Станом на сьогодні у нас: 141826 рефератів та курсових робіт
Правила Тор 100 Придбати абонемент Технічна підтримка
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент








РЕФЕРАТ

на тему:

“Латинська мова та сучасність”

ПЛАН

Вступ

Історія латинської мови.

Філологія: творчість українських та російських письменників, які зверталися до латинської мови.

Латинь і медицина.

Латинь і юриспруденція.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Історична роль латинської мови як міжнародної мови науки і художньої літератури істотно відрізняє його від численних штучних мов, що пропонувалися для міжнародного спілкування, - як від тих, котрі одержали хоча б обмежене поширення, так і від незрівнянно більшої їхньої частини, що залишилася мертвонародженими проектами. Будучи державною мовою багатоплемінної Римської імперії, що займала до III в. н.е. величезну територію навколо Середземн моря, латинська мова виявилася єдиним у її західній частині мовою культури. Це своє значення він зберіг і після падіння Західної Римської імперії в V в. під натиском варварських племен. Аж до XII - XIII вв. латинська мова залишалася єдиною літературною мовою, знаряддям художньої творчості і наукової думки, але насамперед - мовою католицької релігії, що складала основу середньовічної ідеології.

В усному мовленні численних романизованных племен латинська мова змінилася настільки, що вже в III - IV вв. він перетворився в ряд локальних діалектів, у своїй сукупності носящих назву вульгарної латині. Надалі ці діалекти поклали початок сучасним романським мовам. Письмова латинська мова при всій розмаїтості областей, у яких він застосовувався, не утрачав своєї єдності: володіння їм відкривало для його носіїв можливість взаємного живого спілкування як у романізованих країнах, так і за їхніми межами.

Укладачі чудової хрестоматії середньовічної латинської літератури пишуть: "Латинську мову не був мертвою мовою, і латинська література не була мертвою літературою. По-латинському не тільки писали, але і говорили: це була розмовна мова, що поєднувала нечисленних утворених людей того часу: коли хлопчик-шваб і хлопчик-сакс зустрічалися в монастирській школі, а юнак-іспанець і юнак-поляк - у Паризькому університеті, то, щоб зрозуміти один одного, вони повинні були говорити по-латинському. І писалися на латинському не тільки трактати і житія, але і викривальні проповіді, і змістовні історичні твори, і натхненні вірші. Латинська поема "Вальтарий" розробляла сюжети древнегерманских сказань задовго до "Пісні про Нибелунгах, а провансальські трубадури і німецькі миннезингеры училися ліричним темам і прийомам у своїх старших сучасників - латинських поэтов-вагантов. Та й ті самі латинські богословські трактати, що так отпугивают нинішнього читача, були для європейської думки школою діалектики, сучасної і корисний" Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков. Под ред. М.Е. Грабарь-Пассек и М.Л. Гаспарова. - М., 1970. – С.5. .

Таким чином, латинська мова протягом багатьох століть до епохи Відродження бездоганно виконував функції міжнародної мови, і притім не тільки в науці, але й у поезії.

1. Історія латинської мови

Латинська мова — мова італійскої групи індоєвропейської сім'ї мов. Розвивавалась на основі мови стародавнього племені латинів , що населяли область Лацій у середній частині Італії з центром ( з 8 VIII століття до нашої ери) у Римі. З піднесенням Риму розповсюдилась по всій Італії , потім у значній частині Римскої імперії. Становлення літературної мови — ??? – ?? століття до нашої ери. В ІХ столітті на основі народно-розмовної латинської мови сформувались романські мови ( французька , іспанська , португальська , італійська та інші). У середні віки була загально-письмовою мовою західноєвропейської громади , католичної церкви , науки і частково літератури. У ХХ столітті , і зараз також , використовується в науковій термінології ( у медицині , біології , ботаніці та ін. ). Мова католичної церкви й офіційна мова ( нарівні з італійською ) Ватикану — Латинська .

Початок латиньскій мові дало плем'я латинів (Latini), що населяло невелику область центральної італії Лаціум (Latium). Латини заклали Рим. , який згодом ставши столицею величезної Римської імперії, де панівною була латинська мова. Під впливом високої культури стародавньої Греції (підкорений у II столітті до н.е.) римляни створили свою яскраву і багату культуру. Поряд з іменами великих грецьких мислителів, поетів, митців – Демокріта, Арістотеля, Гіпократа, Асхіла, Арістофана, Фідія - по праву стояти імена й чільних представників римської культури – Лукреція, Вергілія, Горація, Ціцерона та ін.

Антична культура - культура стародавньої Греції і Риму – впродовж багатьох віків живила і продовжує живити європейську, а через неї світову культуру.

Епоха ранньої імперії виявилась дуже плідною для римської юриспонденції. Відбувається формування юридичних шкіл(Прокул, Сабін). Відома ціла плеяда славетних юристів: Цельс, Гай, Лабеон, Капітон, Юліан, Помпоній та ін. До нас дійшов твір римського юриста ІІ ст. Гаю «institutiones» (інституції) у якому закладено основні поняття римського цивільного права.

Підсумком багатовікового історичного розвитку юриспонденції стала знаменита кодифікація римського права візантійським імператором Юстініаном.

Після занепаду Римськї імперії латинська мова поступово перестає бути знаряддям живого спілкування людей: шляхом природного розвитку, через народну латину, вона дає початок формуванню нових романських мов. Крім того як писемна мова, класична латина протягом століть залишається пінівною в науці, у тому числі медицині, освіті, юриспруденції, діловодстві та в ін. сферах суспільного життя і виходить далеко за межі колишньої Римської імперії. Досить згадати, що й в Україні латинська мова відігравала у свій година значну роль. Величезна кількість латиномовних документів що є джерелом пізнання історії, науки і культури нашого народу, чекають своїх дослідників в історичних архівах, книгосховищах, музеях.

Усвідомивши приоритетну роль латинської мови в галузі науки і культури, зрозуміємо, чому словами латинського (й грецького) походження рясніє лексика багатьох мов, у тому числі й української (наприклад, демократія, консолідація, гуманізм, культура, інститут, студент). Лексичне багатство латинської та грецької мов служити незамінимою основою для створення і постійного збагачення міжнародної термінології, передусім медичної і фармацевтичної. Вивчення латинської мови в навчальних заставах має, передусім, практичний характер.

У розвитку літературної латинської мови є такі періоди:

І. Період докласичної латині (ІІІ — початок І століть до н.е. ) . До цього періоду відносяться праці на латинській мові понауковим та медицинським питанням , наприклад праця Катона “De re rustica” ( “Про сільське господарство” ) , у якому зустрічаєтся багато слів медичного характеру , взятих з розмовної мови.

II. Класичний період ( І століття до н.е. ) , мова якого відома нам дуже добрі. У цей період літературна латинська мова досягає досконалості у творах видатних письменників , філософів , вчених та поетів ( Цицерона," Цезаря, Лукреція, Катулла, Горація, Вергілія, Овідія та ін.). Особливо треба зауважити працю великого матеріаліста давнини Лукреція , “de rerum natura” .

III. Післкласична латинь енпохи Імперії ( I та II століття н.е. ) . Велике різноманіття наукової літератури . Найбільш відомими творами цього години є твір Авла Корнелія Цельса ( I століття н.є. ) “ Про медицину ” також багатотомні праці грецького філософа , вченого та лікаря Клавдія Галена , який писав на грецькій мові , алі проживаючого та працюючого в імператорському Римі . Його дій , посвячені науковим та практичним питанням анатомії , етиології та лікування різних хвороб , приготування різноманітних ліків , були верхівкою античної післягіпократовою медициною; смороду також зробили значний вплив на покоління лікарів багато сттоліть тому. Найбільш значним науковою працею цього години є є “Historia naturalis” ( “Природнича історія” ) Плінія Старшого ( 23—79 рр. н.е.). Із 37 книг , склаючих цю енциклопедію , одна книга була посвячена антропології та фізіології людини , вісемь книг — ботаніці , вісім книг — лікарським рослинам , п'ять книг — лікарським засобам

тваринного похоження. Пізніше , в ІІІ сттолітті н.е., з медицинських творів Плінія були зроблені висновки , зібрані в одну книжку , відому під назвою "Медицина Плінія". Подібними питаннями займався філософ та письменник Луцій Анней Сенека у творі “Naturales quaestiones” ( “Природні проблеми” ). Питанням виготовлення ліків присвятив свій твір ' (“Про ліки”) римський лікар Скрібоній Ларг.

Усі ці автори приділяли велику увагу відшліфовуванню та уточненню научнї мови медицини. У книзі Цельса часто зустрічаються розширені пояснення грецьких термінів підшукуючи найбільш точний эквівалент на латинській мові.Гален

IV. Пізня латинь (III—VI сттоліття н.е.) не відрізняється величними працями по медицині , хоча і у ці сттоліття з'явились різного роду популярні творів , написанх у віршованій формі , де давалися багаточисленні поради , різноманітні рецепти для лікування тварин та людей.

У 395 р. н.е. Римска імперія розпалась на дві імперії — Східну та Західну. У Східній , Візантійскій імперії домінула грецька мова , а в Західній — державною мовою запозбавилася латинська

Зараз латинській мові належить роль в утворенні і розвитку словникового складу сучасних мов, у формуванні інтернаціонального фонду. Вона виробила цілу словотворчу систему. Також латинська мова слугує засобом для утворення наукової , медицинської , технічної та інших термінологій.

2. Філологія: творчість українських та російських письменників,

які зверталися до латинської мови.

Практика застосування латинської мови як міжнародну мову науки, а також як мови літературної творчості, що продовжує стару гуманістичну традицію характеризує динаміку цього руху за живу латинь. Основний показник тут - наявність журналів, що публікують наукові статті латинською мовою.

Укажемо на голландський філологічний журнал "Mnemosyne", що донедавна друкував статті тільки на латинському (тепер і на німецькій, англійській, французькій і італійській мовах). На рівних правах з новими мовами прийняті латинська мова й у ряді солідних філологічних журналів інших країн, а також у збірниках "Eirene", видаваних Комітетом сприяння класичної філології в країнах соціалізму.

Багато журналів, як, наприклад, варшавський "Meander", публікуючи основний текст статей польською мовою, супроводжують їхній латинської резюме. Оксфордский науково-популярний журнал "Greece and Roma", що видається англійською мовою, майже в кожнім номері надає місце для публікації латинських віршів, а також розважальним матеріалам - кросвордам і т.п. - латинською мовою.

Нарешті, латинською мовою видаються журнали, спеціально присвячені живий латині: "Latinitas" (Ватикан), "Palaestra Latina" (Барселона), "Vox Latina" (Саарбрюккен), "Vita Latina" (Авиньон), "Orbis Latinus" (Мендоса, Аргентина). У цих журналах систематично публікуються результати роботи, що ведеться в різних країнах, по нормуванню новолатинської лексики. Критичний звід цих матеріалів у виді фундаментального словника складає одну з найважливіших задач, включених у програму діяльності Міжнародної академії сприяння латинської освіченості.

Не можна не згадати тут також і про книги новолатинської поезії останніх десятиліть. Такі збірники віршів видатних латинських поетів сучасності Уго Энрико Паоли (Флоренція, 1961) і Германа Веллера (Тюбинген, 1946), збірник "Vita Camena", що містить зразки творчості п'ятдесятьох авторів із сімнадцяти країн (Цюріх, 1961), збірник "Carmina latina recentiora" (Лейхлинген, 1974).

Огляд основних моментів історії латинської мови як міжнародної мови наукової і художньої культури дозволяє зробити висновок про його здатність жити і розвиватися в цій функції відповідно до потреб нашого часу.

3. Латинь і медицина

Фармацевтична термінологія, як і термінологія інших наук, широко використовує грецькі і латинські слова та словотворні елементи. Ще в геніального грецького лікаря Гіппократа (460-377 р. до н.е.) були дій, присвячені вивченню лікарських засобів (у давнину професії лікаря і фармацевта не розмежовувалися). В імператорському Римі жили і працювали грецькі філософи, учені та лікарі. Одним з їх був Клавдій Гален (II ст. н.е.). Саме він запропонував з рослинної і тваринної сировини видобувати корисні речовини, застосовуючи методи подрібнення (“галенові препарати”).У величезній за обсягом (37 книг) енциклопедичній праці римського письменника і вченого Плінія Старшого (1 ст. н.е.) “Природнича історія” значну увагу приділено лікарським засобам рослинного і тваринного походження.

Епоха Відродження (Ренесансу) відкрила для наступних поколінь багато літературних творів, пам'ятників монументальної скульптури. У цей період у всі європейські мови проникнув великий вплив латинської лексики, що відносилась, головним чином, до інтелектуального життя суспільства, його культури, науки, медицини. Саме в цю епоху закладаються основи міжнародної медицинської термінології на латинській мові.

Медична освіта неможлива без володіння основами латині. Вивчення латинської мови має велике значення в підготовці медичного спеціаліста середньої ланки, оскільки допомагає свідомо засвоювати і розуміти медичні терміни латинсько-грецького походження, з якими він зустрічатиметься і буде послуговуватися у своїй практичній діяльності. Медикам з давніх часів відоме таке латинське прислів'я: Invia est in medicina via sine lingua Latina – Непрохідний шлях у медицині без латинської мови. справедливе це твердження і наша година.

Фармакологія – наука, яка вивчає дію лікарських засобів на організм. Латинська фармакологічна термінологія включає назви груп лікарських засобів (наприклад, sedativa – заспокійливі засоби та ін.), номенклатурні назви окремих засобів, що відбивають фармакотерапевтичну дію (наприклад, Cordiaminum від лат. cor, cordis n - -серце; Analginum від гр. algos – біль, an – заперечення, відсутність тощо), а також рецептурні формулювання й вислови.

Фармакопея (від грецького pharmakon – ліки+poіeo – роблю, виготовляю) – це звід державних законів про лікарські засоби й форми, збірник стандартів, що визначають склад лікарських засобів.

Крилаті латинські виречення виявилися найбільш стійкими в медицині, де поряд з термінологією вони зберігаються як невід'ємні складові професійної мови. Invia est in medicina via sine lingua latina – шлях у медицині без латинської мови непрохідний.
Веnе dignoscitur, bene curatur – добре розпізнається, добре лікується. Цей принцип класичної медицини витримав іспит часом і протягом тисячоріч залишився непохитним, незважаючи на зусилля знахарів і шаманствующих адептів нетрадиційного лікування.

Contraria contrariіs curantur – протилежне виліковується протилежним. Один із принципів класичної аллопатии.

Similia similibus curantur – подібне виліковується подібним. Основна парадигма гомеопатії.

Contra spem spero – без надії сподіваюся. Основний девіз лікаря-професіонала, зобов'язаного робити допомога в ситуації, що представляється безнадійної. Проходження цьому девізу особливо актуально в наш час, коли обговорюється питання про допустимість і гуманність эвтаназии.

Est medicina triplex: servare, cavere, mederi – у медицини три задачі: оберігати, попереджати, лікувати.

Hygiena amica valetudinis – гігієна -подруга здоров'я. З характерної для латині лаконічністю представлений основний принцип профілактичної медицини.

Locus minoris resistentiae – місце найменшого опору. У медицині – це мішень, що найчастіше уражається при визначеній патології (шейку стегна при травмі, судини серця, головного мозку, нижніх кінцівок при атеросклерозі).

Primum nоn nocere – насамперед не шкодити. Принцип, якому випливає кожен лікар, зіставляючи передбачуваний ефект лікування з можливим ризиком ускладнень.

Quantum satis – скільки потрібно. У рецептах указується скорочено – q.s., тобто стільки, скільки досить, потрібна кількість.

4. Латинь і юриспруденція

Вивчення латинської мови на юридичному факультеті має бути пов’язане із спеціальними дисциплінами , такими як основи римського цивільного права та ін.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаемншгі вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів'.

На грунті римського права склалися численні поняття цивільного права . Юридичні терміни терміни і поняття , що набули поширення в усіх країнах (наприклад: арбіртраж , вето , прокуратура та багато інших ) найкраще засвоюються під час вивчення римського права.

Юристи Вивчають також судову медицину. В своїй діяльності їм доводиться мати справу з рецептами , написаними латинською мовою , знайомитися з історією хвороби , висновками судових лікарів і медичних експертів.

Активне засвоєння інтернаціональної латинської лексики та фразеології – це важливе завдання юриста , який вивчає латинрську мову.

Висновки

Латинська мова – це мова латинів, стародавніх мешканців Лація, які заселяли невелику область Центральної Італії. На кордоні Лація та Етрурії, над рікою Тібр, був розташований Рим, заснувань, згідно з переказом, у 753р. до н.е. Хоча до складу римської общини входили різні племена, мова загального спілкування залишалася латинською. Згодом Рим підкорив Грецію, Галлію, частину Піренейського півострова, Північну Африку, Малу Азію, Єгипет та інші землі. Латинська мова вийшла за межі Апеннінського півострова і поширилась у Західній Європі.

Друга половина ІІІ – ІІ ст. до н.е. - це період встановлення літературної латинської мови, яка іменується архаїчною латинню. З творів цього періоду збереглися комедії Плавта (близько 253 – 184 рр. до н.е.), Теренція (185 – 159рр. до н. е.), сільскогогсподарський трактат Катона Старшого (234 – 149рр. до н.е.), а також фрагменти праць інших авторів.

Літературна мова І ст. до н.е. – класична латинь (“золота латинь”) – багата науково-філософською, політичною і технічною термінологією. Саме в цей година латинська мова досягає найвищого розвитку у творах Гаю Юлія Цезаря (100 – 44 рр. до н.е.), Марка Туллія Ціцерона (106 – 43 рр. до н. е.), Публія Вергілія Марона (70 – 19 рр. до н.е.), Публія Овідія Назона (43 р н. е.- бл. 18 р. н.е.) та інших римських письменників.

Із занепадом античного суспільства, падінням Римської Імперії і виникненням нових народів латинська народна розмовна мова дає поштовх до формування романських мов: італійської, французької, іспанської, португальської, румунської та інших.

Хоча латинська мова перестала бути засобом спілкування якогось народу загалом, алі продовжувала зберігатись як письмова мова науки, частково літератури й офіційних актів. У такому значенні латинська мова вийшла далеко за межі колишньої Римської імперії.

В епоху Відродження (ХІ - ХVІ ст.) латинська мова стає міжнародною мовою науки та дипломатії, предметом вивчення в школах. До ХVІІІ ст. майже всі наукові праці писалися латинською мовою. Для прикладу досить навести лише деякі імена вчених: Еразм Роттердамський (1466 – 1536) у Голландії, Микола Копернік (1473 – 1535) у Польщі, Томас Мор (1478 – 1535), Френсіс Бекон (1561 – 1626) та Ісаак Ньютон (1643 – 1727) в Англії, вітчизняні вчені Києво-Могилянської академії.

Протягом багатьох століть латинська мова залишалася мовою науки і дипломатії, школи і церкви, юриспруденції тощо. Зокрема слід підкреслити, що латинська мова була міжнародною мовою медицини. В українській мові є багато слів латинського походження, наприклад: автор, адвокат, акт, акція, амбулаторія, автор, атестат, аудиторія, диктант, директор, доктор, доцент, екзамен, ефект, імперія, інститут, інструмент, комісія, компроміс, конспект, конституція, конференція, культура, лабораторія, лінія, література, мінус, нотаріус, обєкт, плюс, позиція, прогрес, професор, процес, ректор, республіка, санаторій, соліст, студент, університет, факультет, федерація, фінал та багато інших.

Латинська мова досі залишається джерелом утворення наукової та технічної термінології.

1. Хоча латинська мова втратила те значення міжнародної мови вчених будь-якої спеціальності, що належало йому ще в XVIII в., у ряді наукових областей його позиції залишаються непорушними і в даний час. Насамперед це мова висхідної до Линнею природничонаукової систематики, а також анатомічної, медичної і фармакологічної номенклатури. Разом з тим, латинська і латинізована грецька лексика служить основним джерелом поповнення безупинно і прогресивно зростаючої термінології у всіх областях науки і техніки.

2. Латинська мова - це основна мова європейської культури від античності до нового часу, і без нього неможливо самостійне збагнення найважливіших фактів цієї культури по першоджерелах, а отже, і ніяке справді історичне утворення.

3. Латинська мова при належній постановці його викладання в системі середньої і вищої школи з'явився б одним із засобів підвищення рівня філологічного утворення, що саме по собі дуже важливо. Навіть у тому випадку, коли вивчення латинської мови спрямовано в першу чергу на оволодіння практичними навичками усної і письмової мови, воно повиннео спиратися на філологічний аналіз класичних текстів, і саме це додасть йому найважливіше освітнє значення незалежне від досягаються при цьому тих чи інших практичних вигод.

Список використаної літератури

Боровский - Боровский Я.М. Латинська мова Ломоносова. - М.В. Ломоносов. Собр. соч. Т.4. М. - Л., 1962.

ПСЛЛ - Пам'ятники середньовічної латинської літератури IV-IX століть. Під ред. М.Е. Грабарь-Пассек і М.Л. Гаспарова. - М., 1970.

Щерба, 1958 - Щерба Л.В. До питання про поширення в СРСР знання іноземних мов і про стан філологічного утворення. - Щерба Л.В. Обрані роботи з мовознавства і фонетики. Т.1. Л., 1958.

PCIL - Premier Congres International pour le latin vivant.- Avignon, 1956.

Чернявский М.Н Латинська мова й основи термінології./ Чернявский М.Н підручник - М.: Медицина, 2000. – 336 с.-Библиогр: с.6-23.

Тронский И. М., Нариси з історії латинської мови./Тронский И.М - М.: Молода гвардія, 1953. – 267с. – Библиогр: з37-250.

Історична граматика латинської мови./ Під ред. А.К. Владимирова. – М.: Наука, 1960.-158с.- Библиогр: з5-150.

Культура Древнього Рима./ підручник - М.: Освіта, 1985.- 289с. Библиогр: з78-165.

Соболевський С.И. Граматика латинської мови./ Соболевський С.И. - М.: Освіта, 1998.- 264с. Библиогр: з85-260.

Проблеми міжнародної допоміжної мови. - М., 1991. - С. 70-76

Пдручник з латинської мови Б Б Ходорковская та

М Н Черневскій.

Латинська мова .Н Г Корж , З А Шведов.

Латинська мова. У П Маслюк.

Латинська мова для студентів-юристів. З У Семчинський

Підручник для вузів. Покровська .

Класична латинська мова. Ярхо

Латинська мова для студентів мед. вузів.Шипайло , Козовик

Латинська мова для біологічного вакультету. Філіпович

Р.Олійник, В.Кінаш. Лат. мова. Л., 2000р.

Вступ §1, §2, §3

Е.М. Шевченко Лат.мова й основи мед.термінології. К. 1992р.

§1, §2, §3, §4.