Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Транспорт світу

Загальна характеристика світового транспорту

Іран спорт — це галузь матеріального виробництва, що забезпечує перевезення пасажирів і вантажів. Існують такі види транспорту: наземний (поділяється на автомобільний, залізничний, трубопровідний і гужовий), повітряний — авіаційний, водний (поділяється на річковий і морський). До транспорту дехто зараховує лінії електропередач (оскільки ними передається не що інше як енергія). За призначенням виокремлюють транспорт загального користування, що обслуговує сферу обігу і населення, транспорт незагального користування (внутрішньовиробничі переміщення сировини, напівфабрикатів, готових виробів тощо), а також транспорт особистого користування.

Шляхи сполучення, транспортні підприємства і транспортні засоби утворюють разом світову транспорту систему. На світовому транспорті працює 100 млн чол. Загальна довжина транспортної мережі (не враховуючи морських ліній) становить 35 млн км. Щороку у світі всі види транспорту перевозять 100 млрд тонн вантажів і понад 1 трлн пасажирів. За значенням у структурі вантажо-обороту види транспорту розподілилися у такій послідовності: морський, залізничний, автомобільний, нафтотрубопровідний, газопровідний, внутрішній водний, повітряний.

Спостерігається своєрідна спеціалізація транспорту. Наприклад, автомобільний транспорт перевозить більшість пасажирів і вантажів на короткі та середні відстані. Міжконтинентальні перевезення вантажів в основному виконуються морським транспортом. Трубопровідний транспорт найефективніший у разі транспортування газу і нафти по суші.

В умовах науково-технічного прогресу збільшилася пропускна здатність транспортних шляхів, з'явилися нові транспортні засоби, збільшилася їх місткість і швидкість пересування. Великого поширення набула, зокрема, контейнеризація перевезень, яка сприяла підвищенню продуктивності праці на транспорті у кілька разів завдяки спрощенню вантажно-розвантажувальних операцій.

Примітивні транспортні засоби пересування з'явилися ще за часів первіснообщинного ладу. З розвитком виробничих сил і внаслідок суспільного поділу праці розвивались і вдосконалювались транспортні засоби. Виокремлення транспорту в особливу галузь виробництва почалось у XV-XVI ст. і завершилось з переходом від мануфактурного до великого машинного виробництва, тобто наприкінці XVIII ст. Великі географічні відкриття зробили великий вклад у створення світової транспортної мережі. Проте ця мережа остаточно сформувалася у XX ст. Саме у XX ст. з'явився повітряний транспорт і набув поширення трубопровідний.

В економічно розвинених країнах транспортна система найдосконаліша. На ці країни припадає основна маса світового вантажообороту і левова частка світової транспортної мережі. Найрозвиненіша транспортна мережа у країнах Заходу, дещо поступається їй транспортна мережа Східної Європи та Росії, менш розвинена вона в Азії, Африці і Латинській Америці.

Автомобільний транспорт

Перший автомобіль з паровим двигуном побудував у 1769 р. французький інженер Н. Кюньо. Рухався він зі швидкістю 4 км/год. Автомобіль з двигуном внутрішнього згорання створили в 1885-1887 pp. у Німеччині конструктори Г. Даймлер (1834-1900) і К. Бенц (1844-1929). Кожен з них до створення автомобіля йшов своїм шляхом.

Автомобільна промисловість виникла наприкінці XIX ст. у Франції, Німеччині, США, Великобританії. У 1903 р. на американських підприємствах компанії "Форд мотор" почали масово (на конвеєрі) випускати автомобіль "Форд" моделі "Т".

Нині загальна довжина світових автомобільних доріг з твердим покриттям становить понад 20 млн км, найгустіша їх мережа у Західній Європі. У світі налічується понад 600 млн автомобілів і щороку ця цифра збільшується. Близько 80 % їх кількості зосереджено у США, Японії та Західній Європі. 50 відсотків жителів цих країн мають автомобілі. У країнах, що розвиваються, цей показник значно менший і в середньому становить один відсоток. Навіть у таких відносно розвинених країнах, як Мексика і Бразилія, зазначений показник не перевищує 6 %.

У розрахунку на 1000 жителів найбільша кількість автомобілів припадає на США, ФРН, Нову Зеландію, Канаду, Австралію, Швейцарію, Швецію, Італію, Францію. Сучасний автомобільний транспорт постійно технічно переоснащується і вдосконалюється, у результаті чого з'являються потужніші, швидкісніші, комфортабельніші й ефективніші автомобілі.

Залізничний транспорт

Використання рейкового транспорту, який приводився в дію мускульною силою людини або тварини, відоме людству ще з XVI ст. Залізничний транспорт виник у першій половині XIX ст. у зв'язку з розвитком великої промисловості, зокрема кам'яновугільної і металургійної.

Піонером парового залізничного транспорту вважається англійський винахідник Дж. Стефенсон (1781-1848). Він почав будувати паровози з 1814 р. і створив перші придатні на практиці моделі. Побудував першу залізницю загального користування Дарлінгтон — Стоктон (відкрита у 1825 р.). Свою відому модель паровоза "Ракета" Дж. Стефенсон створив у 1829 р. Ця модель стала прототипом парових локомотивів. Паровоз "Ракета" тягнув вагон з 36 пасажирами і рухався з небаченою до того швидкістю — 38 км/год.

Інший англійський винахідник Р. Тревітік створив безрейковий паровий візок (1801-1803 pp.), а в 1803 р. — паровоз для залізничної колії (випробуваний у 1804 p.).

Російські винахідники — кріпосні заводчиків Демидових батько (1774-1842) і син (1803-1849) Є. і М. Черепанови - побудували перший у Росії паровоз (1833-1834 pp.) і залізницю протяжністю 3,5 км.

У 1830 р. в Англії запрацювала залізниця між Ліверпулем і Манчестером. На будівництві залізниць у Великобританії в 1847 р. працювало 250 тис. землекопів. За станом на 1851 p., залізниці існували у 18 країнах світу, у тому числі у 1851 р. була введена в експлуатацію двоколійна залізниця протяжністю 650 км між Петербургом і Москвою, яка була тоді найдовшою у світі. Протяжність залізниць у Росії в 1861 р. становила 1500 верстов, в Англії — у 10 разів більше.

У 1850-1900 pp. протяжність залізниць збільшилася: в Німеччині у 9 разів, у Франції — в 13, а в Росії — у більш як 100 разів. У 1869 р. була побудована перша трансконтинентальна лінія між Нью-Йорком і Сан-Франциско. Лінія Москва — Смоленськ —Мінськ — Брест — Варшава була збудована у 1871-1872 pp., залізниця Рига — Орел — у 1868-1871 pp.

У США в 1850-1860 pp. було побудовано 34 тис. км залізниць.

Дешевий залізничний транспорт сприяв усуненню регіональних відмінностей у Європі. Цей вид транспорту, зокрема, стимулював розвиток курортного бізнесу у Швейцарії та Середземномор'ї.

Нині у країнах Заходу довжина залізничної мережі скорочується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспорту, який здатний виконувати перевезення за принципом "від дверей — до дверей". Водночас у багатьох країнах довжина залізничної мережі збільшується. Це, як правило, відбувається у великих за площею країнах, які освоюють свої території, багаті на природні ресурси, зокрема, у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай щороку будує 1 тис. км залізниць.

У світі налічується понад 1,2 млн км залізниць загального користування, з них 200 тис. км електрифіковані.

Найдовша мережа залізниць у США (200 тис. км), на другому місці — Канада (90 тис. км), не набагато відстає Росія (87 тис. км). Значна довжина залізничної мережі також в Індії (63 тис. км), Китаї (53 тис. км), ФРН (45 тис. км), Аргентині (40 тис. км), Австралії (36 тис. км), Франції (34 тис. км), Бразилії (31 тис. км).

Довжина залізничної мережі не дає повного уявлення про розвиток цього виду транспорту через неоднакові території країн. Тому для характеристики мережі застосовують такий показник, як щільність, тобто довжину мережі ділять на площу території країни. За цим показником лідирує Німеччина, у якій на 1000 кв. км території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізничної мережі також у Польщі (80), Японії (75), Великобританії (70), Італії (65), Франції (60). В інших країнах світу, в тому числі в економічно розвинених, щільність дещо менша.

Залізниці як колишнього СРСР, так і нинішньої Росії використовуються дуже інтенсивно. Наприклад, на частку СРСР припадало лише 12 % залізничної мережі світу, але частка вантажообороту становила понад 50 %. Залізничний транспорт СРСР забезпечував і левову частку пасажироперевезень.

Виробництво паровозів США припинили у 50-х роках XX ст., Європа — у 60-х роках. У 90-х роках поширилась інформація, що Китай залишився єдиною країною у світі, яка виготовляла невелику кількість паровозів.

Перший електровоз було продемонстровано у Берліні в 1879 р. Спочатку електричний потяг використовувався на міському та приміському транспорті, потім — у метро, а згодом — на магістральних залізницях. Одна з перших електрифікованих залізниць з'явилася в Італії у 1902 р.

У Росії 43 % залізниць електрифіковані. В деяких країнах світу цей показник вищий. Наприклад, у Швейцарії електрифіковані практично всі залізниці. Інші країни мають такі показники: Нідерланди — 70 %, Швеція — 65 %, Італія — 53 %, Австрія — 50 %, Польща — 46 %, Іспанія — 46 %. У США лише 1 % залізниць електрифіковані. Залізничний транспорт кінця XX ст. за технічним рівнем значно перевищує рівень XIX ст.

У 1964 р. в Японії почали функціонувати швидкісні поїзди ("шин-ксансен" — куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Згодом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з'явилися комутаторні поїзди {commuter trains), швидкотранзитні легкорейкові системи (light railway rapid-transit systems), потяги, що приводяться в рух стисненим повітрям, тощо.

Трубопровідний транспорт

Ірубопровідний транспорт, як і залізничний, з'явився у XIX ст., його появі сприяв розвиток нафтової промисловості. Цей вид транспорту передає на відстань рідкі, газоподібні або тверді продукти по трубопроводах. Призначений здебільшого для транспортування газу (газопровід магістральний), нафти (нафтопровід), твердих матеріалів (гідравлічний і пневматичний). Нині протяжність нафто- і газопроводів у світі становить понад 1,5 млн км, з них 900 тис. км припадає на магістральні газопроводи, а 600 тис. км — на нафто- та продуктопроводи.

Найбільшого поширення цей вид транспорту дістав у США, Росії, Канаді, Китаї, ФРН, Франції, Італії, Саудівській Аравії, Мексиці.

Магістральні газопроводи є підземні, надземні, підводні, тиск транспортного газу — до 75 атмосфер — підтримується газокомпресорними станціями, діаметр труб досягає 1420 мм. Трубопровідний транспорт має досить високі шанси на розвиток у недалекому майбутньому. Зокрема, у зв'язку з необхідністю транспортувати природні

багатства з регіону Каспійського моря та Центральної Азії у розвинені країни Заходу.

Водний транспорт

М. Орський транспорт здійснює перевезення вантажів і пасажирів океанами, морями і морськими каналами. Здавна людство використовувало вітрильники. Потім з'явилися судна, що приводилися в дію паровою машиною або турбінами.

У 1778 р. у Франції парове судно "Піроскафф" близько години рухалося проти течії на р. Сона. Перший річковий пароплав колісного типу комерційного застосування за назвою "Клермонт" побудував у 1807 р. у США винахідник Р. Фултон (1765-1815). "Клермонт" за 32 години проти течії та вітру подолав відстань 278 км. Р. Фултон запропонував свої конструкції торпеди та підводного човна. У 1800 р. від побудував паровий підводний човен "Наутілус", який міг досягати глибини 7,6 м. У 1814 р. винахідник створив перший у світі воєнний корабель "Фултон" з паровим двигуном.

У Росії перший пароплав "Єлизавета" для рейсів між Кронштадтом і Петербургом було збудовано у 1815 р.

У 1838 р. перший пароплав перетнув Атлантику.

Перший трансатлантичний корабель "Грейт Істерн" був гібридом 6-мачтового вітрильника і пароплава. На одну добу він потребував 330 т вугілля, якого у бункерах було 12 тис. тонн. Такої кількості вистачало для подолання відстані від Англії до Індії. Атлантичний океан корабель долав за 11 діб, перевозячи 4 тис. пасажирів.

Нині на кораблях використовують дизельні, ядерні, теплові двигуни. Найінтенсивніші вантажопотоки йдуть через Атлантичний океан, на другому місці — Тихий, на третьому — Індійський океан.

Нині морський транспорт мало використовують для міжконтинентальних перевезень пасажирів у зв'язку з розвитком авіації. Частка морського транспорту у структурі вантажоперевезень світу наприкінці XX ст. становила понад 60 %.

У світі існує понад 80 тис. суден різних типів. На щоглах морських суден майорять прапори понад 160 держав світу. Найбільший морський флот мають Ліберія і Панама, хоча під ліберійськими і панамськими прапорами плавають кораблі, власники яких перебувають у США, Японії, Норвегії, ФРН, Великобританії. Це пояснюється

тим, що панамські і ліберійські прапори вважаються "дешевшими", тобто власники кораблів під одним з таких прапорів можуть уникати податків, не дотримуватися вимог трудового законодавства і заходів з безпеки суден, які були б неминучими, якби судна реєструвалися в економічно розвинених країнах.

Для вантажоперевезень використовують наливні і суховантажні судна.

Велике значення для розвитку морського транспорту мають Суецький і Панамський канали. Вони значно скорочують шлях. У першому випадку — між Атлантичним і Індійськими океанами, а в другому — між Тихим і Атлантичним. Суецький канал був відкритий 17 листопада 1869 р. Панамський канал почала будувати Франція (1879 p.), але через крах французької компанії право на спорудження Панамського каналу перейшло до США. Перше судно пройшло ним у 1914 р.

На земній кулі налічується майже три тисячі морських портів. Вантажооборот близько ЗО портів перевищує щорічно 50 млн тонн. Це справжні суперпорти. Найбільший порт світу — Роттердам (Нідерланди).

Суперпортів немає в Україні та інших державах СНД, але до цього показника наближується Новоросійськ.

Морські порти бувають універсальними (приймають і відправляють найрізноманітніші вантажі) та спеціалізованими (наприклад, порти з експорту залізної руди, нафти). Такі порти є у країнах, що розвиваються, і в розвинених країнах.

Морські порти розміщуються у глибоководних гаванях, неглибоких затоках, на берегових рівнинах, в естуаріях судноплавних рік. Понад 60 % перевезень у сфері міжнародної торгівлі забезпечує морський транспорт.

Загальна протяжність ліній внутрішнього водного транспорту (на ріках, озерах, каналах) у світі перевищує 550 тис. км. Цей вид транспорту розвинений у США, Росії, Канаді, Німеччині, Нідерландах, Китаї. У багатьох країнах він практично відсутній з огляду на природні умови (Японія, Куба, Монголія). У світі налічується близько двохсот міжнародних річок. Це, зокрема, Дунай, у басейні якого розташовані 14 держав Європи, а також Рейн, Амазонка, Замбезі, Ніл, Конго та ін.

Десята частина внутрішніх водних шляхів припадає на поліпшені людиною ділянки. Це ріки із шлюзами, а також канали (шлюзовані та каналізовані ріки).

Озерне судноплавство особливо поширене у США та Канаді. Морські судна по ріці Святого Лаврентія та Великих озерах заходять углиб Американського континенту на 4 тис. км.

Повітряний транспорт

Виник у державах Європи та Америки після Першої світової війни.

Основне призначення повітряного транспорту — швидкісне перевезення пасажирів, пошти, вантажів і багажу. Наприкінці 50-х — початку 60-х років XX ст. на цивільному повітряному транспорті почалася ера реактивної авіації, завдяки якій збільшилися швидкість, комфортність, пасажиро- і вантажомісткість.

Авіацію почали широко використовувати у 20-х роках, хоча ідея польотів у повітрі існувала здавна. У XVII ст. було зроблено важливий висновок — мускульний політ людини неможливий. Винайдення у XVIII ст. парової машини і швидкий її розвиток привели в XIX ст. до спроб створити літальний апарат з паросиловою установкою. Вперше це зробив російський винахідник О. Можайський. У 1882-1884 pp. апарат було побудовано і випробувано під час руління на землі і в нетривалому польоті. У 1894 р. англієць X. Максим випробував літак з паросиловою установкою і під час першої спроби зазнав аварії.

Наприкінці XIX ст. з'явилися двигуни внутрішнього згорання, придатні для використання в транспортних силових установках. Двигун автомобільного типу встановили на побудованому ними літаку льотчики брати Райт. У 1903 р. їхній літак здійснив політ на 260 м. Схема братів Райт не дістала розвитку, але в них були послідовники. В 1909 р. Л. Блеріо на літаку своєї конструкції перелетів Ла-Манш. Проте розвиток авіації оплачувався численними жертвами, оскільки не було розроблено наукових основ літакобудування. Дж. Кейлі в Англії, О. Лілієнталь у Німеччині, С. Ленглі в США та інші виконували аналітичні й експериментальні дослідження з теорії польоту. Творцем сучасної аеродинаміки є М. Жуковський, з його ініціативи у 1902 р. була побудована перша аеродинамічна труба.

Завдяки працям М. Жуковського стало можливо конструювати літаки на науковій основі, що сприяло успіхам авіаційної науки і швидкому розвитку авіації.

Польоти на повітряних кулях відомі ще з кінця XVIII ст. Аеростати, що керуються і обладнані двигуном, називаються дирижаблями. Перший політ на дирижаблі з паровим двигуном здійснив француз А. Жиффар у 1852 р. До 50-х років XX ст. дирижаблі використовувалися для перевезення пасажирів і вантажів, а також у військових цілях. Після серії катастроф, пов'язаних з використанням легкозаймистого водню для наповнення оболонки, престиж і привабливість дирижаблів були серйозно підірвані. Починаючи з 70-х років виробництво дирижаблів відновлено (наприклад, у Франції і ФРН). У США дирижаблі, наповнені незаймистим газом гелієм, використовувалися береговою охороною для патрулювання. Нині дирижаблі застосовуються там у рекламних цілях і для фотографування поверхні планети.

Протяжність повітряних шляхів світу становить близько 8 млн км.

Нині у країнах світу функціонує близько 600 міжнародних аеропортів. Щорічно понад 100 млн пасажирів перевозяться літаками. Окремі аеропорти справді велетенські. Наприклад, у міжнародному аеропорту ім. Дж. Кеннеді (Нью-Йорк) щодня злітають понад 1000 літаків. Аеропорти є великими підприємствами, на яких працюють тисячі людей.

Багато міжнародних аеропортів займають великі площі, наприклад, лондонський міжнародний аеропорт Хітроу має площу 1141 га. Навколо аеропортів розміщуються служби обслуговування, вантажні склади, пасажирські термінали тощо.

У міжнародному аеропорту, призначеному для обслуговування літаків, що належать двом або більше країнам, мають бути щонайменше одна смуга приземлення-зльоту завдовжки понад 2550 м, митна та імміграційна служби, підприємства громадського харчування та ін.

Список використаної літератури

Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Маркетинг, 2000.

Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. для студ. вузів. — К.: Знання, 1999.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2001.

Евстигнеев В. Р. Валютно-финансовая интеграция в ЕС и СНГ: Сравнительный систематизированный анализ. — М.: Наука, 1997.

Економіка зарубіжних країн: Підруч. / А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І. В. Бураківський та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. — М.: Междунар. отношения, 2000.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000.

Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 1999.

Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. — М.: Прогресс; Университет, 1994.

Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. — К.: Таксон, 2000. — Кн. 1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.