Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Лікування ран у діяльності медичної сестри

Вчення про рану

Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран

Раною (vulnus) називають механічне порушення цілості шкіри, слизових оболонок або підлеглих тканин і внутрішніх органів.

Основною складовою частиною рани є ранова порожнина - це простір, обмежений стінками і дном рани. Коли глибина ранової порожнини перева-жає над її поперечним розміром, то утворюється рановий канал.

Класифікація ран:

1. За причиною виникнення рани поділяються на умисні (операційні, вогнепальні, ножові, забійні та ін.) й випадкові.

2. За обставинами поранення розрізняють рани: побутові, промислові, сільськогосподарські, спортивні та ін.3. Залежно від глибини пошкодження і ходу ранового каналу розрізня-ють: поверхневі, глибокі рани. Вони можуть бути непроникаючими і про-никаючими. Проникати рани можуть у черевну, грудну порожнини, череп, суглоби. При цьому обов'язково порушується цілість парієтальної очереви-ни, плеври, твердої мозкової оболонки, суглобової сумки.

4. За характером дії травмуючого фактора рани поділяються на: а) різані (vulnus incisum) - можуть бути заподіяні лезом, ножем, склом та іншими : гострими предметами (вони характеризуються широким зяянням і значною кровотечею); б) колоті (vulnus punctum) - можуть бути заподіяні шилом, вилами, голкою та іншими гострими предметами; особливістю колотих ран є незначне ушкодження покривів і значна глибина, у зв'язку з чим можливі ушкодження порожнин, глибоко розміщених за ходом ранового каналу су-дин, нервів і різних органів. При цьому виді ран рановий канал замкнутий і мікроби глибоко проникають у тканини. Колоті рани нерідко ускладнюють-ся тяжким нагноєнням і правцем; в) рубані (vulnus caesum) - можуть вини-кати від дії сокири, шаблі, сікача та ін. Вони характеризуються глибиною і значним пошкодженням тканин, інколи з порушенням цілості кісток та внутрішніх органів; г) забійні рани (vulnus contusum) - виникають при дії тупих предметів, супроводжуються значним забоєм і розривом тканин, особ-ливо шкіри; д) розчавлені рани (vulnus conguassatum) - виникають при дії тяжких предметів. Характеризуються значним розчавленням тканин і органів, іноді з відривом кінцівок (травматична ампутація); е) рвані рани (vulnus laceratum) — характеризуються значним розривом тканин; ж) рани від укусів (vulnus morsum) - характеризуються глибокими і широкими ушкодженнями, значним забрудненням, часто ускладнюються гострою гнійною інфекцією; з) вогнепальні рани (vulnus sclopetaruim) - виникають внаслідок і кульових або осколкових поранень. Для вогнепальних поранень характерна велика травматизація і руйнування тканин. Залежно від характеру ранового каналу, розрізняють наскрізні, сліпі і дотичні вогнепальні поранення. При наскрізних пораненнях вихідний отвір ранового каналу завжди більший від вхідного. Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибоко розміщених тканин. Так, при незначних шкірних ранових отворах у ділянці стегна чи гомілки можуть бути великі розриви і розчавлення м'язів, значні крововиливи.

5. За ступенем інфікованості: асептичні (умовно асептичні) - рани після чистих оперативних втручань або первинної хірургічної обробки; бак-теріальна забруднені - мікроорганізми знаходяться в рані, але не проявля-ють патогенної дії; інфіковані — в рані виникають усі клінічні ознаки запа-лення; гнійні - рани виповнені гнійним вмістом.

6. За наявністю ускладнень розрізняють неускладнені і ускладнені рани. Всі ускладнення ран поділяють, в свою чергу, на ранні (шок, кровотеча, анемія) і пізні (нагноєння ран, вторинна кровотеча, виникнення газової ганг-рени, правця, сепсису).7. За загоюванням рани: загоювання первинним натягом (операційні, після первинної хірургічної обробки, різані рани); загоювання вторинним натягом (інфіковані рани); загоювання під струпом.

Клінічні ознаки. Основними ознаками рани є: біль, кровотеча, зяяння — розходження країв рани. Вираженість цих ознак залежить: а) від характеру поранення; б) об'єму пошкоджених тканин; в) особливостей іннервації і кро-вобігу в тканинах ранового каналу; г) пошкодження життєво важливих органів.

Біологічні процеси, що перебігають у рані, мають складний характер. У слід за дією травмуючого фактора рана заповнюється рановим секретом, який скла-дається з крові, некротичних клітин, сторонніх тіл, мікроорганізмів, біологічно активних речовин — гістаміну, серотоніну, кінінів й ін., які, в свою чергу, зумовлю-ють порушення мікроциркуляції і створюють умови для запалення в рані.

Комплекс місцевих і загальних біологічних реакцій тканин і систем організму, спрямованих на обмеження і відторгнення некротичних мас, бо-ротьбу з інфекцією, відновлення і заміщення пошкоджених структур, нази-вається рановим процесом..

У перебізі ранового процесу різні автори виділяють декілька фаз. Най-більш точно відображає його суть класифікація за М.І. Кузіним і Б.М. Костю-ченком (1977). Автори розрізняють такі фази:

Фаза запалення. Настає безпосередньо після травми і триває 2-3 дні. В цій фазі розрізняють два періоди. Перший - це період судинних змін, що проявляється змінами тонусу судинної стінки, порушенням кровообігу, виходом рідкої частини крові із судин у тканини, накопиченням біоло-гічно активних речовин (гістаміну, молочної кислоти та ін.), які зумовлю-ють запалення в рані. Клінічно в цей час в ділянці рани виявляється: припухлість (tumor), почервоніння (rubor), підвищення температури тканини (calor), посилення болю (dolor), порушення функції (functio laesa) пошкодженої ділянки або кінцівки.

Другий період - очищення рани від некротичних (пошкоджених) тка-нин. Розпочинаючи уже з першої доби, в зону запалення мігрують лей-коцити, які відмежовують зону запа-лення від здорових тканин. Поряд із цим, нейтрофільні лейкоцити здійсню-ють функцію фагоцитозу щодо мік-робів та за рахунок своїх протеолі-тичних ферментів очищають рану від некротичних тканин. Важливу роль в очищенні рани від некротичних тка-нин мають макрофаги, які утворюють-ся з моноцитів, що містять потуж-ний набір лізосомальних ферментів (рибонуклеаза, фосфатази, катепсини та ін.), які здійснюють некроліз. В очищенні рани від нежиттєздатних тка-нин мають значення і протеолітичні ферменти, які виділяє сама ранова мікрофлора.

2. Фаза регенерації і формування грануляційної тканини. Друга фаза ранового процесу починається з 3-4 доби, поступово зникають ознаки запального процесу, розсмоктуються крововиливи, некротичні ділянки, змен-шується проникність стінок судин, нормалізується мікроциркуляція в ткани-нах довкола рани. У виділеннях із рани зменшується кількість патогенної мікрофлори і активних фагоцитів, з'являються тканинні клітини (фіброблас-ти, ендотелій судинних клітин), що свідчить про початок проліферації і реге-нерацію. Головна роль фібробластів полягає в утворенні аргірофільних і колагенових волокон, синтезі мукополісахаридів, що беруть участь в утво-ренні грануляційної тканини. Вона починає формуватись у вигляді окремих ділянок, в яких інтенсивно йде розвиток капілярів. Друга фаза ранового процесу закінчується заповненням ранової порожнини грануляційною тка-ниною та її дозріванням.

3. Фаза рубцювання і епітелізації (за-гоєння) - починається з 8-го дня після трав-ми. У цей період зменшується кількість фібробластів, капілярів, колагенових волокон, внаслідок чого відбувається реорганізація грануляційної тканини в фіброзну і форму-вання рубця. Поряд із цим, відбувається інтен-сивне розмноження і ріст епідермісу, який наростає над поверхнею грануляції у вигляді голубовато-білої плівки, яка в подальшому повністю закриває ранову поверхню. Три-валість кожної фази залежить від характеру рани, методів лікування, загального стану організму і наявності інфекції. Розрізняють три види загоєння ран.

1. Загоєння первинним натягом. Первинним натягом загоюються асеп-тичні "чисті", неінфіковані рани, у яких відсутні сторонні тіла, змертвілі тка-нини, збережене кровопостачання та іннервація. У них швидко відбуваються репаративні процеси, настає склеювання країв, розмноження сполучнотканинних елементів, утворення судин і формування, як правило, вузького лінійно-го рубця. Загоювання первинним натягом настає протягом 6-10 діб. Терміни загоювання залежать від локалізації рани, віку і стану поранення. Рани роз-ташовані в ділянках з доброю васкуляризацією (голова, шия, обличчя) загою-ються швидко.I 2. Загоювання вторинним натягом відбувається у тих випадках, коли рана є інфікованою, містить нежиттєздатні тканини, сторонні тіла й ін.

У цих випадках загоювання рани відбувається з вираженими клінічни-ми і морфологічними ознаками запалення. У рані виникає біль, припухлість, почервоніння, підвищується температура тіла, пов'язка просочується ексуда-том. Залежно від виду ранової мікрофлори і наявності некротичних тканин, виділення з рани можуть бути серозними або гнійними. З очищенням рани від некротичних тканин і ексудату з'являються окремі ділянки (гранули) грануляційної тканини, яка поступово розростається, виповнює рану і пере-творюється в фіброзну тканину (рубець). Одночасно настає епітелізація рани за рахунок розростання шкірного епітелію. Загоювання вторинним натягом є тривалим процесом (декілька тижнів). Рубець при цьому виді загоювання стає грубим, при його зморщуванні можуть настати контракту-ри суглобів (якщо рана розташована в ділянці суглоба) або деформація певної ділянки тіла.

3. Загоювання під струпом. Спостерігають при поверхневих ушкод-женнях шкіри, опіках і відмороженнях. Струп утворюється з крові й лімфи і щільно пристає до ушкодженої шкіри. Процес загоювання під струпом відбу-вається за загальними принципами регенерації ран, тільки значно швидше, оскільки він виконує функцію біологічної пов'язки, захищає рану від інфіку-вання і травматизації.

Ускладнені рани. Всі рани, крім тих, які завдає хірург при операціях в асептичних умовах спеціальними інструментами, вважаються первинне інфіко-ваними. При всяких випадкових пораненнях відбувається мікробне забруд-нення рани. Мікроорганізми попадають у рану разом зі сторонніми тілами (шматками одягу, ґрунту ін.). Можливий гематогенний і лімфогенний шлях інфікування ран. Для розвитку інфекції в рані необхідні відповідні умови: вірулентна мікрофлора, пошкодження тканин з порушенням кровообігу, іннервації і зниження захисних сил організму. При несприятливих умовах для розвитку інфекції ранова мікрофлора гине.

Сукупність мікробів, які попали в рану внаслідок первинного або вто-ринного інфікування, складає мікрофлору рани. Всяка мікрофлора характе-ризується патогенними властивостями, які визначаються за її токсичністю та інвазивністю. Токсичність залежить від здатності мікробів виробляти екзо- і ендотоксини, що пошкоджують клітинні і тканинні структури. Інвазивність визначають за здатністю мікрофлори проникати через захисні бар'єри орга-нізму за рахунок гістопатогенних ферментів (гіалуронідази, колагенази, елас-тази, гемолізину та ін.), що їх вони продукують. Слід зазначити, що характер перебігу ранового процесу залежить не тільки від патогенності, а й від кількості мікробів у рані. На сьогодні встановлено, що для розвитку інфекційного про-цесу в рані необхідно, щоб загальна кількість мікробів в 1г тканини переви-щувала "критичний рівень" обсіменіння, який становить 105 бактерій.

Таким чином, нагноєння рани відбувається за рахунок первинного або вторинного мікробного забруднення і розвитку ранової патогенної мікроф-лори. Нагноєння рани характеризується: почервонінням країв, набряком і її ущільненням, підвищенням як місцевої, так і загальної температури тіла, по-явою пульсуючого болю, порушенням функції даної ділянки тіла, наявністю ексудату. Характер запального ексудату в рані залежить від виду інфекції. Гнійна інфекція (стафілокок, стрептокок) перебігає з утворенням серозно-го або гнійного ексудату в рані. Гнильна інфекція (синьогнійна, протейна, колібацилярна та ін.) — характеризується вираженими первинне некробіо-тичними гнильними процесами в тканинах. Газова інфекція супроводжується некробіотичними процесами і утворенням газів у тканинах, цей вид інфекції спричиняють спороносні і деякі неспороносні анаеробні мікроорганізми (коки, бактерії). Специфічна інфекція - представники цієї групи викликають особ-ливий, тільки їм притаманний вид запалення чи ускладнення ран (актиномі-коз, дифтерія, правець, туберкульоз і ін.).

Отруєні рани виникають при укусах змій, скорпіонів, проникненні різних отруйних речовин у рану (синильна кислота, миш'як й ін.).

Комбіновані рани виникають внаслідок дії декількох травмуючих фак-торів (термічної дії, радіації, бойових отруйних речовин і ін.).

Лікування ран. Перша допомога при пораненнях

Вона полягає в зупинці кровотечі і накладанні асептичної пов'язки на рану для захисту її від вторинного забруднення. При накладанні пов'язки на рану необхідно звільнити дану ділянку тіла від одягу або взуття. Знімати одяг слід обережно, без травматизації. Краще розрізати його по шву. При накладанні пов'язки рекомендують використовувати індивідуальний пере-в'язувальний пакет. При наданні першої допомоги рекомендують старанно очистити шкіру навколо рани від забруднення ефіром або бензином і обро-бити її антисептиком (хлоргексидином, пероксидом водню, фурациліном). Рану зондувати не можна. При наявності сторонніх тіл їх видаляють за допомогою стерильного пінцета або затискача. При наявності кровотечі з поверхнево розташованих судин накладають затискач або лігатуру. При ушкодженні гли-боких судин проводять тампонаду рани. В разі кровотечі з великих судин кінцівок накладають джгут. При необхідності тривалого транспортування потерпілому дають аналгетики, для профілактики нагноєння вводять анти-біотики, сульфаніламідні препарати. На всі рани накладають стерильні по-в'язки. Вони складаються з двох частин: внутрішньої (перев'язувальний матеріал, що накладають на рану, - стерильна серветка) і зовнішньої (матері-ал, яким закріплюють пов'язку, — бинт). При значних ушкодженнях і пере-ломах кісток проводять іммобілізацію кінцівки. Для надання хірургічної допомоги потерпілого негайно госпіталізують. Усі поверхневі рани, які не потребують хірургічного втручання, лікують у травмпунктах та в хірургіч-них кабінетах поліклінік, амбулаторій. Слід зазначити, що всім пораненим необхідно проводити активно-пасивну імунізацію проти правця.

Основними завданнями лікування ран є: 1. Боротьба з рановою інфек-цією та інтоксикацією організму. 2. Визначення місцевої і загальної реакції організму на рану та інфекцію в ній. 3. Підсилення процесів загоювання залежно від фази ранового процесу. При лікуванні ран використовують хірургічні, хімічні, фізичні, біологічні методи.

Хірургічна обробка ран. У більшості випадків проводять - первинну хірургічну обробку, її проводять у перев'язувальній або операційній. При цьому волосяний покрив навколо рани голять, шкіру протирають бензи-ном або спиртом і змащують розчином Люголя або іншим антисептиком. Якщо у хворого тільки поверхнева рана (екскоріація), то накладають асеп-тичну пов'язку або змащують церигелем, клеєм БФ-6, які мають бактери-цидну дію; тоді можна не накладати пов'язки.

В основі первинної хірургічної обробки рани лежить принцип перетворен-ня її в асептичну за рахунок висічення країв, стінок і дна в межах здорових тканин.

Первинну хірургічну об-робку ран проводять під місцевим або загальним зне-болюванням у перші години після поранення. Під час об-робки рани проводять остаточну зупинку кровотечі, краї рани зближують за допомо-гою внутрішніх кетгутових і зовнішніх шовкових швів -накладають первинні шви. (рис. 144). Первинний шов накладають тільки на оброб-лену свіжу рану. Такі шви на рану накладають за умов нор-мального прилягання країв рани без натягнення і збере-ження кровопостачання тка-нин. При наявності великих округлих ранових дефектів шкіри площею більше 5 см2 можна використовувати різні варіанти шкірної пластики. При пораненнях обличчя і кисті рук видаляють тільки нежиттєздатні тканини. При значних пошкодженнях і глибоких ранах у ділянці великих судин і нервів вдаються до часткового видалення некротичних ділянок тка-нин, розсічення рани і зупинки кровотечі. Після обколювання рани антибіо-тиками останню не зашивають, щоб запобігти небезпеці розвитку інфекції. Після проведеної первинної хірургічної обробки рани можна накласти пер-винна відстрочений шов. Його накладають при відсутності запальних явищ (до появи грануляції) в рані на 5-8 день після її обробки. У тих випадках, коли великі й інфіковані рани під впливом лікування очищаються, з'явля-ються рожеві грануляції, а загоєння їх затягується; накладають ранні або пізні вторинні шви. Ранні вторинні шви накладають на гранулюючу рану за умови відсутності клінічних ознак запалення. У цих випадках грануляції не висікають, краї рани не мобілізують. Термін накладання таких швів - 8-15 день після поранення. Пізні вторинні шви накладають на рани, у яких з'явились гіпергрануляції і рубці, їх висікають, краї рани мобілізують від навколишніх тканин, термін накладання таких швів - 20-й день і далі після отримання травми.

При несвоєчасній або недостатній хірургічній обробці ран розвивається нагноєння. У цих випадках необхідно висікти всі некротичні, нежиттєздатні, просочені кров'ю і гноєм тканини, розкрити запливи, кишені. Якщо таку операцію проводять за первинними показаннями, то в гнійній хірургії її нази-вають пізньою первинною хірургічною обробкою гнійної рани. Якщо таку операцію проводять повторно, з приводу рецидиву гнійного процесу, то таке втручання називається вторинною (повторною) хірургічною обробкою. При цьому, якщо були накладені шви, їх знімають і розкривають гнійні зап-ливи. При необхідності роблять додаткові розрізи (контрапертури) для по-кращення відтоку вмісту з рани. Залежно від величини рани проводять її пасивне дренування за допомогою гумових смужок або дренажних трубок. Після виконання вторинної хірургічної обробки розпочинають місцеву ме-дикаментозну терапію.

Місцеве медикаментозне лікування ран. Його проводять практично при всіх ранах, на які після хірургічної обробки не були накладені шви. Місцеву медикаментозну терапію застосовують відповідно до фази ранового процесу. В першій фазі ранового процесу для ліквідації запалення, видален-ня нежиттєздатних тканин, очищення рани від мікроорганізмів застосову-ють антисептики (3% розчин пероксиду водню, 1% розчин діоксидину, 0,05% розчин хлоргексидину, ектерицид і ін.). Однак у зв'язку з тим, що антисеп-тичні розчини швидко втрачають свою дію, що зумовлює часту заміну пов'я-зок, останнім часом для місцевого лікування ран, особливо в першій фазі ранового процесу, використовують активне дренування за допомогою елект-ровідсмоктувачів, промивання антисептичними розчинами. Після видалення запального ексудату широко використовують мазі на гідрофільній основі (офлокаїн, левомеколь, діоксиколь, 5% діоксидинова мазь і ін.). Слід зазначи-ти, що, завдяки наявності в цих мазях поліетиленоксиду, вони мають вираже-ну дегідратаційну дію на тканини. Осмотичний ефект мазей на поліетиленок-сидній основі проявляється протягом 18-20 год. Необхідно пам'ятати, що дегідратаційна дія таких мазей поширюється не тільки на тканини, але й на мікробні клітини, що стримує їх ріст і розмноження. До того ж у присут-ності поліетиленоксидів різко (в десятки разів) підвищується антимікробна активність антибіотиків. У зв'язку з цим рану можна обколювати антибіоти-ками. У другій фазі застосовують заходи, спрямовані на профілактику вто-ринної інфекції, стимуляцію росту і захист грануляцій. У цій фазі ранового процесу частіше використовують різні мазі з антибіотиками на жировій основі: тетрациклінову, еритроміцинову, гентаміцинову; при наявності гриб-кової і вірусної патогенної мікрофлори - мірамістин й ін. Індиферентна основа цих мазей не стримує репаративні процеси в рані, а наявність у їх складі антибіотиків забезпечує протимікробну активність. Патогенетичне обгрунтованим у другій фазі ранового процесу є застосування препаратів, що стимулюють ріст грануляцій. До них відносять вінілін (бальзам Шоста-ковського), вульнозан, мазь каланхое, обліпихове масло, метилурацилову мазь, солкосерил, комбунтек і ін.

Місцеве лікування ран у третій фазі ранового процесу передбачає за-хист рани від травмування і стимуляцію епітелізації. У цій фазі показано також застосування індиферентних мазей (стрептонітол, пантестин, метилу-рацил і ін.) і фізіотерапевтичних процедур (кварц, УВЧ, електрофорез). В останні роки для лікування ран використовують ультразвук, лазер, магніто-терапію. Для підвищення реактивності організму хворим з гнійними ранамипризначають висококалорійну, багату на вітаміни їжу, проводять переливан-ня антистафілококової плазми, альбуміну, призначають препарати, що підви-щують імунітет (тимоген, тималін, Т-тактивін, імуноглобулін і ін.)- При ліку-ванні великих ран кінцівок необхідно провести їх іммобілізацію.

При великих гнійних ранах можна використовувати спеціальні мішки, в які поміщають пошкоджену ділянку тіла або кінцівку, і куди подають сте-рильне повітря з відповідною температурою і вологістю за допомогою апа-ратів "АТУ-3", "АТУ-5" і ін. Застосування локальних мішків-ізоляторів з керованим повітряним середовищем дає можливість скоротити терміни ліку-вання ран, зберегти перев'язувальні матеріали.

Особливості лікування ускладнених ран. Особливі труднощі виника-ють при наданні першої допомоги і при лікуванні хворих з укушеними ранами. Такі рани виникають при укусах тварин або людини. Вони мають ті ж особливості, що й інші рани, але відрізняються тяжким інфікуванням віру-лентною мікрофлорою рота людини або тварини. Особливо небезпечним є укуси змій (кобра, гюрза). Укуси отруйних змій є небезпечними через швид-кий розвиток інтоксикації зміїною отрутою. Складовою частиною отрути є нейротоксини, які викликають тяжкі порушення функції нервової системи, параліч дихального та судинного центрів. Отрути інших змій викликають геморагічні ускладнення, значні крововиливи і набряк тканин. Перша допо-мога при укусі отруйної змії полягає в тому, щоб запобігти поширенню отрути. З цією метою слід накласти джгут на кінцівку вище укусу і видали-ти отруту з рани натисканням на її краї. Джгут потрібно накладати на кінцівку не більше ніж на 1-1,5 год. При укусах змій пропонують відсмокту-вати кров і зміїну отруту ротом, однак отрута може швидко всмоктуватись через слизові оболонки, а тому ця методика є небезпечною для того, хто надає допомогу. Після надання першої допомоги потерпілого негайно гос-піталізують. У разі потреби вводять серцеві засоби, дезінтоксикаційні препа-рати (гемодез, неогемодез, неокомпенсан й ін.), проводять штучну вентиля-цію легень. У лікарні хворим вводять специфічну протиотрутну сироватку ("антигюрза" або "антикобра"). Повторне введення сироватки при розвитку алергічних реакцій протипоказане.

При укусах тварин (собаки, лисиці, вовка) необхідно виконати анти-рабічні щеплення (на Пастерівських пунктах). Лікування укушених ран про-водять за загальноприйнятими принципами, однак медичний персонал пови-нен уважно стежити за перебігом ранового процесу і загальним станом потерпілого.

Участь медсестри у консервативному та хірургічному лікуванні ран.

Успішне лікування хворих з рановими процесами багато в чому зале-жить від ретельного догляду медичної сестри. Основною метою лікування ран є відновлення форми і функції пошкоджених тканин та органів воптимальні, найкоротші терміни. Основна небезпека полягає у можли-вості інфікування рани. Утримання постільної білизни та шкірних покривів у гігієнічних умовах дозволяє попередити вторинне інфікування. Необхідно слідкувати, щоб пов'язка була сухою і надійно ізолювала рану від навколиш-нього середовища. Вона повинна повністю закривати ушкоджену ділянку тіла, захищати рану від подальшої травматизації і забезпечувати дію нанесе-них на неї препаратів. Пов'язку на рану слід накладати так, щоб вона не стискувала тканини, не підсилювала біль, не утруднювала дихання і крово-обіг. Крім цього, пов'язка на будь-якій ділянці тіла не повинна спричиняти незручності. Попадання на пов'язку сечі, калу, води з грілок може стати причиною нагноєння рани.' Таку пов'язку необхідно відразу ж зняти. Неза-лежно від характеру оперативного втручання і стану пов'язки, на 2-й день після первинної хірургічної обробки рани проводять перев'язку, видаляють серветки, забруднені кров'ю. Краї рани змащують антисептиком (розчином Люголя, 1% спиртовим розчином хлоргексидину та ін.) і накладають нову асептичну пов'язку. Якщо рана не була зашита, краї рани обробляють од-ним із антисептиків, а її порожнину промивають 3% розчином пероксиду водню або водним розчином хлоргексидину, димексиду, діоксидину і ін.) та накладають нову асептичну пов'язку. Основне завдання лікування в після-операційний період — не допустити нагноєння операційної рани. При появі перших ознак запалення в рані (підвищення температури тіла, поява болю, набряклості та ін.) слід провести її ревізію та перев'язку. При зміні пов'язки важливим правилом є дотримання асептики. Перев'язку слід здійснювати тільки інструментальним способом, у стерильних рука-вичках, не торкаючись руками до рани, перев'язувального матеріалу. Інструменти використовуються тільки для однієї перев'язки, потім їх пов-торно дезінфікують та стерилізують.

Догляд за хворими з ранами

При догляді за хворими особливу увагу слід звертати на захист шкіри навколо рани від вторинного інфікування. Попадання ранового вмісту на шкіру може призвести до розповсюдження інфекції, її мацерації та запален-ня. Для профілактики мацерації, запалення шкіри її слід обробити пастою Ласара або цинковою мазью. Видаляти дренажі, тампони слід дуже обереж-но. Для безболісного видалення перев'язувального матеріалу необхідно по-в'язку змочити 3% розчином пероксиду водню або відмочити у теплому розчині перманганату калію, фурациліну, хлоргексидину та ін. Особливо ре-тельно слід спостерігати за станом дренажів у рані. Тривале їх перебування в рані може викликати пролежні (некроз) стінок органів, що доторкались до них (кишка, шлунок, жовчний міхур або великі судини). При незначному просяканні пов'язки часті перев'язки ран не рекомендуються. При нагноєнні рани перев'язку необхідно проводити щоденно, а якщо потребує стан хворого, то й частіше, з урахуванням і застосуванням препаратів для місцевого лікування ран, залежно від фази ранового процесу. Хворих з нагноєними ранами треба терміново ізолювати в окрему палату або бокс. Перев'язку потрібне проводити в гнійній перев'язувальній. Якщо у відділенні є одна перев'язу-вальна, то хворих з гнійними ранами слід перев'язувати в останню чергу. Після закінчення перев'язок необхідно провести вологе прибирання і опро-мінення ультрафіолетовими лампами.

Для прискорення загоювання ран велику увагу звертають на забезпе-чення висококалорійного харчування. У першій фазі ранового процесу по-казана лужна, протизапальна дієта, з якої вилучають сіль, прянощі, м'ясні, рибні продукти. Хворим призначають круп'яні, овочеві, молочні супи, вівсяну, гречану каші, овочеві салати, вінегрет й ін. Ця дієта сприяє зменшенню аци-дозу. У другій фазі, для покращення росту і дозрівання грануляційної ткани-ни, слід підвищити обмінні процеси в організмі. З цією метою призначають страви, що містять білки тваринного походження, вітаміни: м'ясо, риба у будь-якому вигляді, овочі, фрукти, соки, яйця та ін. Для стимулювання апети-ту можна давати прянощі.

Важливе значення в профілактиці контрактур і малорухомості суглобів мають лікувальна гімнастика і фізкультура, її треба проводити систематич-но і ретельно, обов'язково у хворих з ушкодженнями суглобів, кісток.

Використана література

Журавлева Антонина Ивановна, Граевская Нина Даниловна Спортивная медицина и лечебая физкультура.- М.: Медицина, 1993.- 432с.

Медицина катастроф.- К.: Здоров'я, 2001.- 348с.

Український реферативний журнал "Джерело". Сер 1. Природничі науки. Медицина.- : , 2001.-

Олеарчик Андрій Всесвіт хірурга.- Львів: Медицина світу - МС, 2006.- 800 с.

Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна . Сер.:Медицина.- Харків: , 2002.- 134с.

Джерело: Український реферативний журнал: Серія 1. Природничі науки. Медицина.2002.- К.: , 2003.-

Бисярина Валентина Павловна Анатомно - физиологические особенности детского возраста.- М.: Медицина, 1968.-

Сердюк Александр Андреевич Глубинная медицина.- Запорожье: Дикое Поле, 2003.- 216с.