Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








Реферат на тему:

Господарське право та господарське законодавство. Предмет і метод господарського права

План

Предмет і метод господарського право.

Історія становлення та розвитку господарського права.

Господарські правовідносини.Суб»єкти господарювання та їх види.

Господарське законодавство, його система, ознаки та джерела.

§ 1. Предмет і метод господарського права

Перехід економіки України до ринкових відносин значно залежить від правового забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонування суб'єктів господарської діяльності, суворого дотримання ними вимог чинного законодавства. Правове регулювання господарських відносин на сьогодні стосується найактуальніших питань соціально-економічного та політичного життя країни.

Господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових і особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності.

Основним змістом дисципліни «Господарське право» є викладення основних засад господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банкових відносин податкової політики суб'єктів та майнових основ господарювання, особливостей правового регулювання в окремих галузях господарювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське право як наука регулює господарські відносини, що складаються у сфері економіки в процесі господарської діяльності підприємств, організацій і установ.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, державних, приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов'язками та відповідальністю за свої дії.

Господарське право як наука з'явилося порівняно недавно і не вивчалося у навчальних закладах, а входило до складу «Цивільного права», «Фінансового права», «Арбітражного права» та інших правових наук. Однак, у зв'язку з проголошенням незалежності України та переходом до ринкових відносин виникла необхідність у регулюванні господарської діяльності підприємств, об'єднань і організацій різних форм власності.

Великим досягненням у формуванні господарського права є прийняття Господарського кодексу України, який набирає чинності 1 січня 2004 року, а також законів України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року, «Про приватизацію малих державних підприємств (мала приватизація)» від 6 березня 1992 року, «Про цінні папери і фондові біржі» від 18 червня 1991 року, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року, «Про обмеження монополізму і недопускання недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року тощо.

Виходячи з прийнятих законодавчих актів, у вищих навчальних закладах з'явилася низка таких дисциплін, як «Податкове право», «Банківське право», «Комерційне (підприємницьке) право» тощо.

Як навчальна дисципліна «Господарське право» має тісний зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних закладах, однак як самостійна галузь права вона знайшла відтворення в Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих актах, що видаються Верховною Радою, а також в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств.

Наука «Господарське право» — це сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. Норми господарського права та законодавство регулюють господарські відносини, в які вступають у процесі господарської діяльності підприємства, установи та організації.

Господарське право складається з низки фінансово-правових і цивільно-правових норм, які в сукупності регулюють господарські відносини. Фінансово-правові норми як правила поведінки, що встановлюються державою, відбиваються в юридичних правах та обов'язках фізичних і юридичних осіб. Зміст фінансово-правових норм складають правила поведінки, що виникають у процесі господарської діяльності держави та забезпечують раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; цивільно-правові норми регулюють відносини між суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. В статті 3 Господарського кодексу України дається поняття господарської діяльності, як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Сферу господарських відносин становлять гос-

подарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство як господарський суб'єкт має право на добровільних засадах провадити виробничу, наукову та комерційну діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству, а господарська, економічна та соціальна діяльність підприємств усіх форм власності має здійснюватися відповідно до чинного законодавства.

Суб'єкти господарської діяльності можуть планувати свою діяльність, вивчати попит та пропозиції, виробляти продукцію, надавати послуги, укладати угоди, здійснювати матеріально-технічне забезпечення приватного виробництва, капітального будівництва, реалізовувати та купувати продукцію через біржі та власні (приватні) торговельні підприємства, встановлювати ціни, тарифи за домовленістю, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Держава гарантує забезпечення прав та інтересів підприємств, видає нормативні акти, які регулюють виробництво, виготовлення, реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

Господарське право як наука регулює найважливіші сфери економіки незалежно від форми власності. Державні, приватні, колективні, індивідуальні, сімейні, спільні підприємства у своїй господарській діяльності мають керуватися як Господарським кодексом України, так і законами ринкового господарства. Господарське право складається із багатьох господарсько-правових норм, що регулюють підприємництво, бізнес, фінансово-кредитні відносини, оподаткування, приватизацію, антимонопольну, зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Джерелами господарського права можуть бути також нормативно-правові акти державних органів влади та управління. Норми господарського права містяться в нормах міжнародного права, Конституції України, законах України, декретах і постановах Кабінету Міністрів України, указах Президента, рішеннях органів виконавчої влади та місцевої адмі-

ністрації, наказах, інструкціях Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації тощо.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права та поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Основними методами господарського права є метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій. Ці методи засновані на виконанні вимог законів; моделюванні поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою; дають методичні рекомендації — форми угод, звітності, надають підприємствам, установам і організаціям ініціативу, самостійність у плануванні своєї діяльності.

Метод автономних рішень заснований на тому, що підприємства, підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству.України.

Згідно з методом владних приписів діяльність (поведінка) суб'єктів підкоряється обов'язковим моделям правовідносин, які визначені законодавством (вимоги законів та інші вказівки компетентних органів). Це, наприклад, обов'язковість реєстрації суб'єкта підприємництва, отримані рецензії на окремі види діяльності та обов'язки дотримання вимог антимонопольного законодавства тощо.

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин, наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій.

§ 2. Історія становлення та розвитку господарського права.

Існує 3 періоди розвитку господарського права:

Італійський (11-13 ст.) – торговельне право являло собою звичаї, за допомогою яких регулювалися відносини між купцями всередині середземноморських купецьких гільдій. Торговельні звичаї різних гільдій суттево відрізнялись. Для розв'язання суперечок між членами гільдій призначалися консули, рішення яких у хронологічній послщовності занотовувалися у статути.

Французький (14 - початок 18 ст.) - З'являються nepшi систематизовані акти (французь-кий королівський ордонанс 1673 року "Про торгів-лю", ордонанс "Про мореплавство"). З'являються тенденції до уніфікацій статусів гільдій, але, в цілому, торговельне право ще мае кастовий характер.

Німецький (кінець 18 – 19 ст.) - За прикладом Франції у білышості країн континентальної Європи встановлено подвійне регулювання господарської діяльності за допомогою норм тор-говельного та цивільного права ("дуалізм приват-ного права"). Норми цивильного права застосову-ються у тому випадку, коли відсутні норми торговельного права. Торговельні кодекси приймаються в Icпанії (1829 р.), Португалії (1833 р.), Німеччині (1861 р.). Загальнонімецький торговельний звіт був не додатком до цивільного законодавства, а паралельним щодо нього законом. Господарче (економічне, торговельне, комерційне, підприємницьке) право регулюе відносини суб'екта господарської діяльності між собою, споживачами та державою при виробництві товарів, надання послуг та виконаньм інших суспільно необхідних функцій.

Витоки господарського законодавства у історичних пам»ятках права.

"Руська правда" - ранньофеодальний кодекс Ки-шсько1 Pyci, поряд з кримшально-правовими нормами становлював порядок торговельного обиу, мав шсти-тути позики, банкрутства, застави, найму, здач1 това-ру на збершання.

Положения "Русько'1 правди" не набули такого ж розвитку, як торгове право XI - XII ст. у мктах 1та-лшського та шмецького узбережжя, але торгове право Кишсько! Pyci розвивалося у одному напрямку з ев-ропейським торговим правом

Магдебурзьке право - право мюького самовря-дування та ринкових вщносин у м1стах, бшьша час-тина його норм регламентувала торпвлю та ремесло, д1ялънють цех1в та гшьдш, вщносини власносп та оподаткування. Було засобом захисту мют в1д сва-вшля магнат1в-княз1в.

Магдебурзьке право було надано Киеву у 1494 - 1497 pp. та застосовувалося у багатьох мютах Украши до середини XIX ст. (у Галицько-Волинських землях - з початку XIV ст. до середини XVIII ст.)

§ 3. Господарські правовідносини. Суб'єкти господарювання та їх види

У процесі господарської діяльності суб'єкти господарського права вступають між собою в певні господарські відносини. Господарські відносини склада-

ються між державою, яка здійснює управління економікою, органами виконавчої державної влади — міністерствами, відомствами, державними комітетами та між підприємствами і підприємцями. Господарське право як наука охоплює широкий спектр явищ, пов'язаних із господарською діяльністю юридичних, фізичних осіб та їх структурних підрозділів, які здійснюють господарську і підприємницьку діяльність.

Господарські правовідносини регулюються нормами різних галузей права; Так, відносини між державними органами і підприємствами регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами. Відносини щодо організації та застосування найманої праці, оплати праці, часу праці та відпочинку, гарантій і компенсацій регулюються трудовим правом. У процесі господарювання суб'єкти підприємництва використовують природні ресурси, а відносини щодо використання природних ресурсів регулюються відповідними галузями права — земельним, водним, лісовим, екологічним. Суб'єкти підприємництва у своїй діяльності формують і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків, а, отже, і учасниками фінансових правовідносин. Проте ці відносини лише створюють матеріальні, фінансові, організаційні умови функціонування господарських відносин.

Отже, господарські правовідносини — це сукупність відносин, які виникають у процесі господарської діяльності між державними органами і підприємцями (підприємствами) стосовно виробництва, розподілу та реалізації продукції, надання послуг і робіт з метою отримання прибутків. Норми господарського права є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави.

Різноманітний характер господарських правовідносин зумовлює існування широкого кола їх учасників — суб'єктів господарського права.

Суб'єкти господарського права — це учасники гос-

подарських правовідносин, які на основі юридично відособленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську чи управлінську діяльність.

Основними видами суб'єктів господарювання відповідно до Господарського кодексу України (ст. 55— 57, ст. 73, 74, 78, 80, 93, 113) є:—

підприємства всіх форм власності, державні та комунальні унітарні підприємства, господарські товариства, підприємства колективної власності, приватні, та їх структурні підрозділи;—

об'єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.);—

органи державної влади і управління з управління економікою;—

фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки, ощадний банк);—

посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторські кампанії);—

фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства.

Серед суб'єктів господарського права найважливіша роль належить підприємству, як основній ланці народного господарства України.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність з метою отримання відповідних прибутків (доходів). Підприємство має право здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України та відповідають статуту. Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також ідентифікаційний код (ст. 62 ГКУ).

Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України за формами власності підприємства поділяються на: приватні (засновані на власності фізичної особи); колективні (засновані на власності трудового колективу підприємства); господарські товариства (акціонерні, командитні, з обмеженою відповідаль-

ністю, з додатковою відповідальністю); підприємства, засновані на власності об'єднання громадян; комунальні (засновані на власності відповідної територіальної громади); державні (засновані на державній власності), в тому числі казенні підприємства.

Окремі підприємства як суб'єкти господарського права можуть на добровільних засадах об'єднатися у великі виробничі, комерційні, торгові, наукові комплекси для виконання робіт і виробництва окремих товарів та надання послуг.

Фінансово-кредитні та посередницькі установи займаються забезпеченням кредитування суб'єктів господарської діяльності, інвестування об'єктів підприємництва, страхування, комерційними та посередницькими послугами, біржовою торгівлею тощо.

Суб'єктами господарського права є органи державної влади та управління, а саме: Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, місцеві органи управління економікою, виконкоми, місцеві державні адміністрації та ін. Вони мають право видавати господарські правові акти, регламентують господарські відносини, контролюють діяльність підприємців.

У структурі суб'єктів господарського права особливе місце належить громадянам України, іноземцям і особам без громадянства, які відповідно до законів України можуть створювати підприємства, фірми, займатися торгівлею, підприємницькою діяльністю і надавати послуги.

Суб'єкти господарського права мають право провадити господарську, торговельну та комерційну діяльність, мати фінансові, основні фонди та цінності, статут, печатку, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банках України та за кордоном, розпоряджатися своїм майном, вони мають вчасно надавати податковим органам декларацію щодо прибутків, сплачувати податки, обов'язкові платежі та ін. Всі суб'єкти господарської діяльності мають право володіння, розпорядження та користування предметами господарської діяльності, трудовими, фінансовими, матеріальними ресурсами. Проте всі вони функціонують на основі Господарського Кодексу України та

інших правових актів і законів, підзаконних актів, статутів, рішень, постанов, положень та інструкцій, які мають імперативний, тобто обов'язковий характер і забезпечені силою держави.

§ 4. Господарське законодавство, його система, ознаки та джерела.

В умовах переходу до ринкової економіки, здійснення приватизації та перетворення державної власності в приватну виникла необхідність у прийнятті Господарського кодексу України та пакету законів, які формують нові господарські, економічні, політичні та фінансові процеси функціонування ринкової економіки.

Господарське законодавство — це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина цих нормативних актів включає норми трьох і більше галузей права.

Наприклад, у прийнятих Верховною Радою України нових Господарському та Цивільному кодексах України 2003 року передбачено норми фінансового, господарського, цивільного, адміністративного та трудового права.

Основні засади господарської діяльності передбачені Господарським кодексом України, але разом з тим господарсько-правові норми можуть також прийматися органами державної влади і управління усіх рівнів, господарськими органами, що функціонують на засадах господарського розрахунку, та промисловими об'єднаннями, міністерствами, фінансовими органами та об'єднаннями, підприємствами, організаціями і громадянами.

Господарсько-правові норми є різновидом загальних правових норм і характеризуються такими ознаками:—

вони встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;—

покладають на суб'єкта господарських відносин певні права та обов'язки;—

встановлюють певні правила поведінки, приписи, щодо їх використання та виконання усіма суб'єктами господарських правовідносин;—

мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.

Господарсько-правові норми поділяються на такі види: заборонні, зобов'язуючі та уповноважуючі.

Заборонні норми передбачають недопускання певних дій, які порушують господарські норми права; зобов'язуючі — наставляють суб'єктів господарських відносин вчинювати певні дії; уповноважуючі — дозволяють вчинювати певні дії відповідним органам та службовим особам на їх розсуд, але відповідно до закону.

Вся господарська діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами господарського права.

Нормативний акт — це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права. Відповідно до Закону України «Про інформацію» всі нормативні акти мають бути опубліковані та зареєстровані.

Нормативними актами, що регулюють господарську діяльність в Україні, є:

1. Конституція України. Конституцією регулюються питання господарської діяльності у статтях про власність, підприємництво, визначається компетенція органів державної влади, Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

2. Закони, що регулюють господарські відносини, розподіляються на:—

закони, що регулюють загальні питання господарської діяльності (закони України «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про бюджетну систему України», «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» тощо);—

закони про окремі види господарської діяльності («Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.);—

закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать нормативні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, повітряному, водному, земельному, лісовому та інших кодексах України.

В системі господарського законодавства слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів — укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.

Якщо розглядати систему всіх законів і підзаконних актів України з питань господарського законодавства, то їх можна поділити на групи нормативних актів, які..регулюють:—

господарську діяльність підприємств, організацій, установ, об'єднань;—

оподаткування;..договірні..відносини;—

фінансову..діяльність;—

зовнішньоекономічну..діяльність;—

страхування;—

господарські..спори;—

антимонопольну..діяльність.

Важливе значення в сучасних умовах трансформації ринкових відносин на Україні має прийняття в 2003 році Господарського та Цивільного кодексів України, які набирають чинності 1 січня 2004 року.

Так, Господарський Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності або господарювання, які базуються на різноманітності господарювання різних форм власності, де предметом регулювання є

господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст. 8, 10 Господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть бути суб'єктами господарювання, однак держава повинна впроваджувати основні напрямки економічної політики якими є:—

структурно-галузева політика, яка повинна бути спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;—

інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;—

амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;—

політика інституційних перетворень, спря-

мована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;—

цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;—

антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;—

бюджетна політика, спрямована на оптиміза-цію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості під час перерозподілу національного доходу;—

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;—

грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;—

валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;—

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Всі ці напрямки економічної політики держави в сфері господарювання і є предметом вивчення в цьому навчальному посібнику з господарського права України.

Список використаної літератури:

Господарський процесуальний кодекс України. — К.: Школа, 2002. — 96 с

Господарське право : Посібник / В.К. Мамутов, Г.Л Знаменський, В.В. хахулін та ін.; за редакцією Мамутова В.К.- К.: Юринком Інтер. 2002. – С. 109-112.

3.Господарський кодекс України. — К.: Школа, 2003. — 192 с.

Цивільний кодекс України. — К.: Школа, 2003. — 384 с

Жук Л. А. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности. — К.: Кондор, 2002.

Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Господарське право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996.

Правові основи підприємницької діяльності: Навч. по-сіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. — 292 с.

Правові основи підприємницької діяльності (під редакцією Шакуна В. І., Мельника П. В., Поповича В. М.). — К.: Правові джерела, 1997. — 867 с