Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат

Імунітет. Найхарактерніші дитячі захворювання

Усі захисні властивості організму можна умовно поділити на специфічні й неспецифічні. До специфічних властивостей належать спадковий імунітет, бар'єрна функція шкіри і слизо-вих оболонок, видільна функція нирок, температурна реакція тощо. Специфічні захисні механізми базуються на вибіркових хімічних реакціях — імунних відповідях, які виробляються у певній послідовності і приводять до розвитку набутого імунітету.

Імунітет — несприятливість організмів до інфекційних агентів, яким властива генетична гетерогенність. Розрізняють такі форми імунітету:

Антибактеріальний — у крові і лімфоїдно-макрофагоцитальній системі людини збудник захворювання (бактерія) зазнає дії клітинних і гуморальних факторів.

Противірусний — виробництво інтерферону, інгібіторів, підвищення температури, прискорення обміну речовин, фаго-цитоз, напрацювання антитіл.

Антитоксичний — знешкодження екзотоксинів антитокси-нами.

Протипухлинний — супроводжується накопиченням спе-ціальних клітин — фагоцитів, сенсибілізованих проти пухлинних клітин і здатних до їх руйнування.

Протипаразитарний — підвищення активності фагоцитів, які поглинають дрібних паразитів. Крупні паразити іммобі-лізуються в тканинах у спільній дії багатьох клітин.

Трансплантаційний — відторгнення трансплантатів. Під час пересадки якогось органа навколо нього виникає скуп-чення клітин-лімфоцитів і макрофагів, які атакують його. Тому донор і реципієнт повинні завжди бути імунологічно сумісні.

Перелічені форми імунітету забезпечуються такими загаль-ними видами реакції організму:*

фагоцитоз — активне поглинання й перетравлення мікроор-ганізмів, що потрапили до нього;*

піноцитоз — поглинання клітиною різних речовин, що потребують видалення з організму;*

ендоцитоз — адсорбція на поверхню клітин речовин з подальшим їх видаленням з організму.

Розрізняють також спадковий і набутий імунітет.

Механізм дії спадкового імунітету проти інфекційних захворювань ґрунтується на відсутності в клітинах організму рецепторів, субстратів, необхідних збуднику для проникнення всередину клітини, наявності речовин, що блокують репро-дукцію патогенних агентів, здатності синтезувати різні інгібітори у відповідь на проникнення хвороботворних мікро-організмів. Так, завдяки синтезу в організмі неспецифічного імунного білка інтерферону людина несхильна до багатьох хвороб, на які хворіють тварини (куряча холера, чума великої рогатої худоби тощо).

Набутий імунітет — це імунітет, що розвинувся індивіду-ально впродовж життя людини. Розрізняють кілька видів набутого імунітету (див. схему 5).

Під час зараження людини разом зі збудником інфекції в ор-ганізм потрапляють його антигени. Антигени являють собою специфічні органічні речовини, які спричинюють в організмі імунологічні реакції, як то: 1) утворення антитіл; 2) взаємодія з відповідними антитілами,

С х е м а 5. Набутий імунітет

Антитіла — складні речовини білкової природи, які утворюються клітинами лімфатичної системи у відповідь на потрапляння в організм антигенів. Антитіла вступають у взаємодію з антигенами, знешкоджуючи інфекцію.

Таким чином, суть набутого імунітету полягає у накопиченні і зберіганні антитіл проти різних патогенів. Якщо людина пере-хворіла якимось захворюванням, то в її організмі на все життя зберігаються відповідні антитіла, і у разі повторного зараження вони швидко мобілізуються і захворювання не розвивається.

Цю властивість широко використовують для профілактики інфекційних захворювань шляхом штучної імунізації населен-ня, яка полягає у щепленні. Під час щеплення в організм люди-ни заноситься мертвий або пригнічений отрутою, радіацією чи яким-небудь іншим способом збудник у такій кількості, яка б викликала напрацювання антитіл, але не призвела до захворювання.

У дитячому віці проводяться комплексні вакцинації проти багатьох найнебезпечніших захворювань. А якщо є вірогід-ність виникнення епідемії, проводять масові щеплення препа-ратами, специфічними для збудника, який загрожує поширен-ням. Цікаво, що якби людина схотіла зробити собі щеплення усіма відомими вакцинами, вона мала б перенести близько 500 ін'єкцій і була б захищена тільки від 25 хвороб.

У тих випадках, коли вид збудника точно не встановлений і не зрозуміло, проти яких захворювань слід проводити вак-цинацію, застосовують препарати з антибіотиків та інших про-тимікробних засобів. Такий профілактичний захід називають екстреною профілактикою. З цією метою можна використати також протибактеріальні препарати № 1 і № 2 з індивідуальної аптечки АІ-2. Залежно від виду вакцин та протибактеріальних препаратів введення їх в організм здійснюється внутрішньо-венним, підшкірним або аерозольним методами.

З імунною системою організму людини пов'язане явище існування чотирьох груп крові. Кров містить природні антитіла еритроцитів (аглютиніни), які спричинюють склею-вання еритроцитів під час змішування крові різних груп (аглю-тинацію). Таких типів антитіл існує два і їх позначають а і (3. Вони містяться в сироватці крові. В самих еритроцитах є відповідні аглютиногени А і В. У разі зустрічі аглютиніну і аглютиногену відбувається імунна реакція і еритроцити руй-нуються. Дані про наявність або відсутність аглютинації в момент змішування крові подано в таблиці 1.

Таблиця 1. Наявність або відсутність аглютинації в момент змішування різних груп крові («+» — наявність; «—» — відсутність)

Плазма крові | Аглютиногени еритроцитів

Група | Аглюти-ніни | І група

0 | II група

А | III група

В | IV група АВ

Перша 0 (І)

Друга А (II)

Третя В (III)

Четверта АВ (IV) | б і в

б

в

відсутні | -

-

-

- | +

+

+

- | +

+

-

- | +

+

+

-

Якщо людина втратила небезпечну кількість крові, застосо-вують переливання від донора до реципієнта. Але, звичайно, це можливо тільки за умови, що еритроцити донора не будуть аглютиновані плазмою реципієнта. Тому, використовуючи таблицю, можна скласти схему переливання крові.

С х е м а 6. Сумісність груп крові

Крім того, в еритроцитах більшості людей (близько 80 %) міститься ще одна білкова речовина, яка зветься резус-факто-ром. Якщо кров, яка містить цю речовину, перелити людині, що не має її, то у неї утворюються в крові специфічні антитіла. Повторне вливання такій людині крові, яка містить резус-білок, може спричинити аглютинацію еритроцитів і тяжкі наслідки в організмі. Тому під час переливання крові важливо не тільки мати відповідні групи, а й однакову резус-належність, тобто (+)-»(+), а (-)->(-).

Як бачимо, імунітет відіграє надзвичайно важливу роль у житті людини, але останнім часом все частіше почали прояв-лятися чинники, які зменшують опір організму проти інфек-ційних захворювань. До таких чинників належать нестача в організмі вітамінів, дія йонізуючого випромінювання, хімічні агенти, що шкідливо впливають на імунну систему тощо. Але найбільш небезпечним для імунної системи людини є проникнення в організм вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей патоген спричинює надзвичайно небезпечне захворювання — синдром набутого імунодефіциту (СНІД), яке сучасна меди-цина подолати поки що не здатна.

Особливістю цього ретровірусу є те, що він діє специфічно саме на ті клітини, що відповідають за імунітет людини. Про-никаючи у лімфатичну систему, він руйнує її, в результаті чого організм втрачає здатність протистояти будь-якій інфекції, знищувати пухлинні клітини, локалізувати дрібних паразитів тощо.

Джерелом ВІЛ є тільки людина, яка заражена ним з різними проявами хвороби СНІД, або людина, що є носієм вірусу, але не має ознак захворювання (безсимптомний носій). Аналогічні віруси тварин вважаються безпечними для людей. Інку-баційний період вірусу триває від кількох місяців до 4—б років, після цього виникають перші ознаки захворювання. Спочатку спостерігається одночасне збільшення лімфатичних вузлів у кількох місцях (на шиї, пахвах, ліктьових згинах). Потім спостерігається прогресуюча втрата маси за незмінного харчування, підвищення температури тіла без видимих при-чин, що може тривати більше місяця. Далі, як правило, з'являються розлади шлунково-кишкового тракту, виникають гнійні запалення шкіри і статевих органів, анемія. У дітей часто буває стоматит. Прогресування хвороби супровод-жується пневмонією нез'ясованої етіології, розладами нервової системи. З'являються злоякісні пухлини і згодом настає смерть.

Оскільки збудник СНІДу в наколишньому середовищі швид-ко гине, основними способами передачі захворювання є стате-вий шлях, прямий контакт крові вірусоносія з кров'ю здорової людини під час переливання крові чи користування недостат-ньо стерилізованим медичним інструментарієм. Можлива передача вірусу від матері до плоду, і, відповідно, захворює не-мовля. Також слід пам'ятати, що СНІД може передаватися під час статевого контакту з використанням презервативів недо-статньої якості і через еротичний поцілунок, якщо в ротовій порожнині партнерів є якісь пошкодження слизових оболонок. В Україні створені анонімні центри медичного обслугову-вання і профілактики СНІДу, постійно працюють консуль-таційні відділи при поліклініках і лікарнях. Встановлений жорсткий контроль за забором донорської крові, поширюється використання медичного інструменту одноразового викорис-тання. Держава застосовує всі необхідні заходи щодо профілак-тики цього захворювання, але все ж таки основним є суворе додержання гігієнічних норм кожним індивідом.

Найхарактерніші дитячі захворювання

Звичайно, діти не до кінця усвідомлюють небезпеку інфекційних захворювань і, нехтуючи правилами Особистої гігієни," часто хворіють на хвороби, які умовно можна назвати дитячими інфекціями. Крім того, це явище спричинюється ще й тим, що дитячий організм менш багатий на антитіла, ніж організм дорослої людини, у якої вже є стійкий імунітет. Отже, найпоширенішими інфекційними захворюваннями серед дітей є кір, краснуха, розеола, вітряна віспа, коклюш, паратиф та інші.

Кір. Інкубаційний період — 9—16 днів. Починається захво-рювання як простуда у тяжкій формі, що має тенденцію до посилення. Очі червоніють і сльозяться. У дитини спостеріга-ється сильний і сухий кашель. Температура підвищується з кожним днем, приблизно на четвертий день за вухами з'явля-ються рожеві плями, які згодом поширюються на обличчя і все тіло. Плями з часом набувають темного забарвлення. Темпера-тура залишається високою, доки плями вкривають все тіло, а потім вона поступово починає знижуватися.

Якщо температура залишається високою, то слід думати про ускладнення хвороби. Ускладненнями можуть бути бронхіт, пневмонія, вушні абсцеси тощо. Доки тримається висока тем-пература, дитина не має апетиту і може їсти тільки рідку їжу. Якщо світло дратує дитину, слід зашторити вікна. Раніше вважалося, що світло сприяє розвиткові кору, але тепер встановлено, що це не так. У кімнаті має бути тепло. Не можна допускати до дитини людей з ознаками простуди, оскільки саме мікроби є причиною ускладнень. Полегшити перебіг захворювання можна своєчасним введенням гамма-глобуліну, дія якого триває близько двох тижнів.

Краснуха. Інкубаційний період — 12—20 днів. Ознак простуди майже немає. Може спостерігатися лише почервоніння у горлі. Температура рідко коли перевищує 38,5 °С і ди-тина може почуватися нормально. В перший день захворюван-ня з'являється сип, який має вигляд плоских рожевих плям, які потім стають блідішими і зливаються, так що тіло має вигляд одного суцільного запалення. Найхарактерніший показник краснухи — сильне збільшення і запалення лімфа-тичних вузлів за вухами і на шиї. Вони можуть набрякати ще до виявлення ознак захворювання.

Краснуха небезпечна також для жінок на перших трьох місяцях вагітності, оскільки це може негативно вплинути на плід. За тиждень краснуха проходить, якщо не з'являються ускладнення. Лікувальні заходи призначає лікар-інфекціоніст.

Розеола. Менш розповсюджене інфекційне захворювання, трапляється у віці 1—3 роки. Інкубаційний період триває кілька днів, після чого температура швидко підвищується, але дитина не виглядає дуже хворою. Інколи в перші дні можуть спостерігатися-судоми. Через 2—3 дні температура знижується до нормальної і з'являється сип, схожий на сип під час захворювання на кір. Ще через 2 дні сип зникає. Дитина в цей період може бути капризною. Можливість ускладнень виключена.

Вітряна віспа. Інкубаційний період — 10—12 днів. Першою ознакою захворювання є виникнення прищиків на обличчі і тілі. Біля основи прищиків шкіра червона. Згодом вони лопаються і утворюється кірочка, а нові з'являються протягом чотирьох днів. У дорослих дітей може бути головний біль і загальна слабкість за день до появи віспин. Маленька ж дитина не помічає таких симптомів. Спочатку температура тримається в нормі, а потім підвищується. Віспини, як прави-ло, сверблять.

Дитину тримають у ліжку протягом появи нових віспин. Свербіння можна частково зняти теплою ванною, в якій розчи-нено соду чи розчинний крохмаль. Зривати кірочку з пухирів неприпустимо. Хворого ізолюють до п'ятого дня від появи останньої віспини. Засохлі кірочки віспин не заразні.

Коклюш. Інкубаційний період — 5—14 днів. Першого тиж-ня у дитини з'являється нежить і сухий кашель. Нежить зго-дом проходить, а кашель залишається. Тільки наприкінці дру-гого тижня може з'явитися підозра на коклюш. Спостері-гається судорожний кашель (8—10 раз на одному диханні), після тривалих нападів кашлю може початися блювання. Сильний кашель на початку першого тижня свідчить про те, що дитина захворіла на коклюш. Це захворювання може три-вати від 4 тижнів до 2—3 місяців і становить надзвичайну небезпеку, особливо для дітей віком до двох років. Головна небезпека у загальному виснаженні організму й ураженні нер-вової системи. Більшість дітей відчувають себе краще, якщо в приміщенні прохолодно, але слід уникати переохолодження. Карантин триває протягом двох тижнів від зменшення кашлю. Якщо з хворим контактувало немовля, останньому слід негай-но зробити ін'єкцію проти коклюшу, оскільки для немовляти коклюш так само небезпечний, як і чума.

Паратиф. Інкубаційний період — 11—23 дні. Це захворю-вання слинних залоз, які розташовані у впадині біля мочки ву-ха. Спочатку запалена залоза заповнює впадину, а потім набря-кає увесь бік шиї. Дитина скаржиться на біль біля вуха і у горлі за день до появи пухлини. Температура спочатку невисока, але вона може піднятися на 2 — 3 день. Паратиф у середньому три-ває до 7—10 днів. Слід пам'ятати, що у хлопчиків у період ста-тевого дозрівання інфекція може пошкодити одне чи обидва яєчка, а це може бути причиною безпліддя. Паратиф — заразне захворювання і, як вважає більшість спеціалістів, на нього можна перехворіти два рази.

Дитину тримають у ліжку, доки не спаде набряк на шиї. Де-які діти не можуть їсти кислі продукти, оскільки це подразнює запалені залози, але інші із задоволенням їдять лимони, що вкрай важливо для підвищення опірності організму. Необхідна обов'язкова консультація лікаря щодо засобів лікування і вкрай важливо правильно встановити діагноз, оскільки зви-чайне запалення лімфатичних вузлів, які розташовані поруч із слинними залозами, потребує зовсім іншого лікування.

Скарлатина. Інкубаційний період — 7—8 днів. Почина-ється вона найчастіше запаленням зіва, блюванням, високою температурою, головним болем. Через 1—2 дні на теплих, воло-гих ділянках шкіри — в промежині, пахвинних ямках — вини-кає сип, який має вигляд однорідного почервоніння. Потім сип може поширитися на інші ділянки тіла, але навколо рота шкіра завжди залишається блідою. Горло дуже червоне. Почи-нає червоніти і язик.

Скарлатина спричинюється стрептококовою інфекцією, ди-тина може її отримати від людей, що хворіють на ангіну, чи просто від носіїв стрептококів. Нагляд лікаря повинен забезпе-чуватися протягом усього періоду хвороби. Слід повідомляти про всі нові симптоми, як то: пухлини на шиї, червона сеча, біль у суглобах, повернення високої температури тощо. Крім того, підступність хвороби полягає у виникненні ускладнень уже після того, як дитина повністю одужала. Причина — переохо-лодження організму протягом 10—15 днів після зникнення останніх симптомів.

Дифтерія. Інкубаційний період — 5—8 днів. Дуже небез-печне захворювання, яке можна попередити. Якщо дитина одержала три ін'єкції проти дифтерії в перший рік життя, а потім додаткові щеплення в один рік і кожні наступні три роки, вона практично захищена від захворювання на дифтерію. Хвороба починається із загальної слабкості, почервоніння у горлі і високої температури. На мигдаликах утворюються білі плями, які можуть поширитися на все горло. З'являється кашель, утруднюється дихання. Як правило, дитину у разі підозри на дифтерію госпіталізують.

Поліомієліт. Інкубаційний період — 1—2 тижні. Епідемії найчастіше спостерігаються влітку та восени. Захворювання починається, як і більшість інших інфекцій, з головного болю, високої температури. Може спостерігатися блювання, запор чи пронос. У тяжких випадках може настати параліч кінцівок. Лікарі вважають, що переохолодження та перевтома роблять дитину вразливішою до захворювання. Діти влітку часто купа-ються у річці, тому не можна дозволяти їм робити це до по-синіння шкіри і стукання зубів. Способи полегшення перебігу захворювання не відомі, але, з іншого боку, у більшості дітей воно відбувається без виникнення паралічу, а якщо він буває, то проходить безслідно. Стан хворої дитини покращується за умови належного догляду. Інколи параліч все ж таки зали-шається, тому необхідно завчасно попередити хворобу. Вакци-на Солка, що виготовляється з вірусу поліомієліту, допомагає організму виробити відповідні антитіла і попередити паралітичну стадію, але вона не допоможе, якщо дитина вже контактувала з хворими.

Туберкульоз. Інкубаційний період невизначений. Це захво-рювання проходить по-різному у дітей і дорослих. У дорослих у легенях розвивається «пляма» чи «рубець», що поступово рос-те, і його легко визначити за допомогою флюорографії. Захворювання має такі симптоми, як кашель з мокротою, від-сутність апетиту, швидка втомлюваність, підвищення темпера-тури, схуднення. У дітей же туберкульоз має інші форми. В перші роки життя опірність організму невелика, і інфекція може поширитися на все тіло. Тому не можна ні в якому разі допускати контакту немовляти з хворими на туберкульоз. У дітей старшого віку ця хвороба проходить у легкій формі, її перебіг можна навіть не помітити. В окремих випадках може спостерігатися блідість, роздратованість, втома, кашель. Туберкульоз може вражати легені, кістки, шийні лімфатичні вузли, але найчастіше ураження зазнають лімфатичні вузли біля основи легенів. У більшості випадків одужання відбу-вається протягом року чи двох, якщо додержувати правильно-го догляду відповідно до рекомендацій лікаря. На тяжку форму хворіють також підлітки, тому в Україні з метою виявлення захворювання на ранніх стадіях впроваджуються так звані туберкулінові випробування (реакція манту), які роблять усім без винятку дітям, починаючи з трирічного віку. Якщо після введення препарату шкіра в місці уколу червоніє і набрякає (позитивна реакція), то в організмі є або була паличка туберку-льозу. Але це не означає, що є захворювання. Позитивна ре-акція вказує на захворювання тільки у немовлят, а у старшому віці — на інфікування. Якщо в організмі була інфекція, то позитивна реакція зберігається на все життя. Коли, крім по-зитивної реакції на туберкулін, спостерігається кашель та інші симптоми, потрібне рентгенологічне дослідження для підтвер-дження діагнозу, і у випадку захворювання слід негайно поча-ти лікування спеціальними методами. Крім того, обстеження проходять усі члени родини і люди, з якими хворий спілку-ється, щоб виявити джерело інфекції.

Діти, звичайно, хворіють і на хвороби, притаманні усім — ангіну, пневмонію, бронхіт, різні захворювання шкіри, спе-цифічні захворювання органів. Слід пам'ятати, що діти не знають, з якою небезпекою вони можуть стикатися, тому відповідальність за їхнє здоров'я повністю лежить на батьках, вихователях, учителях.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що розуміють під поняттям «інфекційні захворювання»?

2. Які груші організмів можуть спричинити інфекційні захворю-вання?

3. Що являє собою вірус? Які хвороби, що їх спричиняють віруси, ви знаєте?

4. Які захворювання спричиняють гриби?

5. Що таке гельмінтози?

6. Які періоди перебігу інфекційних захворювань вам відомі?

7. Що таке інкубаційний період?

8. Що називають епідемією, пандемією?

9. Яким чином збудники інфекційних захворювань потрапляють в організм людини?

10. Які профілактичні заходи впроваджуються щодо запобігання поширенню інфекційних захворювань?

11. Як впроваджуються карантин, обсервація?

12. У чому полягає зміст заходів дезінфекції, дезінсекції, дера-тизації?

13. Що таке імунітет і які форми імунітету існують?

14. Що являє собою СНІД, у чому його небезпека?

15. Як запобігти СНІДу?

16. Назвіть найхарактерніші дитячі захворювання. Які з них найнебезпечніші?

17. Що таке кір і краснуха, які їх симптоми і методи лікування?

18. Що таке розеола і вітряна віспа, які їх симптоми та методи лікування?

19. Що таке коклюш і паратиф, які їх симптоми і методи лікування?

20. Що таке скарлатина і дифтерія, які їх симптоми і методи ліку-вання?

21. Що таке поліомієліт і туберкульоз? У чому соціальна небезпека туберкульозу?