Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Дипломна робота з банківської справи

"Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення"

ВСТУП

Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні в'язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди

був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва і являє собою економічні відносини з приводу зворотнього руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

Кредит в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. Він дає змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить національний і світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Тема дипломної роботи "Механізм кредитування юридичних осіб і шляхи його вдосконалення" відноситься до однієї з найактуальніших в економічній теорії та банківській практиці кредитування.

Актуальність теми дипломної роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

Актуальність, науково-теоретична і практична цінність даної проблеми, її недостатнє вивчення і обгрунтування, необхідність розробки напрямків подальшого розвитку методів і умов банківського кредитування господарських суб'єктів і обумовили вибір теми магістерської роботи.

Наукова і практична цінність роботи полягає в формуванні концепції

вдосконалення методів банківського кредитування юридичних осіб та аналізі іноваційних технологій процесів надання позичок.

Метою дипломної роботи є вивчення проблем пов'язаних з дотриманням умов кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи банків в цьому напрямку з урахуванням зарубіжного досвіду.

Для досягнення мети в роботі ставляться наступні завдання:

а) розкрити механізм здійснення кредитування та суть методів надання позик;

б) проаналізувати діючу практику кредитування в АППБ “Аваль”

в) дати оцінку можливостям подальшого розвитку вітчизняних способів

надання позичок, впровадженню світового досвіду кредитування та

рекомендації щодо підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу

функцій в кредитному процесі.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є система кредитних взаємовідносин господарських суб'єктів, що обслуговуються в АППБ “Аваль”.

Предметом дослідження дипломної роботи є умови, методи кредитування господарських суб'єктів, шляхи вдосконалення та перспективи

розвитку банківського кредитування в Україні.

Мета і завдання обумовили зміст і структуру дипломної роботи. Вона

складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури та додатків. В додатках містяться кредитні справи та інші матеріали, що використані в процесі роботи.

В першому розділі дипломної роботи викладені теоретичні аспекти кредитування та методів надання позик.

В другому розділі проведено аналіз діючої практики кредитних взаємовідносин “Макро” з АППБ “Аваль” та ТОВ “Спектр”, “Ощадний банк”

Третій розділ роботи висвітлює шляхи вдосконалення та перспективи розвитку банківського кредитування на Україні.

Інформаційною базою проведеного дослідження є матеріали періодичної літератури з питань банківської справи, державної та відомчої статистики, дані звітності, досвід роботи банків, дані спеціальних економічних досліджень та наукова література.

На основі даної інформаційної бази, здійсненого аналізу досліджуваного питання, проведеного особистого спостереження, узагальнивши всі матеріали, в

магістерській роботі викладені власні напрацювання, ідеї, пропозиції для подальшого розвитку та вдосконалення банківської системи України.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи організації кредитної діяльності в

банках України

1.1. Сутність кредиту та принципи кредитування

Кредитна система — це база, на якій будуються всі економічні відносини у суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної системи — банківську. Інша ж її складова — сукупність кредитних відносин, здійсню-ваних банками та небанківськими кредитними організаціями, — перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні складний. Центральний і ко-мерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відно-син в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обгрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими, що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.

Саме для того, щоб повністю і точно розкрити суть та проблеми питання дипломної роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним поняттям, на яких і побудований процес кредитування.

Кредит як кредитні відносини — економічна категорія, закони його існування — об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.

Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних економістів роз-глядає кредит як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

"Банківський кредит — грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції). Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє суперечить Закону України "Про власність", чинному з 15.04.1991 р., в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йо-му майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону..." [2], тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше — її терміном, по-друге — умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит — будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка га-рантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продов-ження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про-центів та інших зборів з такої суми" [1].

Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі що не суперечать йому.

Таким чином, у різних законах України маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї ж економічної категорії — кредиту, на якому, зрештою, бу-дуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

Якщо припустити, що всі викладені вище засади не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування:

1) повернення (поворотність) кредиту, 2) терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту), 3) цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту), 4) диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту), 5) забезпеченість кредиту, 6) платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).

Не претендуючи на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати наукове обгрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням сучасної організації банківського кредитування.

Передусім розглянемо суть і, власне, необхідність принципу поворотності (так його названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником..."[92, с.130]. У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд, з'ясувати — про повернення (чи поворотність) чого йдеться — позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка — одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або пово-ротність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит — це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення... економічних відносин. Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність — суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у
випадку фінансування).

Зупинимося на власне поверненні позички. Воно в організації кредитування самозрозуміле — позичка має бути повернена. Інша річ — коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі — необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення.

Значення має лише строк повернення позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож для банків у процесі надання позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

Строк повернення позики, як правило, залежить від особливостей кругообороту коштів позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.

Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел по-криття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції не-достатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіж-ному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації про-дукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) при-чини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.

Зважаючи на викладене вище, важко погодитися з авторами, які вважають, що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож, мовляв, цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього і послідовного контролю за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.

Розглянемо принцип диференційованого характеру кредитування (саме кредитування, а не кредиту, як пишуть деякі автори). На наш погляд, поняття "диференційований характер кредиту" не відповідає самій суті останнього, адже кредит як об'єктивне явище нікого сам не обирає. Однак банки в процесі кредитування диференціюють позичальників, тобто з метою захисту власних інтересів застосовують суб'єктивний; підхід до надання позичок. Це зумовлено прагненням мінімізувати чинники, що призводять до їх неповернення. Як правило, диференціації передує аналіз кредитоспроможності позичальників, за рівнем якої їх і поділяють на групи чи класи. Деякі банки оцінюють не лише рівень кредитоспроможності позичальника, а й ризиковість цілі, з якою береть-ся позика, що, на наш погляд, має сенс.

На жаль, принцип диференційованого характеру кредитування належно не відображено ні в Положенні НБУ "Про кредитування", ні в проекті Закону "Про банківський кредит".

Ще одна важлива засада організації кредитування — принцип забезпеченості кредиту. У Положенні НБУ "Про кредитування" зазначено: "Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника" [8]. У проекті Закону "Про банківський кредит" читаємо: "Умова забезпеченості кредиту означає наявність у кредитодавця майнових прав реалізувати предмет забезпечення кредиту з метою компенсації заборгованості позичальника за кредитним договором..." [66, с.25]. У підручнику з основ банківської справи наголошується на тому, що принцип забезпеченості кредитів застосовується з метою захисту інтересів банку та недопущення збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника [66, с.25]. В підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" принцип забезпеченості кредиту трактується так: "Цей принцип полягає у необхідності забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності..." [90, с.120].

Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування — обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.

На основі наукового обгрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:

1. Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.

6. Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком

8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.

1.2. Основи організації кредитної діяльності банку.

Однією з основних операцій комерційного банку є кредитування. Кредити

становлять більше 50% всіх активів банку й приносять близько 2/3 усіх

прибутків.

Перш ніж досліджувати організацію кредитної діяльності банків

проаналізуємо структуру кредитного портфеля банків України за 2002 рік. Кредит-

ний портфель банків становить основну частину їх активів; його частка впродовж 2002 р. збільшилася з 59,5% до 63,2%. Темпи зростання перевищували темпи збільшення активів у цілому. Якщо обсяги загальних активів за звітний період зросли на 27,4%, то кредитного портфеля — на 35,3%. або на, 8317, 5 млн.грн. (за 2000 рік — на 67,4%), і на 01.01.2003 р. становили 31862,6 млн.грн. Чистий кредитний портфель (загальний кредитний портфель, скоригований на суму сформованих резервів під кредитні ризики) дорівнював 28904,5 млн. грн.

Збільшення обсягів кредитного портфеля відбулося в основному за рахунок зростання (на 45,4%) позичок, наданих суб'єктам господарювання. Це, з одного боку, сприяло пожвавленню ділової активності в економіці, а з другого — засвідчило поліпшення фінансового стану й очікувань суб'єктів гос-подарювання.

Позитивним моментом у кредитуванні суб'єктів господарювання є
наявність стійкої тенденції до зростання обсягів довгострокових позичок. За
2001 рік їх обсяг зріс на 2386,1 млн.грн., або на 73,1%, і за станом на 01.01.2003
р. сягнув 5648,2 млн.грн. (17,7% від усіх кредитів, наданих суб'єктам господа-
рювання). Нагадаємо, що за 2000р. обсяг довгострокових позичок збільшився
на 863,0 млн. грн., або на 36,0%, і за станом на 01.01.2002 року дорівнював
3262,0 млн. грн. Отже, протягом 2002 року темпи приросту обсягів
довгострокового кредитування порівняно з 2001 роком підвищилися майже
вдвічі.

У структурі кредитного портфеля переважали позички, надані суб'єктам господарювання. На звітну дату вони становили 26351,8 млн. грн,, або 82,7% від загального обсягу кредитного портфеля; позички, надані іншим банкам та НБУ — 3940,1 млн. грн. (12,4%); позички, надані фізичним особам — 1373,5 млн, гри. (4,3%);позички, надані органам державного управління — 197,3 млн. грн. (0,6%), що зображено на рис, 1.1.

Позички,

надані

фізичним

особам

4,3%

Позички, надані іншим банкам та НБУ 12,4%

Позички,

надані органам

державного

управління

0,6%

Позички,

надані

суб'єктам

господарюванн

я 82,7%

 

Рис. 1.1.Структура кредитного портфеля за напрямками кредитування.

Кредити, надані суб'єктам підприємницької діяльності, за галузями еко-номіки розподіляють так; позички, спрямовані в промисловість, — 40,0%, торгівлю та громадське харчування — 35,8%, сільське господарство — 6,6,% транспорт — 3,4%, будівництво — 2,4%, інші галузі народного господарства — 11,8%, як це показано на рис. 1.2.

 

Сільське

господарство

7%

Інші галузі

господарства

11,8%

Транспорт 3,4%

Промисловість 40%

Торгівля та

громадське

харчування

36%

Будівництво

2%

 

Рис.1.2. Структура позичок, наданих суб'єктам господарювання, за галузями економіки..

Кредитна політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку, щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів кредитування та дотримуючись умов

надання позик клієнтам. [25, с.40]

У низці праць зазначається, що кредитна діяльність комерційних банків є одним з основних джерел їхніх прибутків і збитків, а кредитні ризики -

головна проблема банків. Варто зазначити, що кредитна діяльність будь-якої банківської установи завжди пов'язана з ризиком і ніколи не можна усунути ймовірність порушення боржником строків погашення позичкових коштів, не сплати відсотків на них і, навіть, не повернення основної суми боргу. Багато з цих чинників впливають на величину ризику та його ймовірність. [51, с.150]

Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи - про ймовірність збитків в результаті кредитної операції

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді позички), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики.

Оперуючи поняттям кредитного ризику, слід розрізняти такі терміни: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, як показано на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Суперпозиція кредитних ризиків.

Кредитний ризик щодо позичальника - це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих і зворотних зв'язків.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди - об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору й відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдається своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат від неї.

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ризик щодо кредитної угоди - це добуток (одночасна поява) кредитного ризику щодо позичальника та кредитного ризику щодо способу забезпечення позики. А звідси випливає, кредитний ризик щодо кредитної угоди завжди буде меншим від кредитного ризику щодо позичальника або дорівнюватиме йому в разі відсутності забезпечення позики. Ця обставина є дуже важливою при прийнятті практичних кредитних рішень (вирішення питання про надання позики, створення страхового резерву, встановлення адекватної ставки відсотка за позичкою). Підставою для прийняття подібних рішень має бути величина кредитного ризику щодо кредитної угоди. На практиці ж дуже часто такі рішення, приймаються з урахуванням лише кредитного ризику щодо позичальника, що призводить до їх неадекватності [51, с.158].

До основних найбільш поширених методів мінімізації кредитного ризику віднесемо:

а) диверсифікацію капіталу;

б) оцінку юридичної і фінансової кредитоспроможності позичальника;

в) регулювання обсягів кредитних вкладів;

г) використання ефективних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення позички;

д) створення комерційними банками резервів для відшкодування втрат від кредитної діяльності тощо [ 17, с.56].

Методи мінімізації кредитного ризику тісно пов'язані з дотриманням основних принципів кредитування, що були розглянуті в попередньому підрозділі.

До елементів кредитної політики відносяться ціль та задачі кредитної політики; вибір напрямку кредитування; технологія здійснення кредитних операцій; контроль в процесі кредитування.

Ціль кредитної політики відображає кінцевий результат діяльності банку, витікає з його призначення - задовольняти потреби клієнтів в отриманні додаткових грошових засобів. Ці засоби, що отримані на основі повернення, забезпечуються життєдіяльність організацій, юридичних осіб, створюють умови для безперервності виробничого процесу.

Задачі кредитної політики мають більш приватний характер: вони можуть бути пов'язані з покращенням складу банківських кредитів, необхідністю прискорення обертаємості, підвищення питомої ваги забезпечених позик і т.д.

Вибір напрямку кредитування витікає з цілі кредитної політики, забезпечує її виконання. Цей елемент є частиною стратегії банку. Банки можуть концентрувати свої зусилля на кредитному обслуговуванні організацій певних галузей народного господарства, спеціалізуватись на кредитуванні, головним чином, юридичних осіб.

Також важливим елементом кредитної політики є контроль в процесі кредитування, що здійснюється банком.

Кожен з перерахованих елементів тісно пов'язаний з іншими. Порушення одного з них призводить до ускладнень або до збитків від кредитної діяльності. Банк, наприклад, не може ставити за ціль кредитування, не здійснюючи спостереження, контроль, перевірку того, як вона реалізується. Позика може бути гарно оформлена, однак якщо ціль або напрямок кредитування вибрані невірно, то це негативно відобразиться на ефективності кредитної операції. [25, с.63]

Банк, як самостійна кредитна установа, здійснює свою кредитну політику з врахуванням певних факторів. Фактори, що впливають на кредитну політику, умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться: політичні та економічні умови; рівень розвитку банківського законодавства; стан міжбанківської конкуренції; ступінь розвитку банківської інфраструктури та інше.

До внутрішніх факторів, що мають вплив на кредитну політику, відно-сяться: ресурсна база банку та її структура; ліквідність кредитної установи; спеціалізація банку; наявність спеціально навченого персоналу.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є: стандарти кредитування та кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування.

Кредитна інструкція, - це опис послідовних дій з реалізації конкретної

кредитної процедури. Інструкція, що відповідає конкретній кредитній

процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень.

Особливості кредитного процесу в кожному банку значною мірою залежать від таких чинників, як його масштаби., організаційна структура, кваліфікація персоналу, величина кредитного портфеля, вид позички, склад клієнтури тощо. [25, с.74]

Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Використання на практиці ефективних способів впливу на хід процесу кредитування невіддільне від проведення наукових досліджень у цій сфері, вивчення та узагальнення практичного досвіду банківської діяльності. [53, с.110].

Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Погляди різних авторів щодо тлумачення та кількості стадій .кредитного процесу, управління якими банк повинен ретельно організовувати, відрізняються. Пропонуємо виділити сім взаємопов'язаних етапів кредитування, що подані на рисунку 1.4.

Рис. 1.4. Процедура отримання позики.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання
позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти
йому. [53, с.74].

Чим більше позичальник обізнаний у кредитуванні, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника до розгляду і надати заключення за певну плату.

На цьому етапі позичальник для одержання позики звертається в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві зазначається: цільове призначення позики, її сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення позики, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

Для вирішення питання про надання позички позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

1. Нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні позички.

2. Техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутню позику.

3. Річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення позичок, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану.

4. Копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу.

5. Виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку.

6. Перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8