Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



РЕФЕРАТ

На тему:

Інтеріоризація вчинкової дії:

гештальтпсихологія та інтеріоризація стимулу на базі його значення

Значення є те, що не існує суто об'єктивно, а є результатом певної розумової (психічної) обробки з боку живого організму. Треба було вказати на його специфіку, структурувати його, а разом з цим структурувати й саме середовище як сукупний стимул. Організм тепер вже не міг мислитись як "чиста дошка", як абсолютний початок у розумінні поведінки, а лише як сукупність вимог до середовища. Слід було показати, що не тільки середовище визначає організм, а й організм визначає середовище у зв'язку зі своїми життєвими цілями. В такій науковій ситуації при пануванні прин-ципу фізикалізму проблема значущості набула відповідного забарвлення. Співвідношення між організмом і середовищем звелося зрештою до відношення ізоморфізму — одного з провідних понять гештальтпсихо-логії.

Ідея значущості подразників просунула історико-психологічну справу вперед. Було відкинуто як зовсім безплідну формулу S- R, яка фактично була тавтологією S=R. Організм отримав певну "іманентну" організацію, структуру, гештальт. В останній було введено особливості середовища. Та-ким чином, організм і середовище були пов'язані певним загальним гештальтом, в якому відношення між утвореннями середовища та організмом мислилось як ізоморфне (однакове за формою), як певна їхня відповідність, але не тотожність. Вони вступили у відношення фізикалістського анта-гонізму, що виразилось у застосуванні понять силових ліній поведінки,

Гештальтпсихологія виступила з проголошенням структурності ор-ганізму і середовища (а також їхніх .зв'язків), гостро критикуючи асоціативну аморфність біхевіоризму. Проте за способом мислення й за тим предметом, який виступив тепер в історії психології, вона виявилася повністю в рамках поведінкового напряму. Більше того, поняття ізоморфізму вказало на найповнішу залежність структур внутрішніх від структур зовнішніх і навіть поглиненість перших другими.

Відбулося розмежування гештальтпсихологів з ученням Г.Еренфельсн, який надавав вищим суб'єктивним процесам роль організаторів сприймань та був схильний зрівноважувати значущість внутрішнього й зовнішнього. Це розмежування вказувало на те, що і в цьому пункті структурна психо-логія продовжувала йти під прапором біхевіоральності. Тільки вона ще більше загострила фізикалістський характер відношень середовища та ор-ганізму.

Структури не продукуються організмом, вони виводяться із зовнішніх структур середовища. Внутрішнє в організмі е лише ізоморфним відбиттям структур середовища, як механізми динамічної стереотипії, в роботі голов-ного мозку моделюють динамічну стереотипність середовища (І.П.Павлов)

Дж.Вотсон відмовився від можливості та необхідності вивчати ці внутрішні мозкові моделі. Гештальтпсихологія визнала це внутрішнє моде-лювання найважливішим фактом, але відмовилася вивчати його на фізіологічному рівні, як це намагалися робити Павлов і Бехтерев. Ось чому внутрішня модель зовнішнього у гештальтпсихологів виявилася дуже аб-страктною, хоч їхньою заслугою є визнання необхідності її існування. Вони здійснили фізикалістський поворот у знайомий бік інтроспективної психо-логії, але, боячись суб'єктивізму, використали поняття, не адекватні для вивчення цих внутрішніх моделей.

Істотною відміною гештальтпсихології від біхевіоризму слід визнати вихід у бік вивчення продуктивного мислення, інсайту, що найбільше досліджували В.Кеялер і М.Вертгаштер. Проте якщо проблема творчості, що так хвилювала Бехтерева, була зведена ним до механізму сполучного рефлексу, то продуктивне мислення у гештальтпсихологів звелося до запов-нення незавершених зовнішніх структур, тобто до створення внутрішніх цілісних структур за допомогою тих же силових ліній структурного поля. Якщо зовнішня структура не завершена, то внутрішня тенденція її завершує, відтак ізоморфність з боку суб'єкта "в собі" завжди залишається структурно цілісною.

Ідея значущості компонентів зовнішньої структури свідчить про тен-денцію повернення до визнання суб'єктивності. Разом із тим у психології мимоволі постає важлива категорія — "ситуація". З нею пов'язується не-ухильне становлення в історії психології предмета вчинку, вчинкового мис-лення, що розвивається на основі вимог об'єктивного підходу та аналізу психіки. Стимул розпався на його фізичний компонент і на функцію значу-щості, що має в собі неоціненний психологічний зміст. Цим самим геш-тальтпсихологія вже сама мимохіть починає долати свій фізикалізм, уба-чаючи в стимулі не тільки його природний бік, а й значущість для ор-ганізму, яка може бути відносно предметного об'єктивного світу безконечно варіабельною.

Світ, в якому тепер живе людина, стає сукупністю значущостей та їхніх перетворень. І все ж, убачаючи в подразнику насамперед вихідні фізичні якості, гештальтпсихологія звела проблему іншої людини до значущого компонента середовища, і практично соціальний аспект психічного випав з поля її зору. Гештальтпсихологи не побачили, що справжня значущість се-редовища, її ситуативна значущість стає можливою лише за умови, що в цю ситуацію введено іншу людину. Більше того, ситуація можлива лише тому, що в неї введено саме іншу людину. Ось чому ситуативний момент "поля", в якому діє один індивід, має тенденцію деградувати до суто фізичного ком-понента. Це — глибока суперечність гештальтпсихології.

Поглиблення вчення про ситуацію повинно було йти шляхом розкриття її соціальної значущості. Це завдання намагалися вирішити К.Левіт з його теорією поля (мотиваційний аспект) і Дж.Морено з його концепцією соціометрії, центральним пунктом якої виступала психодрама.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.