Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








ЗМІСТ

Курсова робота з психології.

Спілкування. Його етика, психологія, проблеми, особливості.

ЗМІСТ

Вступ

Проблема етики і психології спілкування історії філософської і психологічної думки.

основні напрямки сучасної психології. Заходи і проблеми психології міжособистісного спілкування.

Спілкування як багатоплановий психологічний процес.

Особливості загального і ділового спілкування.

Сприймання і розуміння в процесі спілкування.

Спілкування як комунікація.

Спілкування як взаємодія.

Додатки

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування також поступово стає особливо. Діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру, в цілому будує образ світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать і спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя.

1. Проблеми етики і психології спілкування в історії філософської і психологічної думки

Морально-психологічні властивості людей, які характеризують їх як суб’єктів спілкування. Відзначаються уже в промовах китайського мислителя Конфуція і давньогрецьких філософів Сократа, Платона, Аристотеля та інших, а також у виступах мислителів наступних історичних епох, в тому числі Нового часу, таких як голландський філософ Спіноза і англійські філософи Гоббс і Локк, а також французькі просвітителі Вольтер, Руссо Гольбах, Гельвецій та інші.

Так, Коноруцій (551-479 до н.е.) звертав увагу на такі характерні якості людини, які роблять її приємною і корисною у спілкуванні, як почуття обов’язку по відношенню до інших людей, повага до них, особливо до старших, виконання встановлених в суспільство норм і правил поведінки, що дозволяє підтримувати порядок і гармонію в суспільстві.

Давньогрецький філософ Сократ (469-339 до н.е.) заснував вчення про норми моралі і моральної свідомості людей, як головного фактору їх спілкування між собою.

Він вимагав логічного осмислення положень етики, а їх розуміння розглядав, як основні умови вдосконалення кожної людини.

Учень Сократа Платон (427-347 до н.е.) вважав, що спілкування між людьми повинно будуватися на основі таких доброчинників, як справедливість, розсудливість, дотримування моральних норм. Він звертав увагу на способи ведення розмови, показав залежність направленості мислення людей від характеру і змісті їх спілкування. Говорячи про те, що душа розумує і розмовляє сама з собою, Платон за суттю роботи ставив питання про внутрішню розмову людей. Це одне з важливих питань сучасної психології, в важливих питань сучасної психології, в тому числі психології ділового спілкування. Заслуговують уваги погляди Платона на свідомі, і несвідомі мотиви поведінки людей, аналіз яких є актуальним і в нам час.

На багато психологічних властивостей особистості вказував Аристотель 1384-322 до н.е.) Він характеризував здібності, як функції душі, розумував про психологічні риси характеру людини, його мислених асоціацій, про характер його поведінки і діяльності.

Філософ, Нового часу голландець Бенедикт Спіноза (1632-1677) в своїй “Етиці” підкреслює роль людської індивідуальності, характеризуючи перш за все внутрішній світ людини, який проявляється в тих чи інших психологічних станах – афоректах.

Такими як: любов, радість, співчуття. Гнів, ревність, ненависть, потяг до чого-небудь і т.п. Разом з тим Спіноза вказував на індивідуальність людської поведінки об’єктивною необхідністю, що все рівно не знімає відповідальності з людини за те, що вона робить. Все це також є досить актуальним і в наші дні.

Англійські філософи Томас Гоббс (1588-1679) і Джон Локк (1632-1704) намагалися довести, що суспільна мораль і мораль особистості взаємопов’язана і визначаються обставинами життя людей та їх інтересами. Інтереси людей визначають характер і зміст спілкування між ними – писали вони.

Ці ідеї отримали детальне обґрунтування в роботах французьких просвітителів ХVІІІ ст. Поля Андріх Гольбаха (1723-2789) і Клода Адріана Геловеція (1715-17771).

На взаємозв’язок моралі людей і їх життєвого досвіду вказував Вольтер (1694-1778), відзначаючи, що критерієм моральності вчинків являється їх користь для суспільства.

Досить актуальними на сьогодні є висловлювання Жан Жака Руссо (1712-1778) про роль почуттів і природних інстинктів людини і її поведінці. Таке саме можна сказати про вчення німецького філософа Іммануіла Канта (1724-1804) про обв’язок як основі моральний і про моральний закон.

Багато ідей мислителів минулих епох мають пряме відношення до проблеми міжособистісного спілкування людей, в тому числі і ділового спілкування. Так, одне з фундаментальних положень теорії міжособистісного спілкування вказує, що різного роду психічні стани людей в багатьох випадках оприділяється змістом їх моральної свідомості і як би заключають його в собі. Тому вивчення дисципліни психології і етики ділового спілкування передбачає обдумання з позиції сьогодення тієї теоретичної спадщини із області психології і етики, котрі можуть сприяти більш глибокому розумінню проблем, які до них відносять і їх детальному аналізу.

Продуктивній розробці даного курсу може сприяти перш за все врахувати декілька ідей і теорій з області соціальної психології, висловлених і обгрунтованих мислителями минулих століть, а також наукове обґрунтування змісту основних течій сучасної загальної і соціальної психології.

Представляють безсумнівний інтерес деякі ідеї і теорії, які обгуртували представники так званого психологічного напрямку в соціології.

Один із засновників цього напрямку французький мислитель Габріель Тард (1843-1904) називав соціологію як науку про функціонування суспільства “простою соціальною психологією”.

Майже всі його соціологічні праці в тому числі “Закони наслідування”, “Соціальна логіка”, “Соціальні закони”, “Етюди по соціальній психології”, “суспільна думка і натовп” та ін., були присвячені проблемам соціальної психології.

Г.Тард виходив з того, що в основі соціальної діяльності лежить психологічний настрій окремих людей і соціальних груп. В процесі їх взаємодії одна людина чи соціальна група наслідує інших. В цьому Тард вбачає “первинний елемент соціальності”, основний спосіб існування і розвитку особистості, соціальних груп і суспільства. Наслідування виступає як основна функція людської психіки.

Таро розглядає наслідування як засвоєння і повторення людьми того нового, що з’являється в тій чи іншій сфері суспільного життя. Цим новим можуть бути малі і великі винаходи і відкриття, вдосконалення побуту людей, їх виробничу, пізнавальну та іншу діяльність.

Тард пише про наслідування свідоме і несвідоме. Останнє проявляється, наприклад, в “навіюванні наслідування” і в “інстинктивному наслідуванні соціальної людини”. Він постійно наголошує, що “наслідування – це соціальне явище”. Навряд чи треба відкидати ці розуми Г.Тарда. Скоріше треба визнати наявність елементів наслідування як невід’ємного факту психологічної сторони спілкування і взаємодії людей.

Праці Тарда дають багатий матеріал для глибокого осмислення ролі даного феномену саме в міжоособистісному спілкуванні.

Настільки ж важливим для розуміння психологічної сторони мі особистісного спілкування представляють роботи американських представників психологічного напрямку в соціології Л.Уорда та Ф.Г. Гіддінгса.

Лестер Уорд (1841-1913) в своїх працях короткий огляд позитивної філософії ”Огюста Конта”, “динамічна соціологія. “Психологічні фактори цивілізації”, Нариси соціології” намагався розкрити психологічні причини діяльності і поведінки людей. Він виходив з того, що “соціальні сили – суть психологічно міститься розумовій природі індивідуальних членів суспільства”. На його думку, первинною причиною діяльності будь-якого суб’єкту виступають його бажання. Він характеризував бажання людей як “все проникаючий і оживляючий весь світ принцип... пульс природи, головна причина будь-якої діяльності”.

Обґрунтовуючи “філософію бажань”. Уорд виділяє першими бажанням пов’язані з задоволенням потреб людини в їжі, теплі, продовженні роду і т.п. На їх основі формуються складніші бажання людей, в тому числі бажання творчої діяльності, громадянської незалежності, а також моральні. Естетичні і релігійні. Бажання людей породжують їх волю, яку Уорд називаю “динамічним двигуном суспільства”. Бажання і воля виступають на Уорду, як основні природні і соціальні сили, які забезпечують розвиток суспільства і так само як основні психологічні фактори цивілізації.

Як пише Уорд, бажання і воля людей не завжди усвідомлюються ними. Нерідко вони проявляються стихійно, несподівано як сліпо діючі ірраціональні сили.

Представляється, що розпочатий Уордом аналіз таких психологічних феноменів, як бажання і воля людей, тісно пов’язані з їхніми потребами та інтересами і виступаючих в якості важливих спонукальних сил їх діяльності і соціального спілкування не втратив свого значення і в теперішній час. Залишається додати, що Уорд намагався вирішити і такі проблеми психології діяльності і поведінки людей, як “соціальна свідомість” і “соціальна воля”, “підсвідоме сприйняття” і підсвідомий розум”, “економія природи і економія духу” і т.д. Все це має значення для аналізу психологічних елементів діяльності і спілкування людей.

Другий американський соціолог Франклін Генрі Гіддінгс (1855-1931) також обгрутував вирішальне значення психологічних факторів в взаємодії людей і в розвитку суспільства. Цим питанням присвячені його праці “заснування соціології” , “Елементи упорядкування суспільства” та ін. Одну з цих працю він починає з твердження. Що “все істинно суспільне явище – психологічні за своєю природою”. Він характеризує суспільство як здруження, як певну асоціацію людей, яких скріплюють психологічні зв’язки, свідомість роду.

“Розумові і моральні елементи суспільства, поєднуючись в різноманітних сполученнях, утворюють так назване спільне почуття, спільні бажання, моральне почуття, суспільну думку і спільну волю. суспільства”. Все це Гіддіагс називає “соціальним розумом”, сформованим в результатів взаємодії “індивідуальних розумів”. Це на думку Гіддінгса, “продукт того, що Гард називає соціальною логікою, пов’язуючу продуктом індивідуальної логіки і більш складніші цілі”.

Представляють теоретичний і практичний інтерес вирішені Гіддінгсон проблеми взаємодії особистого і сформованого в рамках асоціації групової свідомості, в тому числі, вплив групової свідомості – колективних емоцій, волі і т.д. – та свідомість особистості. Все це, - пише Гіддінгс, - відбувається на свідомому і несвідомому рівнях. В зв’язку з цим він вказував на “інстинкт асоціації”.

Звертає на себе увагу і його аналіз “психічних відносин” людей, заснованих на їх взаєморозумінні, симпатії, інтересах, бажання і волі.

Проблематика робіт Гіддінгса актуальна і в сьогоденні. Багато з висловлених ним положень можуть сприяти обґрунтуванню теперішніх проблем психології соціального спілкування і взаємодії людей.

Психічні фактори діяльності і спілкування людей по-своєму аналізував італійський вчений Вільфредо Парето (1848-1923). Соціальні вчинки людей він поділяв на логічні і нелогічні. Перші в тій чи іншій мірі усвідомлені і логічно обґрунтовані людьми, другі – неусвідомлені, підсвідомі, спонтанні. На думку Парето, неусвідомлені вчинки більш природні і органічно притаманні людям. Всі їхні вчинки обумовлені психічним станом, який в великій мірі визначає характер їх спілкування між собою. В психічних імпульсах нахилах людей Парето бачить “джерело соціального життя”.

Так як і Тард та Уорд, він віршував проблему законів розвитку суспільства, у закорінених в психологічнім змісті вчинків людей “Людські вчинки – стверджував Парето, - мають закономірний характер і тому ми можемо “робити їх предметом наукового дослідження”. Закономірний характер діяльності людей визначають характер розвитку всіх сфер суспільного життя. Виходячи з цього, Парето робить висновок, що “часта економія повинна знайти закону явищ, які могли б бути засновані до суспільства, де панує приватна власність, так і до суспільства з колективною власністю... Вона повинна дати нам можливість перебачити економічні результати при будь-якій формі суспільного устрою”.

Представники психологічного напрямку в соціології обґрунтували багато фундаментальних положень, які торкаються психічної сторони діяльності людей, їх між особистісних відносин і розвитку суспільства. Своєрідний внесок в вирішення даних проблем зробили також німецькі мислителі Г.Штейн паль, М.Лацарис і Вунт. Вони поправу рахуються основопожниками такого напрямку в соціальній психології як психологія народів.

Хейман Штейн таль (1823-2899) і Морід Лацарус (1824-1903) опублікували ряд своїх праць заснованім ними журналі “Психологія народів і мовознавства”. В цих працях, в основному в статтях, “Вступні роздуми про психологію народів”, Думки про народну психологію”, “Вони вказували на існування духу народу”, як деякого духовного цілого. “В єдності” Думки про народну психологію” переведеній на російську мову П.А. Гільтебранотом, вони пишуть, що в кожного народу є “свій індивідуальний склад думок і почуттів, своє духовне обличчя, назване “надійністю”.

В зв’язку з цим “задача народної психології” полягає в тому, щоб пізнати дух народу, як пізнала особистісна психологія дух особистості, а також “відкрити закони людського духу”. Будь-яка людина, на їхню думку, відчуває вплив суспільства, в якому вона живе і в зв’язку з цим впливом “досвіду минулих століть і тисячоліть” і “повністю залежить від них в своїх думках, почуттях і волі”. При цьому важливо зрозуміти “як з’єднуються прості первинні сили людської свідомості з складними силами і образами народного духу”. Вони звертали увагу на те, що “нарівні з мовою, міфами і релігією елементи народного духу містяться також в культі, народній творчості, письмі і мистецтві”.

Особливо відзначали, що “дух народу живе тільки в індивідуумах і не має нічого спільного з духом індивідууму буття”.

Проявившись в духовнім світі окремих індивідів, дух народу визначаючись образом формує їх емоційний настрій, образ думок і волю, такий висновок випливає з концепції психології народів Штейнтолна і Лацарусома.

Сама проблема впливу історично сформованої духовності народу на духовний світ складаючи його людей, як і в цілому проблема взаємодії духовного життя особистості і суспільства, досить актуальна і в наш час. Тому, що люба людина в своїй діяльності і спілкуванні з іншими людьми виступає як носій духовності свого народу, вираженій своєму емоційному і інтелектуальному настрої його психічний склад і національна самосвідомість. Необхідність глибокого обґрунтування даної проблеми виявляє актуальність робіт цих вчених.

Своє обґрунтування психології народів запропонував Вільгельм Вундт (1832-1920). Він критично підійшов до концепції Лацаруса і Штейнтоля, які, на його думку, протиставили психологію народів як надіндивідальну духовну субстанцію індивідуальної психології. По Вундту “душа народу завжди складається з одиничних душ” і представляє собою сукупний зміст душевних переживань” людей приналежних до того чи іншого народу і зв’язаних між собою постійною “взаємодією і взаємозв’язком”.

До основних проблем психології народів Вундт відносить дослідження їх мови, міфів і звичаїв. Він пише, що ці три сфери духовного життя відрізняються загально значними характ5ером, виражених в них духовних процесів і більш глибоко представляють “Спільний дух” і психічний склад тих чи інших народів. Вундт вважає, що “мова, міфи і звичаї представляють собою не які-небудь фрагменти творчого народного духу, а саме дух народу”. При цьому він вказував, що спільний народний дух проявляється перш за все в національній самосвідомості, тому що нація являється важливим з тих концентричних кругів, в якому може розвиватися спільне духовне життя”.

В.Вузд постійно звертав увагу на взаємодію “народного духу” і свідомість окремих людей.

Він всіляко підкреслював, що ті чи інші особистості, виражаючи народну, в тому числі національну самосвідомість, самі в різнім степені впливають на неї, проявляючи свою творчість в різноманітних сферах суспільного життя.

Погляди Вундта на сутність і проявлення “народного духу” і його роль в житті суспільства викладені в його багато численних працях, підсумком яких була його десятитомна “Психологія народів”, яка допомагає, розуміння багатьох сьогоднішніх проблем, в тому числі торкаючи і суті і ролі національної самосвідомості в діяльності людей, їх поведінки і спілкування між собою.

Не менше значення мають сьогодні і його погляди на сутність і значення моралі в вирішенні проблем взаємовідносин особистості і суспільства і між особистісних відносин.

Вирішення моральних проблем Вунт органічно пов’язує з вирішенням проблем особистісної і загальної психології, в тому числі психології народів. Він розглядає етику як науку про норми поведінки людей.

При цьому він виходить з того, що поява тієї чи іншої соціальної норми, в тому числі моральної, передує психологічне сприйняття того чи іншого соціального факту, його оцінка з точки зору користі для людини для життя суспільства.

Оскільки даний процес соціально обумовлений, настільки він, на думку Вундта, виступає як соціально-психологічний, породжуючи спільні переживання, сприйняття і уявлення взаємодіючих між собою людей. Їх соціально-психологічні відносини до тих чи інших явищ суспільного життя можуть констатуватися в вигляді певних соціальних норм, в тому числі моральних.

В основі оцінки соціальних фактів лежить, по Вундту, людська воля. Якій виділяють важливе місце в його етичній концепції. Він виходив з того, що напрямок волі людей визначається суб’єктивними і об’єктивними обставинами їх життя. Під суб’єктивними обставинами він розумів внутрішній світ людей, їх переживання і уявлення про ті чи інші явища, а під суб’єктивними – ті обставини, які “виходять із явищ, даних в суспільстві і історії”.

В своїй праці “Принципи моральності” Вуздт характеризує моральну волю як “субстанцій ну силу”, зберігаючи себе як деяку цілісність, і проявляючи як бажання. Направленість свідомості на досягнення бажаного результату. Воля виступає як інтегруюча властивість свідомості і виражає її діючу суть. Вона індивідуальна, хоча може “належати спільній волі”, оскільки існує спільна моральність волі багатьох людей.

В цій суті спільна воля володіє реальністю не в меншій степені. Чим воля окремих людей. По Вундту, моральна воля людей має бути направлена на “суспільне благополуччя і прогрес”.

Слід належно оцінити праці цього мислителя які сприяють глибокому розумінню багатьох сучасних проблем, які торкаються психічного складу великих соціальних груп і національних спільнот, взаємодії суспільної і індивідуальної свідомості, психології і етики міжособиснісного спілкування.

Цьому в деякій степені сприяють і роботи теоретиків, досліджуючи так названу психологію мас. Цієї проблеми торкався Г.Гард в низці своїх праць в тому числі і названих вище. Них він дав характеристику психологічних механізмів, наслідування в масовій свідомості, які відбувалися на свідомім і підсвідомім рівнях.

Вагомий внесок в аналіз “психології мас” внесли французький соціолог Т.Леон і італійський юрист С.Сігеле.

Виклавши свої погляди в книжці “Злочинний натовп”, С.Сігеле (1868-1913) звернув увагу на необхідність розробки “колективної психології як психології різноманітних мас людей. При цьому він пояснив, що колективна психологія повинна займатися перш за все “такими сукупностями індивідів, як наприклад, суд присяжних, збори, зїздим, театри та інше які не підкоряються ні законам індивідуальної психології, ні соціологічним законам. Колективна психологія, за “сігеле, це також психологія натовпу, дума” якої формується шляхом наслідування людьми одні одних. Сігеле вказував на роль заражування в формуванні колективної психології, в тому числі психології натовпу, про ролі в цьому чутливості і навіювання. Він говорив про “неспорій психологічний закон”, по якому “інтенсивність духовного руху зростає прямо пропорційно до кількості людей, розділюючи даний рух в один і той же час і одному і тому ж місці”. В цьому заключається “причина невідповідності” до якої доходять ентузіазму чи осудження в різного роду збори людей.

Докладне обґрунтування психології і мас міститися в ряді праць Густава Леона (1841-1931). В своїй грнутовній праці “Психологія народів і мас” він характеризує свідомість “мас” її багато чисельні психологічні властивості. Він пише, що “ера мас” настає в “перехідні періоди розвитку суспільства. Лейбон намагається обґрунтувати причини появи нових психологічних і моральних якостей людини в натовпі, розкриває характер думок і уявлень натовпу. На його думку ідеї натовпу можна розділити на два розряди: швидкоприхящі ідеї, зароджені під впливом хвилини та інші ідеї, яким оточення, спадковість і суспільна думка дають більшу стійкість.

Дослідження психології мас дають багато для розуміння психології міжособистісного спілкування в відповідних обставинах. Живучи в суспільстві людина стикається з діяльність цих масових зборів, відчуває на собі їх вплив, робиться їхнім учасником.

Розумінню людини як суб’єкта між особистісного спілкування сприяє теорія інстинктів соціальної поведінки, обґрунтована в роботах англ. психолога Уїльяма Мак-Даугалла (1871-1938). Він виходив з того, що “психологія свідомості” вона повинна бути “позитивною наукою про людську душу в усіх її формах і способах проявлення.

Первинною причиною і спонукальною силою соціальної поведінки людей він вважав їх вроджені інстинкти. Мак-Дауголл визнавав інстинкт як “спадкові чи вроджені психо-фізіологічні нахили, які наділяють тих, хто ними володіють, здатністю сприймати відомі об’єкти, звертати на них увагу.

Стверджується, що “інстинкти є першими двигунами людської діяльності”, і що “інстинктивні імпульси випереджають мету усякої діяльності. Докладно характеризується взаємо зв’язок деяких, основних інстинктів” і “первинних емоцій людини” в тому числі: інстинкту втечі від небезпеки і емоцій страху, інстинкту цікавості і емоції подиву, інстинкту самоприниження і емоції покірності, батьківського інстинкту і емоцій ніжності і т.д. Цілі розділи присвячені аналізу окремих інстинктів, таких як інстинкт розмноження і батьківський інстинкт, інстинкт войовничості і т.д.

Докладний аналіз ролі інстинктів в соціальній поведінці людей зроблений Мак-Даугаллом, сприяє тому, що на це звернули увагу інші психологи. Багато з них почали вивчати ірраціональні прояви психіки людини, перш за все інстинкти, їх існування і роль в діяльності людей, їх поведінки і між особистісного спілкування.

2.Основні напрямки сучасної психології Заходу і проблеми психології міжоосбистісного спілкування.

Проведені в країнах Заходу дослідження в області психології і етики ділового спілкування сприяють на ті чи інші положення існуючих там напрямків загальної і соціальної психології при вирішенні перш заве теоретичних і методологічних проблем. Для цього використовується основопокладені положення таких напрямків, як біосвіоризм, гемтальт-психологія, теорія поля, психоаналіз, інтеракціонізм.

Розглянемо коротко ці напрямки з цікавої для нас точки зору.

Біхевіоризм (від лат. behorrior –поведінка) чи психологія поведінки, з’явився в США на початку минулого століття. Його експериментальною передумовою стали дослідження поведінки тварин проведені Едуардом Тордацком (1874-1949). Багато висновків цих дослідів були враховані при поясненні поведінки людей. В другій своїй праці “Принципи навчання проводить думку про те, що педагогіка повинна опиратися на психологію і перш за все психологію поведінки. Він обґрунтовує погляд на людську психіку і поведінку, як на “систему р-й організму на зовнішні подразнення послані суспільством і внутрішні подразники, утворені в самому організмі”. На його думку “вся поведінка людини складається з безумовних реакцій, даних в спадковому досвіді помножені на нові умовні зв’язки, які дані в особистому досвіді.

В 1913 р. Джон Уотсон (1878-1958) в своїй статті “Психологія як її бачить біхевіорист” сформулював основні принципи поведінкової психології, які пізніше получили детальне обґрунтування в книжці “Психологія як наука про поведінку”.

Біхевіоризм Д.Уотсон пропонує досліджувати психологічні явища об’єктивно. Замість аналізу суб’єктивних відчуттів, сприйняття, образів і т.д. слід вивчати поведінку ін. людей, тобто як людина реагує на ті чи ін. Впливи зовнішнього середовища, які Уотсон називає стимулами. Звідси схема аналізу (S-R) (стимул – реакція). Він підкреслює, що “психологія, як наука про поведінку займається передбаченням і управління діями людей, а не аналізом їх свідомості”.

Представники так названого не біхевіоризму Едуард Чейс Толмен (1886-1959) і Кларк Леонард Халл (1884-1952) намагалися з позицій методології біхевіоризму пояснити психологічну діяльність людини. Вони виступали з концепцією “медіаторів” – внутрішніх процесів утворених між стимулом і реакцією с.43.

При цьому вони виходили з того, о і для “невидимих медіаторів” мають існувати такі ж об’єктивні показники, якими користуються при вивченні доступних зовнішньому спостереженню стимулів і реакцій.

Проте, як відмічає М.Г.Яро шевський їх концепція виявилась малопереконливою іменно в науковому відношенні і в значній мірі втратила свій вплив.

Якщо біхевіористи обмежувалися вивченням реакції організму на зовнішні а подразники, а представники шитальдпсихології, перші за все німецькі психологи Макс Вертиймер (1889-1943) і Вольфганг Кеяер (1887-1967) головну увагу звертають на внутрішню психічну діяльність людини.

Німецьке слово Cestatt означає форму, організацію, вид, образ. В психології поняття “гештальт” застосовують в значенні “організаційного цілого”. Характерими ідеями гештальдпсихології є: ідея образу як цілісного утворення: ідея ізоморорізму, вказує на структурну схожість психічних і об’єктивних матеріальних процесів; ідея асимуляції і контрасту, використовувана при характеристиці сприйняття людини людиною.

Для розуміння міжособистісних відносин немале значення мають “зазначення В.Келера та так названий “інсайт” спонтанне “схоплення” відносин, осмислення їхнього характеру в цілому. Він пояснює цей психічний, протікаючий в багатьох випадках на рівні підсвідомості процес, як “раптове розуміння”.

На його думку цей процес виявляє органічність концепції спробою і помилок і достатньо точне сприйняття і осмислення людиною явищ зовнішнього світу і характеру його відносин із іншими людьми. Гештальтисти широко використовують метод моделювання, за допомогою якого вивчають процес утворення в свідомості людей того чи іншого цілісного образу.

Один з учнів Вертгеймера Куртом Лкевіним (1890-1947) була створена “теорія поля”, яка на його думку повинна пояснити відповідні моменти в відносинах людини і середовища, в якому здійснюються її життєдіяльність, а також в відносинах людей між собою. К.Левін вважав, що психологія має пояснити психологічні явища перш за все в категоріях “відносин”, а не ізольованих “речей”. На відміну від концепції гештальтпсихології в теорії Левіна аналізуються не тільки сприйняття і образи суб’єкта, але й його взаємовідносини з безпосереднім оточенням.

Поведінку розглядається як функцію середовища і особистості. “Індивід діє в повному середовищі. Одні його області притягують, інші відштовхують. Цю якісь об’єктів Левін назвав “валентністю”, яка може бути позитивною і негативною. При позитивній валентності всі сили направляються до цієї області, при негативній – від неї. Середовище заряджень “плюсами” і “мінусами”, направляючими “локомоції” особистості. Що стосується самої особистості, то вона представлена в концепції Левіра в виді “систем напруги”.

До заслуг К.Левіна відносять глибокі експериментальні досліди мотиваційної сторони поведінки людей. В той же час відмічають, що в його концепції мотивація розглядається ізольовано від інших сторін поведінки людини.

Суттєвий вплив на дослідження в області психології особистості, її поведінки і між особистісного спілкування зробив психоаналіз австрійського ученого Зігмунда Фрейда (1856-1939) і його послідовники.

Спираючись на наукові дані і аналіз особистого досліду лікаря – психіатра, Фрейд зробив висновок, що на поведінку людини роблять вплив не тільки його раціональні думки, але й ірраціональні прояви його психіки. Мова йде про різного роду психологічні імпульси і нахили направленні на задоволення інстинктів людини, перш за все інстинкту самозбереження і статевого інстинкту.

Фрейд стверджує, що виходящі з статевого інстинкту нахили людини під впливом моральних, релігійних та інших обмежень і заборон витісняють область неусвідомленого. Проте вони “дають про себе знати”, продовжують діяти без відома людини. Фрейд підкреслює “що витіснені потяги ніколи не перестають прагнути до повного задоволення”.

Звідси проблема “неусвідомлених спонук”, які визначеним образом діють на поведінку людей. Аналіз даних спонук і в цілому проблеми неусвідомленого відкриває багато для розуміння поведінки людей, їх між особистісних відносин.

В своїй прваці “Я і воно” Фрейд пише, що поділ психіки на свідоме і несвідоме являється основною передумовою психоаналізу”, що поняття “несвідомого” ним взято з вчення про витіснення а витіснення він розглядав як “типовий приклад неусвідомленого”. Далі він наступним образом характеризує взаємодію основних


Сторінки: 1 2 3 4