Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Поняття і значення об’єктивної сторони злочину.

Стаття 2. п.1. ККУ, визнає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, тобто, сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак, що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Треба відмітити, що поряд зі складом конкретного злочину (вбивства, крадіжки, згвалтування), в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину – поняття теоретичне, а не законодавче, у якому узагальнені ознаки, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним законодавством. Таким чином у кожному складі злочину виділяють його зовнішні (об’єктивні) та внутрішні (суб’єктивні) елементи які у своєї єдності і утворюють склад злочину, конкретно – об’єктивні ознаки складу злочину: об’єкт злочину та об’єктивна сторона злочину; і суб’єктивні ознаки складу злочину: суб’єкт злочину та суб’єктивна сторона злочину;

Отже об’єктивна сторона злочину – зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину - суспільним відносинам на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність (структурні елементи суспільних відносин – суб’єкти відносин, предмети з приводу яких існують відносини, зміст відноси).

Значення об’єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності, тобто до кримінальної відповідальності особа може бути притягнута лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі потрібні ознаки об’єктивної сторони злочину, вона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину, розмежування злочинів, відмежування злочинних діянь від не злочинних і багато в чому визначає суворість покарання встановленого в санкціях статей особливої частини ККУ за відповідні злочини.

2). Ознаки об’єктивної сторони злочину.

При виявленні злочину співробітники правоохоронних органів найчастіше у першу чергу стикаються з його об’єктивними ознаками, конкретним актом поведінки (діянням) суб’єкта у виді дії чи бездіяльності, що здійснено у певній об’єктивній обстановці, у певному місці, в певний час, із застосуванням певних засобів та пристосувань чи без такого, в певний спосіб; при цьому має місце шкода нанесена суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, та причинно-наслідковий зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, що настали. Як явищу реальної дійсності, ці ознаки притаманні будь якому злочину, без них злочину бути не може. Таким чином усі ознаки об’єктивної сторони злочину, з точки зору їх закріплення у диспозиціях статей особливої частини ККУ, можна поділити на дві групи - обов’язкові та факультативні. До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. До факультативних ознак в принципі належать суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину, але у випадку якщо ці ознаки прямо вказані у диспозиції статті яка застосовується, чи однозначно випливають з її змісту, вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину і їх встановлення є обов’язковим.

3). Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність).

Поняття “діяння”, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину, характеризується тим, що воно повинно бути суспільно небезпечним, протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини у формі дії чи бездіяльності. Суспільна небезпечність полягає в тому, що діяння спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, або створює реальну загрозу настання такої шкоди. Протиправність, як ознака діяння, означає, що кримінально карним може бути лише те діяння яке передбачено кримінальним законом (ст. 11 ККУ). Конкретність діяння виражається у тому, що воно завжди є конкретним актом людської поведінки, що відбувається у певній обстановці і виявляється у конкретній дії чи бездіяльності. Діяння – свідомий акт поведінки людини, тобто той, що контролюється свідомістю, суспільно небезпечне діяння повинно бути проявом волі особи, діяння вчинене внаслідок впливу непереборної сили чи примусу не може утворити об’єктивну сторону складу злочину. Дія – активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка людини, що може бути фізичною або інформаційною. З фізичного боку дії поділяються на прості та складні, тобто, прості – елементарні рухи тіла (наприклад, завдання удару), складні – ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнано окремою дією, чи ті, що складаються з ряду тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку. Інформаційні дії полягають у передаванні інформації зі злочинною ціллю вербальним чи невербальним шляхом (наприклад, погроза вбивством). Бездіяльність – пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій (дії), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах, причому, наявність обов’язку особи діяти певним чином та наявність реальної можливості в даних конкретних умовах діяти в такий спосіб є обов’язковими умовами кримінальної відповідальності особи за бездіяльність. Сам обов’язок вчинити певні дії може випливати з таких підстав як закон, професійні або службові функції, договір, родинні відносини. Наявність реальної можливості особи діяти певним чином полягає в тому, що вона в змозі виконати активні дії і запобігти злочинним наслідкам.

4). Суспільно небезпечні наслідки злочину.

Суспільно небезпечні наслідки визначають як – шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Незалежно від сфери суспільних відносин, де можуть мати місце суспільно небезпечні наслідки злочину, всі вони можуть бути поділені на дві великі групи, тобто: наслідки матеріального, і нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків належить шкода, що має фізичний характер (напр. смерть при вбивстві), а також майнова шкода, у тому числі і у вигляді позитивної майнової шкоди (неодержанні доходу).

Нематеріальні наслідки, полягають у таких негативних змінах в об’єкті посягання, що порушують ті чи інші інтереси учасників суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, і які, як правило, не пов’язані з фізичним впливом на людину чи матеріальні блага зовнішнього світу. Тобто, шкода заподіяна, наприклад, політичним, організаційним, соціальним інтересам.

Суспільно небезпечні наслідки мають велике значення для встановлення об’єктивної сторони складу злочину і залежно від того, включені вони чи ні до диспозиції статті особливої частини ККУ як обов’язкова знака складу злочину всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.

Таким чином, злочини з матеріальним складом – злочини для об’єктивної сторони яких диспозиція статті ККУ вимагає встановлення не тільки діяння, але і настання суспільно небезпечних наслідків; з формальним – злочини, для встановлення об’єктивної сторони яких кримінальний закон вимагає встановлення лише діяння.

Наслідками злочинів з матеріальним складом, як правило, є матеріальні наслідки (напр. шкода майнового, фізичного характеру), і ці злочини вважаються закінченими з моменту настання таких наслідків; злочинів з формальним складом – нематеріальні наслідки, в них сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. У злочинах з матеріальним складом повинні бути встановлені на тільки факт діяння та факт настання суспільно небезпечних наслідків, а і причинний зв’язок між діянням та наслідками що настали.

5). Причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і

суспільно небезпечним наслідком.

Під причинним зв’язком в кримінальному праві слід розуміти об’єктивно існуючий зв’язок між діянням - дією чи бездіяльністю (причиною) і суспільно небезпечними наслідками, коли діяння викликає настання суспільно небезпечних наслідків. Спрощено це виглядає так: одне явище яке передує іншому (суспільно небезпечне діяння) породжує інше явище (злочинний наслідок). Звідси випливає: не було б діяння – не настали б і наслідки. Якщо, ж навпаки, суспільно небезпечні наслідки настали незалежно від того, чи було вчинене діяння, причинний зв‘язок відсутній. Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу взаємопов‘язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому дуже важливо встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку. Кримінальна правова наука має 3 основні концепції щодо проблеми причинного зв‘язку: 1) “conditio sine gua non” (“необхідна умова, без якої не може бути…”): той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і підставою для висновку про наявність причинного зв‘язку; 2) адекватності причини: визнає такими, що мають кримінально-правове значення , тільки “типові” причини; 3) необхідного спричинення: діяння передує наслідку за часом, діянню внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, діяння породжує наслідок, наслідок породжується саме цим діянням, а не діям інших осіб або інших зовнішніх сил. Причинний зв‘язок можливий не тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки може породжувати і бездіяльність, але такий зв‘язок має певні особливості. Вона може, наприклад, являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. Так, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємством-виробником, внаслідок чого підприємство-одержувач сировини не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству. У таких випадках бездіяльність є єдиною причиною настання випадку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку (другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).

6). Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу

злочину та їх кримінально правове значення

Для характеристики об’єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину, вони є факультативними ознаками об’єктивної сторони злочину, однак у тому випадку якщо ці ознаки прямо вказані у статтях особливої частини ККУ вони набувають значення обов’язкових, тобто таких без яких об’єктивна сторона злочину встановлена бути не може і отже відсутній склад злочину як підстава кримінальної відповідальності. Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат, наприклад, територія України (ст. 268), надра (ст. 240), водні об’єкти (ст. 242) . Час є обов‘язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місця, тижня або доби. Обстановка вчинення злочину – це конкретні об’єктивно предметні умови в яких вчиняється злочин, наприклад, обстановка в якій відбувається злочин (ч.3 ст.402), чи умови в яких перебуває потерпілий (ст.135). Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, що застосовуються що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння, наприклад, зброя є обов’язковою ознакою складу бандитизму (ст.257).