Станом на сьогодні у нас: 141825 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат на тему:

Історія книгодрукування у слов’ян

План

Вступ

Друкарня Ш.Фіоля

Безвихідні (анонімні») книги

Виникнення та розвиток друкарства в Україні.

Львівська друкарня Івана Федорова.

Видавнича діяльність князя Острозького

Друкарство в Печерські Лаврі.

Львівська братська друкарня.

Почаївська валиліянська друкарня.

Висновки

Книга – морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить

Дивнії перли виносить, -

писав про скарбницю духовної культури – книгу Іван Франко. І це справді так. Без книги ми не можемо уявити життя на землі. Адже, як висловився Тарас Шевченко, книга потрібна людині, як хліб насущний.

Якою ж була перша книга. Чи було її надруковано, чи написано від руки, з чого її було зроблено? Кажуть, що був такий дивак, який розшукував першу книгу по всіх бібліотеках світу. Цілі дні від просиджував серед куп пожовклих раритетів. Книжковий пил густим шаром покривав його одяг і взуття. Але він так і не зміг установити, яка ж книга була найпершою.

Що таке книга? В енциклопедичному словнику знаходимо визначення: «Книга – неперіодичне видання в вигляді зброшурованих листів друкованого матеріалу (об’ємом понад 48 сторінок); засіб масової інформації, наукової і технічної інформації, знаряддя пропаганди знань і виховання».* Енциклопедичний словник у 6-ти томах. Т. ІІ – Київ -1972 – с.312. Але, як ми знаємо, книга, в такому вигляді як вона є зараз, до нас прийшла не відразу. У минулому у неї було багато прообразів.

Друкарня Ш.Фіоля Упродовж тривалого часу першим виданням, друкованим в одній із слов'янських країн, вважали чеський переклад "Троянської хроніки" Гвідоделла Колонна. Помилка виникла тому, що наявну наприкінці книги дату (1468) розглядали як рік видання книги. Дослідження останнього часу переконливо довели, що ця книга надрукована після 1476 р. Тому найдавнішим нині відомим друком, що з'явився у слов'янському світі, слід вважати видану у Кракові латиномовну листівку-календар на 1474 р. Надрукував її, ймовірно, наприкінці 1473 р. Каспар з Баварії, якого ідентифікують із згадуваним у пізніших документах Каспаром Штраубе. Незабаром з тієї ж друкарні вийшли три невеликі книжки: "Тлумачення Псалтиря" Іоанна Туррекмати, юридичні трактати Франческо де Платеа (з датою 1475 p.), "Менші твори" св. Августина. Хорватське друкарство започаткував церковнослов'янський "Місал" 1483 p., видрукуваний глаголичним шрифтом.

Склалося так, що східнослов'янська кирилична друкарня була заснована не на території однієї зі східнослов'янських країн, а в столиці і найбільшому економічному центрі тогочасного Польського королівства — Кракові, де в той час мешкало багато українців і білорусів. Саме тут наприкінці XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею церковнослов'янською мовою. Дві з них — Часослов і Осмогласник (тобто Октоїх) — мають позначення про закінчення їх друку в Кракові 1491 р. міщанином-німцем Швайпольтом Фіолем. Тим самим шрифтом надруковані Тріодь пісна (в усіх примірниках відсутні вихідні дані) і Тріодь цвітна (сторінка з позначенням прізвища Фіоля збереглася лише у примірнику, який нещодавно виявлений у румунському місті Брашові).

Ще 1887 р. відомий польський бібліограф та літературознавець К. Естрайхер опублікував свій здогад, що Фіоль був слов'янського походження, і цілком довільно іменував його Святополком. Текст Фіоль "і з німець німецького роду франк". Однак таке припущення втратило будьякий сенс після виявлення архівних документів про проживання в 1478 — 1499 pp. у Кракові Швайпольта Фіоля, який називав себе франком (франконцем), оскільки прибув з містечка Нейштадт у центральній Франконії, поблизу Нюрнберга.

На призначення видань Фіоля в першу чергу для українських та білоруських читачів вказує мова і зміст післямов Осмогласника та Часослова, датування їх за ерою "від Різдва Христового". Захарія Копистенський у своїй відомій Палінодії, написаній в 1619 — 1621 pp., називав усі чотири найдавніші кириличні церковнослов'янські друки, що вийшли 1491 р. з краківської друкарні Фіоля. Копистенський зазначав, що Тріодь пісна і Тріодь цвітна, видані Швайпольтом Фіолем, зберігалися "у многих при церквах і в монастирах в землі Львовской, і в монастиру Дорогобузьком, і в Городку — Монастира Печерського маєтності, і на Підляшшю в землі Більській, в Ботках на Волиню і інді по розних місцях".* Осмогласник краківського друку, за його словами, був у Смидині під Турійськом, в Кам'янці-Литовському, Часослов, виданий Фіолем 1491 р. — у Києво-Печерській лаврі, в люблінській православній церкві, церкві Чесного Хреста на львівському передмісті Личакові, в Бересті та по інших місцях. Пізніше Копистенський згадував кириличні першодруки Фіоля у своїй передмові до "Бесід на 14 посланій апостола Павла" (Київ, друкарня Києво-Печерської лаври, 1623). Примірники видань Фіоля вже в XVI і особливо у XVII ст. були привезені з України та Білорусі до Росії, де довго і використовувалися і дбайливо зберігалися (особливо у старообрядницьких громадах).

Незважаючи на такі заходи обережності, над друкарнею збиралися хмари. У листопаді /Т49Ї р. Фіоля ув'язнили як єретика. Незабаром після звільнення з в'язниці він був змушений виїхати у (Левочу (Східна Словаччина).

Вже 1498 p. y Фіоля не було жодного примірника його друків. Мабуть, тираж було передано замовцям видання.

Другою після краківської кириличною друкарнею, що діяла в 1494 — 1496 pp. y Цетіньє — столиці Чорногорії, керував ієромонах Макарій. Це була друкарня володаря Зети (Чорногорії) Джурджа Црноєвича. В її друках вперше у слов'янському кириличному книговиданні з'являються передмови й післямови літературно-публіцистичного характеру, в яких не лише наводяться вихідні дані, а й розповідається про мету книги. Рівень поліграфічного виконання значно вищий, ніж у першодруках Швайпольта Фіоля, в оздобленні поєднуються ренесансні мотиви з рисами, успадкованими від слов'янських кириличних рукописів, з іконописом пов'язаний зміст цілосторінкових фігурних гравюр. Макарієм звали також ченця, який 1508 р. почав видання церковнослов'янських кириличних книг на повеління господаря Волощини. Збіг імен став приводом для тверджень, що після загарбання Чорногорії турками друкарня звідтіля переїхала до Волощини. Але волоський першодрук (Служебник 1508 р.) і наступні видання тієї ж друкарні за шрифтом і оформленням відмінні від чорногорських Натомість вони більше, ніж останні, подібні до східнослов'янських інкунабул з друкарні Фіоля. Тому висловлювався здогад, що друкар цих книг навчався у краківській друкарні.

З-поміж південнослов'янських видавців першої половини XVI ст. найвизначнішими були Божидар і Віченцо Вуковичі. Емігрувавши з загарбаної турками Чорногорії до Венеції, Божидар видавав там церковнослов'янські кириличні книги впродовж 1519 — 1540 pp., а його син Віченцо — в 1546 — 1561 pp. їхні видання вирізняються ошатністю оформлення.

Розвиток друкарства кожного з балканських народів служив інтересам їхньої культури, створював передумови для розширення зв'язків між ними та зі східнослов'янськими народами. В перших виданнях кириличних друкарень простежуються риси, як спільні для всього кириличного друкарства, так і ті, які були зумовлені специфічними традиціями книжності окремих країн та їхніх регіонів.

У першій чверті XVI ст. виникло національне білоруське друкарство, яке швидко досягло високого рівня, стало чинником відродження білоруської культури. Це мало істотне значення й для України. Адже, як уже зазначалося, у той час культурне життя білоруського й українського народів у і багатьох відношеннях становило єдиний процес.

Основоположником білоруського друкарства став Франциск Скорина (за сучасним білоруським правописом — Скорина). Він народився у родині купця Лук'яна Скорини в старовинному білоруському місті Полоцьку, яке було другим після Вільнюса економічним центром Великого князівства Литовського. У 1504 — 1506 pp. Ф. Скорина навчався у Краківському університеті, де отримав титул бакалавра мистецтв, після цього продовжував свої студії у Західній Європі і 1512 р. здобув у Падуанському університеті титул доктора медицини.

Світогляд Скорини формувався на основі як досвіду і знань, що їх він виніс з рідної Білорусії, так і знайомства з культурою західноєвропейського Ренесансу.

Задумавши видавати книжки "людям посполитим к доброму научению", Скорина найсприятливішим для цього місцем визнав Прагу, де гуситський рух започаткував небувале піднесення культурного та політичного життя. Не випадково в Чехії вийшли друком перші переклади Біблії на одну зі слов'янських мов, широко були розповсюджені і рукописні переклади біблійних книг. Осередком чеського друкарства було празьке Старе місто. Саме тут 6 серпня 1517 р. вийшов у світ Псалтир "повЪлЪнием и працею избранного мужа, в лЪкарскых науках доктора Франциска Скоринина сина с Полоцька".

Одразу після Псалтиря Скорина приступив до видання Біблії руської у тому ж форматі четвірки. Біблійні книги виходили в міру їх підготовки, а не в тій послідовності, яка прийнята у церковному каноні. Крім Псалтиря, в 1517 р. вийшли Книга Иова (10 вересня), Притчі премудрого Соломона царя (6 жовтня), Книга Ісуса сина Сірахового (5 грудня). Книга Буття (1519) починається загальним дереворитним титульним аркушем до всіх випусків і програмною передмовою до всієї Біблії. Всього впродовж 1517 — 1519 pp. y Празі вийшов Псалтир і 22 книги (у 19 випусках) Біблії руської загальним обсягом 2389 аркушів.

Багато авторів вважали, що для видання книжок Скорина мусив мати у Празі власну друкарню. Але доктор-видавець міг користатися послугами одного з чеських друкарів.

Свою видавничу діяльність Франциск Скорина продовжив у Вільні "в дому почтивого мужа Якуба Бабича найстаршого бурмистра славного и великого места виленскаго". Тут у березні 1525 р. видрукувані "Апостол" формату вісімки, а без позначення року видання — "Малая подорожная книжка" ще меншого формату — в 12-ту частку аркуша. Довго вважали "Апостол" першим віденським виданням, щойно А. С. Зьорнова з стану гравюр зробила висновок, що "Малая подорожная книжка" надрукована раніше 23. Це блискуче підтвердилося після виявлення в Королівській бібліотеці Данії у Копенгагені примірника книжки з пасхальними таблицями на 1523-1543 pp. Найімовірніше "Малая подорожная книжка" вийшла десь всередині 1522 р.

У мовному відношенні білоруські першодруки Скорини поділяються на дві групи. Празький І псалтир і віленські книги надруковано церковнослов'янською мовою у тому варіанті, що був) поширений у Білорусі і відбив багато особливостей білоруської мови.

Доказом високої оцінки видань Скорини українськими читачами є численні їхні рукописні копії. Так, 1543 р. Парфен з Кобринського і Пинського староств переписав Віленський псалтир, внісши до мови низку українізмів. У бібліотеці Перемишльської греко-католицької капітули було три списки "Апостола" Скорини, у збірці А. С. Петрушевича — список П'ятикнижжя, у збірці Рум'янцовського музею в Москві збереглася копія скорининських біблійних книг, що її якась Стечиха передала церкві у с Підмонастирі. Мистецьким оздобленням вирізняється перепис "Апостола" Скорини, здійснений 1593 — 1594 pp. у с Теслугові на Волині попом Гермогеном, "родичем з Торчина, прозвищем Тихоненя Яцкович".

Серед рукописних копій Біблії Скорини увагу дослідників привернув список, зроблений на замовлення Василя Жугаєвича з м. Ярослава над Сяном у Перемишльській землі Руського воєводства. Тут вміщено датовані 1568 р. копії чотирьох біблійних книг (Іова, Притчі, Екклезіаст, Премудрість) і збірку інших матеріалів, частина яких пропагує книгу як джерело мудрості.

На жаль, не зберігся рукопис, що його Ф. Ціхановський (в 1810 — 1828 pp. — холмський греко-католицький єпископ) подарував бібліотеці Варшавського університету. Як видно з передмови, спершу рукопис містив повний текст біблійних книг — старозавітних і новозавітних. Наприкінці П'ятикнижжя сказано про виконання рукопису 1569 р. "повеленієм же і пильностію худаго человіка на ім'я Луки в неславном же граді Тернополі".

З рукописом Ціхановського багато спільного має рукописний кодекс, який з Біцинського монастиря (поблизу Золочева на Львівщині) надійшов до львівського Онуфріївського монастиря, де був і виявлений Я. Головацьким. Продовження того ж кодексу опинилося у колекції М. П. Погодіна. Крім і Псалтиря і кінця Маккавейських книг, він містить всі старозавітні книги, в тому числі й ті, які відсутні у друках Скорини (дві книги "Параліпоменон", книга "Ездри", книга "Товії", неповна перша книга «Маккавеї»)

Другим після Вільна осередком друкарства у Великому князівстві Литовському стало м. Берестя на Поліссі — сучасний Брест. Берестейським старостою в середині XVI ст. був магнаткальвініст Микола Радивил Чорний, під егідою якого у Бересті виходили польські кальвіністські видання, що їх у 1553-1554 pp. друкував Б. Воєвудка, а з 1558 р. — С Мурмеліус. 1563 p. y Бересті вийшов ставропольський переклад Біблії, однак прізвище друкаря на цьому виданні не вказане.

У маєтку цього ж М. Радивила у м. Несвіжі 1562 р. працювала білоруська друкарня. Одним з тих, хто заохотив білорусько-литовських реформаційних діячів до заснування цієї друкарні, був, як припускають, відомий протестантський публіцист П. П. Верджеріо, який під час перебування у Вільні 1560 р. міг ознайомити Миколу Радивила, Остафія Воловича, Симона Будного з виданнями словенського освітнього діяча Пріможа Трубара.

Ще більшою мірою, ніж Будний, продовжувачем Скорининих традицій став Василь Тяпинський.

Віднесення Тяпинського до білоруського книгодрукування є умовним. Невідомо, де працювала його "убога друкарня", — в білоруському Тяпині чи деінде, скажімо, у тому ж Несвіжі або на Волині, де в нього були маєтки. Єдине відоме її видання — Євангеліє вийшло, ймовірно, на початку 70-х pp. Унікальна на той час риса цієї публікації — вміщення паралельно церковнослов'янського тексту і перекладу на мову "просту".

Крім перекладу на "просту" мову, зрозумілу і білорусам, і українцям, Тяпинський подав на берегах переклади й етимологію слів, поклики, текстологічні пояснення. Ці матеріали свідчать про філологічні та загальнонаукові знання визначного літератора і видавця. Книжка збереглася лише у двох примірниках; невідомо, чи був надрукований повний текст, чи та частина, яка є у повнішому з них. Очевидно, друкарня не була великою і видала книгу малим накладом.

Особливу групу кириличних стародруків становлять так звані безвихідні ("анонімні") книги — група порівняно недосконалих друкованих книг середини XVI ст., які не мають вказівок про місце видання. Свого часу російські бібліографи приписували їх "південним друкарням" — південнослов'янським, румунським або українським. Лише в наш час було доведено, що ці книжки призначалися для збуту в Росії, і найімовірніше надруковані в Москві. Однак до публікації "анонімних" видань могли бути причетні і майстри з Вільнюса 35. Зокрема, деякі риси тексту і правопису так званого середньошрифтного Євангелія зближують його з українсько-білоруськими рукописами. Це дало підставу для припущення, що воно було надруковане у Вільні, або — ймовірніше — що в друкуванні книжки брав участь майстер білорус Петро Мстиславець.

Висловлювалась думка, що анонімна друкарня була власністю відомого учасника політичних реформ у Росії священика Кремлівського благовіщенського собору Сильвестра, а пізніше його сина Анфима Сильвестрова. Ми не бачимо достатніх підстав вважати їх власниками підприємств, але зв'язок цих осіб з виданичою справою дуже ймовірний. У цьому контексті заслуговує на увагу а обставина, що Анфим мав відношення до політичних та торговельних зв’язків Росії Великим князівством Литовським. Попри наявність специфічних російських рис, в цілому, московські анонімні видання вміщують тексти південнослов'янського походження у тому варіанті, який був на той час загальноприйнятим у східних слов'ян. Анонімна друкарня стала безпосередньою попередницею Державної московської друкарні, в якій Іван Федоров та білорус Петро Мстиславець надрукували найстарші в Росії точно датовані друки — Апостол (1564) і дві версії Часовника (1565). Після їхнього виходу в світ обидва друкарі були звинувачені в єресі — за що саме не відомо — і змушені втікати з Росії. Роботу вони знайшли у друкарні, власником якої був "найвищий гетьман" Великого князівства Литовського, нащадок київських бояр Григорій Ходкевич. До його маєтків належали два містечка на Підляшші — Супрасль і Заблудів, недалеко від Білостока. Задумавши створити освітньокультурний осередок, гетьман Ходкевич обрав для нього Заблудів.

У заблудівській друкарні Г.О. Ходкевича Іван Федоров та Петро Мстиславець з липня 1568 р. до березня 1569 р. друкували Євангеліє учительне — церковнослов'янський переклад збірки казань, укладеної, як гадають, константинопольським патріархом Іоанном IX Агапітом 39. Незабаром після видання цієї книги Петро Мстиславець виїхав до Вільнюса, де зайнявся друкарством у співпраці з багатими білоруськими купцями Мамоничами. Натомість Іван Федоров від вересня 1569 р. до березня 1570 р. друкував свою першу самостійну працю — Псалтир з "Часословом". Помічником його був Василь Гарабурда, якого в тогочасних документах при описі події, що сталася 27 березня 1570 p. y Володимирі на Волині, називають "слугою друкарні" Г.О.Ходкевича.

Львівська друкарня Івана Федорова. Поняття «друкарство в Україні» вужче від поняття «українське друкарство». Як було показано вище, історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв'язки з українськими культурними осередками Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича нащадка київських бояр.

Водночас не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната.

Заснування друкарень у цих містах було пов'язано з потребами громадсько-політичного і культурного руху всієї України.

Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI — першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства.

Невипадково до третьої чверті XVI ст. належить початок постійного друкарства в цілій низці країн Центральної і Східної Європи, а також виникнення поза межами цього регіону друкарень, спрямованих на його обслуговування. У Венеції в той час працював перший відомий нині друкар-болгарин Яків Крайков з Софії, в Брашові (Трансільванія) диякон Коресі почав друкування книг румунською мовою і паралельно з цим друкував також церковнослов'янські видання. В Тюбінґені й Ураху діяла друкарня Пріможа Трубара.

Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого — мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові — в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто.

Є навіть неясні вказівки про існування у Львів друкарні до приїзду туди Івана Федорова, але жодної книжки від неї не збереглося, в той час, як відомо, понад півтисячі примірників федоровських друків. Тому наявність дефедоровської друкарні в Україні довести важко; якщо ж припустити, що така друкарня існувала, то тоді, в усякому разі, була дуже малопотужною і короткотривалою.

За свідченням самого Федорова, він знайшов допомогу не серед "багатих і благородних", а від "неславних в мирі" — ремісників, крамарів, представників нижчого духовенства. Зокрема, освічений сідляр Сенько Каленикович безплатно надав друкареві житло. Позичив його значну суму грошей, допомагав налагодити зв’язки з краківськими ремісниками і купцями. У тогочасних документах приятелями Івана Федорова названі львівські міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський, швець Яцько, маляр з Підзамча Лаврентій Пилипович Пухала.

У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування Діянь і послань апостольських — книги, яку скорочено називали Апостолом.

На самостійну роль Івана Федорова як видавця і, можливо, на участь у виданні львівських міщан вказує друкарська марка, що включала герб Львова і особистий герб першодрукаря. Останній подібний до ґмерків — домових знаків міщан. У Львові у той час такі ґмерки застосовувалися як тавра на ремісничих виробах, прикрашали фасади будинків, зображалися на надгробках тощо.

Того ж 1574 р. Іван Федоров надрукував перший у Східній Європі друкований підручник — Буквар. Для його укладання використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного походження, в тому числі й білорусько-українсь-ких 1575 р. друкар Іван Федоров вступив на службу до князя Костянтина Острозького. Запрошення друкаря на службу до Острога пояснюється насамперед наміром князя видати церковнослов'янську Біблію, але поки готувався її текст, друкар отримував інші доручення. Зокрема, він став "справцею" (управителем маєтків) Дерманського монастиря. Втім, цілком ймовірно, що вже в Дермані були надруковані якісь малоформатні видання, які до нас не дійшли. Видавнича програма Острозької друкарні, з одного боку, була розроблена князем Острозьким і українськими, грецькими та іншими книжниками, яких він залучив до праці в Острозькій академії. З другого боку, авторитет Івана Федорова як друкаря і літератора був великим, тому видавець і його радники рахувалися з його думками й досвідом.

Першим острозьким виданням була грецько-церковнослов'янська "Азбука" (Буквар) з датою 18 червня 1578 р. Книжка містила грецьку абетку, далі надруковані паралельно молитви грецькою і церковнослов'янською мовами, передрук Львівського буквар ї і нарешті Сказання чорноризця Храбра "Про письмена". Цей твір — визначна пам'ятка староболгарської літератури — сприймався тоді як апологія слов'янської кириличної писемності, хоч за задумом автора йшлося про глаголицю. Прославляння у цій пам'ятці просвітителя слов'ян Константина-філософа мало на меті звеличити освітню діяльність іншого його тезки — князя острозького. Проводилася певна аналогія між діяльністю острозького гуртка і просвітництвом доби Константина-філософа.

Справжнім шедевром друкарської майстерності стала Острозька Біблія, завершена 1581 р. Над підготовкою тексту до видання разом з друкарем Іваном Федоровим працювали українські книжники Герасим Смотрицький, Тимофій Михайлович та інші, вчені греки Діонісій Раллі-Палеолог, Євстафій Нафанаїл. За основу прийнято список Генадіївської Біблії, отриманий з Москви, а до редагування залучалися також грецькі, латинські, чеські тексти біблійних книг. На титульному аркуші підкреслювалося, що книга є докладним перекладом з грецької Біблії семидесяти толковників (Септуагінти).

Незабаром після закінчення праці над Біблією Іван Федоров повернувся до Львова і розпочав підготовку обладнання для нової власної друкарні. Як свідчать джерела, він "помислил бил болше книг ремесла своего друкарського на, потребу церквам святим розмаїтих для хвали Божеї в науку православним християнам видати". Смерть перешкодила виконати ці плани. 5 (15) грудня 1583 р. Іван Федоров помер у Львові в будинку кравця Антона Абрагамовича, який став пізніше діяльним учасником суспільно-політичного руху львівських українців.

Друкарня Острозької Академії була втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видавничого закладу при школі вищого типу і науково-літературному гуртку книжників.

Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали "полемічною літературою".

Тематична різноманітність видань друкарні була безперечною заслугою її літературних керівників, серед яких були такі визначні діячі культури, як Герасим Смотрицький, Василь Суразький (Малюшицький), Дем'ян Наливайко. У 1602 — 1605 pp. друкарня діяла в Дерманському монастирі під керівництвом Дем'яна Наливайка. Проте після смерті багатого мецената князя К. Острозького друкарня не змогла знайти достатніх засобів для продовження видавничої діяльності.

Незрівнянно довговічнішими виявилися дві інші найбільші українські друкарні — Львівського братства і Києво-Печерської лаври. Перша діяла як братська з 1591 до 1788 pp., після чого перейшла до Ставропігійського інституту; її безпосереднім продовжувачем стала навчальна майстерня поліграфічної школи на Руській вулиці. Заснована в 1616 p., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Після закриття Києво-Печерської лаври її приміщення і обладнання до 1941 р. використовувалося друкарнею Академії наук України; нині в її будинку Музей книги і друкарства України.

Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою - книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: "Часословець", "Анфологюнъ" 1619 p. (1048 сторінок), "Книга о въръ единой" 1619 p., "Божественная літургія" 1620 р., "Номоканонъ" 1620 і 1624 р., "Беседы I. Златоустаго"1623-1624 п.. "Псалтыпъ" 1624 п. та інші.

Увесь час Лавра якнайбільше дбати про найкращу зовнішність своїх книжок і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рідних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні «изобразителі» звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

Перший період лаврського друку - це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові(1685рік).

Українське духовенство довго відмовлялось іти під московську владу, бо добре розуміло, що Москва припинить всю культурну працю України. І коли насильством, зрадою та підкупом над українською церквою запанувала Москва з того часу всім просвітнім справам українського духовенства прийшов край.

Другий період лаврського друку - це період боротьби її за права Лаври, за її свободу друку (з 1685 до кінця XVIII століття). Почався цей період після приєднання української церкви до московського патріархату. В цей час забороняється видання книг українською мовою, на друкування потрібен був дозвіл патріарха. І тому не диво, що за XVIII століття ми маємо небагато українських друкованих творів, але за те з'явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX столітті...

В боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взяла Москва. І старожитні права Лаври були зламані, та вона тепер вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним прапором «обрусєнія»...

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

Характерною рисою української літератури, що видавалася в умовах Великого Польсько-Литовського князівства, а надалі й у складі Російської імперії стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і ораторсько-учительній прозі другої половини XVII ст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процесу.

Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 арк., лаврська"— не менш як 72 книги обсягом 3765 арк. Вказані числа є мінімальними, тому що ряд книг, особливо малого формату й обсягу, до нас не дійшли. Як сказано у програмному документі — підготованій самим братством грамоті константинопольського патріарха Єремії, друкарня Львівського братства була створена з метою "друковати... священныя книги церковные прилежно й


Сторінки: 1 2