Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Чернігівщина та Чернігівська область - історичний огляд

План

Загальні відомості

Статистичні дані

Геральдіка Чернігівської області

Історія Чернігова

Про ім’я города

Використані джерела

Карта районов області

Історія регіону

|

Заселення території Чернігівщини почалося ще за часів палеоліту - близько 100 тис. років тому. Більше двадцяти поселень епохи пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) дослідники виявили на території області. А знахідки в селі Мезин Коропського району не мають собі рівних у світовій археології.

У IX ст. Чернігово-Сіверська земля увійшла до складу Київської Русі, причому Чернігів за розмірами і значенням серед інших міст поступався лише Києву. У складі Київської Русі вона одержала подальший соціально-економічний розвиток. Головне місце в економіці займало сільське господарство. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Чернігово-Сіверська земля мала розгалужені торгові зв'язки.

Адміністративно- територіальий розподіл

|

У Чернігівській області 22 райони: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городнянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський, Щорський.
Всього на території області - 1539 населених пунктів; серед яких: міст – 15, селищ міського типу - 30, сіл – 1494. Міста обласного підпорядкування – Ніжин (75.7 тис. жителів), Прилуки (64.5 тис. жителів), Чернігів (301.4 тис. жителів).

Влада

|

Місцеві державні адміністрації:
В обласній державній адміністрації - 103 працівники апарату. Районних державних адміністрацій - 22, в яких загалом 614 працівників.

Місцеві ради:
10725 депутатів працюють у 594 місцевих радах, причому:

в обласній раді - 74 депутати

у 22 районних - 1504 депутати

міських (міст обласного підпорядкування) - 3, депутатів - 135 осіб

районних у містах - 2, депутатів - 86 осіб

селищних - 29, депутатів - 627 осіб

сільських - 525, депутатів - 7974 особи

міських у районах - 12, депутатів - 325 осіб

Кордони

|

Чернігівська область межує на півночі з Російською Федерацією (199 км. держкордону), на північному заходи - з Білоруссю (227 км держкордону), на сході з Сумською областю, на півдні - з Київською та Полтавською областями.

На кордонах розташовано 8 пунктів переходу: Грем'яч - Вітімль. Добрянка - Піддобрянка, Костобобрів - Азарівка, Дніпровське - Верхні Щури, Тимоновичі - Н.-Ропськ, Клюси - Н. Світ, Ільмова - Глибоцьке, Деревини - Андріївка.

Населення

|

Всього - 1236.0 тис. осіб.

З яких:
 міського - 721.0 тис. осіб;
 сільського - 515.0 тис. осіб;
 чоловіків - 562.4 тис. осіб; (45.5 %)
 жінок - 673.6 тис. осіб; (54.5 %)

Щільність населення - 39.2 чол. на кв. км.
Народжуваність (на 1000 жителів) – близько 7 осіб.

Економічний
потенціал

|

Область має індустріально-аграрну структуру господарства. Пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна і металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловості. Чернігівщина забезпечує понад 80% загальнодержавного випуску вовняних тканин і шпалер, 30% хімічних волокон і ниток, 20% видобутку нафти. Область єдина в Україні випускає пожежні машини, кордну тканину для виробництва шин, білкову оболонку для харчової промисловості, окремі види обладнання для галузей АПК. Підприємства й організації області поставляють продукцію більш ніж у 60 країн світу.
У галузі сільськогосподарського виробництва її знають як одного з найбільших постачальників картоплі, цукру, збіжжя, продуктів тваринництва, а також меду, фруктів, льону та знаменитих ніжинських огірків. Сільське господарство області майже повністю, за винятком олії та рибопродуктів, забезпечує продовольчі потреби населення, має значні експортні можливості.
Багата Чернігівщина корисними копалинами. Загальнодержавне значення мають поклади високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район) і нафти. Нафтогазоконденсатні родовища зосереджені в Ічнянському, Прилуцькому, Варвинському, Талалаївському районах. Велике промислове значення мають родовища крейди в Новгород-Сіверському районі та цегельної сировини по всій території області. На Чернігівщині відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільське, Ічнянського району) - унікальне за обсягом і лікувальними якостями, у центральній частині поширені джерела мінеральних вод.

Культура і традиції

|

Чернігівський край славиться великою кількістю пам'яток історії та архітектури ХІ-ХІІ ст. і ХVІІ-ХІХ ст. Понад 200 із них мають світове значенн. Найбільш цінними пам'ятками домонгольського періоду є унікальні Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.) собори, Антонієві печери та Іллінська церква (ХІ-ХІІ ст.), П'ятницька церква (ХІІ ст.) у Чернігові, Юр'єва божниця (Х ст.) в Острі. Із пізніших часів збереглися палацові ансамблі: садиби Тарновських (ХІХ ст.) в с. Качанівка Ічнянського району, Галаганів (XVIII ст.) у с. Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району, садиба П.Румянцева-Задунайського (ХVІІІ) в с. Вишеньки Коропського району.

Землі Чернігівщини - джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури і наукової еліти. Тут народився відомий мореплавець Ю.Лисянський, розпочала театральну кар'єру Марія Заньковецька, народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер О.Довженко. Тут жили, працювали чи просто бували історик і письменник О.Бодянський, скульптор І.Мартос, письменники - В.Забіла, І.Кочерга, П.Тичина, Олекса Десняк, композитори Г.Верьовка, Л.Ревуцький, великий український митець Т.Шевченко, український філософ і поет Г.Сковорода, письменники Л.Глібов, М.Коцюбинський, Марко Вовчок, В.Cамійленко, М.Вербицький. Із Чернігівським краєм пов'язані різні періоди життя конструктора космічних ракет С.Корольова, академіка О.Богомольця, російського історика М.Державіна, письменника М.Гоголя, поета Є.Гребінки. Тут бували О.Пушкін, О.Грибоєдов, Л.Толстой, М.Горький, М.Глінка, П.Чайковський.

Древня Сіверська земля є батьківщиною Президента України Л.Кучми та ряду видатних політичних діячів незалежної України.

Природа та екологія

|

Область розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах Придніпровської низовини. Лісами вкрито 20 % території. Територією області протікає 1200 річок загальною довжиною близько 8.5 тис. км. Найбільші річки - Дніпро, Десна з притоками Сейм, Остер, Снов, Убідь, на півдні - Удай. Клімат помірно-континентальний. Середньорічні температури: січня -7С, липня +19С. Середньорічна кількість опадів 550-660 мм.
На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора і фауна, наявність 610 природних заповідних об'єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки.

Статистичні дані |

У Чернігівській області було створено:*

переписних відділів

152*

інструкторських дільниць

1036*

лічильних дільниць

4146

Не враховуючи переписні відділи, інструкторські та лічильні дільниці у лікарнях, санаторіях, готелях тощо.

Територія (тис. км2)

31,9

Кількість населення (тис.осіб)

1245,3

Щільність населення (особи/км2)

39

Коротко про основні підсумки:

Загальна кількість Чернігівської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 1245,3 тис. осіб.

Кількість , за результатами Всеукраїнського перепису, становила 727,2 тис. осіб (58,4%), – 518,1 тис. осіб (41,6%).

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість становила 565,6 тис. осіб (45,4 %), – 679,7 тис. осіб (54,6 %).

За роки, що минули після перепису населення 1989 року, в області залишилася без змін і склала 15.

Зміни у кількості населення міст наведено нижче:   |

Кількість наявного населення,
тис.осіб | 2001 рік у %
до 1989 року

2001 рік | 1989 рік

Чернігів | 305,0 | 296,3 | 102,9

Ніжин | 76,6 | 80,6 | 95,1

Прилуки | 64,9 | 72,0 | 90,1

Бахмач | 20,3 | 22,8 | 89,1

Бобровиця | 11,9 | 12,8 | 93,1

Борзна | 11,7 | 12,5 | 93,6

Городня | 14,0 | 15,1 | 93,0

Ічня | 12,8 | 13,6 | 93,8

Корюківка | 14,3 | 14,2 | 100,5

Мена | 12,9 | 13,1 | 98,6

Новгород-Сіверський | 15,2 | 15,4 | 98,7

Носівка | 16,0 | 18,3 | 87,5

Остер | 7,2 | 8,4 | 85,4

Семенівка | 9,7 | 10,5 | 91,9

Щорс | 12,3 | 13,5 | 91,0

Станом на 5 грудня 2001 року загальна кількість області становила 1236,1 тис. осіб, у тому числі чоловіків – 560,5 тис. осіб (45,3%), жінок – 675,6 тис. осіб (54,7%); міських жителів нараховувалося 716,5 тис. осіб (58%), сільських – 519,6 тис. осіб (42%).

населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується суттєвим зменшенням частки дітей у загальній чисельності населення одночасно із збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, що значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює зростаюче старіння населення.

За даними перепису, на території області проживали представники більше 90 національностей і народностей.Таким чином, у населення Чернігівщини переважну більшість становлять українці. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зменшилася на 10,6%, а їх питома вага серед жителів області зросла на 2 відсоткового пункта.

Всеукраїнський перепис населення підтвердив багатонаціональний склад жителів Чернігівської області. За даними перепису, на території області проживали представники більше 90 національностей і народностей. Дані щодо найбільш численних національностей, які мешкають в області, наведено нижче:  |

Кількість
(тис. осіб) | У % до підсумку | 2001 рік
у % до 1989

2001 рік | 1989 рік

українці | 1155,4 | 93,5 | 91,5 | 89,4

росіяни | 62,2 | 5,0 | 6,8 | 64,4

білоруси | 7,1 | 0,6 | 0,8 | 66,9

євреї | 1,5 | 0,1 | 0,4 | 24,8

інші національності | 6,4 | 0,5 | 0,5 | 87,8         

Таким чином у національному складі населення Чернігівщини переважну більшість становлять українці. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зменшилася на 10,6%, а їх питома вага серед жителів області зросла на 2 відсоткових пункти.         

Друге місце за чисельністю посідають росіяни. Проте їх кількість, порівняно з переписом 1989 року, зменшилася на 35,6%. Питома вага росіян у загальній кількості населення області зменшилася на 1,8 відсоткового пункту.

населення області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 89% населення області, що на 3,3 відсоткового пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визнали як рідну 10,3% населення, у порівнянні з минулим переписом цей показник зменшився на 3,3 відсоткового пункта.   |

Вважали рідною мовою ( %)

мову своєї національності | українську | російську | іншу мову

українці | 94,4 | х | 5,6 | 0,0

росіяни | 88,8 | 11,1 | х | 0,0

білоруси | 32,5 | 21,3 | 46,2 | 0,0

євреї | 2,2 | 29,0 | 68,3 | 0,1   

Українську мову вважали рідною 89% населення області, що на 3,3 відсоткового пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визнали як рідну 10,3% населення, у порівнянні з минулим переписом цей показник знизився на 3,3 відсоткового пункта.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення населення, зростання кількості осіб, які мали вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та повну загальну освіту, становило 685,6 тис. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 17,3%.

За даними Всеукраїнського перепису населення, 624,4 тисячі жителів області .

Геральдіка Чернігівської області

Чернігівська область знаходиться на півночі України. Утворена 15 жовтня 1932 р.

1.


Сучасний герб

Герб затверджений рішенням 12-ї сесії обласної ради 3-го скликання від 11 липня 2000 р. У срібному полі чорний двоголовий орел (це герб Чернігово-Сіверщини з 1635 р., себто єдина й найдавніша земельна гербова емблема Лівобережної України) з червоними лапами та язиками, золотими очима й озброєнням (дзьоби та кігті), на головах - по золотій відкритій короні, а на грудях синій щиток із золотою облямівкою, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича (1024 р.).

2.


Прапор

Прапор затверджений рішенням 12-ї сесії обласної ради 3-го скликання від 11 липня 2000 р.
Прямокутне зелене полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, посередині якого проходить біла горизонтальна смуга (шириною 1/5 ширини прапора), а у верхньому від древка білому квадраті зображено герб області. На прапорі дві зелені смуги означають дві основні географічні зони області - Полісся і Лісостеп, а біла смуга уособлює річку Десну, яка їх розділяє.

Історія Чернігова

На территории, занимаемой современным Черниговом, обнаружены следы человеческой деятельности IV тысячелетия до нашей эры. В начале же I тысячелетия нашей эры здесь осели славянские племена. Их поселения разрастались и крепли, во второй половине VII века несколько таких поселений слились, образовав город. Топоним Чернигов впервые упоминается в "Повести временных лет", в которой, в частности, излагается первый договор Руси с Византией, заключенный летом 860 года князем Аскольдом после успешного похода киевского войска на Константинопопь. В списке русских городов, которым, согласно договора, греки обязывались платить дань, Чернигов стоит на втором месте после Киева, что свидетельствует о важности главного города славянского племени Сиверян как экономического, политического и культурного центра земли Русской.

Былую мощь Чернигова подтверждают летописи и былины. Интересными памятниками являются многочисленные курганы IX-X веков - захоронения князей и бояр-дружинников. В результате раскопок этих курганов были обнаружены предметные материалы, которые характеризуют социальные отношения, быт и культуру горожан того времени и представляют большой научный интерес. Уникальным памятником является курган Черная Могила, который, по преданиям, является захоронением князя Черного. В кургане лежали мечи, сабли, копья, кольчуги, щит с медной оковкой, посуда. Самой же ценной находкой стали два турьих рога, орнаментированных серебром. На Болдиной горе выделяются курганы Гульбище и Безымянный. Огромных размеров меч, щит, кольчуга, боевой топор и другое боевое снаряжение, найденные в кургане Гульбище, свидетельствуют о том, что это было захоронение огромного и могучего воина-богатыря..

В начале XI века Чернигов стал столицей огромного и могущественного княжества. Произошло это так. В конце Х века великий киевский князь Владимир завершил объединение восточнославянских племен в составе древнерусского государства Киевская Русь. Укрепляя великокняжескую власть, Владимир Святославич заменил местных князей, находившихся в вассальной зависимости от него, своими сыновьями, назначив их наместниками. После смерти великого князя в 1015 году его наследники учинили кровавую бойню. Началось с того, что Святополк (прозванный Окаянным) приказал убить своих братьев Бориса и Глеба и захватил великокняжеский престол в Киеве. Узнав об этом, Ярослав Мудрый, который княжил в то время в Новгороде, предпринял поход на Киев и разгромил войско Святополка, вынудив его бежать за границу. Однако Ярослав не поселился в столице, а стал править отцовскими землями из Новгорода, к которому он привык.

Воспользовавшись отсутствием Ярослава, к воротам Киева подошел энергичный и предприимчивый Мстислав Храбрый, который княжил в доставшейся ему от отца Тьмутаракани (нынешние Керчинский и Таманский полуострова, омываемые Азовским и Черным морями) и потребовал принять его в качестве великого князя, но, как свидетельствует летопись, "неприняша его кыяне". Тогда Мстислав пришел в Чернигов, где в то время не было своего князя. Здесь он был гостеприимно встречен местной знатью и духовенством, пригласившими его на престол. Однако и Ярослава, и Мстислава не покидала мысль об объединении великой державы под собственной властью. Использовав военную хитрость, в 1024 году в битве под Лиственом, за 40 километров от Чернигова, Мстислав наголову разгромил войско брата. Для славян эта победа имела большое значение, поскольку армия Мстислава Храброго состояла из его местных подданных, а в войске Ярослава служили викинги, профессиональные военные, которые считались непобедимыми. Но недаром Ярослав получил прозвище Мудрый: того, чего он не смог добиться силой, он частично добился дипломатией - через два года братья помирились и разделили русские земли по Днепру.

Чернигов стал столицей княжества, земли которого достигали Оки, Дона, Азовского моря. Прокняжив в Чернигове 10 лет, Мстислав внезапно умер и черниговские земли отошли Ярославу Мудрому, который незадолго до своей смерти разделил их между своими тремя сыновьями. Чернигов достался Святославу, который княжил в нем 19 лет и стал основателем династии Святославичей. Временами споры князей за Чернигов становились особенно острыми. В 1078 году здесь осел Владимир Мономах, но через 16 лет он был вынужден передать правление сыну Святослава Олегу. В 1097 году Любечский съезд князей признал наследственные права на Чернигов и Черниговские земли за Святославичами, которые правили здесь более ста лет.

Правление Мстислава Храброго стало началом золотого века Чернигова. Налоги в княжескую казну поступали с территории, равной современной Франции. Бурно развивалось искусство и ремесла, писались летописи, возник собственный черниговский архитектурный стиль, были возведены прекрасные строения. Некоторые из них сохранились до наших дней. В период своего расцвета Чернигов был одним из крупнейших городов Европы, его укрепленная площадь превышала два квадратных километра, а население составляло 25 тысяч человек.

Провозгласив принцип династического раздела Руси, Любечский съезд князей таким образом документально закрепил процесс ее феодальной раздробленнности, при которой русские княжества становились все мельче и слабее. Это облегчило полчищам олотоордынского хана Батыя захват русских земель. Чернигов взял штурмом хан Менгу 19 октября 1239 года. Город был разграблен и опустошен настолько, что лишь через четыре столетия вырос до той территории, которую он занимал в начале XIII века. Однако городу уже не суждено было вернуть себе былую славу.

Более, чем на четыре века растянулся период застоя и упадка. С середины XIV века городом владели литовские феодалы, в начале XV века Черниговские земли попали под власть князей Московского государства. В то смутное время город неоднократно подвергался нападениям крымских татар, особенно опустошительными были набеги хана Менгли-Гирея, спалившего город в 1482 и 1497 годах. В 1618 году Московское государство уступило Черниговские земли Польше.

Национально-освободительная война украинского народа под руководством гетмана Богдана Хмельницкого против польской шляхты закончилась в 1648 году присоединением Левобережной Украины к преемнику Московии Русскому государству. В период так называемой Гетманщины - относительной автономии Левобережной Украины в составе России - началось политическое, экономическое и культурное возрождение Чернигова: город стал центром казацкого полка, а полк в те времена был не столько воинской частью, сколько территориально-административной единицей. Полковники обладали не только военной, но и гражданской властью. Всей же автономией управлял гетман, отсюда и название - Гетманщина.

С началом активной колонизации Левобережной Украины, сопровождавшейся ликвидацией казацкой вольницы и закрепощением крестьянства, было ликвидировано и ее полковое устройство. Чернигов стал центром наместничества, а с 1797 года - центром Малороссийской (с 1802 года - Черниговской) губернии Российской империи. Развитие капиталистической промышленности началось после реформы 1861 года. По ряду объективных причин Чернигов не стал промышленным центром и ему не удалось вырваться из провинциальных пут.

Известие о большевистском Октябрьском перевороте 1917 года в имперской столице Петрограде дошло до Чернигова через три дня. В годы гражданской войны и иностранной интервенции город многократно переходил из рук в руки противоборствующих сторон. После окончательного установления в Чернигове советской власти в конце октября 1919 года началось восстановление разрушенной экономики. В 1932 году город стал центром Черниговской области, образованной в составе Украинской Советской Социалистической Республики, одной из пятнадцати республик Советского Союза. В ходе осуществления программы индустриализации в Чернигове возникли новые отрасли промышленности. В 1934 году выпустили свою первую продукцию фабрика первичной обработки шерсти и фабрика по производству музыкальных инструментов.

В период Второй Мировой войны, в ходе летнего наступления немецких войск 1941 года, Чернигов стал ключевым пунктом на пути их продвижения на Москву, в обход Брянских лесов. Стратегическое значение Чернигова понимало и советское командованине, устроившее здесь сильные рубежи обороны. Первым налетам немецкой авиации город подвергся уже в конце июня сорок первого. Бомбежки нанесли Чернигову большие разрушения.

Немецкая оккупация Чернигова длилась с 9 сентября 1941 по 21 сентября 1943 года. В городе было создано три концентрационных лагеря, всего за годы войны немцы уничтожили в городе более 52 тысяч местных жителей и советских военнопленных. Сегодня об этом напоминают памятники, установленные на местах массовых казней. Лесистая местность Черниговщины и соседних областей создавала благоприятные условия для ведения партизанской войны. Партизанское движение в крае получило огромный размах, в нем участвовало более 50 тысяч человек. В самом же Чернигове под руководством советской разведки активно действовало антинемецкое подполье, координировавшее свои действия с партизанами.

В результате военных действий Чернигов был почти полностью разрушен - в сентябре 1943 года с его центральной площади были видны окраины города и окрестные поля. Были уничтожены все промышленные предприятия, школы, театры, цеха, мастерские, много интересных архитектурных памятников и около 70% жилых помещений. Только три города бывшего Советского Союза подверглись еще большим разрушениям: Сталинград, Севастополь и Воронеж. Восстановление Чернигова и его экономики шло чрезвычайно быстрыми темпами. Уже в 1950 году предприятия города превысили довоенные объемы выпуска продукции. Вскоре началось строительство промышленных гигантов: объединения по производству синтетических волокон и камвольно-суконного комбината, в 70-е годы были построены завод автозапчастей и радиоприборный завод.

1986 год вошел в историю как год величайшей ядерной катастрофы ХХ века, связанной с аварией 26 апреля на Чернобыльской атомной электростанции им.В.И.Ленина, расположенной всего в 80 километрах по прямой линии к западу от Чернигова. О том, что "что-то" случилось, горожане узнали на третий день после аварии от беженцев из города энергетиков Припять. Сначала сведения о происшествии и его вероятные последствия тщательно скрывались, затем коммунистическая пропагандистская машина обрушила всю мощь своей критики на западные средства массовой информации, которые сообщали правду о Чернобыле. Несмотря на заверения властей, что ничего страшного не произошло, настроение черниговчан было близко к панике. Все стремились хоть на короткое время вывезти из города детей. Главным негативным последствием катастрофы явилось резкое ухудшение здоровья участников ликвидации аварии и детей. После катастрофы в области зафиксировано 56 случаев рака щитовидной железы у детей, до аварии же не было ни одного такого случая. Все же, благодаря преобладавшим в тот период времени восточным ветрам, черниговчане сравнительно мало пострадали от катастрофы. Бытует мнение, что так произошло потому, что в одном из храмов города сохранялись нетленные мощи святого Феодосия, известного украинского церковного и политического деятеля, который в конце XVII века был черниговским архиепископом.

В начале 1990 года Чернигов вновь напомнил о своем существовании, если не всему миру, то, по крайней мере, бившемуся тогда в предсмертной агонии Советскому Союзу. Все началось с простого дорожно-транспортного происшествия: 6 января, в самый канун православного Рождества Христова, на одном из перекрестков города "Волга" -- служебный автомобиль областного чиновника, ударилась в частный автомобиль "Жигули". В раскрывшемся от удара багажнике прохожие увидели то, что им и в самом сладком сне не приснилось бы. Там была... еда! У людей, привыкших днями "рыскать" по городу в поисках куска дешевой колбасы или бутылки молока, ощущение несправедливости вызвало возмущение, которое тут же привело к стихийному бунту.

Собравшаяся толпа перевернула злосчастную "Волгу", на ее днище карабкались люди, размахивавшие захваченными из машины "трофеями". Ни в чем не повинный автомобиль громили всем, что попадалось под руку. Простая случайность послужила причиной серии многотысячных митингов против коммунистического режима. Январьские события в Чернигове вошли в историю СССР под названием "колбасная революция". Тогда, в условиях горбачевской перестройки, относительной демократизации советского общества, люди поняли, что можно открыто выражать свои претензии к власти.

С 1991 года Чернигов - исторический город, областной и районный центр молодого независимого восточноевропейского государства - Украина. В сентябре 1992 года в Чернигове состоялись торжества по случаю 1300-летия города. Главным событием праздника стала церемония открытия памятника великому украинскому поэту Тарасу Шевченко, в которой принял участие первый Президент Украины Леонид Кравчук.

ПРИМЕЧАНИЕ
Долгое время было принято считать, что первое письменное упоминание Чернигова относится к 907 году. Основанием для этого было изложение в "Повести временных лет" договора Руси с Византией, заключенного киевским князем Олегом. Однако черниговский историк Владимир Коваленко утверждает, что первые договоры Киева с Константинополем были заключены еще князем Аскольдом. Переадресовка и передатировка этих договоров была осуществлена книжниками Ярослава Мудрого чисто по идеологическим соображениям.

О названии города

Происхождение названия города - Чернигов - точно неизвестно. Одни считают, что этот топоним произошел от лесов, которые некогда окружали город и были настолько густыми, что издали казались черными. Но в эту версию трудно поверить, поскольку во времена, о которых идет речь, вся Европа была покрыта густыми лесами, исчезнувшими со временем в результате деятельности человека. Есть также мнение, что город получил свое название от древнего народа Черные клобуки.

Самая романтическая версия о происхождении названия города связана с легендой о правившем здесь в Х веке князе Чёрном и его дочери по имени Чёрна (или Цорна). По легенде, княжна отличалась необычной красотой, любила верховую езду, охоту, была прекрасной лучницей. Слух о красоте девушки дошел до ушей хозарского кагана (князя), которому князь Черный платил дань. Каган послал в Чернигов сватов с богатыми подарками. Но гордая княжна отказалась выйти замуж за врага своего народа.

Каган попытался захватить Чернигов штурмом и завладеть девушкой силой, но горожане мужественно отбивали атаку за атакой и хозарам ничего не оставалось, как попробовать взять город осадой. Поскольку в то время князь Чёрный был в ссоре с великим киевским князем Олегом и, ждать помощи ему было неоткуда, он решил прорвать осаду пока людских сил, продовольствия и воды в городе было еще достаточно.

Как только князь со своей дружиной и народным ополчением вышел за городские стены, шайка предателей ворвалась в комнату девушки, на самом верхнем этаже терема, который, как гласит легенда, был также высок, как старые дубы, которые росли вокруг него. Княжне удалось поразить нескольких нападавших, но когда кончились стрелы, девушка выбросилась из окна.

Какой бы красивой ни была эта легенда, но она никак не связана с названием города, потому, что первое письменное упоминание Чернигова относится к 860 году, т.е. топоним возник значительно ранее событий описанных в предании. Исследователи склоняются к выводу, что город получил свое название от имени вождя местного племени или первого поселенца по имени Чернига или Чернега, тем более, что такое имя встречается у родственных славянских народов - поляков и чехов. Косвенным подтверждением этой версии служит топоним столицы Украины: Киев получил название от имени своего князя - Кия.

Використані джерела

Чернігівський шлях. - Чернігів, 1930. - Лютий. - С. 20.

Кравчук Б. Україна - Івано-Франківськ, 1996. - С. 129.

Лунький Я. З історії туристично-краєзнавчої роботи . – Чернігів , 1997. - С. 15

Левицький С. Український улад у спогадах. Причини історії . - Мюнхен, 1967. - С. 12.