Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічні особливості взаємин батьків і дітей

План

Вступ.................................................................................................................. 2

1.Соціально-психологічні засади становлення зростаючої особистості в сі-

м`ї.

1.1 Сім`я і її роль у вихованні дитини.............................................................5

1.2 Психологічні особливості взаємин між батьками і дітьми.....................11

2.Профілактична робота та просвіта батьків..................................................20

2.1 Методики визначення сімейної ситуації(додатки)..................................28

Висновки............................................................................................................30

Список використаних джерел..........................................................................31

ВСТУП Сім`я – клітинка соціального організму, яка живе з ним у єдиному ритмі, відображає, мов краплина води, і великі ідеї, і велику загальну мету.

Сама дійсність є нашим добрим співучасником у вихованні дитини. Але батьки повинні вміти максимально використовувати її співучасть і докладати додаткових зусиль до того, щоб сформувати в дитини прагнення бути колективістом, патріотом, громадянином своєї Батьківщини.

Нам зрозуміло, що духовне обличчя нашого молодого сучасника значною мірою обумовлене безліччю різних явищ нашого сьогоднішнього буття. І мабуть, найбільша складність полягає в тому, що зв`язок аж ніяк не прямолінійний. Як це не парадоксально, не тільки недоліки або прикрі помилки, а й позитивні зрушення в економічному й соціальному житті викликають, якщо вчасної не враховувати, неабиякі складності й труднощі в дуже делікатній справі виховання.

Вихователь, чи учитель, чи то хтось з батьків, повинен знати і враховувати нові соціальні й економічні явища, що можуть впливати на формування особистості дитини.

Сфера морального впливу родини на дитину практично така ж широка, як і діапазон суспільного виховання. Проте в неї є обов`язки, які притаманні їй значно більше, ніж, скажімо, школі. До них перш за все належать виховання почуттів, емоційна культура дитини.

Величезна роль родини в духовному становленні людини зрозуміла. Зви-чайно,дитина - завжди одночасно або послідовно член кількох колективів, які

впливають на неї: класного, шкільного, вона учасник гуртка чи спортивної секції, входить до компанії ровесників, вона житель міста. У дитинстві і юності хлопці й дівчата можуть змінювати чимало з цих великих чи малих товариств. Незмінним залишається лише один колектив – родина. Перша причина особливої ролі родини у вихованні - стійкість, сталість, довгочасність її впливу. Друга - її різнобічність. Родина - справжній університет людських стосунків. І навчання це особливо міцне й дійове ще й тому, що не тільки і не стільки проходить через холодний аналіз розуму, а сприймається чуйним і вразливим дитячим серцем, якому властиво на відміну від розумової пам`яті нічого не забувати, приносити інколи через усе життя спогади про перші радощі, горе, несправедливості й образи.

Не менш важливе й інше. Світ родинних, емоційно-моральних вражень набуває чарівної здатності сприймати чи не сприймати, забарвлювати у свої особисті кольори все багатство і різноманітність інших впливів, які йдуть від школи, кіно, радіо, газет, від друзів.

Просто сучасну родину, її проблеми - великі й малі - піде мова у цій частині книжки. Про духовні цінності й моральний клімат. Про методи сімейного виховання й ті, на перший погляд незначні деталі повсякденного спілкування, в яких народжується взаєморозуміння, йде важкий і радісний процес виховання Людини.

Підвищення життєвого рівня родини - одне з найбільш значних і радісних явищ нашого життя. Нема потреби наводити цифри, які характеризують зростання матеріального добробуту. Вони добре відомі. Ми звикли до них і часто перестаємо помічати за сухими статистичними даними значно переконливішу динаміку людських доль.

Аскетизм наш і пізніше воєнних та повоєнних поколінь був вимушений. Ми не підносимо його до рангу достоїнства. Ми радіємо, що наші діти стали жити незрівнянно краще. Разом з тим не можна не помітити, як у деяких родинах, особливо в тих, де внаслідок недостатньої освіти вад виховання чи особливостей середовища інтелектуальна й моральна основа не досить висока, зростання життєвого рівня породжує побічні явища: загострений, дріб`язковий практицизм , зведений до самоцілі, культ речей і породжений ним особистий і соціальний егоїзм.

Нас уберігає від цього велич мети суспільства, що неминуче трансформується і в особисті перспективи кожного з його дорослих і зовсім ще юних громадян.

Проте не рахуватися з окремими рецидивами побутового меркантилізму й соціального егоїзму в декого з молодих людей не можна.

Не можна тому, що старі звички, звичаї, прагнення здатні пережити ті виробничі відносини, на основі яких вони тільки й могли з`явитися, і деякий час, через традиції, певну інертність людської психіки, спроможні жити самостійним життям, тоді як умови, за яких вони виникли, відійшли в минуле.

Прояви побутового меркантилізму серед деякої частини нашої молоді мають суб`активні й з першого погляду невинні причини. Ми маємо на увазі насамперед батьківську любов.

Ставлення батьків до дітей визначається двома головними мотивами - батьківською любов`ю і соціальним обов`язком. У нашому суспільстві вони не суперечать одне одному, бо любити дитину - означає бажати їй щастя, а в наших уявленнях бути щасливим рівнозначно бути максимально корисним суспільству.

Проте ці два мотиви можуть перебувати в різних відношеннях. Трапляється, що батьківська любов перетворюється в невтримне догоджання примхам дітей, потурання їхнім вередуванням та егоїстичним замашкам. І найчастіше це буває тоді, коли дитинство батьків було важким і безрадісним. Повторюючи своє життя в дітях, вони ніби намагаються з лишком доповнити його щастям, яке пройшло повз них, радощами, які не випали на їхню долю.

Батьківська любов - святе почуття. Найчастіше люблячих батьків вона приводить до гірких парадоксів, до інертності, викликаної надмірною опікою, пасивності, втрати ініціативи, байдикування. А інколи до юнацького протесту, бунту проти міщанського укладу батьків, які нічого не шкодують для них, ідуть на все, проти звички поводитись так само, схилятись перед культом речей, одягу, грошей, власної дачі, автомашини й усякого іншого рухомого і нерухомого майна.

Саме культом. Адже для людини з достатньо розвинутою суспільною свідомістю все це приємні, необхідні, корисні предмети, зручності, що допомагають їй виконувати головну справу свого життя, те, в чому вона бачить покликання, - служити суспільству. Для громадянина із слаборозвиненою суспільною свідомістю все це набуває іншого особистого змісту, стає метою існування, заради якої можна вдатись до обману, підлості та порушення закону.

 

1.1Сім`я і її роль у вихованні дитини.

Сім`я, як і будь-яка інша група, набуває усіх характеристик, властивих малим групам. Проте є певні особливості, які вирізняють її з-поміж інших, а саме її поліфункціональність або комплексність функцій (серед яких є репродук-тивна і виховна) як вияв активності, життєдіяльності сім`ї. У сім`ї людина переживає усю палітру почуттів у повну силу: самодостатності, єдності та цілісності, можливість сприймати і творити власний світ з любов`ю, що є поштовхом, імпульсом для прояву закладеного в людині. Почуття любові може проявлятися різнопланово, проте лише у стосунках чоловіка і жінки воно дає можливість повного пізнання світу і повної реалізації. Народження і виховання дітей дарує подружжю впевненість у тому, що все набуте-осо-бистісний, духовний та соціальний досвід – буде кому передати. Принципи любові, відтворення та наступності складають сутність буття людини і реа-лізуються через особистісно-значущу взаємодію членів сім`ї, батьків між собою та з дітьми. Особливої актуальності ця взаємодія набуває у процесі входження дитини у соціальний контекст, становлення її як соціальної істо-ти. Розвиток і становлення особистості у батьківській сім`ї відбувається у трьох взаємопроникаючих площинах: соціальній(склад та структура сім`ї, про-фесійний та соціальний статус батьків, рівень їх освіти, матеріальне забезп- ечення сім`ї), власне психологічній ( індивідуальні та психофізіологічні особ-ливості всіх членів сім`ї, їх психологічні потреби і проблеми) та соціально-психологічній(стосунки між поколіннями та всередині них). Зважаючи на особливості становлення зростаючої особистості у сім`ї та труднощі, які можуть при цьому виникнути. Проблема виховання особистості не є новою, проте актуальність не тільки не зменшується, а навпаки зростає. Про це сві-дчить чисельність наукових сучасних праць, послань з минулого, в яких їх автори намагаються вирішувати різноманітні питання, пов`язані із сімейним вихованням. У період Античності вчені намагалися обгрунтувати роль у виборі моральних критеріїв поведінки. Піфагор – визначний математик, філо-соф, психолог- навчав: не гонись за щастям, воно завжди знаходиться у тобі самому; намагайся перш за все бути мудрим, а вченим- коли будещ мати ві-льний час; не привчайся жити у розкоші; всі люди знають, чого вони хочу-ть, але мало хто знає, що йому потрібно. Демокрит (біля 460-370рр. до н.е.) стверджував, що моральні принципи не даються від народження, а є резуль-татом виховання. Виховання повинно дати людині три дарунки: добре мис-лити, добре говорити і добре робити. Діти, що виросли в неуцтві, продовжує Демокрит, схожі до танцюючих між мечами, поставленими вверх лезами. Во-ни гинуть, якщо при стрибку не потрапляють у те єдине місце, де варто по-ставити ноги. І неосвідчені люди, ухиляючись від вірного прикладу, звичайно гинуть. Сам Демокрит вважав виховання настільки важкою спра-вою, що свідомо відмовився від шлюбу і не мав дітей. Великих зусиль слід докласти батькам, вважав мислитель, щоб виховання дало добрі плоди, у ви-падку невдачі – горе батьків незрівнянне ні з яким іншим. Не втрачає ак-туальності концепція виховання та навчання Сократа(469-399рр. до н.е.), який ціною власного життя і на прикладі власного життя заповів своїм учням і нащадкам зразок моральної чистоти. Абсолютне знання, вважав учений, хоча й існує об`єктивно, неможливо передати людині в готовому вигляді, так са-мо як і ставлення до нього, до етичних норм і понять. Ці почуття можна лише розвивати із зародків, що є в душі у кожного. На думку Сократа, іс-тина існує в душі кожного з народження, хоч розум і не усвідомлює цього. При цьому розвивати необхідне знання повинна сама людина, а вчитель тіль-ки допомагає у цьому процесі. Сократ одним з перших підняв питання про необхідність розробки методу, який би допоміг актуалізувати ті знання, які вже закладені в душі людини. Він вважав, що такий метод заснований на діалозі вчителя й учня, при якому вчитель спрямовує мисленнєвий процес уч-ня, допомагає йому усвідомити необхідне рішення конкретної проблеми, під-водить до самостійного відкриття істини, до потрібних висновків. Це була перша спроба розробки технології проблемного навчання, оскільки перед уч-нем ставили конкретну проблему у аигляді запитання- твердження(або запере-чити його), наводячи правильну відповідь системою запитань. Велику увагу приділяв вивченню індивідуальних здібностей дітей Платон(428-348рр до. н.е) Ці знання важливі не лише для розвитку їх моральності, але й для аналізу професійної ідентифікації, так само, як і формування понятійного мислення і свідомої регуляції поведінки, є одним із клюових у теорії колективного ви-вання Платона (праця „Про державу”). Платон стверджував про необхід-ність профвідбору і тестування дітей. Вже у рвнньому віці можна визначити не лише інтелектуальний рівень, але й здібності дитини і здійснювати вихо-вання згідно її признвчення. Для цього потрібно вивчати особливості душі кожної дитини, виявляючи якості мудреця, воїна чи ремісника. Окрім спос-тереження за поведінкою та схильностями дитини у процесі навчання, Платон вважав за необхідне брати до уваги уподобання та самозвіти самих дітей, які повинні усвідомлювати свої здібності і нахили. Але привчати до усвідомлення себе і формувати цю адекватну самооцінку важливо змалку, ро-зповідаючи дітям зміст тих чи інших видів діяльності. Платон досить жорс-тко обмежував роль мистецтва. Вважав, що воно приносить не лише добро, але й шкоду, оскільки впливає на емоційну сферу людини і цим послаблює вольову регуляцію поведінки. Більше цього, він пропонував здійснити відбір казок, міфів, легенд, які розповідаються дітям вихователями, щоб невдалими прикладами не зіпсувати їх. Про необхідність виховання і співвідношення педагогічних методів з рівнем психічного розвитку дитини говорив Аристо-тель(384-322рр. до н.е.). Підкреслював, що знання як таке не робить людину моральною. Моральна поведінка формується у реальних вчинках. Тому так важливо з дитинства спрямовувати поведінку дитини, формувати не лише її дії, але й ставлення до них. Не менш важливим є індивідуальний підхід до дитини, врахування комплексу її індивідуальних особливостей. Підкреслював також, що жодну рису неможливо змінити з допомогою звички,”як камінь, що від природи рухається вниз, навряд чи зможе звикнути рухатися дого-ри.”

Практика роботи сімейних консультантів дає можливість виок-ремити низку соціально-психологічних чинників становлення особистості у сім`ї. До них відносять композицію сім`ї, тобто сукупність характеристик членів сім`ї, важливих з погляду її аналізу як цілого (чисельність, віковий і статевий склад, націонално-культурна приналежність та соціальний статус її членів). Наступний чинник пов`язаний із „невидимою сіткою вимог та фу-кцій, що визначають особливості взаємодії у сім`ї- структурою сім`ї (С. Міну-хін, 1998). Значущість структури сім`ї у розвитку й становленні дитини важ-ко переоцінити: по-перше, як зауважив І. Кон, тільки безпосередня батьківсь-ка турбота і любов можуть забезпечити емоційне тепло, якого так потребує дитина, особливо у перщі роки життя, по- друге, сім`я є тією первинною групою, в якій здійснюється інтимно- емоційне спілкування не тільки бать-ків і дітей різного віку між собою. У сім`ї діти поступово залучаються до світу дорослих, по- третє, почуття батьків і турбота про дітей - природні людські почуття, які збагачують індивіда як особистість. У структурі сім`ї слід розрізняти систему сімейних ролей, яка виступає наступним чинником соціального й психічного розвитку. За своєї зовнішньої схожості ( життя у сім`ї), спектр ролей дитини є надзвичайно різноманітним і по- різному впли-ває на її соціалізацію. Напр., дитина є внуком бабусі й дідуся, яких відвідує у селі, сином своєї матері і пасинком вітчима, молодшим братом сестри і старшим стосовно брата. Таким чином, соціалізація у сім`ї об`єктивно буває різною. Ця відмінність зумовлюється також особливостями сприйняття дити-ною своєї позиції у сім`ї: роль старшої, середущої чи молодшої дитини (А. Адлер, Р. Річарсон, У. Тоумен, А. Фромм, М.Швейцар), намаганням знайти свою неповторну ідентичність, нішу у сім`ї (Г. Крайг), різницею у віці дітей, досвідом єдиної дитини у сім`ї та ін. Ще одним чинником виступає стиль виховання у сім`ї, тобто переважаючий стиль основного вихователя – соціалі-затора ( напр. , матері) і допоміжних соціалізаторів (бабусі, батька тощо). Зас-воєння соціального досвіду зумовлюється також особистісним, моральним і творчим потенціалом сім`ї, тобто усією сукупністю позитивних людських якостей дорослих членів сім`ї – моральних, вольових (наявність – відсутність лідерських якостей, мужності, здатності постояти за себе і за дітей), емо-ційних ( теплота- холодність у відносинах між людьми), інтелектуальних ( ріве-нь розвитку інтелекту старших), культурних ( освіта, особливості культури, етнічні особливості), пізнавальних і творчих особливостей.

Стилі спіл-кування у сім`ї традиційно вважається одним із основних чинників станов-лення особистості ( Л. Орбан-Лембрик, Н. Пов`якель, В. Семиченко). Мається на увазі особистісно- інтимна значущість спілкування, відкритість сімейної комунікації найближчому соціальному середовищу, домінування власне сімей-них інтересів, неформальність відносин між членами сім`ї, особливе вираже-ння таких механізмів, як емпатія, ідентифікація, рефлексія, особлива значущі-сть стосунків з батьками і батьків між собою. Висвітлюючи соціально-психо-логічну специфіку розвитку й становлення особистості, слід зазначити також і про спосіб життя сім`ї(альтруїстичний, споживацький тощо). Це поняття ви-значає всю систему цінностей, установок, потреб і мотивів сім`ї, зорієнтована на реальні можливості її життєзабезпечення. Не менш важливою детермінан-тою є не те, на якій стадії подружнього життя народилася дитина ( І.. Добря-ков, Е.Ейдеміллер, І. Нікольська, 2003). Динаміка відносин подружжя вказує не лише на специфіку сімейної взаємодії, а й на якість виховного процесу, тип ставлення батьків до дитини. З погляду перинатальної сімейної психоте-рапії доцільніше виділяти стадії життєвого циклу сім`ї, виходячи з того, яким чином подружжя вирішує конфліктні ситуації. Керуючись цим, можна виділити шість стадій розвитку подружньої підсистеми: стадія дошлюбних відносин, стадія конфронтації, стадія компромісів, стадія зрілої подружньої підсистеми, стадія кризи середини життя(експерементування з незалежністю), стадія „ренесеансу подружніх відносин. Незапланована, випадкова вагітність у період дошлюбних відносин може служити своєрідним каталізатором всту-пу у шлюб. Досить часто укладення шлюбного договору й утворення сім`ї безпосередньо пов`язане з вагітністю й очікуванням пологів. Сама по собі дитина при цьому нерідко не представляє для молодої жінки особливої цін-ності, а є лише засобом вирішення особистих проблем. У цьому випадку спо-стерігаються труднощі формування раннього діалогу матері і немовляти.Вони значно посилюються, якщо дитина не виправдовує покла-дених на неї надій. Її виховання, як правило, здійснюється по типу гіпо-протекції, характеризується несвідомим або свідомим неприйняттям малюка матір`ю. Підкреслюється нерозвиненість батьківських почуттів, виховна невпевненість.

Друга стадія (конфронтації) наступає, коли молодята починають жити разом. Кожний з них має певні звички, погляди на обов`-язки і стеоретипи взаємин чоловіка і дружини. Будуючи сім`ю, кожен спи-рається на свій досвід, отриманий у сім`ях батьків. Тільки почавши сумісне життя, молодята із здивуванням відзначають, що обранець( обраниця) сильно відрізняються від того образу, який вони собі створили. Ступінь розбіжності очікувань і реальності визначає рівень конфліктності відносин. Вагітність і народження дитини у цій ситуації, як правило, не укріплюють, а розхитують сім`ю. Надії на те, що народження дитини допоможе поліпшити відносини, зазвичай не збуваються. К. Вітакар(2004) справедливо відзначає, що при ва-гітності мати послаблює зв`язок з батьком і все більше захоплюється значу-щим іншим, тим, що росте в її утробі. А „непри`язаний” батько знаходить собі іншу прихильність - гроші, секретарку, нову машину або власну матір. Коли дитина народжується, мати прив`язується до неї ще сильніше. Батько ще більше вимушений прилучитися до чогось на стороні, поки дитині не виповниться приблизно півтора року. І тоді мати повертається до батька, а його немає поряд. Вона починає переживати почуття самотності. У подібній ситуації ранній діалог матері з немовлям характеризується достатньою гли-биною і взаємопорозумінням, проте невирішені конфлікти з чоловіком, його компенсаторна поведінка роблять жінку тривожною, емоційно нестійкою, що позначається і на відносинах в діаді мати-дитина. Часто це виражається у необгрунтованих невротичних побоюваннях за стан здоров`я дитини, фобії її втрати. При цьому можливе формування як нестійкого типу виховання, так і потураючої гіперпроекції. Якщо дитина дуже схожа на батька, з яким мати знаходиться у стані конфлікту, ймовірний розвиток емоційного нехтування.

Третя стадія (компромісів) знаменується закінченням протистояння. Ймовірність втрати подружнього партнера змушує йти на поступки, приймати його таким, яким він є насравді, зі всіма недоліками і перевагами. Щоб поліпши-ти відносини, партнери вже не стільки намагаються змінити іншого, скільки змінюють себе. Спільними зусиллями визначаються і сприймаються сімейні ролі, права й обов`язки. У цей період подружжя починають дільше розуміти, поважати один одного. Відносини поступово стають все більш і більш конс-труктивними. Спроби свідомо чи не свідомо відтворити батьківську сім`ю нарешті відкинуті. Починається будівництво по-спрвжньому нової сім`ї, шо має свої смаки, ритуали, звичаї, традиції. Сумісна творчість захоплює,об`єднує ще більше. І її вершиною може стати спільне бажання мати дитину, а також діяльність, спрямована на досягнення цієї мети.Новонароджений у такій сім`ї бажаний, улюблений. Для батьків він представляє самостійну цілісність, а не засіб маніпуляції, що дозволяє вирішувати особисті проблеми. Стабільність відносин батьків, пронизаних взаєморозумінням, любов`ю і подякою один одному, - головний гарант безпеки немовляти.

На цій стадії умови формування раннього діалогу немовляти і матері найбільш сприятлеві. Саме тепер при народженні дитини правомірно говорити скоріше не про діаду, а про тріаду „мати-немовля-батько”, це пов`язано з тим, що у даному випадку батько не відчуває себе зайвим і зазвичай так само, як і мати, встановлює ранній діалог з дитиною. Умови сприятливі для формування гармонійного сімейного виховання.

Четверта стадія ( зрілої подружньої підсистеми) характе-ризується стабільністю і всіма особливостями, характерними для завершаль-ного етапу попередньої стадії. Недивно, що після народження малюка на попередній стадії, що приносить стільки радості, через деякий час у подружжя виникає бажання мати ще одну дитину. На стадії зрілої сім`ї народження дітей відбувається у сприятливій ситуації для формування ран-нього діалогу немовляти з батьками, гармонійного виховання.

П`ята стадія (експерементування з незалежністю) часто співпадає з періодом особистісної кризи середини життя одного або обох подружжя. До цього часу діти підро-сли, відносини між подружжям стали звичними, рутинними, втратили гостроту. Несвідомий страх того, що половина життя, що залишилася, суцільно складатиметься з виконання сімейних і службових обов`язів, примушує до пошуку змін. Людина нерідко намагається вийти за рамки свого життєвого сценарію, помінявши роботу, сім`ю, місце і навіть країну проживання. Якщо до цього часу сімейне життя протікало гармонійно і чоловік був уважний до своєї половини, то він своєчасно зрозуміє, що з улюбленою людиною не все гаразд, допоможе їй подолати кризу. Інакше виникне реальна загроза розриву. Спроба запобігти їй за допомогою вагітності й пологів, до яких іноді звертаєтья один з подружжя(частіше дружина ) або (рідше) з обопільної згоди, до успіху майже ніколи не приводять.

Ранній діалог з дітьми, що народилися у результаті такої спроби, має недоліки, що нагадують у народжених на стадії дошлюбних стосунків. Аналогічні й відхилення сімейного виховання.

Шоста стадія (ренесеансу)- завершальна стадія розвитку сімейних відносин, на якій може народитися дитина. Якщо сім`я зуміла пережити кризу, іноді відносини між подружжям стають ще блищими й довірливими. Саме у цій ситуації може виникнути бажання народження ще однієї дитини.

Так з`являються на світ діти, що мають братів і сестер, старших за них на 5-10 років. Новонароджені – улюбленці, їх поява на світ радісна для всіх, вк-лючаючи сестер і братів. Сімейна ситуація сприяє формуванню раннього діалогу, сімейне виховання таких дітей найчастіше відбувається адекватно, рідше за типом потураючої або домінуючої гіперпротекції.

Отже, підводячи підсумок зазначимо, що пропонований перелік соціально-психологічних чинників не вичерпує себе, а лише підкреслює багатогранність та актуальність окресленої проблеми. Ефективне й успішне розв`язання багатьох питань становлення особистості у сім`ї безпосередньо пов`язане із соціальною зрілістю батьків, зокрема їх психоло-педагогічною компетентністю й особистісним зростом.

 

 

1.2 Психологічні особливості взаємин між батьками і дітьми.

У кожної людини є кілька зон спілкування: на роботі,з друзями,у школі.Але найскладні-ша і радісна зона взаємодії - це сім`я.Що таке сім`я?Яку роль вона відіграє в житті кожної людини?Якою вона повинна бути, щоб принести людям щастя? Ці питання ми з вами обговоримо.

Життя саме по собі - ні добро, ні зло воно вмістилище добра й зла, зважаючи на те,на що ми самі перетворили його.У цих словах натяк на активну роль людини у творенні свого життя, на її особисту відповідальність за нього.

Як ви вважаєте,що означає вислів „щаслива сім`я”.Однією з головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку є зміна взаємин з дорослими. Психологи вважають основним новоутворенням підліткового віку, почуття дорослості. Але дліорінтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими іноді змушують підлітка,знову бачити себе відносно малим, несамостійним.Тому однією із самих важливих потреб перехідного віку стає потреба у звільненні від встановлених ними правил і порядку. Як же виявляється ця вікова тенденція у стосунках старшокласників з найбільш значущими для них дорослими – батьками та вчителями.

Найвпливовішою була і залишається сім`я.Сімейні умови, зокрема соціальний стан,

рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків,значною мірою визначають життєвий шлях дитини.Крім свідомого,цілеспрямованого виховання, яке дають дитині батьки,на неї впливає вся,внутрішньо-сімейна атмосфера.Існує кілька відносно автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.

1.Підкріплення: заохочуючи поведінку ,яку дорослі виажають правильною ,і покаранням за порушення встановлених правил,батьки укорінюють у свідомость дитини певну систему норм,дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою.

2.Розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і відгукуючись на її проблеми,батьки формують її самосвідомість і комунікативні якості.Дуже важливим є і емоційний тон, тип контролю в сім`ї, тип дисципліни.

Емоційний тон стосунків між батьками і дітьми психологи представляють у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близькі, теплі стосунки (батьківська любов), а на іншому далекі, холодні й ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у другому-суворість і покарання.За цими типами відносин стоїть не тільки розподіл влади, а й різний напрям внутрішньо-сімейної комунікації в одних випадках комунікація спрямована переважно від батьків до дитини, в інших- від дитини до батьків. Зрозуміло, що способом прийняття рішень у більшості сімей розглядаються залежно від предмета в одних питаннях підлітки мають повну самостійність, в інших (наприклад фінансові) право вирішувати залишається за батьками.

Крім того, батьки не завжди практикують один і той самий стиль,дисципліни. Не секрет,що в багатьох сім`ях „виховні різки” все ще є. І сьогодні можна зустріти батьків, які не тільки б`ють своїх дітей, а й намагаються „теоретично обгрунту-вати” необхідність фізичного покарання.

Чому ж такими популярними є авторитарні методи виховання? Як ви ставитесь до фізичного покарання? Хотілося б почути відповіді батьків і учнів на ці запитання. (Батьки та учні висловлюють свої думки .)

Домагаючись розширення своїх прав, підлітки часто ставлять до батьків завищені вимоги, зокрема й матеріальні. Саме в сім`ї закладається ставлення до грошей уявлення про їх істинну цінність. Мудро роблять ті батьки, які дозволяють дітям обговорювати сімейний бюджет, знати, скільки, що коштує, разом з дорослими вирішувати, що і кому потрібно купити.Певну суму треба виділяти дітям на особисті потреби, щоб вони вчилися раціонально використовувати гроші.Тому в мене запитання до учнів чи берети ви участь в обговоренні сімейного бюджету? Як би ви складали бюджет у своїй сім`ї? На що, більше б звернули увагу? (Відповіді учнів )

Найбільше підліткам хотілося б бачити у батьках друзів і порадників. При всьому їхньому бажанні самостійності юнаки та дівчата гостро відчувають потребу в життєвому досвіді й допомозі старших. Сім`я залишається тим місцем, де підліток почувається спокійно і впевнено. Хочу зачитати вам цитату з розмови з директором дитбудинку (дод), а ви уважно послухайте і трохи замисліться. Напередодні нашої зустрічі ми з вами провели анкетування. Я вважаю, що вам цікаво дізнатися його результати. Психолог проводить аналіз за двома анкетами. Чи замислювалися ви, у чому полягає найбільша помилка подружніх пар?

У тому, що ми у власній сім`ї можемо забувати про ввічливість і робити що заманеться. На роботі на вулиці нам вдається”грати роль”, а ось удома можна робити все що хочеш- образити, сердитися, не стежити за зовнішнім виглядом.

Живучи у батьківській сім`ї, слід пам`ятати що самє з рідними і найдорож-чими людьми треба бути ввічливими. Не завжди у сімейному житті ми вміємо втриматися від образ, не завжди буваємо справедливими.Один французький письменник сказав:” Якщо одним словом ти можеш ощасливити людину,то яким же негідником треба бути, щоб слова не сказати.”

Щоб добрими були стосунки між батьками і дітьми, потрібно знати і дотримуватись правил культури поведінки і взаємин у сім`ї. З деякими з них зараз ми ознайомимось.

Підсумок. Звичайно, не всі моменти відносин дітей і батьків ми змогли розглянути. Швидко мене час, ви закінчете школу, і можливо, дехто покине на деякий час батьківський дім. Але до б ви не були, пам`ятайте: вдома чекають на вас найрідніші люди - ваші батьки,


Сторінки: 1 2 3