінений частково у 1993, 1994, 1996, 1997 та 1998 роках. Головними пунктами цього закону з огляду на ідею розвитку демократичних відносин "учитель-учень" були: проголошення соціальною цінністю людини, її життя й здоров'я, честі й гідності, недоторканності й безпеки; головним обов'язком держави стає утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст.3); вільність та рівність усіх людей у своїй гідності та правах (ст. 21); отримання кожною людиною права на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей; обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23 і 24); кожен має право на повагу до його гідності і не може бути підданий катуванню, жорстокому, принизливому поводженню чи покаранню (ст.28); кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); гарантування прав на свободу думки й слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання (ст. 34 і 35); переслідування за законом будь-якого насильства над дитиною та її експлуатації (ст. 52); кожен має право на освіту, повна загальна середня освіта є обов'язковою (ст. 53) [7, З-23.].

Подальший розвиток ідея демократизації відносин "учитель-учень" знайшла в Концепції становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості, згідно з якою було відкрито гімназії, ліцеї, колегіуми, спеціалізовані школи (1996р.), головним завданням яких є створення сприятливих умов для розвитку здібної, обдарованої особистості [3, 52].

У документі зазначається, що відповідно до сучасних освітніх концепцій функціонування гімназій, колегіумів, ліцеїв, спеціалізованих шкіл будується на принципах демократичності, гуманізації, гуманітаризації і загальнолюдського розвиваючого характеру навчання й виховання, співробітництва, співтворчості вчителя та учня, відкритості і динамічності освіти, диференціації та індивідуалізації навчання й виховання, оптимізації навчально-виховного процесу, безперервності та наступності освіти. Філософські, методологічні та психологічні засади діяльності цих освітніх закладів формуються на основі понять: “задатки”, “здібності”, “обдарованість”, “творча обдарованість”, “талант” [3, 48-61].

Не менш важливим кроком до розвитку ідеї демократичних відносин "учитель-учень" стала Концепція 12-річної загальної середньої освіти, згідно з якою демократичний характер школи визначається відкритістю її перед суспільством, участю учнів, їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості у розробці та реалізації стратегії і змісту її діяльності, відповідальністю навчального закладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою [4,14].

Пізніше, у 2002 р. був прийнятий примірний Статут загальноосвітнього навчального закладу, який, на наш погляд, затвердив ідею демократизації відносин "учитель-учень". Так, серед головних завдань школи цей документ називає "виховання в учнів відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина" [5, 14]. Про демократичну спрямованість даного Статуту говорять його параграфи щодо об'єднання зусиль педагогічного і учнівського колективів, батьків, громадськості щодо розвитку навчального закладу та вдосконалення навчально-виховного процесу, розширення колегіальних форм управління школою, створення в ній належного педагогічного клімату.

Головна роль у розпорядчих документах освітньої системи відводилась педагогу, який призначався класним керівником. Так, у “Положенні про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти”, яке було затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України 06.09.2000 р. за № 434 демократична спрямованість дій учителя перш за все полягала в тому, що він повинен був сприяти взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів, їх соціального захисту, керуючись Конвенцією ООН про права дитини. Положення націлює класного керівника на демократичний зміст його діяльності, зокрема виховання в учнів почуття власної гідності, свідомого ставлення до обов'язків, прав і свобод людини й громадянина, відповідальності перед законом за свої дії. Документ підкреслює необхідність спрямувати роботу класного керівника на реалізацію права учнів на загальне формування політичних і світоглядних переконань [10].

Важливе значення для демократизації відносин "учитель-учень" мали такі пункти "Положення": "дотримуватись педагогічної етики, поважати гідність учня (вихованця), захищати його від будь-яких форм фізичного, психічного насильства, своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі" [10, 1-2].

Отже, офіційно-нормативні документи про школу досліджуваного періоду націлювали навчально-виховний процес і відносини вчителів та учнів на вирішення проблем і розвиток тенденцій поступу суспільства, врахування особливостей часу, умов розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї. Посилювалась вимога усунення авторитарного стилю виховання, зміцнення співробітництва вихователів і вихованців, урахування думки колективу й особистості.

Таким чином, аналіз педагогічної літератури та офіційно-нормативних документів, які регламентували шкільну освіту, свідчить про те, що ідея демократизації відносин "учитель-учень" пройшла декілька етапів:

I етап – 50-60-ті роки, які ознаменувалися зародженням ідеї демократизації відносин "учитель-учень";

II етап – 70-80-ті роки, коли відбувається становлення та розвиток ідеї демократизації відносин "учитель-учень";

III етап – 90-ті – 2000-і роки – інтенсифікація розвитку ідеї демократизації відносин "учитель-учень" в умовах реформування освіти незалежної України.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.) – К: Райдуга, 1994. – С. 5-8.
  2. Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 1996. – №23. – С. 15.
  3. Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 1996. – №17-18. – С. 52.
  4. Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 2000. – №21. – С.14.
  5. Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 1996. – №23. – С. 15.
  6. Керівні матеріали про школу. Довідник директора школи. – К: Радянська школа, 1966.– С.111.
  7. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К: Преса України, 1996. – С.4-23.

Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917-1973гг. – М: Педагогика, 1974. – С.187-188.

Основний закон школи. Передова редакційна // Радянська освіта, 1970.– 23 вересня.

Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти // Завуч, 2003. – № 7 (157) Березень. – С.1-2.

Робоча книга вихователя // Укл.: О.І.Тимчишин, В.І.Уруський - Тернопіль: Астон, 2001. – С.З.