Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Роль конституції П.Орлика у розвитку політичної думки

П л а н :

Вступ.

Українська державна ідея.

Конституція 1710р.

Статті.

Суспільно-політична концепція.

Ідея обмеження влади.

Важливі правові документи.

Висновок.

Вся історія українського народу є виявом його демокра-тизму. Починаючи з княжих часів і йдучи до козаччини й Запорізької Січі, а далі до усіх суспільних рухів, як і рів-но ж козацьких і народних повстань, національно-визволь-ної боротьби на всіх етапах історії, чітко виділяється прин-цип демократизму, настійна вимога утвердити, демократич-ний лад на основі свободи, рівності, справедливості.

Своє перше юридичне осмислення, оформлення і вті-лення цей ідеал знайшов у „Pecta et Constitutiones legum libertatumgue Exercitus Zaporiesis", укладених 16 квітня 1710 р. між гетьманом П. Орликом та старшиною і запо-рожцями, очолюваними кошовим Гордієнком.

Українська державна ідея, пройнята демократизмом і свободолюбністю, зазвучала у юридичному оформленні як конституція. Наступні історичні події були відчайдушними спробами українського народу осягнути заповітний ідеал, який, дійшовши до нашого часу, збуджує широкі маси до активності, до дії і боротьби, вселяючи надію, віру у своє майбуття, у свої сили, в успіх великої справи. Прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України» є важливим кроком на шляху здійснення державної ідеї.

Конституція 1710 р. містить у собі такі статті:

1) За-тверджуються права православної церкви під зверхністю царгородського патріарха.

2) Має бути ревіндикований (повернений назад. — Авт.} давній кордон козацької дер-жави на р. Случі.

3) Запорізькому Низовому Війську по-вертаються давні оселі — Терехтимирів (Трахтемирів), Кодак, Келеберда, Переволочна і землі над Ворсклою; форти, побудовані Москвою, будуть знесені.

4) Всі поточні державні справи гетьман вирішує спільно з радою генераль-ної старшини; тричі на рік (на Різдво, на Великдень і Покрову) відбувається генеральна рада, до якої належать генеральна старшина, городові полковники та по одному козакові з кожного полку; і старшина, і рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він не шанує прав.

5) Справи про кривду гетьманові та провини старшини судить не гетьман, а генеральний суд.

6) Державний скарб відділяється від гетьманського і передається в орудуван-ня генерального підскарбія; на утримання гетьмана при-значаються окремі землі.

7) Полковники вибираються віль-ними голосами, і гетьман їх затверджує; так само прово-дять вибір ситників та ін.

8) Гетьман має пильнувати, щоб на козаків і посполитих людей не накладали надзвичай-них данин і робіт; має забезпечити козацьких удів 4 сиріт.

9) Окрема комісія має провести ревізію державних зе-мель, якими користується старшина, а також повинностей підданих; має перевірити справу підсусідків і також куп-ців, які дістали звільнення від публічних тягарів; має врегулювати тягловий обов'язок, деякі ярмаркові оплати тощо.

10) Касуються оренди і стадії для компанійців та сердюків; генеральна рада має знайти інші доходи на утримання війська.

Хоч Конституція 1710 р. не ввійшла в життя, проте вона має велике значення як документ, який вперше в історії України на юридичному ґрунті фіксує постанови, які кладуться в основу державно-політичного устрою, тобто українська державна ідея знайшла своє втілення в конституції, яка стала водночас показником того, які і в якому напрямі потінні здійснюватися державні реформи в Українській державі. У Конституції 1710 р. перше місце посідала проблема взаємин між гетьманом і народом. «Гетьманська влада мала бути обмежена і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і генеральною радою; обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів». А це означає, що «авторитет гетьман-ської влади, створений важкими зусиллями гетьманів, зно-ву знизився». Не обійдено і соціальних низів — козаків і посполитих, їх забезпечено від визиску та гніту; «гетьман мав узяти їх під свою опіку». Право Запоріжжя також забезпечено. «Всі ці постанови, — зазначає І. Крип'якевич, — мали егоїстично класовий чи груповий характер: ішлося про охорону і збільшення соціальних та політич-них «вольностей» окремих груп, а не про зріст і забезпе-чення держави», Тут і виявляється, що «творці конститу-ції — старшина і запорожці — не виявили широкого по-літичного світогляду».

Характерним для Конституції 1710 р. було те, що в ній йшлося фактично про продовження традиції Запорізької Січі — козацької республіки, а тому вона й ставить усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлює в собі реальну збройну силу, адміністративний устрій та виконавчу владу. Варто нагадати ще й те, що за словами відомого дослідника українського права М. Василенка, цей документ слід вважати конституцією і, прав-доподібно, першою та й старішою у світі. Йдеться про один із головних інститутів демократії.

Важливу роль у розвитку суспільно-політичної думки на Україні зіграв козак С. Климовський — поет і письмен-ник, філософ і гуманіст-просвітитель. На сьогоднішній день відомі два його філософські твори: «О правосудію началствуючих, правді й бодрости их» та «О смиреніЬ внсочайших», що зберігалися у бібліотеці Петра І, якому автор подарував їх 1724 р. У цих творах С. Климовський, болісно переживаючи втрату козацьких вольностей, зростання гніту й утисків, обмеження прав і свобод україн-ського козацтва, гостро засуджував свавілля і тиранію, беззаконня, всяку несправедливість у суспільному житті. Він створив ідеал державно-політичного ладу, який за своїм соціальним спрямуванням відбивав інтереси селян-ських мас і козацьких низів, у своїй основі був пройнятий духом гуманізму і демократизму, що мали глибоке коріння в історичних традиціях українського народу, у традиціях козацьких вольностей і демократичних засад Запорізької Січі.

Щоб зрозуміти світогляд, концепцію С. Климовського, слід врахувати ще й те, що Росія, до складу якої входи-ла Лівобережна і Слобідська Україна, а також Запоріж-жя, була у той час абсолютистською феодально-кріпосни-цькою монархією. Колоніальний наступ царизму на Укра-їну не тільки обмежував її автономію, права і привілеї старшини, а й значно погіршував становище козацьких низів і селянських мас.

Суспільно-політична концепція С. Климовського стосу-ється питань державно-політичного устрою суспільства.. Центральною проблемою у ній е визначення місця і ролі монарха в державно-політичному житті .і його ставленні до народу. .Засади, з яких виходив мислитель, — це своє-рідний синтез ідей освіченого й обмеженого абсолютизму з ідеями суспільного договору і природних прав людини, поданими в релігійній оболонці, що було характерне для цієї епохи. Підкреслено звертаючись до Бога і посилаю-чись навіть на Святе Письмо, але жодним словом не зга-дуючи про церкву і церковників і тим більше не посилаю-чись на їх авторитет, С. Климовський будував концепцію суспільного розвитку у дусі ідей просвітництва.

В основу розв'язання центральної проблеми — про міс-це і роль монарха в державно-політичному житті і його ставлення до народу — С. Климовський поклав обґрунтування визначальної ролі правди або істини. У його трак-туванні, правда — «честЬйшая над всЬх добродЬтель»— підноситься до рівня основоположної категорії і стає ос-новним критерієм оцінки всіх вчинків людини як в особистому, так і громадському житті. Користуючись багатою паліт-рою алегорій та художніх образів, мислитель розкриває морально-духовні і суспільно-політичні аспекти правди, які,, на його думку, мають принципове значення для відно-син між людьми, для повнокровного життя народу.

Отже, звеличуючи аж до обожнення правду, С. Кли-мовський тлумачив її як верховну й основоположну заса-ду державно-політичних відносин та моральних підвалин життя народу, як повелительку, що їй усі без винятку як Богові повинні підкорятися, розкриває її роль у боротьбі проти всякого зла, за ут-вердження добра, справедливості і гуманності у житті народу.

Виходячи із цього постулату, С. Климовський прагнув довести необхідність підкорення волі монарха правді: оскільки Бог є абсолютною всесильністю і йому підвладна вся дійсність, то, отже, правді, як Богові — Богові-Прав-ді — підвладні царі, королі, всі «началствуюши». Мис-литель наголошував: «Цар без правди ест мертвий, недійственний». Тільки правда дає право цареві займати прес-тол, «правди вЬрен свЬдитель, всЬх подает зр-Ьти, яко достоЬн ест цар царем мир бити». Водночас «також де й неправда истинний свдитель, что ність достоЬн царем бити й царства блюститель»". Якщо цар вершить непра-ведно — це все одно, що «мертва рука держит скипетр, на мертвом корона». Такий цар не може бути царем, бо «како может все царство управити чинно сам блудящий неправди путем непремЬяно», як може «учить правду» «сам лукавий», як може «всім правити», «сам неправий». Як «от добрия совЬсти сей цвЬт прозябает», так і від зла зло народжується, «злому всегда злое любимо ест».

У нерозривному зв'язку з правдою як основоположним принципом громадського і державно-політичного життя С. Климовський розглядав питання правосуддя. Він трак-тував правосуддя з погляду його суспільної ролі у здій-сненні ідеалу справедливого, заснованого на правді і законі .державно-політичного устрою, у визначенні місця монарха у всій системі цього устрою. З'ясування С. Климовським проблеми правосуддя було своєрідною спробою теоретично обґрунтувати безпосередні юридичні основи справедливого державного і політичного ладу з позиції «народу ут-Ьсненного», «стенящего».

С. Климовський виходив з того, що правосуддя є голов-ним регулятором усієї системи суспільних та державно-політичних відносин. «Но какую силу содержит в себе благопотребнЬйша добродЬтель правосудне?», — запиту-вав він і відповідав: «Всяк рече: яко же сердце в телі человеческом пребивающее, всего тЬла содержит крЬлость сошедшимися к нему от всех членов жилами, такс право-судне внутр народа содержит все царство». С. Климовсьий чітко протиставляв закон свавіллю, насильству, дес-потії: «Да будет крЬпость наша закон правди й силЬ бла-годати». Оскільки правосуддя як регулятор державного життя мусить основуватися на правді, то й монарх «да утвердит й укоренит в роли родов незиблемо й непреткновенно правосудне, й в всЬх дЬлотворениях правду, яко матер, имущую со собою любезная чада прочия всЬх добродЬтели».

Отже, правосуддя як основна сфера здійснення законів є, на думку С. Климовського, наріжним каменем громад-ського і державно-політичного життя.

Особливе місце у системі поглядів С. Климовського посідало питання «о смиреніЬ височайших». Ця ідея ґрунтувалася на двох постулатах. Насамперед С. Климовський висував, твердження про природну необхідність смиренності монарха, підкреслюючи, що всі люди — «началствующи», «височайши», «подвластни» — від природи рівні, тим са-мим гніт, свавілляі беззаконня протиприродні. «Аше й цар ест, но й праху земному соравнися», «существом тЬлеем равен ест всякому человку цар», царі «порфирою й диядемою отлеченниЬ й в нищетЬ на гноЬщах поверженниЬ єдино отечество имЬют персть земную». Саме життя пе-реконує кожну людину, а отже, і царя у минущості їхнього буття. Хоч би який багатий був цар, хоч би скільки він завоював земель і покорив народів, світу він не переживе, і, як і його піддані, неодмінно зрівняється з «прахом земним». Тільки глибоке усвідомлення своєї, природної! рівності з усіма людьми дає монархові змогу зрозу-міти необхідність власної смиренності щодо своїх під-даних.

На думку С. Климовського, необхідність смиренності монарха визначається ще й тим, що цар і всі піддані рівні перед Богом як раби Божі. Цар «властию же достоїнства подобен ест Богу, господин ест над всЬми, раб же со всЬми ест божий» ті, як і всі його піддані, несе повну відпові-дальність перед Богом за свої вчинки, «чает же сй всЬми обладаеміїїмп явитися пред судище Христово». Одержав-ши владу під Бога, дар не сміє ставати свавільним воло-дарем, а має керуватися почуттям відповідальності перед Богом і залежності під нього, повністю бути підвладним Божій полі, її виконавцем. С. Климовський засуджував тих, хто приписував цареві владу над народом. Смирен-ність монарха перед Богом є виявом не тільки обмеження його влади, а й необхідності з волі Божої здійснювати вла-ду на основі закону, правди, справедливості. Адже Бог «постави царей людям, да сахранят гради, да будут аки отци з любезними чади с подвласними своїми». Земна мі-сія царя полягає у праці для процвітання свого народу.

Отже, погляди С. Климовського на «смиреніі височай-ших» грунтувалися на ідеях рівності усіх людей від при-роди, тобто рівності їхніх природних прав, рівності усіх перед Богом як абсолютною правдою і справедливістю і, нарешті, рівності перед законом, беззастережне виконання якого є вимога абсолютної волі Бога. Ідея «о смиреніЬ височайших» — це своєрідний вияв прагнення до обмеження влади монарха законом, що є, на думку С. Климювського, регулюванням відносин між монархом і його підданими.

Ідея обмеження влади монарха тісно пов'язана з інте-ресами народних низів, фактично передбачала заперечен-ня абсолютної монархії. Не випадково мислитель не спі-вав дифірамбів на честь абсолютного монарха, не прого-лошував йому од, а змальовував позитивну постать спра-ведливого і смиренного царя як втілення того ідеалу, на який треба рівнятися «височайшим», і протиставляв його монархові несправедливому і жорстокому, свавільному і деспотичному як втіленню зла, яке треб а, усунути із су-спільного життя. Моралізуючи і повчаючи царя, С. Климовський вказував на зло, з яким він повинен боротися, і на добро, яке він мусить повсякчасно утверджувати в житті. Свою історичну місію цар виконає тоді, коли він обстоюватиме правду, закон, справедливість. Ці поняття, згідно з пануючою традицією XVII—XVIII ст., підносили-ся мислителем до рівня божественного освячення і тим самим перетворювалися в категоричний імператив для мо-нарха.

Отже, за своїм змістом концепція С. Климовського — це вчення про суспільний договір між монархом і наро-дом, за яким в ім'я добра й справедливості всі зобов'язу-ються виконувати закони, що ґрунтуються на правді, з повною відповідальністю перед Богом як абсблютом. Ця концепція, пройнята гуманізмом, демократизмом та про-світництвом, була прогресивним явищем і визначним до-сягненням духовного життя України кінця XVII — почат-ку XVIII ст.

У козацько-гетьманську добу політична думка України розвивалася в контексті правових документів, які відобра-жали аспекти державного устрою і міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвітників щодо су-спільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести «Березневі статті», «Гадяцький трактат», «Угоду та Конституцію» Пилипа Ор-лика. В них було закладено правову основу міжнародних договорів України з іншими державами, чітко простежували-ся атрибути суверенітету української державності, визна-чалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

«Березневі статті» передбачали збереження козаць-ких, міщанських і шляхетських прав, вольностей; право українців самим вирішувати, хто до якого стану має нале-жати; право самостійно збирати податки; збереження пра-ва обирати гетьмана, самостійно вирішувати питання міжна-родної політики (за винятком Росії і Туреччини). Зміст статей розкривав, з одного боку, демократичну сутність української державності, яка ґрунтувалася на принципі ви-борності вищих посадових осіб і суддів, з іншого — правові зобов'язання української сторони перед Московським цар-ством, які передбачали військово-політичну єдність Украї-ни і Московії та недоторканість суспільно-політичних по-рядків в Україні.

«Гадяцький трактат», розроблений Юрієм Немиричем 1658 р., містив такі основні положення:

1) Україна на федеративних засадах як Велике князів-ство Руське входить до Речі Посполитої;

2) гетьман стає цивільним і військовим правителем України, а спільний для всіх король обирається трьома на-родами;

3) передбачається існування власної скарбниці, монет-ного двору, війська, генерального трибуналу;

4) без дозволу українського уряду коронне військо не має права входити на територію князівства;

5) православне духовенство урівнюється в правах з римо-католицьким, а права унії обмежуються територією, на якій вона існує. Київська академія прирівнювалася до Краківської.

«Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького складалися з 16 статей і починалася з урочи-стої декларації: «Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Визначалися кордони України з Польщею і Московією, передбачалося після закінчення війни підписання трактату зі шведським королем як постійним протектором України, закріплювало-ся право запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на відновлення колишнього статусу право-славної церкви під зверхністю царгородського патріархату.

Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом як вищою виконавчою владою, генеральною радою як вищою представницькою владою і генеральним суддею. Хоч прерогативи органів влади не були ще чітко визначені, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації прин-ципу розподілу влади.

Отже, названі правові документи закріплювали держав-ний статус України, визначали конституційні основи суспіль-ного і державного ладу, її міжнародно-правову суб'єктність.

Висновок:

У період козацько-гетьманської держави політична думка України найбільш повно виявилася в контексті но-вих документів щодо державного устрою і міжнародних відносин України, а також поглядів просвітників про дер-жаву і церкву. До важливих правових документів козаць-кої доби можна віднести «Березневі статті», «Гадяцький трактат», «Угоду та Конституцію» П. Орлика. У них роз-роблено правові основи української державної автономії під протекторатом іноземних держав (Росії і Польщі).

Якщо Гадяцька угода визначала статус органів влади на кшталт польської держави і передбачала участь у здійсненні влади різних суспільних станів (козацтва, духо-венства, міщанства), то конституція П. Орлика закріпила принцип козацького республіканізму. Хоча в цій консти-туції були елементи розподілу влади на виконавчу, пред-ставницьку і судову, проте в силу збереження станового (козацького) принципу формування влади і відсутності ідеї громадянства вона не піднялася до рівня розвитку пізнішого європейського конституціоналізму.

Список використаної літератури:

Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.

Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, -- 592с.

Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.

Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.